Постанова

від 24.01.2024 по справі 910/12270/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" січня 2024 р. Справа№ 910/12270/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Козир Т.П.

Агрикової О.В.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ Груп"

на рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2023

у справі №910/12270/23 (суддя Грєхова О.А.)

за позовом Фермерського господарства "Домінатор ЛД"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ Груп"

про стягнення заборгованості в розмірі 613 749,47 грн,

без участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2023 року Фермерське господарство "Домінатор ЛД" (далі - Фермерське господарство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ Груп" (далі - Товариство) про стягнення 613 749,47 грн, з яких: 540 850,63 грн - основний борг, 58 229,19 грн - інфляційні втрати, 14 669,65 грн - 3% річних, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором №351-04/22 від 12.04.2021 в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.10.2023 у справі №910/12270/23 позовні вимоги Фермерського господарства задоволено повністю, стягнуто на користь останнього з Товариства заборгованість у розмірі 540 850,63 грн, 3% річних у розмірі 14669,65 грн, інфляційні втрати у розмірі 58 229,19 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 9 206,24 грн.

Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив із доведеності факту поставки позивачем відповідачу товару на суму 2 766 924,84 грн, за який Товариство розрахувалося частково у розмірі 2 226 074,21 грн, а відтак сума основної заборгованості становить 540 850,63 грн (2 766 924,84 грн - 2 226 074,21 грн); умови договору щодо сплати 6% та 14% вартості товару (абзаци 2, 3 пункту 4.1. договору) не встановлюють строку виконання зобов`язання та не є відкладальними умовами, тобто сторонами строк оплати відповідачем вартості товару в цих частинах не був встановлений, а тому 6% та 14% вартості товару підлягають сплаті згідно положень частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); за перерахунком суду обґрунтований розмір 3% річних становить 14669,65 грн, а інфляційних втрат - 58 229,19 грн, а відтак позов у цій частині також підлягає задоволенню.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Товариство звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального справа та порушено норми процесуального права, а також неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, у зв`язку з чим рішення є незаконним та необґрунтованим.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Товариство наголосило на тому, що у відповідності до положень 4.3. договору строк оплати 10% ціни договору (280 000,00 грн) не настав, оскільки в порушення умов 5.1. договору Фермерське господарство не надало доказів надсилання оригіналу листа на фірмовому бланку, зокрема в електронній формі; згідно положень пункту 4.1. договору відсутні підстави для стягнення вартості ПДВ у розмірі 392000,07 грн, так як ані кінцевим покупцем, ані державою сума ПДВ не була відшкодована.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.10.2023 апеляційну скаргу Товариства передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/12270/23. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2023 у справі №910/12270/23 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

09.11.2023 матеріали справи № 910/12270/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді, розгляд яких разом з матеріалами апеляційної скарги було здійснено після повернення головуючого судді з навчання.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 апеляційну скаргу Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2023 у справі №910/12270/23 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.

29.11.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2023 у справі №910/12270/23, розгляд якої призначено на 24.01.2024; Фермерському господарству встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 27.12.2023.

Фермерське господарство не скористалося правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Разом із цим, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (частина 3 статті 263 ГПК України).

У судове засідання 24.01.2023 Товариство та Фермерське господарство явку своїх уповноважених представників не забезпечив, про поважність причин нез`явлення в судове засідання суд не повідомляв, хоча про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином шляхом направлення копій ухвал сулу апеляційної інстанції від 04.12.2023 до електронного кабінету скаржника та до електронної скриньки відповідача.

23.01.2024 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від апелянта надійшло клопотання про відкладення судового засідання.

Колегія суддів зауважує, що з 18.10.2023 введено в дію Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами" від 29.06.2023 № 3200-IX.

Одночасно із введенням в дію Закону від 29.06.2023 №3200-IX внесені відповідні зміни до процесуального закону.

Відповідно до абзаців 1, 2 частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.

Згідно з абзацами 1, 2 частини 8 статті 6 ГПК України реєстрація в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, не позбавляє права на подання документів до суду в паперовій формі.

Особа, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, може подавати процесуальні, інші документи, вчиняти інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, з використанням власного електронного підпису, прирівняного до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги", якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Отже, зазначені положення законодавства передбачають можливість здійснення процесуального представництва юридичної особи, зокрема шляхом подання документів до суду через електронні кабінети в ЄСІТС або в паперовій формі.

Також, у постанові від 13.09.2023 у справі №204/2321/22 Велика Палата Верховного Суду підтвердила необхідність дотримання вищевикладених положень адвокатами, нотаріусами, приватними виконавцями, судовими експертами, державними органами та органами місцевого самоврядування, суб`єктами господарювання державного та комунального секторів економіки, які реєструють свої офіційні електронні адреси в ЄСІТС в обов`язковому порядку.

Загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення з процесуальних питань та наслідки недотримання таких вимог визначені у статті 170 ГПК України.

За змістом пункту 1 частини 1 вищевказаної норми будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає заяву, клопотання або заперечення, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), вказівку на статус фізичної особи - підприємця (для такої фізичної особи), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.

Відповідно до частини 2 вказаної норми письмова заява, клопотання чи заперечення підписується заявником або його представником.

Відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 170 ГПК України суд повертає письмову заяву (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду також у разі, якщо її подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його.

Колегією суддів встановлено, що клопотання про відкладення судового засідання не містить відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету та подане відповідачем 23.01.2024 шляхом його направлення на електронну пошту суду апеляційної інстанції.

При цьому судом апеляційної інстанції встановлено, що Товариство має зареєстрований електронний кабінет у підсистемі "Електронний суд" ЄСІТС, але останнє не вказало, у чому полягає неможливість подання зазначених процесуальних документів через підсистему ЄСІТС "Електронний суд".

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що вищезазначене клопотання надіслане до Північного апеляційного господарського суду не у спосіб, передбачений ГПК України, та не містить всіх необхідних відомостей, передбачених статтею 170 ГПК України, а тому підлягає поверненню без розгляду.

Крім цього, зазначене клопотання апелянта обґрунтоване великою завантаженістю представника відповідача в останній тиждень січня 2024 року.

Згідно з частинами 11-13 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

За приписами частини 1, пункту 2 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Водночас, колегія звертає увагу на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.10.2020 у справі №361/8331/18.

Враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №910/9836/18.

Оскільки ухвала суду апеляційної інстанції про відкриття апеляційного провадження в даній справі згідно вимог статей 120, 121 ГПК України була завчасно доставлена до електронного кабінету скаржника - 06.12.2023, тобто за 48 календарних днів до призначеного судового засідання, а велика завантаженість не є поважною причиною неявки представника у судове засідання, тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання апелянта про відкладення судового засідання.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представників сторін, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, враховуючи, що позивач про поважність причин нез`явлення до суду апеляційної інстанції не повідомляв, колегія суддів, зважаючи на те, що наявні в матеріалах справи докази є достатніми для вирішення заяви у даній справі без заслуховування пояснень позивача та відповідача, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд заяви без участі вказаних осіб.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Разом із цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 4 статті 269 ГПК України).

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено місцевим господарським судом, 12.04.2022 між Товариством (далі за текстом договору - Покупець) та Фермерським господарством (далі за текстом договору - Постачальник) укладено договір поставки сільськогосподарської продукції №351-04/22, за умовами пункту 1.1. якого Постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти та оплатити сільськогосподарську продукцію, а саме: соняшник (код Товару 1206009900 згідно УКТ ЗЕД), урожаю 2021 року, в кількості, у строки і на умовах, передбачених у цьому договорі.

Відповідно до пункту 2.1. договору поставці підлягає соняшник (код 1206009900) у кількості 160,000 тонн (+/- 10%), ціною без ПДВ за одну метричну тонну 15 350,88 грн, загальною вартістю 2 800 000,51 грн (разом з ПДВ).

За кожен тонно-відсоток перевищення масової частки олії в перерахунку на суху речовину (тобто більше 50,0%), здійснюється доплата (збільшення ціни по договору) у розмірі 175,00 грн/тонна.

За кожен тонно-відсоток зменшення масової частки в олії в перерахунку на суху речовину (тобто менше 50,0%), здійснюється зниження (зменшення ціни по договору) в розмірі 262,50 грн/тонна.

Загальна вартість товару складає 2 800 000,51 грн +/- 10% в т.ч. ПДВ (п. 2.2 Договору).

Пунктом 3.1. договору визначено, що Постачальник поставляє товар Покупцеві в заліковій вазі на умовах поставки DAP відповідно до умов Інкотермс 2020 - ТОВ "ВВТ Грейн" (адреса: 32101, Хмельницька обл., Ярмолинецький р-н., смт. Ярмолинці, вул. Гагаріна, буд. 44/1) в подальшому - "елеватор поставки", автомобільним транспортом. Базис поставки DAP використовується з урахуванням умов, визначених в цьому договорі.

Строк постачання товару - 30.04.2022 включно. Поставка товару партіями допускається (пункт 3.2. договору).

За умовами пункту 3.3. договору узгоджено, що товар поставляється на елеватор поставки на ім`я Покупця. Оплату послуг елеватора поставки із сушіння, очищення, підробці та обліку товару та другі непередбачувані витрати здійснює Покупець. Після доведення якості партії товару елеватором поставки до показників, що зазначені в розділі 6 даного Договору (не гірше). Постачальник компенсує витрати покупця, підтверджені рахунками, виставленими елеватором поставки за надані покупцю послуги.

Згідно з положеннями пункту 3.4. договору Постачальник несе всі ризики втрати (пошкодження) товару до моменту передачі його Покупцеві в місці поставки, вказаному в пунктів 3.1. цього договору. Обов`язок Постачальника по поставці товару вважається виконаним з моменту приймання товару елеватором поставки на ім`я Покупця.

Відповідно до пункту 3.5. договору датою поставки товару Постачальником вважається фактична його передача Покупцеві на елеваторі поставки в заліковій вазі та наданням Покупцю видаткової накладної на товар. Під терміном "залікова вага" розуміється фізична вага товару, зменшена на розрахункову величину маси відхилень від показників якості по вмісту вологи та смітної домішки, які визначені в пунктів 6.1. договору.

Приймання товару по кількості та якості здійснюється у заліковій вазі відповідності до чинного законодавства України (пункт 3.6. договору).

Умови оплати поставленого товару визначені пунктом 4.1. договору, згідно якого:

- 80% вартості кожної окремої партії товару - протягом 2 банківських днів з моменту відвантаження Покупцем партії товару у залізничний транспорт, підписання даного договору, отримання покупцем рахунка-фактури та видаткової накладної на товар. Мінімальний розмір партії товару - одна транспортна одиниця (залізничний вагон);

- 6% вартості партії товару протягом 3 банківських днів, наступних за датою отримання кінцевим Покупцем партії товару з урахуванням якісних показників, зазначених в пункті 6.1. даного договору;

- 14% вартості партії товару протягом 3 банківських днів, наступних за датою отримання на поточний банківський рахунок відшкодування ПДВ кінцевим покупцем, відповідно до отриманих та зареєстрованих податкових накладних Постачальника та Покупця.

Остаточний розрахунок за товар проводиться виходячи з фактично поставленої кількості товару, як визначено розділом 3 даного договору, на підставі отриманих від елеватору поставки реєстрів ТТН на прийняте зерно з визначенням якості по середньодобовому зразку реєстрації податкової накладної у відповідності до вимог чинного законодавства з наданням покупцю квитанції щодо її реєстрації, а також правильно заповнених товарно-транспортних накладних (пункт 4.2. договору).

Відповідно до пунктів 4.3., 4.4. та 4.6. договору, у випадку порушення Постачальником вимог пункту 5.1 цього договору, Покупець має право притримати оплату товару у розмірі 10% від його загальної вартості, до моменту усунення Постачальником такого порушення, без застосування до покупця будь-яких штрафних санкцій.

У випадку порушення Постачальником вимог пункту 5.4. цього договору, Покупець має право притримати оплату товару у розмірі 10% від його загальної вартості, до моменту усунення Постачальником такого порушення, без застосування до Покупця будь-яких штрафних санкцій.

Постачальник компенсує витрати покупця, пов`язані з наданням елеватором поставки послуг із сушіння, очищення, підробці та обліку товару, згідно рахунків покупця, протягом 3 банківських днів з дати виставлення рахунку. За домовленістю сторін, загальна вартість даних послуг може бути вирахувана покупцем при здійснення оплати за поставлений товар та проведенні остаточних розрахунків між сторонами. Вартість послуг становить:

- очистка за 1т./% пониження засміченості - 23,00 грн. з ПДВ;

- послуги сушіння тонна/відсоток - 150,00 грн. з ПДВ.

Пунктом 5.1. договору обумовлено, що Постачальник зобов`язується надати оригінал листа на фірмову бланку підприємства, що товар, який поставляється по даному договору, є продукцією власного виробництва. Постачальник має статус виробника сільськогосподарської продукції у 2022 році та є суб`єктом оподаткування податком на додану вартість.

Постачальник зобов`язується зареєструвати податкові накладні на товар в строки та в порядку, що передбачені діючим законодавством України (пункт 5.4. договору).

Згідно з пунктом 6.1. договору якість товару, що продається за даним Договором, повинна відповідати наступним показникам: вологість - макс. 8,0%; сміттєва домішка - макс. 3,0%; олійна домішка - макс.6,0%; масова частка олії в перерахунку на суху речовину - мін. 50,0%; кислотне число олії, не більше - 2,2 мг. КОН/г.; кислотність (вільні жирні кислоти), не більше - 3,0%; амброзія - не допускається; зараження шкідниками - не допускається; інші показники якості - згідно ДСТУ 7011:2009.

Договір вступає в силу з моменту підписання і діє до повного виконання зобов`язань сторонами (пункт 11.1. даної угоди).

На виконання умов Договору позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 2 766 924,84 грн, що підтверджується накладними №001 від 20.04.2022 на суму 509589,47 грн, №002 від 21.04.2022 на суму 1 377 011,92 грн та №003 від 22.04.2022 на суму 880323,45 грн, копії яких містяться в матеріалах даної справи.

Постачальником було виставлено рахунки на оплату (разом з ПДВ): №01/04 від 20.04.2022 на суму 509 589,47 грн, №02/04 від 21.04.2022 на суму 1 377 011,92 грн, №03/04 від 22.04.2022 на суму 880 323,45 грн, копії яких містяться у матеріалах цієї справи.

За вказаний товар відповідач розрахувався частково у розмірі 2 226 074,21 грн, що підтверджується платіжними дорученнями: №3398 від 27.04.2022 на суму 407 671,58 грн (згідно рахунку №01/04 від 20.04.2022), №3424 від 03.05.2022 на суму 339 499,98 грн (згідно рахунку №02/04 від 21.04.2022), №143 від 25.05.2022 на суму 762 109,56 грн (згідно рахунку №02/04 від 21.04.2022), №3541 від 03.06.2022 на суму 264 097,04 грн (згідно рахунку №03/04 від 22.04.2022), №3582 від 08.06.2022 на суму 169 749,99 грн (згідно рахунку №03/04 від 22.04.2022), №3648 від 15.06.2022 на суму 82 620,71 грн (згідно рахунку №02/04 від 21.04.2022), №3649 від 15.06.2022 на суму 30 575,36 грн (згідно рахунку №01/04 від 20.04.2022), №3839 від 12.07.2022 на суму 169 479,99 грн (згідно рахунку №03/04 від 22.04.2022), а також банківськими виписками, копії яких містяться в матеріалах даної справи.

Також, на виконання умов договору Фермерським господарством складено та 25.08.2022 зареєстровано податкові накладні №1 від 20.04.2022, №2 від 21.04.2022 та №3 від 22.04.2022, що підтверджується відповідними рішеннями податкового органу №7251320/34473110, №7251321/34473110, №7251322/34473110.

З метою досудового врегулювання спору, 26.04.2023 Фермерське господарство звернулося до Товариства з претензією №16 від 25.04.2023, в якій вимагало сплатити борг за поставлений товар у розмірі 540 850,63 грн, інфляційних втрат у розмірі 49 337,37 грн та 3% річних у розмірі 10 802,19 грн. Однак вказана претензія була залишена без відповіді та задоволення.

У зв`язку з несплатою Товариством у повному обсязі вартості поставленого йому товару за договором поставки сільськогосподарської продукції №351-04/22 від 12.04.2022, Фермерське господарство звернулося з даним позовом до суду про стягнення з відповідача 540 850,63 грн основного боргу, 58 229,19 грн інфляційних втрат та 14 669,65 грн 3% річних.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги вважає необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, зважаючи на наступне.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається його змістом, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, тобто дослідити відповідні умови договору з зазначенням своїх висновків за результатами такої оцінки у прийнятому судовому рішенні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.05.2023 у справі №914/4127/21.

У зв`язку з викладеним, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що за правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки, за яким, відповідно до статті 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 цієї статті визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, укладення Фермерським господарством та Товариством договору поставки сільськогосподарської продукції №351-04/22 від 12.04.2022 було спрямоване на отримання останнім товару та одночасного обов`язку по здійсненню його оплати у встановлений договором строк.

Відповідно до пунктів 3.4., 3.5. договору обов`язок Постачальника по поставці товару вважається виконаним з моменту приймання товару елеватором поставки на ім`я Покупця.

Датою поставки товару Постачальником вважається фактична його передача Покупцеві на елеваторі поставки в заліковій вазі та наданням Покупцю видаткової накладної на товар.

Як було правильно встановлено місцевим господарським судом та не заперечувалося апелянтом, Фермерське господарство поставило Товариству продукцію на загальну суму 2766924,84 грн, що підтверджується накладними: №001 від 20.04.2022 на суму 509589,47 грн, №002 від 21.04.2022 на суму 1 377 011,92 грн та №003 від 22.04.2022 на суму 880323,45 грн, копії яких містяться в матеріалах даної справи.

Вищезазначені накладні підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками Фермерського господарства та Товариства без жодних претензій та зауважень.

Проте у своїй апеляційній скарзі, посилаючись на положення абзаців 2, 3 пункту 4.1. договору, Товариство вказувало на відсутність підстав для сплати частини вартості продукції у розмірі 392 000,07 грн, що дорівнює розміру ПДВ, оскільки ані кінцевим покупцем - ТОВ "Грейн Партнер", ані державою ПДВ не було відшкодовано.

Частиною 1 статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положеннями статті 691 та частини 1 статті 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як було правильно встановлено місцевим господарським судом, умови оплати поставленого товару визначені пунктом 4.1. договору, згідно якого:

- 80% вартості кожної окремої партії товару - протягом 2 банківських днів з моменту відвантаження Покупцем партії товару у залізничний транспорт, підписання даного договору, отримання покупцем рахунка-фактури та видаткової накладної на товар. Мінімальний розмір партії товару - одна транспортна одиниця (залізничний вагон);

- 6% вартості партії товару протягом 3 банківських днів, наступних за датою отримання кінцевим Покупцем партії товару з урахуванням якісних показників, зазначених в пункті 6.1. даного договору;

- 14% вартості партії товару протягом 3 банківських днів, наступних за датою отримання на поточний банківський рахунок відшкодування ПДВ кінцевим покупцем, відповідно до отриманих та зареєстрованих податкових накладних Постачальника та Покупця.

У той же час, положення частини 1 статті 530 ЦК України необхідно застосовувати (тлумачити) у взаємозв`язку з загальними положеннями частини 2 статті 251 та частини 2 статті 252 ЦК України.

За статтею 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення, а терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Положеннями статті 252 ЦК України визначено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Специфіка визначення терміну вказівкою на подію, яка має неминуче настати, полягає в тому, що в момент укладання договору сторони відповідних правовідносин в силу об`єктивних обставин не можуть знати точної дати настання даної події. При цьому, подія про яку йдеться в частині другій статті 252 ЦК України, має неминуче настати.

Відповідно до лексичного значення словосполучення "неминуче має настати" означає як те, що обов`язково та безумовно має відбутися.

За змістом норми частини 1 статті 530 ЦК України у взаємозв`язку з частиною 2 статті 251, частиною 2 статті 252 цього Кодексу, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, у разі визначення терміну виконання зобов`язання з вказівкою на майбутню подію нею може бути визнана лише та подія, неминучість якої є безумовна. Якщо юридичні наслідки мають певну ступінь вірогідності настання, то має місце не існування часової категорії у вигляді терміну, а умова.

Крім того, відповідно до статті 212 ЦК України, особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Відкладальна обставина повинна мати вірогідний характер, однак сторонам завчасно невідомо, чи матиме місце така обставина; при цьому сторони не можуть впливати на настання такої обставини. Обумовлення сторонами виникнення між ними певного господарсько-правового зобов`язання настанням певної обставини може здійснюватись саме на етапі укладення договору, тобто сторони визначають, що при умові настання погодженої умови між сторонами виникнуть відповідні правовідносини за договором. Однак, настання такої умови впливає на настання прав і обов`язків у обох сторін договору.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що умови договору щодо сплати відповідачем 6% і 14% вартості товару (абзаци 2, 3 пункту 4.1. договору) не є ані строком, ані терміном виконання зобов`язання, а також не є відкладальною обставиною.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що сплата 6% і 14% вартості товару повинна відбуватися у відповідності до загальних положень цивільного законодавства - частини 1 статті 692 ЦК України, відповідно до яких покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Додатково апеляційний суд відзначає, що за правилами Податкового кодексу (розділ V) податок на додану вартість - це непрямий податок, який входить в ціну товарів (робіт, послуг) та сплачується покупцем (зазвичай, під час оплати товару).

У спірних правовідносинах і позивач, і відповідач є платниками ПДВ, у яких виникають податкові зобов`язання (стаття 187 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та право на податковий кредит (стаття 198 ПК України) безпосередньо під час здійснення господарської операції (якщо спрощено, то під час: отримання коштів продавцем/списання коштів з рахунка покупця або відвантаження товару продавцем/отримання товару покупцем).

Згідно з пунктом 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Тобто, остаточне визначення платником ПДВ зобов`язань перед бюджетом або наявності податкового кредиту, який має бути відшкодований ("компенсований" за визначенням відповідача) державою, здійснюється за результатами діяльності за весь звітний (податковий) період з урахуванням всіх вчинених в такому періоді господарських операцій. І ні про які "компенсації" податку з боку наступних покупців товару за конкретними господарськими операціями в податковому законодавстві не йдеться, а тому відповідні доводи відповідача є безпідставними.

Також, статтею 511 ЦК України передбачено, що зобов`язання не може створювати обов`язку для третьої особи.

Зі змісту частини 2 статті 528 ЦК України вбачається, що у разі невиконання або неналежного виконання обов`язку боржника іншою особою цей обов`язок боржник повинен виконати сам.

Отже, колегія суддів вважає, що не можна ставити в залежність момент оплати товару від дій інших осіб, в даному випадку податкових органів, тому відсутність відшкодування ПДВ не виправдовує бездіяльність відповідача і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов`язання.

Окрім вищезазначеного, посилаючись на положення пунктів 4.3., 5..1 договору, апелянт зазначає про правомірність несплати 10% ціни договору (280 000,00 грн) у зв`язку з ненаданням Фермерським господарством доказів надсилання листа на фірмовому бланку, яким підтверджується, що поставлений товар є продукцією власного виробництва Постачальника.

За частиною 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Згідно з частинами 1, 2 статті 594 ЦК України кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов`язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов`язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов`язання. Притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до пункту 4.3. договору у випадку порушення постачальником вимог п. 5.1. договору покупець має право притримати оплату товару у розмірі 10% від його загальної вартості до моменту усунення Постачальником такого порушення без застосування до Покупця будь-яких штрафних санкцій.

Згідно з умовами пункту 5.1. договору постачальник зобов`язується надати оригінал листа на фірмовому бланку підприємства, що товар, який поставляється за цим договором, є продукцією власного виробництва, Постачальник має статус виробника сільськогосподарської продукції у 2022 році та є суб`єктом оподаткування податком на додану вартість.

Водночас, у договорі відсутні умови, які визначали б, коли саме Постачальник має надати покупцю, передбачений пунктом 5.1. договору оригінал листа, а відтак, вирішуючи це питання, колегія суддів виходить із загальних положень законодавства про купівлю-продаж.

Так, згідно з частиною 2 статті 662 ЦК України продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

За наведених підстав колегія суддів вважає, що такі документи мали бути надані одночасно з товаром, який був поставлений позивачем та прийнятий відповідачем.

Враховуючи відсутність у матеріалах справи підтверджених належними доказами зауважень покупця з цього приводу, а сама продукція була прийнята без жодних претензій та зауважень, у суду відсутні підстави вважати, що позивач не виконав передбачене пунктом 5.1. договору зобов`язання.

Разом із цим, колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що в самому договорі (пункти 1.2., 1.3.) Постачальником гарантовано, що товар є продукцією власного виробництва та має статус виробника сільськогосподарської продукції у 2022 році.

Крім цього, всі рахунки виставлялися з урахуванням ПДВ, а 25.08.2022 податкові накладні №1 від 20.04.2022, №2 від 21.04.2022 та №3 від 22.04.2022 з урахуванням зазначеного податку були зареєстровані, що підтверджується відповідними рішеннями податкового органу №7251320/34473110, №7251321/34473110, №7251322/34473110.

Таким чином, скаржником неправомірно притримано оплату товару у розмірі 10% ціни договору.

Як було правильно встановлено судом першої інстанції, за поставлений товар відповідач розрахувався частково у розмірі 2 226 074,21 грн, що підтверджується платіжними дорученнями: №3398 від 27.04.2022 на суму 407 671,58 грн (згідно рахунку №01/04 від 20.04.2022), №3424 від 03.05.2022 на суму 339 499,98 грн (згідно рахунку №02/04 від 21.04.2022), №143 від 25.05.2022 на суму 762 109,56 грн (згідно рахунку №02/04 від 21.04.2022), №3541 від 03.06.2022 на суму 264 097,04 грн (згідно рахунку №03/04 від 22.04.2022), №3582 від 08.06.2022 на суму 169 749,99 грн (згідно рахунку №03/04 від 22.04.2022), №3648 від 15.06.2022 на суму 82 620,71 грн (згідно рахунку №02/04 від 21.04.2022), №3649 від 15.06.2022 на суму 30 575,36 грн (згідно рахунку №01/04 від 20.04.2022), №3839 від 12.07.2022 на суму 169 479,99 грн (згідно рахунку №03/04 від 22.04.2022), а також банківськими виписками, копії яких містяться в матеріалах даної справи.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків щодо повної оплати поставленого позивачем товару за договором, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у апелянта основної суми заборгованості за поставлений, але неоплачений товар, у розмірі 540 850,63 грн (2 766 924,84 грн - 2 226 074,21 грн), а тому позовна вимога про стягнення вказаної суми боргу підлягає задоволенню.

Також, у зв`язку із несвоєчасною сплатою відповідачем коштів за поставлений товар, позивачем нараховано до стягнення 14 669,65 грн 3% річних та 58 229,19 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з 25.08.2022 по 20.07.2023 на суму боргу у розмірі 540850,63 грн.

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) статтею 610 ЦК України кваліфікується як порушення зобов`язання.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.

Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.

Зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 роз`яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Нормативне визначення принципу диспозитивності надає право учаснику справи вільно розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина 2 статті 14 ГПК України).

При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина 2 статті 237 ГПК України).

З огляду на прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та процентів за відповідний період, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 14 669,65 грн 3% річних та 58 229,19 грн інфляційних втрат.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Доводи апелянта про ухвалення господарським судом рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права та неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість викладених в оскаржуваному рішенні висновків суду.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2023 у справі №910/12270/23 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга Товариства має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись статтями 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2023 у справі №910/12270/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2023 у справі №910/12270/23 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/12270/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені статтями 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 29.01.2024.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Т.П. Козир

О.В. Агрикова