Постанова

від 23.01.2024 по справі 278/3388/20

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №278/3388/20 Головуючий у 1-й інст. Дубовік О. М.

Категорія 19 Доповідач Борисюк Р. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2024 року

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.,

суддів Трояновської Г.С., Микитюк О.Ю.,

з участю секретаря

судового засідання Гарбузюк Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 278/3388/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Житомирської міської ради, Реєстраційна служба Житомирського районного управління юстиції, про визнання незаконним та скасування наказу, витребування частини земельної ділянки та скасування державної реєстрації права власності,

за апеляційнимискаргами представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , в особі законного представника - ОСОБА_5 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 29 липня 2021 року, ухвалене суддею Дубовік О.М. у м. Житомирі,

в с т а н о в и в :

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із даним позовом, в остаточній редакції якого (т.1 а.с.181-183) просила:

- визнати незаконним та скасувати Наказ Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області у вигляді наказу №6-6714-17-СГ від 11.12.2017 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва та надано одноосібно у власність гр. ОСОБА_2 земельну ділянку, загальною площею 0,0456 га (кадастровий номер 1822083000:07:001:1297) для індивідуального садівництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Житомирського району, за межами населених пунктів Іванівської сільської ради, СТ «Черемушки», діл. №166 в частині пункту 2 щодо передачі у власність ОСОБА_2 5/9 частин даної земельної ділянки;

- витребувати з чужого незаконного володіння від добросовісного набувача ОСОБА_3 у власність ОСОБА_1 5/9 ідеальних частин земельної ділянки№ НОМЕР_1 в Садовому товаристві «Черемушки» Іванівської сільської ради Житомирського району Житомирської області для індивідуальногосадівництва площею 0,0456 га, кадастровий номер 1822083000:07:001:1297;

- припинити право власності ОСОБА_3 шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та в Державному земельному кадастрі відомостей про право власності ОСОБА_3 на 5/9 ід.ч. земельної ділянки, загальною площею 0,0456 га (кадастровий номер 1822083000:07:001:1297) для індивідуального садівництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності, яка розташована на території Житомирського району, за межами населених пунктів Іванівської сільської ради, СТ «Черемушки», діл. №166.

Позов мотивувала тим, що їй та ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності належить садовий будинок АДРЕСА_1 . Так, у її власності перебуває 5/9 частин вказаного будинку, а у власності ОСОБА_3 4/9. Відповідно до інформаційних даних з Реєстру речових прав за ОСОБА_3 зареєстровано також право приватної власності на земельну ділянку, на якій розташований згаданий будинок, площею 0,0456 га з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, кадастровий номер 1822083000:07:001:1297.

Первинна реєстрація права власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 в Садовому товаристві «Черемушки» здійснена за ОСОБА_2 01.02.2018 згідно наказу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області №66714-17-СГ від 11.12.2017 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» ОСОБА_2 , в порядку відведення.

Вона вважає дане рішеннянезаконним і таким, що підлягає частковому скасуванню відповідно до положень статей 120 та 125 Земельного кодексу України, так як особа, яка набула право власності на частину будівлі або споруди, стає власником відповідної частини земельної ділянки на таких самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості. У випадку ж переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку в набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти.Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Оскільки на той час частка ОСОБА_2 у праві власності на садовий будинок складала 4/9 ід.ч., тому вона мала отримати земельну ділянку пропорційно до її частки у праві власності на цей будинок. Однак, оскаржуваним наказом ГУ Держгеокадастру у Житомирській області ОСОБА_2 було надано у власність земельну ділянку площею 0,0456 га з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, кадастровий номер 1822083000:07:001:1297, тобто всю, а не 4/9 її частин, як на те вона мала право.

Вважає, що вказана обставина позбавила її права володіти та користуватися належною їй частиною земельної ділянки, на якій розташований садовий будинок, 5/9 якого перебуває у її власності. Посилаючись на вказані обставини, просила задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 29 липня 2021 року позов задоволено частково.Визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області № 6-6714-17-СГ від 11.12.2017 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,0456 га, кадастровий номер 1822083000:07:001:1297, для індивідуального садівництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Житомирського району, за межами населених пунктів Іванівської сільської ради, СТ «Черемушки», діл. №166, в частині пункту 2 щодо передачі у власність ОСОБА_2 5/9 ідеальних часток даної земельної ділянки.

Припинено право власності ОСОБА_3 шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та в Державному земельному кадастрі відомостей про право власності за ОСОБА_3 на 5/9 ідеальних часток земельної ділянки, загальною площею 0,0456 га, кадастровий номер 1822083000:07:001:1297, для індивідуального садівництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності, яка розташована на території Житомирського району, за межами населених пунктів Іванівської сільської ради, с.т. «Черемушки», діл. №166. Вирішено питання відшкодування судових витрат. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, представник позивача адвокат Музиченко Ю.В. та ОСОБА_3 в особі законного представника ОСОБА_5 подали апеляційній скарги.

Законний представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 , посилаючись на те, що рішення є незаконним та таким, що ухвалене за невідповідності висновків суду обставинам справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права, просить його скасувати в частині задоволених вимог та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову повністю. Вважає, що позивач не має законного права на володіння земельною ділянкою відповідно до положень ст. 120 ЗК України, оскільки є громадянкою іноземної держави, якій відповідно до ст. 22 ЗК України не можуть передаватись у власність землі сільськогосподарського призначення. З підстав, зазначених у ст. 81 ЗК України, позивач також не набула права власності на спірну земельну ділянку, тому її права ніяким чином не можуть бути порушені. Вказує, що ОСОБА_3 набула право власності на земельну ділянку на підставі договору дарування, який є чинним і в судовому порядку недійсним не визнаний.

Правом подати відзив на апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 в особі законного представника ОСОБА_5 учасники справи не скористались.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Музиченко Ю.В., вважаючи незаконним рішення суду щодо відмови у витребуванні спірної земельної ділянки з чужого незаконного володіння від добросовісного набувача, просить рішення в означеній частині скасувати та ухвалити нове - про задоволення такої вимоги. Вважає, що право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, яке виникло на підставі ст. 120 ЗК України при набутті права власності на об`єкт нерухомості, порушено відповідачем і має бути повернуто у її власність на підставі ст. 388 ЦК України.

У відзиві на апеляційну скаргу позивача представник ОСОБА_3 просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння залишити без змін.

Під час апеляційного розгляду справи представник ОСОБА_3 адвокат Могильницька І.М. підтримала доводи апеляційної скарги із наведених в ній підстав, а у задоволенні апеляційної скарги позивача просила відмовити.

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Музиченко Ю.В. підтримала доводи апеляційної скарги позивача, та просила відмовити у задоволенні скарги відповідача.

Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи сторони та інші учасники в судове засідання не з`явились, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність, що відповідає положенням ч.2 ст.372 ЦПК України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Відповідно до ст.263ЦПК України судове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що за ОСОБА_1 зареєстроване право приватної спільної часткової власності на 1/9 частку садового будинку АДРЕСА_1 , на підставісвідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 23.11.2018,а також 4/9 частки вказаного садового будинку відповідно до договору дарування від 07.12.2018, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна (а.с.9-15). Таким чином, ОСОБА_1 на праві власності належить 5/9 ід. частин садового будинку АДРЕСА_1 .

Решта згаданого садового будинку, а саме 4/9 ід. частин, до 07 лютого 2018 року перебували у власності ОСОБА_2 , після чого була подарована ОСОБА_5 , що підтверджується записами у вище згаданому Державному реєстрі (а.с.9-15).

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області № 6-6714-17-СГ від 11.12.2017 р. «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» вирішено:

- затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва гр. ОСОБА_2 на території Житомирського району, за межами населених пунктів Іванівської сільської ради, СТ «Черемушки», діл. №166;

- надати у власність гр. ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,0456 га (кадастровий номер 1822083000:07:001:1297) для індивідуального садівництва (01.05) із земель сільськогосподарського призначення державної власності, яка розташована на території Житомирського району, за межами населених пунктів Іванівської сільської ради, СТ «Черемушки», діл. №166;

- приступити до використання земельної ділянки після встановлення її меж в натурі (на місцевості) та здійснення державної реєстрації права приватної власності у Державному реєстрі речових прав;

- земельну ділянку використовувати за цільовим призначенням, з дотриманням вимог статті 20, 91, 103 ЗК України та інших нормативно-правових актів.

02.05.2019 між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладено та нотаріально посвідчено договір дарування, за яким ОСОБА_3 набула у власність 4/9 ід. частин садового будинку АДРЕСА_1 (а.с.67-68,69).

В той же день 02.05.2019 між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 був укладений договір дарування земельної ділянки площею 0,0456 га, яка розташована за адресою: СТ «Черемушки» Іванівської сільської ради Житомирського району Житомирської області, земельна ділянка № НОМЕР_1 ; цільове призначення: для індивідуального садівництва; кадастровий номер земельної ділянки: 1822083000:07:001:1297. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Демецькою С.В. та зареєстрований в реєстрі за №4157 (а.с.70-73).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції із посиланням на норми ст.ст. 120, 125 ЗК України дійшов обґрунтованого висновку, що оскількичастка ОСОБА_2 у праві власності на садовий будинок, розташований у Садовому товаристві «Черемушки» на земельній ділянці № НОМЕР_1 , складала 4/9 ід.ч. будинку, то і земельну ділянку вона мала б отримати у спільну часткову власність в тому ж розмірі, що і на будинок, тобто - 4/9 частини. Оскільки наказом ГУДержгеокадастру у Житомирській області від 11 грудня 2017 року № 6-6714-17-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» ОСОБА_2 було надано у власність земельну ділянку, загальною площею 0,0456 га, кадастровий номер 1822083000:07:001:1297, а не у розмірі 4/9 її частин, тому цей наказ є незаконним та підлягає скасуванню.

З огляду на положення ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», за якими у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації такого права, місцевий суд дійшов правильного висновку про припинення права власності ОСОБА_3 шляхом скасування в Державному реєстрі речових правна нерухоме майно та в Державному земельному кадастрі відомостей про її право власності на 5/9 ід.ч. спірної земельної ділянки.

Разом з тим, відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_1 про витребування майна, місцевий суд із посиланням на ст. ст. 387, 388 ЦК України констатував, що віндикація може застосовуватись лише у випадку доведення позивачем свого права власності на спірне майно. Оскільки ОСОБА_1 у встановленому законом порядку не набула права власності на земельну ділянку, яку вона просить витребувати у відповідача, відтак вона не є суб`єктом, що наділений таким правом в контексті згаданих норм закону, отже її вимоги в означеній частині до задоволення не підлягають.

Доводи апеляційних скарг висновки суду першої інстанції не спростовують та не свідчать про порушення місцевим судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права при вирішенні даного спору.

Колегія суддів вважає ефективним способом захисту порушеного права визнання незаконним і скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 11 грудня 2017 року № 6-6714-17-СГ, оскільки даний наказ є першоджерелом виникнення даного спору і порушень прав позивача. Внаслідок його прийняття співвласнику садового будинку АДРЕСА_1 , на той час це була ОСОБА_2 , яка володіла 4/9 ід.частин будинку, було передано у власність всю земельну ділянку, яка належить до садового будинку, що дозволило їй в подальшому подарувати спірну земельну ділянку ОСОБА_5 , а остання передарувала її ОСОБА_3 , в результаті чого позивач була позбавлена права на земельну ділянку відповідно до своєї частки у будинку.

Скасування згаданого наказу слугує підставою для скасування в Державному реєстрі речових правна нерухоме майно та в Державному земельному кадастрі відомостей про право власності ОСОБА_3 на 5/9 ід.ч. спірної земельної ділянки, тобто припиняє її право власності юридично, що дозволяє позивачу в подальшому у встановлений законом спосіб оформити свої права на частину земельної ділянки, належної до садового будинку АДРЕСА_1 .

В контексті встановлених обставин у даній справі колегія суддів не вважає наведені висновки такими, що не відповідають правовим позиціям Великої Палати Верховного Суду, наведеним у постанові Великої Палати Верховного Суду: від16 червня 2020 року у справі№ 372/266/15, провадження № 14-396цс19; від14 вересня2021рокуу справі№ 359/5719/17, провадження№14-8цс21,щодо ефективного способу захисту порушеного права.

Разом з тим, апеляційний суд не погоджується із доводами апеляційної скарги позивача щодо наявності правових підстав для витребування у ОСОБА_3 5/9 ід.частин земельної ділянки за кадастровим номером 1822083000:07:001:1297.

Метою позову про витребування майна з чужого володіння є забезпечення введення позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку позбавлення власника його нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на таке майно (див. близькі за змістом висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 7 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) та № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц).

Рішення суду про витребування нерухомого майна на користь його власника із чужого володіння є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387-388 ЦК України), чи у порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України), чи у порядку примусового виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другоїстатті 16 ЦК України) (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 38)).

Вказані правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі №233/4365/18.

Як встановлено судом позивач не є власником спірної земельної ділянки, право на користування земельною ділянкою виникло у ОСОБА_1 як співвласника садового будинку АДРЕСА_1 на підставі ст.ст.120, 125 ЗК України. Особи, від яких ОСОБА_1 успадкувала і прийняла в дар 5/9 ід.частин садового будинку, також не оформили своє право власності на земельну ділянку, отже вона перебувала лише в їх користування і на таких же правах перейшла до позивачки після набуття нею права власності на частину нерухомого майна.

Велика Палата Верховного Суду вказує, щоправо на витребування майна з незаконного володіння може мати як власник, так і законний користувач майна(постанови від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15, провадження № 14-190цс20, від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19, провадження № 14-65цс22, від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18, провадження № 14-96цс21).

Проте, в контексті даної справи з огляду на об`єкт та вид нерухомого майна, яке просить витребувати ОСОБА_1 у свою власність, такий спосіб захисту порушеного права не є ефективним, оскільки не призводить до повноцінного відновлення прав позивача.

Так, головною умовою для офіціалізації статусу власника землі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є реєстрація ділянки у Державному земельному кадастрі, що передбачає внесення до Державного земельного кадастру відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номеру відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про державний земельний кадастр».

Державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку. Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Отже, для фіксації права власності особи на певну земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, земельній ділянці обов`язково потрібно присвоїти кадастровий номер, чому передує виготовлення технічної документації із землеустрою, яка визначає як розмір так і розміщення земельної ділянки у просторі.

З огляду на наведене, витребування з володіння ОСОБА_3 у власність ОСОБА_1 5/9 ід.частин спірної земельної ділянки, не призведе до внесення у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на земельну ділянку конкретного розміру із визначеним кадастровим номером, як того вимагає чинне законодавство і таке рішення об`єктивно неможливо буде виконати.

Отже, такий спосіб захисту не можна визнати ефективним, оскільки він не забезпечує поновлення порушеного права, що в свою чергу, є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).

Посилання в апеляційних скаргах на певну судову практику суду першої інстанції є неприйнятними, оскільки згадані судові рішення не є висновками щодо застосування відповідних норм права в контексті положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи апеляційних скарги зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального та процесуального права та не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до законодавства, та на законність судового рішення. Вони висновків суду не спростовують, а тому не можуть бути взяті до уваги.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Таким чином, судове рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає.

Відповідно до статті 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, враховуючи, що оскаржена судове рішення ухвалене із додержанням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що у відповідності до положень ст. 375 ЦПК України наявні підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , в особі законного представника - ОСОБА_5 залишити без задоволення, а рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 29 липня 2021 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Судді

Повний текст постанови складений: 25 січня 2024 року.