Ухвала

від 24.01.2024 по справі 646/302/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 646/302/24 (1-кс/646/186/2024) Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1

Провадження № 11-сс/818/162/24 Суддя доповідач ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:

головуючого - ОСОБА_2

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря - ОСОБА_5 ,

прокурора - ОСОБА_6 ,

підозрюваної - ОСОБА_7 ,

захисника - адвоката ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 11 січня 2024 року, якою застосовано відносно підозрюваної ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Харківській слідчий ізолятор» на 60 днів, тобто до 10.01.2023 року, з визначенням розміру застави у кримінальному провадженні № 22022220000003224 від 25.10.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 111-1 КК України,-

В С Т А Н О В И Л А :

Цією ухвалою застосовано до підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 60 днів, починаючи з 10.01.2024 року до 09.03.2024 року включно.

Також цією ухвалою визначено розмір застави ОСОБА_7 - 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 60560 гривень. У разі внесення застави підозрюваному ОСОБА_7 з-під варти звільнити та покласти на нього обов`язки: повідомляти слідчого, прокурора та суд про своє місце проживання та засоби зв`язку; прибувати за викликом до слідчого, прокурора чи суду; утримуватись від спілкування зі свідками та іншими особами з приводу обставин вчинення інкримінованого їй кримінального правопорушення.

В апеляційній скарзі прокурор просив ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання слідчого, та застосувати стосовно ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог прокурор зазначав, що суд першої інстанції не врахував ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, а також відомості про особу підозрюваної. Посилалась на існування ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України. Зазначала, що контроль за поведінкою підозрюваної ОСОБА_7 можливо встановити лише застосувавши відносно неї запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.

Заслухавши доповідь головуючого судді, доводи прокурора, яка підтримала свою апеляційну скаргу та просила її задовольнити, а також пояснення підозрюваної ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , які заперечували щодо задоволення апеляційної скарги та вважали ухвалу слідчого судді законною та обґрунтованою, колегія суддів, дослідивши матеріали провадження, дійшла висновку про те, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Статтею 370 КПК України встановлено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до частини 5 статті 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того, стаття 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику суду.

Згідно ст. 3 Загальної декларації прав людини, ст.5 Конвенції, п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року № 4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства», запобіжний захід у виді взяття під варту обирається лише тоді, коли на підставі наявних у справі фактичних даних із певною вірогідністю можна стверджувати, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки підозрюваного, обвинуваченого.

При розгляді апеляційної скарги колегія суддів перевіряє дотримання слідчим суддею вимог ст.177, 178 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.

Згідно з вимогами ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищення, схову або спотворення будь-яких речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчиняти інше кримінальне правопорушення або продовжити правопорушення, в якому підозрюється.

Відповідно до вимог ст.178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров`я підозрюваного; міцність соціальних зв`язків підозрюваного в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан підозрюваного; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа; ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв`язку з його доступом до зброї.

Згідно з ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст. 184 КПК України, клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжного заходу подається до місцевого загального суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - до Вищого антикорупційного суду, і повинно містити:

1) короткий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, в якому підозрюється або обвинувачується особа;

2) правову кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність;

3) виклад обставин, що дають підстави підозрювати, обвинувачувати особу у вчиненні кримінального правопорушення, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини;

4) посилання на один або кілька ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу;

5) виклад обставин, на підставі яких слідчий, прокурор дійшов висновку про наявність одного або кількох ризиків, зазначених у його клопотанні, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини;

6) обґрунтування неможливості запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів;

7) обґрунтування необхідності покладення на підозрюваного, обвинуваченого конкретних обов`язків, передбачених частиною п`ятою статті 194 цього Кодексу.

Копія клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу, надається підозрюваному, обвинуваченому не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання.

До клопотання додаються:

1) копії матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання;

2) перелік свідків, яких слідчий, прокурор вважає за необхідне допитати під час судового розгляду щодо запобіжного заходу;

3) підтвердження того, що підозрюваному, обвинуваченому надані копії клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу.

Перевіркою наданих до апеляційного суду матеріалів колегією суддів встановлено, що зазначені вимоги закону слідчим суддею дотримані.

Кримінальний процесуальний кодекс України не містить визначення терміну «обґрунтована підозра» і визначення змісту поняття «підозра» обумовлює необхідність врахування практики Європейського суду з прав людини з питань застосування кримінального процесуального законодавства (ч.1 ст. 9 КПК України).

Згідно з рішеннями ЄСПЛ у справах «Ilgar Mammadov v. Azerbaijan п. 88», «Erdagozv. Turkey п. 51», «Cebotari v. Moldova п. 48» «обґрунтована підозра» передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об`єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити злочин. Крім того, Європейський Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи висунення обвинувачення, зокрема у рішенні "Murray v. the United Kingdom".

При цьому факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Стандарт доказування «обґрунтована підозра» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред`явлення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що пов`язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах кримінального провадження для обмеження прав особи.

Відповідно до вимог п.п.4,5 ч.1 ст.277 КПК України, письмове повідомлення про підозру складається прокурором або слідчим за погодженням із прокурором. Повідомлення має містити, зокрема, такі відомості: зміст підозри, правову кваліфікацію кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.

З матеріалів цього провадження об`єктивно вбачається, що в повідомленні про підозру ОСОБА_7 за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.111-1 КК України, вказано зміст підозри та правову кваліфікацію кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється остання, із зазначенням статей (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.

Обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_7 інкримінованого їй злочину, передбаченого ч.3 ст.111-1 КК України, підтверджується відомостями, які містяться у: показаннях свідка ОСОБА_9 ; показаннях свідка ОСОБА_10 ; показаннях свідка ОСОБА_11 ;показаннях свідка ОСОБА_12 ; показаннях свідка ОСОБА_13 ; показаннях свідка ОСОБА_14 ; показаннях свідка ОСОБА_15 ; показаннях свідка ОСОБА_16 ; показаннях свідка ОСОБА_17 ; показаннях свідка ОСОБА_18 ; показаннях свідка ОСОБА_19 ; показаннях свідка ОСОБА_20 ; показаннях свідка ОСОБА_21 ; показаннях свідка ОСОБА_22 ; показаннях свідка ОСОБА_23 ; показаннях свідка ОСОБА_24 ; показаннях свідка ОСОБА_25 ; показаннях свідка ОСОБА_26 ; протоколу обшуку ліцею; протоколі обшуку житлового будинку; протоколі затримання ОСОБА_7 ; повідомленні про підозру.

Зважуючи на такий обсяг відомостей, матеріали судового провадження об`єктивно свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права підозрюваного, як вжиття запобіжних заходів у зв`язку з наявністю саме обґрунтованої підозри, так як наявні у матеріалах провадження докази формують внутрішнє переконання, в тому числі й для стороннього спостерігача, причетності ОСОБА_7 до вчинення кримінального правопорушення, згідно підозри.

Колегія суддів приймає до уваги наявність обставин, які дають достатні підстави вважати, що підозрювана може здійснити дії, передбачені п.п.1, 3 ч.1 ст.177 КПК України.

Надаючи оцінку існування ризику переховування підозрюваного від органів досудового розслідування або суду, колегія суддів зазначає, що ЄСПЛ в своїх рішеннях «Панченко проти Росії» та «Бекчиєв проти Молдови» неодноразово зазначав, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня. Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.

У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 р. ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.

Судом першої інстанції також правильно взято до уваги й самі фактичні обставини згідно підозри, а саме те, що ОСОБА_27 , згідно підозри, впроваджувала стандарти освіти держави-агресора у закладі освіти.

Колегія суддів враховує, що Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». У справі «Летельє проти Франції» вказано, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.

Відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним, та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

За таких обставини, враховуючи, що дії ОСОБА_27 за вчинення яких їй повідомлено підозру, класифікуються як не тяжкий злочин, а саме - колабораційна діяльність, тобто дії спрямовані на впровадження стандартів освіти держави-агресора у закладі освіти, внаслідок чого колегія суддів вбачає, що існує суспільний інтерес який свідчить про те, що більш м`який запобіжний захід, ніж тримання під вартою не зможе запобігти ризикам, передбаченим п.п.1,3 ч.1 ст.177 КПК України.

За таких обставин колегія суддів зазначає, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об`єктивні підстави вважати, що продовжують існувати ризики того, що підозрюваний може переховуватись від правоохоронних органів та суду, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків досудового розслідування, а також негативно вплине на дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов`язків.

Зазначене вказує на неможливість в даному конкретному випадку застосування до підозрюваної іншого більш м`якого виду запобіжного заходу.

Крім того належить взяти до уваги, що відповідно до вимог ч. 6 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті - тримання під вартою. Отже це є імперативна норма, визначена законодавцем.

Тобто, відповідно до матеріалів провадження ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 111-1 КК України, а тому враховуючи вимоги ч.6 ст. 176 КПК України, колегія суддів дійшла висновку, що стосовно ОСОБА_7 законно та обґрунтовано було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Поряд з цим, відповідно до вимог абз. 3 ч.4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого, в тому числі, ст. 111-1 КК України.

Тобто законодавець надав слідчому судді/суду дискриційні повноваження щодо можливості визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ст. 111-1 КК України.

Відповідно до відомостей оскаржуваної ухвали вбачається, що слідчий суддя суду першої інстанції визначив розмір застави ОСОБА_7 у максимальному розмірі, визначеному п.1 ч.5 ст. 182 КПК України

За таких обставин, ухвала слідчого судді відповідно до вимог ст. 370 КПК України є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її скасування, про що йде мова в апеляційній скарзі прокурора, колегія суддів не вбачає.

Істотних порушень вимог КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не встановлено.

Керуючись ст.ст.177, 178, 404, 405, п.1 ч.1 ст.407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_6 - залишити без задоволення.

Ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 11 січня 2024 року- залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий -

Судді :