Постанова

від 25.01.2024 по справі 924/628/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2024 року Справа № 924/628/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Гудак А.В.

секретар судового засідання Новосельська О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Мельниченко Ірини Анатоліївни на рішення Господарського суду Хмельницької області від 30.10.2023 у справі № 924/628/23 (суддя Грамчук І.В., повний текст рішення складено 01.11.2023)

за позовом Першого заступника керівника Шепетівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Нетішинської міської ради

до Фізичної особи - підприємця Мельниченко Ірини Анатоліївни

про стягнення 345 583, 82 грн безпідставно збережених коштів орендної плати

за участю представників сторін:

прокурор - Гіліс І.В.;

позивача - не з`явився;

відповідача - Шахрай О.А.;

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник керівника Шепетівської окружної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Нетішинської міської ради (далі - позивач, міська рада) звернувся до Господарського суду Хмельницької області із позовом до Фізичної особи - підприємця Мельниченко Ірини Анатоліївни (далі - відповідач, ФОП Мельниченко І.А.) про стягнення (із врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) 345 583, 82 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ФОП Мельниченко І.А. користується земельною ділянкою комунальної власності з кадастровим номером 6810500000:01:003:0308, площею 0,8615 га без укладеного договору оренди землі під нерухомим майном, яке належить відповідачу на праві власності, що є підставою для стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування цією земельною ділянкою відповідно до ст. 1212 ЦК України.

Наявність порушення інтересів держави та підстав для їх представництва, прокурор, з посиланням на положення ст. ст. 6, 13, 14, 19, 131-1 Конституції України, ст. 23 ЗУ "Про прокуратуру", ст. 53 ГПК України, ст. ст. 16, 60 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. ст. 12, 83, 122, обґрунтовує тим, що відповідач не оформив у встановленому порядку користування земельною ділянкою та не вносив плату за її користування у належному розмірі, а Нетішинська міська рада, як уповноважений орган держави не здійснює заходи щодо захисту її інтересів у встановленому порядку.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 30.10.2023 позов задоволено частково. Стягнуто із відповідача на користь позивача 280 081, 54 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати; здійснено розподіл судового збору. Провадження у справі в частині стягнення заборгованості в розмірі 65 502, 28 грн безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки, закрито.

Задовольняючи частково позовні вимоги прокурора, місцевий господарський суд, керуючись положеннями статей 83, 1212, 1213 ЦК України, дійшов висновку про наявність у справі правових та фактичних підстав для задоволення позовних вимог про стягнення із відповідача на користь позивача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 280 081, 54 грн за фактичне використання земельної ділянки. Також у зв`язку із сплатою відповідачем заборгованості в сумі 65 502, 28 грн, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в цій частині на підставі п. 2 ст. 231 ГПК України.

До Північно - західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга ФОП Мельниченко І.А. на рішення Господарського суду Хмельницької області від 30.10.2023 у справі № 924/628/23, в якій апелянт просить скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог, прийняти в цій частині нове рішення, яким в позові відмовити.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступних аргументів:

- в матеріалах справи відсутні документи, які свідчать про зміну функції використання земельної ділянки; встановлення орендної плати у розмірі 12 % суперечить рішенню № 68/1623 та, відповідно, свідчить про необґрунтованість визначення відповідної ставки орендної плати у розмірі 12 %, виходячи з якої здійснено розрахунок задоволених судом позовних вимог;

- у справі відсутні документи, які свідчать, що у приватній власності ФОП Мельниченко І.А. перебуває відповідне нерухоме майно. Договір купівлі - продажу відповідного нерухомого майна було укладено Мельниченко І.А., як фізичною особою, а не як ФОП Мельниченко І.А.;

- апелянт звертає увагу суду на відсутність правових підстав для вирішення даного спору в порядку господарського судочинства, та, відповідно, наявності правових підстав для закриття провадження у справі та скасування оскаржуваного рішення;

- скаржник вказує на незаконність та необґрунтованість висновку, вкладеного в рішенні суду про те, що відповідач використовував земельну ділянку неправомірно без державної реєстрації цих прав у відповідності до статей 125, 126 ЗК України з 02.02.2021. В матеріалах справи відсутні докази, які можуть підтверджувати використання саме ФОП Мельниченко І.А. земельної ділянки з 02.02.2021 по теперішній час;

- необґрунтованими є доводи про неоформлення належним чином права користування землею та його державної реєстрації, беручи до уваги, наявність правовідносин між Мельниченко І.А. та радою, які врегульовано умовами договору оренди, який поновлено на той самий строк (на 2 роки 11 місяців) і на тих самих умовах, які передбачені цим договором, тобто право користування земельною ділянкою оформлено належним чином;

- із інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна відсутня інформація про припинення дії державної реєстрації;

- до позовної заяви не додано будь - яких документів, що свідчать про передачу (повернення) орендарем орендодавцю спірної земельної ділянки, що підтверджує наявність правовідносин між орендодавцем та орендарем, які виникли та існують у відповідності до умов договору оренди, що свідчить про договірних характер правовідносин, відсутність правових підстав для застосування до правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем положень ст. 1212 ЦК України;

- апелянт звертає увагу на необґрунтованість висновку суду першої інстанції стосовно правомірності нарахування розміру орендної плати за період з 02.02.2021 по 31.03.2023;

- скаржник вказує на відсутність нормативного обґрунтування участі прокурора у даному судовому провадженні - як винятку, відсутність документального підтвердження наявності підстав для представництва прокуратури інтересів держави в суді.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи у складі головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Філіпова Т.Л., суддя Гудак А.В.

Листом від 20.11.2023 витребувано матеріали справи з Господарського суду Хмельницької області.

27.11.2023 до суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 30.11.2023 відкрито провадження у справі № 924/628/23. Розгляд апеляційної скарги призначено на 21.12.2023 о 15:00 год.

Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 21.12.2023 відкладено розгляд справи на 25.01.2024 о 14:30 год. Зобов`язано ФОП Мельниченко І.А. надати суду письмові пояснення, в яких вказати з якою метою нею укладався договір оренди землі від 03.03.2018 № 618 та чи використовувалося орендоване за договором майно за призначенням особисто нею чи іншими особами, якщо використовувалося іншими особами, то на якій правовій підставі. Чи працює (є діючою) розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 6810200000:01:003:0308 автозаправочна станція з підвальним приміщенням та блок пунктами загальною площею 672,1 м2, вбиральня з душовою загальною площею 12,7 м2.

Перший заступник керівника Хмельницької обласної прокуратури надіслав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Прокурор вказує наступне:

- твердження апелянта про поновлення договору оренди землі від 03.03.2018 № 618 на тих самих умовах і на той самий строк не відповідають чинному законодавству та обставинам справи. Будь-яка інформація у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про пролонгацію попереднього договору чи про реєстрацію нового відсутня;

- Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 320/5877/17 у постанові від 13.02.2019 зауважила, що реєстрація об`єктів нерухомості за відповідачем як за фізичною собою, а не як за фізичною особою - підприємцем, не має значення для визначення юрисдикції суду, оскільки нерухоме майно за фізичною особою - підприємцем зареєстроване бути не може, а тому є безпідставними доводи відповідача, що оскільки Мельниченко І.А. придбала нерухоме майно як фізична особа, а не як фізична особа - підприємець, що вказує на те, що справу слід розглядати в порядку цивільного судочинства;

- представниками виконавчого комітету Нетішинської міської ради 09.02.2023 проведено обстеження земельної ділянки, яка знаходиться у м. Нетішин Хмельницької області, 216 км автодороги М-21 "Городище - Рівне - Старокостянтинів". За результатами обстеження встановлено, що на вказаній земельній ділянці знаходиться автозаправна станція, гараж з котельнею, вбиральня. На час обстеження автозаправна станція функціонує. До зазначеного акту долучено фотографії, із яких вбачається, що АЗС функціонує, оскільки табло містить ціни на паливо;

- розрахунок розміру безпідставно збережених коштів орендної плати із застосуванням 12% від нормативної грошової оцінки відповідає зазначеним вимогам чинного законодавства;

- з огляду на суб`єктний склад сторін та використання земельної ділянки для здійснення господарської діяльності, справа в частині наведених вище позовних вимог віднесена до юрисдикції господарських судів, що виключає її розгляд у зазначеній частині в порядку цивільного судочинства;

- наявність повноважень на звернення до суду із позовними вимогами про стягнення безпідставно збережених коштів з користувача земельною ділянкою саме у органу місцевого самоврядування відповідає усталеній судовій практиці, яка, зокрема, викладена у постанові Верховного Суду у постанові від 10.02.2020 по справі № 922/981/18; прокуратурою викладені підстави представництва у позовній заяві, а господарським судом їх наявність перевірено, що відображено у рішенні суду.

ФОП Мельниченко І.А. надіслала до суду відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій з підстав, викладених у ній, просить апеляційну скаргу задоволити в повному обсязі, скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення про відмову у повному обсязі в задоволенні позовних вимог.

Нетішинська міська рада надіслала до суду клопотання про розгляд справи без участі її повноважного представника.

ФОП Мельниченко І.А. надіслала до суду клопотання, в якому просить суд зупинити провадження у справі № 924/628/23 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №925/1133/18.

ФОП Мельниченко І.А. надіслала до суду клопотання, в якому просить суд скасувати рішення Господарського суду Хмельницької області від 30.10.2023 та закрити провадження у справі № 924/628/23.

На виконання вимог ухвали суду від 21.12.2023, ФОП Мельниченко І.А. надіслала до суду письмові пояснення, в яких зазначає з якою метою нею укладався договір оренди землі від 03.03.2018 № 618; чи використовувалося орендоване за договором майно за призначенням особисто нею чи іншими особами та чи працює (є діючою) розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 6810200000:01:003:0308 автозаправочна станція. Просить суд скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення про відмову у повному обсязі в задоволенні позовних вимог.

Перший заступник керівника Хмельницької обласної прокуратури надіслав до суду заперечення щодо письмових пояснень ФОП Мельниченко І.А., в яких не погоджується із доводами відповідача, викладених у поясненнях та з підстав, викладених у них, просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

В судових засіданнях представник відповідача підтримала доводи апеляційної скарги, просить задоволити її вимоги, скасувати рішення суду, прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю; підтримала подані нею клопотання про зупинення та закриття провадження у справі.

Прокурор в судових засіданнях заперечила доводи апеляційної скарги, просить відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін; заперечила щодо клопотань про зупинення та закриття провадження у справі.

Позивач не забезпечив явку в судові засідання повноважного представника, про день, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином; просить суд розглядати справу без участі його повноважного представника.

Розглянувши клопотання відповідача про зупинення провадження у справі № 924/628/23 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 925/1133/18, суд зазначає наступне.

Статтями 227, 228 ГПК України встановлено вичерпний перелік підстав, за яких суд, відповідно, зобов`язаний та має право зупинити провадження у справі.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Водночас для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному випадку з`ясовувати: як саме пов`язана справа, що розглядається господарським судом, зі справою, яка розглядається іншим судом, чим саме обумовлюється неможливість розгляду справи до розгляду іншої справи іншим судом з метою забезпеченням сторонам розумних строків розгляду їх справ (стаття 114 ГПК України). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.02.2019 у справі № 910/15364/17, від 15.03.2019 у справі № 910/17243/17 та від 27.03.2019 у справі № 910/15707/17.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Mетою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, що не можуть бути з`ясовані та встановлені у даному процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи.

Пов`язаною із цією справою є така інша справа, в якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання та оцінку доказів у цій справі, у тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (ч. 4 та 6 ст. 75 ГПК України).

Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному конкретному випадку зобов`язаний з`ясувати: як саме справа, яка розглядається господарським судом, пов`язана зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлена неможливість розгляду справ.

Аналогічні висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.10.2021 у справі № 922/3114/20, від 10.09.2019 у справі № 922/1962/17, від 17.12.2019 у справі № 917/131/19, від 15.05.2019 у справі № 904/3935/18, від 10.06.2019 у справі №914/1983/17, від 16.01.2020 у справі № 908/1188/19 та інших.

Подаючи до суду клопотання про зупинення провадження у даній справі, відповідач обґрунтовує його тим, що на розгляді Великої Палати Верховного Суду перебуває справа №925/1133/18, в якій судом буде зроблено висновок щодо наявності/відсутності підстав для представництва інтересів держави прокурором, в тому числі, із урахуванням нормативно встановленого обов`язку захисту інтересів держави насамперед відповідними компетентними органами, а не прокурором, як самостійним позивачем.

Заявник вказує, що виключно податкові органи здійснюють адміністрування податку на майно, до якого входить орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності, а також контроль сплати податку на майно, відповідно контроль сплати відповідної орендної плати у розмірі встановленому договором оренди. В матеріалах справи № 924/628/23 відсутні будь-які звернення прокурора до компетентного органу (податкового органу) перед пред`явленням позову у даній справі в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" для надання йому (податковому органу) можливості відреагувати на стверджуване, як вважає прокурор порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Суд апеляційної інстанції вказує, що Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду ухвалою від 07.09.2023 передав справу № 925/1133/18 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Мотивуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду зазначив, зокрема про те, що перед касаційним судом у цій справі постало питання щодо комплексного застосування норм матеріального та процесуального права, а саме частин третьої, четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та частин четвертої, п`ятої статті 53 ГПК України при вирішенні спорів про визнання незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування або органів державної виконавчої влади, визнання недійсними договорів купівлі-продажу або оренди, укладених на підставі цих рішень, та про повернення земельних ділянок цьому органу як одному з відповідачів.

Господарські суди різних інстанцій, у тому числі й Велика Палата Верховного Суду, сформували у подібних правовідносинах досить суперечливу, а подекуди й взаємовиключну практику щодо наявності/відсутності підстав для представництва інтересів держави прокурором як самостійним позивачем у разі, коли орган, уповноважений здійснювати функції держави в спірних правовідносинах, прокурор визначив одним з відповідачів, чим власне і обґрунтував відсутність такого органу у межах розгляду цієї справи.

До того ж Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду повважав, що очевидною є необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо комплексного застосування норм матеріального та процесуального права (частин третьої, четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та частин четвертої, п`ятої статті 53 ГПК України) з метою забезпечення вимог верховенства права, невід`ємною складовою якого є дотримання принципу юридичної визначеності, що обумовлює однакове застосування норми права, недопущення можливостей для її довільного трактування, враховуючи, що юридична визначеність норми права є ключовою умовою забезпечення кожному ефективного судового захисту незалежним судом.

Тому Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду повважав, що питання про наявність/відсутність підстав для представництва інтересів держави прокурором як самостійним позивачем у разі, коли один орган, уповноважений здійснювати функції держави в спірних правовідносинах, прокурор визначив одним з відповідачів, а інший компетентний (контролюючий) орган прокурор не зазначив як позивачем, має характер виключної правової проблеми, яка з огляду на істотні розбіжності у судовій практиці судів різних інстанцій є підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

В той же час, колегія суддів приймає до уваги те, що у справі № 924/628/23 перший заступник керівника Шепетівської окружної прокуратури звернувся до суду із позовом в інтересах держави в особі Нетішинської міської ради про стягнення із ФОП Мельниченко І.А. безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою.

З огляду на те, що у справі № 925/1133/18 судом вирішуватиметься питання про наявність/відсутність підстав для представництва інтересів держави прокурором як самостійним позивачем у разі, коли один орган, уповноважений здійснювати функції держави в спірних правовідносинах, прокурор визначив одним з відповідачів, а інший компетентний (контролюючий) орган прокурор не зазначив як позивачем, а у справі № 924/628/23 прокурор звернувся до суду із позовом в інтересах держави в особі позивача, тобто, в даному випадку є різними як суб`єктний склад учасників відносин, а також предмет та підстави позовів у справах, об`єкт та предмет правового регулювання, тому в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі слід відмовити.

При цьому суд звертає увагу на те, що наявність повноважень на звернення до суду із позовом про стягнення безпідставно збережених коштів з користувача земельної ділянки саме у органу місцевого самоврядування відповідає усталеній судовій практиці, яка, зокрема, викладена у постанові Верховного Суду у постанові від 10.02.2020 по справі № 922/981/18.

Також судова колегія відзначає, що необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, що покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №910/5425/18.

За таких обставин ФОП Мельниченко І.А. про зупинення провадженн у справі до задоволення не підлягає.

Розглянувши клопотання відповідача про закриття провадження у справі № 924/628/23, колегія суддів зазначає наступне.

За приписами ч. 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та ФОП, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 1 ст. 20 ГПК України унормовано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

- справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) ФОП;

- справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) ФОП.

Таким чином, критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 24 ЦК України, людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою. Статтями 25, 26 цього ж Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42 Конституції України). Це право закріплено й у ст. 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право і дієздатністю, та не обмежує їх.

Набуття статусу ФОП не означає, що усі подальші правовідносини за участю цієї особи мають ознаки господарських, а спори з її участю належать до господарських, адже фізична особа продовжує діяти як учасник цивільних відносин, зокрема, укладаючи правочини для забезпечення власних потреб, придбаваючи нерухоме та рухоме майно.

Отже, вирішення питання про юрисдикційність спору за участю ФОП залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб`єктом господарювання, та чи є ці правовідносини господарськими.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

За ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

За положеннями ст. ст. 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності (ч. 1 ст. 320 ЦК України). Фізична особа, яка є власником, зокрема, нерухомого майна, має право використовувати його для здійснення підприємницької діяльності.

Подаючи до суду клопотання про закриття провадження у даній справі, відповідач обґрунтовує його тим, що в матеріалах справи відсутні докази, які свідчать, що між позивачем та відповідачем існують правовідносини, які стосуються земельної ділянки (відсутні належні та допустимі докази, що Мельниченко І.А. виступає у даних правовідносинах як суб`єкт господарювання). Також відсутні докази використання ФОП Мельниченко І.А. земельної ділянки для здійснення господарської діяльності. Заявник вказує, що сторони договору оренди землі від 03.03.2018 № 618 не зазначали про його господарський характер. Викладене безпосередньо свідчить про відсутність юрисдикції вирішення даного спору господарським судом. Заявник посилається на правові позиції, які викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та у постанові Верховного Суду від 30.09.2022 у справі №606/2647/19.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що у справі, що розглядається, перший заступник керівника Шепетівської окружної прокуратури звернувся до суду із позовом в інтересах держави в особі Нетішинської міської ради про стягнення із ФОП Мельниченко І.А. безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ФОП Мельниченко І.А. користується земельною ділянкою комунальної власності з кадастровим номером 6810500000:01:003:0308, площею 0,8615 га без укладеного договору оренди землі під нерухомим майном, яке належить відповідачу на праві власності, що є підставою для стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування цією земельною ділянкою відповідно до ст. 1212 ЦК України.

Суд враховує те, що Мельниченко І.А. з 12.01.2018 зареєстрована як фізична особа - підприємець, а на земельній ділянці комунальної власності з кадастровим номером 6810500000:01:003:0308, площею 0,8615 га розташована автозаправочна станція з підвальним приміщенням та блок пунктами загальною площею 672,1 м2, вбиральня з душовою загальною площею 12,7 м2.

Тож спір виник у межах правовідносин з відшкодування безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою під нерухомим майном, яке належить ФОП Мельниченко І.А. на праві власності.

Суд звертає увагу на те, що ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Суд вказує, що земельні та пов`язані із земельними відносинами майнові спори, зокрема про оренду землі, сторонами в яких є юридичні особи, а також громадяни, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статус суб`єкта підприємницької діяльності, розглядаються господарськими судами. Саме до таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 17.04.2018 в справі №461/980/16-а та від 14.11.2018 у справі № 127/2709/16-ц.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що за змістом спірних правовідносин, суб`єктним складом сторін спору, законодавством, що застосовується до цих правовідносин, цей спір є господарським, а тому безпідставними є доводи відповідача про віднесення розгляду спору у цій справі до суду цивільної юрисдикції.

Отже, беручи до уваги викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що даний спір є господарським, а тому в задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі слід відмовити.

Суд вказує, що придбання Мельниченко І.А. нерухомого майна як фізичною особою, а не як фізичною особою - підприємцем, не має значення для визначення юрисдикції суду, оскільки нерухоме майно за фізичною особою - підприємцем зареєстроване бути не може. Дана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №320/5877/17.

Доводи заявника про те, що Мельниченко І.А. не виступає у даних правовідносинах як суб`єкт господарювання, та відповідач як ФОП не використовує спірну земельну ділянку для здійснення господарської діяльності, з огляду на встановлені судом обставини, не приймаються судом до уваги та є безпідставними.

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду справи, явка учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалась, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, заслухавши в судовому засіданні прокурора та представника відповідача, зазначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, рішенням Нетішинської міської ради № 38/2232 від 26.01.2018 "Про передачу Мельниченко І.А. в оренду земельної ділянки" вирішено передати Мельниченко І.А. в оренду терміном на 2 роки 11 місяців земельну ділянку, площею 0,8615 га (кадастровий номер: 6810500000:01:003:0308), яка розташована в м. Нетішин216 км. автодороги М-21 "Городище - Рівне - Старокостянтинів", для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно відповідно до договору купівлі - продажу нерухомого майна від 27.10.2017, зареєстрованого в реєстрі за № 414.

На виконання вказаного рішення, 03.03.2018 між Нетішинською міською радою та Мельниченко І.А. укладено договір оренди землі № 618, відповідно до умов якого та акту прийому - передачі об`єкта оренди 03.03.2018 Мельниченко І.А. передано земельну ділянку площею 0,8615 га, (кадастровий номер 6810500000:01:003:0308), яка розташована м. Нетішин, 216 км автодороги М-21 "Городище - Рівне - Старокостянтинів".

Згідно п. 7 зазначеного договору договір укладено на 2 роки 11 місяців.

Рішенням Нетішинської міської ради від 26.08.2021 № 12/911, на підставі розгляду звернення Мельниченко І.А. , зареєстрованого у виконавчому комітеті Нетішинської міської ради 15.07.2021 № М/1084-04/024, вирішено поновити терміном на 5 років дію договору оренди земельної ділянки площею 0,8615 га, (кадастровий номер 6810500000:01:003:0308), яка знаходиться у м. Нетішин, 216 км автодороги М-21 "Городище - Рівне - Старокостянтинів".

Згідно п. 2.3 даного рішення, розмір орендної плати за земельну ділянку на рік становить 12% від нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки. Протягом місяця з моменту прийняття вказаного рішення, орендаря зобов`язано укласти додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки, і провести державну реєстрацію іншого речового права на земельну ділянку відповідно чинного законодавства (п. 3 рішення).

Нетішинська міська рада неодноразово надсилала для підписання відповідачу додаткові угоди до договору оренди земельної ділянки від 03.03.2018 № 618 (листи № 34/01-10-4226/2021 від 26.10.2021, № 34/0 10-1200/2022 від 25.04.2022).

Незважаючи на викладене, заходи щодо оформлення права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6810500000:01:003:0308 Мельниченко І.А. не вжито, докази на підтвердження протилежного в матеріалах справи відсутні та відповідачем в установленому порядку не спростовано.

На земельній ділянці з кадастровим номером 6810500000:01:003:0308 знаходяться об`єкт нерухомого майна - автозаправочна станція з підвальним приміщенням та блок пунктами, загальною площею 672,1 м2, гараж з котельнею, загальні площею 95,4 м2, вбиральня з душовою, загальною площею 12,7 м2. Вказані об`єкти нерухомого майна перебувають у приватній власності Мельниченко І.А. на підставі договору купівлі-продажу № 414 від 27.10.2017.

Відділ земельних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища виконавчого комітету Нетішинської міської ради здійснив розрахунок розміру безпідставно збережених коштів за використання Мельниченко І.А. без правовстановлюючих документів площею 0,8615 за період з 02.02.2021 по 31.03.2023 сума яких на час звернення прокурора до суду складала 453 659, 32 грн.

Відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції погасив перед позивачем заборгованість в сумі 65 502, 28 грн, що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції від 07.07.2023, тому судом першої інстанції закрито провадження у даній справі в цій частині позовних вимог на підставі п. 2 ст. 231 ГПК України.

Предметом апеляційного оскарження є рішення суду першої інстанції в частині стягнення із відповідача 280 081, 54 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати на підставі ст. 1212 ЦК України.

Щодо підстав для звернення до суду прокурора в інтересах позивача.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилають до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абз. 1, 2 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абз. 1 - 3 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Системне тлумачення положень ч. ч. 3-5 ст. 53 ГПК України та ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Разом із тим у розумінні положень п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежним чином.

"Нездійснення захисту" має прояв у пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

З огляду на позицію Великої Палати Верховного Суду викладену у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Суд також враховує, що бездіяльність компетентного органу не обов`язково повинна носити умисний характер достатньо самого факту наявності бездіяльності, яка може також виявлятися пасивній поведінці, неможливості реалізувати відповідні повноваження з незалежних від органу причин, тощо.

Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Позов у справі, судове рішення в якій переглядається, подано прокурором в інтересах держави в особі Нетішинської міської ради як органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Наявність порушення інтересів держави та підстав для їх представництва, прокурор, з посиланням на положення ст. ст. 6, 13, 14, 19, 131-1 Конституції України, ст. 23 ЗУ "Про прокуратуру", ст. 53 ГПК України, ст. ст. 16, 60 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. ст. 12, 83, 122, обґрунтовує тим, що відповідач не оформив у встановленому порядку користування земельною ділянкою та не вносив плату за її користування у належному розмірі, а Нетішинська міська рада, як уповноважений орган держави не здійснює заходи щодо захисту її інтересів у встановленому порядку.

Суд приймає до уваги те, що держава забезпечує контроль за використанням коштів місцевих бюджетів та надає допомогу місцевим бюджетам у вигляді дотацій та субвенцій. Таким чином, використання коштів місцевого бюджету, в тому числі контроль за надходженнями обов`язкових платежів становить інтерес держави. Використання коштів місцевого бюджету стосується прав та інтересів великого кола осіб - мешканців територіальної громади, що становить суспільний інтерес. Не здійснення контролю органом місцевого самоврядування щодо повноти сплати коштів до місцевого бюджету, порушує економічні інтереси територіальної громади.

Верховний Суд у постановах від 21.06.2023 у справі № 903/1907/21, від 22.12.2022 у справі № 04/123/22, від 26.10.2022 у справі № 904/5558/20 та від 21.12.2022 у справі № 904/8332/21, дійшов висновку про те, що орган місцевого самоврядування є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що Нетішинська міська рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету, а тому є належним позивачем у справі.

Прокурор обґрунтував в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду, а також правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Доводи відповідача щодо неналежного позивача в особі Нетішинської міської ради у вказаній справі та наявність повноважень виключно у органів Державної податкової служби, суд вважає безпідставним. Посилання скаржника на пріоритетне застосування норм податкового законодавства у порівнянні з положеннями земельного законодавства та Закону України "Про оренду землі", якими регулюються спірні орендні правовідносини між сторонами у даній справі, також є безпідставними (подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09.06.2020 у справі № 911/2685/18). Натомість наявність повноважень на звернення до суду із позовними вимогами про стягнення безпідставно збережених коштів з користувача земельною ділянкою саме у органу місцевого самоврядування відповідає усталеній судовій практиці, яка, зокрема, викладена у постанові Верховного Суду від 10.02.2020 у справі № 922/981/18.

Також, як встановлено апеляційним судом, на запит прокуратури від 15.03.2023 № 54/2-2399вих-23, міська рада листом від 28.03.2023 повідомила про відсутність можливості для подання позову про стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою на час дії правового режиму воєнного стану на території країни.

Таким чином, прокурор у порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", до подання позову звернувся до позивача для надання йому можливості відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави.

Разом з тим, орган, уповноважений на виконання функцій захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, будучи поінформованим про їх порушення, проявив пасивність та не вжив жодних дій для захисту інтересів держави, тим самим допустивши невиконання покладених на нього функцій.

Не вжиття таких заходів у розумний строк з боку вказаного органу або немотивована відмова вжити такі заходи є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності, які дають підстави прокурору для звернення із позовом до суду в інтересах держави в особі позивача.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає безпідставними та необґрунтованими доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі про те, що прокурором не доведено наявності підстав для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах.

Щодо суті позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України.

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пп. 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Відповідно до положень ст. 80 ЗК України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Частиною 1 ст. 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

У відповідності до ст. ст. 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

За змістом приписів глав 82, 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.

У разі якщо фактичний користувач земельної ділянки, на якій розміщено зареєстровані за ним об`єкти нерухомості, у спірний період без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування земельною ділянкою як орендну плату, він зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України (аналогічні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, у постанові Верховного Суду від 08.09.2021 у справі №922/3524/19).

Як вже зазначалось вище, предметом спору у справі є вимога прокурора в інтересах позивача про стягнення із відповідача, як власника об`єкту нерухомого майна безпідставно збережених коштів (орендної плати) за фактичне користування земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщений, без належних на те правових підстав.

Колегія суддів зазначає, що перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (ч. 2 ст. 120 ЗК України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (п. "е" ч. 1 ст. 141 цього Кодексу).

Отже, за змістом вказаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи ч. 2 ст. 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.01.2018 при розгляді справи №820/7996/13-а.

Зазначені норми законодавства закріплюють загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах №922/207/15 і № 922/5468/14, від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 04.02.2019 у справі №922/3409/17.

Матеріалами справи підтверджується, що на підставі рішення Нетішинської міської ради №38/2232 від 26.01.2018 "Про передачу Мельниченко І.А. в оренду земельної ділянки", відповідач отримав в оренду терміном на 2 роки 11 місяців земельну ділянку, площею 0,8615 га (кадастровий номер: 6810500000:01:003:0308), яка розташована в м. Нетішин216 км. автодороги М-21 "Городище - Рівне - Старокостянтинів", для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно відповідно до договору купівлі - продажу нерухомого майна від 27.10.2017.

В подальшу, між Нетішинською міською радою та Мельниченко І.А. був укладений договір оренди землі від 03.03.2018 № 618, відповідно до умов якого Мельниченко І.А. передано земельну ділянку площею 0,8615 га, (кадастровий номер 6810500000:01:003:0308), яка розташована в м.Нетішин, 216 км автодороги М-21 "Городище - Рівне - Старокостянтинів". Згідно п. 7 зазначеного договору, він укладений на 2 роки 11 місяців.

Строк дії договору оренди від 03.03.2018 № 618 закінчився із урахуванням п. 7 договору та норм ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду землі, якою визначено, що дата закінчення дії договору оренди обчислюється від дати його укладення. Посилання відповідача на обчислення строку дії договору з моменту його реєстрації є безпідставними.

Суд приймає до уваги те, що із заявою про поновлення договору Мельниченко І.А. звернулася до міської ради лише 05.07.2021, тобто через п`ять місяців після закінчення строку дії попереднього договору. Окрім цього, у вказаній заяві запропоновано укласти його на новий строк.

За результатами розгляду зазначеної заяви, рішенням Нетішинської міської ради від 26.08.2021 № 12/911, вирішено поновити строк дії договору оренди терміном на 5 років. Однак, встановлено інший розмір орендної плати - 12 % від нормативної грошової оцінки, що відповідає вимогам п. 2.2.4. додатку до рішення Нетішинської міської ради від 27.01.2015 № 61/1623.

Матеріалами справи підтверджується, що Нетішинська міська рада неодноразово надсилала для підписання відповідачу додаткові угоди до договору оренди земельної ділянки від 03.03.2018 № 618 (листи № 34/01-10-4226/2021 від 26.10.2021, № 34/0 10-1200/2022 від 25.04.2022). Однак, додаткові угоди до договору оренди земельної ділянки від 03.03.2018 № 618 сторонами не укладено.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає безпідставними твердження апелянта про поновлення договору від 03.03.2018 № 618 на тих самих умовах і на той самий строк, оскільки вони не відповідають чинному законодавству та обставинам справи.

В процесі апеляційного розгляду справи, судом встановлено, що на земельній ділянці з кадастровим номером 6810500000:01:003:0308 знаходяться об`єкт нерухомого майна - автозаправочна станція з підвальним приміщенням та блок пунктами, загальною площею 672,1 кв.м., гараж з котельнею, загальні площею 95,4 кв.м., вбиральня з душовою, загальною площею 12,7 кв.м. Вказані об`єкти нерухомого майна перебувають у приватній власності Мельниченко І.А. на підставі договору купівлі - продажу № 414 від 27.10.2017.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що для обслуговування майна, яке належить відповідачу на праві власності використовується земельна ділянка площею 0,8615 га кадастровий номер 6810500000:01:003:0308. Вказаний розмір земельної ділянки для обслуговування майна, яке належить відповідачу, не заперечується відповідачем в суді.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів належного оформлення відповідачем права користування вказаною земельною ділянкою під об`єктом нерухомого майна, зокрема укладення відповідного договору оренди із міською радою та державної реєстрації такого права, після спливу строку дії договору оренди від 03.03.2018 № 618.

Отже, враховуючи те, що відповідач належним чином не оформив права користування земельною ділянкою площею 0,8615 га кадастровий номер 6810500000:01:003:0308 та без достатньої правової підстави зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, тому він зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки, тобто міській раді на підставі ч.1 ст. 1212 ЦК України.

Вказана позиція узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 та від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17.

Щодо розміру безпідставно збережених коштів, апеляційний суд зазначає наступне.

Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі №920/739/17).

За змістом статей 15, 20, 21 Закону України "Про Державний земельний кадастр" до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки як нормативна грошова оцінка. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру є обов`язковим. Відомості про нормативну грошову оцінку земель вносяться до Державного земельного кадастру на підставі технічної документації з такої оцінки.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про оцінку земель", нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні (крім випадків спадкування спадкоємцями першої та другої черги за законом (як випадків спадкування ними за законом, так і випадків спадкування ними за заповітом) і за правом представлення, а також випадків спадкування власності, вартість якої оподатковується за нульовою ставкою) та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, вартості земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд, а також при розробці показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.

Згідно з абз. 3 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності.

Зважаючи на наведені норми, визначення розміру орендної плати за земельну ділянку комунальної власності, у розмірі якої нараховано до стягнення спірну суму безпідставно збережених грошових коштів здійснюється на основі нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки.

При цьому, наявність між сторонами позадоговірних кондикційних правовідносин не є підставою для незастосування при визначенні розміру несплаченої відповідачем орендної плати за земельну ділянку як безпідставно збережених грошових коштів затвердженої у встановленому законом порядку нормативної грошової оцінки цієї ділянки.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 та ч. 3 ст. 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

В матеріалах справи наявні витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № 312 від 28.02.2018 та № 861 від 07.07.2021, № 2006/0/283-22 від 06.07.2022, згідно яких нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 6810500000:01:003:0308, становить за 2018 - 1 363 151, 45 грн, за 2021 - 1 726 015, 25 грн, за 2022 - 1 584 956 грн, за 2023 р - 1 898 632, 13 грн.

Також рішенням Нетішинської міської ради № 68/1623 від 27.01.2015 "Про внесення змін до рішення Нетішинської міської ради від 31.03.2011 № 8/157 "Про розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності у межах міста Нетішин", визначено плату за 1 м2 орендованої земельної ділянки в рік (% від нормативної грошової оцінки) у розмірі 12 % (п. 2.2.4).

Доводи відповідача про те, що судом першої інстанції безпідставно визначено ставку орендної плати у розмірі 12 %, виходячи з якої здійснено розрахунок задоволених позовних вимог, не знайшли свого підтвердження в процесі розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Отже, враховуючи викладене та дослідивши розрахунок заявлених до стягнення коштів за період з 02.02.2021 по 31.03.2023, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги прокурора про стягнення із відповідача безпідставно збережених коштів (орендної плати) в розмірі 280 081, 54 грн на підставі ст. 1212 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав, земельною ділянкою, на якій розміщений належний йому об`єкт нерухомості - підлягають задоволенню.

Щодо доводів відповідача про те, що відповідач не використовує спірну земельну ділянку, то суд вказує, що на земельній ділянці перебуває нерухоме майно, що знаходиться у приватній власності Мельниченко І.А. на підставі договору купівлі - продажу № 414 від 27.10.2017. До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Також, як вказує прокурор, представниками виконавчого комітету Нетішинської міської ради 09.02.2023 проведено обстеження земельної ділянки та за результатами обстеження встановлено, що на вказаній земельній ділянці знаходиться автозаправна станція, гараж з котельнею, вбиральня. На час обстеження автозаправна станція функціонує. До зазначеного акту долучено фотографії, із яких вбачається, що АЗС функціонує, оскільки табло містить ціни на паливо. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яку долучено до позовної заяви, на вказаній земельній ділянці розміщено виробничу базу МПФ "Ростма" у складі автозаправної станції з підвальним приміщенням та блокпунктами, гаража з котельнею, вбиральні з душовою.

З огляду на викладене, відповідачем, в порушення вимог ст. ст. 76, 77 ГПК України, висновків суду першої інстанції не спростовано, а його посилання, викладені в апеляційній скарзі є такими, що зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Суд вказує, що ЄСПЛ у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі "Трофимчук проти України").

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду Хмельницької області від 30.10.2023 у справі № 924/628/23 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу ФОП Мельниченко І.А. - без задоволення.

На підставі ст. 129 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Мельниченко Ірини Анатоліївни на рішення Господарського суду Хмельницької області від 30.10.2023 у справі № 924/628/23 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строк оскарження до Верховного Суду встановлений статтями 286-291 ГПК України.

3. Справу повернути до Господарського суду Хмельницької області.

Повний текст постанови складено 30 січня 2024

Головуючий суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Гудак А.В.