Постанова

від 10.04.2024 по справі 924/318/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 924/318/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснов Є. В. - головуючий, Мачульський Г. М., Могил С. К.,

секретар судового засідання - Денисевич А. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Релігійної організації "Кам`янець-Подільська Свято-Миколаївська парафія Кам`янець-Подільської Єпархії Української Православної церкви" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.10.2023 (колегія суддів: Гудак А. В., Мельник О. В., Олексюк Г.Є.) та рішення Господарського суду Хмельницької області від 29.06.2023 (суддя Гладій С. В.)

у справі за позовом Національного історико-архітектурного заповідника "Кам`янець" до Релігійної організації "Кам`янець-Подільська Свято-Миколаївська парафія Кам`янець-Подільської Єпархії Української Православної церкви" про зобов`язання звільнити будівлю Миколаївської церкви з дзвіницею та передати її національному історико-архітектурному заповіднику "Кам`янець" та зустрічним позовом Релігійної організації "Кам`янець-Подільська Свято-Миколаївська парафія Кам`янець-Подільської Єпархії Української Православної церкви" до Національного історико-архітектурного заповідника "Кам`янець" про внесення змін до пункту 1 угоди № 5/4 про внесення доповнень до Типового договору про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю, від 15.03.2009 № 5,

за участю представників:

позивача (відповідача за зустрічним позовом) - Фенцур В. В.,

відповідача (позивача за зустрічним позовом) - Вересюк О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У березні 2023 року Національний історико-архітектурний заповідник "Кам`янець" (далі - Заповідник) звернувся до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Релігійної організації "Кам`янець-Подільська Свято-Миколаївська парафія Кам`янець-Подільської Єпархії Української Православної церкви" (далі - Церква) про зобов`язання звільнити будівлю Миколаївської церкви з дзвіницею та передати її позивачу. На обґрунтування позовних вимог Заповідник послався на відсутність підстав для користування спірним майном.

2. Церква зі свого боку звернулася до цього ж суду із зустрічним позовом до Заповідника про внесення змін до пункту 1 угоди № 5/4 про внесення доповнень до типового договору про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю, від 15.03.2009 року № 5 (далі - типовий договір) стосовно продовження строку його дії.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. 22.11.1990 Виконавчий комітет Кам`янець-Подільської міської Ради народних депутатів прийняв рішення № 411а про передачу приміщення Миколаївської церкви/пам`ятки архітектури XIV століття з дзвіницею, розташованих за адресою: Хмельницька обл., м. Кам`янець-Подільський, пров. Миколаївський (вул. Толстого), 2, общині Руської православної церкви у користування для проведення релігійних обрядів. Доручено укласти охоронний договір на використання будівель, розробити проектну документацію й організувати виконання робіт по їх реставрації.

4. 22.11.1990 Миколаївська церква XIV століття, розташована на пров. Л. Толстого, 2, в особі директора Заповідника на підставі Положення про охорону та користування пам`яток історії та культури, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 16.09.1982 № 865, і релігійне об`єднання Кам`янець-Подільської православної громади уклали охоронний договір на передачу пам`ятки архітектури від № 3 (далі - охоронний договір) про безоплатне користування названих вище об`єктів для проведення релігійних обрядів, а 28.11.1990 представники Заповідника, Руської православної церкви м. Кам`янця-Подільського і голови Виконавчого органу релігійної православної громади підписали акт приймання-передачі.

5. 20.11.1991 Церква зареєстрована у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

6. 27.08.2009 Кам`янець-Подільська міська рада на підставі рішення цієї ж ради від 04.08.2009 № 35 видала Церкві державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 333838, згідно з яким остання є постійним користувачем земельної ділянки площею 0,1100 га (1100 кв. м) з цільовим призначенням - для обслуговування комплексу споруд Свято-Миколаївської церкви. Цей акт зареєстрований у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 030974400018 і до нього долучений план меж земельної ділянки з кадастровим номером 6810400000:02:003:0021.

7. 15.03.2009 Заповідник та Церква уклали типовий договір № 5 про безоплатне користування культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю, строком дії до 15.03.2014. Цього ж дня сторони підписали акт приймання-передачі № 5 про передачу у користування Миколаївської церкви з дзвіницею і огорожею, будівельний об`єм (загальний) 320 куб. м, у тому числі дзвіниці - 25 куб. м, площею забудови (загальна) 162 кв. м, у тому числі дзвіниці 40 кв. м, площею земельної ділянки - 0,0792 га.

8. Підпунктом 5 пункту 6 типового договору передбачено, що у разі припинення дії цього договору користувач зобов`язаний повернути майно у належному стані, не гіршому ніж під час передачі його у користування, з урахуванням фізичного зносу, або у стані, обумовленому цим договором.

9. Пунктом 10 типового договору передбачено, що у разі коли майно, що передається, є пам`яткою культурної спадщини чи її частиною, користувач зобов`язаний не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання його у користування укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини.

10. 15.03.2014, 15.03.2019, 21.10.2019, 20.10.2020, 20.10.2021 сторони укладали додаткові угоди про продовження терміну дії типового договору, а в останній раз до 20.10.2022.

11. Миколаївська церква з дзвіницею перебуває у державній власності, власником є держава в особі Міністерства культури України, а Заповідник є користувачем Миколаївської церкви з дзвіницею на праві оперативного управління.

12. 20.02.2023 генеральний директор Заповідника видав наказ № 19 "Про створення комісії для приймання-передачі Миколаївської церкви 14 ст. на пров. Миколаївський, 2 в м. Кам`янець-Подільському". Також надіслав на адресу Церкви листа № 01-17/51, в якому зазначено, що з урахуванням Указу Президента України від 01.12.2022 № 820/2022 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 01.12.2022 "Про окремі аспекти діяльності релігійних організацій в Україні і застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" та висновку релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української православної церкви на наявність церковно-канонічного зв`язку з Московським патріархатом, затвердженого наказом Державної служби України з етнополітики та свободи совісті від 27.01.2023 № Н-8/11, Заповідник утримується від продовження дії названого вище типового договору. З метою належною оформлення повернення майна запропоновано 21.02.2023 з`явитися для підписання акта про його приймання-передачу.

13. 07.03.2023 комісія з приймання-передачі пам`ятки архітектури Миколаївської церкви у складі представників Заповідника склали акт про відмову настоятеля Церкви Вересюка Олексія Миколайовича здійснити передачу будівлі за наслідком спливу 20.10.2022 терміну дії типового договору від 15.03.2009 № 5.

14. 08.03.2023 генеральний директор Заповідника надіслав на адресу Церкви листа № 01-17/93 про підписання акта приймання-передачі майна та звільнення приміщення до 10.03.2023 для подальшого його використання в екскурсійній діяльності. Додатково повідомив про право релігійної організації звернутися до Міністерства культури та інформаційної політики України для отримання згоди на передачу в оренду пам`ятки архітектури.

15. 09.03.2023 Церква звернулася до Заповідника з пропозицією (офертою) про внесення змін щодо продовження терміну дії типового договору та охоронного договору на пам`ятку культурної спадщини від 19.03.2009 року за № 1 на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.

16. Заповідник відмовився від цієї пропозиції, повідомивши заявнику про його право на подальше використання майна у порядку, передбаченому Законом України "Про оренду державного та комунального майна", на підставі договору оренди, який укладає територіальне відділення Фонду Держмайна України у Хмельницькій і Вінницькій областях за погодженням з Міністерством культури та інформаційної політики України.

17. 04.04.2023 Кам`янець-Подільська міська рада ухвалила рішення № 377/27 про припинення права користування названою вище земельною ділянкою.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

18. 29.06.2023 Господарський суд Хмельницької області ухвалив рішення, залишене без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.10.2023, про задоволення первісного позову та відмову у зустрічному позові.

19. Судові рішення мотивовані тим, що типовий договір не був посвідчений нотаріально у порядку частини другої статті 793 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а тому у силу частини першої статті 220 цього ж Кодексу є нікчемним, відповідно усі укладені до нього додаткові угоди мають таку ж саму юридичну силу. Оскільки типовий договір є нікчемним, то Церква зобов`язана звільнити приміщення, що перебувало у неї у користуванні за цим договором. До того ж немає підстав для внесення доповнень до цього договору, яких вимагала Церква, як нікчемного.

20. Суди також виснували про те, що охоронний договір від 22.11.1990 № 3, укладений між Заповідником і релігійним об`єднанням Кам`янець-Подільської православної громади на виконання рішення Виконавчого комітету Кам`янець-Подільської міської Ради народних депутатів від 22.11.1990 № 411а, не є правовою підставою для користування Церквою спірним майном, оскільки стаття 13 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" у редакції, що діяла на момент укладення охоронного договору, встановлювала, що релігійна організація визнається юридичною особою з моменту реєстрації її статуту (положення). Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення), а згідно із випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Церкви, датою її державної реєстрації є 20.11.1991, тобто після укладення вказаного охоронного договору. При цьому спростували посилання Церкви про те, що вона користувалася спірною будівлею на підставі охоронного договору на пам`ятку культурної спадщини від 19.05.2009 № 1, укладеного нею із Заповідником, на тій підставі, що цей охоронний договір укладений на виконання типового договору і відповідно за ним відсутні підстави для користування спірним об`єктом.

21. Серед іншого, суди зазначили, що предметом дослідження у цій справі є типовий договір про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю, від 15.03.2009 № 5, і в цій справі розглядаються саме правовідносини за цим договором, а тому спростували посилання відповідача за первісним позовом, який посилався на користування спірним майном у минулих роках, з тих підстав, що це не має вирішального значення для правильного вирішення спору.

22. Крім того, суд апеляційної інстанції не прийняв додані Церквою до апеляційної скарги нові докази, а саме: заяву про створення та реєстрацію релігійної громади від 01.04.1990; висновку про реєстрацію релігійного об`єднання; рішення президії Кам`янець-Подільської міської ради від 31.07.1990 № 31 "Про передачу Миколаївської церкви общині руської православної церкви"; рішення Виконавчого комітету Кам`янець-Подільської міської ради від 23.08.1990 № 266 "Про заяву віруючих руської православної церкви"; рішення Виконавчого комітету Хмельницької обласної ради від 26.10.1990 № 190 "Питання релігійної сфери"; довідку про реєстрацію релігійної громади від 17.05.1991; довідку про реєстрацію релігійного об`єднання від 25.12.1990; довідку проекту рішення Виконкому Кам`янець-Подільської міської ради листопада 1990 року; указ керуючого Хмельницької єпархії від 17.12.1990 № 377; протокол виконавчого органу релігійної громади від 28.11.1991; протокол парафіяльних зборів громади Української православної церкви від 06.10.1991; заяв про реєстрацію статуту від 24.10.1991 № 248; статут Кам`янець-Подільської Свято-Миколаївської парафії Хмельницької єпархії; рішення Виконавчого комітету Хмельницької обласної ради від 16.10.1991 № 173; свідоцтво про реєстрацію статуту релігійної громади від 20.11.1991 № 217; охоронний договір на пам`ятку культурної спадщини від 19.05.2009 № 1; угоди до охоронного договору від 19.09.2014 № 1/1; від 19.05.2019 № 1/2; від 21.10.2019 № 1/3; від 20.10.202 № 1/4 0; від 20.10.2021 № 1/5, оскільки не додано доказів щодо неможливості подання цих додаткових доказів до суду першої інстанції.

23. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суди обох інстанцій послалися на те, що типовий договір про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю, від 15.03.2009 року № 5 є нікчемним, а тому немає підстав для внесення до нього змін.

Короткий зміст касаційної скарги

24. Церква звернулася з касаційною скаргою про скасування цих судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

25. Підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки він вважає, що судові рішення ухвалені без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 23.12.2019 у справі № 806/1536/18 (щодо охоронного договору), від 03.02.2022 у справі № 905/730/20 та від 22.12.2022 у справі № 910/9215/21 (стосовно обрання способу захисту), від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20 та від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18 (щодо негаторного позову).

26. Скаржник також наполягає на неправильному застосуванні судами нижченаведених норм матеріального права, щодо яких відсутні висновки Верховного Суду про їх застосування, а саме стверджує, що не застосовано: Положення про релігійні об`єднання в Українській РСР, затверджене Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 01.11.1976, яке було чинним на момент існування спірних правовідносин, у частині виникнення права релігійної громади на безстрокове безоплатне користування культовою спорудою та відсутності юридичного факту його припинення; статей 7, 8 та 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" і презумпцію правомірності правочину щодо охоронного договору (стаття 204 ЦК України), статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо законних очікувань релігійної громади на виконання взятих на себе державною організацією зобов`язань за укладеними правочинами з відповідачем та щодо прийнятих органами місцевої влади рішень про передачу у безоплатне користування Миколаївської церкви; помилково застосовано частину першу статті 220 і статтю 391 ЦК України.

27. На переконання скаржника, є підстави для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази (перелік яких визначений на сторінці 11 касаційної скарги) у контексті зазначених у розділі ІІІ касаційної скарги підстав касаційного оскарження, а саме докази, які підтверджують, що:

- Церква у минулому була релігійною громадою Руської православної церкви у місті Кам`янці-Подільському, яка утворена (зареєстрована) 26.10.1990, з отриманням статусу юридичної особи - 20.11.1991; релігійна громада діяла на підставі Положення про релігійні об`єднання в Українській РСР, затвердженого Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 01.11.1976, що було чинним на момент існування спірних правовідносин;

- 22.11.1990 Виконавчий комітет Кам`янець-Подільської міської Ради народних депутатів прийняв рішення № 411а "Про передачу приміщення Миколаївської церкви по вул. Толстого, 2 общині Руської Православної церкви", у зв`язку з чим укладений охоронний договір від 22.11.1990 № 3, а згодом - охоронний договір на пам`ятку культурної спадщини національного значення від 19.05.2009 року за № 1;

- релігійна громада безперервно і безоплатно користувалася Миколаївською церквою з дзвіницею протягом 1990- 2023 років і за рахунок її коштів підтримувався належний стан і здійснювалися релігійні обряди.

28. Узагальнено доводи скаржника зводяться до такого:

- Миколаївська церква з дзвіницею перебувала у користуванні відповідача з 1990 року;

- додаткові угоди до типового договору підтверджують виконання сторонами цього правочину до 20.10.2022 та охоронного договору на передачу пам`ятки архітектури від 22.11.1990 № 3;

- саме відповідач є стороною охоронного договору, користувачем Миколаївської церкви з дзвіницею зі встановленим режимом використання (виключно для проведення релігійних обрядів), а також обов`язками щодо охорони пам`ятки, і неправильними є протилежні висновки судів з цього приводу, які вважали відповідача новою релігійною громадою, не пов`язаною з охоронним договором;

- типовий договір не підлягає нотаріальному посвідченню, він містить усі істотні умови та виконувався сторонами.

29. 26.02.2024 після повернення справи з Великої Палати Верховного Суду Церква подала додаткові пояснення, в яких звернула увагу на те, що з набранням чинності Закону України "Про охорону культурної спадщини" та постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1768 "Про затвердження Порядку укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини" раніше укладений (22.11.1990) безстроково охоронний договір № 3 не втратив чинності і не припинив дію. Тому на зміни у законодавстві (ухвалення Закону України "Про оренду державного та комунального майна") не припинили дію охоронного договору № 3 від 22.11.1990, який не є договором оренди державного або комунального майна, та був укладений до набрання чинності цим Законом. Наполягала на тому, що не існує жодних норм щодо автоматичного припинення раніше укладених договорів безоплатного користування (у тому числі культових будівель), тому посилання відповідача лише на факт ухвалення нормативних документів не свідчить про фактичне припинення договірних відносин між сторонами. Церква отримала культову споруду у листопаді 1990 року на підставі рішення Виконавчого комітету Кам`янець-Подільської міської Ради народних депутатів № 411а на підставі Положення про релігійні об`єднання в Українській РСР, затвердженого Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 01.11.1976, що діяло на момент існування спірних правовідносин. Обставина набуття Церквою статусу юридичної особи після введення в дію Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" не вплинула на набуте раніше нею право (не припинила набуте громадою право, як і не припинила діяльність самої громади).

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

30. 21.02.2024 Заповідник подав відзив на касаційну скаргу, тоді як ухвалою суду касаційної інстанції від 09.11.2023 установлений строк його подання до 27.11.2023. Оскільки такий відзив поданий поза межами строку, а клопотання про поновлення такого строку не заявлено, то суд касаційної інстанції залишив такий відзив без розгляду на підставі частини другої статті 118 ГПК України.

Позиція Верховного Суду

Щодо типового договору

31. Як установили суди попередніх інстанцій, укладений 15.03.2009 між Заповідником і Церквою типовий договір мав строк дії до 15.03.2014, а згодом шляхом підписання додаткових угод продовжений до 20.10.2022.

32. Проте Церква після закінчення дії цього договору не звільнила майно, яким користувалася на підставі цього договору, що стало підставою для звернення Заповідника з цим позовом.

33. Суди попередніх інстанцій виснували, що відповідач за первісним позовом знаходиться у спірному приміщенні незаконно. Однією з таких підстав визначили нікчемність типового договору, який підлягав нотаріальному посвідченню.

34. Колегія суддів вважає правильним висновок судів стосовно нікчемності типового договору з огляду на таке.

35. Однією з підстав виникнення зобов`язання є договір (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

36. З урахуванням положень статті 759 та статті 827 ЦК України суди правильно встановили правову природу типового договору як договору позички, характерною ознакою якого від договору найму є безоплатне користування майном.

37. Частина третя статті 828 цього ж Кодексу передбачає, що договір позички будівлі, іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у формі, яка визначена відповідно до статті 793 цього Кодексу, тоді як частина друга статті 793 ЦК України в редакції, викладеної станом на день укладення типового договору, передбачала, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

38. Положення статті 794 ЦК України у редакції, викладеної станом на день укладення типового договору, передбачали, що право користування нерухомим майном, яке виникає на підставі договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки, підлягає державній реєстрації відповідно до закону. Тобто укладення договору на строк більше трьох років обумовлено, у першу чергу, його обов`язковим нотаріальним посвідченням.

39. Згідно зі статтею 631 цього ж Кодексу строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

40. Як зазначалося раніше, строк дії типового договору сторони передбачили на п`ять років.

41. Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

42. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 203 ЦК України).

43. Стаття 220 ЦК України передбачає, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

44. Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України).

45. У постанові від 20.08.2020 у справі № 910/9817/19 Верховний Суд виснував: "Таким чином, суду надається право визнати дійсним нотаріально не посвідчений договір, якщо сторони домовилися про усі його істотні умови, підтверджені письмовими доказами і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від нотаріального посвідчення такого договору (недобросовісна сторона). При цьому з вимогою про визнання недійсним договору, який нотаріально не посвідчений, може звернутись саме особа, яка є стороною за договором. Рішення про визнання недійсним нотаріально непосвідченого правочину може бути прийняте судом на вимогу добросовісної сторони, яка повністю або частково виконала договір. Отже, зміст положень частини другої статі 220 ЦК України дає підстави тлумачити їх таким чином, що вони поширюються лише на випадки ухилення від нотаріального посвідчення договору однією із сторін. Під ухиленням від нотаріального посвідчення договору має розумітися як активна протидія цьому, так і пасивне небажання вчинити цю дію".

46. Згідно із частиною другою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

47. Оскільки законом визначено обов`язок нотаріального посвідчення договору оренди нерухомого майна у випадку укладення договору на строк більше трьох років, а спірний договір сторонами укладено на строк, який перевищує три роки, то колегія суддів вважає правильними висновки судів щодо нікчемності спірного договору, відповідно у Церкви немає підстав користуватися спірним майном саме за типовим договором. Висновки судів у цій частині є обґрунтовані, послідовні та вичерпні.

Стосовно зустрічного позову

48. Відповідно до пункту 1 частини другої та частини шостої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

49. Частинами першою, четвертою статті 203 цього ж Кодексу передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

50. Згідно із частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

51. Частина перша статті 220 цього ж Кодексу містить положення про те, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

52. Враховуючи, що типовий договір про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю, від 15.03.2009 № 5 є нікчемним, а сторони нікчемного правочину не зобов`язані його виконувати, то суди також правильно відмовили у задоволенні зустрічного позову про внесення змін до нього.

Щодо охоронного договору

53. Суди попередніх інстанцій зробили висновок про те, що охоронний договір (від 22.11.1990 № 3) не можна вважати правовою підставою для користування Церквою спірним майном і послалися при цьому на положення статті 13 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" у редакції, чинній на момент укладення охоронного договору, на тій підставі, що Церква як юридична особа зареєстрована лише 20.11.1991. При цьому, як зазначено раніше, спростували посилання Церкви на користування нею спірним майном на підставі охоронного договору на пам`ятку культурної спадщини від 19.05.2009 № 1, укладеного між Кам`янець-Подільською Свято-Миколаївською парафією Кам`янець-Подільської Єпархії Української Православної церкви та Заповідником, оскільки цей договір укладений на виконання типового договору про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю, від 15.03.2009 року № 5.

54. У касаційній скарзі Церква наполягає на тому, що суди неправильно визначили сторону охоронного договору (від 22.11.1990 № 3) і помилково визначили відповідача за первісним позовом новою релігійною громадою, у користуванні якої перебуває спірне майно, не пов`язаною з цим охоронним договором. Стверджує, що саме Церква, а не будь-яка інша релігійна громада отримала у користування Миколаївську церкву з дзвіницею на підставі рішення Виконавчого комітету Кам`янець-Подільської міської Ради народних депутатів від 22.11.1990 № 411а. У цьому контексті звернула увагу на незастосування судами Положення про релігійні об`єднання в Українській РСР, затвердженого Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 01.11.1976, яке було чинним на момент існування спірних правовідносин, у частині виникнення права релігійної громади на безстрокове безоплатне користування культовою спорудою та відсутності юридичного факту його припинення. Тобто скаржник наполягає на тому, що він є однією тією ж особою, яка є користувачем Миколаївської церкви з дзвіницею, починаючи з 1990 року.

55. Утім ці доводи скаржника не є підставою для скасування судових рішень попередніх інстанцій, оскільки, як зазначили суди та вбачається зі змісту позовної заяви, предметом дослідження у цій справі були правовідносини щодо законності користування Церквою майном саме на підставі типового договору про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю, від 15.03.2009 № 5, а тому посилання відповідача за первісним позовом, який посилався на користування спірним майном у минулих роках на підставі охоронного договору від 22.11.1990 № 3, не беруться до уваги, оскільки правовідносини за цим договором не були покладені в основу підстав позову. До того ж суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові спростував посилання Церкви, яка посилалася на угоду від 20.10.2022 № 1/4 про внесення змін до охоронного договору від 19.05.2009 № 1, укладену між Заповідником і Церквою, про продовження строку дії цього договору до 20.10.2023 на тій підставі, що цей охоронний договір укладався на виконання типового договору, тоді як в умовах цього охоронного договору така інформація відсутня.

56. Відповідно до статті 13 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації. Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення).

57. Стаття 17 цього ж Закону передбачає, що релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами. Культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим.

58. Верховний Суд у пунктах 24- 26 постанови від 14.03.2018 у справі № 918/553/16 сформулював висновок про те, що стаття 13 цього Закону закріплює формальну вимогу цивільного законодавства щодо набуття релігійною громадою статусу юридичної особи з моменту її державної реєстрації. Сам лише факт державної реєстрації як юридичної особи не свідчить і не може свідчити про правонаступництво та про виникнення у позивача речового права у вигляді користування будівлею церкви. За змістом статті 6 Постанови Верховної Ради Української РСР від 23.04.1991 "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про свободу совісті та релігійні організації", Кабінету Міністрів Української РСР разом з Урядом Кримської АРСР, виконавчими комітетами обласних, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів необхідно забезпечити відповідно до Закону Української РСР "Про свободу совісті та релігійні організації" повернення у власність чи передачу в безоплатне користування релігійним громадам культових будівель і майна з обов`язковим урахуванням прав як тих релігійних громад, що були власниками цих будівель і майна на момент їх переходу у власність держави, так і тих, які користуються ними у цей час. Законодавством передбачено наступний механізм надання у користування або передачі у власність релігійним організаціям культових будівель, які були визнані державної власністю за радянських часів, шляхом прийняття окремого рішення органу державної влади, який є власником відповідної культової будівлі. Більше того, у випадку, коли на відповідній території існує дві і більше релігійні громади, які виявляють бажання користуватись культовою будівлею, при відсутності їх згоди щодо порядку такого користування, державний орган самостійно визначає порядок користування культовою будівлею і майном шляхом укладення з кожною громадою окремого договору.

59. Скаржник посилається на те, що Миколаївська церква перебувала в нього у користуванні, зокрема на підставі охоронного договору від 22.11.1990 № 3, оскільки він у минулому була релігійною громадою Руської православної церкви у м. Кам`янці-Подільському, яка утворена (зареєстрована) 26.10.1990, з отриманням статусу юридичної особи - 20.11.1991.

60. Утім суди установили, що Церква як юридична особа зареєстрована лише 20.11.1991 і матеріали справи не містять доказів передачі державним органом, який реалізовує правомочності держави (власника), культової будівлі Церкві. Тому колегія суддів вважає безпідставними і недоведеними доводи скаржника про те, що з моменту реєстрації Церква набула статусу юридичної особи як правонаступника Руської православної церкви м. Кам`янця-Подільського, а отже, вона не довела право користування і розпорядження спірним майном за охоронним договором від 22.11.1990 № 3.

61. Оскільки за приписами статті 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" порядок користування культовою будівлею і майном повинен визначатися державним органом, то суд не вправі перебирати на себе повноваження органу виконавчої влади, зазначеного у цій статті, та вирішувати питання, віднесені до його компетенції.

62. Посилання скаржника на те, що суди не дослідили зібрані у справі докази (перелік яких визначений на сторінці 11 касаційної скарги), у контексті зазначених у розділі ІІІ касаційної скарги підстав касаційного оскарження не спростовують правильних висновків судів про відсутність підстав для їх дослідження, оскільки суд апеляційної інстанції відповідно до статті 269 ГПК України не прийняв їх унаслідок недоведення скаржником неможливості їх подання до суду першої інстанції.

63. Верховний Суд вказував, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Аналогічна правова позиція з цього питання викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 911/3250/16, від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17 та від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15.

64. До того ж застосування судами норм права в оскаржуваних рішеннях не суперечить жодному з перелічених скаржником висновків суду касаційної інстанції, зроблених у наведених ним постановах. Адже застосування судами норм права у вказаних справах залежало від доведеності конкретних обставин справи і в них не порушувалися питання, вирішення яких потребувало у цій справі. Тому доводи скаржника про порушення судами норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду цієї справи у касаційному порядку не знайшли своє підтвердження з мотивів і міркувань, викладених у цій постанові.

65. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

66. У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

67. З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

68. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

69. За змістом частини першої статті 309 цього ж Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

70. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені в касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Судові витрати

71. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку, передбаченому статтею 129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Релігійної організації "Кам`янець-Подільська Свято-Миколаївська парафія Кам`янець-Подільської Єпархії Української Православної церкви" залишити без задоволення.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.10.2023 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 29.06.2023 у справі № 924/318/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя С. К. Могил