Ухвала

від 19.01.2024 по справі б-24/129-08

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

19 січня 2024 року

м. Київ

cправа № Б-24/129-08

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Васьковський О.В. - головуючий, Білоус В.В., Погребняк В.Я.

розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1

на ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 06.12.2023

у складі колегії суддів: Білоусова Я.О., Пуль О.А., Тарасова І.В.

у справі № Б-24/129-08

за заявою УПФУ в Червонозаводському районі м. Харкова,

до Фінансово-кредитного фонду «Сприяння» Товариство з обмеженою відповідальністю ,

про визнання банкрутом,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Харківської області від 28.07.2008 боржника - Фінансово-кредитний фонд «Сприяння» Товариство з обмеженою відповідальністю визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено ініціюючого кредитора УПФУ в Червонозаводському районі м.Харкова, зобов`язавши його в строк до 28 липня 2009 року виконати ліквідаційну процедуру.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.06.2009 затверджено наданий суду ліквідаційний звіт, ліквідовано юридичну особу - Фінансово-кредитний фонд «Сприяння» Товариство з обмеженою відповідальністю, визнано вимоги кредиторів, не задоволені за недостатністю майна банкрута, погашеними, провадження у справі припинено.

Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансово-кредитний фонд «Сприяння» в особі ОСОБА_1 з постановою та ухвалою суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Господарського суду Харківської області від 28.07.2008 та ухвалу Господарського суду Харківської області від 15.06.2009 у справі № Б-24/129-08 скасувати, у визнанні Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансово-кредитний фонд «Сприяння» (код ЄДРПОУ 22615133) банкрутом, затвердженні ліквідаційного звіту та ліквідації зазначеної юридичної особи - відмовити.

Також, апелянтом у тексті апеляційної скарги викладено заяву про поворот виконання судових рішень, у якій просить у випадку скасування оскаржуваних постанови та ухвали та відмови кредитору у визнанні Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансово-кредитний фонд «Сприяння» (код ЄДРПОУ 22615133) банкрутом, затвердженні ліквідаційного звіту та ліквідації зазначеної юридичної особи застосувати поворот ухвали Господарського суду Харківської області від 15.06.2009, зобов`язати Головне управління статистики по Харківській області відновити в Єдиному Державному реєстрі підприємства та організацій України запис про реєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансово-кредитний фонд «Сприяння». Зобов`язати державного реєстратора внести до Єдиного державного реєстру запис про відновлення державної реєстрації юридичної особи Фінансово-кредитний фонд «Сприяння» товариство з обмеженою відповідальністю, код 22615133, припиненої на підставі ухвали Господарського суду Харківської області від 15.06.2009, та передати органам, які здійснювали облік, відповідне повідомлення для поновлення обліку юридичної особи - Фінансово-кредитний фонд «Сприяння» товариство з обмеженою відповідальністю.

Одночасно апелянт звернувся з клопотанням про поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження постанови Господарського суду Харківської області від 28.07.2008 та ухвали Господарського суду Харківської області від 15.06.2009 у справі № Б-24/129-08, мотивоване тим, що ОСОБА_1 як засновник ТОВ «Фінансово-кредитний фонд «Сприяння», не був залучений до справи, як керівник, не був повідомлений про розгляд справи в силу знаходження за межами України на лікуванні. Тобто, про існування справи та про існування оскаржуваної постанови та ухвали апелянт дізнався тільки 01.11.2023 з мережі Інтернет.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.12.2023 відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю Фінансово-кредитний фонд «Сприяння» на постанову Господарського суду Харківської області від 28.07.2008 та на ухвалу Господарського суду Харківської області від 15.06.2009 у справі № Б-24/129-08.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що апеляційна скарга ОСОБА_2 подана скаржником із значним пропуском строку на апеляційне оскарження (фактично після спливу чотирьох років з моменту її постановлення), без обґрунтування поважності причин вчасного подання апеляційної скарги та без підтвердження обставин, передбачених частиною другою статті 261 ГПК України, щодо пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

26.12.2023 ОСОБА_1 звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 06.12.2023 у справі №Б-24/129-08 в порядку статей 286, 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), у якій скаржник просить Суд скасувати ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 06.12.2023 у справі № Б-24/129-08 та направити справу до суду апеляційної інстанції на новий розгляд апеляційної скарги товариства боржника.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № Б-24/129-08 визначено колегію суддів у складі: Васьковський О.В. - головуючий, Білоус В.В., Погребняк В.Я., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.01.2024.

Дослідивши касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав.

З аналізу змісту статей 55, 129 Конституції України вбачається, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Серед основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Суд зазначає, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права (рішення ЄСПЛ від 12.07.2001 у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини").

Пунктом 6 частини другої статті 42 ГПК України встановлено, що учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Як встановлено судом, постанова Господарського суду Харківської області була ухвалена 28.07.2008, ухвала Господарського суду Харківської області - 15.06.2009, тобто до набрання чинності з 15.12.2017р. Господарським процесуальним кодексом України в редакції Закону України від 03.10.2017р. № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі Закон № 2147-VІІІ).

Згідно пункту 13 частини 1 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній з 15.12.2017р., судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до частини 3 статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Отже, судові рішення, що ухвалені до 15.12.2017 (до набрання чинності Господарським процесуальним кодексом України в редакції Закону від 03.10.2017р. №2147-VІІІ) можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, проте розгляд таких скарг здійснюється за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України в редакції, чинній з 15.12.2017р.

Згідно з частиною 1 статті 91 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017, тобто на дату ухвалення рішення судом першої інстанції) сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участі у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мали право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Відповідно до частини 1 статті 93 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017), апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п`яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. Відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги (подання) можливе протягом трьох місяців з дня прийняття рішення місцевим господарським судом.

Прийняття і розгляд апеляційної скарги на рішення, яке набрало законної сили, було можливе лише з дотриманням приписів частини другої статті 93 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) щодо поновлення строку подання скарги.

Водночас слід зазначити, що з урахуванням припису абзацу 7 пункту 2 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» при апеляційному оскарженні судових рішень місцевих господарських судів, прийнятих до набрання чинності цим Законом, застосовуються, зокрема, правила частини 2 статті 93 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, яка була чинною на час прийняття таких рішень) щодо можливості відновлення пропущеного строку на подання апеляційної скарги лише протягом трьох місяців з дня прийняття оскаржуваного судового рішення. Втім, це правило не поширюється на апеляційне оскарження прийнятих до набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» судових рішень місцевих господарських судів особами, які не брали участі у справі і стосовно яких господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, оскільки Господарським процесуальним кодексом України до набрання чинності названим Законом відповідним особам не надавалося право апеляційного оскарження судових рішень і щодо них не застосовувався присічний тримісячний строк подання апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 106 ГПК України (в редакції станом на час прийняття оскаржуваних рішень) ухвали місцевого господарського суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку у випадках, передбачених цим Кодексом та Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду. Апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду можуть подавати сторони та інші учасники судового процесу, зазначені у цьому Кодексі та Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Апелянт є учасником справи (боржником), тому мав десять днів на оскарження судових рішень від 28.07.2008 та від 15.06.2009 та три місяці на поновлення пропущеного строку. По закінченню тримісячного строку з дня прийняття судових рішень, суд не має повноважень щодо його відновлення для учасника справи.

Верховний Суд в постанові від 12.07.2022 у справі №9/430-05-11867 зазначив, що у цій нормі врегульовано порядок вчинення процесуальної дії судом апеляційної інстанції, а саме відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційними скаргами, поданими з порушенням строку, тоді як строки оскарження судових рішень суду першої інстанції, ухвалених до 15.12.2017, врегульовані у статті 93 ГПК України в редакції, чинній до 15.12.2017. При цьому за змістом частини 2 статті 261 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній з 15.12.2017, поновлення апеляційним судом пропущеного строку на апеляційне оскарження у зв`язку з визнанням поважними причин пропуску відповідного строку можливе виключно у разі подання апеляційної скарги в межах присічного річного строку, а в разі недотримання останнього з`ясування поважності причин строку на апеляційне оскарження взагалі не має істотного значення та не може жодним чином вплинути на однозначне вирішення питання про відмову у відкритті апеляційного провадження.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційними скаргами, поданими на судові рішення, що ухвалені до 15.12.2017, керується, в тому числі положеннями частини 2 статті 261 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017. Тому, встановивши відсутність винятків, визначених у пунктах 1, 2 частини 2 статті 261 ГПК України, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційну скаргу подано після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, незалежно від поважності причин пропуску строку скаржником на апеляційне оскарження.

Відповідно до підпункту 9 пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження в яких порушено до набрання чинності цієї редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Водночас у разі встановлення винятку, визначеного у пунктах 1, 2 частини 2 статті 261 ГПК України, суд апеляційної інстанції повинен дослідити поважність причин пропуску строку на подання апеляційної скарги.

Частиною 1 статті 119 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017) передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що законодавець не передбачив обов`язок суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.

Звернення з апеляційною скаргою є суб`єктивною дією скаржника, який зацікавлений у апеляційному перегляді судового рішення та залежить від його волевиявлення.

Для поновлення процесуального строку суд має встановити відповідні обставини, задля чого заявник має довести суду їх наявність та непереборність, у зв`язку з тим, що фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватись як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого визначення законодавцем кожного з процесуальних строків.

Сам лише факт подання стороною клопотання про відновлення строку не зобов`язує суд автоматично відновити цей строк, оскільки клопотання про відновлення строку на подання апеляційної скарги з огляду на положення статті 256 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017) повинно містити обґрунтування поважності пропуску цього строку.

Відповідно до частини другої статті 261 ГПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Суд зазначає, що частиною другої статті 261 ГПК України передбачені два виключні випадки, за відсутності яких, суд апеляційної інстанції незалежно від поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги на судове рішення після спливу одного року з дня складення повного тексту цього рішення, суд апеляційної інстанції має перевірити та надати оцінку наявності підстав для застосування до такої апеляційної скарги наслідків, передбачених частиною другою статті 261 ГПК України, а саме щодо зазначення та обґрунтування скаржником випадків, передбачених пунктами 1, 2 зазначеної норми, наявність яких надає право на поновлення строку апеляційного оскарження. Встановивши відсутність винятків, визначених у пунктах 1, 2 частини другої статті 261 ГПК України, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційну скаргу подано після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, незалежно від поважності причин пропуску строку скаржником на апеляційне оскарження (правова позиція викладена у постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 12.11.2018 у справі № 54/239).

Отже, при вирішенні питання про можливість поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження судового рішення, пропущеного зі спливом значного періоду часу (більше одного року з дня складання повного тексу судового рішення), апеляційному суду необхідно враховувати, що національним законодавством встановлено присічний строк на апеляційне оскарження судових рішень відповідно до частини другої статті 261 ГПК України.

Таким чином, встановлене процесуальним законодавством обмеження права на апеляційне оскарження судового рішення відповідає вимогам статті 129 Конституції України.

Згідно з частиною першою та другою статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду, ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу (частина третя статті 256 ГПК України).

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , як колишнього керівника та засновника боржника, на постанову Господарського суду Харківської області від 28.07.2008 та на ухвалу Господарського суду Харківської області від 15.06.2009 у справі № Б-24/129-08, судом апеляційної інстанції встановлено таке.

Ухвала Господарського суду Харківської області від 15.06.2009 у справі № Б-24/129-08 була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 22.06.2009. Однак, апеляційна скарга на вказане рішення подана в листопаді 2023, тобто з пропуском процесуального строку для її подання, встановленого ч. 1 ст. 256 ГПК України, майже 14 років.

В обґрунтування клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на звернення з апеляційною скаргою скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що як учасник справи не був повідомлений про розгляд справи, не був обізнаний про ухвалене рішення суду, не був залучений до справи, як керівник, не був повідомлений про розгляд справи в силу знаходження за межами України на лікуванні. Тобто, про існування справи та про існування оскаржуваної постанови та ухвали апелянт дізнався тільки 01.11.2023 з мережі Інтернет.

Апеляційним судом встановлено, що матеріали апеляційної скарги не містять документів на підтвердження обставин щодо лікування керівника Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансово-кредитний фонд «Сприяння» та перебування за кордоном.

Апеляційним господарським судом в оскаржуваній ухвалі зазначено, що будь-яких обставин непереборної сили, що перешкодили заявнику звернутися з апеляційною скаргою на зазначене рішення протягом року з моменту її винесення (з дня складення повного тексту) також не встановлено, про існування таких не зазначено.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанцій виходив з того, що скаржником пропущено строк апеляційного оскарження ухвали та постанови місцевого господарського суду 14 років. Як керівник та засновник юридичної особи ОСОБА_1 , повинен був опікуватися станом справ у товаристві, у тому числі отримувати інформацію з відкритих джерел (Єдиного державного реєстру судових рішень та Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань), та можливість дізнаватись про наявність судових справ та судових рішень відносно Товариства та підстав припинення юридичної особи та не був позбавлений права оскаржити зазначене судове рішення в апеляційному порядку у встановлений законом строк, проте своїм правом не скористався. Отже подання апеляційної скарги в установлений законом строк залежала виключно від волевиявлення скаржника, тобто мала суб`єктивний характер.

При цьому, суд апеляційної інстанцій не встановив наявності випадків, визначених у пунктах 1, 2 частини другої статті 261 ГПК України.

Враховуючи те, що апеляційна скарга була подана поза межами присічного строку встановленого частиною 2 статті 261 ГПК України, а доказів в обґрунтування виключних випадків пропуску строку на звернення з апеляційною скаргою, зазначених у статті 261 ГПК України, заявник не навів, суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав, передбачених п.п. 1, 2. ч. 2 ст. 261 ГПК України для прийняття апеляційної скарги, поданої після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, до розгляду.

Верховний Суд вважає, що правильне застосовування судом апеляційної інстанції частини другої статті 261 ГПК України є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не впливають на законність оскаржуваного судового рішення. Тому відсутні підстави вважати, що судом апеляційної інстанції допущені порушення норм процесуального права під час постановлення ухвали Східного апеляційного господарського суду від 06.12.2023 у справі №Б-24/129-08.

Відповідно до частини другої статті 293 ГПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Враховуючи викладене, колегія суддів визнає касаційну скаргу необґрунтованою та відмовляє у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 06.12.2023 у справі № Б-24/129-08 на підставі частини другої статті 293 ГПК України, оскільки правильне застосовування судом апеляційної інстанції норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

На підставі викладеного та керуючись статями 234, 235, 261, пунктом 2 частини 2 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження ОСОБА_1 на ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 06.12.2023 у справі № Б-24/129-08.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий О.В. Васьковський

Судді В.В. Білоус

В.Я. Погребняк