Постанова

від 26.12.2024 по справі 420/23777/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 грудня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/23777/23

Місце ухвалення рішення суду 1 інстанції: м. Одеса;

Дата складання повного тексту рішення суду 1 інстанції:

23.01.2024 року;

Головуючий в 1 інстанції: Радчук А.А.

П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді Єщенка О.В.

суддів Крусяна А.В.

Яковлєва О.В.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 січня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив:

визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні;

зобов`язати НОМЕР_1 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) виплатити середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 09 жовтня 2017 року по 21 серпня 2023 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100;

зобов`язати НОМЕР_1 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач у період з січня 2016 по жовтень 2017 проходив військову службу у НОМЕР_1 Прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) та даний час виключений зі списків особового складу.

На момент виключення зі списків особового складу із позивачем не був проведений повний розрахунок грошового забезпечення, у тому числі не було виплачено індексацію грошового забезпечення у встановлених розмірі та порядку. Своє право на виплату вказаного грошового забезпечення позивач був вимушений захищати в судовому порядку та відповідні розрахунки грошового забезпечення проводились відповідачем на виконання судового рішення.

У зв`язку із чим, з огляду на положення статтей 116, 117 КЗпП України, статтей 2, 3, 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та фактичну затримку повного розрахунку при звільненні з військової служби, наполягає на відшкодуванні за рахунок відповідача середнього грошового забезпечення за відповідний період та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23 січня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.

Суд визнав протиправною бездіяльність НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.10.2017 року по 20.08.2023 року.

Стягнув з НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.10.2017 року по 20.08.2023 року у сумі 63314 (шістдесят три тисячі триста чотирнадцять) грн. та 21 коп.

Зобов`язав НОМЕР_1 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

В іншій частині позову суд відмовив.

Вирішуючи спір по суті та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, оскільки повний розрахунок із позивачем не був проведений у день виключення зі списків особового складу та поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, він має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного (повного) розрахунку.

Застосовуючи критерії співмірності із розміром простроченої заборгованості та фактично виплаченим грошовим забезпеченням на момент виключення військовослужбовця зі списків особового складу, періодом затримки (прострочення) виплати заборгованості, суд першої інстанції визначив, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути стягнутий з відповідача на користь позивача у розмірі 63314,21 гривень.

Разом з цим, з огляду на порушення відповідачем встановлених строків виплати грошового забезпечення на один і більше календарних місяців, суд першої інстанції дійшов висновку і про обґрунтованість доводів позивача про проведення компенсації втрати частини доходу на підставі Закону Україну «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

В апеляційній скарзі НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції під час вирішення справи не надано належної правової оцінки положенням статті 117 КЗпП України (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року №2352-IX) та помилково залишено поза увагою те, що відшкодування середнього заробітку за час затримки проводиться за весь час затримки, однак не більш як за шість місяців.

На переконання апелянта, спірні правовідносини врегульовані виключно приписами Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України №1115/2009 та на них не поширюються вимоги КЗпП України, у тому числі, що стосуються порядку відшкодування працівникові середнього заробітки за час затримки таких виплат. Порядок обчислення середньої заробітної плати №100 передбачає виключні випадки його застосування, у переліку яких відсутні обставини, пов`язані із виплатою індексації грошового забезпечення. Визначальними обставинами для виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону №2050-111 є порушення встановлених строків виплати саме нарахованих доходів, а отже задоволення відповідних позовних вимог в даному випадку є безпідставним.

Відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_1 у визначений апеляційним судом строк не надійшов.

Судом першої інстанції з`ясовано та як встановлено під час апеляційного розгляду, позивач у період з січня 2016 по жовтень 2017 проходив військову службу у НОМЕР_1 Прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) та наказом від 09.10.2017 року №346-ОС виключений зі списків особового складу.

У період з 01.01.2016 по 10.10.2017 позивачеві не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 березня 2023 року по справі №420/17508/22 зобов`язано НОМЕР_1 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 10.10.2017 року із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.

21.08.2023 року відповідачем на виконання рішення у справі №420/17508/22 виплачено позивачеві індексацію грошового забезпечення у розмірі 63347,77 гривень, що підтверджується банківською випискою.

Посилаючись на те, що обов`язок по нарахуванню та виплаті середнього грошового забезпечення за час затримки вказаного розрахунку при виключенні зі списків особового складу відповідачем не виконано, позивач звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів. Також, позивач наполягає на наявності у нього права на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за весь час затримки виплати.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів виходить з наступного.

За правилами пункту 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 року №1115/2009, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.

У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець.

Судом першої інстанції вірно враховано, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців та прирівняних до них осіб (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства про порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані КЗпП України.

Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України (в редакції, яка діяла на момент виключення позивача зі списків особового складу) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Так, відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції, яка діяла на момент виключення позивача зі списків особового складу) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

За правилами статті 117 КЗпП України (в редакції, яка діяла на момент виключення позивача зі списків особового складу та до 19.07.2022 року до дати набрання чинності Закону №2352-IX від 01.07.2022 року і на момент виплати не донарахованої частини грошового забезпечення) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Стаття 116 КЗпП оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.

Умовами застосування частини 1 статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу (роботодавця) у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

У разі невиплати повного грошового забезпечення на день звільнення військовослужбовця зі служби, підлягає застосуванню відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

При цьому, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Водночас апеляційний суд вважає за необхідне врахувати викладені пізніше правові позиції Верховного Суду у постановах від 02 лютого 2023 року по справі №460/10582/21, від 28 червня 2023 року по справі №560/11489/22 та в аспекті правового застосування щодо аналогічних спірних правовідносин, де Верховний Суд зазначив, що питання про застосування приписів статті 117 КЗпП України у вимірі подібних правовідносин не завжди мало однакову правову оцінку суду касаційної інстанції, що добре видно на прикладі цієї справи. Водночас треба зазначити, що після постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 викладена в ній позиція (зокрема щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу).

Задля забезпечення єдності судової практики у цій категорії спорів Верховний Суд зауважив на обов`язку дотриманні правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17. На такому також наголосила Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17, в якій зазначено, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованими підстави звернення із цим позовом, а саме пов`язані із не проведенням відповідачем усіх належних позивачу виплат на момент виключення зі списків особового складу.

У справі, яка розглядається, відповідач провів фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати суми грошового забезпечення поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, тому в цьому випадку є підстави для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Виходячи із застережень у ст. 117 КЗпП України про «належні звільненому працівникові суми», тобто про усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для відповідної категорії осіб, а також із підтвердження в судовому порядку права позивача на виплату індексації та її не нарахування відповідачем, не знаходять свого правового підґрунтя висновки суду першої інстанції про непоширення вказаних правил трудового законодавства стосовно несвоєчасного розрахунку військовослужбовця індексацією грошового забезпечення на момент виключення зі списків особового складу.

Судом першої інстанції також правильно враховано, що згідно виписки по картковому рахунку та як не заперечується відповідачем, індексація грошового забезпечення, у належному розмірі, перерахована на користь позивача 21.08.2023 у сумі 63347,77 гривень, тобто поза межами строків, встановлених пунктом 293 Положення №1115/2009 та статтею 116 КЗпП.

Згідно з пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Так, розмір місячного грошового забезпечення позивача у серпні 2017 становив 13672,31 гривень, у вересні 2017 року 8427,96 гривень, всього у сумі 22100,27 гривень.

Виходячи з вказаних показників, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача становить 362,30 гривень (13672,31 гривень + 8427,96 гривень) / 61 день (кількість днів у серпня та вересні 2017).

Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу, з урахуванням положень статті 117 КЗпП України, становить: 362,30 гривень (середньоденна заробітна плата позивача) *2139 (кількість днів затримки розрахунку) = 774959,70 гривень.

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (Постанова від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (позиція Верховного Суду України, висловлена у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц): розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Наведена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19.

Отже, з метою дотримання співмірності між розміром середнього заробітку, пов`язаного із затримкою розрахунку при звільненні, та часткою невиплаченого грошового забезпечення, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що нарахуванню на користь позивача підлягає середній заробіток у розмірі 63314,21 гривень, що становить 8,17% від 774959,70 гривень відшкодування в порядку статті 117 КЗпП України.

Разом з цим, апеляційний суд враховує, що на момент виникнення права позивача на відшкодування середнього заробітку за затримку розрахунку статтею 117 КЗпП України період відшкодування не обмежувався жодним строком. Також, визначене судом відшкодування середнього заробітку охоплене періодом у шість місяців, як це передбачено статтею 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент проведення остаточного розрахунку та звернення із цим позовом).

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» №2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159.

Відповідно до статтей 1, 2 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно з пунктом 2 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення).

Аналіз наведених положень дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів на один і більше календарних місяців.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

У зв`язку із чим, дійшов правильного висновку про обґрунтованість адміністративного позову і в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві компенсацію втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення.

Враховуючи викладене, оскільки висновки суду першої інстанції відповідають нормам матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що відповідно до статті 316 КАС України рішення суду підлягає залишенню без змін.

Відповідно до приписів частини 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 308, 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її прийняття, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Головуючий-суддя: О.В. Єщенко

Судді: А.В. Крусян

О.В. Яковлєв