Постанова

від 22.01.2024 по справі 947/13957/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2671/24

Справа № 947/13957/23

Головуючий у першій інстанції Луняченко В.О.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.01.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

Головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Громіка Р.Д.,

Драгомерецького М.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Берзінь Сергія Людвиговича на рішення Київського районного суду м. Одеси від 13.09.2023 року, ухваленого під головуванням судді Луняченка В.О., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова-правова група «Захист» про визнання несправедливим та недійсним договору про надання правової допомоги, стягнення сплаченого авансу, пені і моральної шкоди,

встановив:

08.05.2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ТОВ «Фінансова-правова група «Захист» про визнання несправедливим та недійсним договору про надання правової допомоги №23032303 від 23.03.2022 року (далі Договір), стягнення сплаченого авансу у розмірі 16000,00 грн., пені за прострочення виконання зобов`язання у розмірі 21 840,00 грн. та моральної шкоди у розмірі 20000,00 грн.

Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що після укладення відповідного Договору позивач, якому не сподобалась повільність виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо надання відповідних правових послуг та ретельно ознайомившись із умовами Договору, позивач зрозумів про несправедливість пунктів Договору, які порушують його права як споживача послуг. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив повернути сплачений аванс, пеню за прострочення повернення грошового зобов`язання та моральну шкоду, яку він вважає спричиненою невиконанням вимог згідно договору відповідачем.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 13.09.2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено (а.с.92-93).

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Берзінь С.Л. ставить питання про скасування рішення Київського районного суду м. Одеси від 13.09.2023 року, ухвалення нового рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі (а.с.96-99).

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється 22.01.2024 року в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, у зв`язку з чим судове засідання не проводиться.

Згідно приписів ч.1ст.369 ЦПК Україниапеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи,як малозначна у зв`язку з її незначною складністю (ч. ч. 4, 6 ст. 19, ч. ч. 1, 2, 4 ст. 274 ЦПК України).

Крім того, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Таким чином, датою складання цього судового рішення є 22.01.2024 року.

При цьому, колегія суддів зазначає, що провадження по даній справі було відкрито ухвалою Одеського апеляційного суду від 20.11.2023 року (а.с.106), згідно якої розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без проведення судового засідання, та без повідомлення учасників справи, копію ухвали останні отримали належним чином, що передбачено ст. 130 ЦПК України. Колегія суддів також зазначає, що учасники справи належним чином повідомлені про відкриття апеляційного провадження та про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без проведення судового засідання, та без повідомлення учасників справи (а.с.107-111).

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови у задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено факт не виконання або неналежного виконання відповідачем умов Договору, а також несправедливість умов Договору (а.с.90,92-93).

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами першою, другою ст.215ЦКУкраїни встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5-6 ст. 203 цього Кодексу.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку ( ч.1 ст. 509 ЦК України).

За змістом положень ч.ч. 1, 2 ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Згідно ч.ч. 1-3 ст. 538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання.При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов`язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону.У разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності (ч.1 ст. 546 ЦК України).

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст.6цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст. 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто.У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Статтею 903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.907 ЦК України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

З матеріалів справи вбачається, що 23.03.2023 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ФПГ Захист» укладено договір № 23032303 про надання правничої допомоги (а.с.24).

Згідно п.3.1 вказаного Договору вартість послуг становить 40000,00 грн. Замовник має сплатити кошти за вищевказані послуги в наступні терміни: 23.03.2023 року 8000,00 грн., 29.03.2023 року 16000,00 грн., 03.04.2023 року 16000,00 грн. (а.с.24).

Також умовами п. 2.3.3 Договору виконавцю дозволено залучати для роботи сторонніх спеціалістів, за рахунок замовника.

23.03.2023 року та 29.03.2023 року позивачем було сплачено на рахунок виконавця по 8000,00 грн., а всього 16000,00 грн., що підтверджується відповідними квитанціями №№23032302, 23032303 (а.с.11).

29.03.2023 року ОСОБА_1 уклав окремий договір про надання правничої допомоги №29.03.2023 із адвокатом Осьмініним С.Д. (а.с.66).

07.04.2023 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про розірвання договору від 23.03.2023 року про надання юридичних послуг та просив повернути аванс у розмірі 16000,00 грн. (а.с.12).

Крім того, 20.04.2023 року позивачем була направлена заява через електронну пошту щодо вимоги про повернення авансу у розмірі 16000,00 грн. (а.с.14). 22.04.2023 року ОСОБА_1 направив повідомлення адвокату Осмініну С.Д. про розірвання договору від 29.03.2023 року в односторонньому порядку (а.с.65). Після цього, позивач неодноразово вимагав у відповідача у письмовому порядку повернення грошей (а.с.15-16).

Відповідно до п. 3.1., п.3.3. Договору у вартість юридичних послуг входить правовий аналіз життєвої ситуації замовника, що становить 30% від суми договору, а також підбір нормативно-правових актів, що становить 20% від суми договору про надання юридичних послуг, що є фактично виконаним в момент підписання договору.

Таким чином, між сторонами узгоджено передоплату з надання послуг, та позивачем у день підписання спірного Договору частково (на 50%) отримано відповідні послуги.

Після узгодження вказаних умов у сторін виникли зобов`язання, а саме: після повної оплати замовником вартості визначених Договором послуг виконавець приступає до виконання своїх зобов`язань (п.п.2.1.2. Договору).

За правиламист.570ЦК Українизавдатком єгрошова сумаабо рухомемайно,що видаєтьсякредиторові боржникому рахунокналежних знього задоговором платежів,на підтвердженнязобов`язанняі назабезпечення йоговиконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Пунктом 3.7. Договору визначено, що замовник має право відмовитися від виконання зобов`язань за договором за умови оплати виконавцю фактично понесених ним витрат, пов`язаних з виконанням договору (а.с.24-зворот).

Як вже зазначалося, 23.03.2023 року та 29.03.2023 року позивачем було сплачено на рахунок відповідача за наданні послуги кошти у загальному розмірі 16000,00 грн., що передбачено п.3.2. Договору, а тому, в сенсі ст. 570 ЦК України, вказані кошти не можуть вважатися авансом, як стверджує позивач.

Крім того, у заяві про розірвання Договору позивач зазначив, що підставою для такого розірвання є згода сторін. Однак заявником не зазначено, якою саме згодою обумовлено таке розірвання. Також в заяві не зазначено, що розірвання відбулося з вини виконавця (не виконання умов договору, порушення умов договору тощо).

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки позивачу був представлений безпосередній спеціаліст, який мав здійснювати дії по захисту інтересів замовника, посилання позивача на бездіяльність відповідача є також безпідставними.

Щодо визнання несправедливими умови Договору, слід зазначити наступне.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у позові в частині визнання несправедливими умови Договору, зокрема, які визначені у п. 2.3.4. Договору (виконавець має право відмовитися від виконання зобов`язань за цим Договором в односторонньому порядку без повідомлення замовника), оскільки вони мають чітко визначений порядок, який пов`язаний із діями самого замовника та не відносяться до свавілля сторони без відповідної компенсації, а тому не можуть вважатися несправедливими.

Також не можуть вважатися несправедливими умови Договору, визначенні п.п. 2.3.1., 2.3.2., 2.3.4., 2.3.5. (виконавець має право самостійно визначати стратегію та тактику надання юридичних послуг, зазначених у п. 1.2. Договору; відмовитися від надання юридичних послуг, зазначений у п. 1.2 Договору; відмовитись від надання юридичних послуг, зазначених в п. 1.2 Договору, якщо виконавцю стане відомо, що виконання послуг призведе до порушення законодавства України або спричинить шкоду виконавцю; невиконання замовником зобов`язань з оплати юридичних послуг; вартість юридичних послуг розраховується згідно з прейскурантом ТОВ «ФНГ «Захист», замовник на момент підписання цього Договору з прейскурантом цін ознайомлений в повному обсязі; замовник має право відмовитися від виконання зобов`язань за умови оплати виконавцю фактично понесених ним витрат, пов`язаних із виконанням договору; сума сплаченого згідно п.3.1 Договору у разі відмови замовника від даного Договору та/або порушення ним своїх зобов`язань поверненню не підлягає), оскільки вказані умови Договору не є такими, що свідчать про суттєвий дисбаланс прав та обов`язків сторін.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного і обґрунтованого висновку про те, що є недоведеними з боку сторони позивача вимоги щодо несправедливості Договору у зв`язку із порушенням умовами Договору принципу добросовісності та істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін.

Такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з того, що сторонами узгоджено передплата надання послуг, з яких половина послуг, у вигляді відповідного аналізу та підготовки нормативно-правової бази вважалось виконаними на момент підписання Договору. Після узгодження вказаних умов у сторін виникли зустрічні зобов`язання після повної оплати замовником вартості визначених Договором послуг виконавець приступає до виконання своїх зобов`язань.

Судом першої інстанції встановлено, що на момент подання замовником заяви про розірвання Договору ним не було внесено 50% вартості визначених у Договорі послуг, тобто не була здійснена оплата і тих послуг, які були визначені сторонами як такі, які вже надані.

Тобто, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність того факту, що внесена сума у розмірі 16 000 грн. є забезпеченням виконання умов Договору, тобто завдатком або авансом (згідно вимог ст. 570 УЦК України), а тому вказана сума не є авансовим платежем.

Щодо стягнення з відповідача пені та моральної шкоди, слід зазначити наступне.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає:1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною 1 статті 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діямичи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч.2 цієї статті.

Згідно ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Зважаючи на те, що позовні вимоги в частині визнання недійсним Договору та визнання несправедливими умови Договору є недоведеними, стягнення пені та моральної шкоди є похідними вимогами від позовних вимог, суд першої інстанції також прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні вимоги щодо стягнення пені та моральної шкоди.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі Конвенція) не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване судове рішення суду - залишити без змін.

Оскільки зазначена справа згідно п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України є малозначною, то дана постанова в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст.375, 381 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Берзінь Сергія Людвиговича залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 13.09.2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

Р.Д. Громік

М.М. Драгомерецький