Ухвала

від 29.01.2024 по справі 914/1583/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

29 січня 2024 року

м. Київ

cправа № 914/1583/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г. М. - головуючого, Рогач Л. І., Краснова Є. В.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю ?Львівенергозбут?

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.12.2023 та рішення Господарського суду Львівської області від 18.08.2023

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ?Львівенергозбут?

до Товариства з обмеженою відповідальністю ?ТС Плюс? в особі філії ?ТС Плюс?

про стягнення 52 420,81 грн,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2023 року до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю ?Львівенергозбут? (далі - Товариство, скаржник) до Товариства з обмеженою відповідальністю ?ТС Плюс? в особі філії ?ТС Плюс? про стягнення 52 420,81 грн штрафу.

Позовні вимоги мотивовано тим, що між сторонами було укладено договір про постачання електричної енергії споживачу шляхом приєднання відповідача до публічного договору на умовах комерційної пропозиції №6/24 від 01.01.2022 ?індивідуальна (без тарифу ОСР)?. Договірні відносини на цих умовах виникли з 10.11.2022. Згідно пункту 2.8. комерційної пропозиції (додаток №2 до договору), строк дії договору встановлений до 31.12.2024. Даний договір в подальшому було достроково розірвано/припинено відповідачем на підставі пункту 2.9. комерційної пропозиції шляхом направлення 02.03.2022 позивачу повідомлення про зміну електропостачальника з 01.04.2023. У зв`язку з цим, на думку позивача, у відповідача виник обов`язок сплатити позивачу штрафні санкції за дострокове розірвання договору, як це передбачено умовами комерційної пропозиції №6/24 від 01.01.2022 в сумі 52 420,81 грн.

На підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) Господарський суд Львівської області дійшов висновку розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження, у зв`язку з її малозначністю (ухвала суду від 24.05.2023).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 18 серпня 2023 року, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.12.2023, у позові відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що відповідач діяв у межах, визначених як Правилами роздрібного ринку електричної енергії, так і Законом України ?Про ринок електричної енергії? та вимогами укладеного договору про постачання електричної енергії споживачу за № 54726 від 19.12.2018 (п. 10.1), тому відсутні правові підстави для застосування штрафних санкцій. Висновок про відсутність підстав для стягнення штрафних санкцій ґрунтується на відсутності протиправності дій споживача власне в контексті факту зміни електропостачальника (дострокового припинення договору), а не дотримання правил (процедури) такої зміни.

03.01.2024 (згідно з поштовими відмітками на конверті) Товариство звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.12.2023 та рішення Господарського суду Львівської області від 18.08.2023, в якій просить судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та зміст судових рішень, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, виходячи з такого.

Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із пунктом 8 частини 1 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно із частиною 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 7 зазначеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Пунктом 1 частини 1 статті 163 ГПК України передбачено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Ураховуючи, що положення статті 12 ГПК України в структурі законодавчого акту розташовані серед Загальних положень цього Кодексу, Суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому, за змістом частини 5 статті 12 цього Кодексу справи, на які поширюється дія цих положень, є малозначними в силу наведених положень пункту 1 частини п`ятої статті 12 цього Кодексу, виходячи із ціни предмету позову без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення зазначених справ до відповідної категорії.

Так, предметом позову у даній справі є стягнення 52 420,81 грн, що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 (2 684,00 грн х 100 = 268 400,00 грн), тому у розумінні положень ГПК України ця справа є малозначною.

В якості обґрунтування наявності підстави для відкриття касаційного провадження, передбаченою підпунктами ?а? і "в" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України, скаржник у поданій касаційній скарзі зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування статті 56 Закону України ?Про ринок електричної енергії? та пункту 6.1.3 Правил роздрібного ринку електричної енергії, які затверджені постановою НКРЕКП №312 від 14.03.2018 у категорії господарських справ про стягнення електропостачальником штрафу із споживача за дострокове розірвання договору внаслідок зміни ним електропостачальника, також має для нього виняткове значення, оскільки на розгляді в судах різних інстанцій знаходяться аналогічні справи, в яких суди по різному трактують дострокове розірвання договору у випадку зміни постачальника. Крім того, скаржником в якості обґрунтування підстав касаційного оскарження щодо неправильного застосування господарськими судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права зазначено виключний випадок, який передбачений пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

Відповідно до частини 4 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).

Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою принципу правової визначеності.

При цьому фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.

Водночас, формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.

Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Такі критерії, серед іншого, можливого використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.

Аргументи та доводи, викладені у касаційній скарзі, не відповідають вказаним вище критеріям, адже вони абстрактні і декларативні і не містять жодних доказів кількісного та якісного виміру щодо наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Разом з тим скаржник не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у даній справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

Суд вказує, що наведені у касаційній скарзі доводи щодо оскарження судових рішень фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками попередніх судових інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, при цьому, доводи скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для їх скасування та ухвалення нового рішення.

З огляду на викладене Суд, оцінивши доводи Товариства щодо застосування зазначених ним норм права, дійшов висновку, що аргументи та мотиви, викладені у касаційній скарзі, не є переконливими, доречними і достатніми щодо того, що дана справа містить правове питання щодо застосування норми права і її розгляд Верховним Судом є необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Щодо "виняткового значення" справи, то в цьому випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отже, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Разом з тим, посилання скаржника на застосування апеляційним господарським судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах може бути підставою касаційного оскарження судового рішення згідно з положеннями частини 2 статті 287 ГПК України, проте не можуть розцінюватися Судом як виключний випадок для касаційного перегляду справи у розумінні частини 3 зазначеної норми.

При цьому з аналізу посилань у касаційній скарзі на неправильне застосування норм матеріального, Суд доходить висновку про те, що вони фактично зводяться до незгоди із встановленими судом апеляційної інстанції обставинами справи та оцінкою доказів і не стосуються обґрунтування виключних випадків визначених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України, за наявності яких судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб можуть бути переглянуті в касаційному порядку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 (справа №914/1570/20, провадження №2-90гс20) зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних фільтрів не порушує права на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних фільтрів допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує права доступу до правосуддя.

Враховуючи викладене, з огляду на принципи господарського судочинства, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі №920/921/22 за касаційною скаргою Товариства на підставі пункту 1 частини 1 статті 293 ГПК України.

Відповідно до положень частини 6 статті 293 ГПК України, копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України,

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 914/1583/23 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю ?Львівенергозбут? на постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.12.2023 та рішення Господарського суду Львівської області від 18.08.2023.

2. Копію цієї ухвали разом з доданими до касаційної скарги матеріалами направити заявнику, а іншим учасникам справи - копію ухвали.

3. Копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді Л. І. Рогач

Є. В. Краснов