Рішення

від 16.01.2024 по справі 908/3010/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 19/111/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.01.2024 Справа № 908/3010/23

м.Запоріжжя Запорізької області

Суддя Господарського суду Запорізької області Давиденко І.В., при секретарі судового засідання Хрипко О.О., розглянувши матеріали справи

За позовом Заступника керівника Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області (69035, м. Запоріжжя, вул. Якова Новицького, 5) в інтересах держави, в особі органу уповноваженого державою, здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах Міністерства освіти і науки України (01135, м. Київ, пр. Перемоги, буд. 10, ідентифікаційний код юридичної особи 38621185)

відповідач 1: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (49000, м. Дніпро, вул. Центральна, буд. 6, ідентифікаційний код юридичної особи 42767945)

відповідач 2: Фізична особа-підприємець Шепель Юрій Іванович ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державний вищий навчальний заклад Запорізький будівельний фаховий коледж (69019, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 43, ідентифікаційний код юридичної особи 01242892)

про визнання недійсним договору та повернення нерухомого майна

представники сторін

від прокуратури: Маруєва Т.В., посвідчення № 075579 від 01.03.2023

від позивача: не з`явився

від відповідача-1: не з`явився

від відповідача-2: не з`явився

від третьої особи: Дудіна Т.О., довіреність № 01-8/2 від 03.01.2023

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вих. № 52-3994-23, № 52-103-9716 вих від 26.09.2023 Заступника керівника Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області в інтересах держави, в особі органу уповноваженого державою, здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах Міністерства освіти і науки України до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях та до Фізичної особа-підприємця Шепеля Юрія Івановича про визнання недійсним Договору оренди № 12/1-3890/д від 23.04.2021, та зобов`язання повернути нерухоме майно.

Позов мотивовано невідповідністю Договору оренди положенням чинного законодавства, в зв`язку з чим підлягає визнанню недійсним, що тягне за собою повернення Орендарем спірного орендованого майна.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 27.09.2023, здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/3010/23 та визначено до розгляду судді Давиденко І.В.

Ухвалою суду від 02.10.2023 позовну заяву у даній справі залишено без руху.

09.10.2023 від Заступника керівника Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області надійшли документи на усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 16.10.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/3010/23 в порядку загального позовного провадження, присвоєно справі номер провадження 19/111/23, підготовче судове засідання призначено на 06.11.2023. Також, ухвалою від 06.11.2023 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державний вищий навчальний заклад Запорізький будівельний фаховий коледж.

Від третьої особи 03.11.2023 надійшли письмові пояснення (вх. № 23492/08-08/23), відповідно до яких останній зазначив, що спірні приміщення простоювали без використання та постійно потребують ремонту. Фінансування поточних та капітальних робіт не здійснюється. В коледжі отримують освіту студенти за іншими напрямками та постійно потребують услуг по ксерокопіюванню листів ф. А-4, коледж також потребує інших поліграфічних послугах, необхідних для організації освітнього процесу як виготовлення журналів, стендів та інше, які учбовим закладом не надаються. Договір оренди з ФОП Шепель Ю.І. було укладено за згодою балансоутримувача з метою здійснення господарської діяльності по наданню послуг отримувачам освіти та коледжу з копіювальних та поліграфічних послуг для здійснення яких орендар повинен був виконати ремонтні роботи приміщення та завезти обладнання. Орендар уклав договір страхування майна №06/05/14 від 28.06.2022, придбано та завезено частково обладнання для виконання договору, але послуга на цьому обладнанні не виконувалась, у зв`язку з проникненням в приміщення невідомих осіб та розкомплектуванням обладнання; ремонтні роботи в приміщені поки не виконані у зв`язку з настанням воєнного стану в Україні та можливістю військових дій на території м. Запоріжжі. У зв`язку з бомбардуванням м. Запоріжжя в майстерні неодноразово випадало скло з вікон. За час дії договору оренди, Орендар виконував обов`язки по оплаті орендної плати Регіональному відділенню фонду державного майна України так і коледжу. Після звернення до коледжу Регіонального відділення Фонду державного майна України, 04.12.2020 листом за № 01-8/343, відповідно до існуючого порядку, коледж звернувся до Міністерства освіти і науки України з просьбою про надання згоди на передачу вище зазначенних приміщень в оренду строком на 5 років. Уповноважений орган управління майном балансоутримувача - МОН України, відповіді не надіслав, про що було повідомлено Регіональне відділення Фонду держмайна України (лист № 01-8/64 від 12.02.2021). Балансоутримувач та Регіональне відділення Фонду державного майна України повністю виконали вимоги діючого законодавства при укладенні договору оренди. Третя особа вказала на те, що ствердження позивача про порушення інтересів держави при передачі в користування об`єкта державної власності, призначеного для використання в освітньо - виховних та навчальних цілях, для здійснення комерційної діяльності, не пов`язаних з організацією навчального процесу, що, в свою чергу, позбавляє державу можливості забезпечити гарантоване Конституцією України право дітей на одержання якісної освіти, збереження мережі навчальних закладів для здійснення останніми освітньої діяльності та укладення Регіональним відділенням Фонду державного майна Украйни всупереч інтересам держави та вимогам законодавства спірного Договору оренди, державного нерухомого майна для використання не за цільовим призначенням є помилковим. Позивачем не доведено порушення вимог чинного законодавства при укладенні Договору оренди. Договір укладено для виконання робіт, які необхідні для організації освітнього процесу та не можуть бути надані учбовим закладом, а саме для виготовлення журналів, стендів, друку дипломних проектів, методичних матеріалів та інше, без виконання яких не можлива організація освітнього процесу. Право на виготовлення друкарських форм та надання інших поліграфічних послуг підтверджується витягом з реєстру №1508293401024 від 07.07.2015, код КВЕД 18-13. Укладений спірний Договір оренди повністю відповідає вимогам діючого законодавства. На думку третьої особи, необгрунтованим є твердження про використання ФОП Шепель Ю.І. приміщеннями коледжу для здійснення в ньому діяльності непов`язаної з наданням послуг із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників цього процесу. Листами №01-8/301 від 30.08.2023р та № 01-8/457 від 21.09.2023 коледж повідомляв позивача, що орендоване ФОП Шепель Ю.І. приміщення не використовується на цей час взагалі. Твердження про незаконність передачі в оренду майна для визнання договору недійсним та повернення майна, на думку третьої особи, є необгрунтованим та не доведеним позивачем. Договір оренди виконується лише в частині сплати орендної плати. Інші послуги, у зв`язку з виниклими форс- мажорними обставинами- воєнним станом не виконуються та приміщення не використовуються. Майно, передане в оренду, є власністю держави Україна, але фінансування на його утримання не здійснюється. Фінансування учбового закладу здійснюється з обласного бюджету лише на оплату заробітної плати працівникам та виплату стипендій студентам. Кошти на поточний ремонт приміщень не виділяються. В зв`язку з вищевикладеним, третя особа просила суд відмовити в задоволенні позову.

Ухвалою суду від 06.11.2023 відкладено підготовче засідання на 04.12.2023.

15.11.2023 від прокуратури надійшла письмова відповідь на пояснення третьої особии, відповідно до якої зазначено, що умовами Договору не передбачено будь-яких освітніх послуг, а також надання студентам послуг по ксерокопіюванню та інших поліграфічних послуг, необхідних для організації освітнього процесу. Вирішальним в аспекті неухильного дотримання законодавства України є обов`язкове використання об`єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісну пов`язаність мети такого використання (в тому числі на умовах оренди) з метою забезпечення освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу. У своїх поясненнях, навчальний заклад зазначає, що ними було скеровано лист на адресу Міністерства освіти і науки України з проханням надати згоду на передачу вказаних вище приміщень в оренду строком на 5 років. Відсутність погодження або відмови у погодженні уповноваженого органу управління протягом 40 робочих днів з дати отримання заяви потенційного орендаря вважається погодженням уповноваженого органу управління рішення Балансоутримувача про намір передачі майна в оренду. Відомості про отримання Міністерством освіти і науки України листа про надання дозволу на передачу в оренду державного майна, відсутні. Докази надані третьою особою не свідчать про дотримання процедури погодження з органом управління, оскільки відсутня інформація про дату отримання повідомлення Міністерством. У відповіді відповіді Міністерства освіти і науки України від 21.02.2023 №1/2521-23 зазначено, що інформація щодо надання дозволу на укладення договору оренди від відсутня. Враховуючи те, що приміщення, які передано в оренду є будівлями державного навчального закладу, то вони можуть передаватись в оренду виключно з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо цим закладом, обов`язково пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників цього процесу. Прокуратура посилалась на те, що враховуючи, що за умовами Договору оренди спірне майно передано в оренду для будь-яких цілей, тобто для використання в господарській діяльності, не пов`язаної з надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо державним навчальним закладом, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників цього процесу, а також враховуючи, що серед видів діяльності ФОП Шепель Ю.І. відсутня діяльність щодо надання освініх послуг, вказаний договір на підставі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України повинен бути визнаний судом недійсними, з огляду на його невідповідність положенням Законів України «Про освіту», «Про оренду державного та комунального майна», «Про вищу освіту», «Про приватизацію державного та комунального майна».

У зв`язку з перебуванням судді Давиденко І.В. з 04.12.2023 по 06.12.2023 на лікарняному, судове засідання, призначене на 04.12.2023 не відбулося.

Ухвалою суду від 07.12.2023 призначено підготовче засідання на 21.12.2023.

Ухвалою від 21.12.2023 підготовче провадження закрито, справу призначено до розгляду по суті на 16.01.2024.

Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Представник прокуратури в судовому засіданні 16.01.2024 підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.

Представник третьої особи в судовому засіданні 16.01.2024 заперечив проти задоволення позову, просив суд в позові відмовити.

Представник позивача в судове засідання 16.01.2024 не з`явився, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, шляхом надсилання ухвал по даній справі в його Електронний кабінет.

Представник відповідача-1 в судове засідання 16.01.2024 не з`явився, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, шляхом надсилання ухвал суду в Електронний кабінет відповідача-1, письмового відзиву на позов не надав.

Представник відповідача-2 в судове засідання 16.01.2024 не зявився, матеріали справи містять письмові пояснення відповідача-2 (вх. № 25779/08-08/23 від 01.12.2023), відповідно до яких останній просив суд відпмовити в задоволенні позовних вимог, зазначивши, що при укладанні Договору оренди не було порушено норм чинного законодавства та просив розглянути справи за його відсутності.

Отже, суд вважає, що ним вжито достатньо заходів для повідомлення відповідачів-1, 2 про розгляд справи № 908/3010/23.

Судом також враховано, що не лише на суд покладається обов`язок належного повідомлення сторін про час та місце судового засідання, але й сторони повинні вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Про хід розгляду справи відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України «»://reyestr.court.gov.ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України «Про доступ до судових рішень» № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.

Відзиву на адресу суду від відповідача-1 у встановлений процесуальний строк для подачі відзиву не надходило, як і будь-яких клопотань чи заяв.

Згідно зі ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У відповідності до ст. 42 ГПК України, учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За таких обставин, суд вважає, що ним було вжито достатньо заходів для повідомлення відповідачів-1, 2 про дату, час та місце розгляду справи № 908/3010/23, а їх неявка не перешкоджала розгляду справи по суті.

Заслухавши представників прокуратури та третьої особи, дослідивши докази, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз`яснив порядок і строк його оскарження.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

23.04.2021 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Шепель Юрієм Івановичем (Орендар), Балансоутримувач - Державний вищий навчальний заклад Запорізький будівельний фаховий коледж укладено Договір №12/1-3890/д оренди державного нерухомого майна - нежитлових приміщень № 4, № 5, № 20, загальною площею 209,3 кв.м, першого поверху будівлі (літ. Б), яке розташоване за адресою: м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, 43 та перебуває на балансі Державного вищого навчального закладу «Запорізький будівельний коледж» (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору, Орендодавець та Балансоутримувач передають в строкове платне користування майно, зазначене у п. 4 Умов, вартість якого становить суму, визначену у п. 6 Умов.

Згідно з п. 2.1 Договору, Орендар вступає в строкове платне користування майном у день підписання акта приймання-передачі майна.

З матеріалів справи вбачається, що майно передано Орендарю 23.04.2021, про що свідчить акт приймання-передачі майна, що належить до державної власності.

Пунктом 4.1 Умов зазначено, що нерухоме майно складається з нежитлових приміщень № 4, № 5, № 20, загальною площею 209,3 кв.м, першого поверху будівлі (літ. Б), яке розташоване за адресою: м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, 43 та перебуває на балансі Державного вищого навчального закладу «Запорізький будівельний коледж».

Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно об`єкт нерухомого майна, який розташований за адресою: м. Запоріжжя вул. Незалежної України, 43 належить до державної власності.

Прокурор посилався на те, що відповідно до інформації, яка міститься у витягу з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, видами діяльності ФОП Шепель Ю.І. є господарська діяльність, яка не пов`язана із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, а саме: 47.62. роздрібна торгівля газетами та канцелярськими товарами в спеціалізованих магазинах (основний); 18.13. виготовлення друкарських форм і надання інших поліграфічних послуг; 82.19. фотокопіювання, підготування документів та інша спеціалізована допоміжна офісна діяльність; 82.99. надання інших допоміжних комерційних послуг, н.в.і.у.; 47.78. роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціальних магазинах; 74.20. діяльність у сфері фотографії; 68.20. надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Прокурор, вважаючи, що при укладенні Договору оренди наявні порушення приписів Закону України Про освіту, Про вищу освіту, Про оренду державного та комунального майна, зазначає, що оскільки майно за Договором не може бути об`єктом оренди для використання його у господарській діяльності, договір є недійсним, тому на підставі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України просив визнати його недійсним і на підставі ч. 1 ст.216 Цивільного кодексу України зобов`язати відповідача-2 провернути майно власнику - Міністерству освіти і науки України в особі Балансоутримувача Державного вищого навчального закладу Запорізький будівельний фаховий коледж.

Відповідно до положень ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво внтересів держави в суді у виключних випадках і порядку, що визначені законом.

Згідно ч. 1 ст. 23 Закону України Про прокуратуру, представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Частиною 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 2 ст. 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ч. 3 ст. 4 ГПК України, до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Поняття інтереси держави на даний час в законі не закріплене, проте таке визначення міститься в рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999 року, згідно якого поняття інтереси держави є оціночним і в кожному конкретному випадку прокурор або його заступник самостійно визначає, з посиланням на законодавство, підстави подання позову, вказує в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Пунктом 3.1 рішення № 18-рп2004 від 01.12.2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України справа про охоронюваний законом інтерес), конституційний суд України зазначив, що в юридичних актах термін "інтерес", враховуючи його як етимологічне, так і загальносоціологічне, психологічне значення, вживається у широкому чи вузькому значенні як самостійний об`єкт правовідносин, реалізація якого задовольняється чи блокується нормативними засобами.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).

Згідно з ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої постановою Верховної Ради Української РСР № 789-ХІІ від 27.02.1991, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Охорону дитинства в Україні визначено як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлено основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.

Згідно зі ст. 4 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, яка ратифікована Україною 27.02.1991, держави-учасниці Конвенції вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних та інших заходів для здійснення прав, визнаних у цій Конвенції. Щодо економічних, соціальних і культурних прав Держави-учасниці вживають таких заходів у максимальних рамках наявних у них ресурсів і при необхідності в рамках міжнародного співробітництва.

Відповідно до ст. 53 Конституції України, кожен має право на освіту. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

Згідно з п. 4.1 рішення Конституційного Суду України від 04.03.2004 № 1-4/2004, освіта визнається однією з пріоритетних сфер соціально-економічного, духовного та культурного розвитку суспільства.

З огляду на викладені положення законодавства, захист прав учнів та вихованців навчальних закладів є загальнодержавним пріоритетом для країни, а забезпечення здійснення освітнього процесу та реалізації державної освітньої політики неможлива без належної матеріально-технічної бази.

Інтереси держави у даному випадку полягають у захисті прав дітей на отримання освіти у закладі освіти зі створеними відповідними умовами для їх функціонування і розвитку, зокрема і їх матеріальної бази, а також забезпечення безпечних і нешкідливих умов навчання та праці.

Таким чином, порушення вимог законодавства під час передачі в оренду майна освітнього закладу має наслідком порушення інтересів держави у сфері освіти.

У даному випадку звернення прокурора спрямоване на забезпечення дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільних потреб у відновленні законності при вирішенні питання про передачу в оренду державного майна, що з огляду на значимість питання забезпечення державою права на освіту, і дотримання у цій сфері суспільних відносин законодавства становить суспільний інтерес.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства та конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (пункт 54 рішення).

Враховуючи викладене, у даному випадку порушення інтересів держави полягає у незаконному, нецільовому використанні приміщення освітнього закладу, загрозі збереження існуючої мережі освітніх закладів та їх матеріально-технічної бази, а також забезпечення належних умов для навчання, фізичного, психічного, соціального, духовного та інтелектуального розвитку дітей, їх соціально-психологічної адаптації та активної життєдіяльності.

Регіональним відділенням Фонду Державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях передано в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення нежитлові приміщення з № 4, № 5, № 20, загальною площею 209,3 кв м, будівлі (літ.Б), які розташовані за адресою: м. Запоріжжя, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, 43, що перебуває на праві оперативного управління у Державному вищому навчальному закладі Запорізький будівельний фаховий коледж, суб`єкту господарювання для ведення підприємницької діяльності, що не пов`язана з освітнім процесом.

Відповідно відповіді Державного вищого навчального закладу Запорізький будівельний фаховий коледж від 30.08.2023 № 01-8/301, первинне призначення спірних приміщень розташування майстерні з обробки деревини. В навчальному процесі не використувуються.

Використання приміщень з №4, № 5, № 20, загальною площею 209,3 кв.м, будівлі (літ.Б), які розташовані за адресою: м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, 43, не за цільовим призначенням - для здачі в оренду з метою зайняття підприємницькою діяльністю, суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки невикористання Державним вищим навчальним закладом Запорізький будівельний фаховий коледж спірних приміщень не надає права передачі цих приміщень в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з навчально-виховним процесом самого навчального закладу.

У постанові Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 906/240/18 зазначено, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17).

У пунктах 79-81 постанови від 26.05.2020 по справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові.

Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необгрунтованим.

Окрім того, Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 зазначено, що сам факт незвернення уповноваженого суб`єкта владних повноважень до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захисти порушені державні інтереси, свідчить про те, що указаний суб`єкт неналежно виконує свої повноваження.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» управління об`єктами державної власності здійснюється уповноваженими органами влади з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Частиною 1 ст. 4 вказаного Закону визначено, що суб`єктами управління об`єктами державної власності, поміж інших, є міністерства (далі - уповноважені органи управління) та Фонд державного майна України.

Пунктом 30 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань надають орендодавцям об`єктів державної власності згоду на оренду державного майна і пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна та здійснення на орендованих підприємствах технічної політики в контексті завдань галузі.

Згідно пп. 89 п. 4, пп. 3 п. 5 Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №630 від 16.10.2014, Міністерство освіти і науки України здійснює управління об`єктами державної власності, що належать до сфери його управління, та контролює діяльність підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.

Відповідно до Статуту Державного вищого навчального закладу Запорізький будівельний фаховий коледж, затвердженого Міністерством освіти і науки України 22.02.2022, він є підпорядкованим МОН державним вищим навчальним закладом та відповідно до ліцензії має на право проведення освітньої діяльності у сфері фахової передвищої освіти.

Основною метою діяльності Фахового коледжу є підготовка фахівців за освітньо-професійним ступенем «фаховий молодший бакалавр» на основі базової та повної загальної середньої освіти; професійної (професійно- технічної), фахової передвищої освіти або вищої освіти; створення навчально- методичних, виховних, організаційних, матеріальних та інших умов для здобуття громадянами фахової передвищої освіти, забезпечення потреб суспільства і держави у висококваліфікованих фахівцях; створення необхідних умов для здобуття освіти особами з особливими потребами (п. 1.9 Статуту).

Освітня діяльність за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста, що провадиться Фаховим коледжем і започаткована до набрання чинності Закону України «Про фахову передвищу освіту», продовжується у межах строку навчання за певною освітньо-професійною програмою з видачею диплома молодшого спеціаліста встановленого зразка. Останній прийом на здобуття вищої освіти за освітньо-кваліфікаційним за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста проводився відповідно до підпункту 3 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про вищу освіту» (п. 1.10 Статуту).

До майна Фахового коледжу належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло, тощо (п. 8.1 Статуту).

Майно закріплюється за Фаховим коледжем на праві оперативного управління і не може бути предметом застави, а також не підлягає вилученню, відчуженню, приватизації, використанню не за призначенням і передач у власність юридичним і фізичним особам без згоди засновника або уповноваженого ним органу, наглядової ради Фахового коледжу та загальних зборів трудового колективу Фахового коледжу, крім випадків, передбачених законодавством (п. 8.4 Статуту).

Міністерство освіти і науки України як власник має повний комплекс прав та обов`язків щодо спірного майна.

Таким чином, позовна заява подається прокурором в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, як органу, уповноваженого державою управляти майном та здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Поряд з цим, при наявності порушень інтересів держави Міністерство освіти та науки України тривалий час бездіє у вказаних спірних правовідносинах та не вживає дієвих заходів до їх усунення.

Вознесенівською окружною прокуратурою міста Запоріжжя листом від 18.01.2023 № 52-570вих-23 повідомлено Міністерство освіти та науки України про виявленні порушення при укладенні Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 23.04.2021 №12/1-3890/д, відповідно до вказаного листа, прокурор просив повідомити про вжитті Міністерством заходи на усунення порушень та чи будуть вживатися заходи щодо визнання недійсним згаданого правочину та повернення майна Балансоутримувачу.

Відповіддю до відповіді Міністерства освіти та науки України від 21.02.2023 №1/2521-23 прокуратуру повідомлено про те, що інформація щодо надання дозволу на укладення вказаного Договору оренди державного нерухомого майна відсутня. Також у вказаному листі заначено, що у разі виявлення ознак можливого вчинення протиправних дій посадовими особами Міністерство просить вжити заходів спрямованих на захист інтересів держави та недопущення втрати державного майна.

Доказів звернення Міністерства освіти і науки України до суду з вимогами про визнання недійсним спірного Договору відсутні.

Враховуючи вищевикладене, а також обізнанність Міністерства освіти та науки України про порушення інтересів держави, та беручи до уваги бездіяльність вказаного органу державної влади, є виключний випадок, за якого порушення інтересів держави супроводжується неналежним виконанням уповноваженим органом функцій із їх захисту, що призводить до виникнення у органів прокуратури не лише права, а й обов`язку вжити заходів з представництва інтересів держави в суді.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, у прокурора наявні підстави для здійснення представництва інтересів держави в суді. Звернення прокурора до суду спрямоване на забезпечення дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання про передачу в оренду державного майна.

Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Частиною 1 ст. 173 ГПК України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до положень ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Як вже встановлено вище, 23.04.2021 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Шепель Юрієм Івановичем (Орендар), Балансоутримувач - Державний вищий навчальний заклад Запорізький будівельний фаховий коледж укладено Договір №12/1-3890/д оренди державного нерухомого майна - нежитлових приміщень № 4, № 5, № 20, загальною площею 209,3 кв.м, першого поверху будівлі (літ. Б), яке розташоване за адресою: м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, 43 та перебуває на балансі Державного вищого навчального закладу «Запорізький будівельний коледж» (далі - Договір).

Частиною 1 ст. 178 ЦК України передбачено, що об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ЦК України, види об`єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об`єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі. Види об`єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.

Отже, визнання об`єктів, що не можуть перебувати у користуванні, вилучені з цивільного обороту, обмежені в обороті, є умовою дотримання конституційного режиму права користування на зазначені об`єкти.

Правовий титул (правова підстава) виникнення речових прав володіння, користування, розпорядження такими об`єктами визначається законодавчими актами, зокрема Конституцією України, Законом України «Про приватизацію державного і комунального майна», «Про освіту», іншими законами. Саме законодавчими актами забороняється перебування певних об`єктів власності Українського народу, державної та комунальної власності у користуванні. У свою чергу неможливість існування у таких об`єктів користувача унеможливлює виникнення у нього таких прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 Закону України «Про освіту», до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо; інші активи, передбачені законодавством. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.

Згідно з ч. 3 ст. 80 Закону України «Про освіту», основні фонди, оборотні кошти та інше майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають вилученню, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 80 Закону України «Про освіту», в редакції на час укладання правочину, передбачено, що об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства.

Освітній процес - система науково-методичних і педагогічних заходів, спрямованих на розвиток особистості шляхом формування та застосування її компетентностей; освітня діяльність - діяльність суб`єкта освітньої діяльності, спрямована на організацію, забезпечення та реалізацію освітнього процесу у формальній та/або неформальній освіті; освітня послуга - комплекс визначених законодавством, освітньою програмою та/або договором дій суб`єкта освітньої діяльності, що мають визначену вартість та спрямовані на досягнення здобувачем освіти очікуваних результатів навчання (п.п. 16, 17, 18 ст. 1 Закону України «Про освіту»).

Відповідно до ч. 2 ст. 78 Закону України «Про освіту», в редакції станом на час укладення вказаного договору, фінансування закладів, установ і організацій системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, а також інших джерел, не заборонених законодавством.

Статтею 70 Закону України «Про вищу освіту», в редакції на час укладення вказаного договору, передбачено, що матеріально-технічна база вищих навчальних закладів включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші матеріальні цінності.

Згідно з ч. 2 ст. 70 Закону України «Про вищу освіту», передача в оренду державними і комунальними вищими навчальними закладами закріплених за ними на праві господарського відання об`єктів власності здійснюється без права їх викупу відповідно до законодавства.

Отже, вирішальним в аспекті неухильного дотримання законодавства України є обов`язкове використання об`єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісну пов`язаність мети такого використання (в тому числі на умовах оренди) з метою забезпечення освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.

Як вже встановлено вище, відповідно до інформації, яка міститься у витягу з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, видами діяльності ФОП Шепель Ю.І. є господарська діяльність, яка не пов`язана із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, а саме: 47.62. роздрібна торгівля газетами та канцелярськими товарами в спеціалізованих магазинах (основний); 18.13. виготовлення друкарських форм і надання інших поліграфічних послуг; 82.19. фотокопіювання, підготування документів та інша спеціалізована допоміжна офісна діяльність; 82.99. надання інших допоміжних комерційних послуг, н.в.і.у.; 47.78. роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціальних магазинах; 74.20. діяльність у сфері фотографії; 68.20. надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про освіту» система освіти - сукупність складників освіти, рівнів і ступенів освіти, кваліфікацій, освітніх програм, стандартів освіти, ліцензійних умов, закладів освіти та інших суб`єктів освітньої діяльності, учасників освітнього процесу, органів управління у сфері освіти, а також нормативно-правових актів, що регулюють відносини між ними.

Частиною 3 ст. 22 Закону України «Про освіту» передбачено, що заклад освіти залежно від засновника може діяти як державний, комунальний, приватний чи корпоративний.

Відповідно до Статуту Державного вищого навчального закладу Запорізький будівельний фаховий коледж, фінансування коледжу здійснюється за рахунок коштів державного бюджету у встановленому законодавством порядку, в тому числі шляхом надання відповідних освітніх субвенцій, а також коштів місцевих бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством (п. 8.7 Розділу 8 Статуту).

Фінансування Фахового коледжу здійснюється з урахуванням положень норм Закону України «Про фахову передвищу освіту» з дотриманням принципів цільового та ефективного використання коштів, публічності та прозорості у прийнятті рішень (п. 8.8 Розділу 8 Статуту).

Фінансування закладів, установ і організацій системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, а також інших джерел, не заборонених законодавством. Державні та комунальні заклади освіти мають право надавати платні освітні та інші послуги, перелік яких затверджує Кабінет Міністрів України. Засновники відповідних закладів освіти мають право затверджувати переліки платних освітніх та інших послуг, що не увійшли до переліку, затвердженого Кабінетом Міністрів України (ст. 78 Закону України «Про освіту»).

До майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо; майнові права, включаючи майнові права інтелектуальної власності на об`єкти права інтелектуальної власності, зокрема інформаційні системи, об`єкти авторського права та/або суміжних прав; інші активи, передбачені законодавством. Майно закладів освіти, яке не використовується в освітньому процесі, може бути вкладом у спільну діяльність або використане відповідно до статті 81 цього Закону (ст. 80 Закону України «Про освіту»).

Згідно з ч. 1 ст. 79 Закону України «Про освіту», майно навчальних закладів може використовуватись як додаткове джерело фінансування цих закладів шляхом отримання доходів від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Приміщення - це частина внутрішнього об`єму будівлі, обмежена будівельними елементами, з можливістю входу і виходу (постанова Кабінету Міністрів України № 1442 від 28.10.2004 "Про затвердження Національного стандарту № 2 "Оцінка нерухомого майна").

Частиною 1 ст. 80 Закону України «Про освіту» визначено, що до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо.

Частиною 4 ст. 80 Закону України «Про освіту», в редакції на час укладання правочину, передбачалось, що об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства.

Положення підпункту 2 пункту 8 постанови Кабінету Міністрів України № 796 від 27.08.2010 «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності» та пункту 29 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483, якими передбачено можливість надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується в освітній, навчально-виховній, навчально- виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі та щодо можливості передачі в оренду майна закладу освіти, що перебуває в аварійному стані або не використовується у діяльності таких закладів відповідно, мають застосовуватись лише в контексті норм ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту», який має вищу юридичну силу, тобто, за умови дотримання вимог цієї статті щодо заборони використання об`єктів освіти і науки не за призначенням.

Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади, виключно який відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 85 Конституції України уповноважений приймати закони. Ще однією ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин, коло яких визначено у ст. 92 Конституції України.

Вища юридична сила закону полягає в тому, що всі підзаконні нормативно- правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм.

У даному випадку підлягають застосуванню саме норми ст. 80 Закону України «Про освіту», як спеціального закону у питаннях регулювання правового режиму використання майна закладу освіти та правового акту, який має вищу юридичну силу, ніж норми Порядку.

Позиція щодо необхідності застосування норм правового акту вищої юридичної сили у разі невідповідності правового акту правовому акту вищої юридичної сили викладена у постанові Верховного суду від 29.01.2019 у справі № 922/2632/17 (п. 33), від 30.03.2021 у справі № 922/2712/19.

Також Закон України «Про освіту» є спеціальним законом у питаннях регулювання правового режиму використання майна закладу освіти, регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов`язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також компетенції державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти.

Частиною 1 ст. 70 Закону України «Про вищу освіту» передбачено, що матеріально-технічна база закладів вищої освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші матеріальні цінності.

Відповідно до законодавства та з урахуванням організаційно-правової форми закладу вищої освіти з метою забезпечення його статутної діяльності засновником (засновниками) закріплюються на основі права господарського відання або передаються у власність будівлі, споруди, майнові комплекси, комунікації, обладнання, транспортні засоби та інше майно.

Отже, вирішальним в аспекті неухильного дотримання вимог ст. 80 Закону України «Про освіту» законодавець визначає обов`язкове використання об`єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісну пов`язаність мети такого використання (в тому числі на умовах оренди) з забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.

Частиною 1 ст. 178 ЦК України передбачено, що об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті.

Відповідно до частини другої цієї статті види об`єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об`єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі. Види об`єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти, обмежено оборотоздатиі), встановлюються законом.

Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави дійти до висновку, що об`єкти освіти і науки, що не підлягають приватизації, мають особливий статус та перебувають під особливою державною охороною, тобто згідно зі статтею 178 ЦК України належать до обмежено-оборотоздатних об`єктів.

Таким чином, визнання об`єктів, що не можуть перебувати у користуванні, вилучені з цивільного обороту, обмежені в обороті, є умовою дотримання конституційного режиму права користування на зазначені об`єкти.

Правовий титул (правова підстава) виникнення речових прав володіння, користування, розпорядження такими об`єктами визначається законодавчими актами, зокрема Конституцією України, Законом України «Про приватизацію державного і комунального майна», Законом України «Про освіту», іншими законами. Саме законодавчими актами забороняється перебування певних об`єктів власності Українського народу, державної та комунальної власності у користуванні. У свою чергу неможливість існування у таких об`єктів користувача унеможливлює виникнення у нього таких прав.

Зважаючи на вищевикладене, враховуючи те, що приміщення, які передано в оренду є будівлями державного навчального закладу, то вони можуть передаватись в оренду виключно з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо цим закладом, обов`язково пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників цього процесу.

Судом встаановлено, що спірне приміщення навчального закладу використовується не за освітнім призначенням та в цілях, не пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу.

Суд також приймає до уваги правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17, пунктом 66 якої встановлено, що в якості додаткових джерел фінансування навчальних закладів законом передбачається можливість залучити, у тому числі доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання. Проте, надання в оренду таких приміщень, споруд, обладнання, що тимчасово не задіяні, дозволяється лише для їх використання, пов`язаного з навчально-виховним процесом відповідного навчального закладу.

Невикористання навчальним закладом спірних приміщень для навчального процесу не надає права передачі цих приміщень в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з навчально-виховним процесом, отже, висновок суду апеляційної інстанції, що спірні приміщення передані в оренду всупереч забороні встановленій чинним законодавством, є обгрунтованим (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17).

Окрім того, невикористання певного приміщення закладом освіти не свідчить про неприналежність цього приміщення до об`єкта освіти. Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 905/1266/17, від 10.04.2018 у справі № 906/165/17, від 04.07.2018 у справі № 902/653/17, від 14.04.2021 №917/782/20, від 20.01.2022 № 906/1551/20, від 07.06.2022 №911/1645/21.

Вищевикладене спростовує твердження третьої особи щодо укладення Договору оренди відповідно до норм чинного законодавства та законного займання спірного приміщення орендарем.

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1-3, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що в момент укладення Договору оренди не додержано вимоги, встановлені ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, згідно з якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Таким чином, враховуючи те, що діяльність ФОП Шепель Ю.І., не пов`язана із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників цього процесу, спірний Договоір оренди, з огляду на невідповідність положенням Закону України «Про освіту», Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Закону України «Про вищу освіту», на підставі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, визнається судом недійсним.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимога прокуратури про визнання недійсним Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/1-3890/д від 23.04.2021, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, Фізичною особою-підприємцем Шепелем Юрієм Івановичем та Державним вищим навчальним закладом Запорізький будівельний фаховий коледж є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Статтею 236 Цивільного кодексу України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

В зв`язку з визнанням судом Договору оренди недійсним з моменту укладення, у Орендаря виникає обов`язок по поверненню орендованого майна.

Таким чином, вимога прокуратури про зобов`язання ФОП Шепеля Ю.І. повернути Міністерству освіти і науки України в особі балансоутримувача Державного вищого навчального закладу Запорізький будівельний фаховий коледж нерухоме майно № 4, № 5, № 20, загальною площею 209,3 кв.м, першого поверху будівлі (літ. Б), яке розташоване за адресою м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, 43 є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Отже, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. У справі «Руїс Торіха проти Іспанії», Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Водночас, необхідно враховувати, що хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Судовий збір, в порядку ст. 129 ГПК України, покладається на відповідачів пропорційно заявлених та задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/1-3890/д від 23.04.2021, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, Фізичною особою-підприємцем Шепелем Юрієм Івановичем та Державним вищим навчальним закладом Запорізький будівельний фаховий коледж.

3. Зобов`язати Фізичну особу-підприємця Шепеля Юрія Івановича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) повернути Міністерству освіти і науки України (01135, м. Київ, пр. Перемоги, 10, ідентифікаційних код 38621185) в особі балансоутримувача Державного вищого навчального закладу Запорізький будівельний фаховий коледж (69019, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 43, ідентифікаційний код юридичної особи 01242892) нерухоме майно 4, 5, 20, загальною площею 209,3 кв.м, першого поверху будівлі (літ. Б), яке розташоване за адресою м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, 43.

4. Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (49000, м. Дніпро, вул. Центральна, буд. 6, ідентифікаційний код юридичної особи 42767945) на користь Запорізької обласної прокуратури в особі Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області (69035, м. Запоріжжя, вул. Якова Новицького, 5, ідентифікаційний код 02909973, на розрахунковий рахунок № UА438201720343180001000000271, код класифікації видатків бюджету - 2800, відкритий в Державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, отримувач: Запорізька обласна прокуратура, ідентифікаційний код 02909973 кошти, витрачені у 2023 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави в розмірі 1 342 (одна тисяча триста сорок дві) грн 00 коп.

5. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Шепеля Юрія Івановича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Запорізької обласної прокуратури в особі Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області (69035, м. Запоріжжя, вул. Якова Новицького, 5, ідентифікаційний код 02909973, на розрахунковий рахунок № UА438201720343180001000000271, код класифікації видатків бюджету - 2800, відкритий в Державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, отримувач: Запорізька обласна прокуратура, ідентифікаційний код 02909973 кошти, витрачені у 2023 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави в розмірі 4 026 (чотири тисячі двадцять шість) грн 00коп.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення складено та підписано 26.01.2024.

Суддя І.В. Давиденко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.