Постанова

від 22.01.2024 по справі 910/8633/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" січня 2024 р. Справа№ 910/8633/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Суліма В.В.

Гаврилюка О.М.

за участю секретаря судового засідання: Новосельцева О.Р.

за участю представників сторін:

від позивача: не прибув;

від відповідача: Часова А.Р.;

від третьої особи: Часова А.Р.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Гермес ЛТД»

на рішення Господарського суду міста Києва

від 04.09.2023 року (повний текст складено 04.09.2023 року)

у справі №910/8633/23 (суддя Пукас А.Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гермес ЛТД»

до Акціонерного товариства «Українська залізниця»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: філія «Центр управління промисловістю» Акціонерного товариства «Українська залізниця»

про стягнення 537 544, 23 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Гермес ЛТД» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця», за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: філія «Центр управління промисловістю» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 537 544, 23 грн, з яких сума попередньої оплати 220 082, 74 грн за договором поставки № ЦУП-02/0006/21 від 05.01.2021, пеня - 104 539, 30 грн, штраф - 15 405, 79 грн, інфляційні втрати - 63 869, 40 грн, 3 % річних - 8 592 грн, збитки (втрачена вигода) - 125 055 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в результаті порушення відповідачем умов договору та не постачання товару, позивачем заявлено до стягнення основний борг із врахуванням штрафних санкцій, інфляційних втрат, три відсотки річних та сума збитків, яка розрахована з урахуванням потенційних доходів та витрат.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.09.2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд вказав, що позивачем не доведено факту порушення філією «Центр управління промисловістю» Акціонерного товариства «Українська залізниця» зобов`язань за договором, що відповідно свідчить про відсутність підстав для задоволення позову.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Гермес ЛТД» та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Гермес ЛТД» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2023 року у справі №910/8633/23 повністю та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Гермес ЛТД» у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Апелянт також вказує, що суд першої інстанції мав усі докази у справі, а саме, банківські виписки, що підтверджують оплату з боку апелянта, відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача, але при цьому суд виніс невірне рішення у справі, яким відмовив у задоволенні позову.

За твердженням апелянта, відповідач у супереч чинному законодавству не надав відзив або заперечення на позовну заяву та в свою чергу вказав, що письмові пояснення третьої особи фактично не стосуються суті заявлених позовних вимог.

Також апелянт зазначив, що судом першої інстанції невірно вирахувано загальну суму, яка була перерахована на користь відповідача, вказавши її у розмірі 1 110 210грн., хоча оплата по трьох банківських виписках склала суму 1 050 000,00 грн.

Узагальнені доводи відзиву філії «Центр управління промисловістю» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на апеляційну скаргу

Як вбачається з відзиву на апеляційну скаргу, поданого 03.11.2023 року, філія просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2023 року у справі № 910/8633/23 залишити без змін. Філія «Центр управління промисловістю» Акціонерного товариства «Українська залізниця» зазначає, що рішення Господарського суду міста Києва є законним, обґрунтованим, оскільки судом досліджено всі наявні матеріали справи та в повному обсязі встановлено всі обставини справи, які мають значення для справи.

Так, позивач надав копію виписки з Банку ПУМБ, в якій відображено перерахування коштів на рахунок філії «Центр управляння промисловістю» Акціонерного товариства «Українська залізниця» за поставку щебеневої продукції за договором, але не надав документального підтвердження недовантаження продукції відповідачем. Взагалі, не зрозуміло за яку саме продукцію та на підставі яких документів перераховані кошти, враховуючи, що специфікації на грудень не підписувалися, рахунок-фактуру відповідач не виставляв.

Твердження позивача про те, що відповідач порушив зобов`язання за договором поставки є хибним, оскільки акт звірки взаєморозрахунків, складений та підписаний лише позивачем, а без первинної документації він не підтверджує наявність заборгованості відповідача.

При цьому, філія «Центр управління промисловістю» Акціонерного товариства «Українська залізниця» наголосила, що акт звірки може вважатися доказом у справі на підтвердження певних обставин, зокрема, на підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених осіб на його підписання.

Крім того, філія «Центр управління промисловістю» Акціонерного товариства «Українська залізниця» зауважує, що договором не передбачено такий вид штрафних санкцій як неустойка за прострочення постачальником повернення покупцю грошових коштів.

Узагальнені доводи заперечень скаржника на відзив на апеляційну скаргу

Як вбачається із заперечень на відзив на апеляційну скаргу, поданого 13.11.2023 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «Гермес ЛТД» просить задовольнити апеляційну скаргу в повному обсязі.

Скаржник вважає, що відзив на апеляційну скаргу третьої особи не може бути прийнятий Північним апеляційним господарським судом до уваги, оскільки третя особа, що не заявляє самостійних вимог, не має такого процесуального права, а надання відзиву нею замість відповідача є зловживанням процесуальними правами.

При цьому, за твердженням скаржника, суд першої інстанції дав невірну оцінку доказам, а саме, врахував платіж, який був здійснений за іншим призначенням, що призвело до помилкового розрахунку, внаслідок чого не було встановлено повного розміру розрахунків, які були здійснені позивачем на користь відповідача та призвело до ухвалення несправедливого та необ`єктивного рішення у справі, яким суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Гермес ЛТД» в повному обсязі.

Узагальнені доводи пояснень філії «Центр управління промисловістю» Акціонерного товариства «Українська залізниця»

Як вбачається з пояснень, поданих 15.12.2023 року, філія «Центр управління промисловістю» Акціонерного товариства «Українська залізниця» зауважує, що твердження позивача про те, що відповідач порушив зобов`язання за договором поставки є хибним, оскільки акт звірки взаєморозрахунків, складений та підписаний лише позивачем, без первинної документації і не підтверджує наявність заборгованості відповідача.

Також філія «Центр управління промисловістю» Акціонерного товариства «Українська залізниця» вказує, що підставою для відшкодування упущеної вигоди є протиправні дії, які мали наслідком неотримання позивачем доходу, на який він розраховував. Однак, позивач документально не підтвердив факт вчинення відповідачем протиправних дій, через які позивач не отримав доходи. У листі, адресованому Товариству з обмеженою відповідальністю «НУМПА», з яким у позивача був укладений договір поставки та який розірвано по ініціативі позивача через неможливість виконати зобов`язання за договором поставки, позивач зазначив, що виробник продукції (виробничий підрозділ «Хлібодарівський кар`єр» філії «ЦУП`АТ «Укрзалізниця») , на даний час, знаходиться під тимчасовою окупацією, є територією ведення бойових дій і відповідно не може поставляти щебеневу продукцію.

При цьому, за твердженням філії «Центр управління промисловістю» Акціонерного товариства «Українська залізниця» через відсутність доказової бази, яка засвідчувала б наявність заборгованості відповідача у розмірі, заявленому позивачем за непоставлену продукцію згідно з договором - апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Гермес ЛТД» є недоцільною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.10.2023 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Майданевич А.Г., суддів: Гаврилюка О.М., Суліма В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2023 року витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №9108633/23.

16.10.2023 року на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/8633/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду 18.10.2023 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гермес ЛТД» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2023 року у справі №910/8633/23 - залишено без руху.

Апелянтом протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху було усунено недоліки.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду 26.10.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Гермес ЛТД» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2023 у справі №910/8633/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду 04.12.2023 року продовжено строк розгляду справи №910/8633/23. Відкладено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Гермес ЛТД» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2023 року у справі №910/8633/23 на 22.01.2024 рік.

Явка представників сторін

Представник скаржника у судове засідання, призначене на 22.01.2024 року, не прибув, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка учасників судового процесу обов`язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутність позивача за наявними у справі матеріалами.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції

Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Позиції учасників справи

Представник відповідача та третьої особи в судовому засіданні 22.01.2024 року Північного апеляційного господарського суду заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив відмовити в її задоволенні, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

05.01.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Гермес ЛТД» (покупець) та філією «Центр управління промисловістю» АТ «Українська залізниця» (постачальник) було укладено договір поставки №ЦУП-02/0006/21 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність, а покупець оплатити і прийняти продукцію, найменування, кількість та ціни якої узгоджені у відповідних специфікаціях.

Пунктом 1.2. договору закріплено найменування продукції, а саме: щебінь щільний природний фр. 25-60мм; щебінь щільний природний фр. 5-25мм; щебінь щільний природний фр. 5-20мм; щебінь щільний природний фр. 5-10мм; щебінь щільний природний фр. 10-20мм; щебінь щільний природний фр. 10-25мм; щебінь щільний природний фр. 20-40мм; щебінь щільний природний фр. 40-70мм; щебінь щільний природний фр. 10-15мм; щебінь щільний природний фр. 15-20мм; щебінь щільний природний фр. 2-5мм; щебінь щільний природний фр. 0,63-2мм; щебінь щільний природний фр. 0-40мм; щебінь щільний природний фр. 0-70мм; щебінь щільний природний фр. 0-5мм.

Виробником продукції згідно пункту 1.3.договору є виробничі підрозділи філії «Центр управління промисловістю» АТ «Українська залізниця».

Поставка продукції здійснюється відповідно до специфікації, що підписується на кожний місяць (п. 4.2. договору).

Згідно з п. 4.2.1 договору початкова специфікація узгоджується сторонами за заявкою (рознарядкою) покупця на момент підписання договору, кожна наступна специфікація на наступний місяць, з 25 по 27 число поточного місяця

Відповідно до п. 4.3.3 договору покупець на момент підписання специфікації до договору, зобов`язаний внести на рахунок постачальника забезпечувальний платіж (гарантійний платіж), у якості гарантії вивозу не менше 80 % заявленої продукції у специфікації до договору.

Забезпечувальний платіж повинен становити 5 % від вартості продукції, заявленої у кожній специфікації до договору.

У випадку здійснення повної 100 % сплати вартості продукції, відповідно до специфікації, забезпечувальний платіж в розмірі 5 % від вартості продукції Покупцем не вноситься.

Згідно з п. 4.4. замовлення продукції здійснюється покупцем шляхом відправлення постачальнику заявки (рознарядки) на кожну партію поставки товару по цьому договору засобами факсу, поштового або електронного листування. Заявка (рознарядка) на партію продукції, окрім найменування продукції, обов`язково повинна містити наступну інформацію : кількість, термін (строк) поставки, реквізити та адресу одержувача продукції, ціну та іншу суттєву для належного виконання договору інформацію.

Відповідно до п. 4.5. договору у разі підтвердження заявки (рознарядки) покупця на партію продукції повністю або частково, постачальник протягом 3 робочих днів виставляє рахунок-фактуру для оплати. Початок відвантаження здійснюється з моменту надходження коштів, відповідно до умов пункту 6.1. договору.

Постачальник згідно з п. 4.7. договору вважається таким, що виконав свої зобов`язання з поставки продукції з моменту складання та підписання документів згідно з пункту 4.6., а саме: залізнична накладна на адресу одержувача (вказана в заявці (рознарядці) покупця) зі штампом станції відправлення, а на умовах самовивозу автомобільним транспортом покупця - товаротранспортна накладна на відвантаження продукції з датою.

Строк поставки партії продукції визначається згідно із заявкою (рознарядки) на відповідну партію продукції (п. 4.10. договору).

Відповідно до пункту 6.1. договору оплата продукції передбачена як 100 % попередня оплата на підставі рахунку-фактури постачальника.

Згідно з п. 6.4. договору сторонами щомісячно, не пізніше 15 числа місяця наступного за місяцем відвантаження, складаються та підписуються акти взаєморозрахунків.

Строк дії договору згідно п. 11.1. - з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2021 року.

При цьому, автоматична пролонгація договору не передбачена.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, в межах виконання договору між сторонами підписано наступні документи:

Специфікація № 1 від 05.01.2021 року на поставку товару на суму 1 098 900,00 грн з ПДВ та додаток №1 до такої специфікації на поставку продукції на суму 12 525,00 грн;

Специфікація № 2 від 02.02.2021 року на поставку товару на суму 856 350,00 грн з ПДВ та додаток №1 до такої специфікації на поставку продукції на суму 14 460,00 грн;

Специфікація № 3 від 26.02.2021 року на поставку товару на суму 760 020,00 грн з ПДВ та додаток №1 до такої специфікації на поставку продукції на суму 303 424, 50 грн;

Специфікація № 4 від 29.03.2021 року на поставку товару на суму 1 500 420,00 грн з ПДВ та додаток №1 до такої специфікації на поставку продукції на суму 60 885,00 грн;

Специфікація № 5 від 22.04.2021 року на поставку товару на суму 885 270,00 грн з ПДВ.;

Специфікація № 6 від 27.05.2021 року на поставку товару на суму 856 350,00 грн з ПДВ та додаток №1 до такої специфікації на поставку продукції на суму 35 831, 40 грн;

Специфікація № 7 від 29.06.2021 року на поставку товару на суму 836 460,00 грн з ПДВ та додаток №1 до такої специфікації на поставку продукції на суму 13 536,00 грн;

Специфікація № 8 від 08.08.2021 року на поставку товару на суму 923 820,00 грн з ПДВ та додаток №1 до такої специфікації на поставку продукції на суму 150 300,00 грн;

Специфікація № 9 від 26.08.2021 року на поставку товару на суму 139 423, 90 грн з ПДВ;

Специфікація № 10 від 01.10.2021 року на поставку товару на суму 590 673,00 грн з ПДВ.

Також, позивачем до матеріалів справи було додано укладені з Товариством з обмеженою відповідальністю «Імені В.І. Чапаєва», Товариством з обмеженою відповідальністю «Будлідер», Приватним підприємством «Будуй з нами 2012», Товариством з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «Імпульс» договори поставки.

Так, за твердженням позивача, останній звертався до філії «Центр управління промисловістю» Акціонерного товариства «Українська залізниця» із претензією № 1 від 09.03.2023 року, в якій просив здійснити повернення суми попередньої оплати, пені, штрафу, інфляційні втрати та 3 % річних.

Матеріали справи не містять, належних та допустимих доказів направлення претензії № 1 від 09.03.2023 року, однак наявна відповідь філії про те, що у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України не вбачається за можливе розглянути таку претензію в повному обсязі з огляду на відсутність первинної документації по описаним позивачем фактам.

Також на підтвердження законності заявлених вимог позивачем до позову додано банківські виписки за 09.12.2021 року, 10.12.2021 року та за 30.12.2021 року, також обороти рахунку позивача за січень 2022 та акт звірки взаєморозрахунків за підписом позивача (наявні в матеріалах справи).

Із наданих банківських виписок, суд першої інстанції дійшов висновку, що за період з 09.12.2021 року по 30.12.2021 року позивачем було перераховано на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» кошти в загальному розмірі 1110 210,00 грн, з яких 310 210,00 грн за договором згідно з вказаним позивачем призначенням платежу.

Спір у даній справі виник у зв`язку з тим, що, на переконання позивача, ним на виконання умов договору здійснено попередню оплату в розмірі 220 082,74 грн за поставку товару відповідачем, чого останнім у визначений договором строк не здійснено, що стало підставою для звернення до суду з метою стягнення вказаної суми, штрафних санкцій, інфляційних втрат, трьох процентів річних та упущеної вигоди.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є, договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Згідно з ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства (ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України).

Положення ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України кореспондуються зі ст. 628 Цивільного кодексу України.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Відповідно до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зі змісту ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частинами 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст.530 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Так, за твердженням позивача, останнім на отримання чергової партії продукції за договором було здійснено платіж в розмірі 220 082, 74 грн, здійснення ним такої оплати є передумовою для відвантаження відповідачем продукції, однак, поставку здійснено не було.

Проте, матеріали справи не містять, а скаржником не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України доказів звернення позивача із заявкою (рознарядкою) до філії «Центр управління промисловістю» Акціонерного товариства «Українська залізниця» та погодження останньою таких рознарядок згідно з пунктом 4.5. договору.

При цьому, колегія суддів відзначає, що у відповідності до п.п. 4.5. та 6.1. договору саме у разі підтвердження заявки (рознарядки) на партію продукції постачальник (відповідач) протягом 3 робочих днів виставляє для оплати відповідний рахунок-фактуру, оплата якого є підставою для початку відвантаження.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, відсутність у матеріалах справи рознарядки (заявки) та рахунки-фактури, фактично унеможливлює встановлення останнім обставин та підстав сплати позивачем коштів саме за ту продукцію, яку поставлено йому не було (згідно доводів позивача), оскільки, як вбачається з наданого позивачем акту звірки взаємних розрахунків, станом на 01.02.2022 року між сторонами здійснювалась господарська діяльність.

З огляду на викладене, колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції, що він був фактично позбавлений можливості встановити підстави для сплати позивачем коштів згідно даних з банківських виписок, а також не вбачалося за можливе встановити обставини перерахування позивачем платежу в сумі 220 082,74 грн у межах виконання договору та в межах конкретної погодженої партії поставки, що також не спростовано скаржником.

Аналізуючи умови договору, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що специфікація закріплює ціну товару, найменування та кількість продукції, тобто фактично є прайсом поставки філією «Центр управління промисловістю» АТ «Українська залізниця» товару, однак, уточнення поставки здійснюються постачальником при наданні заявки (рознарядки) покупцем на відвантаження чергової партії продукції відповідно до пункту 2.3. договору.

Згідно з пунктом 2.4. договору зміни ціни продукції письмово погоджуються з покупцем шляхом внесення змін до специфікацій, що і здійснено сторонами шляхом укладання додатків до таких специфікацій.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, із наявних у справі доказів не вбачається за можливе встановити чи заявлена до стягнення сума була гарантійним (забезпечувальним) платежем у силу відсутності доказів погодження окремої партії поставки продукції на визначену суму, що відповідно виключає можливість нарахування та заявлення до стягнення збитків.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1 та 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Як унормовано приписами ч. 2 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов`язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 року у справі № 922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 року у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Зазначена правова позиція щодо стандарту доказування викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 25.06.2020 року у справі № 924/233/18.

Стосовно посилань скаржника на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про розмір сплаченої суми 1 110 210,00 грн, хоча оплата по трьох банківських виписках склала суму 1050000,00 грн, однак, на переконання колегії суддів, вказана арифметична помилка не спростовує висновків суду першої інстанції, зокрема, щодо не доведення факту порушення філією «Центр управління промисловістю» Акціонерного товариства «Українська залізниця» зобов`язань за відповідним договором.

Водночас, колегія суддів відзначає, що в позовній заяві (уточненій) позивач зазначає про здійснення платежу (тобто одного) в розмірі 220 08,74 грн, який, як правильно встановлено судом першої інстанції, відсутній у вказаних банківських виписках.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, на переконання колегії суддів, докази подані позивачем в обґрунтування заявлених ним позовних вимог не є більш вірогідними ніж докази, подані відповідачем на їх спростування. Факт порушення відповідачем умов договору не підтверджений матеріалами справи та спростований останнім.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту перерахування позивачем платежу в розмірі 220082,74 грн за поставку продукції відповідача, а відтак і не підтверджено обставин порушення відповідачем (в особі філії «ЦУП» АТ «Українська залізниця») строків поставки з огляду на відсутність доказів підтвердження заявки (рознарядки) та відвантаження останньої, що відповідно виключає можливість стягнення з відповідача заявлених у позові сум.

При цьому, надані позивачем договори поставки з контрагентами останнього не підтверджують обставини їх виконання позивачем у спірний період в силу існування замовлень від таких юридичних осіб, що не є належним доказом на підтвердження збитків.

Щодо твердження філії «Центр управління промисловістю» Акціонерного товариства «Українська залізниця» в частині невірно визначеного суб`єктного складу учасників судового процесу у даній справі, колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 55 Господарського кодексу України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб`єктами господарювання є: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Статтею 80 Цивільного кодексу України визначено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Згідно із ст. 95 Цивільного кодексу України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.

Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.

Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.

Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру.

Отже, в силу положень ст. 95 Цивільного кодексу України філії та представництва виступають лише як відокремлені частини юридичної особи, що їх створила та не мають статусу самостійної юридичної особи.

Стороною у справі має бути саме юридична особа, від імені якої діє філія.

Аналогічна правова позиція викладену у постанові Верховного Суду від 14.09.2021 року у справі № 904/5530/20.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції своєю ухвалою від 06.06.2023 року залишав подану позовну заяву без руху, в результаті чого позивачем було подано уточнену позовну заяву, в якій відповідачем визначено безпосередньо юридичну особу - Акціонерне товариство «Укрзалізниця».

Згідно з Положенням про філію «Центр управління промисловістю» АТ «Українська залізниця» (затверджено рішенням правління від 29.10.2020 року зі змінами згідно протоколу засідання правління від 07.11.2022 року):

- філія діє від імені та в інтересах Товариства, здійснює делеговані повноваження Товариством функції відповідно до мети, завдань та предмету діяльності Товариства. (п. 2.1.);

- метою діяльності філії є задоволення потреб Товариства , юридичних та фізичних осіб у видобуванні, виготовлення та постачанні щебеню, піску, гравію, шпал, брусів стрілочних переводів, опор контактної мережі, інших залізобетонних виробів і матеріально технічних-ресурсів, насичення ринку продукцією та товарами народного споживання, надання послуг та одержання від зазначеної діяльності прибутку (п. 3.1);

- директор філії діє на підставі довіреності та в межах своїх повноважень, в тому числі діє від імені Товариства, представляє інтереси Товариства з питань діяльності філії в будь яких державних органах (підпункт 5.5.3. п. 5.5.) та має право представляти інтереси Товариства в судах (підпункт 5.5.11. п. 5.5.);

- фінансово-економічні показники філії є складовими фінансово-економічних показників Товариства (п. 8.1.);

- Товариство наділяє філію правами від імені Товариства вчиняти будь-які правочини (укладати договори, угоди), пов`язані з діяльністю філії, а також вести претензійну роботу, набувати майнових та особистих немайнових прав, виступати позивачем, у тому числі цивільним, та відповідачем у судах усіх інстанцій, з усіма правами наданими законом позивачу, цивільному позивачу, відповідачу та третій особі, з правом підпису усіх процесуальних документів у межах своїх повноважень, передбачених внутрішніми документами філії, а також вчиняти інші дії, які необхідні для здійснення господарської діяльності філії (підпункт 10.5.1. п. 10.5);

- діяти від імені Товариства, представляти інтереси Товариства з питань діяльності філії та/ або її виробничого підрозділу в будь-яких органах державної влади та місцевого самоврядування, та ін. (підпункт 10.5.3 п. 10.5.);

- Товариство здійснює координацію та контроль за діяльністю філії, видає внутрішні документи, які регулюють діяльність філії (п. 11.1.).

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що філії «ЦУП» АТ «Укрзалізниця» наділені правами на представництво безпосередньо самого товариства - Акціонерного товариства «Укрзалізниця» та відповідно вчиняти дії в інтересах останнього.

При цьому, колегія судів приймає до уваги, що Акціонере товариство «Укрзалізниця» не звільнена від обов`язку відповідальності за діяльність своєї філії «ЦУП» в частині виконання умов договору, який знову ж таки укладено від імені філії, однак в інтересах та фінансового - економічного становища Акціонерного товариства «Українська залізниця», що фактично унеможливлювало суд першої інстанції презюмувати невиконання позивачем вимог ухвали суду 06.06.2023 року шляхом подання уточненої позовної заяви та як наслідок повернути позовну заяву.

По суті відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач залучається до участі у справі внаслідок пред`явленої до нього позовної вимоги.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, установлення належності відповідача / відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду, від 17.04.2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20.06.2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 11.09.2019 року у справі № 910/7122/17.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що відповідач в супереч чинному законодавству не надав відзив або заперечення на позовну заяву.

Колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника, що третя особа не мала права подавати відзив на апеляційну скаргу, оскільки остання відповідно до вказаного вище Положення та законодавства (ст. 263 ГПК) України.наділена правом надати відзив на позовну заяву від імені та в інтересах відповідача, оскільки спірні правовідносини виникли саме з діяльності філії.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.

Згідно з ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

При цьому, колегія суддів погоджується з твердженнями третьої особи викладеними у відзиві на апеляційну скаргу.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гермес ЛТД» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2023 року у справі №910/8633/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2023 року у справі №910/8633/23 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Гермес ЛТД»

4. Матеріали справи №910/8633/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді В.В. Сулім

О.М. Гаврилюк

Дата складення повного тексту 30.01.2024 року.