Ухвала

від 20.03.2023 по справі 523/13521/22

СУВОРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа №523/13521/22

Провадження №1-кс/523/970/23

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.03.2023 слідчий суддя Суворовського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 розглянувши в судовому засіданні клопотання ст. слідчого СВ ВП №3 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_4 , про накладення арешту на майно по матеріалам досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022162490001061 від 21.10.2022, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.191 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно наданого клопотання, досудовим розслідуванням встановлено, що посадові особи органів місцевого самоврядування достовірно знаючи про введення воєнного стану на території України при укладанні договорів із постачальниками на закупівлю товарів, здійснюють привласнення бюджетних коштів. Сума матеріального збитку встановлюється.

За даним фактом, 21.10.2022 року внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022162490001061 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.191 КК України.

Слідчим було винесено постанову про призначення комплексної судової оціночно-земельної та оціночно-будівельної експертизи з метою встановлення інвестиційної вартості земельної ділянки загальною площею 5,247 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , виконання, якої доручено експертам Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства Юстиції України.

Відповідно до вищевказаної експертизи, на адресу органів досудового розслідування надійшло клопотання судового експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства Юстиції України, в якому зазначено, що для складання висновку експерту за результатами судової оціночно-земельної та оціночно-будівельної експертизи необхідно забезпечити безперешкодний доступ до досліджуваної земельної ділянки.

07.03.2023р. на підставі ухвали слідчого судді Суворовського районного м. Одеси за участю судового експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства Юстиції України, було проведено огляд земельної ділянки загальною площею 5,247 га, яка розташована за адресою: Одеська область, Одеський район, смт. Таїрове, вул. 40 річчя Перемоги,63.

Постановою слідчого від 07.07.2023 вищевказану земельну ділянку, відповідно до положеньст.98 КПК України, визнано речовими доками по вказаного кримінальному провадженню.

Таким чином, на переконання органу досудового розслідування наявні підстави вважати, що зазначена земельні ділянка є предметом та об`єктом протиправних дій. Разом з тим, орган досудового розслідування вважає, що станом на теперішній час існує загроза втрати або відчуження шляхом продажу, руйнування або знесення тощо, що унеможливить проведення повного досудового розслідування, при проведенні якого слідчий зобов`язаний всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження (подію кримінального правопорушення, його мотиви та мету, а також встановити осіб, причетних до його скоєння).

Слідчий суддя дослідивши матеріали поданого клопотання, приходить до наступних висновків.

Приписами ст.ст.2 та 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Відповідно дост.9 КПКУкраїни під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані неухильно додержуватися вимогКонституції України,КПК, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Кримінальне процесуальне законодавство України повинно застосовуватися з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.

Так, до основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950р.), учасником яких є Україна.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польши» від 22.06.2004р.).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п.1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п.2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

ЄСПЛ також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп.69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n.50, Series A N 98) (справа«East/West Alliance Limited» проти України).

Далі, статтею 41 Конституції Українивстановлено, що право власності є непорушним, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Наведена конституційна норма гарантує, що позбавлення права власності, невід`ємними складовими частинами якого є володіння, користування та розпорядження об`єктом власності, можливе виключно у випадках та у спосіб, які передбачені відповідними правовими нормами.

Отже, накладення арешту на об`єкт права власності є позбавленням його власника можливості на власний розсуд користуватися та розпоряджатися таким майном, що є тотожним позбавленню права власності.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимогКПК Українита судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно статей94,132,173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Відповідно до ч.1ст.170 КПК Україниарештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Згідно ч.2ст.170 КПК Україниарешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч.3ст.170 КПК Україниу випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним устатті 98 цього Кодексу.

При цьому, згідно із ч.ч.10, 11ст.170КПК України арешт може бути накладено у встановленому цим кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що перебувають на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, які перебувають у власності або володінні, користуванні, розпорядженні підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у випадках, якщо існують обставини, які підтверджують, що їхнє незастосування призведе до зникнення, втрати, знищення, перетворення, пересування, відчуження майна.

Далі, Європейський суд з прав людини своїми рішеннями неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява №31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції» від 22 вересня 1994 року, Series А №296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява №48191/99, п.п. 49-62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», п.п. 69 і 73, Series A N 52). Таким чином, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовують, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21 лютого 1986 року у справі «проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A №98).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 року у справі «Смирнов проти України» було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою майна у кримінальному провадженні належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку - вимагати охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей (майна) державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.

Враховуючи всі обставини в їх сукупності, слідчий суддя вважає, що в даному конкретному випадку, вказане майно має суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні і накладення арешту на вищевказане майно забезпечить справедливу рівновагу між суспільним інтересом та правомірною метою, оскільки існує обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовують - арешт та метою, яку прагнуть досягти - збереження речових доказів, оскільки існують обставини, які підтверджують, що їхнє незастосування може призвести до незворотних наслідків.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.131, 170-173 КПК України,-

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання ст. слідчого СВ ВП №3 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_4 - задовольнити.

Накласти арешт на земельну ділянку, загальною площею 5,247 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5123755800:01:002:3794, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 2452037551100 із забороною відчуження та користування.

Роз`яснити, що ухвала про арешт майна може бути скасована за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна.

На ухвалу слідчого судді може бути подана апеляційна скарга протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя ОСОБА_1