Рішення

від 26.01.2024 по справі 910/2239/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.01.2024Справа № 910/2239/23За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюро аналітичних досліджень безпеки АЕС", м. Київ

до Державного підприємства "Державний науково-інженерний центр систем контролю та аварійного реагування", м. Київ

про стягнення 2 459 294,45 грн, -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: не з`явились;

від відповідача: не з`явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

13.02.2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Бюро аналітичних досліджень безпеки АЕС" (позивач) подало до Господарського суду міста Києва позовну заяву про стягнення з Державного підприємства "Державний науково-інженерний центр систем контролю та аварійного реагування" (відповідач) суми боргу, з урахуванням штрафних та фінансових санкцій, в загальному розмірі 2 459 294,45 грн, у зв`язку з невиконанням відповідачем умов Договору про закупівлю послуг №03/2017 від 21.07.2017 року в частині оплати вартості наданих позивачем послуг.

Ухвалою від 01.03.2023 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюро аналітичних досліджень безпеки АЕС" було залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви.

17.03.2023 року позивачем подано до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.03.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 02.05.2023.

18.04.2023 до суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.

01.05.2023 до суду від позивача надійшли заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі.

В підготовчому засіданні 02.05.2023 судом було відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 13.06.2023.

В підготовчому засіданні 13.06.2023 судом було оголошено перерву до 18.07.2023.

В засіданні 18.07.2023 року було оголошено ухвалу закриття підготовчого провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.09.2023.

В засідання 12.09.2023 року в справі оголошено перерву до 07.11.2023 року

Засідання 07.11.2023 року не відбулось, у зв`язку з перебуванням судді Морозова у відпустці.

Ухвалою від 01.11.2023 року засідання в справі призначено на 16.01.2024 року.

10.01.2024 року від відповідача до суду надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.

В засідання 16.01.2024 року сторони не з`явились.

В задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження було відмовлено, про що ухвалено протокольну ухвалу.

У зв`язку з неявкою в судове засідання 16.01.2024 року представників учасників справи, розгляд справи було завершено в порядку письмового провадження, а тому, згідно ч. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, датою ухвалення рішення у даній справі є дата складення його повного тексту.

У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

21.07.2017 року між Державним підприємством «Державний науково-інженерний центр систем контролю та аварійного реагування» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бюро аналітичних досліджень безпеки АЕС» (виконавець) було укладено Договір про закупівлю послуг №03/2017 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого виконавець приймає на себе зобов`язання надати замовнику наступні послуги «Аналіз окремих факторів безпеки Звіту з періодичної переоцінки безпеки та актуалізація матеріалів ЗАБ енергоблоку №1 ВП ХАЕС».

Даний договір є субпідрядник по відношенню до Договору №10/17-11 (рег. №замовника 36-124-01-17-06806 від 13.07.2017) (основний договір) між ДП «ДНІЦ КАР» і ВП «Хмельницька АЕС» (генеральний замовник). (п. 1.3. Договору).

Загальна вартість цього Договору відповідно до Протоколу узгодження договірної ціни, що є невід`ємною частиною Договору (Додаток 3), становить 2 727 712,00 грн, крім того ПДВ (20%) - 545 542,40 грн. Всього: 3 273 254,40 грн. (п. 3.1. Договору в редакції Додаткової угоди №2 від 06.09.2017 року).

Відповідно до п. 3.2. Договору оплата наданих виконавцем послуг здійснюється замовником після приймання наданих послуг та підписання сторонами двостороннього акту прийому-передачі наданих послуг.

Замовник і виконавець прийшли до згоди, що оплата послуг по акту прийому-передачі наданих послуг здійснюється замовником протягом 20 календарних днів з моменту оплати відповідного етапу основного договору генеральним замовником. (п. 3.4. Договору).

Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з дати його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим Договором. (п. 10.1. Договору).

Додатками №1, №2, №3 до Договору сторони оформили технічне завдання, календарний план, протокол узгодження договірної ціни на надання послуг.

Як зазначає позивач, ним на виконання умов Договору відповідачу були надані послуги на суму в розмірі 1 723 690,80 грн, що підтверджується наступними Актами прийому-передачі наданих послуг:

- №15/03-17 від 17.02.2020 року на суму в розмірі 630 000,00 грн;

- №16/03-17 від 10.03.2020 року на суму в розмірі 652 500,00 грн;

- №17/03-17 від 01.04.2020 року на суму в розмірі 13 690,80 грн;

- №18/03-17 від 21.12.2021 року на суму в розмірі 217 500,00 грн;

- №19/03-17 від 21.12.2021 року на суму в розмірі 210 000,00 грн.

В подальшому позивачем зареєстровано податкові накладні за вказаними актами.

У зв`язку з відсутністю оплати, позивачем направлялись відповідачу претензії №47 від 13.05.2021 та №10 від 27.01.2023 року про необхідність сплати заборгованості.

У відповідь відповідач листами №01/148-21 від 27.05.2021 року, №01/15-23 від 07.02.2023 року та №01/17-23 від 07.02.2023 року визнав існування кредиторської заборгованості та зазначив, що причиною цього є призупинення оплат наданих послуг відокремленими підрозділами ДП «НАЕК «Енергоатом».

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач, посилаючись на неналежне виконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати наданих згідно Договору послуг, просить стягнути з відповідача суму заборгованості у розмірі 1 723 690,80 грн, а також нараховує суму пені в розмірі 133 860,88 грн, суму 3% річних в розмірі 83 909,26 грн та суму інфляційних втрат в розмірі 517 833,51 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов`язань та обов`язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором послуг.

Статтею 901 ЦК України закріплено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії, або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до ст. 905 ЦК України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Як встановлено вище, на підставі Договору позивачем було надано відповідачу послуги на загальну суму в розмірі 1 723 690,80 грн, що підтверджується зазначеними вище актами.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Пунктом 3.4. Договору сторони погодили, що оплата послуг по акту прийому-передачі наданих послуг здійснюється замовником протягом 20 календарних днів з моменту оплати відповідного етапу основного договору генеральним замовником.

При цьому, листами №01/148-21 від 27.05.2021 року, №01/15-23 від 07.02.2023 року та №01/17-23 від 07.02.2023 року відповідач визнав існування кредиторської заборгованості перед позивачем.

Таким чином, за вказаним вище, оплата вартості послуг повинна була бути здійснена відповідачем не пізніше вказаного в Договорі строку.

Отже, згідно встановлених строків, відповідач є таким, що прострочив виконання свого грошового зобов`язання з оплати вартості наданих позивачем послуг за Договором на загальну суму в розмірі 1 723 690,80 грн.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача в розмірі 1 723 690,80 грн, підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і підприємство відповідача на момент прийняття рішення не надало документи, які свідчать про повне погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв`язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суму пені в розмірі 133 860,88 грн, розраховану за період в пів року по кожному акту окремо.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов`язку по перерахуванню коштів в повному обсязі не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно пункту 7.2. Договору при несвоєчасній оплаті наданих послуг замовник сплачує виконавцеві пеню в розмірі 0,1% суми простроченого платежу за кожний день прострочення але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в цей період.

Необхідно зазначити, що такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір передбачено ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України.

Правовий аналіз вказаного, що також викладено у рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013, дає підставу стверджувати, що за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань може бути застосовано як штраф так і пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

В той же час згідно з нормою ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до статті 343 ГК України, платники і одержувачі коштів здійснюють контроль за своєчасним проведенням розрахунків та розглядають претензії, що виникли, без участі установ банку. Платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. У разі затримки зарахування грошових надходжень на рахунок клієнта банки сплачують на користь одержувачів грошових коштів пеню у розмірі, що передбачається угодою про проведення касово-розрахункових операцій, а за відсутності угоди про розмір пені - в розмірі, встановленому законом. Платник зобов`язаний самостійно нараховувати пеню на прострочену суму платежу і давати банку доручення про її перерахування з наявних на рахунку платника коштів.

Судом перевірено наведений у матеріалах справи розрахунок суми пені та визнано його обґрунтованим, у зв`язку з чим до стягнення з відповідача підлягає сума пені в розмірі 133 860,88 грн.

Щодо заявленої позовної вимоги про стягнення з відповідача 83 909,26 грн суми 3% річних та 517 833,51 грн суми інфляційних втрат, то суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 910/21564/16 від 10.07.2019.

Базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми 3% річних та інфляційних втрат, на предмет арифметичної правильності та відповідності вимогам закону, судом встановлено, що він здійснений вірно, а тому до стягнення з відповідача підлягає сума 3% річних в розмірі 83 909,26 грн та сума інфляційних втрат в розмірі 517 833,51 грн.

Згідно із ч. 2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідачем не надано суду належних доказів на спростування викладених у позові обставин, або на підтвердження сплати існуючої перед позивачем заборгованості.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню, а саме в частині стягнення з відповідача суми основної заборгованості в розмірі 1 723 690,80 грн, суми пені в розмірі 133 860,88 грн, суми 3% річних в розмірі 83 909,26 грн та суми інфляційних втрат в розмірі 517 833,51 грн.

Судовий збір, у розмірі 36 889,42 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із задоволенням позовних вимог, покладається на відповідача.

Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути Державного підприємства "Державний науково-інженерний центр систем контролю та аварійного реагування" (ідентифікаційний код 24249112, місцезнаходження: 04213, м. Київ, просп. Героїв Сталінграду (Володимира Івасюка), буд. 64/56) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюро аналітичних досліджень безпеки АЕС" (ідентифікаційний код 39243239, місцезнаходження: 03124, м. Київ, вул. М.Василенка, 7, офіс 307) суму заборгованості в розмірі 1 723 690,80 грн (один мільйон сімсот двадцять три тисячі шістсот дев`яносто гривень 80 копійок), суму пені в розмірі 133 860,88 грн (сто тридцять три тисячі вісімсот шістдесят гривень 88 копійок), суму 3% річних в розмірі 83 909,26 грн (вісімдесят три тисячі дев`ятсот дев`ять гривень 26 копійок), суму інфляційних втрат в розмірі 517 833,51 грн (п`ятсот сімнадцять тисяч вісімсот тридцять три гривни 51 копійка) та суму судового збору в розмірі 36 889,42 грн (тридцять шість тисяч вісімсот вісімдесят дев`ять гривень 42 копійки).

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя С. МОРОЗОВ