Рішення

від 17.01.2024 по справі 495/2887/23

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 495/2887/23

Номер провадження 2/495/500/2024

17 січня 2024 рокум. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:

головуючої судді Анісімової Н.Д.,

при секретарі судового засідання Коліниченко Н.О.,

за участю у режимі відеоконференції:

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Гузь Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Білгород-Дністровський цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Кузьмичов Володимир Геннадійович, до ОСОБА_3 , приватного підприємства «БЕСТДРАЙВ» про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання недійсним договору комісії та визнання права власності, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 , в інтересах якої дії адвоката Кузьмичов Володимир Геннадійович, звернулася до суду з вказаним позовом у якому просить суд:

- визнати недійсним договір комісії від 18 лютого 2020 року № 1933, укладений між ПП «БЕСТДРАЙВ», в особі директора Кузьменко О.О. та ОСОБА_2 щодо відчуження належного останній на праві власності автомобілю марки КІА ОРТІМА 2013 року випуску номер кузова (шасі) НОМЕР_1 номер двигуна НОМЕР_2 ;

- витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 автомобіль марки КІА ОРТІМА 2013 року випуску номер кузова (шасі) НОМЕР_1 номер двигуна НОМЕР_2 ;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на автомобіль марки КІА ОРТІМА 2013 року випуску номер кузова (шасі) НОМЕР_1 номер двигуна НОМЕР_2 .

Стислий виклад позиції позивача

Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_2 з 31.07.2018 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 року належить автомобіль марки КІА ОРТІМА 2013 року випуску номер кузова (шасі) НОМЕР_1 номер двигуна НОМЕР_2 .

У грудні 2019 року ОСОБА_2 через свого батька - ОСОБА_4 передала зазначений автомобіль разом зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу громадянину ОСОБА_5 для показу автомобілю можливому покупцеві. При цьому будь-яких документів, які надають право розпорядження автомобілем не надавала.

В період з грудня 2019 року по червень 2022 року ОСОБА_5 про місце знаходження автомобіля нічого не повідомляв, зустрічей уникав.

У зв`язку з цим 14.06.2022 ОСОБА_2 звернулась з письмовою заявою до відділення поліції № 2 Одеського районного управління поліції № 1 ГУНП в Одеській області.

За результатами розгляду даного звернення до Єдиного реєстру досудових розслідувань 01.07.2022 за № 42022163040000044 внесено відповідні відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України за фактом незаконного заволодіння автотранспортним засобом. Досудове розслідування у даному кримінальному провадженні проводиться слідчими слідчого відділу відділення поліції № 2 Одеського районного управління поліції № 1 ГУНП в Одеській області.

Досудовим розслідуванням установлено, що невідомими особами виготовлено договір комісії № 1933 від 18.02.2020 до якого внесено недостовірні відомості про те, що даний договір укладений нібито ОСОБА_2 з ПП «БЕСТДРАЙВ, в особі директора Кузьменко О.О. За даним договором ПП «БЕСТДРАЙВ» може виконувати дії щодо відчуження належного ОСОБА_2 на праві власності автомобілю марки KIA ОРТІМА 2013 року випуску номер кузова (шасі) НОМЕР_1 номер двигуна НОМЕР_2 . При цьому підписи в даному договорі комісії від імені ОСОБА_2 виконані не нею, а невстановленою особою.

У подальшому, на підставі підробленого договору комісії № 1933 від 18.02.2020 між ПП «БЕСТДРАЙВ» нібито від імені ОСОБА_2 з одного боку та громадянкою ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу № 1933 від 18.02.2020 належного ОСОБА_2 автомобілю марки КІА ОРТІМА 2013 року випуску номер кузова (шасі) НОМЕР_1 номер двигуна НОМЕР_2 .

Таким чином позивачка - ОСОБА_2 , незаконно, без волевиявлення, шляхом підробки документів, позбавлена права власності на належний їй автомобіль марки КІА ОРТІМА 2013 року випуску номер кузова (шасі) НОМЕР_1 номер двигуна НОМЕР_2 та документа, що підтверджує дане право - свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 .

В подальшому, 20.02.2020 на підставі договору купівлі-продажу № 3353/20/010694, укладеного між ТОВ «БРИЗ», яке діяло від імені ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі договору комісії № 3353/20/010694 від 20.02.2020, з однієї сторони, та громадянином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з іншої сторони, право власності на автомобіль марки КІА ОРІМА 2013 року випуску номер кузова (шасі) НОМЕР_1 номер двигуна НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_2 , незаконно зареєстровано за ОСОБА_3 ..

Під час досудового розслідування кримінального провадження 22.07.2022 автомобіль марки КІА ОРТІМА 2013 року випуску номер кузова (шасі) НОМЕР_4 номер двигуна НОМЕР_2 було оглянуто та тимчасово вилучено у ОСОБА_3 .

Ухвалою слідчого судді Суворовського районного суду м. Одеси від 25.07.2022 по справі № 523/8054/22 на зазначений автомобіль накладено арешт.

Постановою слідчого від 19.12.2022 у кримінальному провадженні № 42022163040000044 призначено проведення судової почеркознавчої експертизи.

Згідно висновку експерта № 23-36 судової почеркознавчої експертизи, проведеної експертами Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, підписи від імені ОСОБА_2 у наданих на експертизу документах: - договорі комісії № 1933 від 18.02.2020, укладеному між ПП «БЕСТДРАЙВ», в особі ОСОБА_7 та ОСОБА_2 , розміщений у розділі «КОМІТЕНТ ОСОБА_2 ..» в графі «(прізвище, ініціали, підпис уповноваженої особи)», та - акті технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер № 1933 від 18.02.2020, розміщений у розділі: «Комітент (довірена особа).» в графі «(прізвище, ініціали, підпис)», виконані не самою ОСОБА_2 , а іншою особою (особами).

Даний висновок, на думку позивача, беззаперечно підтверджує те, що ОСОБА_2 жодних правочинів щодо розпорядження та відчуження належного їй транспортного засобу не вчиняла та не підписувала, з працівниками ПП «БЕСТДРАЙВ», громадянами ОСОБА_6 та ОСОБА_3 не знайома.

З огляду на вищенаведені факти та обставини просила позов задовольнити.

Стислий виклад позиції відповідача, ОСОБА_3 , викладеної у відзиві

Згідно змісту відзиву, поданого до суду, відповідач з доводами позовної заяви не згодний, вважає їх необґрунтованими та таким, що суперечать вимогам діючого законодавства, а тому задоволенню не підлягають, мотивуючи власну позицію наступним.

По-перше, позовна заява не відповідає елементарним вимогам ЦПК України, що перешкоджає її правильному розгляду, є безумовною умовою для залишення позову без руху.

По-друге, правовідносини, що розглядаються по даній справи безпосередньо торкаються інтересів ОСОБА_9 , ОСОБА_6 та батька ОСОБА_2 - ОСОБА_10 . Так в позовній заяві зазначено, що у грудні 2019 року ОСОБА_2 через свого батька - ОСОБА_4 передала зазначений автомобіль разом зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу громадянину ОСОБА_5 для показу автомобіля можливому покупцеві. При цьому будь-яких документів, які надають право розпорядження автомобілем не надавала.

Тобто, ОСОБА_2 визнає, що добровільно передала автомобіль для продажу, вона бажала продати автомобіль. Це підтверджується її заявою від 14 червня 2022 року про скоєння кримінального правопорушення, в якої зазначено: прошу Вас принять меры ОСОБА_11 , который взял принадлежащий мне автомобиль 04.12.2019 года для продажи и с того времени отказывается возвращать автомобиль или денежные средства, а 20.02.2020 мне стало известно, что переоформил вышеуказанный автомобиль.

Відтак, ОСОБА_2 підтвердила факт добровільної передачі автомобіля ОСОБА_5 для продажу. В позовної заяві вона навмисно спотворює фактичні обставини, щоб викласти зазначені події як незаконне заволодіння автомобілем. ОСОБА_2 навмисно не залучає до участі у справі в якості відповідача ОСОБА_5 , щоб не розкрилися факти зовсім іншого. ОСОБА_3 самостійно намагався дізнатися, яким чином відбулися події по відчуженню автомобілю, оскільки до матеріалів кримінального провадження його не допускають, він був допитаний тільки у якості свідка.

ОСОБА_3 стало відомо, що ОСОБА_2 отримала кошти в борг і в якості забезпечення виконання зобов`язань по поверненню боргу залишила автомобіль. При цьому, вона була повідомлена про те, що у випадку неповернення боргу, автомобіль буде відчужений - проданий. ОСОБА_2 з цим погодилася.

Своєчасно ОСОБА_2 кошти не, повернула, тому автомобіль був проданий. В подальшому ОСОБА_2 через своїх знайомих вирішила забрати автомобіль у добросовісного набувача, який не знав фактичних обставин, тому не міг чинити опір.

Зазначене підтверджується тим, що заява про вчинення кримінального правопорушення подана в Суворовському районі м. Одеси, а кримінальне правопорушення, на думку ОСОБА_2 , здійснено в Приморському районі м. Одеси. ОСОБА_2 подала заяву в тому районі, де їй обіцяли допомогти.

Крім цього, ОСОБА_2 передала автомобіль 04 грудня 2019 року, а звернулася із заявою тільки 14 червня 2022 року, тобто через два з половиною років, що підтверджує факт того, що ОСОБА_2 чекала, коли з`явиться добросовісний набувач.

Для встановлення зазначених обставин, на думку сторони відповідача, необхідно залучити до участі у справі ОСОБА_5 , щоб з`ясувати питання про умови передачі автомобіля; причини та підстави відчуження автомобілю; встановити покупця та суму, за яку був проданий автомобіль. Тим більш, ОСОБА_5 необхідно залучати у якості відповідача, оскільки він відповідає за передачу коштів ОСОБА_2 , укладання договору по відчуженню автомобілю. Тому, ці питання торкаються його інтересів.

Також необхідно залучати до участі у справі і батька ОСОБА_2 та ОСОБА_12 , оскільки рішення по справі торкається їх інтересів. При цьому необхідно залучати в якості співвідповідача ОСОБА_6 , так як вона приймала участь у первісному та другому відчуженні автомобіля, а тому є стороною і учасником недійсного договору; а батько - передавав автомобіль, тобто невідомо на яких умовах та як.

Процесуальні дії у суді

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24.03.2023 року провадження по вказаній справі було відкрито, розгляд вирішено проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24.03.2023 року заяву ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Кузьмичов В.Г., про забезпечення позову була задоволена частково: заборонено відчуження легкового автомобіля марки KIA OPTIMA 2013 року випуску номер кузова (шасі) НОМЕР_1 номер двигуна НОМЕР_2 та заборонити іншим особам вчиняти будь-які дії щодо даного автомобілю.

29.05.2023 року представником відповідача ОСОБА_3 , адвоката Гузь Г.В. було подано відзиву на позовну заяву, зміст якого викладено в описовій частині рішення.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 31.08.2023 року пзовну заяву ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Кузьмичов Володимир Геннадійович, до ОСОБА_3 , приватне підприємство «БЕСТДРАЙВ» про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання недійсним договору комісії та визнання права власності було залишено без руху.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 14.09.2023 року підготовче провадження по справі було закрито, а справа призначена до судового розгляду по суті.

У судовому засідання представник позивача повідомив, що на даний момент досі триває досудове розслідування, зауважив, що його довірителька не мала наміру продавати, позов просив задовольнити.

У судовому засіданні представник відповідача заперечував щодо задоволення позову, на його думку, слідством ще нічого не встановлено та немає доказів, що автомобіль вибув з права власності незаконно.

Відповідач ПП «БЕСТДРАЙВ» у судове засідання не з`явився, повідомлявся, причини неявки суду невідомі.

Суд заслухавши учасників справи, повно, обґрунтовано, всебічно та безпосередньо дослідивши всі наявні докази у справі, з`ясувавши всі обставини, встановив наступне.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що за позивачем ОСОБА_2 з 31.07.2018 року був зареєстрований автомобіль марки марки КІА ОРТІМА 2013 року випуску номер кузова (шасі) НОМЕР_1 , коричневого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_5 .

18.02.2020 року між ПП «БЕСТДРАЙВ» /комісіонер/, в особі ОСОБА_7 , з одного боку, та ОСОБА_2 /комітент/ був укладений договір комісії № 1933, за яким комісіонер зобов`язується за дорученням комітента за комісійну плату вчинити за рахунок комітента від свого імені один або декілька правочинів щодо продажу транспортного засобу марка модель КІА ОРТІМА, 2013 року випуску, колір коричневий, номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_1 свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 , зареєстрований за власником (комітентом за договором комісії) транспортного засобу 31.07.2018 року за ціною не нижче узгодженої сторонами, а саме: 187 000 грн. (п.п. 1.1 п. 1 Договору комісії).

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами (п.п. 6.1. п. 6 Договору комісії).

18.02.2020 року позивачем також було підписано Акт технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер № НОМЕР_6 .

18.02.2020 року ПП «БЕСТДРАЙВ», діючи на підставі договору комісії № 1933, укладеного з власником транспортного засобу, що перебуває на обліку в ГСЦ МВС за реєстраційним номером 7536 від 10.01.2019 року /надалі продавець/ та ОСОБА_6 /покупець/ уклали договір купівлі продажу транспортного засобу, за яким продавець зобов`язується передати у власність покупцеві транспортний засіб марка КІА, модель ОРТІМА, 2013 року випуску, колір коричневий, номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 , зареєстрований за власником транспортного засобу 31.07.2018 року (п.п. 1 п. 1 Договору купівлі-продажу).

За домовленістю сторін ціна транспортного засобу складає 187 000 грн. (п.п. 3.1. п. 3 Договору купівлі-продажу).

У цей же день між сторонами було підписано Акт огляду реалізованого транспортного засобу.

18.02.2020 року ОСОБА_6 звернулася до ТСЦ 5141 з заявою про проведення перереєстрації спірного транспортного засобу, на якій проставлена резолюція «Видати свідоцтво про реєстрацію та номерні знаки».

20.02.2020 року ТОВ «БРИЗ», діючи на підставі договору комісії, укладеного з власником транспортного засобу, що перебуває на обліку в ГСЦ МВС за реєстраційним номером 3553 від 14.06.2011 року /надалі продавець/ та ОСОБА_3 /покупець/ уклали договір купівлі продажу транспортного засобу, за яким продавець зобов`язується передати у власність покупцеві транспортний засіб марка КІА, модель ОРТІМА СЕДАН-В, колір коричневий, номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_7 , номерний знак НОМЕР_8 (п.п. 1 п. 1 Договору купівлі-продажу).

За домовленістю сторін ціна транспортного засобу складає 110 500 грн. (п.п. 3.1. п. 3 Договору купівлі-продажу).

Позивач сама зазначила, що у грудні 2019 року передала спірний автомобіль з свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу громадянину ОСОБА_5 через свого батька можливому покупцеві, а у червня 2022 року позивач звернулася в органи поліції із заявою. У результаті чого до ЄРДР 01.07.2022 були внесені відповідні відомості за № 42022163040000044 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України за фактом незаконного заволодіння автотранспортним засобом.

Досудовим розслідуванням установлено, що невідомими особами виготовлено договір комісії № 1933 від 18.02.2020 до якого внесено недостовірні відомості про те, що даний договір укладений нібито ОСОБА_2 з ПП «БЕСТДРАЙВ, в особі директора Кузьменко О.О. За даним договором ПП «БЕСТДРАЙВ» може виконувати дії щодо відчуження належного ОСОБА_2 на праві власності автомобілю марки KIA ОРТІМА 2013 року випуску номер кузова (шасі) НОМЕР_1 номер двигуна НОМЕР_2 . При цьому підписи в даному договорі комісії від імені ОСОБА_2 виконані не нею, а невстановленою особою.

Матеріали справи містять копію висновку експерта № 23-36, проведеної на підставі постанови старшого слідчого відділення Відділення поліції № 2 Одеського районного управління поліції № 1 ГУ Національної поліції в Одеській області про доручення проведення почеркознавчої експертизи за матеріалами кримінального провадження № 42022163040000044 від 01.07.2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України.

Нормативно-правове обґрунтування та позиція суду

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Згідно ст. 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Відповідно до ч. 3 ст. 1012 ЦК України істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов`язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.

За змістом ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов`язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов`язок передати предмет договору наступному власнику.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Позивач вказує, що договір комісії вона не укладала та не підписувала, фактично продавати автомобіль не мала наміру, волю на укладення договору не виявляла.

Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права (статті 12, 81 ЦПК України).

Як встановлено судом, позивач добровільно передала належний їй транспортний засіб разом зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу для показу автомобіля можливому покупцеві. На яких умовах була здійснена передача транспортного засобу даній особі та коли саме, судом не встановлено, оскільки зі слів позивача будь-яких документів, які надають право розпорядженням автомобілем не надавала, а автомобіль передала через свого батька. Так як зазначені особи (батько позивача - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (якому, зі слів позивача, і був переданий транспортний засіб) не були залучені до розгляду справи, підтвердити чи спростувати вказані обставини не виявляється можливим.

Лише після спливу майже двох з половиною років позивач звертається до органів поліції та заявляє про факт можливого незаконного заволодіння транспортним засобом, а згодом (майже через рік) звертається до суду.

Перевіряючи вимоги позивача щодо відсутності її волевиявлення на укладення договору комісії та продажу належного їй транспортного засобу судом встановлено, що договір комісії № 1933 від 18.02.2020 року був укладений з ПП «БЕСТДРАЙВ» та ОСОБА_2 . При цьому остання надала паспорт серії НОМЕР_9 від 07.02.2012 року виданого Портофранківським ВМ Приморським РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, ІНН 3502504889. Тобто особа комітента встановлена. Позивач не надала суду доказів, що документи, що посвідчують її особу були викрадені чи втрачені.

У пошуках належного позивачу транспортного засобу вона не зверталася в правоохоронні органи з метою встановлення осіб, які використали її персональні дані, здійснюючи таку угоду практично два роки.

Згідно з ч. 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що ПП «БЕСТДРАЙВ», який діяв на підставі укладеного з власником транспортного засобу договору комісії № 1933 від 18.02.2020 року правомірно вчинив дії щодо розпорядження цим майном, уклавши договір купівлі-продажу з ОСОБА_6 з дотриманням норм цивільного законодавства.

Суд також зауважує, що у встановлені процесуальним законом строки позивачем не було надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження обставини того, що договір комісії та акт технічного стану транспортного засобу нею не підписувався, на підставі яких суд може об`єктивно та достовірно встановити вказану обставину.

Належним, допустимим та достовірним доказом на підтвердження того, що позивач вказані документи не підписувала може бути висновок почеркознавчої експертизи та відповідно лише вказаний доказ міг би спростувати наявність волевиявлення на укладання договору комісії між ПП «БЕСТДРАЙВ» та ОСОБА_2 , як на те посилається позивач.

Судом враховано, що позивачем, або представником позивача, який є адвокатом, будучи належним чином обізнаними про свої права як учасників процесу, та які користуються під час розгляду справи професійною правничою допомого, не подавалось та не заявлялось до суду клопотання про витребування від компетентних органів оригіналу договору, з метою проведення експертизи, та відповідно як і клопотання про призначення почеркознавчої експертизи по справі.

Верховний Суд у постанові від 04.09.2019 у справі № 760/10691/18 при розгляді справи про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна скасував рішення суду першої інстанції та рішення апеляційної інстанції, якими позовні вимоги було задоволено та направив справу на повторний розгляд до суду першої інстанції вказав на те, що твердження позивача про те, що підпис у оскаржуваному договорі купівлі-продажу транспортного засобу виконано не нею, а іншою особою, з`ясування питання ідентифікації виконавця підпису в оспорюваному договорі при проведенні судової почеркознавчої експертизи має визначальне значення для встановлення обставин справи та є способом реалізації основоположних засад цивільного судочинства - змагальності сторін, доведеності та переконливості їх доводів та доказів перед судом. Обов`язок доказування невідповідності підпису на оспорюваному договорі процесуальний закон покладає на позивача, а тому саме він зобов`язаний це доводити, зокрема в спосіб, визначений ним та законом, шляхом проведення в справі судової почеркознавчої експертизи.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі N 175/3322/16-ц; провадження N 61-17095св18.

Таким чином, оскільки позивачем не було спростовано належними, достатніми, допустимими та достовірними доказами, суд застосовує презумпцію правомірності правочину.

Суд критично відноситься до посилань позивача про встановлені органами досудового розслідування факти шахрайства, доведеності факту, що виконані підписи у договорі комісії були виконані не позивачем, посилання на ухвали слідчих суддів та постанови слідчих, що складені у межах кримінального провадження та посилання позивача на те, що цей факт є начебто очевидним та встановленим органами досудового розслідування.

Відповідно до вимог ст. 222 КПК України зазначено, про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування. Так, відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим. Слідчий, прокурор попереджає осіб, яким стали відомі відомості досудового розслідування, у зв`язку з участю в ньому, про їх обов`язок не розголошувати такі відомості без його дозволу. Незаконне розголошення відомостей досудового розслідування тягне за собою кримінальну відповідальність, встановлену законом.

Судом досліджено та встановлено, що в матеріалах цивільної справи відсутній дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42022163040000044 від 01.07.2022 року та відповідно не встановлені межі та перелік можливих для розголошення даних.

Натомість всі перелічені документи, що долучені до матеріалів цивільної справи з сторони представника позивача взяті шляхом фотокопіювання саме з кримінального провадження, враховуючи їх зміст та форму подачі, а також зазначення представником позивача інформації, що оригінали наданих та долучених документів перебувають у матеріалах кримінального провадження № 42022163040000044 у слідчому відділі поліції № 2 Одеського районного управління № 1 в Одеській області.

Відповідно до вимог ст. 78 ЦПК України, зазначено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 82 ЦПК України зазначено, що саме вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України, серед підстав що звільніють від доказування, зазначено що обставини встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

В Постанові ВС у справі № 927/976/17 від 12.06.2018 зазначено, що преюдицію утворюють лише ті обставини які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині рішення.

Судом встановлено, що враховуючи зміст Витягу в ЄДРДР, що знаходиться в матеріалах справи, на теперішній час досудове розсідування триває, жодній особі не пред`явлено підозри, відповідно вирок у справі не приймався та справа не скеровувалась до суду, що визнається з сторони позивача у справі.

Як на підтвердження заявлених позовних вимог позивач посилається на встановлення факту вчинення шахрайських дій відносно спірного транспортного засобу шляхом його незаконного заволодіння, проте суд вважає, що вказана обставина може братися до уваги судом, оскільки не підтверджена належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами.

Так, в матеріалах цієї цивільної справи знаходиться копія висновку експерта ОНДІСЕ № 23-36, згідно з яким підписи від імені ОСОБА_2 у наданих на експертизу документах: договорі комісії № 1933 від 18.02.2020, укладеному між ПП «БЕСТДРАЙВ», в особі ОСОБА_7 та ОСОБА_2 , розміщений у розділі «КОМІТЕНТ ОСОБА_2 ...» в графі «(прізвище, ініціали, підпис уповноваженої особи)», акті технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер № 1933 від 18.02.2020, розміщений у розділі: «Комітент (довірена особа) ….» в графі «(прізвище, ініціали, підпис)», виконані не самою ОСОБА_2 , а іншою особою (особами).

Проте судом вказана обставина не встановлювалась, та це не є підставою, що звільняє від доказування позивача.

В порядку цивільного судочинства не підлягає встановленню вина осіб у вчиненні кримінального правопорушення. В свою чергу, згідно положень ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Таким чином, нормами цивільного процесуального кодексу України встановлено обов`язок суду безпосереднього дослідження поданих сторонами доказів та встановлення об`єктивних обставин справи виключно на підставі належних та допустимих доказів.

Відповідно до положень ч. 1-ч. 3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням вищенаведеного, суд критично сприймає відомості, наведені у висновку експерта № 23-36 від 03.01.2023 року та аргументи позивача, які засновані на таких відомостях.

Суд також акцентує увагу на наступному.

Згідно з п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» та відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

У справі про визнання недійсним правочину, як відповідачі мають залучатись усі сторони правочину.

Згідно ч. ч. 1-3 ст. 51 ЦПК України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Тобто, право обирати коло осіб, до яких може бути пред`явлено позов, належить лише позивачу і суд, в цьому випадку, має право прийняти рішення про залучення співвідповідача або заміну неналежного відповідача належним виключно за клопотанням позивача.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі N 761/23904/19 та від 19 травня 2021 року в справі N 756/2298/18.

Разом з тим, жодних клопотань про залучення ОСОБА_5 (якому за словами позивача був переданий транспортний засіб для показу потенційним покупцям), ОСОБА_4 (батька позивача через якого можливо і відбувалася передача автомобіля), ОСОБА_6 (якій ПП «БЕСТДРАЙВ» відчужило спірний транспортний засіб) до розгляду даної справи у якості відповідачів, сторона позивача протягом розгляду справи не заявляла.

Оскільки такого клопотання подано не було, суд позбавлений можливості залучити співвідповідача за власною ініціативою, враховуючи принцип диспозитивності.

Таким чином, встановлено, що за позовними вимогами ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання недійсним договору комісії та визнання права власності відповідачем залучено лише ПП «БЕСТДРАЙВ», як одну із сторін договору комісії, та ОСОБА_3 , однак не залучено відповідачами вищевказаних осіб.

Таким чином, аналіз наведених норм права та встановлених в судовому засіданні обставин справи дає можливість зробити висновок про те, що позовні вимоги не заявлені до належних відповідачів, а отже задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про витребування у відповідача транспортного засобу та визнання за позивачем права власності на нього, суд приходить до наступного висновку.

Права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондиційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.

Разом із тим, відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Норма статті 388 ЦК України може застосовуватись як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Відповідна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 2 березня 2016 року у справі N 6-3090цс15.

Згідно роз`яснень, які містяться в п. 26 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 7 лютого 2014 року № 5, відповідно до положень ч. 1 ст. 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі.

Згідно матеріалів справи, покупцем спірного автомобіля за договором купівлі-продажу транспортного засобу № 3553/20/010691 від 20.02.2020 року є ОСОБА_3 .

ОСОБА_3 є добросовісним набувачем, оскільки транспортний засіб було ним придбано в особи, за якою було зареєстровано право власності на спірний автомобіль. Тобто ОСОБА_3 , придбаючи вищевказане рухоме майно у ТОВ «БРИЗ» (яке діяло на підставі договору комісії) мав усі підстави вважати, що такий договір є законним та розраховувати на певний стан речей, тобто правомірно очікував, що ТОВ «БРИЗ» відчужуючи йому транспортний засіб має право ним розпоряджатися, а ОСОБА_3 після отримання цього майна матиме змогу мирно ним володіти.

Крім того, за встановлених судом обставин справи відсутні підстави вважати, що ОСОБА_3 заволодів транспортним засобом незаконно, без відповідної правової підстави.

При встановлені наявності речово-правових відносин, до таких відносин не застосовується зобов`язальний спосіб захисту. У таких відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливо лише шляхом віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребовувати майно у добросовісного набувача.

Отже, якщо особа не була стороною оспорюваного договору і вважає себе власником майна, то права такої особи не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого статтями 203, 215 ЦК України.

Відповідну правову позицію висловлено Верховним Судом України у справах N 6-107цс12 від 07.11.2012 року, N 6-36цс11 від 03.10.2011 року, N 6-1920цс15 від 04.11.2015 року.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги до відповідача про витребування транспортного засобу задоволенню не підлягають.

Оскільки вимоги позивача про визнання права власності на спірний транспортний засіб, є похідними від позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння - така вимога не підлягає задоволенню з підстав наведених вище.

Висновки суду

Виходячи з вищенаведеного, із заявлених позовних вимог і обґрунтування позову, оцінивши всі наявні докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку про необґрунтованість заявленого позову, та вважає, що позовні вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання недійсним договору комісії та визнання права власності є не доведеними належними і допустимими доказами, та вважає, що він не підлягає задоволенню.

Також Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява N 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява N 63566/00; п. 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; п. 29).

Розподіл судових витрат

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові виграти, пов`язані з розглядом справи, у зв`язку із відмовою у задоволенні позову, покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 128, 141, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволені позову ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Кузьмичов Володимир Геннадійович, до ОСОБА_3 , приватного підприємства «БЕСТДРАЙВ» про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання недійсним договору комісії та визнання права власності - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Повний текст судового рішення складено 26.01.2024 року.

Суддя Н.Д. Анісімова