Постанова

від 17.01.2024 по справі 363/5063/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 363/5063/21 Головуючий у І інстанції Рудюк О.Д.

Провадження №22-ц/824/4561/2024 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 січня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Таргоній Д.О.,

суддів: Голуб С.А., Слюсар Т.А.,

за участі секретаря Спис Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - Городок Яни Володимирівни на рішення Вишгородського районного суду Київської областівід 11 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «Озерний Край», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бережний Вадим Олександрович про розірвання договору, визнання права власності та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, обґрунтовуючи тим, що позивачу на праві приватної власності належала земельна ділянка площею 0,1666 га, що розташована на території Жукинської сільської ради Вишгородського району Київської області Київської області, цільове призначення - для індивідуального садівництва, кадастровий номер 3221882800:28:176:0036.

06.08.2019 року позивач у якості продавця та відповідач у якості покупця уклали у письмовій формі договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Бережним В.О. та зареєстрований в реєстрі за № 1430. 06.08.2019 року позивач передав вказану земельну ділянку у власність відповідачу, цього ж дня право власності відповідача на неї зареєстроване у встановленому законом порядку.

У пункті 2.1 статті 2 договору зазначено, що ціна продажу земельної ділянки нібито була сплачена відповідачем позивачу в безготівковій формі у повній сумі 22 000 грн. до підписання договору. Однак в дійсності відповідач увів позивача та приватного нотаріуса в оману і не сплатив позивачу жодних коштів у якості оплати ціни земельної ділянки за договором, що свідчить про невиконання відповідачем умов договору та порушення ним свого зобов`язання зі сплати вартості земельної ділянки. Несплата відповідачем визначеної договором ціни земельної ділянки є істотним порушенням договору, оскільки внаслідок такої протиправної бездіяльності відповідача позивач був повною мірою позбавлений того, на що він розраховував при укладенні договору, а саме - коштів в сумі 22 000 грн. Відтак вказаний договір має бути розірвано за рішенням суду на вимогу позивача.

Оскільки зобов`язання по договору виконано лише однією стороною позивачем, то у разі розірвання договору підлягають застосуванню правила про набуття, збереження майна без достатньої правової підстави або з підстави, яка згодом відпала, а відтак, позивач має право вимагати від відповідача, який і дотепер не сплатив ціну земельної ділянки за договором її повернення на користь позивача, шляхом визнання його права власності на спірну земельну ділянку, тобто у спосіб захисту цивільних прав та інтересів судом, передбачений п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Крім того зазначав, що, зважаючи на пред`явлення позивачем вимоги про повернення йому у власність земельної ділянки, позивач не може вимагати від відповідача сплатити ціну земельної ділянки за договором, однак згідно ст. 625 ЦК України має право вимагати від нього сплати трьох процентів річних від її ціни та позитивної різниці між ціною земельної ділянки з урахуванням встановленого індексу інфляції (індексу споживчих цін), нарахованих за період з дня укладення договору до дня подання цієї позовної заяви до суду, що в загальному розмірі за період з 06.08.2019 року по 18.11.2021 року становить 4 819,95 грн.

На підставі вищевикладеного, просив суд розірвати договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 06.08.2019 року між ОСОБА_1 та Обслуговуючим кооперативом «Озерний край», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бережним В.О. і зареєстрований в реєстрі за № 1430; визнати право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3221882800:28:176:0036 площею 0,1666 га, розташовану на території Жукинської сільської ради Вишгородського району Київської області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 421749032218; стягнути з Обслуговуючого кооперативу «Озерний край» на користь ОСОБА_1 4 819,95 грн. на вжиття заходів відповідальності за порушення грошового зобов`язання та стягнути з Обслуговуючого кооперативу «Озерний край» на користь ОСОБА_1 2 724 грн. судового збору.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 11 липня 2023 року в задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Обслуговуючого кооперативу «Озерний гай» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, з апеляційною скаргою в інтересах позивача ОСОБА_1 звернулась його представник - адвокат Городок Я.В., яка, посилаючись на неповноту з`ясування судом обставин, що мають значення у справі, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Зокрема, апелянт не погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту порушеного права, оскільки, якщо порушення прав продавця полягає у тому, що він не отримав грошових коштів від покупця, то способом захисту, який належним чином захистить саме це право, має бути вимога про стягнення грошових коштів.

Вказує, що всупереч умовам п. 2.1 статті 2 укладеного між сторонами Договору купівлі-продажу, відповідач ввів позивача та приватного нотаріуса в оману і до підписання Договору, як і дотепер, не сплатив продавцю жодних коштів у якості оплати ціни земельної ділянки.

Таким чином, відповідач не виконав своє зобов`язання, допустивши істотне порушення умов Договору, що має наслідком його розірвання в силу положень статті 651 ЦК України.

Надаючи оцінку зазначеним обставинам, суд першої інстанції неправильно застосував положення статті 692 ЦК України до наявного предмету спору та як наслідок, помилково вважав, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права у вигляді розірвання договору є неправильним.

Крім того, вирішуючи спір, суд першої інстанції безпідставно оцінив як неспроможні та не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки, а саме пояснення позивача - ОСОБА_4 , надані в якості свідка.

Судом також не надано належної оцінки доказам, поданим відповідачем, зокрема видатковому касовому ордеру від 05.08.2019 року та довіреності від 24.07.2019 року. Відповідач у даній справі свою правову позицію будував на тому, що факт оплати за Договором купівлі-продажу земельної ділянки підтверджується саме цими доказами. В той же час, наданий відповідачем видатковий касовий ордер має бути оцінений судом як неналежний доказ, оскільки він не відповідає вимогам Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженим постановою КМУ від 29.12.2011 р. №148. Крім того, вказаний видатковий ордер не містить підпису одержувача коштів - ОСОБА_3 , що спростовує факт видачі готівки останньому.

Щодо довіреності від 24.07.2019 року, яка була виписана ОСОБА_5 на ім'я ОСОБА_6 , яка вказана у видатковому касовому ордері, то в тексті такої довіреності відсутній пункт, який би надавав право ОСОБА_6 замість ОСОБА_3 отримувати грошові кошти.

Таким чином, зважаючи на вказані аргументи, суд першої інстанції мав законні підстави розірвати Договір купівлі-продажу земельної ділянки.

Апелянт також не погоджується із рішенням суду в частині стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн, посилаючись на неспівмірність заявлених відповідачем витрат складності справи та обсягу наданих відповідачу послуг адвоката та витраченого ним часу.

Крім того, вирішуючи питання про стягнення судових витрат, суд першої інстанції не взяв до уваги, що відповідачем у відзиві на позовну заяву не було зазначено попереднього (орієнтовно) розрахунку судових витрат, які він планує понести у зв`язку із розглядом даної справи.

У відзиві на апеляційну скаргу представник Обслуговуючого кооперативу «Озерний гай» - адвокат Ярошинська І.А. заперечує проти доводів скарги, посилаючись на їх безпідставність.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 - адвокат Городок Я.В. підтримала вимоги апеляційної скарги, посилаючись на викладені у ній доводи.

Представник відповідача - адвокат Ярошинська І.А. проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, просила залишити без змін рішення суду першої інстанції, як законне та обґрунтоване.

Третя особа - приватний нотаріус Бережний В.О. в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку, відзив не подавав направив на адресу апеляційного суду заяву про розгляд справи без його присутності.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представників сторін в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Судом першої інстанції по справі встановлено, що 06.08.2019 року між ОСОБА_1 в якості продавця та Обслуговуючим кооперативом «Озерний край», в особі голови кооперативу ОСОБА_6., в якості покупця укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бережним Вадимом Олександровичем і зареєстрований в реєстрі за № 1430.

Згідно п.п. 1.1-1.3 вказаного договору за цим договором продавець передає у власність земельну ділянку, а покупець приймає у власність та сплачує грошову суму за земельну ділянку площею 0,1666 га, що розташована на території Жукинської сільської ради Вишгородського району Київської області, кадастровий номер 3221882800:28:176:0036. Цільове призначення земельної ділянки - для індивідуального садівництва, категорія земель: землі сільськогосподарського призначення.

Земельна ділянка, що відчужується, належить продавцю на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бережним В.О. 24.07.2019 року за № 1400. Право власності на земельну ділянку зареєстровано 24.07.2019 року за № 32533077, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 421749032218.

Згідно п. 2.1 договору продаж земельної ділянки між сторонами вчиняється за 22 000 грн. Розрахунок між сторонами проводиться в безготівковій формі. Покупець сплатив продавцю суму вказану в ньому договорі в безготівковій формі відповідно до закону до підписання договору.

Пунктом 2.2 договору продавець ствердив, що зазначена о цьому договорі ціна продажу є вигідного, її розмір не пов`язаний зі збігом тяжких обставин і повністю його задовольняє.

Ринкова вартість земельної ділянки згідно висновку про вартість майна від 29.07.2019 року, що зроблений ПП «ТВІ» спільно з ТОВ «Київська оціночна компанія» складає 22 000 грн. (п. 2.4 договору).

Пунктом 3.1 договору сторони підтвердили що вони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними; укладення договору відповідає їх інтересам; волевиявлення сторін є вільним і усвідомленим та відповідає їх внутрішній волі; умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін; договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому.

Право власності у покупця на земельну ділянку виникає згідно ст. 334 Цивільного кодексу України, з моменту державної реєстрації (п. 4.1 договору).

24.07.2019 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бережний В.О. нотаріально посвідчив довіреність, зареєстровану в реєстрі за номером 1405, якою ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_6 , представляти інтереси щодо належної йому на праві приватної власності земельної ділянки площею 0,1666 га, що розташована на території Жукниської сільської ради Вишгородського району Київської області, кадастровий номер 3221882800:28:176:0036 (а.с. 63-64).

Як вбачається з видаткового касового ордеру від 07.08.2019 року ОСОБА_1 отримав за довіреністю № 1405 від 24.07.2019 року з каси Обслуговуючого кооперативу «Озерний край» грошові кошти в сумі 20 570,00 грн. для оплати за земельну ділянку.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач обрав неналежний спосіб захисту порушеного права, оскільки у випадку несплати покупцем за договором купівлі-продажу вартості товару, продавець має право не розривати договір, який ним виконано, а ставити питання про стягнення неотриманих коштів.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Суд першої інстанції правильно виходив з того, що спірні правовідносини регулюються такими нормами матеріального права.

Стаття 655 ЦК України закріплює законодавче визначення договору купівлі-продажу, згідно з яким за цим договором одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому (частина перша статті 656 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Згідно частиною першою статті 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Вимогами частини першої-третьої статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Як передбачено частинами першою та другою статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Згідно із частинами першою, третьою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Як передбачено ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Відповідно до статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Вимогами частини першої статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частинами першою та другою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди; її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2020 року в справі № 361/6517/17).

Пункт договору в тій його частині, в якій він містить відомості про отримання покупцями грошей, суму цих грошових коштів та пропорції, в якій вони отримані кожним з продавців, є даними, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи.

Договір купівлі-продажу є консенсуальним договором. Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Вислів у цій нормі «передає або зобов`язується передати», «приймає або зобов`язується прийняти» не означає, що договір купівлі-продажу може бути реальним або консенсуальним за вибором сторін, залежно від того, чи визначили сторони в договорі, що продавець передає майно, чи що він зобов`язується його передати. Натомість це означає, що договором може бути передбачено виконання зобов`язання, що виникає з договору купівлі-продажу, одночасно з укладенням договору або в майбутньому.

При цьому ані реальним, ані консенсуальним договором не передбачається виконання зобов`язання, що виникає з договору, в минулому.

Водночас відповідно до частини третьої статті 631 ЦК України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Таким чином, положення договору про те, що сторона договору отримала належні їй платежі до підписання договору, свідчить про те, що сторони домовилися вважати сплату коштів, здійснену раніше за відсутності правових підстав, виконанням укладеного договору стороною, яка за цим договором мала сплатити гроші.

Включення в договір купівлі-продажу положення про одержання однією стороною від іншої грошових коштів, у тому числі до підписання договору, є звичайною діловою практикою, зокрема при укладенні договорів фізичними особами, і така практика не суперечила закону в правовідносинах, щодо яких виник спір.

Водночас глава 54 ЦК України містить спеціальне регулювання відносин щодо купівлі-продажу, зокрема і щодо способів захисту прав продавця, порушених покупцем.

Відповідно до частини четвертої статті 692 ЦК України, якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу. Таким чином, лише у випадку, коли покупець відмовився і прийняти, і оплатити товар, продавець може за своїм вибором або вимагати виконання договору з боку покупця, або відмовитися від договору. Друга можливість надана продавцю, виходячи з того, що якщо покупець не виконав жодного свого обов`язку, не сплатив ціни товару та відмовився його прийняти (наприклад, надіслав продавцю заяву про відмову прийняти товар, безпідставно не прийняв запропоноване продавцем виконання зобов`язання з його боку, безпідставно повернув надісланий товар тощо), то така поведінка свідчить про втрату інтересу покупця до виконання договору. Продавець своєю чергою також може втратити інтерес до договору, при цьому він володіє товаром і має можливість розпорядитися ним, зокрема продати його іншій особі, аби отримати покупну ціну. Тобто продавець теж вправі відмовитися від договору купівлі-продажу, тобто розірвати його шляхом вчинення одностороннього правочину чи вимагати виконання договору з боку покупця за умови, якщо покупець втратив інтерес до договору, не прийнявши та не оплативши товар. У таких випадках позовна вимога продавця про розірвання договору в судовому порядку задоволенню не підлягає, оскільки розірвання договору пов`язується законом із вчиненням одностороннього правочину, а не із судовим рішенням (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 08 вересня 2020 року в справі №916/667/18).

Натомість у цій справі покупець отримав товар, але, як стверджує позивач, не здійснив оплати. За таких умов підлягає застосуванню частина третьої статті 692 ЦК України, відповідно до якої у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Наведений припис не передбачає можливості продавця за своїм вибором вдатися до іншого способу захисту, зокрема не передбачає можливості розірвання договору в судовому порядку. Якщо порушення права продавця полягає в тому, що він не отримав грошових коштів від продавця, то способу захисту, який належним чином захистить саме це право, відповідає позовна вимога про стягнення неотриманих коштів.

Натомість такий спосіб захисту, як розірвання договору, що вже частково виконаний з боку продавця, який передав товар, і покупця, який прийняв товар, не відповідає суті порушення договору, що полягає в несплаті грошових коштів.

Крім того, суд звертає увагу на те, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Вказаний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду в постанові від 06 лютого 2019 року в справі №554/5323/14.

Відповідно допринципу диспозитивності цивільного судочинства, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, а правом визначати предмет та підставу позову наділений лише позивач (статті 13, 43, 49, 175 ЦПК України).

Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

З врахуванням наведених норм матеріального права, які регулюють правовідносини, що виникли між сторонами, а також наведених позицій Великої Палати Верховного Суду, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки продавцем виконані умови договору купівлі-продажу, переданий покупцю товар, покупець зареєстрував своє право власності на набутий за договором товар, отже належним способом захисту прав продавця, у випадку несплати покупцем ціни товару, має бути вимога про стягнення коштів та процентів за користування чужими коштами.

З огляду на те, що позивач пред`явив позов про розірвання договору купівлі-продажу, тобто обрав неналежний спосіб захисту і суд це встановив при розгляді справи у судовому засіданні після пояснень сторін, у суду не було підстав встановлювати обставини щодо оплати договору відповідачем, досліджувати докази на доведення цих обставин.

Тому районний суд правильно не давав оцінку показанням позивача, допитаного в якості свідка щодо обставин укладання договору, та поясненням ОСОБА_7 , а також обґрунтовано не давав своєї оцінки наданим сторонами доказами на доведення цих обставин, як то видатковий касовий ордер, довіреність позивача на ім`я ОСОБА_6 , оскільки ці обставини не мають значення для вирішення заявленого позову, однак можуть бути встановлені судом при розгляді справи про стягнення коштів за договором купівлі-продажу.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (пункт 77 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц).

Отже, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не впливають на їх правильність.

Суд першої інстанції дав належну правову оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, та дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОК «Озерний край», третя особа - приватний нотаріус КМНО Бережний В.О., про розірвання договору, визнання права власності та стягнення коштів.

Доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для стягнення з позивача витрат на правничу допомогу з огляду на неподання відповідачем попереднього розрахунку судових витрат разом з відзивом на позовну заяву апеляційний суд відхиляє, оскільки в силу положень статті 134 ЦПК України в разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може (а не зобов`язаний) відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат.

У ході розгляду справи, зокрема 28.02.2023 року, представник відповідача Обслуговуючого кооперативу «Озерний край» - адвокат Ярошиньска І.А. звернулася до суду з заявою про стягнення витрат на правничу допомогу, до якої додала попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на правничу допомогу, Акт наданих юридичних послуг від 09.02.2023 року з детальним описом виконаних адвокатом робіт із зазначенням часу, витраченого на кожну послугу, а також додала квитанцію про сплату витрат на правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції, в розмірі 40000 грн.

Позивач та представник позивача, ознайомившись зі змістом вказаної заяви, 11.07.2023 року подали свої заперечення щодо стягнення витрат на правову допомогу.

З урахуванням поданих представником позивача заперечень, враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення вимог відповідача та стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого позивачем судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Городок Яни Володимирівни - залишити без задоволення.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 11 липня 2023 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 26 січня 2024 року.

Суддя-доповідач Таргоній Д.О.

Судді: Голуб С.А.

Слюсар Т.А.