Рішення

від 26.01.2024 по справі 551/682/23

ШИШАЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №551/682/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" січня 2024 р. Шишацький районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді Кулик Н.В.,

за участю: секретаря судових засідань Курінної Я.М.,

представника відповідача - адвоката Лубенця В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в сел. Шишаки Миргородського району Полтавської області матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю « Агрофірма « ім. Довженка » про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та зобов`язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в:

21 червня 2023 року представник ОСОБА_1 адвокат Шведенко П.Ю. звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма « ім. Довженка » про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, кадастровий номер 5325783800:00:015:0027, яка розташована на території Миргородського (колишнього Шишацького) району Полтавської області, шляхом повернення її власнику, та скасування рішення про державну реєстрацію прав і їх обтяжень індексний номер 25081789 від 06 жовтня 2015 року.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом № 698 від 31 липня 2014 року після померлого ОСОБА_2 на праві приватної власності належить земельна ділянка з кадастровим номером 5325783800:00:015:0027, що була передана в оренду відповідачу останнім за життя.

Разом з тим, договір оренди землі № 78, наче б то укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка», 17 вересня 2015 року позивач не підписувала, відповідно істотних умов не погоджувала.

Після направлення адвокатського запиту, відповідач 20 липня 2020 року надав примірник договору. Ознайомившись з його умовами, вважає їх несправедливими.

З огляду на вказані обставини, зверталась до Шишацького районного суду Полтавської області з позовом про визнання спірного договору неукладеним та скасування рішення про державну реєстрацію прав і їх обтяжень, який був задоволений. З огляду на обрання неефективного способу захисту, постановою Полтавського апеляційного суду у задоволенні позову було відмовлено.

Обравши ефективний спосіб захисту, повторно звернулась до суду з відповідним позовом.

Ухвалою суду від 04 липня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху у зв`язку з її невідповідністю вимогам ч. 4 ст. 177 ЦПК України ( а. с. 38 ).

18 липня 2023 року представник позивача звернувся до суду з заявою про усунення недоліків, викладених в ухвалі суду від 04 липня 2023 року ( а. с. 43 ).

Ухвалою суду від 18 липня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду, провадження у справі відкрито, її розгляд ухвалено проводити у порядку загального позовного провадження, у зв`язку з чим розпочато підготовче провадження та призначено підготовче судове засідання ( а. с. 45 ).

08 серпня 2023 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позов, відповідно до якого ТОВ « Агрофірма « ім. Довженка » просила у задоволенні позову відмовити з огляду на наступне ( а. с. 49 - 59 ).

Так, у спірному договорі оренди наявний підпис орендодавця ОСОБА_1 . Після укладення договору позивач, надавши відповідні банківські реквізити, отримала заборгованість по виплаті орендної плати, не заявляла жодних претензій щодо невигідності та несправедливості її розміру, що свідчить про обізнаність позивача щодо існування договору оренди землі та наявності волевиявлення на його укладення.

Існування договірних відносин між позивачем та відповідачем також підтверджується тим фактом, що

договір оренди пройшов відповідну державну реєстрацію відповідно до вимог діючого законодавства.

Вказує, що позивач як на підставу задоволення своїх вимог, а саме відсутність її волевиявлення на укладення спірного договору, посилалася на висновок експерта від 05 листопада 2021 року, який відповідач вважає недопустимим та недостовірним доказом у відповідності до вимог ст. 78,79 ЦПК України. У даному випадку, представником позивача наданий висновок експерта, який здійснений не державною установою, тому не має повноважень на проведення експертних досліджень в галузі почеркознавчої експертизи. На дослідження не був наданий оригінал документу, а експертиза проводилася по технічним копіям. В експертизі відсутнє посилання на дослідження умовно-вільних зразків, для дослідження вільних зразків були надані копії, а не оригінали документів.

При цьому, посилається на відповідні правові позиції Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалою суду від 06 листопада 2023 року підготовче провадження у справі закрито, розгляд справи призначено у відкритому судовому засіданні ( а. с. 129 ).

07 грудня 2023 року від представника позивача - адвоката Шведенка П.Ю. на адресу суду надійшла заява про підтримання позовних вимог та розгляд справи у його відсутність та відсутність позивача ( а. с. 138 ).

За правилами ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

З урахуванням думку представника відповідача - адвоката Лубенця В.Ю., який не заперечував проти розгляду справи у відсутність позивача та її представника, суд приходить до висновку про проведення розгляду справи у відсутність останніх.

Представник відповідача - адвокат Лубенець В.Ю. просив суд відмовити у задоволенні позову, виходячи з обставин, що у ньому викладені.

Вислухавши пояснення представника відповідача, перевіривши фактичні обставини справи належними і допустимими доказами у їх сукупності та взаємозв`язку, суд, керуючись принципом верховенства права, приходить до висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Так, судом встановлено, що позивачу відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 31 липня 2014 року приватним нотаріусом Шишацького районного нотаріального округу Плаксіною П.Б., зареєстрованого в реєстрі за № 698, належить земельна ділянка площею 4,9498 га з кадастровим номером 5325783800:00:015:0027, яка розташована на території Миргородського (колишнього Шишацького) району Полтавської області ( а.с.18-19).

Згідно договору оренди землі № 78 від 17 вересня 2015 року ОСОБА_1 , як орендодавець, надала, а орендар ТОВ « Агрофірма « ім. Довженка » прийняв у платне, строкове користування на десять років земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 44,9498 га, з кадастровим номером 5325783800:00:015:0027, яка розташована на території Миргородського (колишнього Шишацького) району Полтавської області ( а.с. 10-13).

За даними акту приймання - передачі земельної ділянки в оренду, що є додатком до договору оренди землі від 17 вересня 2015 року, ОСОБА_1 , як орендодавець, передала орендарю ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка» у строкове платне користування, належну їй, земельну ділянку ( а.с. 14).

Із змісту позовної заяви вбачається, що діду позивача ОСОБА_2 на праві приватної власності належала земельна ділянка з кадастровим номером 5325783800:00:015:0027, що була передана ним в оренду відповідачу ще за життя. Після оформлення права на спадщину позивач тривалий час не переймалася долею земельної ділянки, у зв`язку з чим утворилася заборгованість відповідача перед нею по сплаті орендних платежів за три роки, після звернення відповідач її погасив, але сума орендної плати була невигідна і, на думку позивача, несправедлива.

Примірник спірного договору отримала 20 липня 2020 року.

Вказані обставини відповідачем не заперечуються.

Гарантії права власності закріплені у нормах Конституції України.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Ці конституційні права знайшли своє відображення і деталізацію у ЦК України та відповідних законах.

Так, ч. 1 ст. 317 ЦК України передбачає, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, а у частинах першій та другій статті 319 цього Кодексу вказано, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Крім того, у частині шостій зазначеної статті прямо передбачено, що держава не втручається у здійснення власником права власності.

У ч. 1 ст. 321 ЦК України також зазначено про непорушність права власності та про те, що ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є насамперед вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинне бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин завжди передбачає дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Отже, будь-який правочин є вольовою дією, а тому перш ніж здійснювати його оцінку на предмет дійсності чи недійсності, необхідно встановити вираження волі особи (осіб), які його вчинили.

Вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України і поширюються на вимоги до дійсності договору, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Воля сторін може бути виражена у письмовій формі.

Статтею 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У статті 626 ЦК України закріплено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (ч. 3 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 639 цього Кодексу договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Частиною першою статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У ст. 638 цього Кодексу вказано, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Тобто укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. Головними умовами, за наявності яких договір вважається укладеним, є такі: сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору; таку згоду досягнуто в належній формі.

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Вимоги до договору найму (оренди) нерухомого майна передбачено у відповідній главі ЦК України.

Статтею 759 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Згідно з ч.1 ст.14 Закону України « Про оренду землі » договір оренди землі укладається у письмовій формі.

За ч.1 ст.15 Закону України « Про оренду землі » істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Позивач заперечує факт підписання нею як договору оренди землі №78 від 17 вересня 2015 року, так і акту приймання - передачі земельної ділянки в оренду та вказує на відсутність у неї оригіналів зазначених документів.

На обґрунтування своїх вимог та в якості доказу відсутності підпису позивача на вказаних документах, стороною позивача надано висновок експерта від 05 листопада 2021 року (а.с. 22 - 35 ).

Відповідно до зазначеного висновку підпис у технічній копії договору №78 від 17 вересня 2015 року та акту приймання-передачі земельної ділянки в оренду від 17 вересня 2015 року, не ОСОБА_1 .

Висновок експерта від 05 листопада 2021 року, на думку суду, є повним, ясним та категоричним щодо питань, визначених судом.

Істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи, судом не встановлено, а з наведених представником відповідача доводів не вбачається, що наданий висновок є необґрунтованим чи викликає сумніви у його правильності, оскільки при призначенні та проведенні експертизи були додержані вимоги законодавства, компетентність експерта і її дій в межах повноважень не викликають сумніву, наявна повнота відповідей на порушені питання та їх відповідність і узгодженість з фактичними даними, наявним в матеріалах справи, узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи, що в сукупності свідчить про обґрунтованість експертного висновку.

Також, експертиза проведена експертом вищого класу Бондар М.Є. , яка була атестована за спеціальністю « Дослідження почерку і підписів » у 1980 - 1987 роках та у 1991 - 2017 роках.

Тому, у суда відсутні підстави щодо визнання висновку експерта неналежним та недопустимим доказом у справі.

Стороною відповідача під час розгляду справи не заявлялось клопотання про проведення повторної чи додаткової експертизи.

Оскільки відповідно до ч. 1 ст. 28 ЦК України фізична особа набуває прав та обов`язків під власним іменем, яке складається з прізвища, ім`я та по батькові, то і підпис має містити всі вказані складові, виконані особою власноручно (за винятком, якщо такі дії вчиняє представник особи, права якого належним чином посвідчені).

Тому, підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри учасника (учасників правочину), його волевиявлення, забезпечує їх ідентифікацію, а також цілісність документа, яким формалізується правочин.

Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), на думку суду, не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням.

Разом з тим, позивачка не заперечує, що фактично з 2015 року нерухомим майном ( земельною ділянкою ) володіє і користується відповідач.

Враховуючи підстави позову, наведені позивачем, вона наполягає на поверненні їй земельної ділянки, вважаючи, що нерухоме майно знаходиться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав.

Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч.2 ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Користування, належною позивачем, земельною ділянкою відповідачем за вказаних обставин ( підписання договору оренди землі іншою особою ) суд розглядає як таке, що не позбавляє позивача, як власника, його права володіння на майно, не створює перешкоди у розпорядженні цим майном, а створює лише перешкоди в користуванні володільцем своїм майном, тому приходить до висновку, що позивачем вірно обраний спосіб захисту його права, а від так позов підлягає задоволенню.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача (зайняття та використання іншою особою земельною ділянкою позивача за відсутності встановлених для цього правових підстав).

При цьому, суд не погоджується з позицією відповідача щодо підстав скасування рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 29 серпня 2022 року ( справа № 551/908/20 ), оскільки при апеляційному перегляді рішення суду колегією суддів було встановлено, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту прав та інтересів, установлений законом, тому позов не підлягає задоволенню, а рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по суті заявлених позовних про відмову у їх задоволенні.

Питання судових витрат суд вирішує у відповідності з вимогами ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 5, 13, 19, 141, 263-265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 , - задовольнити.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю « Агрофірма « ім. Довженка », код ЄДРПОУ 03770394, усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 5325783800:00:015:0027, шляхом повернення власнику ОСОБА_1 .

Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 25081789 від 06 жовтня 2015 року щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5325783800:00:015:0027, - скасувати.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю « Агрофірма « імені Довженка », адреса місця знаходження: Полтавська область, Миргородський район, с. Яреськи, вул. Козацький шлях, 29, код ЄДРПОУ 03770394, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , судові витрати, які складаються з сплати судового збору в розмірі 2 147 грн. 20 коп.

Рішення суду може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення буде виготовлено 29 січня 2024 року.

Головуючий суддя: