Постанова

від 17.01.2024 по справі 759/8687/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 759/8687/22 головуючий у суді І інстанції Твердохліб Ю.О.

провадження № 22-ц/824/4446/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

17 січня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Фінагеєва В.О.,

суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

за участю секретаря Діденка А.С.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРК Ресторанс» про розірвання трудового договору,-

В С Т А Н О В И В:

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом та просила визнати розірваним трудовий договір, який був укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ТРК Ресторанс», на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 02 квітня 2018 року по теперішній час ОСОБА_1 обіймає посаду інспектора з кадрів в ТОВ «ТРК Ресторанс». Наказом директора ТОВ «ТРК Ресторанс» № 6-К від 29 травня 2018 року ОСОБА_1 надано відпустку у зв`язку з вагітністю та пологами з 29 травня 2018 року по 01 жовтня 2018 року на 126 календарних днів. Надалі ОСОБА_1 було надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, яка закінчилася 22 липня 2021 року. Напередодні дати завершення відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_1 здійснила ряд спроб зв`язатись із керівництвом ТОВ «ТРК Ресторанс» для погодження порядку виходу на роботу, прийняття справ. Натомість, ОСОБА_1 було з`ясовано, що за час її перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відбулася зміна власника та місцезнаходження ТОВ «ТРК Ресторанс», а також повідомлено колишніми колегами, що підприємство змінило сферу діяльності і тепер здійснює господарську діяльність за іншим напрямком. ОСОБА_1 було повідомлено, що під час її перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку її було звільнено з ТОВ «ТРК Ресторанс». При цьому, протягом перебування у відпустці позивач жодним чином не повідомлялась про зміну істотних умов праці (місцезнаходження підприємства), ні про її звільнення. Враховуючи таку поведінку роботодавця, ОСОБА_1 дійшла висновку про необхідність розірвання трудового договору, укладеного з товариством та поштою відправила до ТОВ «ТРК Ресторанс» запит про надання інформації щодо статусу працівника і заяву про звільнення в порядку ч. 3 ст. 38 КЗпП України - у зв`язку з порушенням власником законодавства про працю. З метою з`ясування дійсних обставин справи, поточного стану трудових відносин ОСОБА_1 з ТОВ «ТРК Ресторанс» було підготовлено і направлено адвокатські запити до ГУ ДПС у м. Києві від 04 лютого 2022 року та Пенсійного фонду України від 04 лютого 2022 року. ГУ ДПС у м. Києві надало відповідь щодо отримання відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерело отримання доходів, де датою прийняття ОСОБА_1 на роботу є 02 квітня 2018 року, відомостей щодо припинення трудового договору не надано. Також, ГУ ПФУ у м. Києві повідомило, що дані щодо дати припинення трудових відносин ОСОБА_1 з ТОВ «ТРК Ресторанс», як найманого працівника станом на 08 лютого 2022 року в Реєстрі застрахованих осіб відсутні, оскільки звітність зазначеним роботодавцем з жовтня 2020 року по теперішній час не подається. Права ОСОБА_1 порушено, оскільки у контролюючих органах вона досі обліковується, як найманий працівник, в той час як вона уже фактично не здійснює свою діяльність.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 23 лютого 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неправильне застосування норм матеріального права, порушення процесуального права та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що судом першої інстанції, всупереч положенням ЦПК України, зокрема ст. 89 ЦПК України, протиправно не взято до уваги докази, які надавались для підтвердження позовних вимог та підтверджували наявність нерозірваних трудових відносин між сторонами. В оскаржуваному рішенні суд зазначив, що такі докази є дослідженими. Проте, з огляду на відмову у задоволенні позову та посилання судом на недоведеність перебування у трудових відносинах, вбачається неналежне дослідження документів та обставин справи. Позивач вказує, що у документах «відповідь ГУ ДПС у м. Києва від 07 лютого 2022 року» та «Відповідь Пенсійного фонду України в м. Києві», зазначається, що 02 квітня 2018 року ОСОБА_1 було прийнято на роботу до ТОВ «ТРК Ресторанс» та датою початку трудових відносин сторін є вказана дата. Додатково Пенсійний фонд повідомив, що відповідачем з жовтня 2020 року не подається необхідна звітність до пенсійного фонду. Ці відомості, хоч і не прямо, але підтверджують правову позицію щодо того, що підприємство фактично припинило свою діяльність. На ці обставини суд першої інстанції протиправно не звернув уваги та дослідив докази неналежним чином, що і потягнуло за собою ухвалення неправосудного рішення. В свою ж чергу, навіть копія наказу директора ТОВ «ТРК Ресторанс» № 6-К від 29 травня 2018 року про надання ОСОБА_1 відпустки уже сама по собі свідчить про наявність трудових відносин між сторонами. Також, суд першої інстанції протиправно не надав належну оцінку і іншим доказам, які подавались разом з позовною заявою, а саме: копії запиту ОСОБА_1 про надання інформації щодо статусу працівника від 26 жовтня 2021 року, копії заяви ОСОБА_1 про звільнення в порядку ч. 3 ст. 38 КЗпП, копії документів, які підтверджують відправку даних документів роботодавцю. Ці документи, серед іншого, додатково підтверджують факт того, що ОСОБА_1 вжила всіх необхідних від неї заходів, спрямованих на розірвання трудових відносин. Всупереч висновкам суду першої інстанції, з форми OK-5, ОК-7, та інших документів вбачається, що між сторонами у справі наявні неприпинені трудові відносини, а відповідачем здійснюються протиправні дії - невиплата заробітної плати працівнику. Крім того, суд першої інстанції не розібрався з дійсними обставинами справи щодо того, що ТОВ «ТРК Ресторанс» зазнало процедури «альтернативної ліквідації», а тому, будь-які документи від даної юридичної особи не могли бути отримані для долучення їх до матеріалів справи. Позивач зазначає, що незаконними діями відповідача порушуються її конституційні права на працю, оскільки з 2021 року до теперішнього часу, остання не має можливості влаштуватись на іншу роботу. Більше того, уже майже три роки, через неправомірні дії відповідача, ОСОБА_1 втрачає своє право на належний розмір пенсії, який повинен бути виплачений їй, після досягнення пенсійного віку. В свою чергу, єдиним можливим способом захисту прав та інтересів ОСОБА_1 є розірвання трудового договору у судовому порядку (у розрізі ст. 16 ЦК України - це припинення правовідношення). Обране формулювання позовних вимог «визнати розірваним трудовий договір», а не «визнати припиненими трудові відносини» не повинно впливати на можливість реалізації ОСОБА_1 її прав. Крім того, не зазначення дати з якої слід вважати розірваним трудовий договір у позовній заяві не може слугувати підставою для відмови у позові, оскільки чинним законодавство не передбачено необхідність вказання конкретної дати, з якою працівник повинен просити суд визнати трудовий договір розірваним. Так, для позивача це питання не є принциповим, чи буде це 26 жовтня 2021 року чи дата набрання рішенням законної сили.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є необґрунтованими.

Апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 02 квітня 2018 року ОСОБА_1 призначено на посаду інспектора з кадрів в ТОВ «ТРК Ресторанс».

Наказом директора ТОВ «ТРК Ресторанс» № 6-К від 29 травня 2018 року ОСОБА_1 надано відпустку у зв`язку з вагітністю та пологами з 29 травня 2018 року по 01 жовтня 2018 року.

Згідно з відомостями про розмір та джерела отриманих доходів позивача, відповідач останній раз виплачував їй заробітну плату в другому кварталі 2018 року.

З відповіді Головного управління пенсійного фонду України у м. Києві на запит адвоката вбачається, що трудові відносини позивача та відповідача розпочались 02 квітня 2018 року. З жовтня 2020 року підприємство ТОВ «ТРК Ресторанс» жодної звітності до Пенсійного фонду не подає.

Як вказує позивач, відповідач не знаходиться за місцем своєї реєстрації і встановити його місцезнаходження вона не може.

Зазначене підтверджується неодноразовими викликами судом першої інстанції відповідача та направленнями йому процесуальних документів, конверти з якими повернулись до суду саме у зв`язку відсутністю адресата за вказаною адресою.

26 жовтня 2021 року позивач зверталась до відповідача з письмовою заявою про звільнення з займаної посади з 29 жовтня 2021 року, яку поштою направила на адресу ТОВ «ТРК Ресторанс». Однак, жодної відповіді, як і рішення по її заяві вона не отримала.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції не зверну уваги, що пред`явлення позову в даному випадку спрямоване на припинення трудових правовідносин між позивачем та товариством, оскільки в позасудовому порядку позивач позбавлена можливості скористатися своїм правом на звільнення за власним бажанням. Заява позивача про звільнення з посади у встановлений строк та спосіб відповідачем розглянута не була. Вказана бездіяльність відповідача порушує трудові права позивача, зокрема право бути звільненою із займаної посади за власним бажанням та право на вільне обрання місця роботи.

Стаття 43 Конституції України гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.

Розглядаючи справи, пов`язані із застосуванням цієї норми, Конституційний Суд України у своїх Рішеннях від 07 липня 2004 року у справі N 1-14/2004, від 16 жовтня 2007 року у справі N 1-16/2007 та від 29 січня 2008 року у справі N 1-5/2008 зауважив, що визначене ст. 43 Конституції України право на працю розглядається як природна потреба людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

Стаття 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод наголошує, що нікого не можна тримати в рабстві або в підневільному стані. Ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов`язкову працю.

Трудові відносини всіх працівників регулюються Кодексом законів про працю України (далі КЗпП України). Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (ст. 1 КЗпП України).

Згідно ч. 2 ст.2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

В судовому засідання позивач та її представник просили суд визнати припиненими трудові відносини з відповідачем за власним бажанням, якого позивач не може реалізувати через бездіяльність відповідача.

Надані позивачем докази свідчать про те, що на даний час трудові відносини між сторонами фактично припинені, однак, процедура розірвання трудового договору відповідно не виконана, у позивача відсутня можливість припинити трудовий договір в інший спосіб, крім звернення до суду, оскільки її заява про звільнення за власним бажанням залишена без реагування. З метою відновлення права позивача на працю, суд вважає за необхідне визнати припиненими трудові відносини з ТОВ «ТРК Ресторанс» з 29 жовтня 2021 року.

Отже, обраний позивачем спосіб захисту є ефективним і таким, що не суперечить закону, а трудові відносини між позивачем та відповідачем слід визнати припиненими з дати, з якої позивач просила її звільнити із займаної посади.

Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову не відповідають фактичним обставинам справи, судом не повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою скасування рішення та постановлення нового судового рішення по суті вимог позивача.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При подачі позовної заяви позивач сплати судовий збір у розмірі 992 грн. 40 коп., при подачі апеляційної скарги - 1 488 грн. 60 коп., що в загальному розмірі склало 2 481 грн.

Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав до задоволення позову, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню з відповідача на її користь.

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 лютого 2023 року скасувати та прийняти постанову.

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРК Ресторанс» про розірвання трудового договору задовольнити.

Визнати розірваним трудовий договір, який був укладений 02 квітня 2018 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРК Ресторанс», на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України з 29 жовтня 2021 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРК Ресторанс», місце знаходження: вул. Милославська, 58, м. Київ, ідентифікаційний код - 40705725, на користь ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , судовий збір у розмірі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) гривня.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повне судове рішення складено 22 січня 2024 року.

Головуючий Фінагеєв В.О.

Судді Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.