Постанова

від 16.01.2024 по справі 301/474/23

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 301/474/23

П О С Т А Н О В А

Іменем України

16 січня 2024 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.

суддів: Фазикош Г.В., Джуги С.Д.

з участю секретаря судового засідання: Савинець В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мельник Павло Петрович, на рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від26червня 2023року,ухвалене головуючою суддею Даруди І.А., всправі запозовом ОСОБА_1 до Ільницького закладу дошкільної освіти №4 Іршавської міської ради Закарпатської області, третіх осіб відділу освіти, охорони здоров`я, культури, сім`ї, молоді та спорту Іршавської міської ради про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати

встановив:

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Ільницького закладу дошкільної освіти №4 Іршавської міської ради Закарпатської області, третіх осіб відділу освіти, охорони здоров`я, культури, сім`ї, молоді та спорту Іршавської міської ради про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 01 листопада 2019 року по 05 січня 2023 року позивачка працювала в Ільницькому ЗДО №4 Іршавської міської ради Закарпатської області на посаді вихователя. 21 грудня 2022 року ОСОБА_1 повідомила керівника Ільницького ЗДО № 4 про те, що захворіла та у зв`язку з цим не зможе вийти на роботу наступні два дні, про що надіслала завідуючій повідомлення у «Вайбер». Вказаний спосіб контактування між працівниками та керівником, між керівником та батьками вихованців, між вихователями та батьками, у Ільницькому ЗДО № 4 є звичним та загальноприйнятим.

22 грудня 2022 року позивачка звернулася до лікаря амбулаторії загальної практики сімейної медицини із скаргами на сильний кашель та головний біль. За результатами огляду встановлено діагноз - бронхіт та призначено лікування в амбулаторному режимі в період з 22 грудня 2022 року по 26 грудня 2022 року та з 27 грудня 2022 року по 30 грудня 2022 року, що підтверджується листком непрацездатності серії АЛВ № 582856.

Керівником закладу позивача запевнено про відсутність достатнього фінансування закладу, тому просили подати заяву про відпустку без збереження заробітної плати. 23 грудня 2022 року позивачка надіслала керівнику Ільницького ЗДО №4 заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати в кількості 31 календарних днів з 01 січня 2023 року по 31 січня 2023 року.

У зв`язку з тим, що позивач продовжувала хворіти, 29 грудня 2022 року ОСОБА_1 повторно склала та надіслала заяву про надання їй відпустки без збереження заробітної плати в кількості 15 календарних днів з 01 січня 2023 року по 15 січня 2023 року, однак, мотивованої відмови у наданні відпустки від відповідача не надходило.

04 січня 2023 року у відповідь на повідомлення позивача про незадовільний стан здоров`я керівник Ільницького ЗДО № 4 надіслала їй у «Вайбер» фотографію наказу «Про звільнення ОСОБА_2 за прогул (відсутність на роботі без поважних причин)» № 05 к/тр з проханням підписати та надіслати їй підписаний наказ.

Вважає її притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення за п.4 ст. 40 КЗпП України незаконним та умисним, так як позивачка перебувала у відпустці без збереження заробітної плати. Зазначила, що вона вжила всіх необхідних заходів для повідомлення керівника Ільницького ЗДО №4 про те, що захворіла та не зможе вийти на роботу. Незадовільний стан здоров`я ОСОБА_1 та необхідність у лікуванні унеможливлювали виконання нею своїх обов`язків та є поважною причиною нез`явлення на роботі.

ОСОБА_1 просила суд визнати протиправним та скасувати наказ Ільницького закладу дошкільної освіти №4 Іршавської міської ради Закарпатської області «Про звільнення ОСОБА_3 за прогул (відсутність на роботі без поважних причин)» № 05 к/тр. Поновити її на посаді вихователя Ільницького закладу дошкільної освіти №4 Іршавської міської ради Закарпатської області з 05 січня 2023 року та стягнути з Ільницького закладу дошкільної освіти №4 Іршавської міської ради Закарпатської області на її користь, середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Іршавськогорайонного судуЗакарпатської областівід 26червня 2023року у задоволенні позову відмовлено.

У апеляційнійскарзі ОСОБА_1 ,в інтересахякої дієадвокат МельникП.П., просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Вказує, що відповідно до листка непрацездатності серії АЛВ № 582856 у період з 22 грудня 2022 року 30 грудня 2022 року позивач хворіла та перебувала на лікуванні. 02 січня 2023 року позивачу оформлено листок непрацездатності серії АЛВ № 582857, про що ОСОБА_1 також повідомила керівника Ільницького ЗДО № 4. Таким чином, позивач мала всі підстави вважати, що відсутність на роботі 02 січня, 03 січня, 04 січня 2023 року не матиме наслідком її звільнення.

13 січня 2023 року листок непрацездатності серії АЛВ № 582857 з 02.01.2023 року по 11.01.2023 року скасовано на підставі того, що такий лікарем виписано помилково, однак, про такі обставини їй стало відомо вже після звільнення. Водночас, починаючи з 02 січня 2023 року відповідачу було відомо про наявність чинного документа, який підтверджує незадовільний стан здоров`я позивача. При цьому, станом на день прийняття наказу про звільнення ОСОБА_1 за прогул листок непрацездатності АЛВ № 582857 не був скасований. Позивач вживала всі заходи для повідомлення відповідача про причини відсутності на роботі.

Вважає, що суд визнав неналежним і недопустимим доказом переписку сторін у «Вайбер», хоча відповідач не заперечував проти того, що отримувала повідомлення та заяви безпосередньо від позивача. Тобто, позивачем вживалися всі заходи для належного повідомлення відповідача про стан свого здоров`я та перебування на лікарняному, тому вважає, що її звільнення є незаконним.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає що така не підлягає задоволенню, за наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно приписів ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено,що з 01 листопада 2019 року до 05 січня 2023 року ОСОБА_1 працювала в Ільницькому ЗДО №4 Іршавської міської ради Закарпатської області на посаді вихователя.

Наказом №05к/тр від 04.01.2023 завідувача Ільницького закладу дошкільної освіти №4 Іршавської міської ради Закарпатської області ОСОБА_1 звільнено за прогул (відсутність на роботі без поважних причин) з 05 січня 2023 року.

Відповідно до акту від 04.01.2023 складеного вихователем старшої групи ОСОБА_4 , муз. керівником ОСОБА_5 , помічником вихователя ОСОБА_6 , завідувачем ОСОБА_7 - вихователь групи раннього віку, ОСОБА_1 була відсутня на роботі протягом усієї робочої зміни, а саме з 07.30 год. по 13.00 год.

У порушення вимог КЗпП України та Закону України «Про відпустки» позивачка ОСОБА_1 , перебуваючи за кордоном 03.01.2023 надіслала у додаток вайбер заяву, датовану 29.12.2022 про надання їй відпустки без збереження заробітної плати з 01.01.2023 по 15.01.2023.

До такої заяви суд ставиться критично, оскільки, згідно з практикою Верховного Суду, зокрема, постанови від 19.01.2022 у справі №202/2965/21 роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом (копією електронного документа) в розумінні положень ч. 1 ст. 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", тобто не може вважатися доказом, бо не містить електронного підпису, який є обов`язковим реквізитом електронного документа, оскільки в такому разі неможливо ідентифікувати відправника повідомлення і зміст такого документа не захищений від внесення правок і викривлення».

Так статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно бо сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Отже, визначальним для вирішення питання законності звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності.

Законодавством не визначено перелік поважних причин відсутності на роботі, тому, вирішуючи це питання щодо працівника на роботі, звільненого за п.4 ч.1 ст.40 КЗпП, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази із числа передбачених ЦПК України.

Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які виключають вину працівника.

Аналогічні висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 08 грудня 2021 року у справі № 595/1475/19.

Згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як встановлено в судовому засіданні, позивачка ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці 02 січня 2023 року, 03 січня 2023 року, 04 січня 2023 року без поважних причин.

Як на підставу своїх позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що перебуваючи за кордоном вона подала відповідачу заяву про надання їй відпустки без збереження заробітної плати та вважала таку погодженою за мовчазною згодою відповідача, оскільки, ні заперечень, ні відмови від останнього не надходило.

У відповідності до вимог ст.79 КЗпП України працівником надається на розгляд роботодавця заява із зазначенням періоду відпустки, підстави надання відпустки без збереження заробітної плати, в разі необхідності документи, які підтверджують обставини, на які посилається працівник.

Після розгляду даної заяви роботодавець виносить наказ, в якому обов`язково зазначається прізвище, ім`я, по батькові працівника, якому надається відпустка; обіймана ним посада, період відпустки, обставини, що зумовили необхідність надання працівнику відпустки.

Таким чином, для оформлення відпустки за свій рахунок необхідні: письмова заява на відпустку працівника, наказ про надання відпустки.

На заяві керівник установи, держоргану, органу місцевого самоврядування проставляє відповідну резолюцію. Саме від прийнятого керівником рішення залежить оформлення відпустки.

Якщо рішення позитивне, працівник кадрової служби готує наказ про відпустку, якщо ні - відпустка не надається. У преамбулі наказу зазначається підстава: норма відповідного закону та заява (для відпустки за ініціативою працівника).У наказі зазначаються ті ж самі відомості, що й у заяві, і додатково вказується дата виходу працівника на роботу.

З наказом про відпустку обов`язково слід ознайомитися працівнику. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» додано статтю 12 Закону «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» введено новий вид відпустки без збереження заробітної плати,терміном не більше 90 календарних днів, що надається працівнику, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи у період дії воєнного стану. У заяві та наказі про надання цієї відпустки слід зазначити: «...як внутрішньо переміщеній особі (як особі, яка виїхала за кордон на період воєнного стану)...».

Відмовляючи у задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не подала належним чином оформлену заяву та не отримала погодження відпустки з керівником дошкільного закладу, а отже, самовільно пішла у відпустку без збереження заробітної плати, тобто булав відсутньою на роботі без поважних причин. При цьому суд відхилив докази, надані ОСОБА_1 на підтвердження поважності причин відсутності на роботі у вказаний період. Натомість суд критично оцінив посилання позивачки ОСОБА_1 про те, що вона вважала заяву про надання їй відпустки без збереження заробітної плати за мовчазною згодою, не висуненням заперечень, не надходженням мотивованої відмови відповідача задоволеною, оскільки такі підстави задоволення заяви не передбачені чинним трудовим законодавством.

При цьому ОСОБА_1 підтвердила, що належним чином заяву оформлену перед від`їздом за кордон не подавала. Згідно наданої з додатку вайбер переписки вбачається, що, ОСОБА_1 першу заяву надіслала в додаток вайбер 3.01.2023 року до контакту «Оля», де вказала, що просить надати їй відпустку без збереження заробітної плати з 01.01.2023 року по 15.01.2023 року - підстав не вказано, підписавши її заднім числом - 29.12.2022 року.

Після звільнення 05 січня 2023 року позивачка подала заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати з 01.01.по 31.01 2023 року, яка датована теж заднім числом - 23.12.2022 року.

Належних доказів, зокрема, письмових заяв щодо надання відпустки без збереження заробітної плати, поданих відповідно до Закону України "Про відпустки" до виїзду за кордон, позивач до керівника закладу дошкільної освіти № 4 не подавала, наказ про відпустку ОСОБА_1 не видавався.

Суд також оцінив критично твердження позивачки, про те, що вона перебувала на лікуванні у зв`язку із незадовільним станом здоров`я та надіслала повідомлення у додаток «вайбер», пройшла обстеження у лікаря та отримала листки непрацездатності, оскільки, відповідно роздруківки з додатку «вайбера» 22.12.2022 року позивачкою було надіслано повідомлення, що її наступні два дні не буд , так як вона хворіє. Щодо відсутності на роботі у період з 02.01.2023 року по 13.01.2023 року судом не встановлено доказів надходжень таких повідомлень. Крім того, позивачка ОСОБА_1 надіслала пояснювальну записку в якій вказала, що з 24 грудня 2022 року виїхала за кордон за сімейними обставинами.

Позивач повідомила завідуючу Ільницького ЗДО № 4 про те , що ще 24.12.2022 року вона виїхала за кордон. Після повідомлення про звільнення, позивач не повернулась до України та до виконання своїх обов`язків не приступила, а продовжувала перебувати за кордоном.

Згідно п.4 ч.1 ст.40 КЗПП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

У відповідності до п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06.11.1992 при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Статтею 139 КЗпП України передбачено, що працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на основі типових правил. У деяких галузях народного господарства для окремих категорій працівників діють статути і положення про дисципліну (ст.142 КЗпП).

Відповідно до частини першої ст.147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Також частиною першою ст.147-1 КЗпП України передбачено, що дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника. До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення (ст.149 ч.1 КЗпП України).

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Як зазначено вище, факт відсутності позивача на робочому місті зафіксовано Актом, складеним 04.01.2023 на підставі даного акту прийнято оскаржуваний наказ про звільнення позивача.

При цьому позивачем належними доказами не спростовано відсутність на робочому місці 02.01.2023, 03.01.2023, 04.01.2023 без поважних причин.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2021 року у справі № 235/5659/20 (провадження № 61-10432св21) зазначено, що: «прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Отже, визначальним для вирішення питання законності звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності».

Суд першої інстанції обґрунтовано, надавши оцінку поясненням позивача та зазначивши мотиви, з яких він відхилив такі пояснення, прийшов до вірного висновку про доведеність факту відсутності ОСОБА_1 на робочому місті більше трьох годин без поважних причин.

Колегія суддів вважає, що оцінка доказів наданих позивачем ґрунтується на всебічному та повному їх дослідженні, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що судом допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору, а тому підстави для його скасування чи зміни відсутні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених вище обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мельник Павло Петрович, залишити без задоволення.

Рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 26 червня 2023 року, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови суду складено 26 січня 2024 року.

Суддя-доповідач:

Судді: