Постанова

від 17.01.2024 по справі 2-4075/11

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

17 січня 2024 року

м. Харків

Справа № 2-4075/11

Провадження № 22-ц/818/10/24

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Пилипчук Н.П. ,

суддів: Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря судового засідання: Носової К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Дванадцятої Харківської державної нотаріальної контори, Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, про визнання договору довічного утримання недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 , в особі представника ОСОБА_6 , на ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2012 року, постановлену суддею Погасій О.Ф., -

В С Т А Н О В И В :

У травні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Дванадцятої Харківської державної нотаріальної контори, Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, про визнання договору довічного утримання недійсним.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 17 червня 2011 року відкрито провадження у справі.

01 лютого 2012 року ОСОБА_1 , в особі свого представника ОСОБА_7 , звернувся до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову, шляхом накладення арешту на 43/100 частини квартири АДРЕСА_1 .

Ухвалою цього ж суду від 03 лютого 2012 року накладено арешт на 43/100 частини квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_4 .

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 , в особі представника ОСОБА_6 , просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В обгрунтування апеляційної скарги зазначає, що вона не була залучена до участі у розгляді даної справи.

Вказує, що саме їй, а не ОСОБА_4 , на праві власності на час постановлення оскаржуваної ухвали належало 43/100 частини квартири АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим у суду першої інстанції не було правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову щодо належного їй майна.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Задовольняючи заяву про вжиття заходів забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим у подальшому виконання рішення суду.

Проте, з таким висновком суду колегія суддів погодитися не може, виходячи з наступного.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до положень ч.ч.1, 3 ст.151 ЦПК України (в редакції від 15 січня 2012 року, яка діяла на час постановлення оскаржуваної ухвали) суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Забезпечення позову це вжиття комплексу заходів цивільного процесуального характеру, направлених на припинення дій, які можуть утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду. Вжиття цих заходів має гарантувати реалізацію позовних вимог у разі задоволення позову і застосовуються лише до позовів про визнання та про присудження.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правовихінтересів позивачавід можливихнедобросовісних дійіз бокувідповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Тобто, забезпечення позову повинно гарантувати можливість реалізації позовних вимог у разі задоволення позову.

З матеріалів справи вбачається, що у травні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Дванадцятої Харківської державної нотаріальної контори, Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради в якому просив суд визнати недійсними свідоцтво про право власності на житло, а саме 43/100 частин комунальної квартири АДРЕСА_1 , видане ОСОБА_8 . Управлінням комунального майна та приватизації Харківської міської ради 07 лютого 2000 року та договір довічного утримання від 22 лютого 2000 року, посвідчений державним нотаріусом Дванадцятої Харківської державної нотаріальної контори Леготіною Л.В., за реєстрованим №4-275, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 предметом якого є 43/100 частин комунальної квартири АДРЕСА_1 .

Таким чином предметом позову є 43/100 частин комунальної квартири АДРЕСА_1 .

Позивач звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову просив накласти арешт на 43/100 частин вказаної квартири.

Забезпечення позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача, що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення.

Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Пунктом 1 частини 1 статті 152ЦПК України (в редакції від 15 січня 2012 року, яка діяла на час постановлення оскаржуваної ухвали) передбачено, що позов забезпечується, в тому числі, шляхом накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

Отже, заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту можуть бути застосовані лише щодо майна, яке належить відповідачу у справі.

Як вбачається з Витягу про державну реєстрацію права КП «ХМ БТІ» №32597499 від 21 грудня 2011 року, власником 43/100 частини квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_5 на підставі дублікату договору дарування від 03 грудня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Карташовою С.І.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна сформованої 12 серпня 2021 року власником 43/100 частини квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_5 на підставі дублікату договору дарування від 03 грудня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Карташовою С.І.

Враховуючи зміст позовних вимог та обґрунтування позивачем необхідності забезпечення позову, колегія суддів вважає, що підстави для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на 43/100 часток вказаного нерухомого майна, які на час постановлення оскаржуваної ухвали належали ОСОБА_5 , відсутні, оскільки будь-яких вимог до неї не заявлено, та більш того вона не залучена до участі у справі в якості відповідача.

Крім того, як свідчать матеріали справи рішенням Московського районного суду м. Харкова від 18 березня 2014 року, залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 19 червня 2014 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Дванадцятої Харківської державної нотаріальної контори, Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, про визнання договору довічного утримання недійсним було залишено без задоволення.

Відповідно до пункту 2 частини 1статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції скасуванню з відмовою у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст.374, ст.376, ст.381,382,383,384 ЦПК України,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 , в особі представника ОСОБА_6 задовольнити.

Ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2012 року скасувати.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 про забезпечення позову відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 25 січня 2024 року.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді О.В. Маміна

О.Ю. Тичкова