Постанова

від 23.01.2024 по справі 916/1213/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/1213/23

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Л.В. Поліщук,

суддів: К.В. Богатиря, О.Ю. Аленіна,

секретар судового засідання І.С. Мисько,

за участю представників сторін:

від прокуратури Н.М. Волкова

позивача-1: Національної академії аграрних наук України не з`явився

позивача-2: Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області - не з`явився

від відповідача-1: Державного підприємства «Дослідне господарство «Піонер» Інституту зрошуваного землеробства Національної академії аграрних наук України - не з`явився

відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Продексим, ЛТД» - В.В. Корнелюк

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Продексим, ЛТД»

на рішення Господарського суду Одеської області від 14.09.2023 (суддя М.Б. Сулімовська, м.Одеса, повний текст складено 29.09.2023)

у справі №916/1213/23

за позовом заступника керівника Херсонської обласної прокуратури в інтересах держави в особі:

позивача-1: Національної академії аграрних наук України

позивача-2: Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області

до відповідача-1: Державного підприємства «Дослідне господарство «Піонер» Інституту зрошуваного землеробства Національної академії аграрних наук України

відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Продексим, ЛТД»

про визнання недійсним договору,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог

Заступник керівника Херсонської обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою в інтересах держави в особі Національної академії аграрних наук України та Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області до Державного підприємства «Дослідне господарство «Піонер» Інституту зрошуваного землеробства Національної академії аграрних наук України (надалі також - Державне підприємство «Дослідне господарство «Піонер»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Продексим, ЛТД» про визнання недійсним договору №12/07/16 по вирощуванню сільськогосподарської продукції із використанням сільськогосподарської техніки за участю обслуговуючого персоналу виконавця, укладеного 12.07.2016 між Державним підприємством «Дослідне господарство «Піонер» Інституту зрошуваного землеробства НААН України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Продексим, ЛТД».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір суперечить приписам чинного законодавства України, що є підставою для визнання його недійсним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Одеської області від 14.09.2023 позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним укладений 12.07.2016 Державним підприємством «Дослідне господарство «Піонер» Інституту зрошуваного землеробства Національної академії аграрних наук України з Товариством з обмеженою відповідальністю «Продексим, ЛТД» договір №12/07/16 по вирощуванню сільськогосподарської продукції із використанням сільськогосподарської техніки за участю обслуговуючого персоналу виконавця. Стягнуто з відповідачів по 1342,00 грн судового збору.

Приймаючи рішення місцевий господарський суд погодився з доводами прокурора стосовного того, що спірний договір суперечить актам цивільного законодавства, оскільки, в порушення положень статуту Державного підприємства «Дослідне господарство «Піонер», укладений без погодження з Президією Академії, тобто без погодження особи, що здійснює повноваження з управління об`єктами майнового комплексу, забезпечення реалізації прав держави як власника цих об`єктів; применшує обсяг прав Державного підприємства «Дослідне господарство «Піонер», що полягає у можливості застосування до останнього подвійної відповідальності у разі невиконання договору, що суперечить приписам статті 61 Конституції України; наслідком його укладення є використання особливо цінних земель, що є державною власністю, не за їх цільовим призначенням, у зв`язку з чим укладений між відповідачами договір підлягає визнанню недійсним відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України. Інші підстави для визнання договору недійсним, наведені прокурором у позовній заяві, судом першої інстанції відхилені як безпідставні.

Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги

Не погодившись з рішенням Господарського суду Одеської області від 14.09.2023, Товариство з обмеженою відповідальністю «Продексим, ЛТД» звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій товариство просило оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову прокурора відмовити у повному обсязі.

Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник зазначив, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що в рамках спірного договору №12/07/16 від 12.07.2016, вирощування продукції припинилося з лютого 2022 року, майно перебувало в окупації тривалий час (з лютого 2022 року по листопад 2022 року - саме у час для вирощування продукції), після чого фактично з листопада 2022 року сторони припинили виконання договору, оскільки все майно і продукція були розкрадені, що свідчить про припинення дії договору за обставин, які склалися, неможливості подальшого виконання договору його сторонами.

При цьому апелянт зауважив, що з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.03.2023 № 522/22473/15-ц, позовні вимоги є неефективними та не підлягають задоволенню, та послався на постанову Верховного Суду України від 23.12.2015 № 918/144/15, у якій суд дійшов висновку, що якщо позовні вимоги зводяться до визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення, який сторони розірвали, а майно повернули, отже, зобов`язання за спірним договором є припиненим, а тому визнання договору оренди недійсним є неможливим, оскільки предмет спору припинив існування.

Окрім того, скаржник послався на рішення Господарського суду Херсонської області у справі №923/79/18 від 20.03.2018, залишеним без змін судом апеляційної інстанції від 30.08.2018, в якому встановлено, що спірний договір вирощування сільськогосподарської продукції №12/07/16 від 12.07.2016 містить усі загальні ознаки, притаманні договору про спільну діяльність та змішаному договору (підряду, послуг), і не містить істотних умов, необхідних для договору оренди землі, та при цьому зазначив, що договір та всі його умови не порушують право власності жодної сторони договору, не суперечать статутній діяльності Державного підприємства «Дослідне господарство «Піонер».

Також апелянт не погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для визнання недійсним спірного договору з огляду на наявність в ньому умов щодо подвійної відповідальності Державного підприємства «Дослідне господарство «Піонер», пославшись на те, що з 2016 року, тобто з моменту укладення договору, державне підприємство не сплачувало жодних коштів за невиконання умов договору. Крім того, на переконання товариства, навіть, якщо допустити, що пункти договору щодо відповідальності державного підприємства є такими, що суперечать статті 61 Конституції України, прокурор міг під час дії договору звернутися до суду з позовом про визнання окремих пунктів договору недійсними, що не тягнуло б за собою наслідків у вигляді визнання договору недійсним в цілому.

В апеляційній скарзі скаржник також звернув увагу на те, що під час розгляду справи прокурор не заявляв про зміну підстав або предмету позову, а саме, не доповнював позов підставою про наявність порушення під час погодження спірного договору структурними органами Національної академії аграрних наук України. На на думку товариства, суд першої інстанції, досліджуючи питання про невідповідність спірного договору статутній діяльності підприємства, вийшов за рамки позову прокурора, та розглянув питання погодження спірного договору структурними органами Національної академії аграрних наук України, що є порушенням норм Господарського процесуального кодексу України, оскільки прокурор в позові такої підстави позову не зазначав, сторони не аналізували та не надавали докази з цього приводу. Крім того, прокурором не доведено у спосіб, передбачений Господарським процесуальним кодексом України, що була порушена процедура погодження договору №12/07/16 від 12.07.2016 структурними органами Національної академії аграрних наук України.

Окрім наведеного, апелянт вважає, що прокурором процесуально невірно визначено другого позивача Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області, оскільки вказаний позивач не являється стороною господарського договору і не може бути стороною в судовому спорі щодо визнання спірного договору недійсним.

З урахуванням викладеного, Товариство з обмеженою відповідальністю «Продексим, ЛТД» зазначило, що договір №12/07/16 від 12.07.2016 укладений відповідно до норм законодавства, належним чином виконувався сторонами з 2016 року до моменту збройної агресії РФ (до лютого 2022 року), містить всі істотні умови, у той час як у позові прокурором не наведено жодної підстави, зважаючи на яку суд міг би визнати вказаний договір недійсним.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії в суді апеляційної інстанції

Апеляційна скарга зареєстрована судом 18.10.2023 за вх.№3329/23.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів: К.В. Богатиря, О.Ю. Аленіна, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.10.2023.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.10.2023 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Продексим, ЛТД» на рішення Господарського суду Одеської області від 14.09.2023 у справі №916/1213/23 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду. Доручено Господарському суду Одеської області надіслати матеріали справи №916/1213/23 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

27.10.2023 до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи №916/1213/23.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.11.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Продексим, ЛТД» на рішення Господарського суду Одеської області від 14.09.2023 у справі №916/1213/23 залишено без руху.

Після усунення недоліків апеляційної скарги, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Продексим, ЛТД» на рішення Господарського суду Одеської області від 14.09.2023 у справі №916/1213/23. Встановлено учасникам справи строк до 04.12.2023 для подання відзиву на апеляційну скаргу. Роз`яснено учасникам справи про їх право в строк до 04.12.2023 подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи. Попереджено учасників справи про наслідки подання письмових заяв чи клопотань без додержання вимог частини першої та другої вказаної вище норми або не у строк, встановлений судом, у вигляді їх повернення заявникові без розгляду.

В межах встановленого ухвалою суду від 20.11.2023 строку будь-які відзиви, заяви чи клопотання з процесуальних питань до суду апеляційної інстанції не надходили.

З огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, ухвалою суду від 11.12.2023 постановлено розглянути апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Продексим, ЛТД» на рішення Господарського суду Одеської області від 14.09.2023 у справі №916/1213/23 поза межами строку, встановленого у частині першій статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк. Розгляд справи №916/1213/23 призначено на 23.01.2024 о 12:00 год.

09.01.2024 Херсонська обласна прокуратура через систему «Електронний суд» подала письмові пояснення (вх.№3329/23/Д2 від 09.01.2024).

У судовому засіданні 23.01.2024, яке проводилось у режимі відеоконференції за клопотанням скаржника, колегія суддів, встановивши, що пояснення прокуратури (вх.№3329/23/Д2 від 09.01.2024) фактично є відзивом на апеляційну скаргу, які були надані поза межами строку, встановленого в ухвалі суду апеляційної інстанції про відкриття провадження у справі, протокольною ухвалою вказані пояснення залишила без розгляду на підставі статті 118 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представники учасників справи надали усні пояснення, відповідно до яких представник скаржника підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Представник прокуратури заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив оскаржуване судове рішення скасувати, а в задоволенні апеляційної скарги - відмовити.

Інші учасники справи про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, проте участі не брали.

Приймаючи до уваги, що оскільки матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду апеляційної скарги, обов`язкова явка учасників справи в судове засідання апеляційної інстанції Південно-західним апеляційним господарським судом не визнавалась, а також враховуючи, що частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності в судовому засіданні представників позивачів та Державного підприємства «Дослідне господарство «Піонер».

Заслухавши представника скаржника та представника прокуратури, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.

Фактичні обставини справи

Згідно із статутом Державного підприємства «Дослідне господарство «Піонер» Інституту зрошуваного землеробства Національної академії аграрних наук України, затвердженим президентом Національної академії аграрних наук України 17.08.2011 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Державне підприємство «Дослідне господарство «Піонер» Інституту зрошуваного землеробства Національної академії аграрних наук України (надалі у статуті Господарство) безпосередньо підпорядковане Інституту зрошуваного землеробства Національної академії аграрних наук України та перебуває у загальному підпорядкуванні Національної академії аграрних наук України (надалі Академія) як органу по управлінню державним майном, закріпленим за господарством (пункт 1.3. статуту).

Господарство створене з метою організаційно-господарського забезпечення науково-дослідним установам Академії умов для проведення досліджень, випробувань і доопрацюваня наукових розробок, їх апробації, проведення виробничої перевірки і впровадження їх у виробництво та іншої господарської діяльності (пункт 2.1. статуту).

Господарство є державним сільськогосподарським статутним суб`єктом підприємницької діяльності, що здійснює дослідну, господарську і комерційну діяльність з метою досягнення позитивних економічних результатів та одержання прибутку (пункт 2.2. статуту).

Серед основних напрямів діяльності Господарства є: активне сприяння науковій установі, якій воно підпорядковане, а також науковим установам в роботі по проведенню наукових дослідів, виробничої перевірки і впровадженню науково-технічних розробок; сприяння на взаємовигідній основі науковим установам в їх діяльності по поширенню серед державних підприємств та організацій, а також інших господарюючих суб`єктів досягнень науки, техніки і передового досвіду у виробництво; виробництво оригінального, елітного та репродукційного насіння сільськогосподарських культур та саджанців, вирощування племінного молодняка худоби та птиці; ефективне власне господарювання як приклад застосування результатів організаційних та наукових здобутків; надання послуг у рослинництві на договірній основі; здійснення іншої господарської діяльності відповідно до законодавства та цього статуту (пункт 2.3. статуту).

Економічною основою діяльності Господарства є державна власність України на основні засоби, інше майно, закріплене Академією за Господарством, а також землі Академії, які надані Господарству згідно з державним актом на право постійного користування (пункт 3.6. статуту).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у постійному користуванні Державного підприємства «Дослідне господарство «Піонер» Інституту зрошуваного землеробства Національної академії аграрних наук України знаходяться земельні ділянки.

Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області у листі від 13.03.3023 №10-21-0.302-543/2-23 повідомило про те, що за наявною у нього інформацією у Державного підприємства «Дослідне господарство «Піонер» Інституту зрошуваного землеробства Національної академії аграрних наук України перебувають в постійному користуванні земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 8476,3781 га, згідно з Класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 №548, з кодом цільового призначення 01.09. «Для дослідних і навчальних цілей».

12.07.2016 між Державним підприємством «Дослідне господарство «Піонер» Інституту зрошуваного землеробства Національної академії аграрних наук України (виконавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Продексим, ЛТД» (замовником) укладено договір №12/07/16 по вирощуванню сільськогосподарської продукції із використанням сільськогосподарської техніки за участю обслуговуючого персоналу виконавця (надалі договір).

За умовами пункту 1.1. договору замовник доручає, а виконавець зобов`язується на власний ризик, із використанням сільськогосподарської техніки та зрошуваного обладнання за участю обслуговуючого персоналу, на власних земельних ділянках та за завданням замовника, з використанням матеріалів виконавця виконати, у відповідності до умов даного договору, роботи по вирощуванню сільськогосподарської продукції на площі згідно додатку №1 до договору та у кількості, визначених специфікаціями до договору, і передати замовнику їх результат.

Замовник зобов`язується прийняти та оплатити результат виконаних робіт (пункт 1.2. договору).

Характеристика робіт, обсяги робіт та строки виконання, планові показники врожайності та витрат матеріалів узгоджуються сторонами у технологічній карті, яка є приблизним кошторисом, що складається до кожної культури по кожному полю і є невід`ємною частиною договору (пункт 1.3. договору).

Специфікації затверджуються щорічно підписами сторін (пункт 1.4. договору).

В розділі 2 договору визначено договірну ціну робіт.

Так, оплата виконаних виконавцем робіт здійснюється за договірною ціною, визначеною в специфікаціях, яка включає в себе покриття витрат, понесених виконавцем на виконання цього договору згідно технологічної карти та його винагороду (пункт 2.1.). Договірна ціна може бути змінена за згодою сторін у зв`язку зі зміною витрат, понесених виконавцем на виконання договору (пункт 2.2.). Замовник забезпечує виконавця необхідними для виконання договору матеріалами згідно наданої виконавцем заявки. Передані для виконання договору матеріали оплачуються виконавцем (пункт 2.3.). Формування собівартості сільськогосподарської продукції врожаю кожного року дії договору, яка вирощується на полях, виділених для виконання договору, здійснюється на балансі виконавця (пункт 2.4).

Порядок приймання робіт та порядок їх оплати сторони узгодили в розділі 3 договору.

Згідно із пунктом 3.1. договору приймання-передача виготовленої по договору продукції оформлюється актом прийому-передачі зібраного врожаю. Підписаний сторонами акт приймання-передачі зібраного врожаю є підставою для оплати виконаних робіт по вирощуванню сільськогосподарської продукції (пункт 3.3.). Передача результату договору (готової продукції в зібраному виді) здійснюється від виконавця замовнику згідно накладних, підписаних сторонами договору (пункт 3.4. договору). Замовник проводить оплату протягом 10-ти календарних днів з моменту підписання документів про передачу продукції. За згодою замовника можливе здійснення авансових платежів по договору (пункт 3.5. договору).

Відповідно до пункту 4.1. договору виконавець виконує польові роботи відповідно до строків, вказаних у технологічних картах.

Виконавець зобов`язаний: провести повний комплекс польових робіт по вирощуванню сільськогосподарських культур (підпункт 5.1.1. пункту 5.1. договору); укласти із замовником договір застави на майбутній врожай сільськогосподарської продукції протягом 10 днів з моменту отримання сходів відповідної сільськогосподарської культури (підпункт 5.1.7. пункту 5.1. договору).

Замовник зобов`язаний: прийняти результат виконаних виконавцем робіт по вирощуванню сільськогосподарської продукції за цим договором та, за відсутності зауважень, підписати документи про приймання-передачу продукції (підпункт 5.2.1. пункту 5.2. договору); у разі відсутності зауважень оплатити виконавцю належну йому згідно з договором суму (підпункт 5.2.2. пункту 5.2. договору).

Право власності на зібраний врожай належить замовнику лише в частині понесених витрат на виконання цього договору згідно специфікацій поточного сільськогосподарського року. 100% права власності замовник набуває з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі (пункт 11.4. договору).

У розділі 6 договору сторони передбачили відповідальність за порушення договору.

У випадку невиконання договору, розірвання або припинення цього договору з ініціативи або по вині виконавця, а також реорганізації виконавця із послідуючим розірванням або припиненням цього договору, сторони домовилися встановити твердий розмір збитків для замовника в розмірі 100% вартості не отриманої продукції згідно специфікацій до договору поточного року, а також специфікацій наступного року в частині полів, на яких знаходиться незавершене виробництво. Розмір збитків розраховується із кількості сільськогосподарської продукції, згідно специфікації, помноженої на ціну такої продукції, яка діє на внутрішньому ринку України на момент розрахунку, який надається до вимоги, за даними на сайті www.Nibulon.com, а у випадку відсутності інформації, за даними «Аграрної Біржі» на умовах EXW. Вказані збитки виконавець зобов`язується виплатити замовнику в добровільному порядку, але не пізніше 7-ми банківських днів, з моменту настання вищезазначених обставин (пункт 6.1. договору).

За порушення строків виконання зобов`язань із замовника стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості відповідної сільськогосподарської культури згідно специфікації, за кожен день прострочення виконання такого зобов`язання, а за прострочення більше ніж 30 днів додатково стягується штраф в розмірі 10% вартості невиконаного зобов`язання (пункт 6.2. договору).

Виконавець не набуває ніяких прав, права власності, частки у відношенні вирощеної сільськогосподарської продукції, не повинен здійснювати та не допускати любих дій, включаючи, але не обмежуючись правом накладення арешту на майно, передачу права власності на будь-яку частку майна або будь-яке його використання, за винятком тих випадків, які передбачені умовами цього договору (пункт 6.3. договору).

За порушення строків виконання зобов`язань, передбачених пунктом 5.1.7. цього договору, виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості відповідної сільськогосподарської культури згідно специфікації, за кожен день прострочення виконання такого зобов`язання, а за прострочення більше ніж 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 10% від вартості відповідної сільськогосподарської культури згідно специфікації. Зазначені санкції виконавець сплачує протягом 7-ми банківських днів, з моменту направлення йому вимоги (пункт 6.4. договору).

Виникнення спорів не звільняє сторони від виконання своїх зобов`язань по даному договору (пункт 6.5. договору).

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2023, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором (пункт 8.1. договору).

Відповідно до пункту 8.2. договору закінчення терміну його дії не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

Згідно із пунктом 11.7. договору додатками до нього є:

Додаток №1. Перелік полів, виділених для виконання договору.

Додаток №2. Схема розташування полів, виділених для виконання договору.

Додаток №3. Структура посівів сільськогосподарської продукції.

Додаток №4. Технологічні карти по вирощуванню сільськогосподарської продукції.

Додаток №5. Специфікації до договору.

Договір підписано представниками обох сторін, підписи скріплено печатками.

Також з матеріалів справи вбачається, що у провадженні Господарського суду Херсонської області перебувала справа №923/79/18 за позовом Державного підприємства «Дослідне господарство «Піонер» Інституту зрошуваного землеробства Національної академії аграрних наук України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Продексим, ЛТД» про визнання недійсним договору, що є предметом спору у даній справі.

Позовні вимоги у вказаній справі були обґрунтовані тим, що оспорюваний договір укладено з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки із суті договірних відносин сторін можна зробити висновок, що цей договір є удаваним, тобто таким, що вчинений сторонами з метою приховування іншого правочину, який вони направді вчинили, а саме, договору оренди земельних ділянок. Укладений договір містить всі істотні умови договору оренди землі. При цьому, укладений між сторонами договір суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки позивач, будучи постійним землекористувачем, не мав права розпоряджатися земельними ділянками.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 20.03.2018 у справі №923/79/18, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 30.08.2018, у задоволенні позову відмовлено. Означеним рішенням було встановлено, що договір №12/07/16 від 12.07.2016 містить усі загальні ознаки договору про спільну діяльність та змішаного договору (підряду, послуг) і не містить істотних умов, необхідних для договору оренди землі. При цьому в процесі дослідження доказів Господарським судом Херсонської області встановлено, що земельні ділянки, які згідно державних актів знаходяться в постійному користуванні Державного підприємства «Дослідне господарство «Піонер», Товариству з обмеженою відповідальністю «Продексим, ЛТД» в установленому порядку в користування не передавались, їх оброблення здійснювалось безпосередньо Державним підприємством «Дослідне господарство «Піонер», плата за їх використання учасниками договору не передбачалась, що свідчить про відсутність підстав вважати, що оспорюваний договір є удаваним та вчиненим для приховування іншого правочину - договору оренди землі.

У цій справі №916/1213/23 прокурор просив визнати укладений між відповідачами договір №12/07/16 від 12.07.2016 недійсним, посилаючись на те, що оспорюваний договір суперечить приписами чинного законодавства України, оскільки:

-Державне підприємство «Дослідне господарство «Піонер», являючись власником вирощеної на належних йому земельних ділянках сільськогосподарської продукції, умовами укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Продексим, ЛТД» договору обмежений та фактично позбавлений права власності на цю продукцію, що суперечить нормам статей 316-319, 321 Цивільного кодексу України;

-відповідно до умов пункту 2.3. договору, яким передбачено обов`язок виконавця оплатити передані замовником для виконання договору матеріали, без зазначення та погодження їх вартості, є таким, що порушує добросовісну конкуренцію у підприємництві, та, фактично, не надає права виконавцю придбати аналогічний товар за більш привабливою ціною у іншого суб`єкта підприємництва, що, в свою чергу, є порушенням засад добросовісності, розумності та справедливості (стаття 509 Цивільного кодексу України);

-договором передбачено подвійну відповідальність Державного підприємства «Дослідне господарство «Піонер» за одне і те ж порушення умов договору у вигляді неотримання Товариством з обмеженою відповідальністю «Продексим, ЛТД» продукції, що суперечить положенням статті 61 Конституції України;

-Державне підприємство «Дослідне господарство «Піонер», уклавши з Товариством з обмеженою відповідальністю «Продексим, ЛТД» договір на вирощування сільськогосподарської продукції, мало на меті виключно вирощування товарної сільськогосподарської продукції на користь іншого суб`єкта господарювання, отримання від цієї діяльності прибутку, а не виконання статутних цілей та завдань підприємства щодо виробництва оригінального, елітного та репродукційного насіння сільськогосподарських культур і саджанців;

-здійснюючи вирощування сільськогосподарської продукції за договором №12/07/16 від 12.07.2016 для Товариства з обмеженою відповідальністю «Продексим, ЛТД», Державне підприємство «Дослідне господарство «Піонер» фактично змінило вид цільового використання земельних ділянок, а саме, цільове призначення «Для дослідних і навчальних цілей» змінило на цільове призначення «Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва», чим допустило порушення вимог земельного законодавства; земельні ділянки Державного підприємства «Дослідне господарство «Піонер» мають статус особливо цінної землі й повинні були використовуватися виключно з дослідницькою метою.

Підтримуючи позовні вимоги прокурора у даній справі, Національна академія аграрних наук України (позивач-1) у письмово викладених поясненнях зазначила, що в порушення положень статуту господарства, до Національної академії аграрних наук України на погодження не надходили ні оскаржуваний договір, ні додатки до нього.

Позиція суду апеляційної інстанції

Предметом позову у цій справі є вимоги про визнання недійсним договору №12/07/16 по вирощуванню сільськогосподарської продукції із використанням сільськогосподарської техніки за участю обслуговуючого персоналу виконавця, укладеного 12.07.2016 між відповідачами, з тих підстав, що він вчинений з порушенням норм чинного законодавства України, у зв`язку з чим відбулося порушення інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

У статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Положення частини другої статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин першої, третьої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3 , 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Частинами першою та другою статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15).

Проте згідно з частиною п`ятою статті 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини п`ятої статті 216 Цивільного кодексу України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (такий правовий висновок викладено в пунктах 80 - 82 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19).

У постанові від 26.05.2023 у справі №905/77/21 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила наступне:

«27. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Однак якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 Господарського процесуального кодексу України).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Сполученого Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02)).

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17).

Об`єднана палата зазначає, що визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 ГПК України (частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

Аналогічні висновки сформульовано в пунктах 5.5- 5.8, 5.12, 5.29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19.

28. Об`єднана палата наголошує, що, фактично уточнюючи висновок, викладений в пункті 5.29 постанови від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини 1 статті 216, статті 387, частин 1, 3 статті 1212 ЦК України)».

У постанові від 26.05.2023 у справі №905/77/21 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, з урахуванням актуальних правових висновків, сформульованих в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №908/976/19, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, уточнюючи висновок щодо застосування положень статей 16, 215, 216 ЦК України (щодо належності та ефективності обраного позивачем способу судового захисту - визнання недійсним виконаного договору про закупівлю), викладений в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі №906/1061/20, в аспекті ефективності визнання недійсним договору про закупівлю у випадку, коли вимогу про проведення двосторонньої реституції не було заявлено одночасно з вимогою про визнання правочину недійсним, сформулювала свій висновок таким чином:

"Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом.

Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.

Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Водночас, у випадку звернення прокурора в інтересах держави з позовом про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору про закупівлю без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, виключається як необхідність дослідження господарськими судами наслідків визнання договору недійсним для держави як позивача, так і необхідність з`ясування того, яким чином будуть відновлені права позивача, зокрема, обставин можливості проведення реституції, можливості проведення повторної закупівлі товару (робіт, послуг) у разі повернення відповідачем коштів, обов`язку відшкодування іншій стороні правочину вартості товару (робіт, послуг) чи збитків, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові"».

Наведеним висновком, сформульованим у справі №905/77/21, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду уточнила висновок, викладений у постанові цієї ж палати від 03.12.2021 у справі №906/1061/20.

Відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням наведеного, Південно-західний апеляційний господарський суд, враховуючи правову позицію, викладену у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі №905/77/21, зазначає, що саме по собі визнання недійсним договору по вирощуванню сільськогосподарської продукції із використанням сільськогосподарської техніки за участю обслуговуючого персоналу виконавця №12/07/16 від 12.07.2016, без вимоги про застосування наслідків його недійсності, не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав держави як позивача, що свідчить про неефективність обраного прокурором способу захисту та наявність підстав для відмови в позові з мотивів, викладених в цій постанові.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції не досліджує відповідність/невідповідність оспорюваного договору вимогам закону та зміст правовідносин, що склалися між відповідачами за результатами його укладення, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Висновки суду апеляційної інстанції

Відповідно до положень статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно із частиною першою 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного судового рішення про задоволення позову та ухвалення нового рішення про відмову у його задоволенні.

Розподіл судових витрат

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина чотирнадцята статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

З урахуванням прийняття судом апеляційної інстанції нового рішення про відмову у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору, витрати зі сплати судового збору за її подання слід покласти на прокуратуру. Враховуючи задоволення апеляційної скарги, судовий збір за апеляційний перегляд справи покладається на прокуратуру.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281 - 284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Продексим, ЛТД» задовольнити.

2.Рішення Господарського суду Одеської області від 14.09.2023 у справі №916/1213/23 скасувати

3.У задоволенні позову відмовити.

4.Судові витрати за подання позовної заяви покласти на прокуратуру.

5.Стягнути з Херсонської обласної прокуратури на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Продексим, ЛТД» 4026 /чотири тисячі двадцять шість/ гривень 00 копійок витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

6.Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ із зазначенням всіх необхідних реквізитів.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 29.01.2024.

Головуючий суддяЛ.В. Поліщук

СуддяК.В. Богатир

СуддяО.Ю. Аленін