Рішення

від 23.01.2024 по справі 420/23777/23

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/23777/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2024 рокувід Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Радчука А.А.,

розглянувши в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до НОМЕР_2 Прикордонного Загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_3 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ 14321386) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ :

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до НОМЕР_4 Прикордонного Загону Державної прикордонної служби України, НОМЕР_2 Прикордонного Загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_3 ), в якій позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_3 ) відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні;

зобов`язати НОМЕР_2 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_3 ) виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 10 жовтня 2017 року по 21 серпня 2023 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100;

зобов`язати НОМЕР_2 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;

визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_4 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_5 ) відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні;

зобов`язати НОМЕР_4 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_5 ) виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 11 жовтня 2018 року по 18 серпня 2023 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100;

зобов`язати НОМЕР_4 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_5 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 11 жовтня 2017 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Ухвалою суду від 13.09.2023 року позовну заяву залишено без руху, у зв`язку з невідповідністю вимогам ст.ст. 160, 161 КАС України.

Ухвалою суду від 12.10.2023 року позивачу було продовжено строк на усунення недоліків та роз`яснено, що недоліки позовної заяви необхідно усунути зазначивши правильну назву відповідача та привести у відповідність вступну та прохальну частини позову з доданими до нього доданих документів, тим самим усунути недоліки позовної заяви шляхом надання до суду уточненої позовної заяви.

25.10.2023 року до суду на виконання ухвали суду від 12.10.2023 року надійшла уточнена позовна заява. Так, відповідно прохальної частини уточненої позовної заяви позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_3 ) відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні;

зобов`язати НОМЕР_2 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_3 ) виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 09 жовтня 2017 року по 21 серпня 2023 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;

зобов`язати НОМЕР_2 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у НОМЕР_2 Прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_3 ) у період з 01.01.2016 року по 09.10.2017 року на цей час Позивача знято з усіх видів забезпечення.

Під час проходження служби позивачу за період з 01 січня 2016 року по 09.10.2017 рік не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення, у зв`язку із чим позивач звернувся за судовим захистом.

На виконання рішення Одеського оружного адміністративного суду по справі №420/17508/22 від 21.08.2023 року на розрахунковий рахунок позивача відповідачем нарахована індексація грошового забезпечення у розмірі 63347,77 грн.

На переконання позивача, несвоєчасне нарахування та виплата індексації грошового забезпечення порушили його права та інтереси, у зв`язку із чим відповідач повинен нести відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Також позивач вважає за необхідне стягнути на користь Позивача з Відповідача втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати - за період з 09.10.2017 року по день фактичної виплати індексації.

Ухвалою суду від 14.11.2023 року відкрито провадження по справі та повідомлено сторін, що суд розгляне справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

04.12.2023 року до суду надійшов відзив на адміністративний позов, відповідно до якого відповідач з позовом не погоджується, вважає його необґрунтованим у зв`язку з наступним.

Відповідач зазначив, що за практикою Верховного Суду суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, пропорційно до розміру своєчасно не виплаченої суми.

Крім того, у відзиві зазначено, що відповідно до ст. 117 КЗпП України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року № 2352 IX, який набрав чинності 19.07.2022 року, сума середнього заробітку за затримку розрахунку не може бути більшою як за шість місяців.

Щодо застосування до спірних правовідносин статті 117 Кодексу законів про працю України, відповідач зазначив, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України.

Відповідач вказує, що ним добровільно було виконане судове рішення та виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення, що свідчить про відсутність вини роботодавця в розумінні статті 116 КЗпП України.

В п. 293 Указу Президента України «Про Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України» Особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням. Тобто, на думку відповідача, дане питання регулює спеціальне законодавство, що є фактично невірним трактування, оскільки позивач спирається на норми трудового законодавства.

Відповідач зазначив, що коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. Отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.

Відповідач вказує, що здійснити перерахунок щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої пунктом 5 постанови КМУ від 22 вересня 2010 р. № 889 з урахуванням індексації грошового забезпечення суперечить чинному законодавству так як індексація не входить до складу грошового забезпечення.

Інші заяви по суті справи учасниками справи не надавались, додаткові докази не надходили.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.

Позивач - ОСОБА_1 проходив службу в НОМЕР_2 Прикордонному Загоні Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_3 ) та, як вбачається з запису з військового квитка позивача № НОМЕР_6 , був звільнений з військової служби наказом від 09.10.2017 року №346-ОС.

У період проходження служби у НОМЕР_2 Прикордонному Загоні Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_3 ) з 01.01.2016 по 10.10.2017 року позивачу не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13.03.2023 по справі №420/17508/22 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 09.08.2023 по справі №420/17508/22 внесено виправлення в рішення суду від 13.03.2023 року по адміністративній справі № 420/17508/22. Так, зокрема, судом вирішено зобов`язати НОМЕР_2 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_3 ) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 10.10.2017 року із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.

На виконання вищезазначеного судового рішення 26 Прикордонним Загоном Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_3 ) 21.08.2023 року нараховано та виплачено ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 10.10.2017 у розмірі 63347,77 грн., що підтверджується копією виписки з карткового рахунку позивача за 21.08.2023 року.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, звернувся до суду з даним позовом.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно положень ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з ст. 117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Вказана правова позиція щодо застосування норм ст.ст. 116-117 КЗпП України неодноразово висловлювалась Верховним Судом.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Що стосується застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України, суд зазначає наступне.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Суд звертає увагу на те, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні з військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.

Висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.04.2020 у справі №140/2006/19, від 16.07.2020 у справі №400/2884/18, від 04.09.2020 у справі №120/2005/19-а, від 05.03.2021 у справі №120/3276/19-а, від 31.03.2021 у справі №340/970/20, від 13.10.2021 у справі №580/1790/20, від 21.10.2021 року у справі №640/14764/20, від 26.01.2022 у справі №240/12167/20 та інших.

З урахуванням наведеного, доводи відповідача стосовно того, що положення статей 116, 117 КЗпП України не поширюються на спірні правовідносини є помилковими.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає, що в силу вищенаведених законодавчих норм, обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Судом встановлено, що при виключенні зі списків особового складу НОМЕР_2 Прикордонного Загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_3 ) позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 10.10.2017 року, що було предметом судового розгляду в адміністративній справі №420/17508/22.

Отже, оскільки відповідач не провів з позивачем при звільнення з військової служби остаточний розрахунок, то позивач набув право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Як встановлено судом, 21.08.2023 року позивачу на картковий рахунок зараховано суму коштів у розмірі 63347,77 грн. На підтвердження вказаного відповідачем подано до суду скріншот з мобільного додатку банку.

Отже, остаточний розрахунок з позивачем було проведено 21.08.2023 року.

Відтак, період затримки становить проміжок часу з 11.10.2017 року по 20.08.2023 року.

Водночас, суд вважає необхідним зазначити, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначає, що якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Аналогічної позиції дотримується і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (постанова від 20.05.2020 року, справа №816/1640/17).

Щодо визначення суми компенсації за затримку розрахунку при звільненні суд зазначає наступне.

Статтею 27 Закону України Про оплату праці передбачено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі Порядок №100), який застосовується у випадку виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, а також в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Пунктом 2 Порядку №100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно з пунктом 8 вищеназваного Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період .

В свою чергу, відповідно до пункту 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197) за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується. Розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Вирішуючи цей спір, судом встановлено, що позивач має право на відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.10.2017 року по 20.08.2023 року, у зв`язку з невиплатою йому при звільненні індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 10.10.2017 року.

Сума виплаченої на виконання судового рішення по справі №420/17508/22 грошової допомоги становить 63347,77 грн.

Період затримки становить проміжок часу з 10.10.2017 року по 20.08.2023 року (2139 днів).

При вирішенні питання щодо розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні, суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Вказаний підхід застосований Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у справі №806/2473/18 (постанова від 30.10.2019).

Згідно наданої відповідачем довідки №140 від 20.11.2023 року про розмір середньоденного грошового забезпечення та розмір середньомісячного грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з серпня 2017 року по вересень 2017 року, грошове забезпечення (що враховується при обчисленні середнього заробітку, згідно Порядку №100) за останні два місяці перед звільненням становить:

Серпень 2017 року 13672,31 грн.;

Вересень 2017 року 8427,96 грн.;

Разом: 22100,27 грн.

Кількість календарних днів за останні два місяці перед звільненням:

Серпень 2017 року 31 день;

Вересень 2017 року 30 днів.

Усього 61 день.

Отже, середньоденний заробіток позивача складає 362,30 грн. (22100,27/61).

У свою чергу, середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні становить 774959,70 грн. (362,30 грн. х 2139 днів).

Разом з цим, Верховний Суд у постанові від 30.10.2019 року по справі №806/2473/18 висловив правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Розрахунок істотності частки: 63347,77 грн. (це сума індексації грошового забезпечення, яка виплачена позивачу з порушенням термінів) / 774959,70 грн. (це середній заробіток за весь час затримки розрахунку) х 100 = 8,17.

Отже, істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 8,17 %.

Відтак, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 8,17%, становить: 362,30 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 8,17 (істотна частка) х 2139 (кількість днів затримки) / 100 = 63314,21 грн.

На підставі викладеного, суд вважає, що сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу з урахуванням принципів справедливості та співмірності становить 63314,21 грн.

Вказана правова позиція узгоджується також з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2020 року у справі №260/348/19.

Щодо виплати позивачу компенсації втрати частини доходів суд зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 (далі - Порядок № 159).

Згідно зі статями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Згідно з пунктом 2 Порядку № 159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення).

Аналіз наведених положень дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів на один і більше календарних місяців.

У постановах від 15.10.2020 року у справі №240/11882/19, від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20 Верховний Суд вказав, що використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Таким чином, суд робить висновок про наявність підстав для зобов`язання НОМЕР_2 Прикордонного Загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, оцінивши докази, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню таким чином:

визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_3 ) щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.10.2017 року по 20.08.2023 року;

стягнути з НОМЕР_2 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.10.2017 року по 20.08.2023 року у сумі 63314,21 грн.;

зобов`язати НОМЕР_2 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Отже, позов підлягає частковому задоволенню з урахуванням ч. 2 ст. 9 КАС України.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Згідно ч. 1, ч. 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позивач був звільнений від оплати судового збору, розподіл судових витрат на його користь не здійснюється. Доказів понесення інших судових витрат на дату ухвалення рішення позивачем не надано.

Відповідно до ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частиною 1 статті 120 КАС України визначено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч.4 та ч.5 ст.120 КАС України останнім днем строку, який закінчується вказівкою на певний день, вважається цей день. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Враховуючи строки розгляду даної справи, визначені ст.258 КАС України, у зв`язку із перебуванням головуючого судді Радчука А.А. у період з 08.01.2024 року по 22.01.2024 року включно у відпустці, в силу положень ст.120 КАС України, рішення суду складено 23 січня 2024 року (перший робочий день).

Керуючись ст.ст. 2, 5-9, 72, 74-77, 90, 242-246, 255, 262, 291, 295, 297 КАС України,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до НОМЕР_2 Прикордонного Загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_3 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ 14321386) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_3 ) щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.10.2017 року по 20.08.2023 року.

Стягнути з НОМЕР_2 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.10.2017 року по 20.08.2023 року у сумі 63314 (шістдесят три тисячі триста чотирнадцять) грн. та 21 коп.

Зобов`язати НОМЕР_2 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.

Суддя А.А. Радчук