Рішення

від 25.01.2024 по справі 280/5633/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2024 року Справа № 280/5633/23 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІКЛ КО ЛТД» (Південне шосе, буд. 52, м. Запоріжжя, 69032) до Одеської митниці Державної митної служби України (вул. Лип Івана та Юрія, буд. 21А, м.Одеса, 65078) про визнання протиправними та скасування рішення та картки відмови,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІКЛ КО ЛТД» (далі позивач, ТОВ «ВІКЛ КО ЛТД») до Одеської митниці Державної митної служби України (далі відповідач, Митниця), в якій позивач просить:

визнати протиправними та скасувати рішення ВМО2 м/п «Одеса-внутрішній» №UA500500/2023/000472/2 від 01.07.2023 про коригування митної вартості товарів та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500500/2023/000955 від 01.07.2023.

Крім того, просить стягнути з відповідача на користь позивач судові витрати та витрати на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивачем до митного оформлення надано всі передбачені чинним законодавством документи на підтвердження заявленої митної вартості імпортованого товару, а посилання митного органу на виявлені під час перевірки поданих документів розбіжності є безпідставними. Також посилається на те, що при застосуванні другорядного методу Митницею використана інформація щодо раніше визнаної митної вартості щодо ідентичних товарів, однак, окрім визначення джерела інформації, яке взято за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган не навів пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії товарів, умов поставки, комерційних умов тощо. Просить позов задовольнити.

Ухвалою від 25.07.2023 відкрито провадження у справі, призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

18.08.2023 засобами системи «Електронний суд» відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що під час здійснення митного контролю правильності визначення митної вартості товарів, які надійшли на адресу позивача, та перевірки документів, поданих до митниці для підтвердження митної вартості товарів декларантом, встановлено, що в поданих документах містяться розбіжності, наявні ознаки підробки та не містяться всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товарів, а також декларантом не подані витребувані митницею додаткові документи, які підтверджують митну вартість товарів, то зазначені обставини, у відповідності до п.2 ч.6 ст. 54 Митного кодексу України (далі МК України), були підставою для прийняття митницею рішення про коригування митної вартості товарів та відмови митним органом у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю. Просить в задоволенні позову відмовити.

28.08.2023 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача висловлює незгоду з аргументами, викладеними у відзиві та додатково обґрунтовує вартість понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив такі обставини.

Між позивачем (Покупець) та компанією SANICA ISI SANAYI A.S. (Продавець) укладено контракт №UA2019/007 від 08.07.2019 (далі - Контракт), на придбання сталевих панельних радіаторів, труб, фітингів - виробництва цієї компанії в кількості та у вартості, що визначаються специфікаціями до цього Контракту.

Відповідно до пункту 4 Контракту покупець зобов`язується виконати 100% оплату товару протягом 30 днів з дати відвантаження. Продавець може запросити передоплату у розмірі 50% від суми специфікації протягом 5 банківських днів після підписання Специфікації перед початком виробництва Товару.

Додатковою угодою №9 від 28.12.2022 до Контракту строк дії Контракту продовжено до 31.12.2023.

На виконання умов Контракту сторонами складено Специфікацію №21 від 09.05.2023 щодо поставки радіаторів на загальну суму 30968,86 доларів США. Сторони узгодили наступний порядок оплати: 25000 дол передплата та 5968,82 дол протягом 15 днів після відвантаження товару, тобто до 07 липня 2023 року. Крім того, сторони узгодили, що вартість пакування товару, всіх пакувальних матеріалів та робіт вже додана у вартість товару (п.3.4 Контракту).

Для здійснення митного оформлення товару, декларантом позивача подано до митного органу електронну митну декларацію (МД) №23UA500500022075U1 від 27.06.2023, в якій митна вартість товару «Стальні панельні радіатори» визначена за ціною контракту (за першим методом).

Разом із митною декларацією позивачем надано документи на підтвердження заявленої митної вартості товару, які зазначені в графі 44 МД №23UA500500022075U1 від 27.06.2023.

За результатами розгляду МД та доданих до неї документів Митниця направила декларанту повідомлення, в якому зазначено, що в поданих до митного оформлення документах містяться розбіжності, а саме:

«1) відповідно до пп.в) п.2 ч.10 ст.58 Митного кодексу України (далі МКУ)при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті додається така складова митної вартості, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням. Проте, у наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, пакувальному листі тощо) відсутні дані щодо даної складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару;

2) пункт 1.2. зовнішньоекономічного договору (контракту) від 08.07.2019 №UA2019/007 передбачено, що предметом контракту є продукція виробника «SANICA ISI SANAYI A.S.», але до митного оформлення надано товар виробником якого є «SANICA ISI SAN A.S.», який також є у сертифікаті про походження товару від 01.12.2022 №Y0049223;

3) в наданій до митного оформлення експортній МД №23351700EX00013034 є посилання на інвойс, реквізити якого відрізняються від наданого до митного оформлення;

3) згідно п.2 специфікації №21 до контракту №UA2019/007 передбачено порядок передплати 25 тис. дол. США до відгрузки та 5968,62 дол. США після, але до митного оформлення надано передплати лише на 25 тис. дол. США».

Із урахуванням виявлених розбіжностей відповідач запропонував позивачу на підтвердження митної вартості товару надати такі додаткові документи: виписку з бухгалтерської документації; каталоги, прейскуранти (прас-листи) фірми-виробника товару; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини; експортну декларацію країни відправлення з перекладом на українську мову.

29.06.2023 за вих.№447 декларантом надано пояснення про те, що у Контракті та специфікації до нього зазначено про включення у вартість товару вартості упаковки, пакувальних матеріалів та робіт; в документах зазначено скорочену назву продавця, стосовно чого надано лист продавця з цього питання; щодо наявності у графі 44 експортної декларації посилання на інвойс; проте, що станом на 29.06.2023 сума 5968,82 дол.США ще не сплачена, що не суперечить умовам Контракту. Також до пояснень декларантом було додано прибуткову накладну від 12.12.2022, оборотно-сальдову відомість за грудень 2022 року, прайс від 23.03.2023. Повідомлено, що додаткові документи додаватись не будуть.

01.07.2023 відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA500500/2023/000472/2, в якому, серед іншого, зазначено, що наданих документів недостатньо для підтвердження митної вартості товару. Також у вказаному рішенні вказано, що з метою забезпечення повноти оподаткування було проведено аналіз баз даних АСМО «Інспектор» та ЄАІС Держмитслужби України та встановлено, що рівень митної вартості товарів є більшим по товару №1 2,63 дол.США/кг (МД від 05.06.2023 №UA408020/2023/36226), ніж заявлено декларантом - 1,67 дол.США/кг.

На підставі даного рішення відповідач оформив картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500500/2023/000955 від 01.07.2023.

Позивач скористався правом, наданим частиною третьою статті 52 МК України, та 01.07.2023 оформив нову митну декларацію №3UA500500022706U0, сплативши митні платежі згідно із заявленою позивачем митною вартістю товарів та надавши гарантію в розмірі різниці між заявленою позивачем митною вартістю та митною вартістю, визначеною відповідачем.

Не погодившись з обґрунтованістю прийняття оскаржуваних рішень, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що відносини, пов`язані із справлянням митних платежів, регулюються Митним кодексом України, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування (частина 2 статті 1 МК України).

Згідно з ч.1 ст.246 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Відповідно до ч.1 ст.248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Згідно з ч.1 ст.257 МК України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним підписом декларанта або уповноваженої ним особи.

Відповідно до ст.49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно ч.1 ст.51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Частиною 1 ст.52 МК України визначено, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Відповідно до ч.2 ст.52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані:

1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом;

2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню;

3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Згідно з ч.1 ст.53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (ч.2 ст.53 МК України).

Відповідно до ч.3 ст.53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:

1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);

4) виписку з бухгалтерської документації;

5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;

6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

7) копію митної декларації країни відправлення;

8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті (ч.5 ст.53 МК України).

За правилами ч.6 ст.53 МК України декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.

Частиною 1 ст. 54 МК України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Відповідно до ч.2 ст. 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Згідно з ч.3 ст.54 МК України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Частиною 6 ст. 54 МК України визначено, що митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:

1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;

2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;

3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;

4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

За положеннями ч.1 ст. 55 МК України рішення про коригування митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

При цьому, прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити, крім іншого:

1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано;

2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом;

3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів;

4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування (частина 2 статті 55 Митного кодексу України).

За визначенням, наведеним у ч. 1 ст. 256 МК України, відмова у митному оформленні це письмове вмотивоване рішення митного органу про неможливість здійснення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через невиконання декларантом або уповноваженою ним особою умов, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч.12 ст. 264 МК України у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою митного органу заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері фінансів.

Аналіз вказаних норм дозволяє дійти висновку, що до виключної компетенції митних органів відноситься вирішення питання перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості, а також самостійного її визначення у встановлених законом випадках. Даний висновок узгоджується з основним принципом оцінки товарів для митних цілей, закріпленим у ст.VII Генеральної асамблеї з тарифів і торгівлі «Оцінка товарів для митних цілей», згідно з яким оцінка імпортованого товару для митних цілей має базуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на якій розраховується мито, або аналогічного товару.

При цьому митний орган перевіряє правильність визначення саме числового значення і складових митної вартості товару, заявленого декларантом до митного оформлення, достовірність та точність заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, та відсутність обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у вищезазначених нормах.

Сумніви у достовірності поданих декларантом відомостей можуть бути зумовлені, зокрема, неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено.

З огляду на наведені норми, суд також зазначає, що основним методом визначення митної вартості товарів є метод за ціною договору, а обов`язок доведення митної вартості товару покладається саме на декларанта.

При цьому митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи.

Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Митний орган зобов`язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Необхідність витребування додаткових документів передусім є способом упевнитися у тому, що декларант правильно визначив митну вартість.

Разом з тим, повноваження контролюючого органу витребувати додаткові документи стосується тільки тих документів, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всіх передбачених статтею 53 МК документів. Ненадання декларантом витребуваних контролюючим органом документів може бути підставою для коригування митної вартості лише у випадку, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують об`єктивних сумнів щодо достовірності наданої декларантом інформації про митну вартість товару.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлена Верховним Судом у подібних правовідносинах, зокрема, але не виключно, у постановах від 27.03.2020 (справа №540/2605/18), від 06.05.2020 (справа №140/1713/19), від 02.07.2019 (справа №804/1416/16), від 30.07.2018 (справа №804/16582/14), від 05.06.2018 (справа №804/475/16), від 02.06.2022 (справа № 460/2674/20) тощо.

Необхідно також зауважити, що Законом України №227-V від 05.10.2006 «Про приєднання України до Міжнародної конвенції про спрощення і гармонізацію митних процедур у зміненій редакції згідно з Додатком I до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур» Верховна Рада України постановила: Приєднатися до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, вчиненого 26 червня 1999 року в м.Брюсселі, в тому числі Додатку I та Додатку II до нього, прийнявши Спеціальні додатки (додаток III до Протоколу).

Відповідно до Стандартного правила 8 Розділу 1 Спеціального додатку А «Додатку III до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур (Спеціальні додатки)» у випадках, коли митна служба вимагає документи в зв`язку з представленням їй товарів, інформація, що міститься у цих документах, обмежується лише даними, необхідними для ідентифікації товарів та транспортного засобу.

Рекомендації Європейської економічної комісії ООН №18 «Заходи щодо спрощення процедур міжнародної торгівлі» 26-29 березня 2001 року вимагають, щоб документарні вимоги були зведені до мінімуму.

Відповідно до Стандартного правила 3.16. Розділу 3 Загального додатку Міжнародної конвенції про спрощення і гармонізацію митних процедур (Кіотська конвенція) від 18.05.1973: «На підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства».

Отже, митний орган може додатково вимагати лише ті документи, які можуть усунути обґрунтовані сумніви щодо достовірності заявленої митної вартості товару.

Вирішуючи даний спір, суд зазначає, що відповідно до встановлених обставин справи, за результатами розгляду поданих позивачем документів Митниця направляла декларанту повідомлення про виявлені розбіжності у поданих документах та про необхідність подання додаткових документів.

Разом із тим, суд вважає, що вказані митним органом розбіжності в поданих документах не могли бути підставою для витребування додаткових документів та коригування заявленої позивачем митної вартості товару, оскільки подані позивачем для митного оформлення товару документи були достатніми для підтвердження задекларованої митної вартості і у своїй сукупності не викликали сумнів щодо достовірності наданої декларантом інформації про ціну товару та інші складові митної вартості.

Щодо доводів відповідача про відсутність даних про такі складові митної вартості товару, як вартість упаковки, пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товар, суд зазначає, що згідно з пунктом 3.4 Контракту ціна за одиницю товару включає в себе витрати на пакування, загрузку товару на транспортний засіб.

Аналогічну умову сторони узгодили також і в Специфікації №21 від 09.05.2023 до Контракту.

Крім того, відповідно до пункту 2.1 Контракту поставка товару здійснюється на умовах EXW AKHISAR/MANISA (EXW ISTANBUL) відповідно до Міжнародних правил Інкотермс 2010. Згідно із статтею А.9 зазначеного правила продавець зобов`язаний за власний рахунок здійснити пакування товару. Пакування товару продавець здійснює у спосіб, прийнятний для його перевезення. Відтак покупець приймає на себе всі ризики та будь-які інші витрати, що можуть виникнути після здійснення поставки товару у вищезазначений спосіб.

Тобто, матеріалами справи підтверджено, що умовами Контракту передбачено включення вартості пакування та маркування до вартості товару та не передбачено понесення додаткових витрат Покупця на пакування товару.

При цьому, відповідачем не доведено понесення позивачем додаткових витрат на упаковку товару, а відтак і наявність підстав для включення цих витрат до митної вартості.

На думку суду, вимога митного органу про надання додаткових документів на підтвердження такої складової митної вартості як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, за умови включення вартості пакування до ціни товару, є безпідставною. Тому в даному випадку вартість пакування не є витратами, які понесені покупцем, у зв`язку з чим не є такими, що додатково включаються у митну вартість товару. Аналогічна правова позиція була висловлена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.01.2019 у справі №815/6794/17 і в постанові Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №160/8775/18.

Стосовно посилань митного органу на розбіжність у назві компанії у Контракті та при митному оформленні суд звертає увагу, що такі недоліки не випливають на числові показники та жодним чином не перешкоджають можливості визначення митної вартості товару.

Крім того, позивачем надано лист продавця з поясненням того, що офіційна повна назва компанії SANICA ISI SANAYI ANONIM SIRKETI, а скорочена - SANICA ISI SAN A.S. / Sanica ISI SANAYI A.S.

Щодо надання до митного оформлення товару платіжних документів на суму 25000,00 дол.США, суд зазначає, що вказане відповідає умовам Контракту та Специфікації №21 від 09.05.2023, які передбачають попередню оплату товару в сумі 25000,00 грн. Крім того, за умовами зовнішньоекономічного договору сплата решти суми в розмірі 5968,82 дол.США має відбутись протягом 15 днів після відвантаження товару.

Відвантаження товару відбулось 22.06.2023 (дата декларації країни відправлення), а документи для митного оформлення товару подано 27.06.2023, отже строк оплати залишку суми вартості товару не настав.

Крім того, до суду надано копію платіжної інструкції в іноземній валюті №72 від 14.07.2023, яка підтверджує оплату позивачем 5968,82 дол.США на користь продавця.

При цьому, суд враховує висновок Верховного Суду викладений у постанові від 13.02.2018 у справі №803/1112/17 про те, що ненадання банківського платіжного доручення не може бути підставою для коригування митної вартості за наявності інших документів, які є достатніми, підтверджують числові значення усіх складових митної вартості імпортованого товару та не містять розбіжностей.

Крім того, умови оплати за товар не впливають на митну вартість такого товару з огляду на те, що фактична оплата за поставлений товар, як і спосіб здійснення такої оплати (готівковий, безготівковий) так і часові рамки оплати (передоплата, післяплата, відстрочка) ніяким чином не впливає на ціну (розмір оплати) товару, що передбачена контрактом (з урахування додаткових платежів, якщо такі передбачені чи здійснені). Вказані висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 17.04.2018 по справі №815/329/17 та від 26.11.2020 по справі №540/2455/19.

Щодо виявлених Митницею недоліків у митній декларації країни відправлення, суд зазначає, що доводи відповідача щодо впливу вказаних розбіжностей на можливість визначення митної вартості товарів є неспроможними, оскільки відповідно до ч.2 ст.53 МК України вказаний документ не відноситься до документів, що підтверджують числові значення митної вартості, а лише може вимагатись та досліджуватись (за наявності) митним органом додатково у разі, якщо документи, передбачені ч.2 ст.53 МК України мають розбіжності, ознаки підробки або не містять всієї інформації.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позивач надав митному органу усі необхідні документи, які надають можливість перевірити та підтвердити заявлену митну вартість товару, проте, митним органом необґрунтовано витребувано додаткові документи, а вказані в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості недоліки у поданих позивачем документах спростовані в ході судового розгляду справи.

Стаття 57 МК України передбачає, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України, здійснюється шляхом застосування таких методів:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні:

а) за ціною договору щодо ідентичних товарів;

б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;

в) на основі віднімання вартості;

г) на основі додавання вартості (обчислена вартість);

ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Якщо основний метод не може бути використаний, застосовується послідовно кожний із перелічених у частині першій цієї статті методів. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи.

Як зазначалось вище, за змістом ч.2 ст.55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити, крім іншого, наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Відповідно до сталої правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 08.02.2019 у справі №825/648/17, від 19.08.2020 у справі №140/754/19, від 26.05.2022 у справі №560/355/19 тощо, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів.

Суд звертає увагу, що за обставинами даної справи, приймаючи оскаржуване рішення про коригування митної вартості товару, окрім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості імпортованого товару, відповідачем не надано будь-яких пояснень щодо зроблених коригувань та обсягів партії подібних товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та не зазначена докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості товару із застосуванням другорядного методу.

Отже спірне рішення про коригування митної вартості не відповідає вимогам обґрунтованості та вмотивованості.

Разом з тим суд встановив, що надані позивачем документи кореспондуються між собою та містять чітку, недвозначну і зрозумілу інформацію про товар та його ціну, а отже у сукупності ті відомості, які підтверджують числові значення митної вартості (її складових), й не дають підстав для сумніву щодо повноти та правильності її визначення декларантом.

Натомість митний орган не довів належними, достатніми та беззаперечними доказами, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари та не дають можливість здійснити митне оформлене товару за визначеним декларантом основним методом - за ціною договору, як не довів і правових підстав для застосування другорядного методу.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем для оформлення товару за першим методом надано всі передбачені чинним законодавством документи на підтвердження митної вартості товару за ціною договору, а митним органом безпідставно витребувано у позивача додаткові документи та необґрунтовано застосовано другорядний метод визначення митної вартості товару, а тому оскаржуване рішення про коригування митної вартості товару є протиправним та підлягає скасуванню.

Оскільки причини відмови, викладені в оскаржуваній картці відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, є аналогічними причинам, викладеним в рішенні про коригування митної вартості товарів, така картка також має протиправний характер та підлягає скасуванню.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).и повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» №33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

У контексті встановлених обставин справи, інші аргументи учасників справи не мають вирішального впливу на вищенаведені висновки суду.

Відповідно до ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням з`ясованих обставин та досліджених письмових доказів суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду з даним позовом позивач сплатив судовий збір в розмірі 2827,18 грн.

Отже, у зв`язку із задоволенням позову, судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2827,18 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Крім того, позивачем заявлено судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 132 КАС України).

Згідно з частиною першою статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За приписами частини третьої статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною п`ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Частиною дев`ятою статті 139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Системний аналіз змісту вищевказаних норм дозволяє дійти висновку, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Питання визначення суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Разом з цим, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 28.04.2021 та від 08.02.2022 у справах №640/3098/20 та №160/6762/21 відповідно.

Процесуальними нормами встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.

Крім того, суд вважає доцільним взяти до уваги позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.06.2022 у справі №607/4341/20, в якій наголошено, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування зазначених витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, постанові Верховного Суду від 02.06.2022 №380/3142/20.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 18.01.2022 у справі №915/1473/20, від 18.01.2022 у справі №910/2679/21, від 12.01.2022 у справі №918/548/21.

З матеріалів справи встановлено, що надання професійної правничої допомоги позивачу адвокатом Ярошенком О.О. підтверджується наступними документами:

- договір про надання правничої (юридичної) допомоги №5-В від 12.07.2023 (далі Договір), укладений між позивачем (Клієнт) та адвокатом Ярошенком О.О. (Адвокат), предметом якого є аналіз та підготовка документів, в тому числі складання позовної заяви та інших необхідних документів, а також представництво інтересів Клієнта у справі про оскарження рішення про коригування митної вартості товарів №UA500500/2023/000472/2 від 01.07.2023 та картки відмови;

- додаткова угода №1 від 12.07.2023 до Договору, якою сторони узгодили фіксовану вартість послуг в суді першої інстанції 6000,00 грн, за надання таких послуг: аналіз матеріалів, підготовка та складання позовної заяви (в тому числі виготовлення копій необхідній кількості) про оскарження рішення про коригування митної вартості товарів №UA500500/2023/000472/2 від 01.07.2023 та картки відмови 4000 грн; підготовка та складання відповіді на відзив та інших документів по справі 2000 грн;

- рахунок №07/02 від 17.07.2023 на оплату послуг «Правова допомога у справі про оскарження рішення про коригування митної вартості товарів №UA500500/2023/000472/2 від 01.07.2023 та картки відмови», вартість 6000,00 грн;

- платіжна інструкція №32064862 від 19.07.2023, відповідно до якої ТОВ «ВІКЛ КО ЛТД» сплатило на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 6000,00 грн, призначення платежу: Правова допомога у справі про оскарження рішення про коригування митної вартості товарів №UA500500/2023/000472/2 від 01.07.2023 та картки відмови, згідно рахунку №07/02 від 17.07.2023;

- акт про надання правничої допомоги (долучено до відповіді на відзив) від 23.08.2023, згідно з яким надано такі послуги: Правова допомога у справі про оскарження рішення про коригування митної вартості товарів №UA500500/2023/000472/2 від 01.07.2023 та картки відмови, у тому числі: підготовка та складання позовної заяви та додатків 4000,00 грн; підготовка та складання відповіді на відзив по справі №280/5633/23 2000,00 грн;

- ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АР №1094768 від 23.08.2023.

Разом з тим, суд звертає увагу, що позовна заява підписана директором ТОВ «ВІКЛ КО ЛТД» Ботвіновим М.Ю. (у порядку самопредставництва), додатки до позову також завірені директором, а така заява по суті справи, як відповідь на відзив, подана адвокатом Ярошенком О.О.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем доведено належними доказами понесення витрат на правничу допомогу адвоката у зв`язку з розглядом даної справи лише щодо складання та подання відповіді на відзив на позовну заяву в розмірі 2000,00 грн, які є обґрунтованими та підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Разом із тим, позивачем не доведено зв`язок понесених витрат в сумі 4000,00 грн. у зв`язку з розглядом даної справи, а тому такі витрати заявлені безпідставно.

Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІКЛ КО ЛТД» (Південне шосе, буд. 52, м. Запоріжжя, 69032) до Одеської митниці Державної митної служби України (вул. Лип Івана та Юрія, буд. 21А, м.Одеса, 65078) про визнання протиправними та скасування рішення та картки відмови - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати рішення ВМО2 м/п «Одеса-внутрішній» №UA500500/2023/000472/2 від 01.07.2023 про коригування митної вартості товарів та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500500/2023/000955 від 01.07.2023.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці Державної митної служби України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІКЛ КО ЛТД» судові витрати: зі сплати судового збору у розмірі 2827,18 грн. (дві тисячі вісімсот двадцять сім гривен вісімнадцять копійок) та з надання професійної правничої (правової) допомоги у розмірі 2000,00 грн. (дві тисячі гривен).

У задоволенні вимоги щодо стягнення іншої частини витрат на професійну правничу (правову) допомогу відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складено та підписано «25» січня 2024 року.

СуддяР.В. Кисіль