Рішення

від 15.01.2024 по справі 759/15170/23

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/15170/23

пр. № 2/759/559/24

15 січня 2024 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді Ул`яновської О.В.,

секретаря судового засідання Кривонос Ю.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовними вимогами ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Київська міська рада, Департамент будівництва та житлового забезпечення, Управління Центр надання адміністративних послуг Святошинської районної державної адміністрації у м. Києві про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та усунення перешкод в користуванні квартирою, шляхом виселення без надання іншого житла та зняття з реєстрації,

ВСТАНОВИВ:

І. Позиція сторін у справі

у серпні 2023 р. позивач звернулася до суду із зазначеними позовними вимогами, про сить суд усунеути перешкоди у користуванні квартирою, шляхом визнання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 такими, що втратили право на користування квартирою АДРЕСА_1 та зняття ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з реєстраційного обліку у цій квартирі; усунути перешкоди у користуванні квартирою, шляхом виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 21.10.2021 є власницею квартири АДРЕСА_1 (в частині 74/100) на підставі договору купівлі-продажу, однак у даній квартирі, на невідомих позивачці підставах, також зареєстровані та проживають сторонні люди: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Відповідачі ведуть асоціальний спосіб життя, та унеможливлюють позивачу користування квартирою. 07.01.2022 відповідачі змінили замки в квартирі, у зв`язку з чим власниця квартири не могла потрапити до квартири, а тому змушена винаймати житло, маючи при цьому у власності власне житло. Крім того, дані особи будучи зареєстрованими та незаконно проживаючи в квартирі не сплачують за комунальні послуги, чим спричиняють значний борг та завдають матеріальної шкоди позивачеві. Таким чином, порушується її право власності та право користування квартирою.

ІІ. Процесуальні дії і рішення суду

відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.08.2023 визначено головуючого суддю Ул`яновську О.В. (а.с. 74-75).

Ухвалою суду від 15.08.2023 у справі відкрито провадження та призначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (а.с. 83-84).

Ухвалою судді від 05.09.2023 постановлено про розгляд справи в порядку загального позовного провадження у судовому засіданні (а.с. 94-95).

Ухвалою судді від 13.10.2023 задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_4 про витребування доказів по справі (а.с. 124-125).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 15.01.2024 підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду (а.с. 167).

Позивач та представник позивача у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, 15.01.2024 представник позивача подала до суду заяву про слухання справи у її відсутність, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує (а.с. 165).

Відповідачі у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Відзив на позовну заяву до суду не направили, жодних заяв з процесуальних питань від сторони відповідача до суду не надходили.

Представник третьої особи Київської міської ради у судове засідання не з`явився, 06.09.2023 надіслав пояснення, де зазначив, що Київська міська рада не заперечує проти задоволення позовних вимог та просить слухати справу за відсутності представника (а.с. 101-102).

Суд, всебічно з`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені у судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).

Відповідно до ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення, що відповідає ст. 280 ЦПК України.

ІІІ. Фактичні обставини справи

судом встановлено, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності з 21.10.2021 ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 (у частині 74/100) на підставі договору купівлі-продажу серія та номер 3798, виданого 21.10.2021, видавник: Кондратюк А.В. приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу (а.с. 49-50).

Згідно відповіді №107-7599 від 20.11.2023 Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації 26/100 частини квартири АДРЕСА_1 станом на 20.11.2023 є не приватизованою (а.с. 156-160).

Відповідно до відповіді №187495 від 16.08.2023 з Єдиного державного демографічного реєстру ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 02.12.2004 по дату подання позову до суду (а.с. 76,77).

Згідно відповіді №187504 від 16.08.2023 з Єдиного державного демографічного реєстру ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 10.10.2006 по дату подання позову до суду (а.с. 76, 78).

Як вбачається з відповіді №14-184/125/12/01-2023 від 03.07.2023 Національної поліції України Головного управління Національної поліції у м. Києві УОАЗОР у період з 27.02.2020 по 09.08.2022 неодноразово здійснювались виклики поліції по відношенню ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а. с. 27-28).

Згідно рахунку житлово-комунальних послуг за квітень 2023 у АДРЕСА_1 існує заборгованість у розмірі 66624 грн 74 коп. (а.с. 31-44).

ІV. Позиція суду та оцінка аргументів учасників розгляду

право кожної особи на житло гарантовано ст. 47 Конституції України. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно положень ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

У ст. 379 ЦК України наведено поняття житла - житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Однак, реалізуючи право на житло, людина може користуватись тільки тим житлом, право користування яким у неї виникло з правочину або на підставі закону.

Таке право виникає у власника житла (глава 28 ЦК), членів його сім`ї (ст. 405 ЦК, ст. 156 Житлового кодексу Української РСР (надалі - ЖК)), орендаря (наймача) житла (ст. 810 ЦК, 61 ЖК), членів його сім`ї (ст. 816 ЦК, ст. ст. 64, 160 ЖК) тощо.

Окрім того, положеннями ст. 391 ЦК України регламентовано, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Пленум Верховного Суду України у постанові «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12.04.1985 № 2 встановив, що реалізація встановлених конституційних гарантій, поряд з іншими, відображається в збереженні житла за його власниками без обмежень, та в гарантії збереження житла в державному та комунальну житлову фонді за тимчасово відсутніми громадянами протягом шести місяців (ст. 71 ЖК УРСР), членів сім`ї власника жилого приміщення протягом року (ст. 405 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», - зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Постановою Верховного Суду України у справі № 6-57цс11 від 16.01.2012 визначено, що вказаний Закон є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов`язані із зняттям з реєстрації місця проживання, а положення статті 7 цього Закону застосовуються до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов`язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

У разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред`явивши одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

Стаття 16 ЦК України передбачає способи захисту цивільних прав і інтересів осіб. Виходячи з загальних положень права власності, власнику належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Захисти права власності регулюється нормами Цивільного кодексу України.

За змістом абз. 1 п. 10 Постанови Пленуму ВСУ №2 від 12.04.1985 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового Кодексу України», у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Зважаючи на те, що відповідачі зареєстровані за вказаною адресою з 02.12.2004 та 10.10.2006 по дату подачі позову до суду, проте довгий період вони були відсутні за адресою проживання, при цьому будь-яких правовстановлюючих документів на право зайняття спірного житлового приміщення не надали, а також не зазначили причин поважності тривалої відсутності понад встановлені строки, можна прийти до висновку, що позивач має повне вимагати усунення перешкод завданих їй відповідачами.

Згідно ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Відповідно до ч. 3 ст. 116 ЖК Української РСР особи, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяються без надання їм іншого жилого приміщення.

За змістом ст. 109 ЖК Української РСР виселення із займаного житлового приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться у добровільному або судовому порядку. Громадянам, яких виселяютьз жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, яка гарантує кожній особі окрім інших прав право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999). Пункт 2 ст. 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п. 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб.

Обставини наведені в позовній заяві та додані до неї докази не спростовані відповідачами, які не скористалися своїм процесуальним правом подати відзив (заперечення) на позовну заяву та докази на спростування заявлених позовних вимог.

Також позивачем ставиться вимога про зняття з реєстрації відповідачів із спірної квартири, суд вважає зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 3 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації - внесення інформації про зняття з реєстрації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку; орган реєстрації - виконавчий орган сільської, селищної або міської ради, сільський голова (у разі якщо відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено), що здійснює реєстрацію, зняття з реєстрації місця проживання особи на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.

Отже, зняття з реєстрації (реєстраційного обліку) не належить до компетенції суду.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що поданий позов підлягає частковому задоволенню.

V. Розподіл судових витрат

враховуючи вимоги п. 3 ч. 1 ст. 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст.ст. 133, 141 ЦПК України з відповідачів підлягає до пропорційного стягнення судовий збір на користь позивача у розмірі 1073 грн 60 коп

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 41, 47 Конституції України; ст.ст. 16, 316, 317, 391, 405 ЦК України; ст.ст. 9, 71, 72, 109, 116 ЖК УРСР; ст.ст. 13, 33, 130, 141, 247, 258, 259, 263-265, 273, 280, 354ЦПК України,

УХВАЛИВ:

позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Київська міська рада, Департамент будівництва та житлового забезпечення, Управління Центр надання адміністративних послуг Святошинської районної державної адміністрації у м. Києві про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та усунення перешкод в користуванні квартирою, шляхом виселення без надання іншого житла та зняття з реєстрації задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) такими, що втратили право на користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .

Усунути перешкоди у користуванні квартирою, шляхом виселення ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) з квартири за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір по справі у розмірі 1073 (Тисяча сімдесят три) грн 60 коп.

У решті позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Святошинський районний суд м. Києва до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Позивач має право оскаржити заочне рішення до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: О.В. Ул`яновська

Повний текст рішення суду складено 25.01.2024.