Рішення

від 26.01.2024 по справі 918/1196/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" січня 2024 р. м. РівнеСправа № 918/1196/23

Господарський суд Рівненської області у складі судді А.Качура,

розглянув матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект Центр"

до відповідача 1: Приватного підприємства "Ремтехбуд"

до відповідача 2: ОСОБА_1

про: стягнення в сумі 97 930,91 грн

секретар судового засідання: С.Коваль

представники сторін в судове засідання не з`явились

ОПИС СПОРУ

Товариство з обмеженою відповідальністю "Коллект Центр" звернулось до Господарського суду Рівненської області з позовом до відповідача 1 Приватного підприємства "Ремтехбуд" та відповідача 2 ОСОБА_1 про солідарне стягнення 97 930,91 грн, з яких: 71 595,42 грн заборгованість за кредитом та 26 335,49 грн заборгованість за відсотками.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 22 жовтня 2018 року Приватне підприємство "Ремтехбуд" та Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" уклали кредитний договір №R325570/17530403388, згідно з умовами якого банк зобов`язався надати кредит у формі невідновлювальної кредитної лінії з лімітом в сумі 235 000,00 грн, а позичальник зобов`язався використовувати кредит за цільовим призначенням, повернути кредитору суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом та комісії, а також виконати інші умовами передбачені умовами кредитного договору.

З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за вказаним кредитним договором, банк та ОСОБА_1 уклали договір поруки №R25570/17530403388/П, за умовами якого поручитель зобов`язується відповідати перед кредитором солідарно з позичальником за виконання забезпечених зобов`язань, у тому числі тих, що виникнуть в майбутньому, які випливають з умов кредитного договору.

Надалі право вимоги за вказаними вище кредитним договором та договором забезпечення перейшло від ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до ТОВ "Коллект Центр".

Станом на 20 жовтня 2023 року позичальник не виконав умови кредитного договору щодо своєчасного погашення заборгованості за кредитом та процентами, у зв`язку з чим заборгованість за кредитним договором складає 97 930,91 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 71 595,42 грн, заборгованість за процентами - 26 335,49 грн.

У своєму відзиві на позов відповідач 1 вказав, що враховуючи наявні платежі, заборгованість за тілом кредиту становила 68 557,32 грн (95 595,42 - 3 038,10 - 24 000,00), заборгованість за відсотками - відсутня.

Щодо солідарного стягнення заборгованості відповідач 1 вказав, що строк дії кредитного договору закінчився 28 листопада 2019 року, кредитор мав право пред`явити позов до поручителя до 29 листопада 2022 року, чого не було зроблено, а тому порука вважається припиненою.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 04 грудня 2023 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи призначено на 19 грудня 2023 року.

Ухвалою суду від 19 грудня 2023 року розгляд справи відкладено на 23 січня 2024 року.

В судове засідання представники сторін не з`явились, учасники справи належним чином були повідомлені про місце, дату та час розгляду справи.

Згідно з положеннями статті 202 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

МОТИВИ СУДУ ПРИ ПРИЙНЯТТІ РІШЕННЯ

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

22 травня 2018 року Приватне підприємство "Ремтехбуд" (позичальник, відповідач-1) та Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (банк) уклали кредитний договір № R325570/17530403388 (надалі - кредитний договір), відповідно до предмету якого банк зобов`язався надати кредит у формі невідновлювальної кредитної лінії з лімітом в сумі 235 000,00 грн, а позичальник зобов`язався використовувати кредит за цільовим призначенням, повернути кредитору суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом та комісії, а також виконати інші умовами передбачені умовами кредитного договору.

Відповідно до пункту 1.2. кредитного договору кінцева дата погашення кредиту позичальником - 28 листопада 2019 року або інша дата визначена відповідно до п. 5.15 або статті 8 договору.

Пунктом 2.1. кредитного договору передбачено, що протягом всього строку фактичного користування кредитом позичальник зобов`язаний щомісяця сплачувати кредитору проценти, розмір яких розраховується на основі фіксованої процентної ставки в розмірі 20 %.

Згідно з умовами пункту 5.8. кредитного договору, кредитор зобов`язаний вести облік платежів в рахунок погашення заборгованості і на вимогу позичальника, проводити звірку розрахунків та надавати інформацію про поточний стан заборгованості позичальника за договором. Сторони погоджуються, що остаточною підставою для визначення будь-яких грошових зобов`язань позичальника перед кредитором за договором є дані аналітичного обліку та розрахунки, що ведуться установою кредитора.

Відповідно до пункту 5.9. кредитного договору, вимоги кредитора щодо погашення заборгованості позичальника за договором підлягають задоволенню у такій черговості: сплата пені, штрафів та неустойки за порушення зобов`язань за договором; сплата прострочених нарахованих процентів; погашення простроченої заборгованості за кредитом; сплата нарахованих процентів; погашення заборгованості за кредитом; сплата інших платежів, передбачених договором та/або договорами забезпечення.

Водночас кредитор на власний розсуд має право направити грошові кошти, отримані від позичальника для погашення заборгованості, зокрема на погашення простроченої заборгованості за договором, у разі її: наявності.

Пунктом 11.5 кредитного договору встановлено, що до всіх правовідносин, пов`язаних з укладанням та виконанням договору, застосовується строк позовної давності тривалістю у п`ять років.

22 травня 2018 року Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (банк) та ОСОБА_1 (поручитель/відповідач-2) уклали договір поруки №R25570/17530403388/П (надалі - договір поруки), відповідно до предмету якого поручитель зобов`язується відповідати перед кредитором солідарно з позичальником за виконання забезпечених зобов`язань, у тому числі тих, що виникнуть в майбутньому, які випливають з умов кредитного договору, за умовами якого позичальник зобов`язаний: повернути кредит у розмірі 235 000,00 гривень, в порядку, передбаченому кредитним договором, не пізніше 28 листопада 2019 року, або іншої дати, визначеної відповідно до умов кредитного договору; сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 20,0% річних або в будь-якому іншому розмірі, зміненому відповідно до умов кредитного договору, у т.ч. на підставі додаткових угод до нього, укладених після набуття чинності цим договором; сплатити комісії в розмірах, передбачених кредитним договором; сплатити пені, штрафи, передбачені кредитним договором, а також відшкодувати витрати та збитки кредитора, пов`язані з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору.

Пунктом 2.1. договору поруки встановлено у випадку повного або часткового невиконання (неналежного виконання) позичальником всіх або окремих забезпечених зобов`язань, поручитель та позичальник відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Пунктом 7.2. договору поруки встановлено, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами. Строк поруки, що встановлена договором, за кожним забезпеченим зобов`язанням становить 5 років від дня закінчення строку/настання терміну виконання відповідного забезпеченого зобов`язання. Порука для відповідного забезпеченого зобов`язання не припиняється після закінчення цього строку у разі, якщо кредитор у межах цього строку пред`явив вимогу до поручителя.

Згідно із наявним в матеріалах справи розрахунком заборгованості по кредитному договору (а.с. 62), борг позичальника станом на кінцеву дату погашення кредиту (28 листопада 2019 року) становить 95 595,42 грн основної заборгованості за кредитом та 12 113,11 грн відсотків.

Із указаного розрахунку видно, що позикодавець здійснив нарахування відсотків після 28 листопада 2019 року, тобто після строку кінцевого терміну погашення кредиту, який встановлений пунктом 1.2. договору та графіку погашення заборгованості, що є додатком №1 до кредитного договору. Таким чином банк нарахував відсотки за користування кредитом поза строком кредитування.

30 листопада 2021 року ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ТОВ "Вердикт Капітал" уклали договір відступлення права вимоги №114/2-47, відповідно до якого ПАТ "Райффайзен Банк Аваль"/банк відступило на користь ТОВ "Вердикт Капітал" права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, у т.ч. за кредитним договором №R325570/17530403388 від 22 травня 2018 р., що укладений між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ПП "Ремтехбуд".

16 січня 2023 року ТОВ "Вердикт Капітал" та ТОВ "Коллект Центр" (позивач) укладено договір №16-01/23 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, відповідно до якого ТОВ "Вердикт Капітал" відступило на користь ТОВ "Коллект Центр" право грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, у т.ч. за кредитним договором №R325570/17530403388, що укладений ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ПП "Ремтехбуд".

Таким чином, ТОВ "Коллект Центр" набуло право грошової вимоги до відповідачів.

Позивач вказує, що станом на 20 жовтня 2023 року позичальник не виконав умови кредитного договору щодо своєчасного погашення заборгованості за кредитом та процентами. За твердженнями позивача заборгованість за кредитним договором складає 97 930,91 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 71 595,42 грн; заборгованість за процентами - 26 335,49 грн. Докази сплати цієї заборгованості в матеріалах справи відсутні.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін

З наведених обставин видно, що спірні правовідносини є за своїм змістом майновими, договірними та стосуються договірних правовідносин пов`язаних з наданням кредитних коштів, а також договірних відносин що стосуються вчинення правочину з забезпечення виконання основного зобов`язання. Спірний характер правовідносин базується на тому, що позивач вважає свої права в частині своєчасної повернення отриманих кредитних коштів порушеними.

В свою чергу відповідач 1 (позичальник) визнає частково наявність заборгованості, водночас вказує, що при обрахунку заборгованості позивачем не враховано проплати, які останній здійснив, зазначає що заборгованість позичальника перед позикодавцем складала 68 557,32 грн.

Як унормовано положеннями статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов`язків (господарських зобов`язань).

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 175 ГК України майново - господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з нормами частини 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Разом з тим відповідно до частини 1 статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банківський кредит - будь-яке зобов`язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов`язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов`язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов`язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Укладений банком та відповідачем-1 договір, який за своєю суттю відноситься до кредитного договору, є підставою для виникнення у сторін за цим договором кредитних правовідносин відповідно до статей 173, 174 ГК України, статей 11, 202, 509 ЦК України, і згідно з правилами статті 629 ЦК України є обов`язковим для виконання його сторонами.

В силу вимог частини 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Суд зазначає, що згідно з положеннями статті 204 ЦК України укладений сторонами кредитний договір як правочин є правомірним на час розгляду справи, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом, і його недійсність не була визнана судом, а тому зазначений договір в силу вимог статті 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами, і зобов`язання за ним мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ("Позика"), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Нормами частини 1 статті 1046 ЦК України встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суми позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої якості.

Водночас нормами частини 1 статті 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з положеннями частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Розглянувши матеріали справи суд встановив, що на виконання умов кредитного договору банк надав позичальнику кредит в розмірі, що погоджений кредитним договором зі строком повернення до 28 листопада 2019 року, за процентною ставкою 20 % річних з графіком погашення що визначений додатком до договору.

Водночас застосування абзацу 2 частини 1 статі 1048 ЦК України щодо щомісячної виплати процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути можливе лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Однак, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з правилами частини 2 статті 1050 ЦК України.

Права та інтереси банку в охоронних правовідносинах забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 04.07.2018 у справі №910/11534/13-ц, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.12.2018 у справі №903/914/17, від 05.03.2019 у справі №910/3353/19.

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зазначено, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється, і права та інтереси позивача в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Тобто у постановах Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами (наприклад у межах строку користування кредитом) та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.

Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягають положення статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, суд робить висновок, що після спливу строку кредитування (з 29 листопада 2019 року), у позикодавця відсутні правові підстави для нарахування відсотків за користування кредитними коштами у розмірі визначеному договором (20%). За таких обставин кредитор не позбавлений можливості захистити свої права щодо прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання із застосуванням положень статті 625 ЦК України.

Водночас, як видно з наданого позивачем розрахунку після спливу строку кредитування кредитодавцем продовжено нарахування відсотків за користування кредитними коштами у розмірі визначеному договором. Про вказані обставини свідчить збільшення розміру простроченої заборгованості за відсотками, яка станом на 28 листопада 2019 року становила 12 113,11 грн, а станом на 30 листопада 2021 року визначена у розмірі 26 335,49 грн.

Таким чином суд констатує, що заборгованість позичальника перед позикодавцем станом на час кінцевого терміну погашення кредиту становила 95 595,42 грн заборгованості за кредитом та 12 113,11 грн заборгованості за відсотками.

Як слідує з матеріалів справи, зокрема розрахунку заборгованості, 16 січня 2020 року та 17 січня 2020 року позичальником здійснено сплату частини заборгованості, а саме: 15 151,21 грн та 24 000,00 грн (а.с. 62).

Відповідно до пункту 5.9. кредитного договору, вимоги кредитора щодо погашення заборгованості позичальника за договором підлягають задоволенню у такій черговості: сплата пені, штрафів та неустойки за порушення зобов`язань за договором; сплата прострочених нарахованих процентів; погашення простроченої заборгованості за кредитом; сплата нарахованих процентів; погашення заборгованості за кредитом; сплата інших платежів, передбачених договором та/або договорами забезпечення.

З врахуванням вимог пункту 5.9. кредитного договору, заборгованість позичальника перед позикодавцем становить 68 557,32 грн заборгованості, оскільки після сплати 12 113,11 грн відсотків, залишок в розмірі 3 038,10 грн необхідно зарахувати в якості оплати основного боргу. Також відповідач 1 сплатив 24 000,00 грн кредиту.

За розрахунком суду, розмір заборгованості відповідача 1 за кредитним договором складає 68 557,32 грн.

Згідно з правилами статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Як встановив суд, 22 травня 2018 року Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (банк) та ОСОБА_1 (поручитель/відповідач-2) уклали договір поруки №R25570/17530403388/П (надалі - договір поруки), відповідно до предмету якого поручитель зобов`язується відповідати перед кредитором солідарно з позичальником за виконання забезпечених зобов`язань, у тому числі тих, що виникнуть в майбутньому, які випливають з умов кредитного договору, за умовами якого позичальник зобов`язаний: повернути кредит у розмірі 235 000,00 гривень, в порядку, передбаченому кредитним договором.

Пунктом 2.1. договору поруки встановлено у випадку повного або часткового невиконання (неналежного виконання) позичальником всіх або окремих забезпечених зобов`язань, поручитель та позичальник відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Пунктом 7.2. договору поруки встановлено, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами. Строк поруки, що встановлена договором, за кожним забезпеченим зобов`язанням становить 5 років від дня закінчення строку/настання терміну виконання відповідного забезпеченого зобов`язання. Порука для відповідного забезпеченого зобов`язання не припиняється після закінчення цього строку у разі, якщо кредитор у межах цього строку пред`явив вимогу до поручителя.

Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Закон не забороняє укладання договору поруки на забезпечення виконання зобов`язання, яке може виникнути в майбутньому.

З урахуванням абзацу першого частини другої статті 207, частини першої статті 547 та статті 553 ЦК України договір поруки є чинним за умови його укладення у письмовій формі та підписання кредитором і поручителем.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина друга статті 554 ЦК України).

Таким чином суд робить висновок, що договором поруки забезпечено виконання зобов`язання за договором. Таке забезпечення виконання зобов`язання має місце на час розгляду цього спору.

Відповідно до статті 543 ЦК України кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від боржника та поручителя разом, так і від будь-кого з них окремо.

Отже, з огляду на солідарний обов`язок перед кредитором боржника за основним зобов`язанням і поручителями, кредитор має право вибору звернення з вимогою до них разом чи до будь-кого з них окремо.

Таким чином, Приватне підприємство "Ремтехбуд" та ОСОБА_1 солідарно відповідають за зобов`язаннями що виникають з кредитного договору №R25570/17530403388.

За таких обставин суд не приймає до уваги заперечення відповідача 1 про те, що строк дії кредитного договору закінчився 28 листопада 2019 року, а оскільки кредитор не пред`явив позов до поручителя у трирічний строк, то порука вважається припиненою.

Суд відзначає, що посилання відповідача 1 на судову практику, за якою надано правові висновки щодо припинення забезпечення виконання зобов`язання у формі поруки, а також не пред`явлення позову до поручителя протягом 3 років з дня настання строку виконання основного зобов`язання, не відповідають змісту укладених між позикодавцем та поручителем правовідносин, оскільки в наданих судових рішеннях була надана оцінка щодо забезпечення зобов`язань, в яких не встановлено строку дії поруки. На противагу наведеному суд зауважує, що пунктом 7.2. договору поруки визначено строк поруки, який за кожним забезпеченим зобов`язанням становить 5 років від дня закінчення строку/настання терміну виконання відповідного забезпеченого зобов`язання. Порука для відповідного забезпеченого зобов`язання не припиняється після закінчення цього строку у разі, якщо кредитор у межах цього строку пред`явив вимогу до поручителя.

У пункті 1.2. кредитного договору сторони погодили, що кінцевий термін погашення кредиту позичальником - 28 листопада 2019 року. А отже строк поруки за зобов`язаннями щодо погашення кредиту позичальником на час розгляду спору не сплив.

Таким чином суд критично оцінює заперечення відповідача 1 щодо наявності підстав для відмови в задоволенні позову до відповідача 2.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно з вимогами статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до положень статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Також, згідно з нормами статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Правилами статті 13 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Висновки суду

За результатами з`ясування обставин, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам у їх сукупності та взаємозв`язку, суд робить висновок про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Зокрема суд встановив, що заборгованість позичальника перед позикодавцем станом на кінцевий термін погашення кредиту становила 68 557,32 грн, докази сплати вказаної заборгованості в матеріалах справи відсутні.

Суд також встановив, що позивач набув право вимоги за кредитним договором, який було укладено між позикодавцем та позичальником, при цьому матеріали справи не містять вимог/обгрунтувань поручителя про припинення дії договору поруки у зв`язку зі збільшенням обсягу відповідальності боржника чи відсутності згоди на заміну сторони правочину.

З врахуванням наведеного суд зробив висновок, що обґрунтованими є позовні вимоги про солідарне стягнення з відповідачів 68 557,32 грн заборгованості за кредитом.

Водночас підстави для стягнення 3 038,10 грн боргу та 26 335,49 грн відсотків відсутні, а тому в задоволенні цієї частини вимог необхідно відмовити.

Розподіл судових витрат

Згідно з частиною 1 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За розрахунком суду, судовий збір за подання до суду даної позовної заяви становить 2 684,00 грн, а тому судовий збір в розмірі 805,04 грн покладається на позивача у зв`язку з частковою відмовою в задоволенні позову. Решта 1 878,96 грн покладається на відповідача 1, на підставі частини 9 статті 129 ГПК України.

У своєму позові позивач заявив до стягнення 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до правил частини 1 статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

У своєму позові позивач вказав, що попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат на надання правової допомоги складає 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з нормами частини 3 статті 124 ГПК України попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Частинами 2-6 статті 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Також, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними.

Отже, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою та необхідною, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Так, на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем було подано копії: договору про надання правової допомоги №02-01/2023 від 02 січня 2023 року; платіжну інструкцію від 01 листопада 2023 року, заявка про надання правової допомоги №1 від 30 жовтня 2023 року, акт про надання послуг від 02 листопада 2023 року.

Згідно з умовами договору про надання правової допомоги, клієнт доручає, а адвокатське об`єднання приймає доручення клієнта та бере на себе зобов`язання надати клієнту правову допомогу в обсягах та на умовах, передбачених даним договором.

Вартість послуг узгоджується сторонами у формі заявок на надання юридичної допомоги (пункт 4.1. договору).

Клієнт зобов`язується оплатити надані послуги у строк до 60 банківських днів з моменту підписання акту надання юридичної допомоги.

Відповідно до акту №1 про надання юридичної допомоги від 02 листопада 2023 року, вартість наданих послуг становить 20 000,00 грн.

Як видно із платіжної інструкції від 01 листопада 2023 року позивач сплатив адвокатському об`єднанню 20 00,00 грн за юридичні послуги.

Таким чином суд констатує, що позивачем доведено наявність витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн.

Згідно з правилами частини 4 статті 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 998,84 грн покладаються на позивача у зв`язку з частковою відмовою в задоволенні позовних вимог.

Щодо залишку витрат в розмірі 14 001,16 грн суд відзначає, що виходячи з аналізу положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Водночас, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

Одним із принципів господарського судочинства, який передбачено положеннями статті 129 ГПК України, є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Водночас необхідно зазначити, відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду.

У постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:

1) за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу);

2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;

3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. За таких умов, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат;

4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

У частині 5 статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Таким чином, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. Розмір таких витрат також повинен бути обґрунтованим. У зв`язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову та предмету спору, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

На думку суду даний спір про стягнення заборгованості за кредитним договором не відноситься до категорії складних.

На переконання суду, підготовка до справи не потребувала дослідження значного обсягу законодавства, судової практики чи опрацюванню великого обсягу документів.

Дослідивши опис наданих послуг суд не знаходить підстав повного покладення на відповідача витрат. Такий висновок суду мотивований зокрема наступним.

Зазначені у акті приймання-передачі наданих послуг (правничої допомоги) такі види послуг як: формування додатків до позовної заяви, зібрання та передача справи замовнику.

Суд відзначає, що додатки до позовної заяви перебували в розпорядженні позивача, оскільки позивач є стороною спірних правовідносин, відповідно надання таких послуг як формування додатків та передача їх позивачу не можна вважати такими, що були неминучими для позивача. Вочевидь представник позивача отримав документи, що становили додатки до позовної заяви саме від позивача. Позивачем не надано доказів тих обставин що адвокатським об`єднанням вичинялись дії щодо зібрання доказів (подання запитів, звернень тощо), що спричинило додаткові та неминучі витрати коштів, часу тощо.

Водночас покладення на відповідача витрат, які полягають у оплаті послуг з формування додатків, та їх передача позивачу, котрі і так перебували у розпорядженні позивача не відповідає положенням частини 5 статті 129 ГПК України.

Щодо обґрунтованості та пропорційності судових витрат до предмету спору та їх завищення щодо іншої сторони спору суд відзначає, що звертаючись з позовом до суду позивачем заявлено орієнтовний розмір витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн, з урахуванням ціни позову, що становила 97 930,91 грн, тобто позивачем заявлено до стягнення судові витрати що становлять понад 1/5 від заявленої до стягнення суми.

Також, розглянувши спір суд зробив висновок, що обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення 68 557,32 грн заборгованості, а тому судові витрати позивача, складуть близько 1/4 розміру задоволених вимог.

А тому, суд робить висновок, що заявлена відповідачем сума судових витрат є непропорційною до предмету спору та витрат понесених іншою стороною. Суд також зауважує, що відповідач 1 визнав суму боргу у встановленому судом розмірі.

Також, як встановив суд, даний спір не є складним та не потребував додаткових дій чи витрат на його підготовку до судового розгляду.

При здійсненні розподілу витрат суд надає правову оцінку обґрунтованості заявлених витрат з врахуванням критеріїв: пов`язаності витрати з розглядом справи; обґрунтованості та пропорційним їх розміру до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

З огляду на такі обставини суд вважає за можливе застосувати положення частини 5 статті 129 ГПК України та врахувати під час вирішення питання про розподіл судових витрат наведені вище обставини. Суд вважає, що заявлений позивачем розмір витрат на правову допомогу не є в повній мірі обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

Оцінюючи витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат, суд робить висновок про те, що обґрунтованим, розумним, справедливим та співрозмірним у даному випадку є призначення позивачу 7 000,00 грн компенсації витрат на професійну правничу допомогу.

Вказані витрати суд покладає на відповідача 1 на підставі частини 9 статті 129 ГПК України, оскільки саме відповідач 1 отримавши кредитні кошти допустив прострочення їх повернення.

Решту витрат суд покладає на позивача.

Згідно з визначеннями статті 3 ГПК України, основними засадами (принципами) господарського судочинства є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; забезпечення права на апеляційний перегляд справи; забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно з нормами статті 15 ГПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

За змістом статті 2 ГПК України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути солідарно з Приватного підприємства "Ремтехбуд" (33013, м. Рівне, проспект Миру 8, кв. 33, код ЄДРПОУ 30351971) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект Центр" (01133. м. Київ, вул. Мечнікова 3. офіс 306, код ЄДРПОУ 44276926) 68 557 (шістдесят вісім тисяч п`ятсот п`ятдесят сім) грн 32 коп. заборгованості.

3. В задоволенні позовних вимог про солідарне стягнення 3 038,10 грн боргу та 26 335,49 грн відсотків відмовити.

4. Стягнути з Приватного підприємства "Ремтехбуд" (33013, м. Рівне, проспект Миру 8, кв. 33, код ЄДРПОУ 30351971) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект Центр" (01133. м. Київ, вул. Мечнікова 3. офіс 306, код ЄДРПОУ 44276926) 1 878 (одна тисяча вісімсот сімдесят вісім) грн 96 коп. судового збору та 7 000 (сім тисяч) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

5. Судові витрати в розмірі 805,04 грн судового збору та 13 000,00 грн витрат на правову допомогу покласти на позивача.

Позивач (Стягувач): Товариство з обмеженою відповідальністю "Коллект Центр" (01133. м. Київ, вул. Мечнікова 3. офіс 306, код ЄДРПОУ 44276926).

Відповідач 1 (Боржник): Приватне підприємство "Ремтехбуд" (33013, м. Рівне, проспект Миру 8, кв. 33, код ЄДРПОУ 30351971).

Відповідач 2 (Боржник): ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/

Суддя Андрій КАЧУР