Постанова

від 29.01.2024 по справі 543/243/23

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 543/243/23 Номер провадження 22-ц/814/673/24Головуючий у 1-й інстанції Гришко О.Я. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Лобов О.А.

судді: Дорош А.І., Триголов В.М.

за участю секретаря судового засідання Коротун І.В.

розглянув у режимі відеоконференції в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Черниша Євгенія Анатолійовича, представника ОСОБА_1 , на рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 28 серпня 2023 року (час ухвалення судового рішення з 15:37:39 до 16:06:33, дата виготовлення повного текста судового рішення 30 серпня 2023 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Придніпровський край», про припинення права спільної часткової власності та виділення частки в натурі із земельної ділянки.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд

у с т а н о в и в :

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, просила ухвалити рішення, яким:

припинити право спільної часткової власності на земельну ділянку площею 4,3180 га, що розташована на території Оржицької селищної ради Лубенського району Полтавської області (раніше Чевельчанської сільської ради Оржицької району), цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5323687000:00:024:0034;

виділити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , в натурі на праві приватної власності 1/3 частину земельної ділянки, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,3793 га (позначена на схемі попереднього розподілу земельної ділянки як ділянка № НОМЕР_2 , виділена штрипунктирною лінією, виготовлена ПП «Проектант») із загальної площі 4,3180 га земельної ділянки, кадастровий номер 5323687000:00:024:0034, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Оржицької селищної ради Лубенського району Полтавської області (раніше Чевельчанської сільської ради Оржицької району).

В обґрунтування позовних вимог зазначала таке.

На підставі свідоцтва про право на спадщину від 02.03.2023 позивач та відповідач є співвласниками земельної ділянки з кадастровим номером 5323687000:00:024:0034, загальною площею 4,3180 га. Позивачу належить 1/3 частини вищевказаної земельної ділянки, а решта 2/3 частини ділянки належить відповідачу.

Відповідач відмовляється надати згоду на виділ в натурі належної їй на праві приватної власності частки земельної ділянки.

Відповідно до схеми поділу земельної ділянки, виконаної ПП «Проектант», земельна ділянка може бути розподілена в натурі з виділенням співвласнику ОСОБА_1 1/3 її частини, площею 1,3793 га (позначена на схемі як ділянка № НОМЕР_3 , виділена штрихпунктирною лінією), а співвласнику ОСОБА_2 - 2/3 її частини, площею 2,9387 га.

Рішенням Оржицького районного суду Полтавської області від 28 серпня 2023 року у задоволенні позову відмовлено за недоведеністю.

В апеляційній скарзі адвокат Черниш Є.А., представник ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просять рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги стверджується про помилковість висновку суду першої інстанції, адже з метою досудового врегулювання спору відповідачу 24 лютого 2023 року було направлено заяву-пропозицію про поділ спірної земельної ділянки, яка отримана відповідачем лише 30 березня 2023 року. Окрім того, матеріали справи містять підтвердження того, що відповідач отримав копію позову і ухвали суду про відкриття провадження. Відсутність будь-якої реакції відповідача і є підтвердженням існування спору та, відповідно, порушеного права позивачки.

Звертається увага, що суд першої інстанції у порушення вимог ст.53 ЦПК України після закриття підготовчого провадження за власною ініціативою залучив до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог СТОВ «Придніпровський край» - орендаря спірної земельної ділянки.

У відзиві Товариство з обмеженою відповідальністю «Придніпровський край», посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Звертається увага, що позивачка у позові висловлює намір використати належну їй частину земельної ділянки на власний розсуд, що суперечить умовам укладеного сторонами договору оренди від 27 лютого 2023 року, зокрема пунктам 8.2, 9.2.

У відзиві також наведені мотиви згоди із висновком суду першої інстанції про недоведеність факта порушення права позивачки.

Підкреслюється, що позивачка плутає поняття «поділу» і «виділу» часток, які, мають різну правову природу і будь-якому випадку як поділ, так і виділ можуть бути проведені лише на підставі висновків земельного-технічної експертизи.

Апеляційний суд, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав:

Відповідно п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення у разі порушення судом першої інстанції норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права.

З матеріалів справи вбачається, що сторони по справі є співвласниками земельної ділянки, площею 4,3180 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5323687000:00:024:0034, що розташована на території Оржицької селищної ради Лубенського району Полтавської області (раніше територія Чевельчанської сільської ради Оржицького району Полтавської області), згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 08.02.2023, виданим приватним нотаріусом Лубенського районного нотаріального округу Полтавської області Потапенко Л.Д..

Зазначене підтверджено також витягом з Державного реєстру речових прав та Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. Позивачу належить 1/3 частки вказаної земельної ділянки, а відповідачу належить 2/3 частки цієї земельної ділянки (а.с. 12-15).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5323687000:00:024:0034, право оренди вказаної земельної ділянки зареєстроване за СТОВ «Придніпровський край» до 31.12.2029 згідно договору оренди землі б/н від 22.07.2013 на підставі додаткової угоди від 27.02.2023 (видавник: Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Придніпровський край», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ).

Відповідно до схеми попереднього розподілу земельної ділянки з кадастровим номером 5323687000:00:024:0034, площею 4,3180 га, яка розроблена ПП «Проектант», передбачений варіант поділу спірної земельної ділянки: ОСОБА_1 , якій належить 1/3 земельної ділянки з кадастровим номером 5323687000:00:024:0034, виділяється в натурі частина вказаної земельної ділянки площею 1,3793 га (позначена на схемі попереднього розподілу як ділянка №1), а ОСОБА_2 , якому належить 2/3 частини земельної ділянки з кадастровим номером 5323687000:00:024:0034, виділяється в натурі частина вказаної земельної ділянки площею 2,9387 га (позначена на схемі попереднього розподілу як ділянка №2) (а.с. 20-22).

23 лютого 2023 року адвокат Черниш Є.А., представник ОСОБА_1 , засобами поштового зв`язку направив ОСОБА_2 заяву пропозицію про надання згоди на припинення права спільної часткової власності і виділ частки, належної ОСОБА_1 (а.с.16-18).

Згідно долучених до апеляційної скарги документів (а.с.112,114) заява-пропозиція отримана ОСОБА_2 30 березня 2023 року.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів отримання відповідачем заяви-пропозиції позивачки на отримання згоди про поділ земельної ділянки та виділ частки в натурі, тому суд дійшов висновку, що позивачкою не доведено факт порушення її права на поділ відповідної земельної ділянки та виділення частки в натурі і таке право позивача вимагало захисту.

Перевіряючи матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги і позовних вимог, апеляційний суд, виходить з такого.

Статтею 2 ЦПК України встановлено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною першою ст.15, частиною першою ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод

чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

У пункті третьому рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/20002 зазначено, що обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб`єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Право на судовий захист не позбавляє суб`єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб`єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов`язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

З урахуванням викладеного положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

З огляду на наведені положення закону є необгрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що відсутність даних про отримання відповідачем заяви-пропозиції позивачки про поділ земельної ділянки у добровільному порядку слід розцінювати як доказ недоведеності порушенного права позивачки.

Сам факт звернення особи до суду з позовом може свідчити про наявність між сторонами неврегульованих у добровільному порядку питань.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач ОСОБА_2 08 квітня 2023 року отримав від суду судову повістку, копію ухвали про відкриття провадження у справі і позовну заяву із додатками (а.с.32). У подальшому відповідач не скористався своїми процесуальними правами на подання відзиву, прийняття участі у розгляді справи, тощо.

До апеляційної скарги долучені документи, які свідчать, відповідач 30 березня 2023 року отримав заяву-пропозицію позивачки (а.с.112,114).

Наведені обставини підтверджують про обізнаність відповідача щодо існування спору, але його пасивна у процесуальному аспекті поведінка не свідчить про недоведеність факта порушення права позивачки на поді (виділ) спільної земельної ділянки.

Щодо суті спору.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

На підставі частини першої, другої статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Таким чином, на відміну від поділу спільної часткової власності, за якого власність припиняється для всіх її учасників, у разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна право спільної часткової власності на це майно припиняється лише для того співвласника, частка якого виділяється із спільної власності. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

У частині першій статті 86 ЗК України передбачено, що земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

Відповідно до частин першої, третьої статті 88 ЗК України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації.

У постанові Верховного Суду від 14 грудня 2020 року (справа №759/15156/16-ц) зазначено, що "при вирішенні спору про поділ в натурі земельної ділянки, визначаючи варіанти такого поділу, суд повинен виходити з розміручасток кожногозі співвласниківна нерухомемайно,наявності порядкукористування земельноюділянкою,погодженого власникамиабо визначеногона підставівідповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку. Якщо суд установить, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого відсутні підстави, він ухвалює рішення про застосування саме такого варіанту поділу. Якщо ж відсутній погоджений або встановлений порядок користування земельною ділянкою, то суд здійснює поділ в натурі земельної ділянки з дотриманням розміру часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном".

Як слідує зі змісту позовної заяви, поданої адвокатом Чернишовим Є.А. в інтересах позивачки ОСОБА_1 , останній не в повній мірі розуміє різницю між поняттями «поділ» та «виділ» частки із спільного майна, адже за наявності тільки двох співвласників можливий тільки поділ спільного майна між ними з припиненням права спільної власності на спірну земельну ділянку.

Наведене помилкове тлумачення представником позивачки норми права і, відповідно, некоректне, за встановлених фактичних обставин формулювання позовних вимог не може бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки суперечитиме завданню та основним цілям цивільного судочинства.

Наявними у справі належними і допустимими доказами підтверджено, що сторони у справі є співвласниками земельної ділянки: позивачці належить 1/3 частина, відповідачу 2/3 частини.

Щодо спільної земельної ділянки між сторонами відсутній погоджений або встановлений договором порядок користування.

Схемою попереднього розподілу земельної ділянки з кадастровим номером 5323687000:00:024:0034, площею 4,3180 га, яка розроблена ПП «Проектант», передбачений варіант поділу спірної земельної ділянки: ОСОБА_1 , якій належить 1/3 земельної ділянки з кадастровим номером 5323687000:00:024:0034, виділяється в натурі частина вказаної земельної ділянки площею 1,3793 га (позначена на схемі попереднього розподілу як ділянка №1), а ОСОБА_2 , якому належить 2/3 частини земельної ділянки з кадастровим номером 5323687000:00:024:0034, виділяється в натурі частина вказаної земельної ділянки площею 2,9387 га (позначена на схемі попереднього розподілу як ділянка №2).

Посилання у відзиві на апеляційну скаргу про обов`язковість висновку судової земельно-технічної експертизи не грунтується на законі (с.105, ст.110 ЦПК України), отже виготовлена ПП «Проектант» у межах своїх повноважень (а.с.22) схема поділу земельної ділянки за відсутності об`єктивних доказів про неможливість такого поділу є належним і допустимим доказом.

Суд першої інстанції наведеного не врахував та зробив хибний висновок про необгрунтованість заявлених вимог, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Що стосується залучення у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, то апеляційний суд визнає обґрунтованими доводи апеляційної скарги, так як дійсно суд першої інстанції у порушення вимог ч.1, ч.3 ст.53, ст.189, ст.197 ЦПК України за своєю ініціативою залучив до участі у справі в якості третьої особи Товариство з обмеженою відповідальністю «Придніпровський край» після закриття підготовчого засідання.

Заперечення ТОВ «Придніпровський край» проти позову є необґрунтованими з таких підстав.

У постанові ВП ВС від 18 квітня 2023 року (справа № 357/8277/19) викладений такий правовий висновок щодо наслідків поділу орендованої земельної ділянки.

«Відповідно до статті 110ЗК України на використання власником земельної ділянки або її частини може бути встановлено обмеження.

Право власності на земельну ділянку може бути обтяжено правами інших осіб.

Перехід права власності на земельну ділянку, зміна її цільового призначення не припиняє встановлених обмежень, обтяжень.

Поділ чи об`єднання земельних ділянок не припиняє дії обмежень, обтяжень, встановлених на земельні ділянки, крім випадків, коли обмеження (обтяження) поширювалося лише на частину земельної ділянки, яка в результаті поділу земельної ділянки не увійшла до сформованої нової земельної ділянки.

Передача земельної ділянки в оренду і є таким обтяженням права власника земельної ділянки. За обставинами справи ОСОБА_1 передала в оренду ТОВ «Олійникова Слобода» всю земельну ділянку, яку в подальшому поділила на дві земельні ділянки.

Такий поділ земельної ділянки не припиняє права оренди на неї орендаря, оскільки уся передана в оренду земельна ділянка була поділена і увійшла у дві сформовані земельні ділянки.»

Згідно наявних у справі доказів обидва співвласники позивачка і відповідач, 27 лютого 2023 року уклали із ТОВ «Придніпровський край» додаткову угоду до договору оренди б\н від 22 липня 2013 року, згідно якої договір викладений у новій редакції, тобто спірна земельна передана обома співвласниками в оренду ТОВ «Придніпровський край» , отже її поділ в натурі на дві ділянки не припиняє право оренди.

Частиною 13 ст.141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частиною 1 та п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову.

Згідно ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно п.36 Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17 жовтня 2014 року, якщо вимогу пропорційності розподілу судових витрат при частковому задоволенні позовних вимог точно визначити неможливо, то судові витрати розподіляються між сторонами порівну.

З матеріалів справи вбачається, що, звертаючись до суду з позовом та апеляційною скаргою, ОСОБА_1 була звільнена від сплати судового збору, відповідно п.9 ч.1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», оскільки є інвалідом ІІ групи за загальним захворюванням до 01.02.2024 (а.с.11 та 117).

Позовні вимоги та апеляційну скаргу задоволено частково.

Таким чином, з ОСОБА_2 необхідно стягнути на користь Держави судовий збір у розмірі 1 073,60 грн х 2 позовні вимоги = 2147,20 грн / 50% = 1 073 грн 60 коп. за подачу позову до суду, та 3220,80 грн / 50% = 1610,40 грн за подачу апеляційної скарги, а разом 2684 грн.

Керуючись ст.367, п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу адвоката Черниша Євгенія Анатолійовича, представника ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 28 серпня 2023 року скасувати, ухвалити нове рішення по суті заявлених вимог.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права спільної часткової власності та виділення частки в натурі із земельної ділянки задовольнити частково.

Поділити в натурі земельну ділянку площею 4,3180 га, що розташована на території Оржицької селищної ради Лубенського району Полтавської області (раніше Чевельчанської сільської ради Оржицької району), цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5323687000:00:024:0034, виділивши у власність:

ОСОБА_1 1/3 частину земельної ділянки з кадастровим номером 5323687000:00:024:0034 площею 1,3793 га (позначена на схемі попереднього розподілу як ділянка №1);

ОСОБА_2 2/3 частини земельної ділянки з кадастровим номером 5323687000:00:024:0034 площею 2,9387 га (позначена на схемі попереднього розподілу як ділянка №2).

Припинити право спільної часткової власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 4,3180 га, що розташована на території Оржицької селищної ради Лубенського району Полтавської області (раніше Чевельчанської сільської ради Оржицької району), цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5323687000:00:024:0034.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Держави судовий збір у розмірі 2684 грн за подачу позову до суду першої інстанції та за подачу апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 29 січня 2024 року.

Головуючий суддя О.А.Лобов

Судді: А.І.Дорош

В.М.Триголов