Рішення

від 22.01.2024 по справі 990/130/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

РІШЕННЯ

Іменем України

22 січня 2024 року

м. Київ

справа №990/130/23

адміністративне провадження № П/990/130/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Загороднюка А.Г.,

суддів: Губської О.А., Мацедонської В.Е., Уханенка С.А., Білак М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання - Рудницького І.В.,

позивачки - ОСОБА_1 ,

представника позивачки - Мотрука М.В.,

представника Вищої ради правосуддя - Шевчука А. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення,

УСТАНОВИВ:

Зміст позовних вимог та предмет спору

27 червня 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої ради правосуддя (далі - відповідач, ВРП), у якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя №654/0/15-23 від 22 червня 2023 року про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Печерського районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

Аргументи позивачки

На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що приймаючи рішення від 22 червня 2023 року №654/0/15-23 відповідач безпідставно застосував норми абзацу другого пункту 14 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 21 грудня 2016 року №1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон №1798-VIII), оскільки відсутній факт неприйняття Верховної Радою України рішення за внесеним Вищою радою юстиції поданням, що є обов`язковою передумовою для застосування цієї норми.

Крім того, позивачка вказує на те, що відповідач в спірному рішенні не надав жодної оцінки діям судді, які б свідчили про вчинення нею істотного дисциплінарного проступку, а лише обмежився посиланням на чинність рішення Вищої ради юстиції від 14 квітня 2016 року №806/0/15-16 та встановлені в ньому обставини.

Також позивачка стверджує, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, застосував до позивачки дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з посади судді, після спливу передбаченого законом строку.

Позивачка просить врахувати вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 25 серпня 2020 року, як підтвердження факту відсутності в її діях складу дисциплінарного проступку. Позивачка зазначає, що постановляючи цей вирок суд виходив з того, що прокурором не надано доказів того, що під час постановлення ухвали 19 вересня 2014 року ОСОБА_1 умисно та грубо порушила норми процесуального права або ж керувалася відомостями, отриманими не в судовому засіданні або внаслідок будь-яких домовленостей.

Аргументи відповідача

У відзиві на позовну заяву відповідач доводить, що при ухваленні оскаржуваного рішення від 22 червня 2023 року №654/0/15-23 ВРП діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом №1798-VIII, таке рішення містить відповідні підстави та мотиви, а доводи позивачки є безпідставними.

Зокрема, відповідач зазначає, що саме до повноважень Вищої ради правосуддя належить вирішення питання щодо звільнення судді у разі, якщо воно не було вирішено Верховною Радою України на підставі подання Вищої ради юстиції. Водночас відповідач вказує на те, що визнання незаконною та скасування судом постанови Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року №1619-VIII зумовило відновлення стадії розгляду подання, внесеного Вищою радою юстиції відповідно до її рішення №806/0/15-16. У зв`язку з цим стверджує, що при ухвалення спірного рішення ВРП цілком правомірно застосувала норми абзацу другого пункту 14 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1798-VIII.

Відповідач зауважує, що зміст оскаржуваного рішення містить посилання на визначенні законом підстави для звільнення судді (пункт 3 частини шостої статті 126 Конституції України) та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків (рішення Вищої ради юстиції від 14 квітня 2016 року №806/0/15-16 про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади за порушення присяги судді).

При цьому відповідач звертає увагу на те, що в межах судового розгляду, предметом якого є законність рішення ВРП про звільнення судді, не можуть оцінюватися обставини дисциплінарної справи щодо судді, в тому числі мотиви ВРП й оцінка нею обставин, що стали підставою для прийняття рішення в межах дисциплінарного провадження стосовно судді, а також окремі процедурні рішення цього органу. На підтвердження вказаної позиції відповідач посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у її постановах у справах №9901/418/18, 9901/449/18, 9901/27/17.

Клопотання учасників справи та процесуальні дії у справі

27 червня 2023 року до Верховного Суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів для розгляду позовної заяви: суддя-доповідач Желтобрюх І.Л, судді: Білоус О.В., Блажівська Н.Є., Шишов О.О., Яковенко М.М.

Під час вирішення питання про відкриття провадження у справі суддя-доповідач Желтобрюх І.Л. та суддя Білоус О.В. заявили самовідвід від розгляду позовної заяви з посиланням на положення пункту 4 частини першої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також до відкриття провадження у справі суддя Блажівська Н.Є., з посиланням на положення пункт 4 частини першої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України, подала заяву про самовідвід.

28 червня 2023 року ухвалою Верховного Суду задоволено заяви суддів Желтобрюх І.Л., Білоуса О.В., Блажівської Н.Є. про самовідвід та відведено вказаних суддів від розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів: Загороднюк А.Г. - головуючий суддя, судді: Білак М.В., Калашнікова О.В., Шевцова Н.В., Уханенко С.А.

05 липня 2023 року ухвалою Верховного Суду відкрито провадження у цій справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін на 04 вересня 2023 року о 10 год. 15 хв.

18 липня 2023 року до Верховного Суду від представника відповідача - Шевчука Анатолія Олександровича надійшов відзив на позовну заяву разом з клопотанням про долучення доказів надіслання відзиву та доданих до нього доказів позивачці.

21 липня 2023 року до Верховного Суду від позивачки надійшла відповідь на відзив, у якій позивачка наполягала на обґрунтованості позовних вимог.

29 серпня 2023 року до Верховного Суду надійшла заява представника відповідача - Шевчука Анатолія Олександровича про участь в усіх судових засіданнях у цій справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів.

04 вересня 2023 року розгляд справи не відбувся у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Уханенка С.А.

06 вересня 2023 року на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 06 вересня 2023 року № 1502/0/78-23 проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу справ між суддями визначено склад колегії суддів: Загороднюк А.Г. - головуючий суддя, судді: Губська О.А., Єресько Л.О., Уханенко С.А., Білак М.В.

25 вересня 2023 року ухвалою Верховного Суду призначено справу до розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін на 23 жовтня 2023 року о 10 год. 30 хв.

Цього ж дня іншою ухвалою Верховного Суду задоволено заяву представника відповідача - Шевчука Анатолія Олександровича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів. Постановлено, зокрема, забезпечити участь представника відповідача - Шевчука Анатолія Олександровича у розгляді справи № 990/130/23, засідання у якій призначено на 23 жовтня 2023 року о 10 год. 30 хв. та у всіх подальших засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів.

23 жовтня 2023 року від представника Спілки професійних журналістів м. Києва Поліщука Юрія Владиславовича надійшли заяви про участь у судовому засіданні з розгляду справи № 990/130/23 в порядку статті 10 Кодексу адміністративного судочинства України. Представник Спілки професійних журналістів м. Києва Поліщук Ю.В. був присутнім у судових засіданнях з розгляду цієї справи 23 жовтня 2023 року та 04 грудня 2023 року.

23 жовтня 2023 року суддею Єресько Л.О., з посиланням на положення пункт 4 частини першої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України, подала заяву про самовідвід.

23 жовтня 2023 року ухвалою Верховного Суду задоволено заяву судді Єресько Л.О. про самовідвід та відведено вказану суддю від розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів: Загороднюк А.Г. - головуючий суддя, судді: Губська О.А., Мацедонська В.Е., Уханенко С.А., Білак М.В.

31 жовтня 2023 року ухвалою Верховного Суду призначено справу до розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін на 04 грудня 2023 року о 10 год. 30 хв.

04 грудня 2023 року протокольною ухвалою Верховного Суду задоволено клопотання представника відповідача про долучення доказів надіслання відзиву та доданих до нього доказів позивачці та долучено до матеріалів справи докази надіслання відзиву та доданих до нього доказів позивачці; оголошено перерву в розгляді справи до 22 січня 2024 року о 16 год. 30 хв.

У судовому засіданні 22 січня 2024 року сторони підтримали свої доводи та аргументи, висловлені в заявах по суті справи.

Установлені судом обставини справи

Указом Президента України «Про призначення суддів» від 05 червня 2000 року №762/2000 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Старокиївського районного суду м. Києва строком на п`ять років

Указом Президента України «Про переведення суддів місцевих судів міста Києва» від 23 жовтня 2001 року №1004/2001 позивачку переведено на посаду судді новоутвореного Печерського районного суду міста Києва.

Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 08 липня 2005 року №2790-IV ОСОБА_1 обрано суддею місцевого Печерського районного суду міста Києва безстроково.

У жовтні 2014 року до Вищої кваліфікаційної комісії України (далі - ВККС) надійшло звернення адвоката Титича В.М. щодо поведінки судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_1 при здійсненні правосуддя.

05 жовтня 2015 року ВККС прийнято рішення №2426/дн-15 про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_1 з підстав, передбачених пунктом 5 частини 5 статті 126 Конституції України.

14 квітня 2016 року Вищою радою юстиції прийнято рішення №806/0/15-16 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Печерського районного суду м. Києва у зв`язку з порушенням присяги судді».

30 червня 2016 року Вищою радою юстиції до Верховної Ради України направлено подання №64/0/12-16 про звільнення судді з посади у зв`язку з порушенням присяги судді ОСОБА_1 .

Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 03 квітня 2018 року, яке набрало законної сили, у справі №800/286/16 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - ВККС, про визнання незаконним та скасування рішення від 14 квітня 2016 року №806/0/15-16.

29 вересня 2016 року Верховною Радою України прийнято постанову №1619-VIII «Про звільнення судді», якою відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України позивачку звільнено з посади судді Печерського районного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді.

Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року, яке набрало законної сили, у справі №800/519/16 задоволено позов ОСОБА_1 до Верховної Ради України за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Вища рада правосуддя, про визнання незаконною та скасування постанови; визнано протиправною та скасовано постанову Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року №1619-VIII «Про звільнення судді», якою звільнено ОСОБА_1 з посади судді Печерського районного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді.

В подальшому, до Вищої ради правосуддя надійшов лист Верховної Ради України від 04 листопада 2021 року №04-26/17-2021/340341, яким надіслано подання Вищої ради юстиції від 30 червня 2016 року №64/0/12-16 про звільнення судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади за порушення присяги.

22 червня 2023 року Вищою радою правосуддя прийнято рішення №654/0/15-23 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Печерського районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

Не погоджуючись з рішенням Вищої ради правосуддя від 22 червня 2023 року №654/0/15-23, позивачка звернулася з цим позовом до суду.

Джерела права та акти їхнього застосування

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 131 Конституції України (в редакції, яка діяла до 30 вересня 2016 року) було передбачено, що в Україні діє Вища рада юстиції, до відання якої належить, зокрема, внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад.

Відповідно до частини п`ятої статті 126 Конституції України (у зазначеній редакції) суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, зокрема, у разі порушення суддею присяги.

Частиною першою статті 128 Конституції України (у зазначеній редакції) було передбачено, що перше призначення на посаду професійного судді строком на п`ять років здійснюється Президентом України, а всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково.

Порядок звільнення судді з посади на час виникнення спірних правовідносин регулювався Законом України від 07 липня 2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №2453-VI).

Відповідно до частини першої статті 111 цього Закону суддя суду загальної юрисдикції може бути звільнений з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, визначених частиною п`ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.

Після набрання 30 вересня 2016 року чинності законами України №1402-VIII та від 02 червня 2016 року №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон №1401-VIII) встановлено новий порядок та підстави звільнення суддів з посад.

За змістом пункту 4 частини першої статті 131 Конституції України (у редакції, чинній після 30 вересня 2016 року) ухвалення рішення про звільнення судді з посади належить до повноважень ВРП.

Відповідно до частини другої статті 112 Закону №1402-VIII рішення про звільнення судді з посади ухвалює ВРП у порядку, встановленому Законом №1798-VIII.

Так, статтею 3 названого Закону до повноважень ВРП віднесено, зокрема, ухвалення рішення про звільнення судді з посади.

Пунктом 14 розділу III цього ж Закону визначено, що матеріали та подання ВРЮ про звільнення суддів, за якими до набрання чинності Законом № 1401-VIII не прийнято рішення Президентом України чи Верховною Радою України, передаються до ВРП для ухвалення рішення про звільнення суддів з посад з підстав, зазначених у поданнях. Рішення про звільнення судді з посади ухвалюється ВРП у пленарному складі без виклику судді, щодо якого розглядається питання про звільнення. Регламентом ВРП може бути передбачена спрощена процедура розгляду цього питання.

Суддя, щодо якого до набрання чинності Законом №1401-VIII ВРЮ внесено подання про його звільнення з посади за порушення ним присяги і рішення щодо якого не було прийнято Президентом України чи Верховною Радою України, звільняється з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

Згідно із частинами першою та шостою статті 56 Закону №1798-VIII питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні ВРП.

За результатами розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, ВРП ухвалює вмотивоване рішення.

Відповідно до частини другої статті 57 Закону №1798-VIII рішення ВРП про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;

3) рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Оцінка доводів учасників справи та висновки Верховного Суду

Аналіз викладених правових норм дає підстави для висновку, що за процедурою, чинною станом на час установлення ВРЮ обставин порушення суддею ОСОБА_1 присяги судді, органом, уповноваженим вирішити питання про звільнення його з посади із цієї підстави, була Верховна Рада України, оскільки саме цей орган обрав його на посаду судді безстроково.

За результатами розгляду подання Вищої ради юстиції Верховна Рада України могла підтримати це подання, прийнявши постанову про звільнення судді за порушення присяги, або не підтримати його, якщо, приміром, кількість народних обранців, які голосували за звільнення судді з посади, була недостатньою для прийняття такого рішення. При цьому Верховна Рада України не мала повноважень переоцінювати зроблені у рішенні Вищої ради юстиції висновки про порушення суддею присяги, встановлювати факти порушень чи обирати вид відповідальності, оскільки це було віднесено до виключних повноважень Вищої ради юстиції.

Проте в обох наведених випадках процедура вирішення питання щодо звільнення судді з посади набувала ознак завершеності, а відповідне подання Вищої ради юстиції ставало реалізованим унаслідок його розгляду уповноваженим органом та прийняття на його підставі остаточного рішення.

Як убачається з матеріалів справи, Вища рада юстиції відповідно до її рішення від 14 квітня 2016 року №806/0/15-16, законність якого перевірив і підтвердив суд, внесла до Верховної Ради України подання про звільнення судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади за порушення присяги.

Верховна Рада України підтримала зазначене подання, прийнявши постанову від 29 вересня 2016 року №1619-VIII, якою звільнила суддю з посади.

Однак рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №800/519/16, яке набрало законної сили, визнано протиправною та скасовано постанову Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року №1619-VIII з підстав порушення Верховною Радою України процедури звільнення позивачки з посади судді.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 березня 2020 року у справі №9901/777/18 (пункт 67) сформувала висновок, що в разі визнання судом незаконним рішення / дій, прийнятого / вчинених Верховною Радою України за результатами розгляду подання Вищої ради юстиції про звільнення судді з посади за порушення присяги, незалежно від того, підтримав парламент таке подання і прийняв постанову про звільнення судді, чи ні (порушення вимог закону (зокрема, процедури) можуть мати місце в будь-якому із цих двох випадків), зазначена процедура не може вважатися завершеною, а подання розглянутим.

За таких обставин, внаслідок визнання незаконною та скасування судом постанови Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року №1619-VIII, відповідне подання Вищої ради юстиції не може вважатися реалізованим, що обумовлює відновлення стадії його розгляду уповноваженим органом.

Подібний висновок наведений у пункті 65 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі №800/5/17, згідно з яким скасування судом постанови Верховної Ради України про звільнення позивача з посади судді (яка фактично є кадровим рішенням) має наслідком відновлення стадії розгляду подання, внесеного Вищою радою юстиції відповідно до її рішення.

Таким чином, скасування постанови Верховної Ради України про звільнення судді ОСОБА_1 відновило процедуру звільнення її на підставі рішення Вищої ради юстиції від 14 квітня 2016 року №806/0/15-16, а тому відповідно до пункту 14 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1798-VIII матеріали щодо звільнення позивачки було передано до ВРП для ухвалення рішення про звільнення судді з посади, яка правомірно розглянула подання Вищої ради юстиції відносно позивачки.

Викладене спростовує доводи позивачки стосовно відсутності у ВРП повноважень щодо розгляду подання Вищої ради юстиції та її звільнення з тих підстав, що вже наявний факт прийняття Верховною Радою України рішення за внесеним поданням Вищої ради юстиції.

Суд зазначає, що передання на підставі пункту 14 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1798-VIII на розгляд ВРП подань Вищої ради юстиції про звільнення з посади судді, згідно з якими до набрання чинності конституційних змін щодо правосуддя не прийнято рішення Президентом України чи Верховною Радою України, спрямоване на те, щоб процес (правовідносини), розпочатий до того, як змінилося законодавство (у цій сфері), був завершений з урахуванням нового правового регулювання, зокрема в тій частині, яка стосується компетенції органів, уповноважених на прийняття відповідних рішень.

Тож враховуючи те, що вид відповідальності відносно позивачки у спірних правовідносинах був застосованим / обраним Вищою радою юстиції шляхом прийняття рішення від 14 квітня 2016 року №806/0/15-16, відповідач у спірних правовідносинах виключно реалізував свої повноваження щодо звільнення суддів, якими на момент прийняття вказаного рішення Вищої ради юстиції була наділена Верховна Рада України щодо суддів, обраних безстроково.

Такого ж висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 квітня 2023 року у справі № 990/86/22.

За приписами частини першої статті 18 Закону №1798-VIII ВРП є повноважною за умови обрання (призначення) на посаду щонайменше п`ятнадцяти членів, серед яких більшість становлять судді (включаючи суддів у відставці), та складення ними присяги.

Відповідно до частини першої статті 5, частини другої статті 30 Закону № 1798-VIII ВРП складається з двадцяти одного члена. Її засідання у пленарному складі є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу ВРП.

Наявні в матеріалах справи документи, зокрема витяг з протоколу засідання ВРП від 22 червня 2023 року № 55 та копія оскаржуваного рішення відповідача, свідчать про те, що це рішення підписане повноважним складом Вищої ради правосуддя та її 15 членами, які брали участь у його ухваленні.

Таким чином, підстави, визначені пунктами 1 та 2 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, для скасування оскаржуваного рішення відповідача, відсутні.

Оцінюючи оскаржуване рішення ВРП на предмет його відповідності пункту 3 частини другої статті 57 Закону №1798-VIII, Суд вважає, що це рішення містить конкретну підставу звільнення позивача, визначену Конституцією України, та є вмотивованим.

Так, підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади судді слугувало рішення Вищої ради юстиції від 14 квітня 2016 року №806/0/15-16 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Печерського районного суду м. Києва у зв`язку з порушенням присяги судді».

Фактичною підставою для ухвалення вказаного рішення стали допущені суддею ОСОБА_1 порушення норм чинного законодавства України під час постановлення 19 вересня 2014 року ухвали про відмову у задоволенні клопотання прокуратури про продовження підозрюваному строку тримання під вартою.

ВРЮ у своєму рішенні від 14 квітня 2016 року №806/0/15-16 встановила, що станом на дату постановлення суддею ОСОБА_1 ухвали (19 вересня 2014 року) попередня ухвала Печерського районного суду міста Києва від 29 липня 2014 року про продовження строку тримання підозрюваного під вартою була чинною і строк тримання під вартою не закінчився. Звільнивши підозрюваного з-під варти до закінчення строку тримання, який був установлений ухвалою суду від 29 липня 2014 року, суддя ОСОБА_1 не виконала вимог статті 21 КПК України щодо обов`язковості судових рішень, що набули чинності, та фактично змінила зазначене рішення у спосіб, не передбачений законом.

Вища рада юстиції також встановила, що ухвалою апеляційного суду міста Києва від 06 жовтня 2014 року ухвалу суду першої інстанції скасовано, постановлено нову ухвалу, якою клопотання прокуратури про продовження строку тримання під вартою підозрюваного задоволено. Підставою для скасування став висновок апеляційного суду про те, що ухвала місцевого суду є незаконною, оскільки не відповідає вимогам КПК України, а також те, що слідчий суддя під час розгляду клопотання про продовження строку тримання під вартою не дотрималася вимог частини четвертої статті 194 та статті 177 цього Кодексу.

ВРЮ врахувала, що постановлення суддею ОСОБА_1 незаконної ухвали призвело до негативних процесуальних наслідків, оскільки, перебуваючи під домашнім арештом, підозрюваний скористався необґрунтовано призначеним йому менш суворим запобіжним заходом і зник, переховуючись від правосуддя. Крім того, постановлена ухвала викликала негативний суспільний резонанс і підірвала авторитет судової системи України.

ВРЮ в рішенні від 14 квітня 2016 року №806/0/15-16 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Печерського районного суду м. Києва у зв`язку з порушенням присяги судді», законність якого констатував суд, залишивши чинним, дійшла висновку про те, що суддя умисно порушила норми кримінального процесуального закону. Дії судді ОСОБА_1 кваліфіковано як порушення нею присяги, вчинення нею дій, що порочать звання судді і викликають сумнів у її об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів, у зв`язку з чим вона підлягає звільненню з посади.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною четвертою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, у силу вимог частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України факт порушення ОСОБА_1 присяги судді та правомірність рішення ВРЮ від 14 квітня 2016 року №806/0/15-16 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Печерського районного суду м. Києва у зв`язку з порушенням присяги судді», не потребують доказування.

На обґрунтування рішення від 22 червня 2023 року № 654/0/15-23 ВРП зазначила про те, що рішення ВРЮ від 14 квітня 2016 року №806/0/15-16, у якому розглянуті та вирішені питання правомірності, обґрунтованості та наявності підстав для внесення ВРЮ подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді, є чинним; його законність перевірив суд і встановив, що ВРЮ, приймаючи це рішення, діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з дотриманням принципу пропорційності в застосуванні дисциплінарного стягнення, вказане рішення містить обґрунтовані мотиви, з яких ВРЮ дійшла правильного висновку про необхідність застосування до судді ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення його з посади. У зв`язку з чим ВРП дійшла висновку про наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 з посади судді Печерського районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

Із прийняттям Законів №1401-VIII та №1402-VIII відповідальність за дії, з якими ВРЮ пов`язувала внесення подання про звільнення позивача, скасована не була і наслідки таких дій у вигляді звільнення з посади судді не змінились, оскільки не було пом`якшено або скасовано відповідальність за вчинені суддею ОСОБА_1 порушення.

Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України та статті 115 Закону №1402-VIII підставою для звільнення судді з посади є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

За приписами пункту 1 частини восьмої статті 109 Закону №1402-VIII у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, застосовується дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.

Ураховуючи викладене Суд дійшов висновку, що при ухваленні рішення від 22 червня 2023 року № 654/0/15-23, Вища рада правосуддя діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією і законами України. Оскаржуване рішення містить посилання на визначені законом підстави звільнення позивачки з посади судді та мотиви, з яких Вища рада правосуддя дійшла відповідних висновків.

При цьому Суд уважає необґрунтованими твердження позивачки про необхідність встановлення фактів про вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку в межах спірних відносин саме ВРП.

Застосовані в цій справі правові норми свідчать про те, що оскаржуване рішення ВРП про звільнення судді з посади не є рішенням про порушення суддею присяги, є похідним від такого рішення та приймається на його підставі. У такому рішенні ВРП не встановлює порушення або відсутність порушень ОСОБА_1 присяги судді, за своєю суттю таке рішення є кадровим.

Разом із цим Суд уважає помилковими доводи позивачки щодо порушення ВРП строку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності з огляду на таке.

На момент вчинення суддею ОСОБА_1 дій, які ВРЮ у своєму рішенні від 14 квітня 2016 року №806/0/15-16 кваліфікувала як порушення суддею присяги, норми законів України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI та «Про Вищу раду юстиції» від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР (далі - Закон № 22/98-ВР) не передбачали жодних обмежувальних строків притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.

Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» внесено зміни до Закону України «Про Вищу раду юстиції», які набрали чинності 27 лютого 2015 року, та викладено Закон № 2453-VI в новій редакції, яка набрала законної сили з 28 березня 2015 року.

Відповідно до частини другої статті 32 Закону № 22/98-ВР (у редакції Закону № 192-VIII) провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.

За приписами частини четвертої статті 96 Закону № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII) дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

Отже, правила і строки для здійснення дисциплінарного провадження, які могли бути застосовані при проведенні провадження щодо звільнення за порушення присяги судді, були передбачені саме положеннями Закону № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII), які набрали чинності з 28 березня 2015 року.

Тобто застосування положень частини другої статті 32 Закону № 22/98-ВР після внесення до неї змін стало можливим лише після набрання чинності Законом № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII).

Стаття 32 Закону № 22/98-ВР нерозривно пов`язана з розділом VI Закону № 2453-VI і має застосовуватися в поєднанні з нормами, що регламентують підстави та порядок притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

У такому випадку після набрання чинності Законом № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII) уповноважений орган має право вирішувати питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, в тому числі вчинені до набрання цим Законом чинності, протягом строку, встановленого частиною четвертою статті 96 зазначеного Закону.

З огляду на викладене, запровадження строку давності притягнення судді до відповідальності за дії, що підпадають під порушення присяги, є заходом, який покращує становище судді порівняно із ситуацією, коли такий строк законодавством визначений не був, а тому застосування трирічного строку давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не суперечить положенням статті 58 Конституції України.

Такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № П/800/310/17, від 05 квітня 2018 року у справі № 800/523/17, від 07 червня 2018 року у справі № 11-272сап18 та від 21 червня 2018 року у справі № 11-78сап18.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 березня 2020 року в справі №9901/777/18 дійшла висновку, що саме з моменту прийняття Вищою радою юстиції вказаного рішення обставини, які були підставою для висновку про наявність у діях судді ознак порушення присяги судді як підстави для звільнення її з цієї посади, є встановленими, а вид відповідальності за неправомірні діяння судді при здійсненні правосуддя - обраним / застосованим.

Як убачається з матеріалів справи, дії, з якими відповідач пов`язував підстави звільнення позивачки з посади судді, були вчинені нею як слідчим суддею у вересні 2014 року. Вища рада юстиції прийняла рішення №806/0/15-16 про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення позивачки з посади судді за порушення присяги 14 квітня 2016 року, тобто в межах визначеного законом строку.

З урахуванням наведеного доводи позивачки про недотримання строку притягнення її до відповідальності є помилковими.

Покликання позивачки на виправдувальний вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 25 серпня 2020 року, Суд оцінює критично, оскільки підставою для звільнення позивачки слугувало саме порушення нею присяги судді, встановлене рішенням ВРЮ від 14 квітня 2016 року №806/0/15-16, законність якого констатована судом, та яке є чинним, а не факт вчинення кримінального правопорушення, а тому наявність виправдувального вироку в кримінальному провадженні не може змінювати висновки ВРЮ, оскільки при їх формулюванні вказані відомості за основу не приймалися. При цьому Суд повторно наголошує, що спірним рішенням Вища рада правосуддя лише реалізувала дисциплінарне стягнення, накладене на позивачку рішенням ВРЮ від 14 квітня 2016 року №806/0/15-16, оскаржуване рішення відповідача не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, за своєю суттю таке рішення є кадровим.

За наведених підстав не заслуговують на увагу доводи позивачки про те, що доповідач - член ВРП Сасевич О.М. склав висновок за результатами розгляду матеріалів щодо звільнення ОСОБА_1 з посади судді Печерського районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, не дочекавшись відповіді Офісу Генерального прокурора на запит щодо внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення за фактом постановлення ухвали від 19 вересня 2014 року. Водночас варто зауважити, що на час прийняття відповідачем спірного рішення означена відповідь надійшла на адресу ВРП та була наявною в матеріалах щодо звільнення позивачки, які були її предметом розгляду.

Аргументи позивачки, висловлені в судовому засіданні, про те, що листом Верховної Ради України від 04 листопада 2021 року №04-26/17-2021/340341 до ВРП було направлено саме копію подання Вищої ради юстиції від 30 червня 2016 року №64/0/12-16 з доданими матеріалами щодо звільнення ОСОБА_1 не спростовують факту прийняття спірного рішення ВРП на підставі повних та достовірних відомостей.

До того ж висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 09 листопада 2023 року у справі №11-395сап21, на які послалася позивачка в судовому засіданні, не є релевантними в межах розгляду цієї справи. Зокрема, у справі №11-395сап21 предметом судового розгляду було рішення ВРП від 20 липня 2021 року № 1614/0/15-21 «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 01 березня 2021 року № 497/2дп/15-21 про відмову у притягненні судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду до дисциплінарної відповідальності та припинення дисциплінарного провадження». Водночас у цій справі предметом судового розгляду є рішення ВРП від 22 червня 2023 року №654/0/15-23 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Печерського районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України».

У постанові від 09 листопада 2023 року у справі №11-395сап21 Велика Палата Верховного Суду надавала правову оцінку наявності підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності у зв`язку з ознаками в діях судді складів дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 3, 10, 12 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII. На відміну від зазначеної, у цій справі суд не встановлює підстав щодо визнання порушення суддею присяги судді, а надає оцінку рішенню, яким реалізовано передбачені Законом №1798-VIII функції ВРП на підставі встановленого рішенням Вищої ради правосуддя від 14 квітня 2016 року №806/0/15-16 порушення.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу наведених положень законодавства та доказів, наявних в матеріалах справи, Суд дійшов висновку про необґрунтованість заявленого адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.

Судові витрати

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для вирішення судом питання про розподіл між сторонами судових витрат у відсутні.

Керуючись статтями 241 - 243, 246, 250, 255, 262, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Вищої ради правосуддя (код ЄДРПОУ 00013698, 04050, м. Київ, вул. Студентська, буд. 12-А) про визнання протиправним та скасування рішення - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 25 січня 2024 року.

Головуючий суддя А.Г. Загороднюк

судді: О.А. Губська

В.Е. Мацедонська

С.А. Уханенко

М.В. Білак