Постанова

від 18.01.2024 по справі 931/8/23

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 931/8/23 Головуючий у 1 інстанції: Масляна С. В. Провадження № 22-ц/802/71/24 Доповідач: Федонюк С. Ю.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 січня 2024 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Федонюк С. Ю.,

суддів - Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Савчук О. В.,

прокурора Присяжнюк І. Б.,

представника позивача Чемерис Т. О.,

представників відповідача Давидюка О. Ф., Боярчука П. А.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вмісті Луцьку цивільнусправу за позовом керівника Володимирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної військової адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Затурцівська сільська рада Володимирського району Волинської області про витребування земельної ділянки, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Локачинського районного суду Волинської області від 16 жовтня 2023 року,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2023 року керівник Володимирськоїокружної прокуратурив інтересахдержави вособі Волинської обласноївійськової адміністрації звернувся до суду із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що земельну ділянку з кадастровим номером 0722484400:03:000:0791, площею 1,8148 га, ГУ Держгеокадастру у Волинській області було незаконно вилучено із земель лісового фонду, змінено її цільове призначення на землі сільськогосподарського призначення та передано із державної власності в комунальну. Як наслідок, відповідну земельну ділянку Затурцівською сільською радою неправомірно передано у власність ОСОБА_1 , в результаті чого відбулася незаконна зміна цільового призначення землі лісового фонду та вилучення її з постійного користування ДП СЛАП «Локачіагроліс», яке припинено шляхом реорганізації, а саме приєднання до ДП «Володимир Волинське лісомисливське господарство», що в подальшому стало відокремленим підрозділом у формі філії Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», що є його правонаступником .

Як зазначала Володимирськаокружна прокуратура, в ході проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів Війницької та Озютичівської сільських рад Локачинського району (зараз Затурцівської сільської ради Володимирського району) на підставі наказу Державної служби України з питань геодезії та картографії № 45 від 15.03.2018 року «Про проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення», яка затверджена наказом ГУ Держгеокадастру у Волинській області № 3 - 389/15-19 СГ від 24.04.2019 року, було сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 0722484400:03:000:0775, яка зареєстрована в ДЗК 20.04.2019 року. В подальшому на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, розроблених згідно з наказами ГУ Держгеокадастру в області, сформовано спірну земельну ділянку з кадастровим номером 0722484400:03:000:0791. Зазначену земельну ділянку зареєстровано у комунальній власності Затурцівської сільської ради Володимирського району 21.04.2021 року на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Волинській області № 33-ОТГ від 10.12.2020 року «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність».

Рішенням Затурцівської сільської ради № 7/369 від 09.04.2021 відповідачу ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га ріллі для ведення особистого селянського господарства, біля села Озютичі, на території Затурцівської сільської ради, а рішенням № 9/141 від 18.05.2021 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки" передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1,8148 га, кадастровий номер 0722484400:03:000:0791, для ведення особистого селянського господарства. Прокурор вказує, що 25.05.2021 року зареєстровано право приватної власності на вищевказану земельну ділянку за ОСОБА_1 .

При цьому, прокурор вказував, що за матеріалами лісовпорядкування ДП СЛАП «Локачіагроліс» 2010 2011 років, які розроблені на підставі розпоряджень голови Волинської ОДА від 11.08.2010 року №267 та від 27.09.2012 року № 411 «Про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», спірна земельна ділянка з кадастровим номером 0722484400:03:000:0791 знаходиться в межах земель лісового фонду, а саме у 9 кварталі 8 виділі Локачинського лісництва.

Також у позові зазначено, що згідно із інформацією ВО «Укрдержліспроект» за № 1019 від 23.11.2021 року спірна земельна ділянка повністю накладається на землі лісового фонду. На цій ділянці зростають лісові культури середнім віком 15 років, діаметром 14 см, висотою 8 м, що підтверджується актом обстеження насаджень у кварталі 9 Локачинського лісництва від 09.08.2022 року.

Таким чином, прокурор покликається на те, що спірна земельна ділянка охоплена матеріалами лісовпорядкування державного підприємства на підставі відповідних рішень органів влади і може перебувати лише у державній власності, відтак передача її до земель комунальної та приватної власності є неправомірною.

На підставі наведеного, просить витребувати у власність держави в особі Волинської обласної військової адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 0722484400:03:000:0791, площею 1,8148 га, та стягнути з відповідача судовий збір на користь Волинської обласної прокуратури.

Рішенням Локачинського районного суду Волинської області від 16 жовтня 2023 року позов задоволено.

Витребувано у власність держави в особі Волинської обласної військової адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 0722484400:03:000:0791, площею 1,8148 га. Стягнуто з ОСОБА_1 в користь Волинської обласної прокуратури витрати по сплаті судового збору в сумі 3721 грн 50 коп.

Не погоджуючись із даним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій вважає його ухваленим без урахування вимог матеріального та процесуального права.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що, беручи до уваги твердження позивача про те, що спірна земельна ділянка вибула з державного володіння 20 листопада 2019 року, зважаючи на вимоги ст. ст. 256, 258, 267 ЦК України та висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року в справі № 186/599/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц, до цього позову необхідно було застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити в його задоволенні. Вказує, що суд не навів жодних підстав, які б могли заперечити наведений його представниками правовий висновок Верховного Суду від 02 червня 2021 року в справі № 351/1317/18, що при поданні віндикаційного позову застосовується загальний строк позовної давності у три роки, чим фактично залишив його поза увагою, не обґрунтувавши свою позицію в цій частині. Також вважає керівника окружної прокуратури неналежним позивачем. Відсутність проєкту землеустрою та документів про перебування і перехід земельної ділянки з однієї сільської ради до іншої не дає належними та допустимими доказами ідентифікувати належну йому спірну земельну ділянку як таку, що накладається на землі лісового фонду. Фрагмент з публічної кадастрової карти України станом на 19 листопада 2021 року не є і не може бути витягом з Державного земельного кадастру, оскільки він отриманий без дотримання вимог ч. 3 ст. 38 Закону України «Про державний земельний кадастр» та Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року за № 1051, на ньому відсутнє обов`язкове посилання на Державний земельний кадастр та обов`язковий атрибут у вигляді QR-коду, а також він сформований неуповноваженою особою. Вважає, що висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 488/1617/16, не можуть бути застосовані до цих правовідносин. Просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У відзиві на апеляційну скаргу керівник Володимирської окружної прокуратури заперечив доводи апеляційної скарги відповідача. Вказав, що про необхідність захисту прав та інтересів держави в судовому порядку йому стало відомо лише 23 листопада 2021 року, коли надійшов лист ВО «Укрдержліспроект», яким підтверджується той факт, що спірна земельна ділянка накладається на землі лісового фонду. Крім того, земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування та державної реєстрації права власності на неї. Лише з 21 квітня 2021 року відповідна земельна ділянка стала об`єктом цивільних прав. Також вказує, що прокурор набув право на представництво, оскільки уповноважений орган Волинська обласна державна адміністрація, незважаючи на очевидний характер порушення, не здійснювала належним чином захист прав інтересів держави та самостійно до суду з позовом не звернулася. Зазначає, що приєднаними до позовної заяви доказами підтверджується той факт, що спірна земельна ділянка на момент видачі розпорядження Волинської ОДА від 11 серпня 2010 року № 267 знаходилась на території Озютичівської сільської ради та входила в 686 га землі, наданої ДП «Слап Локачіагроліс» розпорядженням Волинської ОДА від 11 серпня 2010 року № 267 у постійне користування для ведення лісового господарства. Приєднаний до позову Перспективний план організації та ведення лісового господарства ДП «СЛАП Локачіагроліс» і є матеріалами лісовпорядкування державного підприємства». Спірна земельна ділянка, яка охоплена матеріалами лісовпорядкування державного підприємства, на підставі відповідних рішень органів влади, може перебувати лише у державній власності, відтак її реєстрація як землі комунальної чи приватної власності є неправомірною. Вважає, що відповідач, якому була надана земельна ділянка, проявивши розумну обачність, не міг не знати про незаконність набуття ним спірної земельної ділянки, що була заліснена. Просив залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції прокурор Присяжнюк І. Б., представник позивача Волинської ОДА Чимерис Т. О. заперечили доводи апеляційної скарги.

Представники відповідача ОСОБА_2 , Боярчук П. А., підтримали вимоги апеляційної скарги з викладених у ній підстав, просили її задовольнити.

Згідно із частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши поясненняпредставників сторін,дослідивши обставинисправи таперевіривши їхдоказами,колегія суддівдійшла висновку,що апеляційнаскарга непідлягає задоволенню, виходячи з таких мотивів.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки спірна земельна ділянка вибула з володіння власника не з його волі, то вимога про витребування земельної ділянки на користь держави в особі Волинської обласної військової адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 є правомірною, обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі наказу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру № 45 від 15.03.2018 року "Про проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності" було проведено інвентаризацію несформованих земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, відомості про які відсутні у Державному земельному кадастрі, в тому числі і на території Затурцівської сільської об`єднаної територіальної громади Локачинського району, згідно з додатком 1 до вказаного наказу (а.с. 235-241 т.1).

Технічну документацію з інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів на території Війницької та Озютичівської сільських рад Локачинського району (на даний час Затурцівської сільської ради Володимирського району) Волинської області, загальною площею 401,7806 га, затверджено наказом ГУ Держгеокадастру у Волинській області №3-389/15-19-СГ від 24.04.2019р. (а.с. 241 т.1).

В результаті інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 0722484400:03:000:0775, яка зареєстрована в ДЗК 20.04.2019 (а.с. 232 т.1).

Згідно з інформацією ГУ Держгеокадастру у Волинській області земельна ділянка з кадастровим номером 0722484400:03:000:0791 з видом цільового призначення 01.03-Для ведення особистого селянського господарства зареєстрована в ДЗК 20.11.2019 року в результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 0722484400:03:000:0775 (а.с. 216 т.1).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка з кадастровим номером 0722484400:03:000:0791 зареєстрована 21.04.2021 у комунальній власності Затурцівської сільської ради Володимирського району на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Волинській області №33-ОТГ від 10.12.2020 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» (а.с. 211-212 т.1).

Рішенням Затурцівської сільської ради № 7/369 від 09.04.2021 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га ріллі для ведення особистого селянського господарства (а.с. 214 т.1).

Рішенням Затурцівської сільської ради Локачинського району Волинської області №9/141 від 18.05.2021 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1,8148 га, кадастровий номер 0722484400:03:000:0791, для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель, не переданих у власність та не наданих у користування, за межами села Озютичі Локачинського району Волинської області (на даний час - Володимирський район Волинської області) (а.с.215 т.1).

У подальшому, 25.05.2021, зареєстровано право приватної власності на вищевказану земельну ділянку за ОСОБА_1 (а.с.211- 212 т.1).

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 0722484400:03:000:0791 01.03 Для ведення особистого селянського господарства, зареєстрована в ДЗК 20.11.2019 (а.с. 216 т.1).

Разом з тим, розпорядженням голови Волинської обласної державної адміністрації № 267 від 11.08.2010 року "Про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок" із змінами, внесеними розпорядженням голови Волинської обласної державної адміністрації №411 від 27.09.2012 року, Державному підприємству "Спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство "Локачіагроліс" (далі - ДП "СЛАП "Локачіагроліс") було надано дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у постійне користування для ведення лісового господарства, згідно із додатком, в тому числі на території Озютичівської сільської ради 686 га (а.с.183-186 т.2).

На підставі зазначених розпоряджень ДП "СЛАП "Локачіагроліс" було складено матеріали лісовпорядкування 2010-2011 років, що погоджені протоколом другої лісовпорядної наради в лютому 2012 року, проведеної за участю директора та головного лісничого ДП "СЛАП "Локачіагроліс", заступника начальника відділу заповідної справи біорізноманіття та комплексного управління Державного управління охорони навколишнього середовища, начальника відділу Волинського ОУЛМГ, начальника партії ВО "Укрдержліспроект" Комплексна експедиція (а.с. 187-201 т.2).

До матеріалів лісовпорядкування ДП "СЛАП "Локачіагроліс" належать, зокрема: перспективний план ведення лісового господарства ДП СЛАП «Локачіагроліс» (таксаційний опис, відомості поквартальних підсумків, відомості запроектованих заходів, пояснювальна записка, документація державного лісового кадастру за 2011 рік), план майстерської дільниці № 1 ДП СЛАП «Локачіагроліс» (лісовпорядкування 2010 року), протокол другої лісовпорядної наради лютого 2012 року (а.с. 38-210 т.1).

З інформації ВО "Укрдержліспроект", а саме: з фрагменту з публічної кадастрової карти України станом на 19.11.2021 року з нанесеними межами частини кварталу № 9 СЛАП "Локачіагроліс" за даними базового лісовпорядкування 2013 року вбачається, що спірна земельна ділянка повністю накладається на землі лісового фонду, а саме кварталу 9, виділу 8, 9 ДП СЛАП "Локачіагроліс" (а.с.246 зворот, т.1, а.с.204 зворот, т.2).

Відповідно до Акту обстеження насаджень у кварталі 9 Локачинського лісництва від 09.08.2022 р., проведеного комісією в складі заступника начальника відділу лісового та мисливського господарства, інженера лісового господарства та інженера охорони і захисту лісу, на земельній ділянці з кадастровим номером 0722484400:03:000:0791, яка знаходиться в кварталі 9, виділі 8, 9 Локачинського лісництва, зростають лісові культури віком 15 років, середнім діаметром 14 см, висотою 8 м, повнотою 1,0 (а.с.213 т.1, а.с.202 т.2).

Згідно з інформацією ДП «СЛАП «Локачіагроліс» № 01.18/253-21 від 29.11.2021 земельна ділянка з кадастровим номером 0722484400:03:000:0791 вилучена з державної власності з порушенням земельного законодавства із земель лісового фонду, змінено її цільове призначення та передано в приватну власність без належних на те законодавчих підстав (а.с. 20-25 т.1).

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За приписами ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Колегія суддів апеляційного суду вважає правильним висновок суду першої інстанції, що зазначений засіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.

Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.

Отже, власник майна, який фактично позбавлений можливості володіти й користуватися вказаним майном в результаті його незаконного вибуття з володіння за наявності певних умов має право витребувати таке майно із чужого володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору (такий правовий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі №916/3727/15).

Частиною другою статті 1 ЛК України встановлено, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина третя статті 1 ЛК України).

Лісова ділянка - ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі (частина четверта статті 1 ЛК України).

Статтею 5 Лісового кодексу України унормовано, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Землі України за основним цільовим призначенням, згідно з п. п. «а», «е» ч. 1 ст. 19 ЗК України, поділяються на категорії, зокрема, землі сільськогосподарського призначення, землі лісогосподарського призначення.

Відповідно до п. «ґ» ч. 1 ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

За ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Згідно із ч. 1 ст. 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Відповідно до ст. 57 ЗК України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 3, 4 ст. 17 Лісового кодексу України у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища. Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Довгострокове тимчасове користування лісами державної та комунальної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок у постійних користувачів лісами на підставі рішення відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з постійними користувачами лісами та органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства (ч. 4 ст. 18 Лісового кодексу України в редакції станом на 11 серпня 2010 року).

Положеннями ч. ч. 1, 5 ст. 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Частинами 3,4 статті 122 ЗК України (в редакції, станом на 11 серпня 2010 року) передбачено, що районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо) з урахуванням вимог частини шостої цієї статті, крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті. Обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Пунктом 5 Розділу VІІІ "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.

При вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки у користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 Розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 23 жовтня 2019 року у справі № 488/402/16-ц, постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 707/2192/15-ц, від 13 червня 2018 року у справі № 278/1735/15-ц, від 15.07.2020 у справі № 369/9900/16, від 31.03.2021 у справі № 360/1998/18, від 06.04.2021 у справі № 380/375/17.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16 звертала увагу на те, що повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення. У спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України).

Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

Твердження відповідача в апеляційній скарзі про те, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 488/402/16-ц, на яку посилався прокурор у мотивах позовної заяви, застосуванню не підлягає, на увагу суду не заслуговує, оскільки обставини щодо врахування пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України та планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування у цій справі та у справі, що переглядається, є подібними.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги в частині неналежності інформації, наданої ВО «Укрдержліспроект», як доказу, оскільки відповідно до правового висновку Верховного Суду, який було викладено у постановах від 13 листопада 2019 року у справі №361/6826/16 та від 06 липня 2022 року у справі №372/1688/17, відомості щодо розташування земель лісового фонду, надані ВО "Укрдержліспроект", як єдиним на території України суб`єктом, що виконує лісовпорядні роботи, є належними доказами, так як об`єднання володіє інформацією про лісовпорядкування.

Доводи відповідача про причини ненадання прокурором проекту організації та розвитку лісового господарства ДП СЛАП «Локачіагроліс» та інших документів є припущеннями, що носять суб`єктивний характер, та не підтверджуються стороною відповідача належними та допустимими доказами. Крім того, колегія суддів зауважує, що приєднаний до позовної заяви Перспективний план організації і ведення лісового господарства ДП СЛАП «Локачіагроліс» схвалено за результатами базового лісовпорядкування, проведеного Українською лісовпорядною експедицією Українського лісовпорядного проектного виробничого об`єднання ВО "Укрдержліспроект" у 2011 році, за результатами якого було ухвалено вищезазначений проект.

Покликання в апеляційній скарзі на відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів віднесення земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права щодо суті спору, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, та зводяться до суб`єктивного тлумачення обставин справи та до заперечень наданих прокурором доказів без подання відповідачем належних та допустимих доказів на їх спростування.

Разом з тим, сторони не заявляли в судовому засіданні клопотань про призначення у даній справі судової земельно-технічної експертизи на предмет встановлення накладання земельних ділянок.

Отже, судом першої інстанції, з огляду на зазначені положення, зроблений правильний висновок, що в силу положень ст.ст. 19, 57 Земельного кодексу України, ст. 5 Лісового кодексу України, спірна земельна ділянка відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення та повинна використовуватись не інакше, як для ведення лісового господарства в порядку, визначеному положеннями вказаних законів.

У даній справі суд першої інстанції, встановивши, що відсутнє рішення уповноваженого органу про вилучення спірної земельної ділянки з постійного користування ДП «СЛАП «Локачіагроліс» та про зміну цільового призначення земельної ділянки, зробив правильний висновок про вибуття спірної земельної ділянки з власності держави поза волею власника та відповідно про належність способу захисту порушеного права держави шляхом витребування земельної ділянки від кінцевого набувача ОСОБА_1 .

Оскільки визначена земельна ділянка, в порушення приписів ст.ст. 17, 31 ЛК України, ст.ст. 20, 122 ЗК України, без погодження із розпорядником земельних ділянок Волинською обласною державною адміністрацією, як земельна ділянка лісогосподарського призначення, яка на праві постійного користування належить на даний час ДСГП "Ліси України", була передана з державної власності у комунальну власність, в той час, коли передача земель для ведення лісового господарства із державної в комунальну власність відбувається тільки за рішенням відповідної обласної державної адміністрації, тому така передача є незаконною, суперечить матеріалам лісовпорядкування та не відповідає ст. 20 Земельного кодексу України, ст. 57 Лісового кодексу України.

Суд першої інстанції також надав належну оцінку доводам відповідача про неможливість витребування земельної ділянки в добросовісного набувача, зазначивши, що через видимі природні ознаки спірної земельної ділянки, яка є залісненою та повністю знаходиться в 9 кварталі, 8, 9 виділу Локачинського лісництва, що також убачається і з фотознімків, долучених до матеріалів справи, ОСОБА_1 , проявивши розумну обачність, міг і повинен би розуміти, що земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення, у зв`язку з чим він не може вважатися добросовісним набувачем спірної земельної ділянки (схожий правовий висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц).

В частині доводів апеляційної скарги про відсутність у прокурора підстав для подання позову в інтересах держави колегія суддів зауважує таке.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Тобто, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах

Наявність підстав для представництва обґрунтовується прокурором у суді. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень.

Із змісту позовної заяви у даній справі встановлено, що прокурором належним чином обґрунтовано підстави для представництва. Згідно з матеріалами справи, прокурором повідомлено позивача про наявні порушення вимог законодавства листом від 30 вересня 2022 року №50/1-1415вих.22. Отже, компетентному органу Волинській обласній державній адміністрації було відомо про можливе порушення інтересів держави, проте упродовж розумного строку Волинська обласна державна адміністрація не звернулась з позовом до суду, не вжила інших заходів з метою захисту інтересів держави, що обґрунтовано розцінено прокурором як бездіяльність.

Разом з тим, законом не передбачено необхідності надання дозволу або погодження на звернення прокурора з позовом до суду в інтересах держави в особі відповідного органу, як умову представництва інтересів держави в суді.

Також доводи апеляційної скарги про те, що неналежним доказом є лист керівника управління містобудування та архітектури Томчука М. за № 556/01-19/2-22 від 25 серпня 2022 року, якому не надано права представництва інтересів Волинської обласної державної адміністрації, про відсутність заперечень на звернення з позовом до суду прокурора, не спростовують висновків суду про належне обґрунтування прокурором права на представництво у даній справі.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині правильності застосування судом норм, які регулюють позовну давність, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У статті 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю в три роки.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Верховний Суд у постановах від 04 квітня 2022 року та від 15 лютого 2023 року у подібних справах № 183/5400/16 та № 183/337/17 за позовами прокурора в інтересах держави вказував, що формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Як убачається з матеріалів справи, про вилучення з державної власності спірної ділянки, зміну її цільового призначення та передання її у приватну власність Володимирській окружній прокуратурі стало відомо 29 листопада 2021 року з листа ДП «СЛАП Локачіагроліс» № 01.18/253-21. Позов у цій справі подано 02 січня 2023 року. Після цього Волинська окружна прокуратура 23 серпня 2022 року повідомила Волинську ОДА про факти незаконного використання земель лісового фонду на території Володимир-Волинського району, в тому числі спірною земельною ділянкою. Доказів того, що Володимирській окружній прокуратурі раніше було чи могло бути відомо про порушення прав/інтересів держави, матеріали справи не містять.

Тому на час звернення прокурора з цим позовом до суду станом на 02 січня 2023 року строк позовної давності не закінчився.

Таким чином, висновок суду в даній частині також відповідає нормам матеріального права та зроблений з урахуванням встановлених обставин справи та на підставі наявних у матеріалах справи доказів, при цьому відповідач та його представники не спростували належними та допустимими доказами факт звернення прокурора із цим позовом поза межами строку, встановленого ст. 257 ЦК України.

Отже, в даній справі, надаючи оцінку заяві ОСОБА_1 про застосування наслідків спливу позовної давності, суд першої інстанції правильно встановив, що строк позовної давності не пропущено.

Разом з тим, колегія суддів також погоджується з висновком суду, що загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес апелянта у збереженні прав на земельну ділянку.

Інші аргументи апеляційної скарги, які спрямовані на переоцінку доказів апеляційним судом, підлягають відхиленню.

Відповідно до приписів статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги на вбачається, тому апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись статтями 368, 374, 375, 382, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Локачинського районного суду Волинської області від 16 жовтня 2023 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 29 січня 2024 року.

Головуючий

Судді