Рішення

від 14.11.2023 по справі 910/6667/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.11.2023Справа № 910/6667/23

За позовом Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній

сфері Центрального регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони

України

до 1. Дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» Державного

підприємства «Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма «Прогрес»

2. Департаменту військово-технічної політики, розвитку озброєння та

військової техніки Міністерства оборони України

про визнання недійсним правочину

Суддя Сівакова В.В.

секретар судового засідання Ключерова В.С.

За участю представників сторін

від прокурора Чередник Д.В., прокурор

від позивача Ковальчук І.В., самопредставництво

від відповідача-1 Радванська Н.В., самопредставництво

від відповідача-2 не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

28.04.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» Державного підприємства «Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма «Прогрес» та Департаменту військово-технічної політики, розвитку озброєння та військової техніки Міністерства оборони України про визнання недійсним державного контракту № 403/1/22/76 від 29.03.2022, а також додаткової угоди № 1 від 30.04.2022, додаткової угоди № 2 від 11.05.2022, додаткової угоди № 3 від 08.08.2022 та додаткової угоди № 4 від 30.12.2022, укладених між Міністерством оборони України в особі директора Департаменту військово-технічної політики, розвитку озброєння та військової техніки Міністерства оборони України та Дочірнім підприємством Державної компанії «Укрспецекспорт» Державного підприємства «Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма «Прогрес» на поставку (закупівлю) товарів.

В обґрунтування заявлених вимог прокуратура зазначає, що 29.03.2022 між відповідачем-1 та відповідачем-2 було укладено державний контракт № 403/1/22/76 про закупівлю товару (далі - контракт). Відповідно до Специфікації поставка товару у кількості 10 одиниць мала бути здійснена до 20.06.2022. На виконання контракту позивачем 15.05.2022 платіжним дорученням від 13.05.2022 здійснено попередню оплату у сумі 106.733.000,00 грн. Прокуратура зазначає, що товар за контрактом не поставлено, у забезпеченні відсічі і стримуванні збройної агресії російської федерації не залучено, попередню оплату відповідачем-1 у розмірі 106.733.000,00 грн, не повернуто, що є порушенням інтересів держави. У якості правових підстав позову у тексті позовної заяви прокуратура наводить зміст норм ст.ст. 203, 215, 216, ч. 3 ст. 228, ст.ст. 229, 610, 611, ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 173, ст. 193, 216 Господарського кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва (суддя Гумега О.В.) № 910/6667/23 від 15.05.2023 позовну заяву залишено без руху та встановлено десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання відповідних документів.

25.05.2023 прокуратурою до суду подано заяву про усунення недоліків позовної заяви, в якій зокрема наведено правові підстави позову - на думку прокуратури контракт суперечить інтересам держави та суспільства, порушує вимоги ст.ст. 1, 3 Закону України «Про оборонні закупівлі», постанови Кабінету Міністрів України № 169 від 28.02.2022 «Деякі питання здійснення оборонних закупівель товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану», а тому на підставі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України підлягає визнанню недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/6667/23 від 30.05.2023 позовну заяву Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України повернуто заявнику.

Постановою Північного апеляційного господарського суду № 910/6667/23 від 24.07.2023 ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.05.2023 у справі № 910/6667/23 скасовано; справу передано на розгляд суду першої інстанції.

17.08.2023 до Господарського суду міста Києва надійшли зазначені матеріали.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду міста Києва № 05-23/858/23 від 17.08.2023 у зв`язку із відпусткою судді Гумеги О.В. призначено повторний автоматизований розподіл матеріалів судової справи № 910/6667/23.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.08.2023 для розгляду справи № 910/6667/23 визначено суддю Сівакову В.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.08.2023 відкрито провадження у справі № 910/6667/23 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 03.10.2023.

Даною ухвалою суду встановлено відповідачам строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подачі відзиву на позов з урахуванням вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.

Ухвалу про відкриття провадження у справі від 24.08.2023 було направлено відповідачу-1 рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0105494991647 за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 04074, м. Київ, вул. Автозаводська, 2, яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача-1.

Відповідач-1 ухвалу суду від 24.08.2023, надіслану за вказаною вище адресою, отримав 04.09.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105494991647, а отже відповідач-1 мав подати відзив на позов у строк до 19.09.2023 включно.

Ухвалу про відкриття провадження у справі від 24.08.2023 було направлено відповідачу-2 рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0105494991639 за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 03113, м. Київ, просп. Перемоги, 55/2, яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача-2.

Відповідач-2 ухвалу суду від 24.08.2023, надіслану за вказаною вище адресою, отримав 07.09.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105494991647, а отже відповідач-1 мав подати відзив на позов у строк до 22.09.2023 включно.

06.09.2023 прокуратурою подано до суду клопотання про об`єднання справи № 910/6667/23 та справи № 910/6495/23 в одне провадження.

У позовній заяві міститься клопотання про розгляд справи в закритому судовому засіданні, оскільки на думку прокуратури відкритий судовий розгляд вказаного спору може стати наслідком розголошення таємної чи іншої інформації, яка в умовах воєнного стану, може спричинити шкоду обороноздатності держави, оскільки державний контракт № 403/1/22/76 від 29.03.2022 укладений з метою забезпечення відсічі і стримування збройної агресії російської федерації та усунення загрози небезпеки державній незалежності України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/6667/23 від 19.09.2023 клопотання прокуратури задоволено та вирішено розгляд справи № 910/6667/23 здійснювати у закритому судовому засіданні.

21.09.2023 від відповідача-1 до суду надійшов відзив на позовну заяву (поданий до відправлення до поштового відділення зв`язку 19.09.2023), відповідно до якого відповідач-1 проти задоволення позовних вимог заперечує повністю посилаючись на те, що прокурором не зазначено правові підстави позову про визнання контракту недійсним та додаткових угод до нього, та які саме передбачені ст. 215 Цивільного кодексу України положення не дотримано (порушено) сторонами. Вважає, що обраний прокурором спосіб захисту шляхом подання позовної заяви про визнання контракту недійсним з огляду на наявність судових справ № 910/1186/23 про стягнення штрафних санкцій за неналежне виконання контракту та № 910/6495/23 про стягнення попередньої оплати за контрактом не є ефективним способом захисту можливо порушених прав позивача. Фактично прокурор звернувся із позовом про визнання контракту недійсним через допущене відповідачем-2 порушення його умов щодо поставки товару.

27.09.2023 від відповідача-1 до суду надішли заперечення на клопотання прокуратури про об`єднання в одне провадження справи.

03.10.2023 у підготовчому засіданні судом постановлено ухвалу на місці, не виходячи до нарадчої кімнати, у відповідності до ст. 173 Господарського процесуального кодексу України про відмову в об`єднанні справ в одне провадження.

03.10.2023 у підготовчому засіданні відповідно до ст. 183 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 24.10.2023.

09.10.2023 прокуратурою до суду подано відповідь на відзив на позовну заяву.

24.10.2023 позивачем через систему «Електронний суд» та безпосередньо до суду подано додаткові пояснення по справі, в яких міністерство оброни України не підтримує вимоги прокуратури. На переконання позивача задоволення позову призведе до нанесення збитків Державі в особі позивача, оскільки останній вимушений буде повернути відповідачу стягнуті з нього штрафні санкції. Фактично позивач залишиться без товару та без неустойки, яка стягнута у справі № 910/1186/23. Позивач просить в позові прокуратури відмовити повністю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/6667/23 від 24.10.2023 закрито підготовче провадження у справі № 910/6667/23 та призначено справу до судового розгляду по суті на 14.11.2023.

Прокуратура в судовому засіданні 14.11.2023 позовні вимоги підтримала.

Позивач в судовому засіданні 14.11.2023 позовні вимоги прокуратури не підтримав.

Відповідач-1 в судовому засіданні 14.11.2023 проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.

Відповідач-2 в судове засідання 14.11.2023 не з`явився.

Відповідач-2 належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, що підтверджується повідомленням про вручення відповідачу-2 поштового відправлення № 0600056016349 з ухвалою № 910/6667/23 від 24.10.2023.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Суд приходить до висновку, що наявних в матеріалах справи документів достатньо для вирішення справи по суті без участі представника відповідача-2.

В судовому засіданні 14.11.2023 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників учасників справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Обґрунтованість підстав представництва Заступником керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону інтересів держави в особі Міністерства оборони України у даній справі наведено у постанові Північного апеляційного господарського суду № 910/6667/23 від 24.07.2023.

29.03.2022 між Міністерством оборони України (замовник, позивач) в особі директора Департаменту військово-технічної політики, розвитку озброєння та військової техніки Міністерства оборони України та Дочірнім підприємством Державної компанії «Укрспецекспорт» Державного підприємства «Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма «Прогрес» (виконавець, відповідач-1) укладено державний контракт на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення № 403/1/22/76 (далі - контракт).

Відповідно до п. 1.1 контракту виконавець зобов`язується поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства товар, зазначені в Специфікації товару (додаток № 1 до контракту), що постачається з метою забезпечення відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальної цілісності, обмеження конституційних прав і свобод людини, а замовник - прийняти та оплатити такі товари.

Згідно з п. 1.2 контракту підставою його укладення є введення воєнного стану від 24.02.2022 строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», постанова Кабінету Міністрів України № 169 від 28.02.2022 та «План закупівель озброєння, військової та спеціальної техніки, ракет та боєприпасів на воєнний стан для забезпечення першочергових потреб» № 3242/з від 05.03.2022 затверджений Міністром оборони України (зі змінами).

Спір виник внаслідок того, що контракт на думку прокуратури суперечить інтересам держави та суспільства, порушує вимоги ст.ст. 1, 3 Закону України «Про оборонні закупівлі», постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення оборонних закупівель товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану» № 169 від 28.02.2022, а тому на підставі ст.ст. 203, 215, ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України підлягає визнанню недійсним.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги прокуратури не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

Частиною 1 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до п. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Згідно з п. 10.1 контракту він набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2022.

Додатковою угодою № 4 від 30.12.2022 сторонами внесено зміни до п. 10.1 контракту та визначено строк його дії до 30.06.2023, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим контрактом.

Відповідно до п. 2.1 контракту орієнтовна вартість товару на момент укладення контракту без урахування податку на додану вартість становить 1.056.686.900,00 грн.

Згідно Специфікації (додаток № 1 до контракту) товар (два найменування) має бути поставлений у кількості 100 одиниць вартістю 1.056.686.900,00 грн, строк поставки - за п. 1 (10 одиниць) - до 30.04.2022, за п. 2 ( 90 одиниць) - визначається додатковою угодою до контракту.

30.04.2022 між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до контракту, відповідно до якої внесено зміни до п. 2.1 та визначено, що орієнтована вартість товару за контрактом без урахування податку на додану вартість становить 1.073.665.640,00 грн. У зв`язку з цим Специфікацію (додаток № 1 до контракту) викладено в новій редакції, в якій визначено строк поставки - за п. 1 - до 10.06.2022, за п. 2 - визначається додатковою угодою до контракту.

11.05.2022 між сторонами укладено додаткову угоду № 2 до контракту, відповідно до якої внесено зміни до п. 2.1 та визначено, що договірна вартість товарів за контрактом без урахування податку на додану вартість становить 1.061.052.520,00 грн. У зв`язку з цим Специфікацію (додаток № 1 до контракту) викладено в новій редакції, в якій визначено строк поставки - за п. 1 - до 20.06.2022, за п. 2 - визначається додатковою угодою до контракту.

Пунктом 2.6 контракту передбачено, що замовник може здійснювати попередню оплату в розмірі до 97% від орієнтовної вартості товару за контрактом на строк не більш, як на дев`ять місяців з дати перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця. У разі проведення попередньої оплати товар поставляється протягом дев`яти місяців з дати перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця, але у будь-якому разі не пізніше строку поставки товару, зазначеного у Специфікації товару, що поставляється за контрактом.

З матеріалів справи вбачається, що згідно платіжного доручення № 403/1/180 від 13.05.2022 Міністерство оборони України 15.05.2022 перерахувало ДП «Прогрес» попередню оплату за контрактом № 403/1/22/76 від 29.03.2022 в розмірі 106.733.000,00 грн.

Відповідно до п. 3.1 контракту товар поставляється виконавцем замовнику та передається вантажоодержувачу в пункті перетину державного кордону (місце поставки). Вантажоодержувач визначається замовником додатково.

Згідно з п. 3.2 контракту поставка виконавцем та приймання вантажоодержувачем товару за контрактом здійснюється відповідно до комплекту технічної документації, що поставляється разом з товаром, у місці поставки. Товар передається виконавцем та приймається вантажоодержувачем згідно з товаросупровідними документами, технічною документацією, копіями сертифікатів якості та сертифікатами походження.

Пунктом 3.4 договору визначено, що датою виконання виконавцем зобов`язань щодо поставки товару є дата, зазначена в товаросупровідній документації або декларації, оформленій митним органом.

Відповідно до п. 4.1 договору виконавець зобов`язаний поставити товар згідно з умовами контракту не пізніше строку, визначеного Специфікацією та надати замовнику документи згідно з пунктом 2.5 контракту.

Прокуратура зазначає, що зміст контракту суперечить ст. 1 Закону України «Про оборонні закупівлі» (у заяві про усунення недоліків позовної заяви).

Стаття 1 Закону України «Про оборонні закупівлі» містить терміни, що вживаються у викладеному в ній значенні.

Прокуратура у заяві цитує п. 30 ст. 1 Закону України «Про оборонні закупівлі» згідно якого технічна специфікація - документ, затверджений державним замовником, що встановлює вимоги до товарів, робіт і послуг оборонного призначення, які закуповуються, зокрема щодо їх якості, технічних характеристик, безпеки використання, розмірів, позначень, термінології, пакування та маркування, чи процесів та способів виробництва, а також вимоги щодо процедур оцінки відповідності.

При цьому прокуратура зазначає, що у Специфікації зазначено лише найменування, кількість, вартість та строк поставки товару та в порушення вищевказаної норми сторонами під час укладення контракту не було погоджено відомості щодо якості товару, його тактико-технічних характеристик, комплектація.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 268 Господарського кодексу України якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам (у разі наявності), іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів.

Номери та індекси стандартів, технічних умов (у разі наявності) або іншої документації про якість товарів зазначаються в договорі. Якщо вказану документацію не опубліковано у загальнодоступних виданнях, її копії повинні додаватися постачальником до примірника договору покупця на його вимогу.

Частиною 1 ст. 270 Господарського кодексу України передбачено, що товари повинні поставлятися комплектно відповідно до вимог стандартів, технічних умов або прейскурантів. Договором може бути передбачено поставку з додатковими до комплекту виробами (частинами) або без окремих, не потрібних покупцеві виробів (частин), що входять до комплекту.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що якщо комплектність не визначено стандартами, технічними умовами або прейскурантами, вона в необхідних випадках може визначатися договором.

Відповідно до п. 1.3 контракту якість, комплектність і експлуатаційна документація повинні забезпечувати експлуатацію товару у повному обсязі відповідно до призначення. Експлуатаційна документація на товар повинна бути викладені українською мовою або мати переклад українською мовою, автентичний оригіналу.

Відповідно до п. 1.4 контракту товар, що поставляється за контрактом має відповідати вимогам, зазначеним у Специфікації та мати відповідний сертифікат якості на товар та сертифікат походження товару.

Умови контракту та Специфікації не передбачають умов щодо якісних та технічних характеристик товару поставки. Проте, відсутність в контракті умов щодо якості та характеристик товару не означає, що постачальник при поставці товару не повинен дотримуватись вимог якості та технічних характеристик товару, що і було зазначено сторонами у контракті.

При цьому відсутність в контракті умов щодо якості та характеристик товару не свідчить про недійсність контракту.

Окрім цього, умови контракту містять положення (розділ 5) де виконавець гарантує відповідність продукції технічній документації виробника товару і нормативним документам, зазначеним у Специфікації та прийняв на себе гарантійні зобов`язання щодо усунення виявлених несправностей чи дефектів товару або його заміни.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оборонні закупівлі» оборонні закупівлі здійснюються на основі таких принципів: своєчасність та відповідність прийнятим рішенням щодо захисту національних інтересів України, забезпечення потреб безпеки і оборони; послідовність прийняття та виконання рішень щодо розроблення, закупівлі товарів, робіт і послуг оборонного призначення, систематичність їх виконання; конкурентність; ефективність використання коштів, результативність; відкритість та прозорість (крім відомостей, що становлять державну таємницю і розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці); запобігання корупції, зловживанням та дискримінації; цілісність, узгодженість, системність планування та фінансування оборонних закупівель, урахування пріоритетів і обмежень, встановлених державними програмами у сферах національної безпеки і оборони.

Також прокуратура наводить п. 3 ч. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 169 від 28.02.2022 «Деякі питання здійснення оборонних закупівель товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану» згідно якого державні замовники у сфері оборони повинні відповідно до Закону України «Про оборонні закупівлі» дотримуватися таких принципів здійснення оборонних закупівель: своєчасність та відповідність прийнятим рішенням щодо захисту національних інтересів України, забезпечення потреб безпеки і оборони; ефективність використання коштів, результативність.

Проте, прокуратурою не зазначено в чому саме полягає невідповідність укладеного контракту наведеним вимогам.

Частиною 3 ст. 268 Господарського кодексу України визначено, що у разі відсутності в договорі умов щодо якості товарів остання визначається відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета договору чи загальних критеріїв якості.

Прокуратура зазначає, що якість товару, який намагався поставити відповідач-1 не відповідає меті укладеного контракту, а саме забезпечення відсічі і стримування збройної агресії російської федерації.

Однак, прокуратурою не наведено обставин, які б свідчили про те, що саме на момент укладення контракту визначений в ньому товар не відповідав меті контракту.

Стосовно посилань прокуратури на те, що укладений контракт порушує інтереси держави і суспільства слід зазначити наступне.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що доводи прокуратури в обґрунтування визнання договору недійсним як такого, що суперечить інтересам держави в даному випадку зводяться до неналежного виконання контракту в частині поставки товару (поставки товару неналежної якості) та не повернення відповідачем-1 попередньої оплати, що фактично стосується обставин виконання оспорюваного контракту.

Тобто, виходячи з логіки прокуратури вбачається, що якби товар був поставлений належної якості (новий та придатний для використання) тоді б питання недійсності договору у прокуратури б не постало.

Суд наголошує, що вказані доводи стосуються виконання контракту, їх (доводів) не існувало на момент укладення контракту, а тому вони не можуть впливати на його дійсність саме на момент укладання.

Проте суд зауважує, що подальше виконання умов контракту сторонами не є предметом розгляду у даній справі, а тому ці обставини не входять до предмета доказування. Предметом спору у справі є питання дійсності або недійсності контракту саме на момент його укладення.

За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.

Так, прокуратура у позовній заяві зазначає про наявність в провадженні Господарського суду міста Києва справи № 910/1186/23 за позовом Міністерства оборони України (поданий до суду 24.01.2023) до Дочірнього підприємства державної компанії «Укрспецекспорт» Державного підприємства «Спеціалізована зовнішньо-торгівельна фірма «Прогрес» про стягнення штрафних санкцій за неналежне виконання умов державного контракту № 403/1/22/76 від 29.03.2022.

03.04.2023 у справі № 910/1186/23 позивачем було подано заяву про зміну предмету позову (збільшення розміру позовних вимог), згідно якої позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 106.733.000,00 грн попередньої плати за контрактом, проте ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/1186/23 від 18.04.2023 дану заяву не прийнято до розгляду та повернуто позивачу.

Судом встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 20.06.2023 у справі № 910/1186/23 встановлено порушення умов контракту щодо поставки товару, тому позовні вимоги Міністерства оборони України задоволено повністю та стягнуто з Дочірнього підприємства державної компанії «Укрспецекспорт» Державного підприємства «Спеціалізована зовнішньо-торгівельна фірма «Прогрес» 20.026.244,42 грн пені та 5.501.715,50 грн штрафу.

Також судом встановлено, що в провадженні Господарського суду міста Києва є справа № 910/6495/23 за позовом Міністерства оборони України (поданий до суду 26.04.2023) до Дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» Державне підприємство «Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма «Прогрес» про стягнення 106.733.000,00 грн попередньої оплати за контрактом № 403/1/22/76 від 29.03.2022.

Однак, станом на дату прийняття рішення у даній справі рішення у справі № 910/6495/23 ще не прийнято.

Згідно з ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

У п. 3.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» наголошено, що необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, є наявність наміру хоча б у однієї зі сторін щодо настання відповідних наслідків.

До договорів, що підпадають під ознаки відповідної норми, слід відносити ті, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства.

Для прийняття рішення щодо спору необхідно встановлювати, у чому мета укладання такого договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, якою зі сторін і якою мірою виконано зобов`язання, а також наявність наміру в кожної зі сторін.

Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність договору та суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Отже, для правильного вирішення спору необхідно встановити, у чому конкретно полягала мета укладання господарського договору, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, якою зі сторін і якою мірою виконано зобов`язання, а також з`ясувати наявність наміру (умислу), чи означає, що сторони (сторона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, є наявність наміру хоча б в однієї зі сторін щодо настання відповідних наслідків.

Питання про те, чи мало місце протиправне діяння та чи вчинене воно відповідною особою, як і спрямованість умислу особи, може доводитися іншими наявними в матеріалах справи доказами в їх сукупності з урахуванням вимог, визначених процесуальним законом. При цьому вирок суду, постановлений у кримінальній справі, не є єдиним та обов`язковим доказом вини.

Аналогічні правові висновки щодо застосування вказаних норм матеріального права викладено в постановах Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 910/1421/16, від 15.02.2018 у справі № 911/1023/17, від 17.04.2018 у справі № 910/1424/16, від 31.05.2018 у справі № 911/639/17, від 09.07.2019 у справі № 911/1113/18, від 10.06.2021 у справі № 910/114/19, від 15.12.2021 у справі № 910/6271/17, від 13.01.2022 у справі № 908/3736/15, від 20.07.2022 у справі № 911/2961/19.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Прокуратура посилається на те, що обставини укладення та виконання контракту досліджуються в рамках кримінального провадження № 62022000000000783 від 30.09.2022 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 426-1 та ч. 4 ст. 425 Кримінального кодексу України.

Разом із цим, до матеріалів справи не поданий вирок суду, що був би доказом наявності умислу сторін оспорюваного контракту на вчинення цього правочину з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Суд зазначає, що позивачем іншими жодними доказами не доведено, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення контракту, наявність протиправних наслідків цієї угоди, а також вину сторін у формі умислу.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Так, частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено наступні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків (п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).

Наявність передбачених законом підстав для визнання контракту недійсним прокуратурою в позовній заяві не доведено, а під час розгляду справи судом не встановлено.

Так само судом не встановлено факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача внаслідок укладення спірного контракту.

З огляду на викладене, відсутні підстави для визнання недійсним державного контракту № 403/1/22/76 від 29.03.2022, а також додаткової угоди № 1 від 30.04.2022, додаткової угоди № 2 від 11.05.2022, додаткової угоди № 3 від 08.08.2022 та додаткової угоди № 4 від 30.12.2022.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно статей 74, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується прокуратури, яка мала довести обставини на підставі яких вона звернулася до суду з позовними вимогами.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають повністю.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Судові витрати, відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на прокуратуру.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 129, 237, 238, 240 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. В позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 25.01.2024.

СуддяВ.В.Сівакова