Рішення

від 17.01.2024 по справі 462/5132/23

ЗАЛІЗНИЧНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 462/5132/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

17 січня 2024 року

Залізничний районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді Боровкова Д.О.,

при секретарі Данилович Н.В.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Львові у загальному позовному проваджені цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (третя особа: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Дума Галина Михайлівна) про визнання договору дарування недійсним, скасування державної реєстрації та поновлення права власності,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати недійсним договір дарування частки у праві спільної сумісної власності подружжя на земельну ділянку загальною площею 0,0282 га, за адресою: АДРЕСА_1 , без виділу цієї частки, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Думою Г.М. від 29 липня 2014 року, зареєстрований в реєстрі за № 1380; скасувати державну реєстрацію права власності частки у праві спільної сумісної власності подружжя на земельну ділянку без виділу цієї частки, за ОСОБА_3 , проведену відповідно до договору дарування від 29 липня 2014 року; поновити право власності на частку у праві спільної сумісної власності подружжя на земельну ділянку без виділу цієї частки, за ОСОБА_2 .

Свої вимоги мотивує тим, що рішенням апеляційного суду Львівської області від 29 листопада 2012 року у справі 2-2771/11 у справі за позовом ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ухвалено стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Універсал Банк» 232835 доларів США 24 центів, що еквівалентно за офіційним курсом НБУ станом на день розрахунку 1856511 грн. 79 коп.; 1700 грн. судового збору; 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду; 250 грн. витрат на оголошення у пресі. 29 липня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір дарування частки у праві спільної сумісної власності подружжя на земельну ділянку без виділу цієї частки, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Думою Г.М., зареєстрований в реєстрі за № 1380. Згідно з умовами вказаного договору земельна ділянка по АДРЕСА_1 була придбана під час перебування ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , і тому вказана ділянка була набута відповідачами у спільну сумісну власність подружжя. Вважає, що оспорюваний договір дарування, укладений між відповідачами спрямований на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання в майбутньому рішення суду про стягнення кредитних коштів з ОСОБА_2 . В зв`язку з наведеним, просить позов задовольнити.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримала, дала пояснення аналогічні доводам, викладеним у позові, просить позов задовольнити.

Відповідачі у судові засідання не з`явилися, про розгляд справи повідомлялися судом належним чином. Копія позовної заяви та ухвала суду про відкриття загального позовного провадження надсилалась відповідачам на адресу їх місця реєстрації. Конверти повернулися з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Клопотання про відкладення розгляду справи, до суду відповідачі не надіслали, про причину неявки суд не повідомили, відзив та інші заяви з процесуальних питань від них до суду не надходили.

Відповідно до ч. 8ст. 178 ЦПК Українив разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність відповідачів за наявними матеріалами справи та ухвалити заочне рішення відповідно до ч. 1ст. 280 ЦПК України, оскільки позивач не заперечувала проти заочного розгляду справи.

Також, суд ухвалив розглядати справу без участі третьої особи, яка, будучи належним чином повідомлена про час і міс судового засідання, до суду не з`явилася, подала заяву про розгляд справи у її відсутності /а.с.145/.

Рух справи у суді.

07 липня 2023 року позов надійшов до суду.

Того ж дня, 07 липня 2023 року позивач подав до суду заяву про забезпечення позову.

11 липня 2023 року ухвалою суду вказану заяву позивача задоволено; накладено арешт на 1/2 частки земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_3 /а.с.48-52/.

Того ж дня, 11 липня 2023 року ухвалою суду позов залишено без руху, оскільки позов містив недоліки /а.с.13/.

10 серпня 2023 року позивач подав до суду заяву про усунення недоліків /57,58/.

01 вересня 2023 року ухвалою суду відкрито загальне позовне провадження у справі /а.с.67/

02 листопада 2023 року ухвалою суду витребувано у приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Думи Г.М. належним чином завірену копію нотаріальної справи щодо нотаріального посвідчення 29 липня 2014 року договору дарування /а.с.100/.

Того ж дня, 02 листопада 2023 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду /а.с.101/.

03 листопада 2023 року до суду надійшла заява ОСОБА_2 про закриття провадження у справі /а.с.103/.

20 листопада 2023 року до суду надійшла копія нотаріальної справи /а.с.110/.

17 січня 2024 року ухвалою суду, яка занесена до протоколу судового засідання, у задоволені вищевказаної заяви ОСОБА_2 від 03 листопада 2023 року про закриття провадження у справі відмовлено.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Фактичні обставини у справі, встановлені судом.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 23 грудня 1995 року по 15 серпня 2017 року /а.с./.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 01 серпня 2012 року у справі 2-2771/11 за позовом ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ухвалено: солідарно стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства Універсал Банк 232 835 доларів США 24 центів, що еквівалентно за офіційним курсом НБУ станом на день розрахунку 1856511 грн. 79 коп.; 1700 грн. судового збору; 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду; 250 грн. витрат на оголошення у пресі /а.с.19,20/.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 29 листопада 2012 року вищевказане рішення Залізничного районного суду м. Львова від 01 серпня 2012 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення солідарно з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором скасовано і ухвалено нове, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовлено, в частині стягнення солідарно з ОСОБА_2 пені в сумі 3002,53 дол. США, що еквівалентно 23940,67 грн. скасовано і в задоволенні цих позовних вимог відмовлено. В решті рішення залишено без змін /а.с.21-23/.

Вищевказаними судовими рішеннями було встановлено, що 29 жовтня 2007 року між ВАТ «Банк Універсальний» (правонаступником якого є позивач АТ «Універсал Банк») та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 11-1/796к-07, відповідно до умов якого останній отримав кредит в сумі 220000, 00 доларів США строкомдо 28 жовтня 2037 року зі сплатою 12,75% річних (з 15 липня 2008 року - 12,95% річних). У той самий день, з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, з ОСОБА_3 було укладено договір поруки, за яким вона зобов`язувалася банком відповідати за невиконання позичальником ОСОБА_2 усіх його зобов`язань за кредитним договором. Проте, ОСОБА_4 належним чином не виконував зобов`язання за вказаним кредитним договором, і тому з нього було стягнуто суму заборгованості за кредитним договором.

Беручи до уваги, що зазначені обставини встановлені рішенням суду у цивільній справі 2-2771/11, яке набрало законної сили, то такі не підлягають доказуванню в силу вимог частини 4 статті 82 ЦПК України.

На момент укладення кредитного договору у власності ОСОБА_2 перебувала земельна ділянка, загальною площею 0,0282 га, за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 4610136300:02:002:0018, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЯЛ № 897130, виданий Львівською міською радою 24 грудня 2010 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29 липня 2014 року (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 417865246101) /а.с.113/.

29 липня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір дарування частки у праві спільної сумісної власності подружжя на земельну ділянку без виділу цієї частки, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Думою Г.М., зареєстрований в реєстрі за № 1380 /а.с.33-36/.

Згідно з умовами вказаного договору земельна ділянка по АДРЕСА_1 була придбана під час перебування ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , і тому вказана ділянка була набута відповідачами у спільну сумісну власність подружжя.

У пункті 2 вказаного договору дарування зазначено, що відповідно до статті 79 СК України частки майна дружини та чоловіка є рівними, тобто, по 1/2 частці у праві власності на земельну ділянку в кожного. Керуючись частиною 2 статті 64 СК України ОСОБА_4 безоплатно передає у власність, а ОСОБА_3 прийняла у власність дарунок від її чоловіка частку у праві спільної сумісної власності подружжя земельну ділянку, площею 0,0282 га, за адресою: АДРЕСА_1 без виділу цієї частки.

Відповідно до Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 10 березня 2023 року земельна ділянка, загальною площею 0,0282 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610136300:02:002:0018, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 417865246101, належить ОСОБА_3 в цілому /а.с.30-32/. Також, з вказаної Інформації вбачається, що на вказаній земельній ділянці, розташований житловий будинок, який на праві спільної часткової власності належить відповідачам, а саме: ОСОБА_2 13/25 частки, ОСОБА_3 12/25 частки.

29 травня 2019 року ухвалою Залізничного районного суду м. Львова у справі 2-2771/11 постановлено: заяву ПАТ «Універсал Банк» про видачу дубліката виконавчого листа задовольнити; видати дублікат виконавчого листа № 2-2771/11, виданого Залізничним районним судом м. Львова про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Універсал банк» 229832,71 доларів США, що еквівалентно за офіційним курсом НБУ станом на день розрахунку 1832571,12 грн. /а.с.164-167/.

Вказаною ухвалою суду від 29 травня 2019 року були встановлені, зокрема, наступні обставини: «Відповідно до заяви від 19 листопада 2014 року представник ПАТ «Універсал Банк» 03 грудня 2014 року отримав три виконавчих листи № 2-2771/11, виданих Залізничним районним судом м. Львова, зокрема, виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Універсал банк» боргу в розмірі 229832 доларів США 71 центів, що еквівалентно за офіційним курсом НБУ на день розрахунку 1832 571 грн. 12 коп.

06 лютого 2019 року представник ПАТ «Універсал Банк» звернувся із запитом № 15 до Залізничного ВДВС м. Львова ГТУЮ у Львівській області, в якому просив встановити місце перебування виконавчого документа, та у разі його втрати звернутися до суду про видачу дублікату.

Як убачається з листа Залізничного ВДВС м. Львова ГТУЮ у Львівській області від 08 лютого 2019 року № 3557 на виконанні вказаного відділу перебувало виконавче провадження № 51860924 з виконання виконавчого листа № 2-771/11 від 12 березня 2014 року, виданого Залізничним районним судом м. Львова, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Універсал Банк» 132571 грн. 12 коп., по якому 08 серпня 2016 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, яку скеровано сторонам боржнику для виконання, стягувачу для відома.

22 червня 2017 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу у зв`язку з тим, що у боржника відсутні грошові кошти та майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Зазначену постанову разом з оригіналом виконавчого документу було направлено на адресу стягувача.

З огляду на відсутність доказів направлення та зворотного рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, суд вважав підставною заяву про видачу дубліката виконавчого листа стягувачу, оскільки відсутні відомості про отримання ПАТ «Універсал Банк» виконавчого листа від Залізничного ВДВС м. Львова ГТУЮ у Львівській області, і тому задовольнив вказану заяву ПАТ «Універсал Банк».

10 березня 2023 року приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Маковецьким З.В. відкрито виконавче провадження № 71264689 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2771/11 від 12 липня 2019 року про стягнення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Універсал банк» 229832,71 доларів США, що еквівалентно за офіційним курсом НБУ станом на день розрахунку 1832571,12 грн.

15 травня 2023 року представник АТ «Універсал Банк» звернувся до приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Маковецького З.В. зі заявою про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження № 71264689 /а.с.29/.

Представник АТ «Універсал Банк» стверджує, що під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження позивачу стало відомо, що приватним виконавцем було виявлено, що відповідно до інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна відповідачі уклали між собою оспорюваний договір дарування частки у праві спільної сумісної власності подружжя на земельну ділянку без виділу цієї частки.

Позиція суду, застосовані норми права, мотиви, з яких виходить суд при ухвалені рішення.

Відповідно до частини першої статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.

Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Звертаючись до суду з позовом, позивач як на підставу задоволення позовних вимог посилалася на фіктивність договорів дарування (стаття 234 ЦК України), зазначаючи при цьому, що оспорювані правочини вчинені ОСОБА_2 без наміру створення правових наслідків, а з метою уникнення стягнення коштів за рішенням суду, на шкоду кредитора.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц зроблено висновок, що «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним».

У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 зроблено висновок, що «договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника)».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року в справі № 754/5841/17 вказано, що «приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин)».

З аналізу вищевказаних документів, убачається, що у липні 2014 року ОСОБА_4 (дарувальник) відчужив майно на підставі безоплатного договору на користь дружини ОСОБА_3 .

Відчуження майна здійснено ОСОБА_2 після набрання законної сили судовим рішення про стягнення з нього кредитної заборгованості за кредитними зобов`язаннями. Зобов`язання боржником не виконано.

Суд зазначає, що житловий будинок по АДРЕСА_1 не може бути відокремлені від земельної ділянки за вказаною адресою без його пошкодження або істотного знецінення. Вказаний будинок є фактично складовою частиною земельної ділянки.

Водночас якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ) (частина перша статті 188 Цивільного кодексу).

Фізично земельна ділянка і будинок ідентифікуються як окремі речі, які в сукупності є однією річчю. Адже будинок неможливо використовувати без земельної ділянки, і навпаки земельна ділянка втрачає своє функціональне призначення при зміні (знищенні) того чи іншого об`єкта нерухомості, розміщеного на ній.

При цьому, іншого нерухомого майна, окрім того, що розташовано по АДРЕСА_1 , чи рухомого майна, за рахунок якого можливо задовольнити вимоги кредитора та виконати рішення суду про стягнення боргу, ОСОБА_4 не має.

Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.

При цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

Такого ж висновку, дійшов Верховний Суд у постанові від 24 липня2019 року в справі №405/1820/17.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що оспорюваний договір дарування, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 спрямований на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання в майбутньому рішення суду про стягнення кредитних коштів з ОСОБА_2 , що свідчить про те, що відповідачі діяли очевидно недобросовісно та зловживали своїми правами, а відтак позовні вимоги про визнання оспорюваного договору є підставними та підлягають задоволенню.

При цьому, суд зазначає, що відповідачі не подали заяву про застосування строків позовної давності. Разом з цим, суд, встановивши, що про порушення своїх прав позивачу стало відомо у травні 2023 року, з урахуванням висновків, зроблених Великою Палатою Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16, приходить до висновку, що позивачем не пропущена позовна давність для звернення з даними вимогами до суду.

Щодо позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності частки у праві спільної сумісної власності подружжя на земельну ділянку без виділу цієї частки за ОСОБА_3 , проведену відповідно до договору дарування від 29 липня 2014 року, зареєстрований в реєстрі за № 1380, та поновлення права власності на частку у праві спільної сумісної власності подружжя на земельну ділянку за ОСОБА_2 .

Відповідно до частини першої статті 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Установлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (частина перша статті 216 ЦК Кодексу).

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми права належними способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є саме скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав.

З огляду на наведене, суд вважає, що є підставною вимога про скасування державної реєстрації права власності за новим власником, яка проведена відповідно до договору дарування, який визнаний судом недійсним.

Правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи їх статус як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).

З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права та інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією викладеною в постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року в справі № 6-605цс16.

Судом достовірно з`ясовано, що до укладення договору дарування частки у праві спільної сумісної власності подружжя на земельну ділянку без виділу цієї частки від 29 липня 2014 року, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 належала ОСОБА_2 .

Вимоги АТ «Універсал Банк» про визнання недійсним договору дарування, укладеного між відповідачами спрямована саме на те, щоб уможливити подальші дії, спрямовані на те, щоб предмет правочину перебував у власності боржника ОСОБА_2 , оскільки саме від цього залежить можливість позивача задовольнити свої вимоги за рахунок належного останньому майна.

АТ «Універсал Банк» на час розгляду справи у суді не має права власності чи іншого речового права на предмет правочину, тому не може використовувати правовий механізм витребування цього майна з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Отже, позивач, який не є стороною договору дарування, укладеного між відповідачами має право не лише на оскарження цього правочину, оскільки є заінтересованою особою, яка претендує на те, щоб за рахунок майна ОСОБА_2 були задоволені його майнові вимоги до неї, а має право вимагати поновити право власності останнього на нього.

З огляду на наведене, суд вважає, що у спірних правовідносинах таза встановлених обставин справиефективним способом захисту права/інтересу кредитора за вимогою проповернення сторін в первісний стан, тобтовідновлення становища яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України), є повернення відповідного майна боржнику.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією викладеною в постанові Верховного Суду від 17 серпня 2022 року у справ № 450/441/19.

Разом з цим, АТ «Універсал Банк» просить скасувати державну реєстрації права власності частки у праві спільної сумісної власності подружжя на земельну ділянку без виділу цієї частки за ОСОБА_3 , проведену відповідно до договору дарування від 29 липня 2014 року, та поновити право власності знову ж саме на частку у праві спільної сумісної власності подружжя на земельну ділянку без її виділу за ОСОБА_2 .

Тобто, вищевказане формулювання двох вищезазначених позовних вимог про застосування реституцією обумовлено тим, що позивач вважає, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 є об`єктом спільної сумісної власності подружжя відповідачів.

Статтею 76 ЦПК Українивизначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності достатті 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд вважає, що у даній справі відсутні докази, які б у їх сукупності давали можливість суду прийти до однозначного висновку, що спірна земельна ділянка є об`єктом спільної сумісної власності подружжя відповідачів, з огляду на таке.

Так, з державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЛ № 897130 убачається, що ОСОБА_4 набув право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням обслуговування житлового будинку, на підставі ухвали Львівської міської ради № 1815 від 15 травня 2008 року. Тобто, доказів того, що ОСОБА_4 набув право власності на вказану земельну ділянку на підставі цивільного договору матеріали справи не містять.

Верховний Суд у постановах від 20 червня 2018 року в справі № 1311/832/12, від 12 листопада 2018 року в справі № 753/6139/14-ц та від 12 червня 2019 року в справі № 409/1959/15-ц зробив висновок щодо правового режиму земельної ділянки, отриманої внаслідок приватизації. Так, з урахуванням змін до СК України тільки в період з08 лютого 2011 року до 12 червня 2012року включно земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, в тому числі приватизації, визнавалась спільною сумісною власністюподружжя; до 08 лютого 2011 року та після 12 червня 2012 року така земельна ділянка належала до особистої приватної власності чоловіка або дружини, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду.

У матеріалах справи відсутня копія ухвали Львівської міської ради № 1815 від 15 травня 2008 року, а відтак, суд позбавлений можливості прийти до висновку щодо способу (оплатного чи безоплатного) передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 із земель комунальної власності територіальної громади м. Львова.

Факт того, що сторони договору дарування від 29 липня 2014 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 визначили у вказаному договорі, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 є об`єктом спільної сумісної власності їх подружжя, а також те, що кожній із сторін належить по 1/2 частці праві спільної сумісної власності не має ніякого юридичного значення при вирішенні даної справи, оскільки вказаний договір визнаний недійсним, а відтак, не створив жодних юридичних наслідків в силу вимог частини першої статті 216 ЦК України.

Разом з тим, питання щодо визнання земельної ділянки об`єктом спільної сумісної власності подружжя відповідачів не є предметом спору у даній справі. Суд зазначає, що предметом спору у даній справі є, зокрема, вимога кредитора АТ «Універсал Банк» про повернення майна, переданого боржником на виконання недійсного правочину, за правиламиреституції

Наслідками недійсності правочину є поновлення сторін у початковому становищі, тобто взаємне повернення переданого за недійсним правочином, яке може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за правочином, залишається у його сторони.

Метою проведення реституції є відновлення між сторонами такого собі status quo у фактичному та правовому становищі, що існував до вчинення правочину, шляхом, так би мовити, абсолютного знищення юридичного значення будь-яких дій, що вчинялися суб`єктами - учасниками недійсного правочину.

Реституція - це спеціальний зобов`язальний спосіб захисту права власності, який може застосовуватися лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він і був переданий.

Судом достовірно було встановлено, що державна реєстрація до укладання відповідачами договору дарування від 29 липня 2014 року була здійснена за ОСОБА_2 , а після його укладання була здійснена за ОСОБА_3 під одним і тим же реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна - 417865246101.

З огляду на наведене, суд вважає, що сторони договору дарування від 29 липня 2014 року, який визнаний недійсним, мають бути поновленні у становищі, яке існувало до укладання вказаного договору, тобто, слід скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 в цілому, поновивши право власності на вказану ділянку за ОСОБА_2 .

При цьому, суд зазначає, що дане судове рішення не може слугувати перешкодою для ОСОБА_3 звернутися до суду з окремим позовом про визнання земельної ділянки по АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності та про проведення її поділу.

Висновки суду за результатами розгляду справи.

Враховуючи наведене, суд, дослідивши докази у справі, прийшов до висновку, що позовна вимога про визнання договору дарування недійсним підлягає задоволенню у повному обсязі, а дві інші вимоги частковому задоволенню, а саме: слід скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 в цілому та поновити право власності на вказану ділянку за ОСОБА_2 .

Щодо розподілу судових витрат.

АТ «Універсал Банк» сплатило 8052,00 грн. судового збору за подачу позову до суду, який містить три вимоги немайнового характеру, тобто, позивачем сплачено по 2684,00 грн. за кожну вимогу /а.с.10,59/.

Керуючись положеннями статті 141 ЦПК України, а також, враховуючи те, що позовна вимога про визнання договору недійсним була задоволена у повному обсязі, а дві інші вимоги були задоволені частково, а відтак в цій частині витрати слід покласти порівну на обидві сторони, суд приходить до висновку, що з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню 5368,00 грн. судового збору (2684,00 грн. + 2684,00 грн. х 1/2 + 2684,00 грн. х 1/2 = 5368,00 грн.) в рівних частках, тобто, по 2684,00 грн. з кожного.

На підставі наведеного та керуючись статтями 81,89,141,263-265,274-279 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (третя особа: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Дума Галина Михайлівна) про визнання договору дарування недійсним, скасування державної реєстрації та поновлення права власності задовольнити частково.

Визнати недійсним договір дарування частки у праві спільної сумісної власності подружжя на земельну ділянку без виділу цієї частки від 29 липня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Думою Г.М., зареєстрований в реєстрі за № 1380.

Скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, загальною площею 0,0282 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610136300:02:002:0018, за ОСОБА_3 , проведену відповідно до договору дарування від 29 липня 2014 року.

Поновити право власності на земельну ділянку, загальною площею 0,0282 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610136300:02:002:0018, за ОСОБА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства «Універсал Банк» 5368 гривень 00 коп. судового збору в рівних частках, тобто, по 2684 гривні 00 коп. з кожного.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається учасниками справи безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач: Акціонерне товариство «Універсал Банк» (04082, м. Київ, вул. Автозаводська, буд. 54/19; ЄДРПОУ: 21133352).

Відповідачі: ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_1 ;проживає заадресою: АДРЕСА_2 );

ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 ;проживає заадресою: АДРЕСА_3 ).

Повний текст рішення складаний 24 січня 2024 року.

Суддя:

Оригінал рішення.