Постанова

від 24.01.2024 по справі 953/6692/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 953/6692/23 Головуючий суддя І інстанції Юрлагіна Т. В.

Провадження № 22-ц/818/412/24 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2024 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Яцини В.Б.,

суддів колегії Бурлака І.В., Мальованого Ю.М.,

за участю секретаря судового засідання Зінченко М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кравцова Сергія Олександровича на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 09 листопада 2023 року, по справі № 953/6692/23, за позовом ОСОБА_1 подану в інтересах позивача представником адвокатом Нікіпеловою Катериною Євгенівною до ОСОБА_2 , треті особи: служба у справах дітей по Київському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, служба у справах дітей Ужгородського міськвиконкому, Харківський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, Ужгородський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, про визначення місця проживання дитини,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 03 серпня 2023 року звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просить визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком - позивачем ОСОБА_1 , під час дії воєнного стану в Україні на місці його проживання: АДРЕСА_1 , а після завершення воєнного стану в Україні та із врахуванням без пекової ситуації в м. Харків - за адресою: АДРЕСА_2 .

На обґрунтування позову вказав, що сторони від спільного шлюбу мають двох малолітніх дітей, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Сторони на дату звернення до суду перебували у стані розірвання шлюбу, за заяву позивача - з вини відповідачки. 26.02.2022 року подружжя разом з дітьми через збройну агресію Російської Федерації вимушено виїхало з постійного місця проживання до м. Чернівці, а приблизно у березні 2022 року відповідачка разом з дітьми виїхала в Угорщину без позивача, без надання ним на це письмової згоди. У подальшому позивач регулярно відвідував родину в Угорщині користуючись обмеженою з огляду на воєнний стан можливістю, яку він знаходив за рахунок його службових відряджень, намагаючись у першу чергу приділити увагу своїм синам. Наразі можливість відповідача відвідувати дітей залежить від тих значних обмежень у перетині кордону, що накладає на позивача, який є чоловіком призовного віку, воєнний стан в Україні.

Відповідачка не погодилась на пропозицію позивача про визначення місця проживання старшого сина разом з позивачем, що на думку позивача є доречним та відповідає найкращим інтересам дитини у ситуації, яка наразі склалася, зазначив про рівність прав батьків, які є похідні від прав та інтересів дитини, та навів з цього приводу відповідні аргументи, на підставі чого позивач просить задовольнити його позовні вимоги, спираючись на норми ст. 161 СК України, ст. 6 Декларації прав людини, відповідну касаційну практику ВС України (постанова ВП ВС від 17 жовтня 2018 у справі № 402/428/16-ц та рішення Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М.С. проти України» (заява № 2091/13).

Ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова від 22 серпня 2023 року було відкрито провадження у цивільній справі № 953/6692/23, згадана позовна заява ОСОБА_1 була прийнята до розгляду суду в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання суду по справі було призначене на 10 жовтня 2023 року у приміщенні суду з викликом сторін, із залученням в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору Харківський обласний та Ужгородський районний територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, суд також визначив сторонам строк для надання відповідних заяв з процесуальних питань, роз`яснив сторонам їх права, зокрема право відповідачки на подання зустрічної позовної заяви (а.с. 54-55 т. 1).

Представниця відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Гаро Г.О. 10.10.2023 подала до суду першої інстанції клопотання про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду (122-134 т.1), яке вона 31.20.2023 повторила у своєму відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 (а.с. 1-27 т. 2).

На обґрунтування клопотання про залишення позову без розгляду сторона відповідача навела наступні аргументи.

Тимчасовий виїзд в Угорщину відповідачки з дітьми у березні 2022 року відбувся за спільною згодою сторін з метою створити дітям для проживання безпечні умови від постійних російських ракетних обстрілів. Надалі відповідачкою та дітьми було отримано офіційні посвідки про отримання притулку та тимчасове проживання в Угорщині, яке було продовжено на території ЄС ще на рік, вона з дітьми з березня 2022 року тривалий час перебуває на консульському обліку Посольства України в Угорщині та мешкає у м. Будапешт за адресою: АДРЕСА_3 . Наразі саме Угорщина понад 1,5 років є місцем постійного (звичайного) проживання дітей, діти адаптовані для середовища у цій країні, соціалізовані, відвідують місцеві навчальні заклади та мають друзів і коло спілкування за місцем свого проживання, а відповідачка у справі ОСОБА_2 з 03 серпня 2022 року офіційно працевлаштована.

З огляду на виникнення у 2023 році непорозумінь між сторонами щодо визначення місця проживання дітей, 30.07.2023 року відповідачкою у цій справі ОСОБА_2 було подано позовну заяву до Будайського Центрального районного суду у місті Будапешт щодо визначення місця проживання дітей з нею. Позовну заяву було прийнято до провадження угорського суду та присвоєно номер справи - P.30685/2023, що підтверджується копією листа з вищевказаного суду від 30 липня 2023 року та відомостями з цього суду з підтвердженням реєстрації і прийняття в провадження відповідної заяви від 30 липня 2023 року. Голова Будайського Центрального районного суду 07 серпня 2023 року відповідним листом засвідчила, що з огляду на наведені їй обставини, дана справа підлягає позачерговому розгляду в Угорщині. Про існування згаданого позову ОСОБА_2 в Угорщині позивача у цій справі ОСОБА_1 було повідомлено через Міністерство юстиції Угорщини.

Оскільки натепер понад 1,5 роки країною проживання дітей та відповідачки є Угорщина, а також з урахуванням прийняття позову відповідачки ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей до провадження Будайського центрального районного суду в Угорщині ще до відкриття провадження у справі в Київському районному суд м. Харкова, відповідачка вважає, що позовна заява ОСОБА_1 підлягає залишенню без розгляду.

В якості правових підстав свого клопотання сторона відповідачки покликалася на норми п. 3 ч. 1 ст. 186, п. 4 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, п. 2 ч. 1 ст. 1, ст.ст. 4, 66, 67, 67-1, 67-4, 75 Закону України «Про міжнародне приватне право», а також - норми чинної для України та Угорщини ст..ст. 5-7 Гаазької конвенції 1996 року «Про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей», згідно яких в українських судах відсутня юрисдикція для розгляду цього спору, належним судом для розгляду цього спору є угорський суд - Держави нового звичайного місця проживання дітей після їхнього переміщення, а тому поданий до Київського районного суду м. Харкова позов ОСОБА_1 має бути залишений без розгляду. Питання визначати місце проживання дитини охоплюються предметною сферою застосування ст. 5 Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року, яка передбачає, що судові або адміністративні органи Договірної Держави звичайного місця проживання дитини мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист особи чи майна дитини.

Також відповідачка вважає, що у даному випадку є обов`язковими до застосування правові висновки, які були висловлені у постанові Верховного Суду від 02.02.2022 у справі № 320/5807/19, від 29.07.2019 у справі № 761/37759/18, від 18 квітня 2922 року у справі № 520/1185/16-ц, 18 вересня 2023 року у справі № 545/2247/18.

Представниця позивача ОСОБА_1 - адвокат Нікіпелова К.Є. у запереченнях на клопотання відповідачки ОСОБА_2 від 09.11.2023 про залишення позовної заяви без розгляду просила його відхилити з наступних підстав.

Вказала на недоведеність факту письмової згоди позивача на виїзд та подальше перебування дітей на території Угорщини. Також наполягала на тому, що як відповідачка ОСОБА_2 так їх діти ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на підставі наданих відповідачкою документів є особами, що мають лише статус тимчасового захисту (притулку) в Угорщині, а тому відповідачка помилково вказує про їх постійне там місце проживання. Рада ЄС на засіданні в Брюсселі 04.03.2022 року проголосувала за застосування Директиви від 20.07.2001 № 2001/55/УС про мінімальні стандарти надання тимчасового захисту, який не надає відповідачці та їх дітям статусу біженця відповідно до Конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, який надає права, аналогічні посвідці на проживання, а тому постійне проживання відповідачки з дітьми в Угорщині не доведено.

Звертає увагу на те, що позивач не отримував від Центрального районного суду Буди в Угорщині ніяких документів щодо справи, яку ініціювала відносно нього відповідачка, цей факт відповідачка приховувала від позивача, та діє недобросовісно в цій справі, не отримуючи копії позову з доданими документами у даній справі.

Також вказує на недоведеність тотожності позовів та неналежна оформлення доданих до клопотання доказів (а.с. 1-5 т.3).

У відповіді на відзив від 09.11.2023 представниця позивача ОСОБА_1 - адвокат Нікіпелова К.Є. також заперечувала проти задоволення клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з тотожністю позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини разом з батьком, який розглядається у Київському районному суді м. Харкова та позову ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей разом з матір`ю, який розглядається у Центральному районному суді Буди суді в Угорщині (а.с. 221-226 т.2).

На обґрунтування своєї позиції навела наступні аргументи.

З долучених відповідачкою ОСОБА_2 документів не вбачається тотожність позовів, які були подані сторонами. Звертає також увагу на те, що надані відповідачкою на підтвердження факту та змісту поданого до угорського суду позовних вимог документи не є належними доказами, оскільки відсутній їх офіційний переклад з угорської на українську мову, вони не легалізовані в Україні шляхом проставляння апостилю, що є необхідним відповідно до ст. 13 Закону України «Про міжнародне приватне право». Крім того, позовні вимоги, які були вірогідно заявлені в угорському суді виходять поза межі предмету позову ОСОБА_1 , який наразі розглядається в українському суді (щодо сплати аліментів на утримання дітей, визначення графіку зустрічей батька з дітьми).

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 09 листопада 2023 року клопотання представника відповідача адвоката Гаро Ганни Олександрівни про залишення позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини без розгляду було задоволено.

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: служба у справах дітей по Київському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, служба у справах дітей Ужгородського міськвиконкому, Харківський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, Ужгородський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки про визначення місця проживання дитини ( ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) залишено без розгляду (а.с. 47-48 т.3).

Не погоджуючись з таким судовим рішенням позивач ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить скасувати вищевказану ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 09 листопада 2023 року про залишення його позовної заяви без розгляду та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

На обґрунтування скарги вказав, що суд своїм рішенням фактично закрив провадження у цій справі, позбавивши його гарантованого ст. 6 ЄКПЛ права на суд.

Зазначив, що з урахуванням реєстрації постійного місця проживання відповідачки в Україні та наразі тимчасового перебування її разом з дітьми в Угорщині, його позов має розглядатися в Київському районному суді м. Харкова. Суд не перевірив обставини щодо визначення місця проживання дитини, як єдиний фактор визначення територіальної підсудності розгляду цієї справи.

Зазначає, що сторона позивача на день ухвалення оскарженої ухвали суду не отримували перекладу документів з угорської на українську мову. При цьому суд помилково взяв до уваги надані відповідачкою на підтвердження її тверджень про наявність справи за її позовом в угорському суді документи, які не були належним чином легалізовані з проставлянням апостилю, а надана у неофіційному перекладі з угорської на українську мову відповідь на запит адвоката з Центрального суду Буди не є підтвердженням реєстрації позовної заяви відповідачки.

У даному випадку позов ОСОБА_1 за його змістом (за суб`єктним складом, предметом та підставами) не є тотожнім до позову відповідачки ОСОБА_2 , який за її твердженням розглядається в угорському суді, а тому у Київського районного суду м. Харкова не було передбачених п. 4 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, ч. 3 ст. 75 Закону України «Про міжнародне приватне право» підстав для залишення позову ОСОБА_1 без розгляду.

У відзиві на апеляційну скаргу представниця відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Гаро Г.О. просить її залишити без задоволення, а оскаржену ухвалу суду першої інстанції від 09 листопада 2023 року - залишити без змін.

На обґрунтування вказала, що апелянтом повністю ігнорується, що згідно Гаазької конвенції про юрисдикцію, права, що застосовуються, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей 1996 року, підписантами якої є Україна та Угорщина, юрисдикцію щодо розгляду спору про визначення місця проживання дитини наразі має країна звичайного проживання дитини - тобто Угорщина, а не Україна.

Також зазначила, що суд першої інстанції правильно врахував, що виїзд відповідачки разом з дітьми у березні 2022 року до Угорщини відбувся за сприяння та згоди позивача ОСОБА_1 та у найкращих інтересах дітей, про що свідчить також зі спливом майже 2-х років відсутність з його боку заяв до компетентних органів про повернення дітей до України, та надані бо суду скріншоти листування сторін. За цей час відповідач визнавав та підтримував проживання дітей на безпечній території в Угорщині разом з матір`ю - відповідачкою у справі, не раз приїздив до них в Угорщину, їздив зі старшим сином у відпустку в Хорватію у липні 2023 року, дотепер має можливість вільного спілкування з дітьми через відео та телефонні дзвінки, сторони спільно обирали в Угорщині для старшого сина шкоду і дошкільний виховний заклад - для молодшого.

Діти сторін, зокрема малолітній ОСОБА_3 , щодо визначення місця проживання якого подано позов у даній справі, мають звичайне (постійне) місце проживання в Угорщині, оскільки проживають там вже майже 2 року (1 рік та 10 місяців), мають офіційний дозвіл на проживання на території Угорщини як особи зі статусом тимчасового захисту (притулку), перебувають на офіційному консульському обліку Посольства України в Угорщині, діти адаптовані до середовища в цій країні, соціалізовані, тривалий час відвідують в Угорщині місцеві навчальні заклади та різноманітні гуртки й позашкільні заходи., забезпечені належним медичним доглядом і разі потреби, мають усталене коло друзів та спілкування за місцем свого проживання, прив`язаність один до одного та своєї матері і бабусі, які мешкають з ними в Угорщині.

Позивач ОСОБА_1 також отримав під час одного зі своїх приїздів в Угорщину статус тимчасового захисту (притулку) в Угорщині, що свідчить про існування у нього наміру довгостроково проживати у цій країні.

На момент відкриття провадження у справі Київським районним судом м. Харкова, в провадженні Центрального районного суду м. Буди, або Будайського центрального районного суду в Угорщині вже перебувала справа між тими самими сторонами про той самий предмет спору (визначення місця проживання дитини) та з тих самих підстав (спір між батьками про визначення місця проживання дітей).

Вважає, що у даному випадку відповідно до норм ст.ст. 3, 10 ЦПК України, ст.ст. 4, 75 Закону України «Про міжнародне приватне право», ст.ст. 5-7 Гаазької конвенції про юрисдикцію, права, що застосовуються, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей 1996 року у даному спорі має юрисдикцію суд Договірної Держави, на території якої перебувають діти у результаті їхнього переміщення при зміні звичайного місця проживання на іншу Договірну Державу.

Відхиляє наведені у скарзі доводи про необхідність легалізації наданих відповідачкою на підтвердження її аргументів про належну юрисдикцію спору угорського, а не українського суду, оскільки покликання апелянта на відповідні нормативні акти з цього приводу - є безпідставними, оскільки у даному випадку судові доручення не виконуються. Крім того, відповідно до ст.. 22 Договору між Україною та Угорською Республікою про правову допомогу в цивільних справах від 02 серпня 2001 року та ратифікований відповідно до Закону України від 10 січня 2002 року № 2926-ІІІ, офіційні документи сторін ніякого подальшого посвідчення не потребують. Відтак лист Голови Центрального районного суду Буди (Угорщина) від 07 серпня 2023 року з її підписом та офіційною печаткою, У якому Голова суду підтверджує, що у провадженні № 17.Р.30685/2023, порушеному за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини, призначено позачерговість у справі (з посвідченням ЗАТ Угорське бюро перекладів перекладом на українську мову) не потребував додаткового проставляння апостилю та є належним і допустимим доказом існування в Угорщині відповідного судового процесу.

Також звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що апелянт демонструє недобросовісну процесуальну поведінку, не визнаючи свою поінформованість про судовий процес в Угорщині на дату ухвалення оскаржуваної ухвали суду першої інстанції 09 листопада 2023 року, який ініціювала відповідачка, оскільки за два тижні до цієї дати позивач згідно довіреності від 25 жовтня 2023 року уповноважив адвоката в Угорщині на представництво його інтересів у конкретному суді у конкретній за номером справі, яка розпочата за позовом ОСОБА_2 щодо правового врегулювання питання про опіку, здійснення належного батьківського нагляду та надання матеріальної підтримки.

На підтвердження своєї правової позиції навела відповідну практику касаційного суду, в якій були висловлені правові висновки про те, що: у разі якщо після відкриття провадження у справі було виявлено, що у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, позовна заява підлягає залишенню без розгляду; у разі, якщо одна із сторін у справі проживає за межами України, це виключає безумовну підсудність цього спору судам України; юрисдикція цього спору має визначатися в першу чергу не правилами національного цивільного процесу, а правилами відповідних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Зокрема, постанову ОП КЦС ВС від 18 вересня 2023 року у справі № 545/2247/18, постанову ВС від 02.02.2022 у справі № 320/5807/19, постанову ВС від 29.07.2019 у справі № 761/37759/18.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи.

Колегія суддів, відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України вислухала доповідь суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

У статті 263 ЦПК України визначені наступні вимоги до законності і обґрунтованість судового рішення:

1. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

3. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

5. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Наведеним вимогам рішення суду відповідає.

Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції вказав наступні мотиви.

Відповідно до частини першої статті 75 Закону України «Про міжнародне приватне право» підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися.

Відповідно до статті 497 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Водночас відповідно до частини другої статті 3 ЦПК України якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.

Підсудність судам України є виключною у справах з іноземним елементом, якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони мають місце проживання в Україні (пункт 2 частини першої статті 77 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

У разі, якщо спір стосується правовідносин між дітьми та батьками, водночас, одна із сторін (мати) проживає за межами України, це виключає безумовну підсудність такого спору судам України за правилами статей 75, 77 Закону України «Про міжнародне приватне право», оскільки на момент звернення до суду із позовом відповідач вже постійно не проживає на території України.

Тож юрисдикція такої категорії спору має визначатися в першу чергу не правилами національного цивільного процесу, а правилами відповідних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 5 Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей від 19 жовтня 1996 року, ратифікованої Україною 14 вересня 2006 року, (далі - Гаазька конвенція 1996 року) судові або адміністративні органи Договірної Держави звичайного місця проживання дитини мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист особи чи майна дитини. З урахуванням статті 7 зазначеної Конвенції у разі зміни звичайного місця проживання дитини на іншу Договірну Державу, юрисдикцію мають органи держави нового звичайного місця проживання.

При цьому звичайне місце проживання підтверджується: відвідуванням дошкільного навчального закладу - садка, школи, різноманітних гуртків; за результатами встановлення таких обставин: за дитиною здійснюється медичний догляд, у дитини є свої друзі, захоплення, дитина має сталі сімейні зв`язки та інші факти, які свідчать, що дитина вважає своє місце проживання постійним, комфортним і місцем проживання своєї родини, тощо. Звичайне місце проживання відповідає місцю, яке відображає певний ступінь інтеграції дитини в соціальне і сімейне середовище. З цією метою, зокрема, повинні братися до уваги тривалість, регулярність, умови і причини перебування на території державичлена і переїзду сім`ї в цю державу, громадянство дитини, місце і умови відвідування школи, мовні знання, а також сімейні та соціальні відносини дитини в цій державі. Верховний Суд констатує, що звичайне місце проживання дитини варто розуміти як таке місце, існування якого доводить певний ступінь прив`язаності дитини до соціального та сімейного її оточення. З цією метою необхідно враховувати, зокрема, тривалість, регулярність, умови і причини перебування дитини і сім`ї в тій чи іншій державі, місце та умови відвідування освітніх закладів, знання мови, соціальні та сімейні відносини дитини у такій державі (постанова ВС від 17 серпня 2022 року, справа № 613/1185/19 (провадження № 61-2286св21)).

Станом на дату звернення ОСОБА_1 до Київського районного суду м.Харкова з цим позовом в провадженні іншого суду Центрального районного суду Буди (Budai Kozponti Keruleti Birosag), (Угорщина) перебуває справа щодо визначення місця проживання дітей з позивачкою. Позовну заяву ОСОБА_2 було прийнято до провадження суду та присвоєно номер справи - Р.30685/2023, що підтверджується копією листа Голови Центрального районного суду Буди (Угорщина) від 07 серпня 2023 року, у якому Голова суду підтверджує, що у провадженні №17.Р.30685/2023, порушеному за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини, призначено позачерговість у справі.) перебувала справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, про що позивачу відомо.

Викладене свідчить про те, що здійснення юрисдикції при вирішенні питання про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 належить до юрисдикції суду його звичайного місця проживання у в Угорщині.

Суд не приймає заперечення сторони позивача в частині не прийняття долучених на підтвердження документів про наявність справи між тими сторонами про той самий предмет і з тих самих підстав (визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 ) з підстав того, що даним позовом заявлено кілька позовних вимог відповідачкою, оскільки як встановлено відповідачем у даній справі, а позивачем у позові поданому до суду Угорщини міститься позовна вимого про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 .

У разі встановлення обставин у сукупності (дитина проживає в іншій державі не менше одного року після того як особа, установа або інший орган, які мають права опіки, дізналися або повинні були дізнатися про місце перебування дитини; протягом цього періоду не було заявлено вимоги про повернення дитини; дитина адаптувалася до нового середовища) за правилом пункту «b» частини першої статті 7 Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року припиняється юрисдикція суду Договірної Держави попереднього звичайного місця проживання дитини з вирішення цього спору у зв`язку з набуттям нею нового постійного (звичайне для дитини) місця проживання.

Тобто, юрисдикція з вирішення такого спору лише за певних умов слідує за місцем проживання дитини; правилами щодо юрисдикції, які закріпленні у Гаазькій конвенції про батьківську відповідальність 1996 року, запроваджено загальний підхід до визначення юрисдикції, який забезпечує визначеність для сторін, і може, таким чином, сприяти недопущенню спроб пошуку «зручного суду» через міжнародне викрадення дітей. Правило статті 5 Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року визначає місце постійного проживання дитини як первинну підставу для визначення юрисдикції, сприяє зверненню батьків до влади з питань опіки, доступу/контактів і переміщення в тих Договірних Державах, де їх дитина живе, замість її вивезення до інших юрисдикцій для вирішення таких питань.

Враховуючи, що дитина ОСОБА_3 народився у м. Харкові, у березні 2022 року за наявності згоди батька, позивача у справі, виїхав разом з мамою відповідачкою до Угорщини, де наразі проживає за погодженням сторін більше ніж 1 рік, заперечень батько із таким переміщенням не зазначав та не звертався до уповноважених органів із клопотанням про забезпечення повернення дитини; підсудність національним судам України цього спору не узгоджуються із положеннями Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року, оскільки у даному випадку відсутня сукупність обставин, передбачених пунктом «b» частини першої статті 7 цієї Конвенції 1996 року.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду.

Наведені у відзиві на апеляційну аргументи сторони відповідачки знайшли своє підтвердження в матеріалах справи та спростовують доводи апеляційної скарги.

Судом відповідно до наявних у справі доказів встановлено, що у сторін від спільного шлюбу є двоє малолітніх синів: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до довідки про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру від 22.08.2023 року № 194345, ОСОБА_2 зареєстрована за адресою АДРЕСА_4 . За вказаною адресою. Згідно витягу з реєстру територіальної громади міста Харкова від 14.07.2023 року 07.10.2021 була проведена реєстрація місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 20 т.1).

Разом з тим, відповідачкою ОСОБА_2 та вищевказаними дітьми було отримано офіційні посвідки про отримання притулку та тимчасове проживання в Угорщині, яке було продовжено на території ЄС ще на рік, вона з дітьми з березня 2022 року тривалий час перебуває на консульському обліку Посольства України в Угорщині та мешкає у м. Будапешт за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 139-140, 142-144, 146-152, 155, 159 т.1).

При цьому відповідачка ОСОБА_2 у березні 2022 року виїхали до Угорщини разом зі спільними малодітними дітьми та за згодою їх батька - позивача у справі ОСОБА_1 , де на день ухвалення оскарженого судового рішення діти проживають з відповідачкою за погодженням сторін більше ніж 1 рік та шість місяців. Проти такого перебігу подій та стану речей позивач не заперечував не звертався до уповноважених органів із клопотанням про забезпечення повернення дітей; підсудність національним судам України цього спору не узгоджуються із положеннями Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року, оскільки відсутня сукупність обставин, передбачених пунктом «b» частини першої статті 7 цієї Конвенції 1996 року.

Станом на дату звернення ОСОБА_1 до Київського районного суд м. Харкова з цим позовом в провадженні іншого суду Центрального районного суду Буди (Budai Kozponti Keruleti Birosag), Угорщина, вже перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 щодо визначення місця проживання їх обох дітей, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - з позивачкою. Позовну заяву було 30.07.2023 прийнято до провадження суду та присвоєно номер справи - Р.30685/2023, що підтверджується копією листа Голови Центрального районного суду Буди (Угорщина) від 07 серпня 2023 року, у якому Голова суду підтверджує, що у провадженні № 17.Р.30685/2023, порушеному за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини, призначено позачерговість у справі (а.с. 180-181 т.1). Крім того, згідно довідки з Центрального районного суду Буди заява відповідачки ОСОБА_2 надійшла до автоматизованої системи документообігу суду 30 липня 2023 року, має ідентифікатор надходження заяви до суду UKM/14742837/2023 та була зареєстрована Центральним районним судом м. Буди під вказаним номером Р.30685/2023 (а.с. 174-177 т.1). Відповідно до ч. 1 ст. 30 Цивільного процесуального

Доводи скарги ОСОБА_1 про те, що він не надавав письмової згоди на те, що відповідачка ОСОБА_2 вивезла за кордон їх малолітніх дітей у даному випадку не мають юридичного значення, оскільки у даному випадку така письмова згода в умовах воєнного стану в Україні не є обов`язковою, а згідно ст. 7 Гаазької Конвенції 1996 року має значення правомірність переміщення та утримання дитини в Угорщині,

Так, за змістом наведених у позовній заяві ОСОБА_1 аргументів, що підтверджується наданим сторонами листування, яке відбувалося в той час між ними, - він був обізнаний, що з березня 2022 року відповідачка разом з дітьми виїхала без нього в Угорщину. У подальшому позивач регулярно їх відвідував та проводив час з дітьми, що за відсутності відомостей про звернення ним до компетентних юрисдикційних органів України чи Угорщини, при наявної для цього процесуальною можливістю із заявою про викрадення дітей відповідачкою та примусове повернення дітей в Україну, з урахуванням того, що згідно аргументів позову та подальшими діями відповідачки по легалізації свого перебування з малолітніми дітьми в Угорщині, - основною причиною для звернення до суду з цим позовом є наступний фактичний розпад сімейних відносин між сторонами, та побоювання позивача внаслідок цього втратити стійкий зв`язок з синами, та з урахуванням мети виїзду відповідачки разом з дітьми, внаслідок фактично евакуації з зони бойових дій, які у той час велись в районі міста Харкова, місця офіційної реєстрації постійного проживання сторін з дітьми, для отримання в умовах російської військової агресії безпечного притулку малолітніх дітей з матір`ю, - слід визнати, що виїзд з України до Угорщини малолітніх дітей сторін з відповідачкою відбувся за мовчазної згоди позивача ОСОБА_1 , в інтересах малолітніх дітей сторін.

Згідно ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ст.. 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.

Відповідно до статті 497 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст.. 5 Гаазької конвенції 1996 року, яка є чинною для України та Угорщини, судові або адміністративні органи Договірної Держави звичайного місця проживання дитини мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист особи чи майна дитини. З урахуванням статті 7, у разі зміни звичайного місця проживання дитини на іншу Договірну Державу, юрисдикцію мають органи Держави нового звичайного місця проживання.

Згідно ст. 6 Гаазької Конвенції 1996 року для дітей-біженців та дітей, які внаслідок суспільних негараздів в їхній країні переміщені до інших держав, органи Договірної Держави, на території якої ці діти перебувають у результаті їхнього переміщення, мають юрисдикцію, передбачену в пункті 1 статті 5. Положення попереднього пункту також застосовуються до дітей, чиє звичайне місце проживання не може бути встановлене.

Відсутність у даному випадку доказів про неправомірність переміщення або утримання малолітнього сина сторін - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з України до Угорщини свідчить про застосовність згаданих норми ст. 5, 6, а не норми ст. 7 Гаазької Конвенції 1996 року, яка стосується виключних випадків, коли дитина прижилась на новому місці після неправомірного переміщення або утримування дитини: у таких випадках органи Договірної Держави, в якій дитина мала звичайне місце проживання безпосередньо до неправомірного переміщення або утримування, зберігають свою юрисдикцію доти, доки дитина не набуде звичайного місця проживання в іншій Державі. Наведені з цього приводу доводи скарги щодо неправомірності виїзду малолітніх дітей сторін за кордон не знайшли свого підтвердження належними і допустимим доказами та спростовуються висновками суду першої інстанції.

З урахуванням отриманням вищевказаних обставин та легалізації перебування відповідачки разом з малолітніми дітьми сторін, зокрема ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вищевказаний позов ОСОБА_1 , який стосується спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, а тому дійсно має розглядатися в Угорщині, разом зі згаданим позовом відповідачки ОСОБА_2 .

Колегія суддів також зважає на вищевказані обставини про вже розпочате в угорському суді провадження за позовом відповідачки ОСОБА_2 про визначення місця проживання обох малолітніх дітей сторін, що позов ОСОБА_1 в частині визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є тотожнім за своїм змістом та сторонами, випливає з тих самих правовідносин, що й право, яке вимагається за допомогою позову відповідачкою ОСОБА_2 в угорському суді, що після залишення позову ОСОБА_1 без розгляду в українському зберігає для нього правову можливість звернутися у справі, яка наразі розглядається в угорському суді із зустрічним позовом.

З урахуванням того, що угорський суд з огляду на його кращу у порівнянні з українським територіальну наближеність до місця знаходження малолітньої дитини та до джерел доказування сформульованого у нормі ст. 3 Конвенції ООН «Про права дитини» предмета ( у редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року) доказування у справі, що надають більш ефективні процесуальні можливості для встановлення обставин, необхідних для з`ясування найкращих інтересів малолітньої дитини, що має пріоритетне значення у таких цивільних справах, - цей позов ОСОБА_1 у даному випадку краще розглядати в угорському суді, який за відповідним зверненням зацікавлених сторін вправі розглянути питання про об`єднання цих позовів для розгляду в одному провадженні. Наведені з цього приводу у відзиві на апеляційну скаргу аргументи сторони відповідачки є обґрунтованими.

При такому порядку розгляду справи також дотримується визначене у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р. право позивача на справедливий суд, який згідно наданих у відзиві на апеляційну скаргу аргументів сторони відповідачки є вчасно поінформований про судовий розгляд її позову в угорському суді та має доступ до кваліфікованої допомоги. У цьому контексті колегія суддів також зважає на вищевказані аргументи стосовно законної юрисдикції угорського суду для розгляду цього суду та необхідності забезпечення у першу чергу ефективний захист прав дитини, які згідно вказаної статті 3 Конвенції ООН Про права дитини є пріоритетним, а тому відхиляє наведені з цього приводу аргументи апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції за безпідставністю також відхиляє заперечення апелянта проти належності наданих стороною відповідачки документів, оскільки згідно норми ст. 43 Гаазької Конвенції 1996 року усі документи, направлені чи одержані згідно з цією Конвенцією, звільняються від легалізації чи будь-якої аналогічної формальності. Аналогічна норма міститься у ст.. 22 Договору між Україною та Угорською Республікою про правову допомогу в цивільних справах від 02 серпня 2001 року (ратифікований відповідно до Закону України від 10 січня 2002 року № 2926-ІІІ) про те, що документи і переклади, видані чи засвідчені органами правосуддя чи іншими компетентними відомствами однієї з Договірних Сторін у рамках своєї компетенції та правомочності, при умові, якщо вони підписані та скріплені офіційною печаткою, ніякого подальшого засвідчення не потребують.

Згідно ст. 75 Закону «Про міжнародне приватне право» суд залишає позов без розгляду, якщо після відкриття провадження у справі буде з`ясовано, що у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Отже, оскільки спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав розглядається в іншому - суді суд першої інстанції обґрунтовано та відповідно до положень пункту 4 частини першої статті 257 ЦПК України постановив ухвалу про залишення позову ОСОБА_1 без розгляду.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України колегія суддів при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування вищевказаних норм права, викладені в постанові ОП КЦС Верховного Суду від 16 жовтня 2023 року у релевантній за обставинами цивільній справі № 727/11874/21, провадження № 61-13050св23.

При цьому, як було вказано вище, позивач не позбавлений права ефективно захищати свої права, які були зазначені у його залишеному без розгляду позові, в межах справи (провадження № 17.Р.30685,2023), яка ініційована за позовом відповідачки ОСОБА_2 у Будайському центральному районному суді (1021, м. Будапешт, вул.. Будакесі, буд. 51/b. tel. +36-1-391-4930, E-mail bkkb.elnokseg@bkkb.birosag.hu, www.birosag.hu).

Наведені обставини та правове обґрунтування свідчать, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи скарги висновків суду не спростували, а тому відповідно до ст.. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кравцова Сергія Олександровича залишити без задоволення.

Ухвалу Київського районного суду м.Харкова від 09 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складений 29 січня 2024 року.

Головуючий - В.Б. Яцина.

Судді - І.В.Бурлака.

Ю.М.Мальований.