Рішення

від 16.01.2024 по справі 903/1041/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16 січня 2024 року Справа № 903/1041/23

Господарський суд Волинської області у складі судді Вороняка А. С., за участі секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали по справі

за позовом: Приватного акціонерного товариства Акціонерна компанія Сатер

до відповідача: Приватного підприємства Універсам

про стягнення 218587,87 грн,

за участю представників-учасників справи:

від позивача: н/з;

від відповідача: н/з.

У зв`язку з неявкою сторін, запис розгляду судової справи не здійснювався, відповідно до ч.3 ст. 222 ГПК України.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Суть спору: 03.10.2023 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства Акціонерна компанія Сатер до Приватного підприємства Універсам про стягнення 218587,87 грн, з них 44975,28 грн пені, 31514,79 грн 3 % річних, 142097,80 грн інфляційних втрат.

При обґрунтуванні позову посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору № 970-0-005 від 11.02.2019 в частині своєчасної оплати вартості товару.

Ухвалою суду від 06.10.2023 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 06.11.2023, запропоновано відповідачу надати відзив на позов, позивачу відповідь на відзив.

03.10.2023 відповідач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав клопотання № 03/11 від 03.11.2023 в якому вказує, що станом на 03.11.2023 відповідачем не отримано позовної заяви з додатками, у зв`язку з чим просить суд дослідити чи наявні в матеріалах справи докази надіслання на адресу місцезнаходження відповідача позовної заяви з додатками. Дане клопотання долучено до матеріалів справи.

Позивач в судове 06.11.2023 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча вчасно та належно був повідомлений про час та місце судового засідання.

У судовому засіданні 06.11.2023 судом встановлено, що позовна заява Приватного акціонерного товариства Акціонерна компанія Сатер не відповідає вимогам ст. 164 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Ухвалою суду від 06.11.2023 позовну заяву Приватного акціонерного товариства Акціонерна компанія Сатер від 02.10.2023 залишено без руху; надано позивачу строк 10 днів з дня вручення йому цієї ухвали для усунення недоліків шляхом подання доказів надіслання на адресу місцезнаходження відповідача (вул. Мілашенкова,35, с.Микуличі, Володимирський район, Волинська область, 44761) копії позовної заяви та доданих до неї документів листом з описом вкладення.

16.11.2023 позивач через систему Електронний суд подав заяву про усунення недоліків. Дана заява з додатками приєднана до матеріалів справи.

17.11.2023 позивач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав повідомлення про наявність у нього електронного кабінету в підсистемі Електронний суд. Дане повідомлення приєднано до матеріалів справи.

Враховуючи, що позивач усунув недоліки у строк встановлений ухвалою суду від 06.11.2023, суд продовжує розгляд справи та з власної ініціативи постановив продовжити строк підготовчого засідання на 30 днів - по 20.01.2024.

Ухвалою суду від 20.11.2023 повідомлено сторони про те, що підготовче засідання відбудеться 12.12.2023.

11.12.2023 позивач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав заяву про проведення підготовчого засідання без участі його представника, зазначив, що не заперечує проти закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті. Дана заява приєднана до матеріалів справи.

11.12.2023 відповідач через систему Електронний суд подав клопотання про повернення позовної заяви позивачу, оскільки позивач не виправив недоліки позовної заяви, невірно зазначив місцезнаходження відповідача, у задовленні якого судом ухвалено на місці відмовити.

Відповідач в судове засідання 12.12.2023 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча вчасно та належно був повідомлений про час та місце судового засідання.

В судовому засіданні 12.12.2023 суд на виконання вимог ст. 195 ГПК України, враховуючи строки розгляду справи, ухвалив на місці закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 16.01.2024.

Ухвалою суду від 12.12.2023 повідомлено сторони про те, що розгляд справи по суті відбудеться 16.01.2024.

15.01.2024 позивач через систему «Електронний суд» подав заяву про розгляд справи за відсутності представника позивача, вказав, що позовні вимоги підтримує повністю та просить їх задовольнити. Дана заява з додатками приєднана до матеріалів справи.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча вчасно та належно був повідомлений про час та місце судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (ухвали суду від 12.12.2023) до електронного кабінету відповідача 13.12.2023.

Відповідач не скористався правом подати відзив.

Відповідно до ст.178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

З огляду на викладене суд розглядає справу за відсутності відзиву відповідача за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно ч.3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тобто, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про дату, час та місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Застосовуючи згідно з ч.1 ст.3 ГПК України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватися від дій, що зумовлюють затягування судового процесу та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" від 07.07.1989р.).

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Папазова та інші проти України" (заяви №№ 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07) від 15.03.2012р. (п.29) суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України"). Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (§51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006р. у справі "Красношапка проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п.1 ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду спору по суті, суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

встановив:

11.02.2019 між філією ВП Цукорремналадка ПрАТ Акціонерна компанія Сатер (генеральний підрядник) та Приватним підприємством Універсам (замовник) було укладено договір №970-0-005 (далі - договір) за умовами якого замовник передає, а генеральний підрядник приймає на себе виконання робіт з виготовлення, поставки та встановлення двох механічних пристроїв з решіткою типу ТЧ-3,44х8,250 для переведення котла Інвеста на спалювання вугілля та с/г пожинків (а.с.15-16).

Загальна вартість робіт по договору на день його підписання складала 8140000,00 грн, у тому числі ПДВ 20%: 1356666,67 грн.

Пунктом 3.2 договору узгоджено, що детальна інформація щодо найменування роботи, їх вартості, умов розрахунків, які надаються за цим договором, визначається окремим кошторисом № 1.

Відповідно до п. 5.1 договору виконання етапів та закінчення робіт оформляються двосторонніми актами.

Згідно з п. 6.7 договору в разі прострочення в оплаті виконаних робіт замовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки після порушення встановленого терміну оплати.

Відповідно до кошторису № 1 від 11.02.2019 предметом договору охоплювалось:

- механічний топочний пристрій з решіткою типу ТЧ-3,44х8,250- 2 шт., вартістю 7200000,00 грн;

- монтаж рами решітки на котел - вартістю 400000,00 грн;

- монтаж колосникового полотна з приводом - вартістю 480000,00 грн;

- монтаж вугільного ящика з регулятором товщини палива - вартістю 60000,00 грн.

Разом з ПДВ - 8140000,00 грн.

Цим же кошторисом № 1 від 11.02.2019 сторони узгодилиумови розрахунків:

- за постачання топочного пристрою з решіткою - 50% авансу, 35% вартості по готовності товару до відправлення зі складу постачальника, 15% після відгрузки;

- за проведення монтажної роботи - 50% передоплата, 35% по готовності обладнання до пуску, а 15% завершальний розрахунок проводиться на підставі двосторонніх актів виконаних робіт, після пуску обладнання в роботу, шляхом безготівкового перерахунку протягом трьох банківських днів з дня підписання актів.

В подальшому сторони узгодили поставку та монтаж одного топочного пристрою.

На виконання умов договору позивач передав відповідачу один механічний топочний пристрій з решіткою типу ТЧ-3,44х8,250 вартістю 3600000,00 грн, що підтверджується актом здачі прийняття робіт (надання послуг) №970-005-1 від 18.09.2019 (а.с.35).

Згідно підписаному сторонами кошторису № 1 від 11.02.2019, оплата 15% вартості поставленого топочного пристрою проводиться після відгрузки.

Таким чином, відповідач повинен був оплатити залишок вартості топочного пристрою в сумі 370000,00 гривень не пізніше 19.09.2019 року.

Однак, в порушення умов договору відповідачем здійснено оплату з порушенням строків встановлених кошторисом № 1 від 11.02.2019, а саме:

- 50% авансу (1800000,00 грн) згідно з платіжними дорученнями: № 120 від 26.02.2019 року на суму 500000,00 грн, у т.ч. 83333,33 грн ПДВ; № 151 від 06.03.2019 року на суму 200000,00 грн, у т.ч. 33 333,33 грн ПДВ; № 210 від 01.04.2019 року на суму 1100000,00 грн, у т.ч. 183 333,33 грн ПДВ;

- 35% вартості по готовності топочного пристрою до відправки згідно з платіжним дорученням № 592 від 30.07.2019 року на суму 1260000,00 грн, у т.ч. 210000,00 грн ПДВ;

- в подальшому - 170000,00 грн вартості переданого топочного пристрою згідно з платіжними дорученнями № 601 від 06.08.2019 року на суму 100000,00 грн, у т.ч. 16666,67 грн ПДВ; № 613 від 19.08.2019 року на суму 70000,00 грн, у т.ч.11666,67 грн. ПДВ;

- згідно з платіжним дорученням № 999 від 11.12.2019 відповідач сплатив позивачу ще 100000,00 грн вартості топочного пристрою.

Наведені докази свідчать про те, що всього відповідач оплатив вартість топочного пристрою на загальну суму 3330000,00 грн (3060000,00 + 170000,00 + 100000,00).

Отже, заборгованість відповідача станом на 12.12.2019 за топочний пристрій складала 270000,00 грн (3600000,00 3330000,00).

Рішенням Господарського суду Волинської області від 22.02.2023 у справі № 903/903/834/22 позовні вимоги були задоволені часткового стягнуто з Приватного підприємства «Універсам» на користь Приватного акціонерного товариства Акціонерна компанія «Сатер»» - 270000,00 грн заборгованості за топочний пристрій (а.с.41-45).

На виконання зазначеного судового рішення, 10.07.2023 Приватне підприємство «Унівесам» перерахувало на користь ПрАТ «АК «Сатер» кошти в сумі 270000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 1204 від 10.07.2023 (а.с.38).

Предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача 44975,28 грн пені, 31514,79 грн 3 % річних, 142097,80 грн інфляційних втрат.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтями 179, 180 Господарського кодексу України (далі ГК України) визначено, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Правова оцінка даному договору здійснена в межах розгляду справи №903/834/22, рішенням Господарського суду Волинської області від 22.02.2023 та постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.06.2023.

Судами встановлено, що зміст договору №970-0-005 від 11.02.2019, укладеного між сторонами у справі, дозволяє дійти висновку про те, що він містить елементи договорів купівлі- продажу та підряду, тобто є змішаним.

Згідно ч.4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом

У відповідності з ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частинами першою, другою статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем в порушення умов договору здійснено оплату 10.07.2023, а не 19.09.2019, тобто з порушенням строків встановлених кошторисом № 1 від 11.02.2019.

Щодо стягнення 31514,79 грн 3 % річних та 142097,80 грн інфляційних втрат, суд зазначає таке.

Статтею 629 ЦК України встановлена обов`язковість договору для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді нарахування на суму боргу трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивачем, відповідно до поданого розрахунку нараховано відповідачу 31514,79 грн 3 % річних, 145060,39 грн інфляційних втрат, однак заявлено до стягнення 142097,80 грн інфляційних втрат.

Відповідач контррозрахунку здійснених нарахувань суду не надав.

Тому, перевіривши розрахунки позивача, суд дійшов висновку про вірність здійсненого розрахунку та правомірність заявлених до стягнення 142097,80 грн інфляційних втрат нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України (в межах предмету позову), однак щодо 3 % річних, то позивачем невірно визначено період нарахування, а саме його кінець у першому періоді та початок у другому періоді нарахувань, оскільки день оплати боргу (11.12.2019) в сумі 100000,00 грн не входить у перший період нарахувань, а є початком другого періоду нарахування, а тому здійснивши власний перерахунок 3 % річних, суд прийшов висновку, що 3% річних підставні в загальній суму 31506,58 грн грн, в решті частини стягнення 3 % річних в сумі 8,21 грн слід відмовити через безпідставність.

Щодо стягнення пені в сумі 44975,28 грн, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

У відповідності до частини 1 статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Штрафними санкціями згідно з частиною 1 статті 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з приписами ст. 216-218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтями 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з п. 6.7 договору в разі прострочення в оплаті виконаних робіт замовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки після порушення встановленого терміну оплати.

Крім того, суд звертає увагу, що рішенням Господарського суду Волинської області у справі № 903/834/22 відмовлено ПрАТ АК Сатер у стягненні з ПП Універсам 399500,00 грн заборгованості за монтажні роботи, оскільки позивач не довів факту виконання монтажних робіт.

Позивачем, відповідно до поданого розрахунку нараховано відповідачу 44975,28 грн пені, дані нарахування останнім проведено на суми, які були заборгованістю за поставлений товар, а не за виконанні монтажні роботи.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

Законодавець пов`язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов`язань саме з умовами їх встановлення у договорі за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.

Водночас частиною шостою статті 231 ГК України передбачено можливість встановлення санкції за порушення грошових зобов`язань у відсотках до облікової ставки НБУ як одиниці вимірювання такої санкції. Однак саме зобов`язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони мають право і не встановлювати жодних санкцій за порушення строків розрахунку.

Отже, якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов`язань по поставці товару та не визначали її розміру, то немає підстав для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом.

Відповідна правова позиція викладена в постанові КГС ВС від 05.09.2019 у справі № 908/1501/18 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/84186873).

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджено не виконання умов договору відповідачем в частині оплати поставленого товару, а стягнення пені передбачено лише за прострочення в оплаті виконаних робіт(а не за несвоєчасну оплату отриманого товару), підтвердження виконання яких не містять матеріали справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення пені за безпідставністю.

В силу положень ст. ст. 73 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 1, 3 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази, господарський суд, оцінюючи за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме з відповідача слід стягнути 142097,80 грн інфляційних втрат, 31506,58 грн 3 % річних, у позові про стягнення 44975,28 грн пені та 8,21 грн 3 % річних відмовити.

Враховуючи приписи щодо покладення судового збору на учасників судового процесу в залежності від результату вирішення спору, передбачені ст.129 ГПК України, з відповідача на користь позивача належить стягнути 2604,07 грн судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог, в іншій частині залишити за ним.

Керуючись ст.73-79, 86, 129, 232, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства Універсам (вул.Мілашенкова,35, с.Микуличі, Володимирський район, Волинська область, 44761, код ЄДРПОУ 30089507) на користь Приватного акціонерного товариства Акціонерна компанія Сатер (вул.Дегтярівська,50, м.Київ, 04112, код ЄДРПОУ 19015984) 173604,38 грн (сто сімдесят три тисячі шістсот чотири гривні 38 коп.), з них 142097,80 грн інфляційних втрат, 31506,58 грн 3 % річних, а також 2604,07 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні 07 коп.) судового збору за подання позовної заяви.

3. У позові про стягнення 44983,49 грн, з них 44975,28 грн пені та 8,21 грн 3 % річних відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Дата складення повного

судового рішення

26.01.2024.

СуддяА. С. Вороняк