Ухвала

від 25.01.2024 по справі 201/7804/21

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 січня 2024 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді ОСОБА_1

з секретарем: ОСОБА_2

за участю: прокурора ОСОБА_3

представника потерпілої сторони адвоката ОСОБА_4 (в режимі відеоконференції)

захисників адвокатів ОСОБА_5 ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8

обвинувачених ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в м. Дніпрі клопотання прокурора ОСОБА_3 , про арешт майна обвинуваченого ОСОБА_10 ,заявленого у кримінальному провадженні № 201/7804/21 (пр. № 1-кп/201/173/2024), відомості про яке внесені 09 червня 2021 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021040000000443 стосовно:

- ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилася у м. Дніпропетровськ, громадянки України, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України;

- ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який народився у м. Тольяті, Куйбишевської області, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України;

- ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який народився у смт. Єрки, Катеринопільського району, Черкаської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України;

- ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який народився у м. Сміла, Черкаської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_4 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

До Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська надійшов обвинувальний акт, стосовно ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , обвинувачених у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України.

У підготовчому судовому засіданні прокурором ОСОБА_3 було заявлено письмове клопотання про арешт майна з метою забезпечення цивільного позову та конфіскації майна, а також запобігання можливого подальшого відчуження майна, що належить обвинуваченому ОСОБА_10 , а саме: 50 відсотків апартаментів, які знаходяться в Литовській Республіці за адресою «Jonavos r. sav. Rukla, Ruklio, g.10-415»; грошових коштів на рахунку № НОМЕР_1 , відкритому y AB «Siauliu banko Vilniaus filialas»; грошових коштів на рахунку № НОМЕР_2 , відкритому y e-money inststution UAB «Paysera LT»; ??14/100 будівель та споруд, № 1 гараж (в тому числі прим. червоного кутка, підсобно-складське господарство, механічні майстерні) загальною площею 867,9 кв.м, № 2 склад ВР площею 202,4 кв.м, № 3 гаражі ПМЗ, загальною площею 352,1 кв.м, № 4 вбиральня, № 5 будівля (відділ кадрів, профком ПМ3), № 6, 7, 8 огорожа, № 9 пожежна частина ПМЗ, № 10, на будівлі та споруди № 5, 9, 10, реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 2056338912124, розташованого на АДРЕСА_5 ; ??авторського права на комп`ютерну програму «Система криптовалют «ACT-Coin».

Представник потерпілої сторони адвокат ОСОБА_4 підтримав клопотання прокурора та просив його задовольнити.

Захисник - адвокат ОСОБА_6 заперечував проти задоволення клопотання прокурора, враховуючи, що відповідно до ухвали судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_13 в рамках іншого кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_10 вже було накладено арешт на зазначене прокурором майно, у зв`язку з чим відсутня необхідність накладення повторного арешту на дане майно.

Обвинувачений ОСОБА_10 підтримав думку свого захисника та просив відмовити в задоволенні клопотання прокурора.

Захисники адвокати ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та обвинувачені ОСОБА_9 і ОСОБА_11 підтримали думку захисника адвоката ОСОБА_6 .

Вислухавши думки учасників судового провадження, дослідивши клопотання прокурора, суд доходить до наступних правових висновків.

Відповідно до Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Основна мета статті 1 Першого протоколу це захист особи від свавільного втручання з боку держави в її право на мирне володіння своїм майном. Водночас згідно зі статтею 1 Конвенції кожна Договірна держава «гарантує кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права та свободи, визначені в Конвенції». Дотримання цього загального обов`язку може включати виконання позитивних зобов`язань, що випливають з необхідності забезпечення ефективного здійснення прав, гарантованих Конвенцією. У контексті статті 1 Першого протоколу ці позитивні зобов`язання можуть вимагати від держави вжити заходів, необхідних для захисту права власності («Алішіч та інші проти Боснії та Герцеговини, п. 100; «Саргсян проти Азербайджану», п. 219).

Для того, щоб бути сумісним з цим положенням, втручання має бути законним, відповідати загальним інтересам суспільства і бути пропорційним, тобто забезпечувати «справедливу рівновагу» між вимогою дотримання загальних інтересів суспільства і необхідністю захисту основних прав особистості. Оцінюючи пропорційність втручання, суд повинен брати до уваги, з одного боку, важливість визначеної мети, а з іншого боку, тягар, що накладається на заявника, у тому числі характер втручання, поведінку заявника та дії державних органів («Суханов та Іщенко проти України», п. 34; «Лавречов проти Чеської Республіки», п. 44).

Втручання у право на мирне володіння майном є сумісним з вимогами статті 1 Першого протоколу, коли воно законне і не свавільне. Зокрема, друге речення першого пункту дозволяє позбавлення майна лише «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів» («Андрій Руденко проти України», п. 38; «Ятрідіс проти Греції [ВП]», п. 58).

Відповідно до практики ЄСПЛ втручання в мирне володіння майном і бездіяльність повинні забезпечити справедливий баланс між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Іншими словами, в кожному випадку, пов`язаному зі стверджуваним порушенням статті 1 Першого протоколу, суд повинен встановити, чи вимушена була певна особа понести непропорційний та надмірний тягар з причини дії держави. При оцінці дотримання цієї вимоги суд повинен дати загальну оцінку різних інтересів, що розглядаються, не забуваючи при цьому, що Конвенція покликана гарантувати права, які є «реальними і ефективними» («Зеленчук та Цицюра проти України», п. 101).

Згідно з ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воноє доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Відповідно до ч. 5 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбаченихКримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

Згідно ч. 8 ст. 170 КПК України вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову або стягнення отриманої неправомірної вигоди, повинна бути співмірною розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або зазначеної у цивільному позові, розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою.

Положеннями ч. 11 ст. 170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Згідно ч. 1 ст. 171 КПК України з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач.

Частиною 3ст.171КПК Українивизначено,що уклопотанніцивільного позивачау кримінальномупровадженні проарешт майнапідозрюваного,обвинуваченого,юридичної особи,щодо якоїздійснюється провадження,третіх осібдля відшкодуванняшкоди,завданої кримінальнимправопорушенням,повинно бутизазначено: 1)розмір шкоди,завданої кримінальнимправопорушенням,а такожрозмір позовнихвимог; 2) докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Як встановлено у підготовчому судовому засіданні ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_13 від 12 травня 2023 року в рамках кримінального провадження №12020040000000193 було задоволено клопотання сторони обвинувачення на накладено арешт на майно належне ОСОБА_10 , ухвала на даний час є чинною та арешт на зазначене майно обвинуваченого не скасовано.

Таким чином, встановлені судом обставини на даний час свідчать про необґрунтованість поданого прокурором клопотання та недоведеність необхідності повторного накладення арешту на майно належне ОСОБА_10 , а також відсутність ризиків передбачених абзацом другим частини першої статті 170 КПК України, враховуючи, що на зазначене в клопотанні прокурора майно вже було накладено арешт в рамках іншого кримінального провадження, у зв`язку з чим, клопотання прокурора ОСОБА_3 про арешт майна, що належить обвинуваченому ОСОБА_10 з цих підстав задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 131-132, 170-173, 333, 369-372, 376, 395 КПК України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання прокурора ОСОБА_3 , про арешт майна обвинуваченого ОСОБА_10 ,заявленого у кримінальному провадженні № 201/7804/21 (пр. № 1-кп/201/173/2024), відомості про яке внесені 09 червня 2021 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021040000000443, стосовно, ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,обвинувачених увчиненні кримінальнихправопорушень,передбачених ч.5ст.191,ч.2ст.28ч.1ст.366КК України - відмовити.

Повний текст ухвали суду буде складений і оголошений об 15.10 годині 29 січня 2024 року.

Ухвала окремому оскарженню не підлягає. Заперечення проти ухвали може бути включено до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч. 1 ст. 392 КПК України.

Головуючий суддя: ОСОБА_1