Рішення від 26.01.2024 по справі 400/12029/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 січня 2024 р. № 400/12029/23 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області - про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом, що містив вимоги:

« 1. Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації в Миколаївській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди із відповідними доплатами, згідно Закону України № 1402-VIII від 02.06.2016, та допомоги на оздоровлення (за 2022-2023 роки) судді Корабельного районного суду м. Миколаєва ОСОБА_1 із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2102,00 грн. у період з 01.01.2022 по дату ухвалення судового рішення у даній справі.

2. Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації в Миколаївській області нарахувати та виплатити судді Корабельного районного суду м. Миколаєва ОСОБА_1 :

-суму недоплаченої у період з 01.01.2022 по 31.12.2022 суддівської винагороди із відповідними доплатами, згідно Закону України № 1402-VIII від 02.06.2016, та допомоги на оздоровлення за 2022 рік із застосуванням у розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2 481,00 грн.;

-суму недоплаченої у період з 01.01.2023 по день ухвалення судового рішення у даній справі суддівської винагороди із відповідними доплатами, згідно Закону України № 1402-VIII від 02.06.2016, та допомоги на оздоровлення за 2023 рік із застосуванням у розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2684,00 грн., відповідно до вимог ст. 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», виходячи з базового розмірі посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів …».

Відповідачем у позові ОСОБА_1 вказала Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області; третьою особою Головне управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області.

На обґрунтування вимог позивач, зокрема, зазначила, що у період з 01.01.2022 до дня звернення її з позовом щомісячна винагорода судді нараховується та виплачується їй із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 2 102 грн, що, на думку ОСОБА_1 , не відповідає вимогам Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Позивач вважає, що відповідач був зобов`язаний здійснювати всі нарахування та виплати у відповідні місяці із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2 481 грн у 2022 році (Закон України від 02.12.2021 № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік», далі Закон № 1928) та 2 684 грн у 2023 році (Закон України від 03.11.2022 № 2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік», далі Закон № 2710). Недотримання відповідачем цього обов`язку призвело до порушення права позивача на належне матеріальне забезпечення.

Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області (далі Управління або відповідач) позов не визнало, у відзиві (арк. 31-35), зокрема, вказало, що воно як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування норм законів, якими визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, що застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді. Цей показник з 01.01.2021 є незмінним та дорівнює 2 102 грн.

Правом подати відповідь на відзив позивач не скористалася.

Третя особа подала пояснення (арк. 40-41), в яких заперечила позовні вимоги та вказала на безпідставність залучення її до участі у справі.

На підставі частини дев`ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглянув справу у письмовому провадженні.

Як встановлено судом на підставі доданих до позову листів Управління від 12.09.2023 № 7/1-1064/23 (арк. 7), від 12.09.2023 № 7/1-1065/23 (арк. 8), при обчисленні суми суддівської винагороди позивача (суддя місцевого суду) у 2022 та у 2023 роках відповідач виходив з того, що оклад судді дорівнює 69 366 грн (30 х 2 102 грн = 63 060 грн х 1,1).

За твердженнями позивача, її оклад мав дорівнювати: у 2022 році - 81 873 грн (30 х 2 481 грн = 74 430 грн х 1,1), у 2023 році 88 572 грн (30 х 2 684 грн = 80 520 грн х 1,1).

Відповідно до частини третьої статті 135 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі Закон № 1402), базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. У частині четвертій цієї ж статті зазначено, що якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб, до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, застосовується регіональний коефіцієнт 1,1.

У частині п`ятій статті 135 Закону № 1402 вказано, що суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Розмір щомісячної доплати ОСОБА_1 з 01.01.2022 до 31.07.2023 становив 50 відсотків посадового окладу, з 01.08.2023 60 відсотків посадового окладу.

Статтею 7 Закону № 1928 установлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення:

дітей віком до 6 років: з 1 січня - 2100 гривень, з 1 липня - 2201 гривня, з 1 грудня - 2272 гривні;

дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2618 гривень, з 1 липня - 2744 гривні, з 1 грудня - 2833 гривні;

працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів: з 1 січня - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень;

осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1934 гривні, з 1 липня - 2027 гривень, з 1 грудня - 2093 гривні.

Статтею 7 Закону № 2710 установлено у 2023 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення:

дітей віком до 6 років - 2272 гривні;

дітей віком від 6 до 18 років - 2833 гривні;

працездатних осіб - 2684 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень;

осіб, які втратили працездатність, - 2093 гривні.

Спір щодо розміру суддівської винагороди позивача виник виключно в частині визначення базового розміру посадового окладу, а саме того, яка мала бути врахована сума прожиткового мінімуму, 2 102 грн (прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді) чи 2 481 грн (прожитковий мінімум з 1 січня 2022 року на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб) та 2 684 грн (прожитковий мінімум з 1 січня 2023 року на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб) відповідно.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Згідно з частиною першою статті 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Відповідно до частин першої другої статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частин першої шостої статті 148 Закону № 1402, фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють:

1) Верховний Суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності;

11) вищий спеціалізований суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності;

2) Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України;

3) Вища рада правосуддя - щодо фінансового забезпечення її діяльності.

Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, апеляційної палати вищого спеціалізованого суду, а також у цілому щодо апеляційних, місцевих судів.

Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.

У частині першій статті 151 Закону № 1402 вказано, що Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Таким чином, Адміністрація (головний розпорядник коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів) і Управління (розпорядник бюджетних коштів щодо місцевих судів) при здійсненні відповідних виплат у 2022 та у 2023 роках мали дотримуватися вимог Бюджетного кодексу України, Закону № 1928, Закону № 2710.

Частиною другою статті 130 Конституції України визначено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Згідно з частиною першою статті 135 Закону № 1402, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суд зауважив, що законодавець у цій нормі зазначив саме про «регулювання суддівської винагороди».

У статті 135 Закону № 1402 наведений порядок розрахунку суми суддівської винагороди (визначення базового розміру посадового окладу судді, застосування коефіцієнтів, встановлення щомісячних доплат тощо) та зазначено, що базою для відповідних обчислень є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року.

У частині третій статті 46 Конституції України вказано, що прожитковий мінімум встановлюється законом.

Як зазначено у частині третій статті 4 Закону України від 15.07.1999 № 966-XIV «Про прожитковий мінімум», прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Отже, суми суддівської винагороди позивача у 2022 та у 2023 роках мали обчислюватися з урахуванням норм Закону № 1928 та Закону № 2710.

Як вказано вище, статтею 7 Закону № 1928 та статтею 7 Закону № 2710 чітко встановлено, що прожитковий мінімум з 1 січня 2022 року (1 січня 2023 року) на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, становить 2 102 грн.

Саме з урахуванням цих норм були визначені суми суддівської винагороди позивача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначила: «… Закони України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік» фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIII. Згадані вище Закони України «Про Державний бюджет України» не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми …».

З цього приводу суд зауважив, що статтею 147 Конституції України вирішення питання про відповідність Конституції України законів України віднесено до компетенції Конституційного Суду України.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням того, що відповідні положення статті 7 Закону № 1928 та статті 7 Закону № 2710 не були визнані такими, що не відповідають Конституції України, суд дійшов висновку, що їх застосування було обов`язковим для відповідача.

Відповідно до частини першої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У частині четвертій статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України вказано, що якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У даному випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

У суду немає підстав для висновку, що відповідні положення статті 7 Закону № 1928 та статті 7 Закону № 2710 (щодо встановлення прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді) суперечать статті 130 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Завданням адміністративного судочинства, згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справі відсутні докази того, що відповідач діяв з порушенням вимог, що встановлені частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, з дотриманням принципу рівності перед законом тощо).

Управління не наділено дискреційними повноваженнями у питанні того, який показник прожиткового мінімуму (з перелічених у статтях 7 Закону № 1928 та Закону № 2710) мав застосовуватися при визначенні суми суддівської винагороди ОСОБА_1 , тому суд відхилив як безпідставні твердження про те, що відповідач був зобов`язаний нараховувати та виплачувати позивачу суддівську винагороду за іншими нормами, ніж ті, що застосовуються при визначенні сум суддівської винагороди іншим суддям місцевих судів у Миколаївській області.

Суд не встановив у діях відповідача ознак протиправності, що виключає задоволення вимоги про зобов`язання відповідача вчинити певні дії (здійснити ОСОБА_1 індивідуальний перерахунок сум отриманої нею у 2022 та у 2023 роках суддівської винагороди).

ОСОБА_1 , на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, вказала на практику Верховного Суду, що сформувалася за результатами розгляду аналогічних спорів.

У частині п`ятій статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України вказано, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд зазначив, що обчислення розміру винагороди судді місцевого суду здійснюється в порядку, встановленому Верховною Радою України у відповідних законах, цей порядок є єдиним для всіх суддів і не може змінюватися в індивідуальному порядку судовим рішенням.

Як вказано у частині п`ятій статті 48 Закону № 1402, незалежність суддів забезпечується належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.

На переконання суду, виплачені позивачу у 2022 та у 2023 роках суми суддівської винагороди не можуть бути визнані неналежним матеріальним забезпеченням судді, тому твердження ОСОБА_1 про те, що нарахування Управлінням відповідних сум із застосуванням того показника прожиткового мінімуму, який законом встановлений для визначення базового розміру посадового окладу судді, є посяганням на гарантії незалежності судді, гарантії поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод, суд відхилив.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Судові витрати по справі відсутні.

Керуючись статтями 2, 19, 139, 241 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.В. Птичкіна