Постанова

від 23.01.2024 по справі 466/7772/20

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 466/7772/20 Головуючий у 1 інстанції: Невойт П.С.

Провадження № 22-ц/811/3033/22 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2024 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,

секретаря Матяш С.І.

з участю прокурора Бучко Р.В., представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційними скаргами Львівської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону та Товариства з обмеженою відповідальністю «Ацилут» на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 23 вересня 2022 року в складі судді Невойта П.С. у справі за позовом заступника військового прокурора Львівського гарнізону Р.Бучко в інтересах позивача Міністерства оборони України до ОСОБА_2 , з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Ацилут», третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України, про визнання незаконною та скасування державної реєстрації,-

встановив:

У жовтні 2020 року заступник військового прокурора Львівського гарнізону Р.Бучко звернувся до суду в інтересах позивача Міністерства оборони України з позовною заявою до ОСОБА_2 , з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Ацилут», третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України, про визнання незаконною та скасування державної реєстрації.

В обґрунтуванняпозовних вимогпокликався нате,щорішенням виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів № 349 від 20.08.1981 надано дозвіл КЕУ ПрикВО на проектування і комплексну забудову житлового мікрорайону АДРЕСА_1 у відповідності до проекту детального планування північного житлового району.

Згідно із актом інвентаризації земель МО України від 1993 року, на території м.Львова в користуванні Львівського КЕУ, а саме військового містечка № НОМЕР_1 знаходиться 2,30 га земель, що охоплюється вул. Студинського, 4, 6, 12.

У 1987 році в межах земельних ділянок загальною площею 2,30 га, а саме поруч з будинком АДРЕСА_2 розпочалось будівництво багатоквартирного житлового будинку шифр 49/87, площа земельної ділянки 1387 кв.м. Замовником будівництва виступало Управління (квартирно-експлуатаційне) Західного оперативного командування. За відсутності фінансування будівництво було зупинене.

Під час зведення фундаменту, з метою повноцінного будівництва цього житлового будинку, виникла необхідність залучення додаткової площі, а тому КЕУ надало ОСОБА_3 та його дружині ОСОБА_4 дві квартири в будинку АДРЕСА_2 , в обмін на житловий будинок по АДРЕСА_3 , який межував з ділянкою проведення будівельних робіт.

16.07.2004 Квартирно-експлуатаційне управління Західного оперативного командування в особі ОСОБА_5 передало об`єкт незавершеного будівництва 76 квартирного житлового будинку шифр 49/87 новому замовнику - Західному управлінню капітального будівництва Міністерства оборони України.

Факт наявності фундаменту МОУ на вказаній земельній ділянці підтверджено також викопіюванням з Плану м. Львова датованим 23 червня 2005 року.

Таким чином, вважають, що об`єкти нерухомості на АДРЕСА_3 , недобудований житловий будинок (фундамент) та прилегла територія військового містечка № НОМЕР_1 належали державі в особі Міністерства оборони України, протягом 2004-2015 років будь-яких будівельних робіт ЗУКБ не проводило.

Зазначає, що рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 03.08.2009 у справі №2-2149/09 визнано за ОСОБА_6 право власності на індивідуальний житловий будинок площею 33,5 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_3 за спадковою справою. На підставі вказаного рішення за ОСОБА_6 зареєстровано право власності, що стверджується витягом № 23801468 від 09.09.2009.

У подальшому, на підставі договору купівлі-продажу будинку № 2442 від 01.10.2009 право власності індивідуальний житловий будинок площею 33,5 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_3 зареєстровано за ОСОБА_2 , що підтверджується витягом № 24052873 від 06.10.2009.

Рішенням Шевченківського районного суду від 16.09.2009 справа № 2-2435/09 визнано за ОСОБА_6 право власності на нежитлові приміщення майстерні загальною площею 185,6 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_3 .

На підставі вказаного рішення, ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» проведено реєстрацію права власності на нерухоме майно на нежитлові приміщення майстерні та сараю загальною площею 185,6 кв. м. за ОСОБА_6 , який 01 жовтня 2009 року відповідно до договору купівлі - продажу № 2446, посвідченого приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу Тишківською Р.І., продав приміщення майстерні, розташоване на АДРЕСА_3 ОСОБА_2 .

Покликається на те, що із вищезазначеного встановлено, що майно, яке є предметом договору не існує та не існувало в натурі, а під виглядом вказаного майна незаконно відчужено незавершене будівництво житлового будинку Міністерства оборони України.

Крім того, громадянин України з установчими даними ОСОБА_6 - не існує, а є громадянин ОСОБА_7 з відповідним ідентифікаційним номером.

Також встановлено, що рішення, копія якого міститься в матеріалах інвентарної справи, судом ніколи не приймалося і справа така не розглядалася, а за № 2-2435/2009 в Шевченківському районному суді м. Львова зареєстрована цивільна справа за позовом про розірвання шлюбу.

Встановлений та допитаний у рамках кримінального провадження ОСОБА_7 повідомив, що право власності на об`єкти нерухомого майна по АДРЕСА_3 він ніколи не набував, а відповідно і не продавав ОСОБА_2 .

Факт наявності на вказаній земельній ділянці недобудованого житлового будинку Міністерства оборони України та їх незаконного знесення підтверджені аудиторським звітом за результатами проведення аудиту ефективності діяльності Західного управління капітального будівництва МО України за період з 1 січня 2014 року по 30 вересня 2015 року.

Вважають, що таким чином, невстановленими особами було підроблено судові рішення про визнання права власності на нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_3 , за ОСОБА_6 , що стало підставою для знищення майна Міністерства оборони України вартістю 358. тис. грн. та заволодіння земельною ділянкою, на якій таке майно розташоване. Будь-яких рішень (погоджень) Міністерства оборони України або інших уповноважених органів щодо вилучення майна та земельної ділянки не приймалось. Будь-яких коштів чи компенсацій за незаконно вилучене майно держава в особі Міністерства оборони України не отримала.

Просив суд визнати незаконним і скасувати рішення ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від 09 вересня 2009 року (реєстраційний номер 28011256, номер запису 8843) про реєстрацію права власності на індивідуальний житловий будинок площею 33,5 кв.м. розташований за адресою: АДРЕСА_3 за ОСОБА_6 ; визнати незаконним і скасувати рішення ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від 06 жовтня 2009 року (реєстраційний номер 28011256, номер запису 8843) про реєстрацію права власності на індивідуальний житловий будинок площею 33,5 кв.м. розташований за адресою: АДРЕСА_3 за ОСОБА_2 ; визнати незаконним і скасувати рішення ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від 30 вересня 2009 року (реєстраційний номер 28405194) про реєстрацію права власності на нежитлові приміщення майстерні загальною площею 185,6 кв.м. розташовані за адресою: АДРЕСА_3 за ОСОБА_6 ; визнати незаконним і скасувати рішення Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від 06 жовтня 2009 року (реєстраційний номер 28405194) про реєстрацію права власності на нежитлові приміщення майстерні загальною площею 185,6 кв.м. розташовані за адресою: АДРЕСА_3 за ОСОБА_2 ; стягнути судові витрати.

Оскаржуваним рішеннямШевченківського районного суду м. Львова від 23 вересня 2022 року у задоволенні позову заступника військового прокурора Львівського гарнізону Р.Бучко в інтересах позивача Міністерства оборони України до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Ацилут», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Західне управління капітального будівництва Міністерства оборони України про визнання незаконною та скасування державної реєстрації - відмовлено.

Рішення суду оскаржили Львівська спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Західного регіону, в особі заступника керівника Р.Бучко та ТзОВ «Ацитул».

В апеляційній скарзі Львівська спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Західного регіону, зазначає, що рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Покликається на те, що реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави, сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовану презумпцію права власності такої особи.

Державна реєстрація не є правовстановлюючим актом, а лише засвідченням права, набутого на підставі закону, при цьому, розглядаючи справу, суд не врахував документів, які були підставою для реєстрації права власності, у зв`язку з відсутністю не дослідив оригіналів таких, що призвело до прийняття незаконного рішення.

Не погоджується із висновком суду про те, що факт відсутності судового рішення, яке стало підставою для реєстрації права власності необхідно доводити фактом притягнення до відповідальності осіб, винних у підробці.

Зокрема, зазначає, що прокурор заперечує наявність рішень суду, тому обов`язок доказування лежить на особі, яка стверджує про їх наявність, відсутності рішення суду за його фізичної відсутності доводити не потрібно.

При цьому, звертає увагу, що у матеріалах справи наявне офіційне повідомлення Шевченківського районного суду м. Львова про відсутність рішення за відповідними реквізитами.

Покликаючись на правові позиції висловлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року, справа № 359/3373/16, зазначає, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону, не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване.

Також, не погоджується з висновком суду про те, що прокурором обрано невідповідний спосіб захисту порушеного права, оскільки закон не передбачає такого способу захисту порушених прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію, при цьому прокурор не заявляв позовних вимог про скасування запису про реєстрацію речових прав.

Зазначає, що право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діями наслідкам.

Покликаючись на ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» зазначає, що чинна редакція закону встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи, як судове рішення про скасування державної реєстрації прав, що відповідає судовій практиці касаційної інстанції.

Просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 23 вересня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В апеляційній скарзі ТзОВ «Ацитул» зазначає, що деякі обставини, встановлені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення, не відповідають дійсності.

Покликаючись на рішення виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів № 349 від 20.08.1981, зазначає, що таким не вирішувалося питання про землекористування земельною ділянкою та надання дозволу на виконання будівельних робіт.

Так, до позовної заяви не долучено будь якого документу, який би посвідчував право користування земельною ділянкою військового містечка № НОМЕР_1 , що підтверджується і інформацією відділу Держземаганства у м. Львові від 05.05.2015 № 10-1323-0.2-2257/2-15, відповідно до якої земельна ділянка військового містечка № НОМЕР_1 у м. Львові використовується без належного оформлених правовстановлюючих документі на землекористування.

Як слідує з відповіді КЕВ м. Львова від 17.11.2017 № 6794, будь які рішення чи інші підтверджуючі документи про відведення земельної ділянки площею 2,30 га, що охоплюється вул. Студинського, 4, 6, 12, в КЕВ м. Львова відсутні.

Відсутність правовстановлюючих документів на земельну ділянку, а отже і будь яких прав на неї позивача, підтверджується також і Актом інвентаризації земель Міністерства оборони України на території м. Львова.

Враховуючи наведене, у матеріалах справи відсутня будь яка інформація, яка б дозволяла ідентифікувати земельну ділянку військового містечка № НОМЕР_1 та визначити її на місцевості, розмір, конфігурацію такої, кадастровий номер та план, поворотні точки меж, суміжних землекористувачів, плани чи схеми, виготовлені уповноваженими на те особами.

Факт накладення земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_1 на земельну ділянку на АДРЕСА_4 , належними та допустимими доказами не підтверджено.

Також, не погоджується з висновками суду про віднесення ймовірного фундаменту до військового містечка № НОМЕР_1 .

Відповідно до Розпорядження КМУ № 193-р від 03.02.2010 «Про передачу нерухомого військового майна у м. Львові» до складу військового містечка № НОМЕР_1 входять лише житлові будинки АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 та трансформаторна підстанція № 1484 разом з кабельними лініями електропостачання.

Зазначене підтверджується і ухвалою Львівської міської ради № 2651 від 21.05.2009 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 29.12.2005 № 3028».

На підставі актів приймання-передачі військового майна від 29.05.2015, які затверджені наказом начальника Управління житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради № 544 від 30.09.2015, житлові будинки АДРЕСА_5 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , які належали до сфери управління Міністерства оборони України, передано територіальній громаді м. Львова.

Тобто, жодний фундамент (об`єкт незавершеного будівництва) не входив до складу військового містечка № НОМЕР_1 у м. Львові, при цьому навіть при умові наявності такого фундаменту, такий повинен був бути переданий у власність територіальної громади м. Львова, яка, на момент звернення заступника військового прокурора з даним позовом, буде належним розпорядником як нерухомого майна, так і земельної ділянки.

На думку апелянта, допит ОСОБА_7 у кримінальному провадженні не можна вважати належним та допустимим з огляду на саму відмінність сторони договору купівлі-продажу будинку від 01.10.2009.

Також вважає, що листи 03-2247 вих. -18 від 27.06.2018 та № 33-729 вих.-20 від 25.03.2020 військового прокурора адресовані Міністерству оборони України не можуть бути доказом того, що майно, яке є предметом договору не існує та не існувало в натурі, а під виглядом такого, нібито, незаконно відчужено незавершене будівництво житлового будинку МОУ за відповідною адресою.

Просить змінити рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 23 вересня 2022 року в частині встановлених судом у мотивувальній частині обставин. Виключити із змісту рішення таке:

«Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів № 349 від 20.08.1981 року надано дозвіл КЕУ ПрикВО на проектування і комплексну забудову житлового мікрорайону АДРЕСА_1 у відповідності до проекту детального планування північного житлового району. Згідно акту інвентаризації земель МО України від 1993 року на території м.Львова в користуванні Львівського КЕЧ, а саме військового містечка № НОМЕР_1 знаходиться 2,30 га земель, що охоплюється вул.Студинського, 4, 6, 12»

«У 1987 році в межах земельних ділянок загальною площею 2,30 га, а саме поруч з будинком АДРЕСА_2 розпочалось будівництво багатоквартирного житлового будинку шифр 49/87, площа земельної ділянки 1387 кв.м. Замовником будівництва виступало Управління (квартирно-експлуатаційне) Західного оперативного командування. За відсутності фінансування будівництво було зупинене. Під час зведення фундаменту, з метою повноцінного будівництва цього житлового будинку, виникла необхідність залучення додаткової площі, а тому КЕУ надало гр. ОСОБА_3 та його дружині ОСОБА_4 дві квартири в будинку АДРЕСА_9 , який межував з ділянкою проведення будівельних робіт. 16.07.2004 Квартирно-експлуатаційне управління Західного оперативного командування в особі ОСОБА_5 передало об`єкт незавершеного будівництва 76 квартирного житлового будинку шифр 49/87 новому замовнику - Західному управлінню капітального будівництва Міністерства оборони України. Факт наявності фундаменту МОУ на вказаній земельній ділянці підтверджено також викопіюванням з Плану м. Львова датованим 23 червня 2005 року»

«Встановлений та допитаний у рамках кримінального провадження ОСОБА_7 повідомив, що право власності на об`єкти нерухомого майна по АДРЕСА_3 він ніколи не набував, а відповідно і не продавав ОСОБА_2 ».

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора Бучка Р.В. та представника позивача ОСОБА_1 на підтримку доводів скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення враховуючи таке.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Ухвалюючи оскаржуване рішення та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що 14.12.2015 Управління архітектури Департаменту містобудування Львівської міської ради видано ТзОВ «Ацитул» містобудівні умови на обмеження забудови земельної ділянки на АДРЕСА_4 , 28.12.2015 ТзОВ «Ацилут» отримало декларацію на початок виконання будівельних робіт з будівництва багатоквартирного житлового будинку з нежитловими приміщеннями та підземним паркінгом за цією адресою.

З довідки ПП «БТІ Експрес-сервіс» № 34 від 15.05.2015 вбачається, що нежитлові приміщення будівлі майстерні на АДРЕСА_4 знесено, а на місці знесених нежитлових приміщень на підставі повідомлення про початок будівельних робіт ЛВ №010150860086 від 26.03.2015 ведуться будівельні роботи, відтак з врахуванням того, що відомості про право власності ТзОВ «Ацилут» на нежитлові приміщення майстерні на вул.Багалія, 5, 5а у м.Львові є чинними, ніким не скасовані, суд дійшов висновку, що будь які доводи прокурора щодо ймовірного неіснування в натурі майна, яке було предметом спірного договору, є необґрунтованими та безпідставними.

Також, суд звернув увагу на те, що ухвалення судом рішення про визнання незаконним і скасування рішення Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Таким чином, закон не передбачає такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, оскільки належним способом захисту є скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, однак позивачем не наведено підстав для скасування рішення державного реєстратора.

Щодо покликання позивача на підроблені судові рішення про визнання права власності на нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_3 , за ОСОБА_6 , що стало підставою для знищення майна Міністерства оборони України вартістю 358 тис. грн. та заволодіння земельною ділянкою, на якій таке майно розташоване, суд вказав, що прокурор не подав суду доказів притягнення винних осіб до відповідальності за підроблення документів.

Перевіряючи оскаржуване рішення колегія суддів виходить з такого.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 16ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів, однак за їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Право на захист особа здійснює на свій розсуд (ст. 20 ЦК України).

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силуст. 12 ЦПК Українизобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Разом із тим, відповідно до положень статті 13ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права іншихосіб,завдатишкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 ЦК України).

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, юридичні факти,заподіяння матеріальної та моральної шкоди тощо, а також вони можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ст. 11 ЦК України).

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Таким чином, правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом (постанова Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у цивільній справі 337/474/14-ц, провадження № 61-15813сво18).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного правам чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведене узгоджуєтьсяз правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження№ 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження№ 12-186гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження№ 14-338цс18) та від 04 червня2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження№ 12-304гс18).

Іншими словами, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

З матеріалів справи встановлено, що рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів № 349 від 20.08.1981 надано дозвіл КЕУ ПрикВО на проектування і комплексну забудову житлового мікрорайону АДРЕСА_1 у відповідності до проекту детального планування північного житлового району.

Згідно із актом інвентаризації земель МО України від 1993 року на території м.Львова в користуванні Львівського КЕЧ, а саме військового містечка № НОМЕР_1 знаходиться 2,30 га земель, що охоплюється вул.Студинського, 4, 6, 12.

У 1987 році в межах земельних ділянок загальною площею 2,30 га, а саме поруч з будинком АДРЕСА_2 розпочалось будівництво багатоквартирного житлового будинку шифр 49/87, площа земельної ділянки 1387 кв.м. Замовником будівництва виступало Управління (квартирно-експлуатаційне) Західного оперативного командування. За відсутності фінансування будівництво було зупинене.

Під час зведення фундаменту, з метою повноцінного будівництва цього житлового будинку, виникла необхідність залучення додаткової площі, а тому КЕУ надало ОСОБА_3 та його дружині ОСОБА_4 дві квартири в будинку АДРЕСА_9 , який межував з ділянкою проведення будівельних робіт.

16.07.2004 Квартирно-експлуатаційне управління Західного оперативного командування в особі ОСОБА_5 передало об`єкт незавершеного будівництва 76 квартирного житлового будинку шифр 49/87 новому замовнику - Західному управлінню капітального будівництва Міністерства оборони України.

Факт наявності фундаменту МОУ на вказаній земельній ділянці підтверджено також викопіюванням з Плану м. Львова датованим 23 червня 2005 року.

В свою чергу, 09.09.2009 Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», реєстраційний номер 28011256 проведено реєстрацію права власності за ОСОБА_6 на індивідуальний житловий будинок площею 33,5 кв.м. в цілому, розташований за адресою: АДРЕСА_3 . Підставою реєстрації зазначено рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 03.08.2009 року (т. 1 а.с.112).

У подальшому, на підставі договору купівлі-продажу будинку №2442 від 01.10.2009 право власності на індивідуальний житловий будинок площею 33,5 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_3 зареєстровано за ОСОБА_2 , що підтверджується витягом №24052873 від 06.10.2009 (т. 1 а.с. 114, 115).

30.09.2009 Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», реєстраційний номер 28405194 проведено реєстрацію права власності за ОСОБА_6 на нежитлові приміщення майстерні та сараю загальною площею 185,6 кв. м., розташований за адресою: АДРЕСА_3 . Підставою реєстрації зазначено рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 16.08.2009 року (т. 1 а.с. 117).

01 жовтня 2009 року ОСОБА_6 відповідно до договору купівлі - продажу № 2446, посвідченого приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу Тишківською Р.І. продав приміщення майстерні, розташоване по АДРЕСА_3 ОСОБА_2 , а остання передала нежитлове приміщення майстерні загальною площею 185,6 кв.м. що на АДРЕСА_3 в статутний капітал ТзОВ «Ацилут» (т. 1 а.с. 123, 124).

Відповідно до наказу Управління комунальної власності департаменту економічної політики ЛМР №423-нж-ш від 15 березня 2010 року ТзОВ «Ацилут» зареєструвало в Обласному комунальному підприємстві Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» право власності на вищевказані нежитлові приміщення площею 185,6 кв.м. та розробило технічну документацію на земельну ділянку що на АДРЕСА_4 .

Беручи до уваги встановлені під час розгляду справи обставини щодо початку будівництва у 1987 році поруч з будинком АДРЕСА_10 , замовником якого виступало Управління (квартирно-експлуатаційне) Західного оперативного командування, зведення фундаменту, залучення додаткової площі, надання ОСОБА_3 та його дружині ОСОБА_4 двох квартир в будинку АДРЕСА_9 , який межував з ділянкою проведення будівельних робіт, передача 16.07.2004 об`єкту незавершеного будівництва 76 квартирного житлового будинку шифр 49/87 новому замовнику - Західному управлінню капітального будівництва Міністерства оборони України, колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта ТзОВ «Ацилут» про зміну рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 23 вересня 2022 року в частині встановлених судом у мотивувальній частині обставин.

Окремо колегія суддів звертає увагу на те, що суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, ЗК України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Згідно із ст.79ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до ст.79-1ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Частиною 1 ст. 78 Земельного кодексуУкраїни право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає інформацію щодо меж земельної ділянки та інформацію, важливу для визначення можливості використання земельної ділянки у той чи інший спосіб, зокрема перелік обмежень у використанні земельних ділянок (меж охоронних зон (наприклад, біля ліній електропередач), зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель); матеріали погодження проекту землеустрою тощо (ст. 50 Закону України "Про землеустрій".

Поряд з цим, отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність або у користування є лише першою стадією у процедурі вирішення питання про передачу земельної ділянки зацікавленій особі.

Надання дозволу на розробку проєкту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку. Такий висновок щодо застосування норм права наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №380/624/16-ц.

Таким чином, дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, аби мати змогу у подальшому точно визначити об`єкт відведення.

Як зазначено вище, рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів № 349 від 20.08.1981 КЕУ ПрикВО надано дозвіл на проектування та комплексну забудову житлового мікрорайону АДРЕСА_1 у відповідності до проекту детального планування північного житлового району. Вказаним рішенням зобов`язано Архітектурно-планувальне управління м. Львова видати вихідні дані на проектування, а КЕУ ПрикВО розробити проектну документацію на комплексну забудову житлового мікрорайону та погодити таку у встановленому порядку.

Однак, вказаним рішенням не вирішувалося питання про надання у користування або передачу у власність земельної ділянки.

Таким чином, матеріали справи не містять належних доказів наявності у Міністерства оборони України зареєстрованого права власності чи іншого речового права (користування) земельною ділянкою, на якій знаходився за доводами позивача, спірний об`єкт, а саме розпочате будівництво багатоквартирного житлового будинку шифр 49/87, відтак відсутні підстави для висновку про наявність у позивача суб`єктивного права на захист.

Що стосується обраного прокурором способу захисту, колегія суддів звертає увагу на таке.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова 25 травня 2020 року, справа №466/5105/18 відмовлено у задоволенні позову Заступника військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах Міністерства оборони України до ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , третя особа: ТзОВ "Ацилут", третя особа: приватний нотаріус Львівського нотаріального округу Тишківська Р.І. про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 08 липня 2021 року прийнято відмову Військової прокуратури Львівського гарнізову, яка діє в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, яку підтримав представник Міністрства оборони України від позову, провадження у справі закрито.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 25 травня 2020 року, у цій справі визнано нечинним.

У контексті покликання на підроблені судові рішення про визнання права власності на нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_3 , за ОСОБА_6 , що стало підставою для знищення майна Міністерства оборони України вартістю 358000,00 грн. та заволодіння земельною ділянкою, на якій таке майно розташоване, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що прокурором не подано суду доказів притягнення винних осіб до відповідальності за підроблення документів, що відповідає правовій позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 26.06.2018 року, справа № 808/2360/17. При цьому, покликання лише на показання свідка ОСОБА_7 у рамках кримінального провадження про те, що право власності на об`єкти нерухомого майна по АДРЕСА_3 він ніколи не набував, а відповідно і не продавав ОСОБА_2 , висновків суду спростувати не можуть.

В свою чергу, судом встановлено, що ухвалою Львівської міської ради № 4191 від 18.12.2014 «Про затвердження ТзОВ «Ацилут» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на АДРЕСА_11 , ТзОВ «Ацилут» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано земельну ділянку загальною площею 0,1462 га (кадастровий номер 4610137500:09:002:0084) на АДРЕСА_11 в оренду терміном на 10 років для будівництва і обслуговування житлового будинку.

На підставі ухвали, 27.02.2015 між Львівською міською радою та ТзОВ «Ацитул» укладено договір оренди землі № Ш-3320 щодо земельної ділянки на АДРЕСА_3 та АДРЕСА_12 терміном на 10 років до 18.12.2024, що вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 16.03.2015 (т. 1 а.с. 179).

Також, відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 26.08.2014 земельна ділянка площею 0,1462 га та кадастровим номером 4610137500:09:002:0084 на АДРЕСА_3 та АДРЕСА_13 належить до земель житлової та громадської забудови.

Ухвали Львівської міської ради №3776 від 31.07.2014 та № 4191 від 18.12.2014 є чинними.

14.12.2015 Управління архітектури Департаменту містобудування Львівської міської ради ТзОВ «Ацитул» видало містобудівні умови на обмеження забудови земельної ділянки на АДРЕСА_4 .

28.12.2015 ТзОВ «Ацилут» отримало декларацію на початок виконання будівельних робіт з будівництва багатоквартирного житлового будинку з нежитловими приміщеннями та підземним паркінгом на АДРЕСА_4 .

Як вбачається з довідки ПП «БТІ Експрес-сервіс» № 34 від 15.05.2015, нежитлові приміщення будівлі майстерні на АДРЕСА_4 знесено, а на місці знесених нежитлових приміщень на підставі повідомлення про початок будівельних робіт ЛВ №010150860086 від 26.03.2015 ведуться будівельні роботи (т. 1 а.с.199- 267, т. 3 а с. 22-46).

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки відомості про право власності ТзОВ «Ацилут» на нежитлові приміщення майстерні на вул. Багалія, 5, 5а у м. Львові є чинними, ніким не скасовані, то будь-які доводи прокурора щодо неіснування майна, яке було предметом спірного договору в натурі, є необґрунтованими та безпідставними.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.

Набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти.

Згідно ізст. 328 ЦК Україниправо власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Моментом виникнення майнових прав, а саме: суб`єктивних прав учасників правовідносин, пов`язаних із володінням, користуванням і розпорядженням майном, є момент набуття права власності.

Згідно із положеннями частини першоїстатті 182 ЦК Україниправо власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (частина четвертастатті 334 ЦК України).

При вирішенні питання щодо правомірності набуття права власності суд повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб, позивач набув чи має намір набути право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному законом.

В свою чергу, колегія суддів розділяє висновок місцевого суду про те, що прокурором обрано неефективний спосіб захисту своїх прав, оскільки визнання незаконним і скасування рішення Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від 09 вересня 2009 року про реєстрацію права власності на індивідуальний житловий будинок площею за адресою: АДРЕСА_3 за ОСОБА_6 та від 06 жовтня 2009 року за ОСОБА_2 , а також про визнання незаконним і скасування рішення ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від 30 вересня 2009 року про реєстрацію права власності на нежитлові приміщення майстерні загальною площею 185,6 кв.м. розташовані за адресою: АДРЕСА_3 за ОСОБА_6 та від 06 жовтня 2009 року за ОСОБА_2 , не призведе до поновлення порушених прав позивача Міністерства оборони України, оскільки право власності ТзОВ «Ацилут» на індивідуальний житловий будинок та нежитлові приміщення майстерні на АДРЕСА_4 є чинним, ніким не скасоване.

Ухвалення судом рішення про визнання незаконним і скасування рішення Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав), про що прокурор в межах даної цивільної справи не просив.

Відповідно до ст.375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційні скарги Львівської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону та Товариства з обмеженою відповідальністю «Ацилут» залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 23 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 24 січня 2024 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк