Рішення

від 18.01.2024 по справі 910/13993/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.01.2024Справа № 910/13993/23

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Мандриченка О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін,

справу № 910/13993/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авангард";

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Димовент Груп"</a>;

про стягнення 131 425,30 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Авангард" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Димовент Груп"</a> грошові кошти в розмірі 131 425,30 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань згідно умов договору поставки № 21377944/01 від 08.03.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.09.2023 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Авангард" залишено без руху та встановлено позивачу строк та спосіб для усунення недоліків позовної заяви.

18.09.2023 до суду від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 08.09.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2023 відкрито провадження у справі № 910/13993/23, справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.

Ухвала суду про відкриття провадження у справі № 910/13993/23 направлялася на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Димовент Груп"</a>: 04071, м. Київ, вул. Ярославська, 39В, яку відповідач отримав 04.10.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням поштового відправлення, яке наявне в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

08.03.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Димовент Груп" (далі також - відповідач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Авангард" (далі також - позивач, покупець) було укладено договір поставки №21377944/01 (далі - договір) відповідно до п. 1.1. якого встановлено, що в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов?язується поставляти і передавати у власність покупцю будівельні матеріали, найменуванням, кількістю, асортиментом і за ціною згідно рахунків-фактур, видаткових накладних, (надалі іменується товар), а покупець зобов?язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату.

Згідно п. 1.2. договору, товар може поставлятися постачальником партіями, відповідно до замовлень покупця, погодженими сторонами та зазначеними у видаткових накладних, що підтверджують факт отримання товару і являються невід`ємною частиною даного договору. Під партією сторони розуміють кількість товару відвантаженого по одній видатковій (товарній) накладній.

Як зазначено в п. 2.1. договору, загальна вартість договору визначається сумою вказаною в специфікаціях (додатки) або рахунках підписаних сторонами в рамках строку дії даного договору.

Пунктом 2.2. договору встановлено, що покупець здійснює оплату за товар на підставі виставлених постачальником рахунків-фактур, шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника рівними частинам 10 платежів: ?10% авансовий платіж у розмірі протягом 3 банківських днів з дати підписання даного договору, шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника; ?10% залишковий платіж у розмірі протягом 2 банківських днів з дати сповіщення постачальником покупця про готовність 20% Товару.

Відповідно до п. 3.7. договору, товар, що постачається, повинен відповідати вимогам ГОСТу, ТУ, стандартам та правилам, встановленим чинним законодавством України для даного виду товарів або іншим документом, який посвідчує якість товару, з наданням разом з товаром документації, що засвідчує таку відповідність (паспорти, сертифікати, тощо).

Як вбачається з п. 3.9. договору, датою поставки є дата відмітки покупця або його уповноваженого представника на товаросупровідних документах про отримання товару.

У відповідності до п. 3.10. договору, постачальник зобов`язаний разом з товаром передати покупцю видаткову накладну (товарно-транспортну накладну), оригінал рахунку-фактури, податкову накладну, паспорти, сертифікати якості та відповідності, а також іншу документацію, яка може вимагатись згідно з законодавством України для продажу даного виду товарів. Відсутність вищезазначеною документації є підставою для затримання підписання товаросупровідних документів до моменту передачі зазначеної документації. При цьому товар вважається не прийнятим та розміщується на складі ізоляторі покупця до моменту приймання.

Пунктом 4.1. договору визначається, що сторони зобов`язані виконувати умови договору належним чином, в межах всіх обумовлених строків.

Згідно з п. 4.2., 4.2.1. та 4.2.5. договору, постачальник зобов`язаний поставити і передати товар у власність покупцю з усіма необхідними супроводжуючими документами. Забезпечувати гарантійну заміну чи ремонт товару відповідно до умов цього договору, специфікації, паспорту.

Відповідно до п. 4.3 та 4.3.1. договору, покупець зобов`язаний своєчасно здійснити розрахунок за товар відповідно до умов договору.

Приймання товару по кількості здійснюється у відповідності до товаросупровідних документів, по якості - згідно з сертифікатами якості та відповідності заводу-виробника, паспорту на товар та інших документів, що посвідчують якість товару. У разі якщо при прийманні товару покупцем буде виявлено невідповідність товару по кількості та/або якості (комплектності) комісією покупця складається акт про невідповідність товару по кількості та/або якості (комплектності), та направляються постачальнику електронною поштою на електронну адресу office@dymovent.com.ua або поштовим відправленням не пізніше одного банківського дня з моменту отримання товару. Товар, що не відповідає по якості (комплектності) підлягає заміні за рахунок постачальника в 3-х денний термін після отримання акту. (п. 5.1., 5.2. договору)

Пунктами 6.2. та 6.2.1. договору встановлено, що постачальник за порушення строків поставки сплачує на користь покупця неустойку у виді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від суми непоставленого товару.

Господарські зобов`язання сторін цього договору, що виникли на його підставі існують із дня його підписання сторонами та діють до 31 грудня 2023 року, але в будь-якому випадку до повного виконання зобов`язань сторонами. (п. 7.1 договору)

Відповідно до специфікації №1 до договору, яку сторони погодили 08.03.2023, було погоджено наступні найменування, асортимент, кількість та вартість матеріалів:

- Труба ф250 L=1000/AISI 304 б=0,6 - 1 016 шт.;

- Труба ф250 L=750 /AISI 304 б=0,6 - 25 шт.;

- Труба ф250 L=500 /AISI 304 б=0,6 - 4 шт.;

- Трійник 90 ф250 /врізка ф60/ф100 /AISI 304 б=0,6 - 265 шт.;

- Підставка напольна ф250 /AISI 304 б=0,6 - 29 шт.;

- Ревізія ф250 /AISI 304 б=0,6 - 29 шт.;

- Трійник 90 ф250 /AISI 304 б=0,6 - 29 шт.;

- Скоба кріплення ф250 /нерж. сталь б=0,8 - 696 шт.;

- Ущільнювач силіконовий ф60 - 265 шт.;

- Ущільнювач силіконовий ф250 - 1 397 шт.;

- Заглушка кругла ЗК ф100 /оц.сталь б=0,5 - 265 шт.

Як зазначено в специфікації №1 до договору, загальна вартість за товар становить 940 363,03 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що ним було здійснено попередню оплату за умовами п. 2.2. договору, відповідно до платіжної інструкції №2540 від 14.03.2023 на суму 94 000,00 грн. Однак в процесі приймання товару, покупцем було встановлено факт поставки товару, марка сталі та товщина якого не відповідає замовленню, зробленого позивачем.

Крім того позивач зазначає, що ним було встановлено факт відсутності частини замовленого товару, а саме товару, зазначеного в позиції №5 видаткової накладної №185 від 12.04.2023 на загальну суму 14 148,00 грн.

Таким чином, в результаті неналежного виконання відповідачем умов договору, позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Димовент Груп"</a> заборгованість у розмірі 94 000 грн 00 коп.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору №21377944/01 від 08.03.2023, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Згідно ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що позивачем було здійснено попередню оплату вартості товару відповідно до умов договору на суму 94 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №2540 від 14.03.2023.

Відповідно до частини 1 та 5 статті 268 Господарського кодексу України, якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам (у разі наявності), іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів. У разі поставки товарів більш низької якості, ніж вимагається стандартом, технічними умовами (у разі наявності) чи зразком (еталоном), покупець має право відмовитися від прийняття і оплати товарів, а якщо товари уже оплачені покупцем, - вимагати повернення сплаченої суми.

Частиною 6 статті 269 Господарського кодекс України встановлено, що постачальник (виробник) зобов`язаний за свій рахунок усунути дефекти виробу, виявлені протягом гарантійного строку, або замінити товари, якщо не доведе, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання виробу. У разі усунення дефектів у виробі, на який встановлено гарантійний строк експлуатації, цей строк продовжується на час, протягом якого він не використовувався через дефект, а при заміні виробу гарантійний строк обчислюється заново від дня заміни.

Як зазначено в частині 1 статті 673 Цивільного кодексу України, продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.

Згідно з частиною 2 статті 678 Цивільного кодексу України, у разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов`язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з`явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: 1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару.

Відповідно до частини 2 статті 679 Цивільного кодексу України, якщо продавцем надані гарантії щодо якості товару, продавець відповідає за його недоліки, якщо він не доведе, що вони виникли після його передання покупцеві внаслідок порушення покупцем правил користування чи зберігання товару, дій третіх осіб, випадку або непереборної сили.

Згідно з частинами 1 та 3 статті 680 Цивільного кодексу України, покупець має право пред`явити вимогу у зв`язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо на товар встановлено гарантійний строк, покупець має право пред`явити вимогу у зв`язку з недоліками товару, які були виявлені протягом цього строку.

Відповідно до частини 2 статті 669 Цивільного кодексу України, кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

Як зазначено в частині 1 статті 670 Цивільного кодексу України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Відповідно до п. 3.7. договору, товар, що постачається, повинен відповідати вимогам ГОСТу, ТУ, стандартам та правилам, встановленим чинним законодавством України для даного виду товарів або іншим документом, який посвідчує якість товару, з наданням разом з товаром документації, що засвідчує таку відповідність (паспорти, сертифікати, тощо).

Позивачем, у процесі приймання товару, було встановлено факт поставки товару, марка сталі та товщина якого не відповідає специфікації №1 до договору. Крім того, відповідач не поставив частину замовленого товару, на загальну суму 14 148,00 грн.

Згідно з п. 5.2. договору, у разі якщо при прийманні товару покупцем буде виявлено невідповідність товару по кількості та/або якості (комплектності) комісією покупця складається акт про невідповідність товару по кількості та/або якості (комплектності), та направляються постачальнику електронною поштою на електронну адресу office@dymovent.com.ua або поштовим відправленням не пізніше одного банківського дня з моменту отримання товару. Товар, що не відповідає по якості (комплектності) підлягає заміні за рахунок постачальника в 3-х денний термін після отримання акту.

Судом встановлено, що на виконання приписів договору, відповідачем було складено акт про невідповідність товару по якості та кількості від 13.04.2023 та направлено 14.04.2023 на електронну адресу відповідача office@dymovent.com.ua разом з листом №24.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, позивач для підтвердження невідповідності якості товару та визначення марки сталі, з якої він виготовлений, звернувся до спеціалізованої лабораторії, з метою проведення експертизи на встановлення хімічного складу сталі. У висновку сертифікату аналізу №11060 від 20.04.2023 зазначається, що з отриманих результатів видно - зразок наданий позивачем (зразок сталі неправильної форми, розмірами орієнтовно 150*45 мм, товщиною 0,5 мм, вагою 17,6298 г) для проведення експертизи, за складом ближчий до сталі AISI 201, яка відрізняється високим вмістом марганцю і низьким вмістом нікелю.

Однак, специфікацією №1 до договору, визначено, що товар мав бути вироблений зі сталі марки AISI 304 та товщиною 0,6 мм.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За змістом статті 662 Цивільного кодексу України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Однак відповідач у строк, встановлений у п. 5.2 договору, заміну товару не здійснив. Доказів протилежного до суду не надано.

Таким чином на момент розгляду спору, відповідач не надав суду доказів на підтвердження заміни товару невідповідної якості та доказів щодо поставки товару, який був відсутній при отриманні позивачем на суму 14 148,00 грн, як і доказів.

Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту цієї норми вбачається, що договором на покупця може покладатися обов`язок здійснення попередньої оплати товару, тобто оплати до його передання продавцем. Шляхом попередньої оплати може бути оплачено повну вартість товару або її частину. Розмір попередньої оплати та строки її оплати встановлюються договором.

Непередання продавцем, який одержав суму попередньої оплати, товару у встановлений строк надає покупцеві право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Умовою застосування частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю.

У постанові Верховного Суду від 08.02.2019 у справі № 909/524/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого припис частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Суд зазначає, що у п. 9.2 та 9.3 договору сторони узгодили, що підписуючи цей договір сторони також погодили можливість використання електронного та/або кваліфікованого електронного підпису в документообігу в межах виконання цього договору, в тому числі при складанні первинних документів. Сторонами погоджено використання такого електронного та/або кваліфікованого електронного підпису в порядку і на умовах передбачених чинним законодавством України. Сторони погодили, що даний договір, всі додаткові угоди та додатки до цього договору, які є невід`ємною частиною цього договору, а також первинні документи на виконання цього договору можуть складатися і підписуватися сторонами в електронному вигляді із дотриманням законодавства про електронні документи та електронний документообіг та законодавства у сфері використання електронного та/або кваліфікованого електронного підпису. У разі складання таких документів у електронному вигляді та підписання їх з використанням електронного та/або кваліфікованого електронного підпису, використання печатки сторонами не обов`язкове.

Тобто договором визначено, що документи на виконання умов договору можуть складатися та підписуватися в електронному вигляді.

З наявних матеріалів справи вбачається, що позивач направив на електронну адресу відповідача office@dymovent.com.ua, претензію Вих.№29 від 25.04.2023, завірену електронним підписом, що підтверджується протоколом створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису, в якій просить останнього повернути суму попередньої оплати в розмірі 94 000,00 грн.

Також судом встановлено, що позивач направляв на електронну адресу відповідача лист Вих.№42 від 02.06.2023 з пропозицією досудового врегулювання спору, в якому просить повернути сплачені кошти за попередню оплату поставки товару у розмірі 94 000,00 грн.

05.06.2023 на електронну адресу позивача надійшов лист, в якому відповідач гарантує протягом червня 2023 року повернути кошти отримані згідно рахунку 185 від 08.03.2023 в розмірі 94 000,00 грн.

Однак кошти за попередню оплату товару у розмірі 94 000,00 грн відповідачем відповідно до гарантування не повернуті, а доказів протилежного не надано.

Отже, враховуючи те, що загальна сума грошового зобов`язання відповідача, яка складає 94 000,00 грн, підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про сплату вказаних грошових коштів на користь позивача, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Авангард" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Димовент Груп"</a> про стягнення попередньої оплати у розмірі 94 000,00 грн.

У зв`язку з невиконанням відповідачем грошового зобов`язання позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 843,71 грн інфляційних втрат та 1 066,19 грн трьох процентів річних.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013).

Судом встановлено, що обов`язок відповідача щодо поверненню коштів з попередню оплату поставки товару, відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, виник 25.04.2023, а тому початок перебігу прострочення розпочався з 02.05.2023, отже з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних за загальний період прострочки з 02.05.2023 по 28.08.2023 у розмірі 919,40 грн.

Щодо стягнення з відповідача інфляційних витрат в період з 13.04.2023 по 28.08.2023 на загальну суму 843,71 грн, суд зазначає наступне.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013)

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.

Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону, індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 наказу Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Як було судом встановлено вище, обов`язок відповідача щодо поверненню коштів за попередню оплату поставки товару, відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, виник 25.04.2023, а тому початок перебігу прострочення розпочався з 02.05.2023.

Здійснивши перерахунок суми інфляційного збільшення за період з 02.05.2023 по 28.08.2023, суд зауважує, що вона становить -670,76 грн.

А відтак, суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання, за загальний період прострочення з 02.05.2023 по 28.08.2023 приходить до висновку, що ця частина позовних вимог не підлягає задоволенню у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України у вказаний період прострочення.

Крім того, позивач також просив стягнути з відповідача на його користь пеню за загальний період прострочки з 13.04.2023 по 28.08.2023 у розмірі 17 275,40 грн.

Згідно з приписами ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" від 22.11.1996 № 543-96-ВР (з змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013)

Пунктами 6.2 та 6.2.1. договору передбачено, за порушення строків поставки сплачує на користь покупця неустойку у виді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від суми непоставленого товару.

Суд, перевіривши розрахунок пені, у зв`язку з неналежним виконанням умов договору, за загальний період прострочки виконання відповідачем його договірного грошового зобов`язання з 13.04.2023 по 28.08.2023 у розмірі 17 275,40 грн вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв`язку з невірним розрахунком позивача в частині визначення початку періоду прострочки відповідача.

Судом встановлено, що обов`язок відповідача щодо повернення коштів з попередню оплату поставки товару, відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, виник 25.04.2023, а тому початок перебігу прострочення розпочався з 02.05.2023, у зв`язку з чим з відповідача на користь позивача підлягають стягненню пеня за загальний період прострочки з 02.05.2023 по 28.08.2023 у розмірі 14 828,82 грн.

Крім того позивач просить стягнути з відповідача збитки, у зв`язку з проведенням хімічного аналізу, на підтвердження невідповідності якості товару та визначення марки сталі, загальною вартістю 2 900,00 грн, а також кошти за вантажно-розвантажувальні роботи загальною вартістю 1 640,00 грн.

Нормою ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України визначено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Збитки є матеріальною шкодою, яка характеризується зовнішніми (фізичними) та внутрішніми (якісними) змінами майнової бази суб`єкта господарювання. Тому збитки в господарських відносинах - це завжди вартісний (грошовий) вираз майнової шкоди, завданої протиправними діями (бездіяльністю) одного учасника таких відносин іншому.

Як зазначає позивач, для підтвердження невідповідності якості товару та визначення марки сталі, з якої він вироблений, позивач був вимушений звернутись до спеціалізованої лабораторії Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрхіманаліз" з метою проведення хімічного аналізу, за результатами якого ним був одержаний сертифікат аналізу №11060 від 20.04.2023, яким було засвідчено невідповідність товару, одержаного позивачем, зробленому замовленню.

З матеріалів справи вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрхіманаліз» був виписаний позивачу рахунок фактуру № 11060 від 14.04.2023 на суму 2 900,00 грн.

Таким чином, оскільки витрати, пов`язані з проведенням хімічного аналізу металу, понесені позивачем саме у зв`язку з поставкою відповідачем товару неналежної якості, відтак суд дійшов висновку, що це є прямими збитками позивача, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача суми, витраченої на проведення експертизи (хімічного аналізу) в розмірі 2 900,00 грн підлягають задоволенню.

Щодо витрат позивача на вантажно-розвантажувальні роботи суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Згідно з ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Судом встановлено, що в наявних матеріалах справи не міститься відповідних доказів, щодо понесення витрат позивачем на вантажно-розвантажувальні роботи на суму 1 640,00 грн.

Таким чином, оскільки витрати, пов`язані з проведенням вантажно-розвантажувальних робіт, понесені позивачем, не підтвердженні належними та допустимими доказами, відтак суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми, витраченої на проведення вантажно-розвантажувальних робіт в розмірі 1 640,00 грн задоволенню не підлягають.

Також позивач просить стягнути з відповідача на свою користь кошти за зберігання товару неналежної якості на загальну суму 13 700,00 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 690 Цивільного кодексу України, витрати покупця у зв`язку із зберіганням товару, його реалізацією або поверненням продавцеві підлягають відшкодуванню продавцем. При цьому суми, одержані від реалізації товару, передаються продавцеві за вирахуванням сум, що належать покупцеві.

Згідно з ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Як зазначено в ч. 1 ст. 937 Цивільного кодексу України, договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. договір зберігання, за яким зберігач зобов`язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

14.04.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Авангард" (далі - поклажодавець) та фізичною особою ОСОБА_1 (далі - зберігач) було укладено договір зберігання №1/зб (далі - договір зберігання) відповідно до п. 1.1. якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором, згідно з актом приймання-передачі від 14.04.2023 №1, який є невід`ємною частиною цього договору зберігання, поклажодавець передає, а зберігач приймає на зберігання протягом строку дії цього договору наступне майно (надалі - майно):

- Труба ф250 L=1000/AISI 304 б=0,6 - 1 016 шт.;

- Труба ф250 L=750 /AISI 304 б=0,6 - 25 шт.;

- Труба ф250 L=500 /AISI 304 б=0,6 - 4 шт.;

- Трійник 90 ф250 /врізка ф60/ф100 /AISI 304 б=0,6 - 265 шт.;

- Підставка напольна ф250 /AISI 304 б=0,6 - 29 шт.;

- Ревізія ф250 /AISI 304 б=0,6 - 29 шт.;

- Трійник 90 ф250 /AISI 304 б=0,6 - 29 шт.;

- Ущільнювач силіконовий ф60 - 265 шт.;

- Ущільнювач силіконовий ф250 - 1 397 шт.;

- Заглушка кругла ЗК ф100 /оц.сталь б=0,5 - 265 шт.

Відповідно до п. 4.1. та 4.2. договору зберігання, зберігання за цим договором є оплатним. Плата за зберігання майна складає 100 грн 00 коп. (сто гривень 00 копійок) без ПДВ за кожну добу зберігання, та підлягає сплаті поклажодавцем шляхом перерахування в безготівковій формі на поточний рахунок зберігача не пізніше, ніж через 30 днів після завершення дії договору.

Пунктом 7.2. договору зберігання встановлено, що договір є безстроковим, та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

Відповідно до акту приймання-передачі №1 від 14.04.2023, поклажодавець передав, а зберігач прийняв на відповідальне зберігання майно.

Відповідач, відповідно до п. 4.2.5 та 5.2 не виконав свої зобов`язання з гарантійної заміни товару, що не відповідає по якості (комплектності) в 3-х денний термін, позивач був вимушений зберігати неякісний товар, в результаті чого останній несе збитки виконуючи умов договору зберігання. Загальна сума витрат позивача на зберігання неякісного товару становить 13 700,00 грн.

Отже, враховуючи те, що загальна сума витрат позивача на зберігання неякісного товару, яка складає 13 700,00 грн, підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Авангард" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Димовент Груп"</a> про стягнення коштів за зберігання товару неналежної якості у розмірі 13 700,00 грн.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи зібрані докази у справі та керуючись ст. 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Димовент Груп"</a> (04071, м. Київ, вул. Ярославська, буд. 39В, ідентифікаційний код 44654166) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Авангард" (20300, Черкаська обл., м. Умань, вул. Слонського Анатолія, буд. 4, ідентифікаційний код 21377944) 94 000 (дев`яносто чотири тисячі) грн 00 коп. суми попередньої оплати, 919 (дев`ятсот дев`ятнадцять) грн 40 коп. трьох процентів річних, 14 828 (чотирнадцять тисяч вісімсот двадцять вісім) грн 82 коп. пені, 2 900 (дві тисячі дев`ятсот) 00 коп. вартості хімічного аналізу металу, 13 700 (тринадцять тисяч сімсот) грн 00 коп. вартості зберігання товару неналежної якості та 2 580 (дві тисячі п`ятсот вісімдесят) грн 31 коп. судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Мандриченко