Постанова

від 18.01.2024 по справі 910/8296/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" січня 2024 р. Справа№ 910/8296/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Скрипки І.М.

секретар судового засіданні: Бендюг І.В.,

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 18.01.2024,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремком"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 27.07.2023

у справі № 910/8296/23 (суддя Ломака В.С.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ватценроде"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремком"

про стягнення 525 121, 56 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Ватценроде" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремком" про стягнення грошових коштів у загальному розмірі 525 121,56 грн, з яких: 378 000,00 грн - безпідставно набуті кошти, 127 639,15 грн - інфляційні втрати, 19 482,41 грн - 3 % річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що ним відповідно до платіжних доручень від 22.06.2021 року № 14740 на суму 60 000,00 грн та від 29.07.2021 року № 14882 на суму 480 000,00 грн в якості підтвердження серйозності намірів щодо укладення між сторонами договору на проведення будівельно-монтажних робіт було перераховано відповідачу грошові кошти у загальному розмірі 540 000,00 грн. Зважаючи на не досягнення сторонами домовленості щодо всіх істотних умов такого договору, позивач повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю "Ремком" про необхідність повернення сплачених ним коштів. Оскільки відповідач безпідставно утримувані ним кошти повернув частково, сплативши Товариству з обмеженою відповідальністю "Ватценроде" лише 162 000,00 грн, позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремком" решту суми безпідставно отриманих ним коштів у розмірі 378 000,00 грн, а також компенсаційні виплати у вищенаведених розмірах.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.07.2023 у справі №910/8296/23 позов задоволено частково.

Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 378 000,00 грн безпідставно отриманих коштів, 14 105,10 грн 3 % річних, 104 417,78 грн інфляційних втрат, а також 7 447,84 грн витрат по сплаті судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач є особою, яка утримує спірну суму грошових коштів без достатньої правової підстави у розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України, і, як наслідок, зобов`язана повернути позивачу це майно (кошти). Зважаючи на викладене, а також враховуючи те, що відповідачем не було повернуто спірної суми грошових коштів у добровільному порядку, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Ватценроде" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремком" безпідставно утримуваних коштів у розмірі 378 000,00 грн.

Водночас, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог в частині стягнення інфляційних втрат і 3% річних, оскільки позивачем визначено невірний початок строку нарахування компенсаційних виплат.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ремком" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що спірні кошти перебували у ТОВ «РЕМКОМ» на законних підставах, оскільки сплачувались на підтвердження реальності наміру щодо укладення договору між сторонами у майбутньому. При цьому, позивачем не надано доказів на підтвердження припинення переддоговірних правовідносин саме з 10.09.2021, а також доказів звернення з вимогою про повернення коштів. Скаржник зазначає, що фактично не отримував такої вимоги, оскільки договір про оренду юридичної адреси, укладений з ТОВ «Теплоком» станом на 24.12.2022 розірваний.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не було надано відзив на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджено матеріалами справи, відповідно до платіжного доручення від 22.06.2021 № 14740 Товариство з обмеженою відповідальністю "Ватценроде" перерахувало на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремком" грошові кошти у розмірі 60 000,00 грн. Призначенням цього платежу є: "Оплата за будівельно-монтажні роботи згідно рах. № 2 від 18.06.2021 р., дог. № U21004 C1, у сумі 50 000,00 грн., ПДВ - 20 % 10 000,00 грн.".

Крім того, згідно з платіжним дорученням від 29.07.2021 року № 14882 Товариство з обмеженою відповідальністю "Ватценроде" сплатило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремком" грошові кошти у розмірі 480 000,00 грн. Призначенням наведеного платежу є: "Оплата за роботи зг. дог. U21004 C1 від 14.06.2021р. та рах. № 3 від 22.07.21 р., у сумі 400 000,00 грн., ПДВ - 20 % 80 000,00 грн.".

Звертаючись з даним позовом до суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ватценроде" зазначає, що вказані грошові кошти у загальному розмірі 540 000,00 грн були сплачені на рахунок відповідача в якості підтвердження серйозності намірів щодо укладення між сторонами договору на проведення будівельно-монтажних робіт. Проте сторонами домовленості щодо всіх істотних умов такого договору досягнуто не було, а відповідні переговори закінчилися безуспішно, з огляду на що жодних договорів за№ U21004 C1, або будь-яких інших договорів, у 2021 році між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ватценроде" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ремком" укладено не було.

10.09.2021 позивач за допомогою телефонного зв`язку усно повідомив відповідача про необхідність повернення безпідставно набутих останнім коштів.

Однак відповідач безпідставно утримувані ним кошти повернув частково, сплативши Товариству з обмеженою відповідальністю "Ватценроде" за платіжним дорученням від 10.09.2021 № 89 на суму 150 000,00 грн та за платіжним дорученням від 16.02.2022 № 1 на суму 12 000,00 грн грошові кошти у загальному розмірі лише 162 000,00 грн, заборгувавши таким чином позивачу 378 000,00 грн.

09.02.2022 року позивач звернувся до відповідача з претензією від 26.01.2022 № 83/22 про повернення безпідставно отриманих відповідачем грошових коштів, а також нарахованих компенсаційних виплат.

Оскільки зазначена вимога була залишена відповідачем без задоволення, а сума коштів у розмірі 378 000,00 грн Товариством з обмеженою відповідальністю "Ремком" у добровільному порядку позивачу не повернута, останній для захисту своїх прав та інтересів звернувся до суду з даним позовом.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та надані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Предметом даного господарського спору є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача безпідставно отриманих коштів у сумі 378000,00 грн на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, а також інфляційних втрат та 3% річних.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (частини 1, 2 статті Цивільного кодексу України ).

Частиною 1 статті 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо його сторони у відповідній формі дійшли згоди у відношенні всіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (частина 1 статті 639 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Відповідно до статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.

Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

З аналізу зазначених норм убачається, що за загальним правилом договір є укладеним у випадку повного і безумовного прийняття (акцепту) однією стороною пропозиції іншої сторони про укладення договору (оферти). При цьому укладання господарських договорів допускається у спрощений спосіб шляхом обміну листами, прийняття до виконання замовлень тощо. Зокрема, прийняттям пропозиції відповідно до частини 2 статті 642 Цивільного кодексу України є вчинення особою, яка одержала оферту, відповідних конклюдентних дій (надання послуг, сплата коштів тощо). Зазначена правова норма не містить вичерпного переліку можливих конклюдентних дій.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема від 17.12.2018 у справі № 912/1883/17, від 19.12.2019 у справі № 904/5542/18.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, домовленості між сторонами щодо укладення договору на проведення будівельно-монтажних робіт досягнуто не було, однак кошти у сумі 540000,00 грн, які були сплачені позивачем на рахунок відповідача в якості підтвердження серйозності намірів щодо укладення такого договору, відповідачем у повному обсязі повернути не були.

Неповернутою залишилась сума у розмірі 378000,00 грн.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами гл.83 ЦК України.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна та які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання щодо безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених у ст. 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань щодо набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом ст. 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст.11, ч.1, 2 ст. 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, які передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених у ст. 11 цього кодексу.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення та його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Системний аналіз положень ч.1, п.1 ч.2 ст.11, ч.1 ст.177, ч.1 ст.202, чч.1, 2 ст.205, ч.1 ст. 207, ч.1 ст. 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою для набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося у не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені в ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України.

Загальна умова частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення в зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Сума грошових коштів у розмірі 540000,00 грн, за твердженням позивача та з урахуванням наведених ним обставин та підстав позову, фактично слугувала меті забезпечення виконання його обов`язків як особи, зацікавленої в укладенні відповідного договору, в переддоговірних правовідносинах.

Відтак, наведене забезпечення підлягає припиненню у разі припинення переговорів за умови добросовісності такої особи, оскільки у цьому разі авансовані кошти втрачають свою функцію: перестають виконувати функцію забезпечення та не можуть бути зараховані в оплату товару/послуг за договором. Тоді відпадає правова підстава набуття означених коштів, оскільки переддоговірні правовідносини за участі добросовісної особи, виконання обов`язків якої було забезпечено, припинені без укладення договору, внаслідок чого такі кошти підлягають поверненню відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України.

За висновками Великої Палати Верховного Суду прояви обов`язків сторін на переддоговірній стадії та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб. Зокрема, недобросовісну поведінку може становити необґрунтоване припинення переговорів, пропозиція нерозумних умов, які завідомо є неприйнятними для контрагента, вступ у переговори без серйозних намірів (зокрема з метою зірвати укладення договору з третьою особою, наприклад з конкурентом недобросовісної сторони переговорів), нерозкриття необхідної контрагенту інформації тощо (постанова від 29.09.2020 року в справі № 688/2908/16-ц (пункт 37)).

Отже, недобросовісну поведінку може становити не будь-яке, а саме необґрунтоване припинення переговорів. Водночас матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження недобросовісної поведінки Товариства з обмеженою відповідальністю "Ватценроде" в процедурі переддоговірних правовідносин щодо укладення з відповідачем договору на проведення будівельно-монтажних робіт та доказів необґрунтованого припинення переговорів з боку позивача.

Разом із тим, у матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності між сторонами договірних або зобов`язальних відносин, а також докази фактичного виконання відповідачем будівельно-монтажних робіт на суму отриманих ним від позивача грошових коштів у загальному розмірі 540 000,00 грн.

Доказів протилежного станом на момент винесення судом першої інстанції рішення відповідачем суду надано не було.

Вище зазначалось, що відповідач безпідставно утримувані ним кошти повернув частково, сплативши позивачу лише 162 000,00 грн та заборгувавши таким чином останньому 378 000,00 грн.

На підтвердження означених обставин часткового повернення відповідачем грошових коштів Товариством з обмеженою відповідальністю "Ватценроде" надано наступні документи:

- платіжне доручення від 10.09.2021 № 89 на суму 150000,00 грн, призначенням цього платежу зазанчено: "Повернення надлишково перерахованих грошових коштів згідно Листа № 55/21 від 08.09.2021 р., в т.ч. ПДВ - 25 000,00 грн.".

- платіжне доручення від 16.02.2022 № 1 на суму 12 000,00 грн, призначенням наведеного платежу зазначено: "Повернення надлишково перерахованих грошових коштів згідно Листа № 55/21 від 08.09.2021 р., в т.ч. ПДВ - 2 000,00 грн.".

Відповідно до статті 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно.

Стаття 598 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов`язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що перераховані позивачем на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремком" згідно з платіжними дорученнями від 22.06.2021 № 14740 на суму 60 000,00 грн та від 29.07.2021 року № 14882 на суму 480 000,00 грн грошові кошти в частині неповернутої відповідачем суми у розмірі 378 000,00 грн (стягнення якої є предметом спору в цій справі) за фактичної відсутності договірних відносин між сторонами та інших підстав для здійснення їх перерахунку, не можуть вважатися такими, що перебувають у відповідача на законних підставах.

З огляду на наведене, відповідач є особою, яка утримує спірну суму грошових коштів без достатньої правової підстави у розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України, і, як наслідок, зобов`язана повернути позивачу це майно (кошти).

Зважаючи на викладене, а також враховуючи те, що відповідачем не було повернуто спірної суми грошових коштів у добровільному порядку, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ватценроде" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремком" безпідставно утримуваних коштів у розмірі 378 000,00 грн є обґрунтованими, а відтак підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача нарахованих сум 3 % річних у розмірі 19 482,41 грн та інфляційних втрат у сумі 127 639,15 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтю 625 Цивільного кодексу України розміщено у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 Цивільного кодексу України. Відтак, положення розділу І книги 5 Цивільного кодексу України поширюються як на договірні (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 Цивільного кодексу України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 Цивільного кодексу України).

Отже, дія статті 625 Цивільного кодексу України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. Тому, в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених коштів, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 року в справі № 910/10156/17 та від 16.05.2018 року в справі № 14-16цс18.

Так, за прострочення виконання зобов`язання щодо повернення грошових коштів, позивачем заявлено вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремком" 19 482,41 грн 3 % річних, нарахованих у період з 10.09.2021 по 23.05.2023 на відповідні суми неповернутих відповідачем коштів, а також 127 639,15 грн інфляційних втрат, нарахованих на означені суми грошових коштів протягом наведеного періоду.

За висновками Верховного Суду, викладених у постанові від 17.08.2021 у справі №913/371/20, нарахування передбачених частиною другою статті 625 ЦК України втрат на суму безпідставно одержаних відповідачем коштів, з огляду на їх позадоговірний характер, є обґрунтованим. Проте, вирішуючи питання про момент настання строку, з якого у позивача виникає право на нарахування 3% річних та інфляційних втрат на підставі згаданої статті слід виходити з положень частини другої статті 530 ЦК України.

Згідно з приписами частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відтак, обов`язок відповідача з повернення безпідставно одержаних грошових коштів виникає на наступний день з дня закінчення встановленого законом семиденного строку, який слід відраховувати з моменту відповідної вимоги позивача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ватценроде" посилалося на те, що внаслідок недосягнення між сторонами домовленості щодо всіх істотних умов договору на проведення будівельно-монтажних робіт та безуспішного закінчення відповідних переговорів, 10.09.2021 року позивач за допомогою телефонного зв`язку усно повідомив відповідача про необхідність повернення безпідставно набутих останнім коштів.

Однак, жодних доказів на підтвердження фактичного припинення між сторонами переддоговірних правовідносин саме з 10.09.2021, а також доказів звернення до відповідача з вимогою повернути безпідставно набуті останнім кошти внаслідок припинення переговорів сторін, Товариством з обмеженою відповідальністю "Ватценроде" надано суду не було.

Крім того, з призначення здійснених відповідачем за платіжними дорученнями від 10.09.2021 № 89 та від 16.02.2022 № 1 платежів вбачається, що останні здійснювалися з метою повернення надлишково перерахованих грошових коштів згідно листа від 08.09.2021 року № 55/21. Однак матеріали справи означеного листа від 08.09.2021 № 55/21 не містять, що позбавляє суд можливості дослідити зміст цього листа та встановити дійсну підставу повернення відповідачем на користь позивача грошових коштів на загальну суму 162 000,00 грн (стягнення яких, однак, до предмета спору в цій справі не входить).

Посилання позивача на те, що першим днем прострочення повернення відповідачем спірної суми грошових коштів є 10.09.2021, оскільки саме цього дня Товариство з обмеженою відповідальністю "Ремком" здійснило часткове повернення безпідставно набутих коштів на суму 150 000,00 грн, не приймаються судом до уваги з огляду на відсутність у матеріалах справи жодних доказів на підтвердження наведених обставин. Слід повторно звернути увагу на призначення здійсненого відповідачем 10.09.2021 платежу, яким є повернення надлишково перерахованих грошових коштів згідно з листом від 08.09.2021 (який датований раніше, ніж 10.09.2021).

У той же час судом встановлено, що 09.02.2022 позивач звернувся до відповідача з претензією від 26.01.2022 № 83/22 про повернення безпідставно отриманих Товариством з обмеженою відповідальністю "Ремком" грошових коштів, а також нарахованих компенсаційних виплат.

Згідно з наявними у матеріалах справи копіями поштової накладної від 09.02.2022 № 0505062533158, опису вкладення у цінний лист та витягу із сервісу відслідковування поштових відправлень Укрпошти, вищенаведене відправлення позивача з трек-номером 0505062533158 було вручене уповноваженій особі Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремком" 16.02.2022.

Посилання скаржника на те, що відповідач не отримував даної вимоги колегія судів вважає необґрунтованим, оскільки як вказує сам апелянт, договір щодо оренди поштової адреси припинений 24.12.2022, а вимогу відповідач отримав 16.02.2022.

Суд звертає увагу на те, що днем пред`явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу.

Оскільки згаданою статтею 530 Цивільного кодексу України не визначена форма пред`явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов`язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв`язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення).

Враховуючи подані Товариством з обмеженою відповідальністю "Ватценроде" докази направлення відповідачу вимоги від 26.01.2022 № 83/22 про повернення безпідставно утримуваних Товариством з обмеженою відповідальністю "Ремком" грошових коштів, а також зважаючи на дату отримання відповідачем цієї вимоги - 16.02.2022, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що першим днем прострочення виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Ремком" обов`язку з повернення позивачу безпідставно утримуваних грошових коштів у розмірі 378 000,00 грн, у розумінні частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, є 24.02.2022, тобто дата закінчення семиденного строку, обрахованого починаючи від дня пред`явлення вимоги.

Враховуючи вищенаведене, обґрунтованою сумою 3 % річних, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, є 14 105,10 грн, нараховані на суму боргу в розмірі 378 000,00 грн у період з 24.02.2022 по 23.05.2023. У той же час обґрунтованою сумою інфляційних втрат, що підлягає стягненню з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ватценроде", є 104 417,78 грн, нараховані на суму боргу в розмірі 378 000,00 грн протягом березня 2022 року - травня 2023 року.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

З огляду на викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремком" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ватценроде" підлягає 14 105,10 грн 3 % річних та 104 417,78 грн інфляційних втрат. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розцінюватись як вимога детально відповідати на кожний аргумент апеляційної скарги (рішення ЄСПЛ у справі Трофимчук проти України, № 4241/03, від 28.10.2010 р.).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятих судових рішень наведено місцевим судом, підстав для їх скасування не знаходить. Доводи апелянтів по суті їх скарг в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2023 у справі №910/8296/23 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційні скарги не підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремком" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2023 у справі №910/8296/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2023 у справі №910/8296/23 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/8296/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено: 25.01.2024.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

І.М. Скрипка