Постанова

від 25.01.2024 по справі 138/2362/21

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 138/2362/21

Провадження № 22-ц/801/8/2024

№ 22-ц/801/7/2024

Категорія: 21

Головуючий у суді 1-ї інстанції Київська Т.Б.

Доповідач:Медвецький С. К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2024 рокуСправа № 138/2362/21м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Медвецького С. К. (суддя-доповідач),

суддів: Оніщука В. В., Рибчинського В. П.,

за участю секретарів судового засідання Олійник Г. Є., Литвина С. С.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Прогрес»,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 цивільну справу № 138/2362/21 за апеляційною скаргою адвоката Піпка А. М. в інтересах ОСОБА_1 на рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 28 червня 2022 року, ухвалене у складі судді Київської Т. Б. у залі суду, повний текст якого складено 04 липня 2022 року; додаткове рішення цього ж суду від 14 липня 2022 року та за апеляційною скаргою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» на додаткове рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 14 липня 2022 року,

встановив:

Короткий зміст вимог

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» (далі СТОВ «Прогрес») про визнання договору припиненим, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою.

Позов мотивований тим, що він є власником земельної ділянки площею 2,64 га з кадастровим номером 0522686800:01:000:0265, розташованої на території Суботівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області.

Цю земельну ділянку він успадкував після смерті ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 15 грудня 2013 року.

12 січня 2010 року між ОСОБА_2 та СТОВ «Прогрес» укладено договір оренди указаної земельної ділянки терміном на 10 років.

Листами від 07 жовтня 2020 року, 04 лютого 2021 року та 21 квітня 2021 року він повідомив СТОВ «Прогрес» про те, що після закінчення дії договору оренди від 12 січня 2010 року не має наміру переукладати цей договір.

З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно він дізнався, що на підставі угоди про внесення змін у договір оренди землі від 01 жовтня 2012 року та договору оренди від 12 січня 2010 року зареєстровано право оренди СТОВ «Прогрес» на його земельну ділянку.

Угодою про внесення змін у договір оренди землі від 01 жовтня 2012 року встановлено, що договір оренди землі б/н від 12 січня 2010 року викладено у новій редакції, яка викладена у додатку № 1 до даної угоди і є його невід`ємною частиною.

Пунктом 8 цієї угоди визначено, що договір укладено на 10 років, а пунктом 48 встановлено, що договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Указує, що ОСОБА_2 додаткової угоди не підписувала.

Крім того, додаткова угода не була зареєстрована у відділі Держкомзему Могилів-Подільського району Вінницької області.

Договір оренди від 12 січня 2010 року зареєстровано 27 травня 2011 року, тому він діє до 27 травня 2021 року, оскільки угода про внесення змін в договір оренди землі не була зареєстрована належним чином.

Посилаючись на те, що відповідач продовжує володіти та користуватись земельною ділянкою без законних на те підстав, ОСОБА_1 просив суд:

визнати припиненим з 27 травня 2021 року договір оренди земельної ділянки площею 2,6371 га, кадастровий номер 0522686800:01:000:0265, розташованої на території Суботівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області, укладений 12 січня 2010 року між ОСОБА_2 та СТОВ «Прогрес»;

усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 2,6371 га, кадастровий номер 0522686800:01:000:0265, розташованої на території Суботівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області шляхом зобов`язання СТОВ «Прогрес» повернути йому земельну ділянку;

вирішити питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 28 червня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

укладений між ОСОБА_2 та СТОВ «Прогрес» договір оренди землі повинен трактуватись, а також виконуватись виключно в редакції, яка є додатком № 1 до додаткової угоди від 01 жовтня 2012 року, починаючи від місця та дати його укладення - 12 січня 2012 року, закінчуючи прикінцевими положеннями, зокрема пунктом 48, за яким цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації;

ураховуючи початок обчислення строку дії договору оренди з часу реєстрації права оренди за цим договором (у новій редакції) 10 січня 2017 року, відсутні підстави вважати, що СТОВ «Прогрес» користується спірною земельною ділянкою без законних на те підстав;

позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права;

позивач не позбавлений можливості звернутися до суду з позовом про розірвання договору оренди землі, у разі, якщо є об`єктивні обставини, що вказують на наявність значної міри позбавлення того, на що орендодавець розраховувала при укладенні/зміні договору оренди земельної ділянки, для чого необхідно з`ясувати, зокрема: чи мала орендодавець можливість контролювати дії орендаря з державної реєстрації права оренди після укладення додаткової угоди від 01 жовтня 2012 року, коли відбулась передача земельної ділянки (чи здійснювало СТОВ «Прогрес» користування земельною ділянкою з жовтня 2012 року) та як саме розуміла орендодавець умови договору оренди земельної ділянки у редакції додатку № 1 додаткової угоди від 01 жовтня 2012 року до договору оренди землі від 12 січня 2010 року щодо строку дії договору.

Додатковим рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 14 липня 2022 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь СТОВ «Прогрес» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 грн.

Додаткове рішення мотивовано тим, що представник відповідача брав участь у судових засіданнях у загальному близько 20 хв, звертався до суду з клопотаннями, тому ураховуючи принципи розумності та справедливості, розмір витрат на правничу допомогу підлягає зменшенню з 10000 грн до 4 000 грн.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг

У липні 2022 року адвокат Піпко А. М. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати й ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог, скасувати додаткове рішення та відмовити у задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу.

У серпні 2022 року адвокат Варцаба С. А. в інтересах СТОВ «Прогрес» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив додаткове судове рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву СТОВ «Прогрес» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у повному обсязі.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколів автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 25 липня 2022 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Медвецький С. К., судді: Оніщук В. В., Рибчинський В. П.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 26 липня 2022 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою адвоката Піпка А. М. в інтересах ОСОБА_1 на рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 28 червня 2022 року та додаткове рішення цього ж суду від 14 липня 2022 року, надано відповідачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали цивільно справи з місцевого суду.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 12 серпня 2022 року справу призначено до апеляційного розгляду на 25 серпня 2022 року о 09:30 год з повідомленням сторін.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 16 серпня 2022 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою адвоката Варцаби С. А. в інтересах СТОВ «Прогрес» на додаткове рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 14 липня 2022 року та надано позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 22 серпня 2022 року справу за апеляційною скаргою адвоката Варцаби С. А. в інтересах СТОВ «Прогрес» призначено до апеляційного розгляду на 25 серпня 2022 року о 09:30 год з повідомленням сторін.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 08 вересня 2022 року зупинено апеляційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 513/879/19.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 19 грудня 2023 року поновлено апеляційне провадження у цій справі та призначено справу до розгляду на 28 грудня 2023 року о 09:15 год з повідомленням сторін.

28 грудня 2023 року розгляд справи відкладено на 11 січня 2024 року о 09:30 год.

11 січня 2024 року в судовому засіданні оголошено перерву до 25 січня 2024 року 25 січня 2024 року 09:30 год.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 23 січня 2024 року продовжено строк розгляду апеляційної скарги адвоката Піпка А. М. в інтересах ОСОБА_1 на рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 28 червня 2022 року та додаткове рішення цього ж суду від 14 липня 2022 року на п`ятнадцять днів.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали апеляційні скарги

Апеляційна скарга адвоката Піпка А. М. мотивована тим, що:

суд першої інстанції в основу судового рішення поклав постанову Вінницького апеляційного суду від 02 червня 2022 року по справі № 138/2363/21, яка не має обов`язкового значення та не є правовим висновком та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову;

спірний договір оренди землі укладений на 10 років, діяв до 27 травня 2021 року та фактично є припиненим;

додаткова угода від 01 жовтня 2012 року жодного правового значення немає, оскільки не зареєстрована у встановленому законом порядку;

додаткове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, як наслідок скасування основного рішення у цій справі;

позивач не повідомлявся про дату, час та місце розгляду клопотання про ухвалення додаткового рішення у справі, не отримував його копії та доказів на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу.

Апеляційна скарга адвоката Варцаби С. А в інтересах СТОВ «Прогрес» мотивована тим, що:

суд першої інстанції у порушення вимог статті 137 ЦПК України зменшив розмір витрат на правничу допомогу без належного клопотання іншої сторони;

суд допустив втручання у договірні відносини між адвокатом і його клієнтом, чим порушив принцип свободи договору.

Відзиви на апеляційні скарги впродовж встановленого судом строку не надходили.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом установлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2,6371 га, кадастровий номер 0522686800:01:000:0265, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Суботівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області.

Позивач успадкував земельну ділянку після смерті ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 15 грудня 2013 року.

Указана земельна ділянка перебуває у користуванні відповідача на підставі договору оренди землі б/н від 12 січня 2010 року, укладеного між ОСОБА_2 та СТОВ «Прогрес».

Пунктом 8 договору визначено термін його дії 10 років.

Пунктом 43 договору встановлено, що він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

27 травня 2011 року указаний договір зареєстрований у відділі Держкомзему Могилів-Подільського району за реєстровим записом № 052260004000104.

01 жовтня 2012 року ОСОБА_2 та СТОВ «Прогрес» уклали додаткову угоду до договору оренди землі.

Сторони погодили умови договору оренди землі б/н від 12 січня 2010 року в новій редакції, яка викладена в додатку № 1 до даної угоди і є його невід`ємною частиною, а також те, що ця угода вступає в силу після підписання сторонами та державної реєстрації.

Згідно з пунктом 8 додатку № 1 договір укладено на 10 років.

Пунктом 48 додатку № 1 встановлено, що договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 77882959, 10 січня 2017 року державним реєстратором, на підставі договору оренди землі від 12 січня 2010 року та угоди про внесення змін в договір оренди від 01 жовтня 2012 року, зареєстровано за СТОВ «Прогрес» право оренди земельної ділянки строком на 10 років, з правом пролонгації.

Позивач листами від 07 жовтня 2020 року, 04 лютого 2021 року та 21 квітня 2021 року повідомляв СТОВ «Прогрес» про те, що після закінчення дії договору оренди від 12 січня 2010 року не має наміру переукладати цей договір.

Позиція суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Частиною першою статті 627 ЦК встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з частиною другою статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

Зокрема, процедура укладення, вимоги та припинення договору оренди землі урегульовано спеціальним законом, яким є Закон України «Про оренду землі».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

У статті 6 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною першою статті 19 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін.

Відповідно до статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону (частина п`ята статті 6 Закону України «Про оренду землі»).

Статтею другою Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоді встановленої форми.

Разом з тим, цивільні права та обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Ураховуючи положення статті 638 ЦК України, статей 125, 126 ЗК України договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації.

У постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 6-643цс16 зроблено висновок, що:

«учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоді встановлену форму. Разом з тим, цивільні права та обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації. Виходячи з положень статті 638 ЦК України, статей 125, 126 ЗК України договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації».

До правовідносин, що виникли до 1 січня 2013 року, Верховний Суд України у постанові від 18 січня 2017 року у справі № 6-2777цс16 зробив висновок, що:

«за змістом статей 18, 20 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації, договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Отже, строк дії спірного договору оренди землі починається після набрання ним чинності, а не з моменту його укладення. Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов`язки по договору, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) стає правовідносинами, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін».

Отже слід розрізняти момент укладення договору та момент набрання ним чинності.

У момент державної реєстрації набирає чинності (набуває юридичної сили) договір, укладення якого вже відбулося, і така реєстрація не може змінювати момент укладання договору.

Відповідно до частини третьої статті 640 ЦК України в редакції чинній до 1 січня 2013 року, набрання чинності Закону № 1878-VI від 11 лютого 2010 року, договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації з моменту державної реєстрації.

Поряд з цим, ні Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ні Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25 грудня 2015 року, не встановлюють строку, у який особа, яка набула речове право на об`єкт нерухомості, зокрема право користування земельною ділянкою за договором оренди, або коли це право було змінено за згодою сторін, зобов`язана подати заяву про реєстрацію речового права, а також не встановлюють відповідальності за порушення цього обов`язку.

Не встановлював строку, протягом якого повинен був бути зареєстрований договір оренди землі, і чинний на час укладення додаткової угоди від 01 жовтня 2012 року Тимчасовий порядок ведення державного реєстру земель, затверджений наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 02 липня 2003 року № 174, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25 липня 2003 року за № 641/7962.

З 01 січня 2013 року набрав чинності Закон України від 11 лютого 2010 року № 1878-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України. Згідно з цим законом з тексту статей 182, 640, 657, 732, 745 ЦК України виключили положення про державну реєстрацію правочинів, а із Закону України «Про оренду землі» - статті 18 і 20 про обов`язковість державної реєстрації договорів оренди землі.

Державній реєстрації відповідно до закону підлягає право оренди земельної ділянки (частина п`ята статті 6 Закону № «Про оренду землі» у редакції від 01 січня 2013 року).

Використання земельної ділянки неможливе без державної реєстрації права оренди, оскільки відсутні правові підстави для цього (частина друга статті 182 ЦК України, стаття 125 ЗК України, частина п`ята статті 6 Закону № 161-XIV).

Ні текст Закону «Про оренду землі», ні розділ ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України не містять заборони проведення реєстрації права оренди за підписаним до 01 січня 2013 року договором. Відсутня така заборона в ЦК України та ЗК України.

Запроваджені зміни стосуються способу набуття права користування земельною ділянкою (реєстрація права оренди земельної ділянки замість реєстрації договору оренди), а не втрати такої можливості у зв`язку з тим, що попередні норми законодавства чинність оренди пов`язували з державною реєстрацією договору, а наступні - лише з державної реєстрації речового права.

ОСОБА_2 та СТОВ «Прогрес» у пункті 48 додатку № 1 (нова редакція договору оренди землі) до додаткової угоди від 01 жовтня 2012 року узгодили, що договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації, проте не розподілили обов`язок реєстрації договору.

Після скасування законодавчої вимоги про необхідність реєстрації договору оренди та введення вимоги реєструвати право оренди - 10 січня 2017 року орендар відповідне право зареєстрував.

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно слідує, що право оренди СТОВ «Прогрес» на спірну земельну ділянку на підставі додаткової угоди від 01 жовтня 2012 року зареєстровано 10 січня 2017 року.

Оскільки додатковою угодою від 01 жовтня 2012 року викладено договір оренди землі від 12 січня 2010 року у новій редакції, то строк дії договору (права оренди) змінився з часу державної реєстрації права оренди СТОВ «Прогрес» на підставі додаткової угоди.

Відповідно до пункту 1 угоди від 01 жовтня 2012 року про внесення змін в договір оренди землі від 12 січня 2010 року цей договір викладено у новій редакції, яка викладена у додатку № 1 до даної угоди і є його невід`ємною частиною.

Жодних застережень про те, що окремі положення договору оренди землі від 12 січня 2010 року продовжують діяти у первинній редакції, до внесення змін, ні додаткова угода, ні додаток № 1 до неї не містять.

Отже правильним є висновок суду першої інстанції про те, що укладений між ОСОБА_2 та СТОВ «Прогрес» договір оренди землі має трактуватись та виконуватись виключно у редакції, яка є додатком № 1 до додаткової угоди від 01 жовтня 2012 року, починаючи від дати його укладення 12 січня 2012 року, закінчуючи Прикінцевими положеннями, зокрема пунктом 48, за яким цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

За наявності чинного договору оренди землі, строк дії якого не закінчився, правові підстави для усунення перешкод ОСОБА_1 у користуванні його земельною ділянкою з боку відповідача відсутні.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, частин другої, третьої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушувати права інших осіб.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Принцип добросовісності проявляється у тому, що жодна особа не може отримувати переваги від своєї незаконної або недобросовісної поведінки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц зроблено висновок, що:

«суди мають керуватися вимогами пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України та враховувати загальні засади цивільного законодавства, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) зроблено висновок, що:

«добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. (п. 55). Отже принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації своїх прав та передбаченого договором та/або законом виконання своїх зобов`язань (п. 60). Введення в цивільне законодавство принципу добросовісності як одного з найбільш загальних і важливих принципів цивільного права є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінка суб`єкта права як добросовісного або недобросовісного (пункт 61)».

Об`єднаною палатою Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 зроблено висновок, що:

«доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

Апеляційний суд звертає увагу, що до пред`явлення позову сторони виконували досягнуті між ними домовленості, зафіксовані в умовах додаткової угоди від 01 жовтня 2012 року до договору оренди землі від 12 січня 2010 року (відповідач володів і користувався земельною ділянкою та сплачував за неї орендну плату ОСОБА_2 , а після її смерті позивачу).

ОСОБА_2 , а також позивач, після успадкування земельної ділянки, не були позбавлені можливості здійснити державну реєстрацію спірної додаткової угоди від 01 жовтня 2012 року до договору оренди землі від 12 січня 2010 року, а не покладатися на відповідача.

Відтак, дії ОСОБА_1 , який тривалий час отримує орендну плату, а у 2021 році пред`являє позов про визнання договору припиненим та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою через те, що додаткова угода від 01 жовтня 2012 року до договору оренди землі від 12 січня 2010 року не була зареєстрована до 01 січня 2013 року, суперечать його попередній поведінці.

Отже, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

Апеляційний суд звертає увагу, що згідно з частиною першою статті 15, частиною першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Стаття 31Закону «Прооренду землі»регулює питанняприпинення договоруоренди землі,а самедоговір орендиземлі припиняєтьсяв разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельноїділянки длясуспільних потребта примусовоговідчуження земельноїділянки змотивів суспільноїнеобхідності впорядку,встановленому законом; поєднанняв однійособі власниказемельної ділянкита орендаря; смерті фізичної особи - орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи - орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття прававласності нажитловий будинок,будівлю абоспоруду,що розташованіна орендованійіншою особоюземельній ділянці; припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства).

Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї зі сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Згідно з частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Отже позивач не позбавлений можливості звернутися до суду з позовом про припинення дії договору оренди землі шляхом його розірвання. За встановлених фактичних обставин справи відсутні правові підстави для припинення договору оренди землі у зв`язку з закінченням строку, на який його було укладено.

Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду по справі № 663/1355/21 від 24 лютого 2022 року.

Доводи апеляційної скарги про те, що договір оренди землі підлягає припиненню з 27 травня 2021 року є безпідставними, оскільки спростовуються матеріалами справи та ґрунтується на власному тлумаченні представником позивача норм права та фактичних обставин справи.

Посилання заявника на те, що ОСОБА_2 не мала наміру укладати додаткову угоду до договору оренди землі та не підписувала її є безпідставними та не заслуговують на увагу, оскільки документально не підтверджені.

Дійсність додаткової угоди до договору оренди землі позивач не оспорював, доказів на спростування справжності підпису ОСОБА_2 не надав.

Аргументи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції в оскаржуваному судовому рішенні використав постанову Вінницького апеляційного суду у іншій справі є безпідставними.

Рішення суду першої інстанції не містить посилань на постанови Вінницького апеляційного суду в інших справах. При цьому, суд першої інстанції надав вичерпну відповідь на всі аргументи та доводи позивача викладені у позовній заяві.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими, а відтак не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Щодо оскарження додаткового рішення

Відповідно до пункту третього частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.

01 липня 2021 року між СТОВ «Прогрес» та адвокатом Варцабою С. А. укладено договір про надання правової допомоги.

05 вересня 2021 року сторони уклали додаткову угоду до договору про надання правової допомоги.

Пунктами 3, 4 додаткової угоди встановлено, що гонорар адвоката є фіксованим, включає усі витрати, які нестиме адвокат у зв`язку з розглядом справи, не залежить від рішення суду та становить 10000 грн.

Пунктом 6 додаткової угоди визначено, що гонорар сплачується через 180 днів з дати ухвалення рішення по справі №138/2362/21.

На підтвердження виконання умов договору представником відповідача надано суду копії договору про надання правової допомого, додаткову угоду до договору, акт виконаних робіт від 30 червня 2022 року, рахунок від 30 червня 2022 року на суму 10 000 грн.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Позивач та його представник не заявляли клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

Об`єднана палата Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 зробила висновок про те, що:

«витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини друга статті 137 ЦПК України) При прийнятті рішення щодо відшкодування витрат на правову допомогу слід керуватися такими критеріями: дійсність витрат, необхідність витрат, розумність розміру витрат, співмірність витрат».

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява N 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява N 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява N 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції за відсутності відповідного клопотання позивача самостійно зменшив розмір витрат на правничу допомогу.

Такий висновок суду першої інстанції є помилковим з огляду на таке.

Пунктом другим частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» визначено, що адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Верховний Суд у постановах від 21 квітня 2021 року у справі № 488/1363/17 (провадження № 61-11991св20) та від 26 січня 2022 року у справі № 127/1415/20 (провадження № 61-878св21) зробив висновки, що:

«втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини п`ятої статті 137 ЦПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України».

За таких обставин, відповідачем доведено понесення ним витрат за надання правничої допомоги у розмірі 10 000 грн у суді першої інстанції, оскільки ним надано договір на надання правової допомоги та додаткову угоду до нього, акт виконаних робіт, рахунок про оплату таких послуг.

Зменшуючи розмір витрат за надання правничої допомоги, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що договором про надання правової допомоги від 01 липня 2021 року та додатковою угода до нього встановлено, що послуги адвоката надаються у цій цивільній справі із зазначенням розміру адвокатського гонорару у сумі 10 000 грн.

На підтвердження такого розміру стороною надано акт виконаних робіт та рахунок про оплату таких послу.

Відтак, заява СТОВ «Прогрес» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн підтверджена належними та допустимими доказами і підлягає задоволенню.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги адвоката Піпка А. М. про те, що він не отримував копії заяви про ухвалення додаткового рішення та доказів понесених відповідачем витрат на правничу допомогу з огляду на таке.

Згідно з частинами п`ятою, шостою статті 43 ЦПК України документи (у тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - ЄСІТС), за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.

Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням ЄСІТС в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Відповідно до пункту 16 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21 (далі - Положення), процесуальні документи та докази можуть подаватися до суду в електронній формі, а процесуальні дії вчинятися в електронній формі виключно за допомогою ЄСІТС з використанням власного кваліфікованого електронного підпису, прирівняного до власноручного підпису, за винятком випадків, передбачених процесуальним законом.

За правилом частини сьомої статті 43 ЦПК України у разі подання до суду документів в електронній формі учасник справи зобов`язаний надати доказ надсилання листом з описом вкладення іншим учасникам справи копій поданих до суду документів.

Наведе правило також визначено пунктом 29 Положення.

У випадку коли інший учасник справи відповідно до внесених ідентифікаційних даних про нього має зареєстрований Електронний кабінет, функціонал Електронного суду в автоматичному режимі надає суду та учаснику справи доказ надсилання до Електронних кабінетів інших учасників справи поданих до суду документів.

Матеріалами справи встановлено, що представником відповідача адвокатом Варцабою С. А., 04 липня 2022 року сформовано, підписано та подано через електронну підсистему «Електронний суд» заяву (клопотання) про долучення доказів на підтвердження судових витрат та заяву про ухвалення додаткового рішення.

Указані заяви зареєстровані судом 05 липня 2022 року.

Відповідно до пункту 10 Положення про ЄСІТС адвокати реєструють свої офіційні електронні адреси в ЄСІТС в обов`язковому порядку.

Установлено, що адвокат Піпко А. М. з 12 березня 2019 року має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд ЄСІТС».

Належним та допустимим доказом надсилання іншому учаснику справи копії документів може вважатися розрахунковий документ встановленої форми, що підтверджує надання послуг поштового зв`язку (касовий чек, розрахункова квитанція тощо) з надіслання адресату листа з описом вкладення, поданий в оригіналі або в належній чином засвідченій копії або квитанція про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету Користувача ЄСІТС.

На виконання указаних вимог адвокатом Варцабою С. А. до заяви (клопотання) про долучення доказів на підтвердження судових витрат та заяви про ухвалення додаткового рішення додано квитанції № 9367 та № 9375 про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету Користувача ЄСІТС, з яких слідує, що указані заяви з додатками документів 04 липня 2022 року направлені адвокату Піпку А. М.

Отже, останній у встановлений законом спосіб мав можливість своєчасно ознайомитись із поданими представником відповідача заявами (клопотаннями) та додатками до них.

Аргументи апеляційної скарги адвоката Піпка А. М. про те, що сторона позивача не повідомлялась про дату, час та місце розгляду клопотання про ухвалення додаткового рішення у справі є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

З довідки про доставку електронного документу Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області слідує, що документ в електронному вигляді «Судова повістка про виклик до суду в цивільній справі» від 06 липня 2022 року у справі № 138/2362/21 надіслано адвокату Піпку А. М. в його електронний кабінет. Документ доставлено до електронного кабінету 06 липня 2022 року о 14:04:14.

Частиною четвертою статті 270 ЦПК України встановлено, що неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Апеляційна скарга адвоката Піпка А. М. не містить аргументів про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.

Представником позивача не доведено надмірність понесених відповідачем витрат на правничу допомогу та не надано доказів на їх спростування.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Оскільки при вирішенні справи суд допустив порушення норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про скасування додаткового рішення та ухвалення нового судового рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь СТОВ «Прогрес» витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга на рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 28 червня 2022 року залишена без задоволення, то судові витрати сплачені у якості судового збору слід залишити за позивачем.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381 384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

постановив:

Апеляційну скаргу адвоката Піпка А. М. в інтересах ОСОБА_1 на рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 28 червня 2022 року та додаткове рішення цього ж суду від 14 липня 2022 року залишити без задоволення.

Рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 28 червня 2022 року залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції залишити за позивачем.

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» на додаткове рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 14 липня 2022 року задовольнити.

Додаткове рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 14 липня 2022 року скасувати й ухвалити нове судове рішення.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» 10000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: с. Суботівка Могилів-Подільського району Вінницької області;

Відповідач - Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес", код ЄДРПОУ 03731721, місце знаходження: вул. Пирогова, 39, оф. 520, м. Вінниця.

Головуючий Сергій МЕДВЕЦЬКИЙ

судді: Віталій ОНІЩУК

Віктор РИБЧИНСЬКИЙ