Рішення

від 16.01.2024 по справі 921/391/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

46025, м.Тернопіль, вул.Кн.Острозького, 14а, тел.:0352520573, e-mail: inbox@te.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16 січня 2024 року м.Тернопіль Справа № 921/391/23 Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Андрусик Н.О.

при секретарі судового засідання Кос В.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Товстеньківський Крохмальний Завод, с.Товстеньке Чортківського району Тернопільської області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Тіара Компані, м.Тернопіль

про витребування майна з чужого незаконного володіння

за участю представників:

позивача: Розанова О.З. адвокат, ордер серії ВО №1058729 від 21.08.2023;

відповідача: Накельський Ю.Б., адвокат, ордер серії ВО №1055484 від 23.06.2023.

Зміст позовних вимог, позиція позивача.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Товстеньківський Крохмальний Завод», с.Товстеньке Чортківського району Тернопільської області 02.06.2023 (згідно з відтиском штампу вхідної кореспонденції суду за вх.№427) звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіара Компані», м.Тернопіль, про витребування із незаконного володіння відповідача об`єктів нерухомого майна, а саме: Картоплесховища №1, І-ша черга (ємність 25тис.тонн, площею 9648,8кв.м.) та Картоплесховища №2, ІІ-га черга (ємність 25тис.тонн, площею 9651,8кв.м.), розташованих за адресою: вул.Центральна, 57-Б, с.Товстеньке Чортківського району Тернопільської області.

В обґрунтування позову позивач вказує на те, що спірне майно вибуло з володіння поза його волею внаслідок укладення договору купівлі-продажу від 30.12.2014 між ТОВ "ТКЗ" як Продавцем та ТОВ "Термінал-Рент" як Покупцем. Судовим рішенням у справі №921/145/17-г/14 встановлено, що волевиявлення учасників ТОВ "ТКЗ" на укладення даного правочину не було, відповідно ці обставини дають підстави згідно положень ст.387, 388 ЦК України витребувати майно у кінцевого володільця ТОВ «Тіара Компані». Водночас позивач звертає увагу на те, що визначення способу захисту порушених майнових прав при зверненні до суду з даним позовом товариством здійснено з урахуванням висновків, викладених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.06.2022 у справі №921/174/21.

У відповіді на відзив на позов без номера від 18.07.2023 (вх.№6100 від 21.07.2023) позивач доводи відповідача заперечив, серед іншого зазначивши, що на земельній ділянці, котра перебувала в орендному користуванні Крохмального заводу та на якій знаходився комплекс споруд заводу у 2013-2014р.р товариство власним коштом збудувало вказані картоплесховища, оскільки такі були необхідними для здійснення виробничої діяльності Заводу та зважаючи на економічну доцільність. В подальшому дані об`єкти введено в експлуатацію як закінчені будівництвом, що вимагало від позивача здійснення заходів щодо подальшої реєстрації права власності на них (як-от: подано декларацію про готовність до експлуатації, виготовлено технічний паспорт 29.04.2015, звернення до органу місцевого самоврядування за присвоєнням адреси тощо).

Також, отримавши у жовтні 2015 року відмову у державній реєстрації права власності на картоплесховища, позивачем вчинялися дії щодо відновлення свого порушеного майнового права, про що свідчать судові провадження, зокрема у справі №921/145/17-г/14, де предметом позову була вимога про визнання недійсними рішення загальних зборів учасників ТОВ «ТКЗ», що оформлене протоколом №7 від 15.07.2014; у справі №910/1308/16 предметом позову була вимога про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном (в тому числі за нововиявленими обставинами), у справі №910/10647/18 - визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав від 30 грудня 2014 року, у справі №921/174/21 (про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав від 30.12.2014 та акту приймання-передачі майнових прав від 30.12.2014; усунення перешкод в користуванні товариством з обмеженою відповідальністю "Товстеньківський крохмальний завод" майновими правами на Картоплесховища шляхом: визнання незаконним (недійсним) та скасування рішення про державну реєстрацію права власності від 04 червня 2015 року №21825315; визнання незаконним (недійсним) та скасування реєстраційного номера нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо Картоплесховищ та справа №608/2172/18 (кримінальне провадження щодо директора ТОВ «ТКЗ» Меліша Р.І.).

Під час вирішення даних спорів судами встановлено ряд обставин, зокрема щодо прийняття рішень загальними зборами товариства стосовно уповноваження керівника на укладання договору купівлі-продажу, обставин вибуття спірного майна з володіння ТОВ «ТКЗ». Зокрема звертає увагу, що у справі №921/145/17-г/14 суд виходив з того, що оспорюване рішення (протокол №7 від 15.07.2014) результатом волевиявлення учасників господарського товариства не являється, адже на загальних зборах ТОВ «ТКЗ» прийняте не було; судом встановлено відсутність волевиявлення учасників господарського товариства - ТОВ «ТКЗ» на укладання договору купівлі-продажу майнових прав від 30.12.2014. Оскільки рішення загальних зборів учасників товариства судом визнано недійсним, тому таке є недійсним з моменту його прийняття, що, в свою чергу, свідчить про те, що волевиявлення ТОВ «ТКЗ» як учасника правочину від 30.12.2014 не було вільним та не відповідало його внутрішній волі, що в силу положень ст.387, 388 ЦК України, є підставою для витребування спірного.

Вважає твердження відповідача щодо обставин, встановлених рішеннями суду у справах №910/1308/16 (в тому числі за нововиявленими обставинами), №910/10647/18, №921/174/21 та №608/2172/18 (кримінальне провадження щодо директора ТОВ «ТКЗ» Меліша Р.І.), зокрема з приводу дійсності та законності укладення договору купівлі-продажу майнових прав від 30.12.2014 та щодо відсутності вини директора ТОВ «ТКЗ» Меліша Р.І. при укладенні вказаного договору такими, що не відповідають дійсності.

Зокрема зазначає, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2016 у справі №910/1308/16, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 08.12.2016, відмовлено у позові Товариству з обмеженою відповідальністю «Товстеньківський крохмальний завод» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Термінал-Рент», Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіара Компані», Чортківського міськрайонного управління юстиції, Міністерства юстиції України, про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав від 30 грудня 2014 року та акту приймання-передачі майнових прав від 30 грудня 2014 року; про визнання незаконним (недійсним) та скасування рішення про державну реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Термінал-Рент» від 04 червня 2015 року №21825315; визнання незаконним (недійсним) з моменту його присвоєння і скасування Реєстраційного номеру нерухомого майна:651420061255 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо Картоплесховищ в с. Товстеньке, Чортівського району Тернопільської області по вул. Центральній, 57-Б; визнання незаконним (недійсним) і скасування Свідоцтва про право власності на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Термінал-Рент» від 05 червня 2015 року, індексний номер 38589251 на приміщення картоплесховища (І та ІІ черги), що знаходиться за адресою: Тернопільська область, Чортківський район, с. Товстеньке, вул. Центральна, буд. 57-Б, реєстраційний номер нерухомого майна: 651420061255; визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю «Товстеньківський крохмальний завод» права власності на закінчений будівництвом об`єкт готовий до експлуатації, а саме: Картоплесховища (І-ша черга: Картоплесховище №1 (ємність 25 тис. тонн, площа 9648,8 кв.м.) та ІІ-га черга Картоплесховище №2 (ємність 25 тис. тонн, площа 9651,8 кв.м.)) в с. Товстеньке, Чортівського району Тернопільської області по вул. Центральній, 57-Б, у вигляді будівельних матеріалів, обладнання (устаткування), зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіара Компані» не чинити Товариству з обмеженою відповідальністю «Товстеньківський крохмальний завод» перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні такими об`єктами будівництва: Картоплесховищами (І-ша черга: Картоплесховище №1 (ємність 25 тис. тонн, площа 9648,8 кв.м.) та ІІ-га черга Картоплесховище №2 (ємність 25 тис. тонн, площа 9651,8 кв.м.)) в с. Товстеньке, Чортівського району Тернопільської області по вул. Центральній, 57-Б.

Позивач наголосив на тому, що підставою для відмови в задоволенні позовних вимог судом зазначено відсутність судового рішення, що набрало законної сили, про встановлення факту недійсності рішення загальних зборів учасників ТОВ «ТКЗ», оформленого протоколом від 15.07.2014.

Згодом, рішенням Господарського суду Тернопільської області від 14 грудня 2017 року у справі №921/145/17-г/14 за позовом Компанії «ДЖАМЗАКО ЛІМІТЕД» до ТОВ «ТКЗ» визнано недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «ТКЗ», що оформлене протоколом №7 від 15.07.2014.

У даному спорі про витребування майна з незаконного володіння ТОВ «Тіара Компані» позивач не заявляє вимогу про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав, а стверджує та посилається на обставини щодо вибуття майна з володіння ТОВ «ТКЗ» поза його волею, так як волевиявлення товариства на відчуження не було, що підтверджується судовим рішенням у справі № 921/145/17-г/14.

Щодо обставин, встановлених у справі №910/10647/18, позивачем зазначено, що у цій справі преюдиційних обставин щодо чинності договору не встановлювалось. Рішення Господарського суду міста Києва від 11 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 5 червня 2019 року, скасовані постановою Великої Палати Верховного суду від 07.07.2020 з посиланням на відсутність встановлених судом порушень корпоративних прав учасника ТОВ «ТКЗ» Компанії «Джамзако Лімітед». При цьому оцінка законності оспорюваному договору купівлі-продажу майнових прав від 30.12.2014 року (п.7.17 постанови) не надавалася.

У справі №921/174/21 у задоволенні позову ТОВ «Товстеньківський крохмальний завод» судом відмовлено з мотивів обрання позивачем невірного способу захисту (предметом позову були вимоги про визнання недійсним договору від 30 грудня 2014 року та усунення перешкод в користуванні майновими правами), та вказано, що належним способом у даному спорі є пред`явлення віндикаційного позову (постанова суду касаційної інстанції від 14.03.2023).

Разом з тим, незважаючи на виправдувальний вирок у справі №608/2172/18 відносно директора ТОВ «ТКЗ» ОСОБА_1 , у кримінальній справі додатково підтверджено ту обставину, що директор ТОВ «ТКЗ» Меліш Р.І., укладаючи договір купівлі-продажу майнових прав від 30.12.2014, діяв з перевищенням наданих йому Статутом товариства повноважень, що в свою чергу свідчить про те, що волевиявлення ТОВ «ТКЗ» як учасника правочину, не було вільним та не відповідало його внутрішній волі, що згідно ст.387, 388 ЦК України, є підставою для витребування спірного майна в кінцевого володільця.

Щодо заяви про застосування строків позовної давності, то позивачем зазначено, що ТОВ «ТКЗ» стало відомо про незаконне заволодіння майном ТОВ «Тіара Компані» лише 23 жовтня 2015 року, тобто з моменту отримання відмови реєстратора у здійсненні державної реєстрації права власності на склади, котра обґрунтовувалася фактом реєстрації права власності на вказане майно за іншою особою.

Ініціювання судових проваджень, зокрема у справах №№910/1308/16, 910/10647/18, 921/174/21, 921/391/23, зумовлено намаганнями ТОВ «ТКЗ» відновити своє порушене право.

Звернення ТОВ «ТКЗ» із даним позовом у червні 2023 року стало можливим після постановлення Касаційним господарським судом постанови 29.06.2022 у справі №921/174/21, у якій наведено висновок про застосування до спірних правовідносин положень ст.388 ЦК України та про те, що належним способом захисту порушених прав є вимога про витребування із незаконного володіння ТОВ «Тіара Компані» нерухомого майна - Картоплесховищ.

У справі №921/174/21 під час повернення справи до суду першої інстанції для її подальшого розгляду позивач намагався змінити предмет спору, враховуючи висновки Касаційного господарського суду у постанові від 29.06.2022 року, однак судом було відмовлено у задоволенні заяви з процесуальних підстав.

Наведені обставини позивач вважає такими, що свідчать про поважність причин пропуску строку для звернення до суду. При цьому наводить висновок, наведений у постанові Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 15 травня 2020 року у справі №922/1467/19, відповідно до якого перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій, на думку добросовісного розсудливого спостерігача, виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі інших позовів, заяв про закриття провадження у справі тощо.

Відтак, посилаючись на приписи ч.2, 5 статті 267 ЦК України, просив суд визнати поважними причини пропуску строку позовної давності у справі №921/391/23 та захистити порушене право шляхом задоволення позову у повному обсязі.

Заперечення відповідача.

Відповідач позовні вимоги заперечив. У відзиві на позов без номера від 30.06.2023 (вх.№5627 від 03.07.2023) та у запереченні на відповідь на відзив без номера від 06.09.2023 (вх.№7239 від 06.09.2023) товариство вказує, що є добросовісним набувачем спірного майна, адже товариством придбано спірне нерухоме майно у ТОВ «Термінал Рент» згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 16.06.2015 та здійснено оплату вартості майна в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями. Дане майно є окремим об`єктом нерухомості і не має жодного відношення до майнового комплексу позивача, що знаходиться за адресою с. Товстеньке, вул. Центральна, 57.

Натомість позивач ніколи не був власником спірних об`єктів нерухомості, а лише був власником майнових прав на ці об`єкти, котрі ним відчужено ТОВ «ТЕРМІНАЛ - РЕНТ» на підставі договору купівлі-продажу майнових прав від 30.12.2014.

Законність укладення договору купівлі-продажу майнових прав від 30.12.2014 неодноразово було предметом дослідження судами різних інстанцій (справи №910/1308/16, №608/2172/18 (кримінальне провадження відносно директора ТОВ «ТКЗ» ОСОБА_1 ), №910/10647/18, №921/174/21), утім позивачу було відмовлено у задоволенні позовів, відповідно судами встановлено дійсність та законність укладення договору купівлі-продажу майнових прав а в межах розгляду кримінальної справи щодо директора ТОВ «ТКЗ» Меліша Р.І. судом встановлено відсутність його вини в укладенні договору купівлі-продажу майнових прав, і дані обставини не підлягають переоцінці судом при вирішенні даної судової справи.

Окрім того, відповідач у поданій заяві без номера від 30.06.2023 (вх.№5625 від 03.07.2023) просив суд застосувати при вирішенні даного спору строк позовної давності, зважаючи на те, що про порушення свого права позивач дізнався ще 23.10.2015 внаслідок отримання відмови державного реєстратора у здійсненні реєстрації права власності на спірне майно.

Процесуальні дії суду у справі.

Ухвалою суду від 07.06.2023 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 22.08.2023 продовжено строк підготовчого провадження з ініціативи суду на 30 днів, до 07.09.2023.

У межах підготовчого провадження неодноразово в засіданнях оголошувалася перерва, востаннє до 12.09.2023, про що повідомлено учасників справи.

Ухвалою суду від 12.09.2023 судом відмовлено у задоволенні клопотання відповідача (вх.№5630 від 03.07.2023) про витребування оригіналів письмових документів, засвідчені належним чином копії яких позивачем долучено до справи.

Ухвалою від 12.09.2023 судом закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті в судовому засіданні на 03.10.2023, в якому неодноразово оголошувалася перерва (до 19.10.2023, 14.11.2023 та 28.11.2023).

Ухвалою суду від 25.10.2023 визнано відвід судді Андрусик Н.О. від розгляду справи №921/391/23 необґрунтованим, а заяву без номера від 23.10.2023 (вх.№775 від 23.10.2023) Товариства з обмеженою відповідальністю "Тіара Компані" про відвід судді передано для визначення судді в порядку, встановленому ч.1 ст.32 ГПК України.

Ухвалою суду від 26.10.2023 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Тіара Компані" про відвід судді Андрусик Н.О. від розгляду справи №921/391/23 відмовлено.

Ухвалою суду від 28.11.2023 судове засідання по розгляду справи відкладалося на 19.12.2023, в якому оголошувалася перерва до 16.01.2024.

Ухвалою суду від 19.12.2023 задоволено клопотання без номера від 19.12.2023 (вх.№10207 від 19.12.2023) про надання дозволу на відеозйомку та аудіозапис судового засідання у справі, подане журналісткою ОСОБА_2 .

В судовому засіданні представники сторін підтримали доводи та заперечення, наведені у підготовчому засіданні.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.233 ГПК України, суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

Рішення приймаються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу. Після виходу з нарадчої кімнати, відповідно до ст.240 ГПК України, у судовому засіданні 16.01.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Між сторонами у справі з приводу встановлення прав позивача на збудовані останнім картоплесховища, визначення статусу зведених на земельній ділянці об`єктів, визнання права власності на спірні об`єкти, визнання законності правочину про відчуження майнових прав тривалий час існують спори, про що вказують судові рішення по справах №№921/145/17-г/14, 910/1308/16, 910/10647/18, 608/2172/18 та 921/174/21.

При розгляді та вирішенні господарськими судами різних інстанцій спорів судами були встановлені наступні обставини:

- Товариство з обмеженою відповідальністю "Товстеньківський крохмальний завод" було власником цілісного майнового комплексу споруд крохмального заводу, розташованого за адресою Тернопільська область, Чортківський район, с. Товстеньке, вул. Центральна, 57, на земельній ділянці площею 20 га, право власності на вказаний комплекс в спірний період підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно Серія САЕ № 395475 від 18.12.2012, витягом про Державну реєстрацію прав №36853900 від 20.12.2012;

-для розміщення та експлуатації комплексу крохмального заводу, у позивача згідно укладеного з Чортківською районною державною адміністрацією договору оренди землі перебувала в орендному користуванні земельна ділянка. площею 20 га, кадастровий номер 6125587700:01:001:2050 (договір оренди від 06.10.2012, термін оренди 49 років);

- у період з березня 2013 по листопад 2014 року на вказаній земельній ділянці ТОВ "ТКЗ" на підставі дозвільних документів власним коштом збудувало картопляні склади №1 та №2, що підтверджується договором генерального підряду на капітальне будівництво №К-3/2-240412-1 від 24.04.2012, декларацією про початок виконання будівельних робіт від 11.06.2014, містобудівними умовами та обмеженнями забудови №02 від 03.06.2014, реєстром актів про виконані будівельні роботи на загальну суму 37 512 030, 00 грн;

- згідно Декларації про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрованої в Управлінні Держбудінспекії у Тернопільській області 30.12.2014 за № ТП143143640314 дані об`єкти введено в експлуатацію як закінчені будівництвом. а саме: 1-ша черга Картоплесховище №1, загальною площею 9648,8 кв.м, ємністю 25 тис. тон, та ІІ-га черга Картоплесховище № 2, загальною площею 9651,8 кв.м, ємністю 25 тис. тон, кошторисною вартістю 39 486 350,00 грн.;

- згідно рішення виконавчого комітету Товстеньківської сільської ради №6 від 25.02.2015 за результатом розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ТКЗ" новозбудованому об`єкту нерухомого майна присвоєно поштову адресу: № 57-Б по вул. Центральна в с. Товстеньке;

- 29 квітня 2015 за замовленням ТОВ "ТКЗ", ТОВ "Технічна інвентаризація нерухомості Тернопільської області" виготовлено технічний паспорт на збудовані картоплесховища;

- згідно звіту про оцінку картоплесховищ та висновку про оцінку станом на 31.12.2014, здійсненого суб`єктом оціночної діяльності - ПП "Люаж", ринкова вартість майнових прав на об`єкти нерухомого майна - будівлі картоплесховищ (1-а та ІІ-а черги) в с. Товстеньке, вул. Центральна, №57Б становить 43 481 000,00 грн;

- рішенням державного реєстратора Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Радченко А.Л. від 23.10.2015 №25509394 позивачу відмовлено у реєстрації права власності на нерухоме майно за Товариством з обмеженою відповідальністю "ТКЗ", на підставі того, що таке право власності вже зареєстровано.

Так, первинна реєстрація права власності на спірні склади була здійснена 03.06.2015 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Термінал Рент" на підставі рішення учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "ТКЗ", оформленого протоколом від 15.07.2014 та договору купівлі-продажу майнових прав від 30.12.2014, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТКЗ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Термінал Рент".

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04.06.2015 №21825315 проведено державну реєстрацію права приватної власності на приміщення картоплесховища (І-ша та ІІ-га черги) за адресою: Тернопільська область Чортківський район с. Товстеньке вул. Централна, 57Б, кадастровий номер земельної ділянки 6125587700:01:001:2050 за ТОВ «Термінал-Рент».

На підставі цього рішення Чортківським районним управлінням юстиції у Тернопільській області 05.06.2015 видано ТОВ «Термінал-Рент» Свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії СТА №246945, а саме на приміщення картоплесховища й присвоєно реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 651420061255.

16.06.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю "Термінал Рент" відчужило спірні склади на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тіара Компані" на підставі нотаріально посвідченого та зареєстрованого в реєстрі за № 1236 договору купівлі-продажу від 16.06.2015.

Також судами встановлено, що 30 грудня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Товстеньківський крохмальний завод" як Продавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Термінал-Рент" як покупцем укладено договір купівлі-продажу майнових прав на Картоплесховища, відповідно до умов якого Продавцем передано у власність, а Покупцем прийнято належні Продавцеві майнові права на Картоплесховища (І-ша та ІІ-га черги) в с. Товстеньке, Чортківського району (далі - майнові права) (код об`єкта згідно з державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000 - 1271.9, категорія складності III), даний закінчений будівництвом об`єкт введений в експлуатацію згідно декларації про готовність об`єкта до експлуатації зареєстрованої Управлінням Держархбудінспекції у Тернопільській області 30.12.2014 за № ТП 143143640314.

Сторонами в договорі обумовлено характеристики картоплесховищ, права на які відчужуються згідно договору; відомості про земельну ділянку, на якій розташовані Картоплесховища (І-ша та ІІ-га черги) в с. Товстеньке, Чортківського району. Передача майнових прав Продавцем і прийняття їх Покупцем засвідчено Актом приймання-передачі майнових прав, який підписано Сторонами 30.12.2014 на виконання п.1.4 договору купівлі-продажу майнових прав від 30.12.2014, та видаткова накладна №30-12-14/1.

Продаж майнових прав вчинено за ціною 47 383,62 грн (з ПДВ), які Покупець зобов`язався сплатити на поточний рахунок Продавця до 30 грудня 2016 року (п.2.1 договору).

Наведені вище обставини, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили, та згідно положень частини 4 ст.75 ГПК України, не доказуються при розгляді даної справи, оскільки в ній беруть участь ті самі особи, стосовно яких відповідні обставини встановлено.

Суд враховує, що позивачем заявлялися вимоги до суду з підстав того, що вказаний договір укладений директором Товариства з обмеженою відповідальністю "ТКЗ" Мелішем Р.І., який діяв на підставі статуту, з перевищенням повноважень, оскільки статутом товариства передбачено, що укладення договорів, вчинення інших правочинів директором товариства можливе лише за умови отримання попередньої згоди зборів учасників.

Разом з тим, рішенням загальних зборів учасників товариства позивача, оформленого протоколом від 15.07.2014 року, було надано згоду ТОВ "Товстеньківський крохмальний завод" на укладення протягом 6 місяців з дати проведення зборів, а директору - право на підписання будь-яких договорів та правочинів, актів приймання-передачі, спрямованих на відчуження будь-якого нерухомого майна.

В межах розгляду справи №910/1308/16, що розглядалася господарським судом м. Києва за позовом ТОВ «ТКЗ» як особи, яка вважала себе власником будівельних матеріалів, з яких складається нерухоме майно, про визнання недійсними договору купівлі-продажу майнових прав та акта приймання-передачі майнових прав у зв`язку з їх укладенням представником позивача з перевищенням повноважень; визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності за покупцем; визнання незаконним та скасування реєстраційного номеру нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; визнання недійсним та скасування Свідоцтва про право власності на користь покупця на спірні приміщення; визнання за позивачем права власності на закінчений будівництвом об`єкт - спірні картоплесховища у вигляді будівельних матеріалів, обладнання, а також зобов`язання останнього набувача майна не чинити перешкод позивачу у користуванні та розпорядженні вказаними об`єктами будівництва, суди касаційної та апеляційної інстанцій дійшли висновку про недоведеність позивачем обставин, з якими закон пов`язує визнання правочинів недійсними, адже за відсутності судового рішення, що набрало законної сили, про визнання рішення загальних зборів товариства від 15.07.2015 року недійсним, відсутні й правові підстави для задоволення позову про визнання недійсним правочину.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 14.12.2017 у справі №921/145/17-г/14 за позовом Компанія "ДЖАМЗАКО ЛІМІТЕД" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Товстеньківський крохмальний завод", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Компанія "МОУКІСАР ХОЛДІНГС ЛІМІТЕД", яке набрало законної сили 10.01.2018 позов задоволено; визнано недійсними рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Товстеньківський крохмальний завод", що прийняті за пунктом два порядку денного та оформлені протоколом №7 від 15.07.2014.

Вважаючи встановлену рішенням Господарського суду Тернопільської області від 14.12.2017 у справі №921/145/17-г/14 обставину недійсності рішення загальних зборів учасників ТОВ "Товстеньківський крохмальний завод", оформленого протоколом №7 від 15.07.2014 нововиявленою обставиною, яка не була відома заявникові та суду і спростовує мотиви суду апеляційної інстанції, покладені в основу постанови від 06.09.2016, Позивач звертався до Київського апеляційного господарського суду із заявою про перегляд постанови за нововиявленими обставинами. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2018, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 21.05.2018, у задоволенні заяви ТОВ "Товстеньківський крохмальний завод" про перегляд за нововиявленими обставинами постанови суду від 06.09.2016 у справі № 910/1308/16 відмовлено. Суди зазначили, що обставини, якими позивач обґрунтував свою заяву, вважаючи їх нововиявленими, такими не являються, адже були йому відомі на момент розгляду даної справи судом першої інстанції та прийняття останнім рішення про задоволення позову саме в врахуванням цих обставин.

Позивач стверджує, що директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Товстеньківський крохмальний завод" Меліш Р.І. при укладенні договору купівлі-продажу майнових прав на Картоплесховища від 30.12.2014 діяв з перевищенням повноважень, наданих йому статутом товариств, отже і волевиявлення ТОВ "ТКЗ" як учасника правочину не було вільним та не відповідало його внутрішній волі, що в силу статей 203, 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання договору купівлі-продажу майнових прав від 30.12.2014 недійсним.

Дії ОСОБА_1 щодо укладення вказаного правочину з перевищенням повноважень було предметом судового розгляду в межах кримінального провадження №12015210190000583, внесеного до Єдиний реєстр досудових розслідувань 11 грудня 2015 року за ч.2 ст. 364-1 КК України.

Вироком Чортківського районного суду Тернопільської області від 21 січня 2021 року у справі №608/2172/18 (провадження №1-кп/608/22/2021) ОСОБА_1 визнано не винуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364-1 Кримінального кодексу України, оскільки така кваліфікація дій є помилковою, оскільки даною нормою статті передбачено зловживання повноваженнями, якими службова особа безумовно наділена, а не про їх перевищення.

У серпні 2018 року Компанія «Джамзако Лімітед» звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «ТКЗ» та до державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Чортківського районного управління юстиції Тернопільської області Маковецької Л. В. про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав від 30 грудня 2014 року та акта приймання-передачі майнових прав від 30 грудня 2014 року, про скасування реєстраційного номера нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (справа №910/10647/18).

Позивач зазначав, що оскаржуваний договір купівлі-продажу майнових прав та подальша реєстрація права власності на новозбудоване майно картоплесховища, розташовані за адресою: в АДРЕСА_1 , за ТОВ «Термінал-Рент» суперечать положенням статей 203, 215, 331 Цивільного кодексу України, статті 120 Земельного кодексу України, вчинені всупереч внутрішній волі учасника правочину; -

-відчуження майнових прав на картоплесховища відбулося всупереч волі учасників ТОВ «ТКЗ», на підставі визнаного недійсним судом рішення загальних зборів учасників;

- оскаржуваний договір не містить відомиостей щодо поділу земельної ділянки, на якій розміщені спірну об`єкти;

- до моменту державної реєстрації права власності на нерухоме майно ТОВ «ТКЗ» не мало майнових прав на картоплесховища, а лише мало право власності на матеріали, що були використані в процесі цього будівництва;

- продаж майнових прав відбувся за заниженою ціною, а саме 47 383,62 грн, хоча вартість будівництва цього об`єкта складала 39 486 350 грн, тож ТОВ «Термінал-Рент» як контрагент за договором вочевидь діяв недобросовісно.

Рішення Господарського суду міста Києва від 11 грудня 2018 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 5 червня 2019 року про задоволення позову Компанія «Джамзако Лімітед» скасовано постановою Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2020 року з ухваленням нового рішення про відмову в позові. Велика Палата ВС дійшла висновку про те, що повноваження органу управління товариства (на надання зазначеної згоди), який діє від імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, які діяти від імені товариства не мають права;

- підписання виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди вищого органу цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою стороною договору, а не корпоративних прав його учасника;

- визнання в судовому порядку недійсним рішення загальних зборів товариства, на підставі якого уповноваженою особою укладено спірний договір, не може бути підставою для визнання його недійсним, оскільки не порушує права та законні інтереси учасника цього товариства.

У березні 2021 року ТОВ "Товстеньківський Крохмальний Завод" звернулося до Господарського суду Тернопільської області (справа №921/174/21) з позовом до ТОВ "Тіара Компані" про:

- визнання недійсним договору від 30 грудня 2014 року купівлі-продажу майнових прав на картоплесховища (І-ша черга: картоплесховище №1 (ємність 25 тис. тонн, площа 9648,8 кв.м.) та ІІ-га черга картоплесховище №2 (ємність 25 тис. тонн, площа 9651,8 кв.м.)) в с. Товстеньке, Чортківського району Тернопільської області по вул. Центральній, 57-Б та акт приймання-передачі майнових прав на вказані картоплесховища від 30 грудня 2014 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Товстеньківський крохмальний завод" (ідентифікаційний код 37694603) і товариством з обмеженою відповідальністю "Термінал-Рент" (ідентифікаційний код 38827222);

- усунення перешкод в користуванні товариством з обмеженою відповідальністю "Товстеньківський крохмальний завод" (48521, Тернопільська область, Чортківський район, с. Товстеньке, вул. Центральна, буд. 57; ідентифікаційний код 37694603) майновими правами на картоплесховища (І-ша черга: картоплесховище №1 (ємність 25 тис. тонн, площа 9648,8 кв.м.) та ІІ-га черга картоплесховище №2 (ємність 25 тис. тонн, площа 9651,8 кв.м.)) в с. Товстеньке, Чортківського району Тернопільської області по вул. Центральній, 57-Б, шляхом визнання незаконним (недійсним) та скасування рішення про державну реєстрацію права власності за товариством з обмеженою відповідальністю "Термінал-Рент" (69068, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Тролейбусна, буд. 34; ідентифікаційний код 38827222) від 04 червня 2015 року №21825315 державного реєстратора Міністерства юстиції України Нілової А.О.;

- визнання незаконним (недійсним) з моменту його присвоєння і скасування реєстраційного номера нерухомого майна: 651420061255 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо картоплесховища (І-ша черга: картоплесховище №1 (ємність 25 тис. тонн, площа 9648,8 кв.м.) та II- га черга картоплесховище № 2 (ємність 25 тис. тонн, площа 9651,8 кв.м.)) в с. Товстеньке, Чортківського району Тернопільської області по вул. Центральній, 57-Б.

Дані позовні вимоги обґрунтовувалися, серед іншого, з посиланням на те, що позивачу відмовлено у здійсненні реєстрації права власності на збудовані об`єкти картоплесховищ, оскільки відповідне право на ці об`єкти зареєстроване за ТОВ "Тіара Компані" на підставі договору купівлі-продажу майнових прав від 16.06.2015.

Позивач вказував про невідповідність форми договору купівлі-продажу майнових прав на картоплесховища від 30.12.2014, який на думку позивача, всупереч вимог статті 657 Цивільного кодексу України укладений у простій письмовій формі, нотаріально не посвідчений та не зареєстрований, тому такий правочин не відповідає вимогам частини четвертої статті 203 Цивільного кодексу України, оскільки вчинений не у формі, встановленій законом, у зв`язку з чим підлягає визнанню недійсним.

Позивач також вказував на порушення статті 120 Земельного кодексу України при укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу майнових прав, оскільки для вчинення правочину щодо об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) необхідно мати право на земельну ділянку, на якій він розташований, з присвоєнням цій ділянці кадастрового номера в установленому законом порядку, а ТОВ «Термінал-Рент» не мало жодних прав на землю, на якій збудовано склади.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 23.09.2021, залишеною без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 21.02.2022, провадження у справі №921/174/21 закрито з огляду на те, що у справі №921/174/21 та у справі №910/1308/16 між тими самими позивачем та відповідачем оспорюється один і той же договір купівлі-продажу майнових прав на картоплесховища від 30.12.2014, з підстав перевищення керівником ТОВ «Товстеньківський крохмальний завод» повноважень, наданих йому статутом, при укладенні зазначеного правочину. Також судами неодноразово досліджувались обставини недійсності спірного правочину з підстав недотримання процедури скликання загальних зборів, давності виконання підписів від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в протоколі від 15.07.2014 за № 7 та повноважень директора позивача на підписання спірного договору, про що судами ухвалено відповідні рішення, які набрали законної сили.

Постановою Верховного Суду від 29.06.2022 ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 23.09.2021 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.02.2022 у справі 921/174/21 скасовано, а справу направлено до Господарського суду Тернопільської області для продовження розгляду, зазначивши, що у даній справі позивач посилається на інші підстави, ніж у справі № 910/1308/16.

Разом з тим, суд касаційної інстанції зазначив, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить, як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19).

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 29.09.2022 у справі №921/174/21, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 14 грудня 2022 року та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14 березня 2023 року, у задоволенні позову відмовлено, вказуючи на те, що позивачем обрано невірний спосіб захисту, віддавши перевагу негаторному, а не віндикаційному позову.

У справі, що розглядається, позивач зазначає про встановлення судом у справі №921/145/17-г/14 факту відсутності волевиявлення учасників ТОВ "ТКЗ" на укладення договору купівлі-продажу від 30.12.2014, тому, спираючись на норми ст.387, 388 ЦК України, просить витребувати спірне майно у кінцевого володільця ТОВ «Тіара Компані». При цьому вказує про врахування товариством висновків, викладених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.06.2022 у справі №921/174/21 при зверненні до суду з даним позовом щодо способу захисту порушених майнових прав товариства.

Норми права та мотиви, з яких суд виходить при ухваленні рішення.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Правилом частини першої статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту свого порушеного права.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У §145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Chahal v. the United Kingdom" (заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Цивільним кодексом України передбачені засади захисту права власності.

Зокрема, відповідно до закріпленого у статті 387 ЦК України правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Такі ж саме права має законний володілець майна.

Цивільним кодексом України передбачено як одні зі способів захисту порушених прав віндикація або реституція.

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (п. 3 ч. 1 ст.388 ЦК України). На дану норму і посилається позивач у позові.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.

Отже, особа, яка вважає, що договором купівлі-продажу майна порушуються її права як власника або законного користувача цього майна, має право на витребування цього майна від останнього набувача, що і є належним способом захисту її порушеного права.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Отже, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

З`ясовано, що позивач був власником цілісного майнового комплексу споруд крохмального заводу, розташованого за адресою Тернопільська область, Чортківський район, с.Товстеньке, вул.Центральна, 57, на земельній ділянці площею 20га, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії САЕ № 395475 від 18.12.2012, витягом про Державну реєстрацію прав №36853900 від 20.12.2012. Право користування земельною ділянкою, площею 20,0000га за кадастровим номером 612558770:01:001:2050 належало ТОВ «ТКЗ» на підставі договору оренди землі від 06.10.2012.

На вказаній земельній ділянці ТОВ «ТКЗ» власним коштом на підставі дозвільної документації у період з березня 2013 по листопад 2014 року побудовано картопляні склади №1 та №2 та проведено розрахунок з виконані будівельні роботу з підрядною організацією - ТОВ «Буд М», що не заперечується відповідачем у справі.

Отже, позивачем на земельній ділянці, якою товариство користувалося на праві оренди для обслуговування комплексу будівель та споруд заводу, з метою подальшого розвитку та розширення діяльності, здійснено будівництво додаткових картоплесховищ, які прийнято в експлуатацію відповідно до Декларації про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрованої в Управлінні Держбудінспекції у Тернопільській області 30 грудня 2014 року за № ТП143143640314, відтак, позивачем документально підтверджено факт будівництва даних об`єктів та їх готовність до експлуатації а саме: I-ша черга картоплесховище № 1, загальною площею 9648,8 кв. м, ємністю 25 тис. тонн, та ІІ-га черга картоплесховище № 2, загальною площею 9651,8 кв. м, ємністю 25 тис. тонн, кошторисною вартістю 39 486 350,00 грн.

Після прийняття картоплесховищ в експлуатацію та на баланс ТОВ «ТКЗ» позивач розміщував у вказаних об`єктах власне обладнання і дана обставина не залишала жодного сумніву щодо можливості вибуття майна з володіння та користування.

Слід зазначити, що саме за зверненням замовника будівництва (позивача у справі) рішенням Виконавчого комітету Товстеньківської сільської ради №6 від 25.02.2015 новозбудованому об`єкту картоплесховища (І-а та 11-а черги) в с. Товстеньке присвоєно адресу з наданням окремого поштового номеру "57Б" по вул. Центральна.

Однак, незважаючи на те, що позивачем отримано дозвільну документацію на будівництво, зведення спірних об`єктів за власний кошт та в подальшому введення їх в експлуатацію, Товариству не вдалося здійснити державну реєстрацію права власності на новозбудовані об`єкти, оскільки 23 жовтня 2015 року рішенням державного реєстратора відмовлено у державній реєстрації права власності на вказані об`єкти, у зв`язку з тим, що заявлене право вже зареєстроване за ТОВ «Тіара Компані» на підставі договору купівлі-продажу від 16.06.2015.

При цьому, первинна реєстрація права власності на спірні склади була здійснена 03.06.2015 за ТОВ «Термінал Рент». 05.06.2015 державним реєстратором прав на нерухоме майно було оформлено Свідоцтво про право власності на вказані склади № 38589251, та в подальшому через дев`ять днів ТОВ «Термінал Рент» відчужило спірні склади на користь ТОВ «Тіара Компані» на підставі договору купівлі-продажу від 16.06.2015.

Підставою здійснення первинної реєстрації права ТОВ «Термінал Рент» слугував договір купівлі-продажу майнових прав на об`єкти картоплесховищ, укладений 30 грудня 2014 року з Товариством з обмеженою відповідальністю "Товстеньківський крохмальний завод", як Продавцем, відповідно до якого Продавець передав у власність, а Покупець (ТОВ «Термінал Рент») прийняв майнові права на Картоплесховища (І-ша та ІІ-га черги) в с. Товстеньке, Чортківського району (надалі по тексту - Майнові права), що закінчені будівництвом та введені в експлуатацію згідно декларації про готовність об`єкта до експлуатації зареєстрованої Управлінням Держархбудінспекції у Тернопільській області 30.12.2014 №ТП143143640314 та володіють такими характеристиками: - І-а черга. Картоплесховище № 1 (ємність 25 тис. тонн, площа 9648,8 кв.м.); -ІІа черга: Картоплесховище № 2 (ємність 25 тис. тонн, площа 9651,8 кв.м.); Картоплесховища загальною площею 19300,6 кв.м.

Серед документів, які стали підставою для здійснення державної реєстрації права власності за ТОВ «ТЕРМІНАЛ-РЕНТ» значилися копії наступних документів: Протокол загальних зборів учасників ТОВ «Товстеньківський крохмальний завод» №7 від 15.07.2014, договір купівлі-продажу майнових прав від 30.12.2014, Акт приймання-передачі майнових прав від 30.12.2014, видаткова накладна№30-12-14/1 від 30.12.2014, Технічний паспорт на громадський будинок картоплесховища І-а та П черги по вул.Центральна, №57Б у с. Товстеньке (замовник - ТОВ "Термінал-Рент"); рішення виконавчого комітету Товстеньківської сільської ради Чортківського району Тернопільської області від 25.02.2015 за №6; Декларація про готовність об`єкта до експлуатації; зареєстрована в Управлінні Держархбудінспекції у Тернопільській області 30.12.2014 за№143143640314.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 2 ст. 328 ЦК України визначено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

За змістом п. 1, п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження.

Сукупний правовий аналіз наведених норм свідчить про те, що реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи.

Отже, за наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно.

Відповідні правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 року у справі № 911/3594/17.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 24.01.2020 року у справі № 910/10987/18 вказано, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Подібний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі №916/675/15.

Таким чином, при вирішенні даного спору встановленню та перевірці судом підлягає наявність чи відсутність в сторони договору щодо відчуження майнових прав на спірні об`єкти, тобто у ТОВ «ТКЗ», волевиявлення на його вчинення, про що можуть свідчити лише або надання згоди вищого органу управління Товариства на відчуження майна, яка є обов`язковою (зобов`язальною) умовою, визначеною Статутом Товариства, або вчинення Товариством дій, що спрямовані на його схвалення (передача майна та прийняття коштів в рахунок його оплати).

Однак, жоден з цих двох складових елементів при вибутті спірного майна не був присутній, з огляду на наступне.

Як вбачається зі змісту вказаного договору купівлі-продажу майнових прав від 30.12.2014, від імені позивача договір підписано директором товариства Мелішем Р.І., який діяв на підставі Статуту Товариства.

За змістом статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 58 Закону України «Про господарські товариства» (у редакції, чинній на час укладення первинного правочину) визначено, що вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників. Учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному капіталі.

Відповідно до Статуту ТОВ «ТКЗ», збори учасників є вищим органом управління Товариства.

До виключної компетенції Зборів учасників товариства належить, зокрема надання попередньої згоди на укладення договорів, вчинення правочинів та інших дій директором у випадках, передбачених цим Статутом (п.6.2.12 Статуту).

Пунктом 7.8 Статуту передбачено, що укладення договорів, вчинення інших правочинів директором товариства можливе лише за умови отримання попередньої згоди зборів учасників, зокрема, щодо будь-яких договорів та правочинів, пов`язаних з прийняттям Товариством на себе зобов`язань, сумарна вартість яких перевищує 10000грн на день вчинення правочину.

Будь-які договори та інші правочини, укладені від імені Товариства з порушенням вказаних у пункті 7.8 обмежень є недійсними.

Наявність у директора ТОВ «ТКЗ» повноважень на укладення договору купівлі-продажу майнових прав від 30.12.2014 підтверджувалися рішенням загальних зборів учасників ТОВ «ТКЗ», оформленим протоколом загальних зборів учасників №7 від 15.07.2014.

За змістом статті 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 Цивільного кодексу України).

Згідно із статтею 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло із його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

З наведених норм права вбачається, що власник може витребувати своє індивідуально-визначене майно у недобросовісного набувача, який заволодів ним без відповідної правової підстави. У добросовісного набувача майно може бути витребувано, якщо він набув його безоплатно або якщо набув за відплатним договором, але майно було загублене власником, викрадене у нього або вибуло з його володіння не з його волі іншим шляхом.

Отже, суд при витребуванні майна на підставі статей 387, 388 Цивільного кодексу України повинен встановити, чи є особа власником індивідуально-визначеного майна, яке вона просить витребувати, чи існує це майно на момент витребування, чи знаходиться це майно у недобросовісного набувача, а якщо у добросовісного, то чи відплатно або безвідплатно він його придбав, а якщо придбав відплатно, то яким чином воно вибуло з володіння власника.

У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України. У такому випадку діюче законодавство не пов`язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договором права відчужувати це майно. Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів.

Встановлені обставини свідчать, що наявність у директора ТОВ «ТКЗ» повноважень на укладення Договору купівлі-продажу майнових прав, могло бути підтверджено лише рішенням загальних зборів учасників ТОВ «ТКЗ». Водночас, рішенням Господарського суду Тернопільської області від 14.12.2017 у справі №921/145//17-г/14, яке набрало законної сили у встановленому законом порядку 10.01.2018, визнано недійсними рішення загальних зборів учасників ТОВ «Товстеньківський крохмальний завод», що оформлені протоколом №7 від 15.07.2014. Судом встановлено, що рішення загальних зборів товариства №7 від 15.07.2014 не є результатом волевиявлення учасників господарського товариства на укладання договору купівлі-продажу майнових прав від 30.12.2014.

З огляду на приписи статей 92, 203, 215, 241 ЦК України рішення загальних зборів учасників товариства є актами, що зумовлюють настання правових наслідків, спрямованих на регулювання відносин у різних питаннях діяльності товариства, і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

У разі визнання судом недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, воно є недійсним з моменту його прийняття, що свідчить про те, що волевиявлення ТОВ «ТКЗ» як сторони Продавця договору купівлі-продажу майнових прав від 30.12.2014, не було вільним та не відповідало його внутрішній волі, відтак, з огляду на норми ст.387, 388 ЦК України, є підставою для витребування спірного майна в кінцевого володільця - ТОВ «Тіара Компані».

Що стосується поведінки сторони такого договору на предмет добросовісності, то суд враховує наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 92 ЦК України у відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

В пункті 3.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 роз`яснено, що припис абзацу першого ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України зобов`язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).

Також Верховний Суд України у постанові від 12 липня 2017 року №З-537гс17 зазначив, що "договір, укладений від імені юридичної особи її виконавчим органом (директором) з третьою особою, може бути визнаний недійсним із підстав порушення цим органом установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, якщо відповідні обмеження існували на момент укладення оспорюваного договору. У разі визнання судом недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, яким визначено повноваження виконавчого органу, це рішення є недійсним з моменту його прийняття.

Сам факт визнання судом недійсним рішення загальних зборів учасників товариства не може слугувати єдиною підставою для висновку про недійсність договору. Проте такий договір може бути визнано недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно.

Закон не встановлює вичерпного переліку обставин, які свідчать про недобросовісність чи нерозумність дій третьої особи у відносинах з юридичною особою. Тому, з огляду на загальні засади здійснення цивільних прав (ст. 12 ЦК) висновок про добросовісність поведінки третьої особи залежить від того, чи відповідало укладення договору її внутрішній волі, чи бажала третя особа реального настання правових наслідків, обумовлених договором, і чи настали такі наслідки насправді.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 19.06.2018 у справі № 908/4550/15, від 27.06.2018 у справі № 668/13907/13- ц.

Як вбачається з матеріалів справи, про очевидно недобросовісну поведінку третьої особи - ТОВ «Термінал-Рент» під час укладення правочину від 30.12.2014 свідчать, зокрема наступні обставини:

-із Звіту незалежної оцінки майна слідує, що ринкова вартість майна, майнові права на яке було відчужено за даним договором, станом на 30.12.2014 року складала 43 481 000,00 грн,

-згідно декларації про готовність картоплесховищ до експлуатації від 30.12.2014 року вартість будівництва складає майже 39 млн. гривень;

-у договорі купівлі-продажу майнових прав від 30.12.2014 року, продаж майнових прав сторонами вчинено за ціною 47 383, 62 грн., що майже в 1000 разів дешевше ніж фактична вартість майна;

-за умовами договору було відчужено майнові права на закінчений будівництвом об`єкт, який було введено в експлуатацію.

Також, за умовами договору від 30.12.2014, продаж майнових прав вчинено з відстрочкою оплати - до 30.12.2016 року.

Тому, з огляду на площу об`єктів, майнові права на які було придбано Покупцем, а також те, що об`єкти є новозбудованим майном, які тільки введені в експлуатацію, площі кожного з яких майже 10 тис. кв.м., слід дійти висновку, що ТОВ «Термінал-Рент» не могло не усвідомлювати того, що ним придбано у власність нерухоме майно площею майже 20 тис. м2, та яка його дійсна вартість.

Також слід зазначити, що позивачем грошові кошти, які надходили від ТОВ «Термінал-Рент» поверталися платнику як отримані без достатньої правової підстави, що свідчить про відсутність договірних відносин між ТОВ «Термінал-Рент» та ТОВ «ТКЗ», та відсутність подальшого схвалення спірного правочину зі сторони Позивача.

Даним товариством в подальшому прийнято рішення, а саме 02 лютого 2016 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців державним реєстратором внесено запис про прийняття засновниками ТОВ «Термінал-Рент» рішення про припинення товариства як юридичної особи з встановленням строку для заявлення кредиторами грошових вимог, що також може свідчити про уникнення даної особи в такий спосіб від пред`явлення в подальшому до нього вимог щодо повернення майна, котре вибуло у незаконний спосіб.

За змістом частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Предметами права власності може бути лише майно, яке складається з речей (стаття 179 ЦК України), сукупності речей та майнових прав (стаття 190 ЦК України).

Право володіння, користування та розпорядження своїм майном належить тільки власникові (стаття 317 ЦК України).

До речей як складової поняття майна, зокрема нерухомих, відповідно до положень статті 181 ЦК України належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Права та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (стаття 182 частина перша ЦК України).

При цьому за висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/10647/18 від 07.07.2020 за позовом Компанії «Джамзако Лімітед» до ТОВ «ТКЗ», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ТОВ «Тіара Компані» про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав від 30 грудня 2014 року, констатовано, що предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права (ч. 2 статті 656 ЦК України)

До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

Згідно з частиною другою статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Майнове право, що є предметом договору купівлі-продажу, це обумовлене право набуття в майбутньому права власності на нерухоме майно, яке виникає тоді, коли виконані певні правові передумови, необхідні й достатні для набуття речового права.

Таким чином, майнове право на об`єкт нерухомості є складовою частиною такого майна, як об`єкта цивільних прав.

Предметом договору від 30.12.2014 є майнове право на створений об`єкт (картоплесховища), якому присвоєно поштову адресу та зареєстровано в державних органах готовність до експлуатації та право власності, переміщення цього об`єкта є неможливим без знецінення та зміни його призначення, тобто, такому об`єкту притаманні усі ознаки нерухомого майна. Разом з тим, чинне законодавство не містить жодних спеціальних вимог щодо форми купівлі-продажу майнових прав на нерухомість, тому суд вважає доводи позивача з приводу недотримання сторонами цього договору вимог щодо його обов"язкового нотаріального посвідчення необгрунтованими.

Між тим, про недобросовісність набувача (ТОВ «Термінал-Рент») та про відсутність волі на укладення договору купівлі-продажу майнових прав з боку позивача свідчать вище встановлені судом обставини, а також те, що картоплесклади були прийняті в експлуатацію, даним об`єктам (картоплесховища) присвоєно поштову адресу та зареєстровано в державних органах готовність до експлуатації, переміщення цих об`єктів є неможливим без знецінення та зміни їх призначення, а тому відчуження майнових прав, які трансформувались у право власності на нерухоме майно не відповідало вимогам закону.

Відповідно до положень ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом стаття 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно.

Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати.

За змістом частини п`ятої статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права.

В ст. 400 ЦК України визначений обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

Разом з тим, як вже зазначалось, стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього.

ТОВ «Тіара Компані» придбало спірне нерухоме майно у ТОВ «Термінал Рент» згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 16.06.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирпич Л.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 1236.

На виконання умов договору від 16 червня 2015 року, а саме п. 2.1. договору ТОВ «Тіара Компані» повністю оплатило вартість нерухомого майна, а саме 8 026 505 гривень, що підтверджується платіжними дорученнями, які долучаємо до матеріалів справи.

На час укладення договору купівлі-продажу було запроваджено Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, відомості з якого резюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тож добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 у справі № 925/1351/19.

Надаючи оцінку добросовісності/недобросовісності набувача майна суд доходить висновку, що ТОВ «Тіара Компані» є добросовісним набувачем цього майна, оскільки за вказаних обставин він не знав і не міг знати про придбання майна від особи, яка не мала права його відчужувати.

Утім, як вже зазначалося, стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Таким чином, з огляду на доведеність позивачем факту вибуття спірних об`єктів майна поза його волею внаслідок укладення правочину керівником відповідно до рішення загальних зборів товариства №7 від 15.07.2014, котре не є результатом волевиявлення учасників господарського товариства на укладання договору купівлі-продажу майнових прав від 30.12.2014 і це встановлено судовим рішенням, зважаючи на подальшу поведінку сторін договору після його укладення, суд доходить висновку про обґрунтованість позову ТОВ «Товстенький крохмальний завод" в частині наявності підстав для витребування майна від відповідача як добросовісного набувача майна у відповідності до положень ст. 388 ЦК України, адже встановлені судом обставини жодним чином не свідчать про правомірність виникнення права власності у ТОВ «Термінал-Рент».

В той же час, відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності при вирішенні даного спору та про відмову у позові в зв`язку зі спливом позовної давності та недоведеності ТОВ «Товстенький крохмальний завод" поважності пропуску такого строку.

Вирішуючи подану заяву, оцінюючи доводи позивача в частині зазначення причин поважності пропуску строку позовної давності суд при вирішенні даного питання враховує наступне.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто, сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.

Для спірних відносин застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (ст. ст. 256, 257 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти. Порівняльний аналіз понять "довідався" та "міг довідатися", що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо (правова позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 26.09.2019 у справі № 924/1114/18 та у постанові від 03.04.2018 у справі № 910/31767/15 з посиланням на позицію Верховного Суду України в постанові від 16.11.2016 у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 6-2469цс16)).

Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд (така правова позиція відображена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16).

Іншого правила щодо визначення початку перебігу позовної давності закон не містить (ч. 1 ст. 261 ЦК України)

Відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Пред`явлення позову до суду - це реалізація заявником права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі.

Перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися в разі звернення позивача (заявника) до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Не перериває перебігу позовної давності подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.

Судом встановлено, що 30.12.2014 директором товариства Мелішем Р.І. укладено договір купівлі-продажу майнових прав на новостворене майно ТОВ «Товстенький крохмальний завод» - два Картоплесховища, котрі були продані Товариству з обмеженою відповідальністю «Термінал Рент» за ціною 47 383 гри. 62 коп. з урахуванням ПДВ.

За твердженням позивача даний договір був укладений директором Товариства з обмеженою відповідальністю "ТКЗ" (Меліш Р.І.) з перевищенням повноважень, тому компанією "ДЖАМЗАКО ЛІМІТЕД" було скеровано до Господарського суду Тернопільської області (справа №921/145/17-г/14) позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Товстеньківський крохмальний завод", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Компанія "МОУКІСАР ХОЛДІНГС ЛІМІТЕД", про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників, що прийняті за пунктом два порядку денного та оформлені протоколом №7 від 15.07.2014 року. Рішенням суду від 14.12.2017 позов задоволено повністю і дане рішення набрало чинності у встановленому законом порядку.

16.06.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю "Термінал-Рент" на підставі договору купівлі-продажу відчужило нерухоме майно на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тіара Компані".

В подальшому, після отримання у жовтні 2015 року відмови у реєстрації права власності на картоплесховища, Товариство з обмеженою відповідальністю "ТКЗ" звернулось до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав від 30.12.2014 року (справа №910/1308/16).

Рішенням господарського суду м. Києва від 26.05.2016 року в справі №910/1308/16 за результатами розгляду справи позовні вимоги TOB «ТКЗ» задоволено, зокрема визнано недійсним Договір купівлі-продажу майнових прав на Картоплесховища. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2016 року в справі №910/1308/16, залишеною без змін відповідно до постанови Вищого господарського суду України від 08.12.2016 року, задоволено апеляційну скаргу ТОВ «Тіара Компані», зазначене вище рішення господарського суду міста Києва від 26.05.2016 року скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Статтею 92 Цивільного кодексу України визначено, що дії органу або особи, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, у відносинах із третіми особами розглядаються як дії самої юридичної особи. Отже, для юридичної особи як сторони правочину (договору тощо) днем початку перебігу позовної давності слід вважати день вчинення правочину, оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права за цим правочином.

Відповідно до частини першої статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Так як Договір купівлі-продажу майнових прав був укладений 30.12.2014, то суд вважає, що для ТОВ "ТКЗ" строк позовної давності для вимог про витребування спірних об`єктів Картоплесховищ, які вибули на підставі цього Договору (адже спірні об`єкти цього ж дня були введені в експлуатацію закінчені будівництвом, відповідно набули статуту об`єкту нерухомого майна), слід обчислювати: з 31.12.2014, тобто з дня, наступного після укладення відповідного Договору.

Відповідно до частини першої статті 254 Цивільного кодексу України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

Тому суд констатує, що строк позовної давності для витребування об`єктів Картоплесховищ, які вибули на підставі Договору, сплив: 31.12.2017.

Як вказує позивач, впродовж 2016-2023 останній перебував в судових спорах. Зокрема вказує, що при розгляді справи №910/10647/18 товариство виступало відповідачем, і ця обставина унеможливлювала ініціювання нового судового процесу, допоки не буде остаточно вирішений спір, адже предметом розгляду у даній справі були вимоги про:

- визнання недійсним Договору купівлі-продажу майнових прав на Картоплесховища від 30 грудня 2014 року та акту приймання-передачі майнових прав на вказані Картоплесховища від 30 грудня 2014 року;

- визнання недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Термінал-Рент» від 04 червня 2015 року №21825315;

- визнання недійсним та скасування Свідоцтва про право власності, виданого Товариству з обмеженою відповідальністю «Термінал-Рент» від 05 червня 2015 року, індексний номер 38589251, державним реєстратором Реєстраційної служби Чортківського міськрайонного управління юстиції Тернопільської області Маковецькою Л.B. на приміщення картоплесховища (І та II черги);

- визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю «Товстеньківський крохмальний завод» права власності на закінчений будівництвом об`єкт (Картоплесховища).

Утім, на думку суду, подання позову учасником товариства та його розгляд судом по-перше, не перериває перебігу позовної давності; по-друге, не є тією обставиною, яка б перешкоджала або ж унеможливлювала подання позивачем позову про витребування спірних об`єктів нерухомого майна з чужого незаконного володіння. Навпаки, не пред`явлення саме віндикаційного позову позивачем було зумовлено іншими обставинами, а саме тим, що позивач не вважав себе власником збудованих об`єктів нерухомості, оскільки при розгляді справ №910/1308/16, №910/10647/18 останнім заявлялися, серед інших, вимоги про визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю «Товстеньківський крохмальний завод» права власності на закінчений будівництвом об`єкт, усунення перешкод в користуванні майном.

Однією з поважних причин пропуску позивачем позовної давності є не самі по собі обставини існування судових проваджень за участю ТОВ «ТКЗ», а бездіяльність самого ТОВ "ТКЗ", що вплинула на момент звернення позивача з цим позовом.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у п. 10.20 постанови від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012, вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, суд, з огляду на положення статті 13 Цивільного кодексу України ("Межі здійснення цивільних прав"), має враховувати добросовісність поведінки як позивача (заявника), так і відповідача протягом всього періоду з моменту виникнення права на захист порушеного права (права на позов) і до моменту звернення з позовом, зважаючи на характер спірних правовідносин між сторонами, особливості їх нормативного регулювання, надані сторонам права та покладені на них обов`язки тощо.

Тому, для вирішення питання про те, чи наявні поважні причини пропуску позовної давності мають значення дії, які Товариство вчиняло як до, так і після спливу позовної давності у спірних правовідносинах оскільки такі впливають на висновок про добросовісність в цілому.

В цьому контексті суд враховує, що остаточне судове рішення у справі № 910/1308/16 було прийнято Вищим господарським судом України 08.12.2016 року, ухвалою Верховного суду України від 06.03.2017 року було відмовлено у допуску справи №910/1308/16 до провадження у Верховному суді України, а постановою Касаційного господарського суду України від 21.05.2018 року залишено без задоволення касаційну скаргу ТОВ "ТКЗ" на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2018 року про відмову в перегляді судового рішення за новоявленими обставинами.

Наступний розгляд справи судом за № 910/10647/18 ініційовано в серпні 2018 року мажоритарним учасником позивача - Компанією "Джамзако Лімітед", котрий звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "ТКЗ", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТОВ "Тіара Компані" про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав від 30 грудня 2014 року, акта приймання-передачі майнових прав, скасування реєстраційного номеру нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; визнання незаконним (недійсним) і скасування свідоцтва про право власності ТОВ "Термінал-Рент"; зобов`язання ТОВ "Тіара Компані" не чинити перешкоди у володінні, користуванні та розпорядженні вказаними об`єктами будівництва.

Остаточне рішення у справі №910/10647/18 винесено 07.07.2020 Великою Палатою Верховного Суду.

У 2017 році на розгляді Господарського суду Тернопільської області знаходилася справа №921/145/17-г/14 за позовом Компанії "ДЖАМЗАКО ЛІМІТЕД" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Товстеньківський крохмальний завод", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Компанія "МОУКІСАР ХОЛДІНГС ЛІМІТЕД", про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників, що прийняті за пунктом два порядку денного та оформлені протоколом №7 від 15.07.2014 року.

Тобто в період з грудня 2016 по серпень 2018 Товариством фактично не було вчинено жодних дій, спрямованих на захист порушеного майнового права Товариства на вказані об`єкти Картоплесховищ і з цього приводу позивачем не наведено жодних обґрунтованих пояснень щодо поважності причин пропуску строку позовної давності в зазначений період, що свідчить про пасивну поведінку ТОВ «ТКЗ» та не свідчить про існування обставин, які б унеможливлювали здійснення Товариством дій на захист порушеного права.

Крім того, щодо способу захисту порушених прав власника, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших.

Також Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 100), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29)).

З огляду на викладене, під час розгляду справи у даному спорі за віндикаційним позовом, надаючи оцінку обставинам пропуску строку позовної давності з тих мотивів, що позивач тривалий період в судовому порядку намагався захистити своє порушене право шляхом визнання недійсними, зокрема рішень про державну реєстрацію, відомостей чи запису про державну реєстрацію права на майно, документів, на підставі яких вчинено реєстраційні дії як і шляхом пред`явлення позовів зокрема, про визнання недійсним договору, на підставі якого вказане майно продано третім особам; визнання за позивачем права власності на спірне майно то судом такі причини не можуть бути визнані поважними, оскільки відповідні правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування належного способу захисту, який має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду, були виснувані ще у 2018 році, а також аналогічні висновки наводив Верховний Суд України, тому сторона позивача з такими висновками Суду була обізнана, а отже мала можливість вчинити певні дії на захист свого порушеного майнового права із застосуванням належного способу захисту, утім з віндикаційним позовом позивач звернувся лише у червні 2023 року, тобто з пропуском строку позовної давності. Слід зазначити, що відповідні процесуальні помилки позивачем допущено й під час розгляду господарським судом справи за № 921/174/21, з огляду на несвоєчасне подання заяви про зміну предмету позову, що послугувало підставою для відмови у задоволенні пред`явленого позивачем негаторного позову.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 3 та 4 ст. 267 ЦК України).

Частиною 5 ст. 267 ЦК України передбачено, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

За змістом наведених норм, якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

Водночас позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача згідно з приписом ч. 5 ст. 267 ЦК України отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин. Це також випливає із загального правила, встановленого ст. 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести відсутність об`єктивних перешкод для своєчасного звернення позивача з вимогою про захист порушеного права (правова позиція Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладена у постанові від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012 з посиланням на позицію Великої Палати Верховного Суду у постановах від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18) та від 21.08.2019 у справі №911/3681/17 (провадження № 12-97гс19).

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Закон не передбачає переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, вирішення цього питання покладається безпосередньо на юрисдикційний орган - суд, який розглядає справу по суті заявлених вимог з врахуванням всіх обставин справи на підставі здійсненої оцінки поданих доказів.

Надавши оцінку обставинам, які мали важливе значення у дослідженні судом питання причин пропуску позовної давності, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права судом встановлено, що в даному випадку Товариством з обмеженою відповідальністю "ТКЗ" не доведено належними доказами поважності пропущення строку позовної давності з наведених товариством у запереченнях без номеру від 18.07.2023 (вх. 6161 від 21.07.2023) обґрунтувань.

Висновки суду.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно частин 1, 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наявності правових підстав для витребування майна від добросовісного набувача у відповідності до статей 387, 388 Цивільного кодексу України, мають застосовуватися положення статті 267 Цивільного кодексу України, згідно якої сплив позовної давності є підставою для відмови у позові.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до положень ст.123, 129 ГПК України судовий збір покладається на позивача у справі.

Керуючись ст.ст.4, 11, 42, 46, 73, 74-79, 86, 91, 123, 129, 219, 220, 222, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Судове рішення складено та підписано 26.01.2024.

Суддя Н.О. Андрусик