Ухвала

від 24.01.2024 по справі 916/254/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про забезпечення позову

"24" січня 2024 р. Справа № 916/254/24Господарський суд Одеської області у складі судді Нікітенка С.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 (вх. 2-95/24 від 22.01.2024) про забезпечення позову, у справі

за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ),

до: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ),

про витребування частки в статутному капіталі.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій просить витребувати у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Південно-українська морська компанія, в розмірі 2200000, 00 грн, що становить 47,5 % статутного капіталу.

Разом з позовною заявою ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Одеської області з заявою про забезпечення позову, в якій просить суд забезпечити позов шляхом:

- Накладення арешту на частку ОСОБА_2 в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Південно-українська морська компанія» в розмірі 2200000,00 грн, що становить 47,5% статутного капіталу;

- Заборони державним реєстраторам, визначеним Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань», в тому числі нотаріусам, іншим акредитованим суб`єктам, посадовим особам які уповноважені здійснювати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, проводити реєстраційні дії, передбачені Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань» щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Південно українська морська компанія», вносити зміни до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про зміну частки засновників (учасників) у статутному капіталі, зміну розміру статутного капіталу товариства.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову заявник вказує, що ОСОБА_1 є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю Південно-українська морська компанія та йому належала частка у статутному капіталі товариства у розмірі 47,5 %. У жовтні 2023 позивачу стало відомо, що згідно інформації, яка міститься в ЄДРПОУ, 21.09.2023 було проведено реєстраційну дію № 1004991070015018424 «Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу», «Заміна складу засновників (учасників) юридичної особи», якою ОСОБА_1 виключено зі складу учасників ТОВ «ПУМК», та змінено на нового учасника товариства ОСОБА_2 .

Частка у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Південно-українська морська компанія у розмірі 47,5 %, незаконно вибула з володіння заявника внаслідок проведення реєстраційної дії № 1004991070015018424, що вчинена на підставі підроблених документів, зокрема, на підставі нібито укладеного договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Південно-українська морська компанія та акту приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Південно-українська морська компанія. Справжність підписів сторін у зазначеному акті засвідчені приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Антоновою Т.Є., про що внесено запис у реєстр за №711, №712.

ОСОБА_1 стверджує, що ним не відчужувались належні йому корпоративні права в Товаристві з обмеженою відповідальністю Південно-українська морська компанія, жодних договорів та актів не укладав, та особисто не підписував, а також не надавав жодних повноважень третім особам розпоряджатися належною йому часткою у розмірі 47,5% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю Південно-українська морська компанія.

Крім того, ОСОБА_1 у період з 01.04.2023 по 22.10.2023 перебував на території Турецької Республіки, та не перетинав державний кордон України, що підтверджується відповіддю Державної прикордонної служби України та відмітками у закордонному паспорті заявника.

Підсумовуючи викладене, заявника вважає, що невжиття заявлених заходів забезпечення позову може призвести до проведення незаконних реєстраційних дій, пов`язаних зі зміною відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про склад учасників та органи управління ТОВ "ПУМК", і як наслідок утруднити чи навіть зробити неможливим у подальшому виконання рішення суду, оскільки у разі відхилення судом заяви про забезпечення позову та за наявності рішення суду по суті на користь позивача, обраний позивачем спосіб захисту стане неефективним, оскільки незаконні дії відповідача, призведуть до необхідності застосовувати вже інші способи захисту незаконно порушених прав позивача.

Розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд дійшов до таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи.

Відповідно до ст. 136 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У відповідності до ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Забезпечення позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача (який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його), що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення.

Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду. Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. При цьому забезпечення позову спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його тощо.

Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

При вжитті таких заходів суд повинен з`ясувати наявність зв`язку між конкретним видом забезпечувальних заходів і предметом відповідної позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Крім того, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України).

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Так, предметом позову по даній справі є вищезазначені вимоги немайнового характеру. Таким чином, у даному випадку має застосовуватись та досліджуватись така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких позивач звернувся до господарського суду.

При цьому суд зазначає, що обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що, зрештою, дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення балансу інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Наведена правова позиція викладена і у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 року у справі № 910/1040/18.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги.

При цьому, законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Системний аналіз висновків про застосування норм права, які викладені в постанові Верховного Суду від 25.05.2018 року у справі № 916/2786/17, та положень ч. 1 ст. 136 і 137 Господарського процесуального кодексу України, дає підстави дійти до висновку, що під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частинах 2, 5, 6, 7 ст. 137 Господарським процесуальним кодексом України).

Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

При цьому суд зазначає, що підстава вжиття заходів забезпечення позову, як ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, також має бути підтверджена відповідними доказами, які б підтверджували обставини, на які посилається заявник, а саме лише посилання в заяві на потенційну можливість того, що невжиття заявленого заходу забезпечення позову може призвести до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав.

Таким чином, заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду за наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Право на ефективний засіб юридичного захисту встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.

Слід зазначити, що згідно рішення Європейського суду з прав людини від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі Дорани проти Ірландії, було зазначено що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17.07.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Наразі суд зазначає, що обставини щодо наявності/відсутності обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, суд встановлює під час ухвалення рішення по суті спору, разом цим, матеріали позовної заяви та заяви про забезпечення позову містять відповідні обґрунтування, на підтвердження яких надано докази та які суд має оцінити, вирішуючи питання про наявність/відсутність підстав саме для вжиття заходів забезпечення позову.

При вирішенні питання про забезпечення немайнового позову у спорах, що виникають з корпоративних відносин, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

- розумності, обґрунтованості, адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги та їх співмірності;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності реальної загрози ефективному захисту порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача у разі невжиття судом обраного позивачем способу забезпечення позову;

- заборони забезпечення позову таким способом, який суперечить частині 5 статті 137 Господарського процесуального кодексу України та порушують прав інших акціонерів (учасників) господарського товариства.

Судом встановлено, що позовні вимоги спрямовані на витребування частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Південно-українська морська компанія, у зв`язку з чим вчинення будь-яких правочинів щодо відчуження спірної частки статутного капіталу знівелює значення судового рішення у випадку задоволення позову позивача та викличе необхідність подальшого звернення його до суду з метою повернення належного йому майна.

Тобто, фактично спір у даній справі стосується захисту та поновлення корпоративних прав позивача, які він вважає порушеними внаслідок незаконно вибулої із його володіння частки товариства.

Отже, з метою уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, суд приходить до висновку про часткове задоволення заяви про забезпечення позову, а саме в частині накладення арешту на частку ОСОБА_2 в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Південно-українська морська компанія» в розмірі 2200000,00 грн, що становить 47,5% статутного капіталу.

Зазначений захід забезпечення позову є адекватним та співмірним із заявленими позовними вимогами, а невжиття такого заходу забезпечення позову призведе до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав позивача.

Суд, враховуючи висновки встановлені Верховним Судом, зазначає, що у даному випадку, заявлений спосіб забезпечення позову співвідноситься з предметом позову, оскільки позовною вимогою у даній справі є вимога про витребування у ОСОБА_2 частки в статутному капіталі Товариства, на що звертав увагу Верховний Суд у справі № 910/16800/20.

Отже, існує логічний зв`язок між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовних вимог, тож такі заходи забезпечення позову спроможні забезпечити належне виконання судового рішення у разі задоволення позову.

У даному випадку невжиття заявлених заходів забезпечення позову може призвести до неможливості та значного ускладнення виконання рішення суду, у разі задоволення позову, оскільки у разі подальшого відчуження спірної частки в статутному капіталі Товариства, позивач не зможе захистити своє порушене право в межах даного судового провадження без інших звернень до суду до нових учасників товариства, що потягне за собою також додаткові витрати.

У разі зміни власника спірної частки у позивача виникне необхідність змінювати предмет позову та залучати до розгляду справи інших осіб, що у свою чергу призведе до того, що розгляд справи по суті буде затримано, а позивача буде позбавлено оперативного, вчасного захисту та поновлення корпоративних прав, які він вважає порушеними.

Між тим, у даному випадку застосування заходів до забезпечення позову не порушить прав та охоронюваних законом інтересів відповідача у справі чи інших осіб, які не є учасниками даного судового процесу, не призведе до втручання у звичайну діяльність учасників судового процесу, не перешкоджатиме господарській діяльності Товариства, а лише запровадить тимчасові обмеження, існування яких дозволить створити належні умови для запобігання перешкод у виконанні рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що задля ефективного захисту порушених прав позивача, а також забезпечення можливості реального виконання судового рішення у даній справі, доцільним та необхідним буде вжиття заходу забезпечення позову про витребування з відповідача частки у статутному капіталі Товариства шляхом накладення арешту на частку у статутному капіталі ОСОБА_2 в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Південно-українська морська компанія» в розмірі 2200000,00 грн, що становить 47,5% статутного капіталу.

Щодо вимоги заявника про заборону державним реєстраторам, визначеним Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань», в тому числі нотаріусам, іншим акредитованим суб`єктам, посадовим особам які уповноважені здійснювати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, проводити реєстраційні дії, передбачені Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань» щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Південно українська морська компанія», вносити зміни до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про зміну частки засновників (учасників) у статутному капіталі, зміну розміру статутного капіталу товариства, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 137 ГПК України не допускається забезпечення позову у спорах, що виникають з корпоративних відносин, шляхом заборони здійснювати органам державної влади, органам місцевого самоврядування, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб покладені на них згідно із законодавством владні повноваження, крім заборони приймати конкретні визначені судом рішення, вчиняти конкретні дії, що прямо стосуються предмета спору.

Однак, в даному випадку заявником не конкретизовано рішення чи дії, які слід заборонити здійснювати реєстраторам (нотаріусам) та які стосуються предмета спору, тому немає підстав вважати, що забезпечення позову може вплинути на виконання рішення суду.

Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє ОСОБА_1 у задоволенні заяви про забезпечення позову в частині вимоги про заборону державним реєстраторам, визначеним Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань», в тому числі нотаріусам, іншим акредитованим суб`єктам, посадовим особам які уповноважені здійснювати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, проводити реєстраційні дії, передбачені Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань» щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Південно українська морська компанія», вносити зміни до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про зміну частки засновників (учасників) у статутному капіталі, зміну розміру статутного капіталу товариства.

Відповідно до частин ч. 5, 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

Частинами 1 та 4 ст. 141 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання.

З урахуванням відсутності у суду інформації з приводу можливих збитків відповідача та Товариства з обмеженою відповідальністю Південно-українська морська компанія, у зв`язку із вжиттям заходів забезпечення позову, правові підстави для зустрічного забезпечення наразі не вбачаються.

Разом з тим, вказані особи не позбавлені права подати до суду відповідне клопотання, яке підлягає розгляду в порядку та протягом строків, встановлених статтею 141 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Заяву ОСОБА_1 (вх. 2-95/24 від 22.01.2024) про забезпечення позову у справі № 916/254/24 - задовольнити частково.

2. Вжити заходи забезпечення позову, а саме:

- Накласти арешт на частку ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Південно-українська морська компанія» (73485, м. Херсон, смт. Антонівка, пров. Янтарний, буд. 36; код ЄДРПОУ 39947854) в розмірі 2200000,00 грн, що становить 47,5% статутного капіталу.

3. У задоволенні решти заяви відмовити.

4. Стягувачем за цією ухвалою є - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

5. Боржником за цією ухвалою є - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).

6. Ухвала з урахуванням п. 2 ч. 1 ст. 3, ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження" має статус виконавчого документа. В силу ст. 129-1 Конституції України та ст. 144 ГПК України ця ухвала є обов`язковою для виконання всіма органами, організаціями та посадовими особами на всій території України.

7. Відповідно до приписів ст. 235 ГПК України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

8. Ухвала набрала законної сили 24 січня 2024 року.

На ухвалу може бути подана апеляційна скарга у відповідності до частини 1 статті 256 ГПК України.

Ухвалу підписано 24.01.2024.

Суддя Нікітенко Сергій Валерійович