Ухвала

від 23.01.2024 по справі 924/318/23

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

23 січня 2024 року

м. Київ

cправа № 924/318/23

провадження № 12-82гс23

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Пількова К. М.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,

перевіривши наявність підстав для розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи

за касаційною скаргою Релігійної організації «Кам'янець-Подільська Свято-Миколаївська парафія Кам'янець-Подільської Єпархії Української Православної Церкви»

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.10.2023 (головуючий суддя Гудак А. В., судді Мельник О. В., Олексюк Г. Є.)

та рішення Господарського суду Хмельницької області від 29.06.2023 (суддя Гладій С. В.)

у справі за позовом Національного історико-архітектурного заповідника «Кам'янець»

до Релігійної організації «Кам'янець-Подільська Свято-Миколаївська Парафія Кам'янець-Подільської Єпархії Української Православної Церкви»

про зобов'язання звільнити будівлю Миколаївської церкви з дзвіницею та передати її Національному історико-архітектурному заповіднику «Кам'янець»

та за зустрічним позовом Релігійної організації «Кам'янець-Подільська Свято-Миколаївська Парафія Кам'янець-Подільської Єпархії Української Православної Церкви»

до Національного історико-архітектурного заповідника «Кам'янець»

про внесення змін до пункту 1 угоди № 5/4 про внесення доповнень до типового договору про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю, від 15.03.2009 № 5,

УСТАНОВИЛА:

1. У березні 2023 року Національний історико-архітектурний заповідник «Кам'янець» (далі - Позивач, Заповідник) звернувся з позовом до Релігійної організації «Кам'янець-Подільська Свято-Миколаївська Парафія Кам'янець-Подільської Єпархії Української Православної Церкви» (далі - Відповідач, Релігійна організація) з позовом, в якому просив суд зобов'язати Відповідача звільнити будівлю Миколаївської церкви з дзвіницею загальною площею 97,1 кв. м, що знаходиться за адресою: Хмельницька область, місто Кам'янець-Подільський, провулок Миколаївський, 2, та передати її Позивачу.

2. Позовні вимоги мотивовані тим, що укладений сторонами типовий договір про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю, від 15.03.2009 № 5, з додатковими угодами до нього, на підставі якого будівля Миколаївської церкви з дзвіницею перебувала у користуванні Відповідача, не був посвідчений нотаріально, що свідчить про його нікчемність, отже, цей договір не може бути правовою підставою для підтвердження права Відповідача на користування цим об'єктом.

3. У квітні 2023 року Релігійна організація подала зустрічний позов до Заповідника, в якому просила внести зміни до пункту 1 угоди № 5/4 про внесення доповнень до типового договору про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю, від 15.03.2009 № 5, укладеної 20.10.2022 між сторонами, доповнивши його новим реченням у такій редакції: «Якщо строк дії цього договору завершується у період дії воєнного стану, то вважається, що договір є продовженим на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану», посилаючись на положення пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» із застосуванням аналогії закону.

4. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 29.06.2023, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.10.2023, первісний позов Заповідника задоволено; зобов'язано Релігійну організацію звільнити будівлю Миколаївської церкви з дзвіницею загальною площею 97,1 кв. м, що знаходиться за адресою: Хмельницька область, місто Кам'янець-Подільський, провулок Миколаївський, 2, та передати її Заповіднику.

Відмовлено Релігійній організації в позові про внесення змін до пункту 1 угоди № 5/4 про внесення доповнень до типового договору про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю, від 15.03.2009 № 5.

Судові рішення мотивовані тим, що первинний строк підписаного сторонами типового договору про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю, від 15.03.2009 № 5 становив 5 років (з 15.03.2009 по 15.03.2014), отже, цей договір підлягав обов'язковому нотаріальному посвідченню згідно з імперативними приписами частини другої статті 793, статті 827, частини третьої статті 828 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Суди констатували, що підписаний сторонами у простій письмовій формі типовий договір не був посвідчений нотаріально, отже, є нікчемним відповідно до вимог статті 220 ЦК України, тому не може бути правовою підставою для підтвердження законного права Відповідача на користування вказаним об'єктом, що відбулося безпідставно.

Наведене стало підставою для задоволення первісного позову про зобов'язання повернути будівлю церкви з дзвіницею та відмову в задоволенні зустрічного позову про внесення змін в умови типового договору.

5. У жовтні 2023 року Релігійна організація (далі також Скаржник) подала до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - КГС ВС) касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.10.2023 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 29.06.2023, направити цю справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скаржник вважає, що судові рішення прийняті без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 23.12.2019 у справі № 806/1536/18 (щодо охоронного договору), від 03.02.2022 у справі № 905/730/20, від 22.12.2022 у справі № 910/9215/21, від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20 та від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18.

Скаржник посилається також на те, що суди попередніх інстанцій не застосували Положення про релігійні об'єднання в Українській РСР, затверджене Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 01.11.1976 (далі - Положення), статті 7, 8, 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», статтю 204 ЦК України, статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та помилково застосували частину першу статті 220, статтю 391 ЦК України.

Скаржник вважає, що суди не дослідили зібрані у справі докази, що є підставою для направлення справи на новий розгляд відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

6. Ухвалою від 09.11.2023 КГС ВС відкрив провадження за касаційною скаргою та призначив розгляд справи, а ухвалою від 20.12.2023 зупинив дію та виконання рішення Господарського суду Хмельницької області від 29.06.2023 до закінчення його перегляду у касаційному порядку; передав цю справу на розгляд до Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п'ятої статті 302 ГПК України, оскільки вважав, що ця справа містить виключну правову проблему, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, що обґрунтував таким.

Спір у справі виник між релігійною громадою, в користуванні якої, починаючи з 1990 року перебуває Миколаївська церква з дзвіницею на підставі охоронного договору (від 22.11.1990 № 3), щодо законності їх використання Релігійною організацією, яка як юридична особа зареєстрована лише 20.11.1991, і Заповідником, з яким укладені типовий договір від 15.03.2009 № 5 та охоронний договір від 19.05.2009 № 1.

31.07.1990 Президія Кам'янець-Подільської міської Ради народних депутатів прийняла рішення № 31 «Про передачу Миколаївської церкви общині Руської Православної церкви», в якому рекомендувала виконкому міської Ради народних депутатів передати Миколаївську церкву з дзвіницею общині Руської Православної церкви.

22.11.1990 Виконавчий комітет Кам'янець-Подільської міської Ради народних депутатів прийняв рішення № 411а про передачу приміщення Миколаївської церкви / пам'ятки архітектури XIV століття з дзвіницею, розташовані за адресою: Хмельницька обл., м. Кам'янець-Подільський, пров. Миколаївський (вул. Толстого), 2, общині Руської православної церкви у користування для проведення релігійних обрядів. Доручено укласти охоронний договір на використання будівель, розробити проєктну документацію й організувати виконання робіт з їх реставрації.

25.12.1990 на підставі цього рішення зареєстрована релігійна громада Української православної церкви у місті Кам'янці-Подільському.

23.04.1991 Верховна Рада Української РСР прийняла Постанову № 988-ХІІ «Про порядок введення в дію Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» з дня його опублікування, в якій визначалося, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом застосовуються чинні акти законодавства України, якщо вони не суперечать зазначеному Закону. Цей Закон застосовується до правовідносин, які виникли після введення його в дію. Щодо правовідносин, які виникли до введення в дію цього Закону, він застосовується до тих прав і обов'язків, що виникнуть після введення його в дію. Релігійні організації, зареєстровані до введення в дію цього Закону, у разі збереження віросповідної приналежності, для одержання правоздатності юридичної особи подають до 01.01.1992 органам, що здійснюють реєстрацію, лише статути (положення), які відповідають вимогам цього Закону. Визнано таким, що втратив чинність з дня введення в дію Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 01.11.1976 «Про затвердження Положення про релігійні об'єднання в Українській РСР».

20.11.1991 Виконавчий комітет Хмельницької обласної Ради народних депутатів прийняв рішення № 193 про реєстрацію статуту парафії, погодженого зборами Української Православної Церкви Свято-Миколаївської у місті Кам'янці-Подільському, та видав свідоцтво про реєстрацію статуту релігійної громади № 217.

7. Колегія суддів КГС ВС звертає увагу на те, що пунктом 20 Положення про релігійні об'єднання в Українській РСР, затвердженого Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 01.11.1976 (далі - Положення), чинного на час виникнення спірних правовідносин, було передбачено, що релігійне об'єднання може бути зняте з реєстрації в разі порушення ним законодавства про релігійні культи або в разі його самоліквідації за рішенням загальних зборів віруючих. Рішення про зняття з реєстрації релігійного об'єднання приймається органом, що його зареєстрував.

Утім рішення про зняття з реєстрації релігійного об'єднання і відповідно рішення Виконавчого комітету про розірвання охоронного договору (від 22.11.1990 № 3) та передачу (повернення) молитовної споруди (Миколаївської церкви у місті Кам'янець-Подільському) не прийнято.

8. Відповідно до статей 13, 14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» у редакції станом на час створення Відповідача передбачено, що релігійні громади одержують правоздатність юридичної особи з моменту реєстрації їх статуту (положення) у виконавчому комітеті обласної, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів. Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов'язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення).

9. Також колегія суддів КГС ВС наголошує, що пункт 4 постанови Верховної Ради Української РСР від 23.04.1991 № 988-ХІІ «Про порядок введення в дію Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачав збереження прав релігійних громад, які в установленому порядку користувалися культовими будівлями і майном до введення в дію цього Закону.

При цьому за положеннями статті 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні об'єднання» релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами.

Культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями виконавчих комітетів обласних, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів, а в Кримській АРСР - Уряду Кримської АРСР.

Якщо культова будівля передається у користування двом чи більше релігійним громадам за їх згодою, то з кожною громадою укладається окремий договір, в якому передбачається порядок і черговість користування нею.

Культова будівля та інше майно, які становлять історичну, художню або іншу культурну цінність, передаються релігійним організаціям і використовуються ними з додержанням установлених правил охорони й використання пам'яток історії та культури.

Клопотання про передачу релігійним організаціям культових будівель і майна у власність чи безоплатне користування розглядається в місячний термін з письмовим повідомленням про це заявників.

Релігійні організації мають переважне право на передачу їм культових будівель із земельною ділянкою, необхідною для обслуговування цих будівель.

Володіння і користування землею релігійні організації здійснюють у порядку, встановленому Земельним кодексом Української РСР та іншими законодавчими актами Української РСР.

Договори про надання в користування релігійним організаціям культових та інших будівель і майна можуть бути розірвані або припинені в порядку і на підставах, передбачених цивільним законодавством Української РСР.

10. В ухвалі про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду КГС ВС звертає увагу, що підстави для дострокового розірвання договору на вимогу нового власника майна та припинення договору визначалися статтями 329-331 ЦК Української РСР.

Разом з цим стаття 16 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» у редакції станом на час створення Відповідача передбачала, що діяльність релігійної організації може бути припинено у зв'язку з її реорганізацією (поділом, злиттям, приєднанням) або ліквідацією. Реорганізація або ліквідація релігійної організації здійснюється відповідно до її власних настанов. Реєстрація статутів (положень) новоутворених після реорганізації релігійних організацій здійснюється в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. У разі порушення релігійною організацією, що є юридичною особою, положень цього Закону та інших законодавчих актів Української РСР її діяльність може бути припинено також за рішенням суду.

У разі припинення діяльності релігійної громади за цих підстав дія договору безоплатного користування культовими та іншими будівлями, стороною якого була зазначена громада, також припиняється відповідно до статті 331 ЦК Української РСР.

Отже, закон чітко передбачає припинення користування релігійною громадою культовими та іншими будівлями у випадку припинення діяльності такої громади.

11. Водночас на переконання колегії суддів КГС ВС, у законі існує прогалина у вирішенні питання у разі, якщо створена у 1990 році релігійна громада не припинила своєї діяльності, позаяк пункт 20 Положення передбачає, що релігійне об'єднання може бути зняте з реєстрації в разі порушення ним законодавства про релігійні культи або в разі його самоліквідації за рішенням загальних зборів віруючих; рішення про зняття з реєстрації релігійного об'єднання приймається органом, що його зареєстрував, а відповідно до Постанови Верховної Ради Української РСР від 23.04.1991 № 988-ХІІ «Про порядок введення в дію Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» Релігійну організацію зареєстровано як юридичну особу 20.11.1991, то чи правомірно Релігійна організація користується майном, яке перебувало у користуванні створеної у 1990 релігійної громади. Адже створена у 1990 році релігійна громада користувалася Миколаївською церквою з дзвіницею на підставі охоронного договору від 22.11.1990 № 3 і після створення Релігійної організації як юридичної особи продовжувала ними користуватися на підставі цього ж договору, тоді як типовий договір і охоронний договір сторони уклали лише у 2009 році.

Тобто постає питання щодо припинення чи продовження користування релігійною громадою спірним майном за наслідком набуття Релігійною організацією правоздатності (реєстрації її як юридичної особи), враховуючи, що в охоронному договорі від 22.11.1990 № 3 не визначений термін його дії.

12. В ухвалі про передачу на розгляд Великої Палати Верховного Суду цієї справи КГС ВС звертає увагу на те, що Скаржник у касаційній скарзі також наполягає на необхідності уникнення ситуації, за якої продовжує існувати охоронний договір від 22.11.1990 № 3, у силу якого він зобов'язаний виконувати свої обов'язки, тоді як у випадку звільнення ним спірного майна умови цього договору не будуть дотримані.

13. Також колегія суддів КГС ВС зазначила, що Заповідник сформулював позовну вимогу як зобов'язання звільнити будівлю Миколаївської церкви з дзвіницею та передати її Позивачу.

У цьому контексті постало питання про те, що судове рішення про зобов'язання звільнити будівлю та передати її позивачу може виявитись фактично «невиконуваним», оскільки виконання такого рішення передбачено виключно за волею відповідача, тоді як викладення альтернативного судового рішення про виселення значно би сприяло його виконанню. Натомість процесуальне законодавство обмежує суд у виході за межі позовних вимог і зумовлює відмову в позові у випадку обрання позивачем неефективного способу захисту.

Отже, на думку колегії суддів, проблема також полягає у тому, чи ефективним способом захисту є вимога Позивача про зобов'язання звільнити приміщення у контексті його виконання.

14. Однак Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для прийняття цієї справи до свого розгляду з огляду на таке.

15. Відповідно до частини п'ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

16. Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, ще вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

17. Пунктом 1 частини другої статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

18. Отже, з наведеної норми права, а також частини п'ятої статті 302 ГПК України слідує, що справа з указаної підстави може бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду за наявності двох ознак: 1) справа містить виключну правову проблему; 2) вирішення такої виключної правової проблеми Великою Палатою Верховного Суду необхідне для забезпечення розвитку права та формування судами єдиної правозастосовної практики.

19. Виходячи з наведених критеріїв, КГС ВС, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми, має обґрунтувати її наявність за кількісним та якісним вимірами, наприклад, навести інші справи різних юрисдикцій, у яких мала місце зазначена правова проблема, наявність різної судової практики її вирішення тощо.

20. Втім, передаючи цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів КГС ВС не виклала проблему, яка б потребувала узгодження висновків Верховного Суду щодо застосування конкретної норми права, зроблених за результатами розгляду справ судами різних юрисдикцій в подібних правовідносинах.

В ухвалі про передачу колегія суддів КГС ВС не робила посилань на жодну іншу (інші) конкретну справу з подібних правовідносин, їх кількісні та якісні показники, в яких судами було б сформовано різну практику, а передача цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду була б необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

21. Судом касаційної інстанції в господарських справах відповідно до статті 286 ГПК України є Верховний Суд, у складі якого за змістом статей 36, 37 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» діє, зокрема, Касаційний господарський суд. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.

22. Отже, на розгляд Великої Палати Верховного Суду в цій справі як виключну правову проблему передані питання, які можуть бути вирішені КГС ВС як належним судом, а тому підстава для передачі цієї справи, передбачена частиною п'ятою статті 302 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.

23. Відповідно до частини шостої статті 303 ГПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об'єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала.

24. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для передачі цієї справи на її розгляд, у зв'язку із чим повертає справу для розгляду відповідній колегії КГС ВС відповідно до частини шостої статті 303 ГПК України.

Керуючись статтями 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

Справу № 924/318/23 за позовом Національного історико-архітектурного заповідника «Кам'янець» до Релігійної організації «Кам'янець-Подільська Свято-Миколаївська парафія Кам'янець-Подільської Єпархії Української Православної Церкви» про зобов'язання звільнити будівлю Миколаївської церкви з дзвіницею та передати її Національному історико-архітектурному заповіднику «Кам'янець» та за зустрічним позовом Релігійної організації «Кам'янець-Подільська Свято-Миколаївська парафія Кам'янець-Подільської Єпархії Української Православної Церкви» до Національного історико-архітектурного заповідника «Кам'янець» про внесення змін до пункту 1 угоди № 5/4 про внесення доповнень до типового договору про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю, від 15.03.2009 № 5 за касаційною скаргою Релігійної організації «Кам'янець-Подільська Свято-Миколаївська парафія Кам'янець-Подільської Єпархії Української Православної Церкви» на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.10.2023 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 29.06.2023 - повернути відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач К. М. ПільковСудді:О. О. БанаськоМ. В. Мазур О. Л. Булейко С. Ю. Мартєв Ю. Л. ВласовС. О. Погрібний М. І. ГрицівО. В. Ступак Ж. М. ЄленінаІ. В. Ткач І. В. ЖелєзнийО. С. Ткачук Л. Ю. КишакевичВ. Ю. Уркевич В. В. КорольЄ. А. Усенко О. В. КривендаН. В. Шевцова