Постанова

від 24.01.2024 по справі 574/645/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2024 року

м. Київ

справа № 574/645/21

провадження № 61-14108св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - селянське (фермерське) господарство «Урожайне»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Буринського районного суду Сумської області від 16 травня 2023 року в складі судді Гука Т. Р. та постанову Сумського апеляційного суду від 29 серпня 2023 року в складі колегії суддів: Криворотенка В. І., Філонової Ю. О., Собини О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до селянського (фермерського) господарства «Урожайне» (далі - СФГ «Урожайне») про скасування державної реєстрації та усунення перешкод в користуванні земельними ділянками шляхом їх повернення власнику.

В обґрунтування позову вказала, що вона є власником земельних ділянок: площею 2,8698 га (кадастровий номер 5920984100:05:001:0123) та площею 2,8692 га (кадастровий номер 5920984100:05:001:0124) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані на території Клепалівської сільської ради Буринського району Сумської області (на даний час межі Буринської міської ради Конотопського району Сумської області).

На почату червня 2021 року вона дізналася, що вказані земельні ділянки обтяжені договорами оренди землі від 12 грудня 2016 року, орендар СФГ «Урожайне», (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12 грудня 2016 року), які вона не підписувала і на підписання яких нікого не уповноважувала.

Вважала, що ці правочини є неукладеними, а реєстрація права оренди земельних ділянок на підставі неукладених між сторонами договорів оренди порушує її права та законні інтереси на розпорядження своєю власністю.

На підставі викладеного позивач просила суд усунути перешкоди у користуванні належними їй земельними ділянками з кадастровим номером 5920984100:05:001:0123, площею 2,8698 га, та з кадастровим номером 5920984100:05:001:0124, площею 2,8692 га, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані за адресою: Клепалівська сільська рада, Буринський район, Сумська область (на даний час межі Буринської міської ради Конотопського району Сумської області), шляхом витребування їх з незаконного володіння СФГ «Урожайне», повернення їй та скасування записів про державну реєстрацію права оренди на вказані земельні ділянки.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Буринського районного суду Сумської області від 16 травня 2023 року, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду від 29 серпня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Під час розгляду справи суди встановили, що ОСОБА_2 не підписувала договори оренди належних їй земельних ділянок від 12 грудня 2016 року, на підставі яких земельними ділянками користується відповідач.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що сторони виконують умови непідписаних орендодавцем договір оренди землі, тому відсутні підстави повертати позивачеві належній їй земельні ділянки та скасовувати записи про державну реєстрацію права оренди на вказані земельні ділянки за СФГ «Урожайне».

Установивши, що на підставі договорів оренди землі від 10 листопада 2016 року СФГ «Урожайне» користується належними позивачу земельними ділянками, за користування якими протягом 2017-2020 років остання через свою сестру, а у 2021 році особисто отримувала орендну плату, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, дійшов висновку, що такі договори оренди не можуть бути визнані неукладеними.

Надаючи оцінку доводам позивача про те, що вона лише у 2021 році дізналася про існування оскаржуваних договорів оренди землі, суди вказали про їх безпідставність з огляду на те, що ОСОБА_1 особисто брала участь у судовому засіданні та підтримувала свої позовні вимоги про визнання права власності на спірні земельні ділянки в порядку спадкування, тобто з 2016 року мала інформацію про їх використання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У вересні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просила їх скасувати та ухвалити нове про задоволення її позову у повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо встановлення договору оренди земельної ділянки не укладеним, на підставі не підписання та невиконання такого договору його стороною та застосування частини першої статті 638 ЦК України у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані договори оренди землі позивачем не підписувалися, а отже, відсутні підстави вважати, що такі договори є укладеними з її волі.

При вирішенні спору в цій справі суди дійшли хибного висновку про виконання договір оренди землі. Суди попередніх інстанцій не врахували, що відповідач протягом 2017-2020 років перераховував орендну плату на картковий рахунок сестри позивачки, при цьому у матеріалах справи відсутні докази отримання орендної плати саме ОСОБА_1 . Остання особисто отримала орендну плату за землю від СФГ «Урожайне» лише у 2021 році, що не може свідчити про відсутність між сторонами орендних правовідносин за непідписаними нею договорами оренди.

Таким чином, позивач надала належні та допустимі докази, зокрема висновок експерта, того, що вона не підписувала оскаржувані договори оренди землі, не погоджувала істотні умови договорів, не отримувала орендної плати за період - 2016по 2020 роки, тому згідно із вимогами частини першої статті 638 ЦК України вказані договори є неукладеними а її позов є таким, що підлягає до задоволення.

У грудні 2023 року СФГ «Урожайне» подало відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваних судових рішень.

В обґрунтування доводів відзиву відповідач вказав, що дії ОСОБА_1 , яка узгодивши всі істотні умови договорів, уклала 10 листопада 2016 року договори оренди землі з СФГ «Урожайне», отримувала орендну плату за користування земельними ділянками, а згодом пред`явила позов про визнання цих договорів неукладеними, суперечать її попередній поведінці та є недобросовісними.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Буринського районного суду Сумської області від 29 червня 2016 року в справі № 574/593/16-ц визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після померлого ОСОБА_3 на земельні ділянки, площею 2,8698 га, кадастровий номер 5920984100:05:001:0123, та площею 0,0776 га, кадастровий номер 5920984100:04:001:1336, загальною площею 2, 95 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані на території Клепалівської сільської ради Буринського району Сумської області; земельні ділянки площею 2,8692 га, кадастровий номер 5920984100:05:001:0124, та площею 0,0776 га, кадастровий номер 5920984100:04:001:1337, загальною площею 2,95 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані на території Клепалівської сільської ради Буринського району Сумської області (а. с. 22-24).

Згідно із Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 18 серпня 2016 року на підставі рішення Буринського районного суду Сумської області від 29 червня 2016 року державним реєстратором Буринської міської ради Сумської області Гладченко С. Л. зареєстровано за ОСОБА_1 право приватної власності на земельні ділянки з кадастровим номером 5920984100:05:001:0123, площею 2,8698 га, та з кадастровим номером 5920984100:05:001:0124, площею 2,8692 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані на території Клепалівської сільської ради Буринського району Сумської області (а. с. 25-27).

Згідно із договорами оренди землі від 10 листопада 2016 року орендодавець ОСОБА_1 надала орендарю СФГ «Урожайне» в строкове платне користування земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площами 2,8698 га та 2,8698 га кадастрові №№ 5920984100:05:001, 5920984100:05:001:0124 строком на 10 років з виплатою орендної платою у розмірі 7031 грн 26 коп. за кожну земельну ділянку.

07 грудня 2016 року державний реєстратор Буринської міської ради Сумської області Жахалов Є. Г. на підставі вказаних договорів оренди землі вніс записи під номерами 17954406 та 17959669 про реєстрацію за СФГ «Урожайне» права оренди на вищевказані земельні ділянки.

Відповідно до висновку експерта від 03 жовтня 2022 року № СЕ-19/119/-22/8707-ПЧ, проведеного на підставі ухвали Буринського районного суду Сумської області від 11 липня 2022 року у цій справі, підписи від імені ОСОБА_1 у договорах оренди землі від 10 листопада 2016 року (об`єкти оренди: земельні ділянки, кадастрові номери 5920984100:05:001:0123 та 5920984100:05:001:0124), що розташовані у графі «Орендодавець» виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою згідно із зразками, наданими на експертизу (а.с. 111-115).

Згідно із платіжними дорученнями: № 157 від 08 червня 2017 року, № 407 від 23 листопада 2017 року, № 245 від 05 листопада 2018 року, № 547 від 02 липня 2019 року, № 819 від 15 листопада 2019 року, № 1026 від 18 травня 2020 року та № 1258 від 27 жовтня 2020 року на картковий рахунок сестри позивачки ОСОБА_4 відповідачем перераховувались грошові кошти із зазначенням призначення платежу - за оренду земельного паю за ОСОБА_1 (а.с. 69-75).

Відповідно до відомостей на виплату готівки № 14 ОР (Клепали) за 2021 року СФГ «Урожайне» виплатило 15 600 грн орендної плати особисто ОСОБА_1 (а.с. 68).

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам оскаржувані судові рішення не відповідають з таких підстав.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку (частина перша статті 207 ЦК України, тут і далі у редакції, чинній на час укладення спірного договору).

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі.

Частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

У постановах від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц та від 26 жовтня 2022 року у справі № 2227/3760/19-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала про те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки.

Ефективним способом захисту права, яке позивач вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом пред`явлення вимоги про повернення таких земельних ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду, зокрема, від 23 вересня 2020 року у справі № 396/1857/16, від 11 листопада 2020 року у справі № 598/538/19 (провадження № 61-9846св20) та від 14 грудня 2022 року у справі № 394/85/21-ц (провадження № 61-9582св22).

У справі, що переглядається, встановлено, що спірний договір оренди землі позивачем не підписувався, а отже, відсутні підстави вважати, що такий договір є укладеним.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій, встановивши, що ОСОБА_1 не підписувала оскаржувані договори оренди, дійшли висновків щодо укладення сторонами спірних правочинів шляхом вчинення конклюдентних дій.

Колегія суддів вважає такі висновки судів необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Отже, конклюдентними діями може підтверджуватися лише укладення договору в усній формі.

У справі, що переглядається, позивач, наполягаючи на тому, що договори оренди не підписувала та, відповідно, не укладала, зазначила, що з 2016 року, її земельну ділянку без належних правових підстав використовує відповідач СФГ «Урожайне».

На обґрунтування своїх позовних вимог позивач надала висновок експерта за результатами проведення почеркознавчої експертизи від 03 жовтня 2022 року, згідно із яким, підписи від імені ОСОБА_1 у договорах оренди землі від 10 листопада 2016 року (об`єкти оренди: земельні ділянки, кадастрові №№ 5920984100:05:001, 5920984100:05:001:0124), що розташовані у графі «Орендодавець» виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою.

З огляду на зазначене суди попердніх інстанцій дійшли вірного висновку про доведеність факту не підписання договір оренди землі позивачкою.

Разом з тим висновок судів про фактичне виконання ОСОБА_1 не підписаних нею договір оренди землі не ґрунтується на матеріалах справи.

Так, відповідач надав до суду докази, які на його переконання свідчать про визнання позивачем факту укладення договорів, зокрема: платіжні доручення: № 157 від 08 червня 2017 року, № 407 від 23 листопада 2017 року, № 245 від 05 листопада 2018 року, № 547 від 02 липня 2019 року, № 819 від 15 листопада 2019 року, № 1026 від 18 травня 2020 року та № 1258 від 27 жовтня 2020 року, згідно із якими на картковий рахунок сестри позивачки ОСОБА_4 відповідачем перераховувались грошові кошти із зазначенням призначення платежу - за оренду земельного паю за ОСОБА_1 ; відомості на виплату готівки, згідно із якими за 2021 рік СФГ «Урожайне» виплатило 15 600 грн орендної плати особисто ОСОБА_1 .

Надавши оцінку вказаним доказам, суди попередніх інстанцій установили обставини вчинення позивачем як власником земельної ділянки конклюдентних дій, які свідчать про вчинення правочину, зокрема, отримання ОСОБА_1 орендної плати від СФГ «Урожайне» за договорами оренди від 10 листопада 2016 року.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

У позовній заяві та апеляційній скарзі ОСОБА_1 стверджувала, що договори оренди землі не підписувала, не виконувала та орендну плату за користування землею в період з 2016 по 2020 роки не отримувала.

Колегія суддів вважає, що надані відповідачем докази не можуть бути беззаперечним свідченням того, що саме власник спірних земельних ділянок ОСОБА_1 як орендодавець за договорами оренди землі від 10 листопада 2016 року отримувала орендну плату від СФГ «Урожайне» за увесь період з 2016 до 2020 роки.

Надані докази (платіжні доручення за період з 08 червня 2017 року по 27 жовтня 2020 року свідчать про те що відповідач поповнював картковий рахунок сестри позивачки ОСОБА_4 . Однак у матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 як повнолітня власниця вказаних земельних ділянок уповноважувала свою сестру ОСОБА_4 на отримання за неї орендної плати за користування відповідачем землю.

Крім того, саме по собі отримання позивачем орендної плати за землю від відповідача за 2021 рік не може свідчити про досягнення сторонами згоди щодо усіх істотних умов оскаржуваних договорів оренди землі, а отже і бути підставою для висновку про укладеність та виконуваність стороною орендодавця цих правочинів.

Таким чином, матеріали справи не містять, а відповідач в порядку статті 81 ЦПК України не надав належних, допустимих та достовірних доказів отримання позивачем орендної плати за землю протягом усього періоду існування спірних правовідносин та досягнення сторонами згоди щодо усіх істотних умов договорів, передбачених Законом України «Про оренду землі», а тому суди попередніх інстанцій побудували свої висновки про наявність між сторонами орендних правовідносин на припущеннях, що суперечить частині шостій статті 81 ЦПК України.

З огляду на встановлені у цій справі обставини непідписання позивачем договорів оренди землі від 10 листопада 2016 року, відсутність достовірних доказів щодо отримання ОСОБА_1 орендної плати на підставі договорів оренди землі за увесь період існування спірних правовідносин, її права підлягають захисту шляхом усунення перешкод у користуванні належним їй майном, зокрема, шляхом повернення їй спірних земельних ділянок, що перебувають у користуванні відповідача без відповідної правової підстави.

Отже, враховуючи конкретні встановлені судами обставини справи, що розглядається, колегія суддів не вбачає підстав для застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) до правовідносин, що склалися між сторонами у цій справі.

З огляду на зазначене колегія суддів вважає обґрунтованими аргументи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами норм матеріального права при вирішенні спору в цій справі в частині вирішення позовних вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та її повернення.

Колегія суддів зазначає, що посилання судів попердніх інстанцій на висновки, висловлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року в справі № 227/3760/19-ц не суперечать висновку про задоволення позовних вимог

за встановлених обставин справи щодо неотримання орендної плати орендодавцем.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Також позов не може містити вимогу, у якій йдеться про предмет спору, що відсутній (не існує); реституція ж як спосіб захисту, застосовується для повернення виконаного за правочином, а не в тому разі, коли жодного виконання не відбувалося (саме це і стверджується позивачем і достеменно встановлено судом). У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення. Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача (наприклад, зайняттям та використанням іншою особою приміщення позивача за відсутності встановлених для цього правових підстав). Протилежне тлумачення означало б, що суд надає документу, підробку якого встановлено належним чином, статус дійсного, визнає настання відповідних правових наслідків за відсутності як волевиявлення, так і інших законних підстав для цього та покладає на особу нічим не обґрунтований обов`язок застосувати для уникнення настання правових наслідків за підробленим документом ті самі способи захисту, що й в умовах, коли правочин дійсно вчинено, а його правомірність презюмується.

У справі, що переглядається, спірні правовідносини виникли з тих підстав, що правочин не був укладений у належній для договору оренди землі письмовій формі, оскільки ОСОБА_1 його не підписувала, а його виконання з боку позивача у вигляді отримання орендної плати за весь час існування спірних правовідносин суперечить матеріалам справи. Отже, волевиявлення позивачки на надання належних їй земельних ділянок в користування СФГ «Урожайне» строком на 10 років з орендної платою у розмірі 7 031,26 грн не підтверджено ні особистим підписом, ні її діями по отриманню орендної плати.

У зв`язку із зазначеним, вимоги позивачки про усунення їй перешкод у користуванні належними їй земельними ділянками шляхом витребування їх з незаконного володіння СФГ «Урожайне» та повернення їй підлягають до задоволення як законні та обґрунтовані.

Щодо скасування запису про державну реєстрацію речового права

Звертаючись до суду із цим позовом у жовтні 2021 року, ОСОБА_1 просила суд зокрема скасувати запис про державну реєстрацію речового права № 17959669 від 07 грудня 2016 року щодо проведення державної реєстрації права оренди.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній із 16 січня 2020 року до 26 липня 2022 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

За змістом наведеної правової норми в редакції, яка діяла на час ухвалення оскаржуваних судових рішень в цій справі, на відміну від положень статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в попередній редакції (до 16 січня 2020 року), яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, на даний час способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є: судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

Отже, на момент ухвалення судами першої та апеляційної інстанцій рішень у цій справі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речового права за відповідачем є правомірним та ефективним способом захисту прав позивача з урахуванням положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Верховний Суд зазначає, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності повторного звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

З огляду на те, що ОСОБА_1 пред`явила вимогу про скасування запису про державну реєстрацію речового права щодо проведення державної реєстрації права оренди за відповідачем, колегія суддів вважає, що обраний позивачем спосіб захисту її прав є неефективним, отже суди в цілому дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні цієї частини позовних вимог.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про скасування оскаржуваних судових рішень в частині вирішення позовних вимог про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та її повернення і ухвалення в цій частині нового судового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .

Щодо судових витрат

Відповідно до положень статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведення експертизи.

Згідно із статтею 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У справі, що переглядається, встановлено, що позивач пред`явила до суду дві позовні немайнового характеру.

Розмір судового збору, що підлягав сплаті при поданні позовної заяви за одну вимогу немайнового характеру становив 908 грн, при поданні апеляційної скарги - 1 362 грн (908 х 150 %), касаційної скарги - 1 816 грн (908 х 200 %), усього 4 086 грн.

Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про задоволення однієї позовної вимоги немайнового характеру, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг у сумі 4 086 грн.

Керуючись статтями 400, 412, 415-419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Буринського районного суду Сумської області від 16 травня 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від 29 серпня 2023 року скасувати в частині вирішення позовних вимог про усунення перешкод в користуванні земельними ділянками шляхом їх повернення власнику та ухвалити в цій частині нове рішення.

Усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні належними їй земельними ділянками з кадастровим номером 5920984100:05:001:0123, площею 2,8698 га, та з кадастровим номером 5920984100:05:001:0124, площею 2,8692 га, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані за адресою: Клепалівська сільська рада, Буринський район, Сумська область (на даний час межі Буринської міської ради Конотопського району Сумської області), шляхом їх повернення з незаконного володіння селянського (фермерського) господарства «Урожайне».

В іншій частині рішення Буринського районного суду Сумської області від 16 травня 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від 29 серпня 2023 року залишити без змін.

Стягнути з селянського (фермерського) господарства «Урожайне» на користь ОСОБА_1 судові витрати за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг у сумі 4 086 гривень.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович