Рішення

від 24.01.2024 по справі 920/1302/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24.01.2024м. СумиСправа № 920/1302/23

Господарський суд Сумської області у складі судді Вдовенко Д.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників за наявними матеріалами справу № 920/1302/23

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Адамантінвест» (просп. Перемоги, буд. 105, м. Суми, 40020),

до відповідача Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ),

про стягнення 67 140 грн 27 коп.,

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача 67 140 грн 27 коп., в тому числі 49 300 грн 00 коп. попередньої оплати за непоставлений товар, 15 684 грн 15 коп. пені, 1130 грн 95 коп. інфляційних втрат, 1025 грн 17 коп. 3% річних відповідно до договору поставки № 42.21 від 16.12.2021, укладеного між сторонами. Також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати (витрати по сплаті судового збору в сумі 2684 грн 00 коп., витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн 00 коп.).

Ухвалою від 22.11.2023 Господарський суд Сумської області прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 920/1302/23, визначив, що справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами; надав відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву; надав позивачу семиденний строк з дня отримання відзиву на позовну заяву для подання відповіді на відзив; надав відповідачу семиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення.

Згідно зі ст. 252 ГПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

За приписами ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Ухвала про відкриття провадження у справі від 22.11.2023, що була надіслана відповідачу за адресою місцезнаходження, повернута до суду 27.11.2023 з відміткою пошти "адресат відсутній за вказаною адресою".

Згідно з ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Пунктом 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Станом на 24.01.2024 відповідач відзиву на позовну заяву, будь-яких клопотань чи заяв не подав.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов таких висновків.

16.12.2021 між сторонами укладений договір поставки № 42.21 за умовами якого в порядку та строки, визначені договором відповідач зобов`язується передати у власність позивача, а позивач зобов`язується прийняти й оплатити майно (далі-товар), перелік і кількість якого вказані в специфікаціях, рахунках та видаткових накладних (п. 1.1. договору).

Згідно з п. 2.1. договору ціна договору визначається сумарною вартістю товару, згідно зі специфікаціями, рахунками.

Відповідно до п. 2.3. договору умови оплати 100% передоплата, якщо інше не зазначено у відповідних специфікаціях. Оплата проводиться на підставі рахунків, які направлені покупцю на e-mail.

За умовами пункту 3.2. договору поставка партії товару здійснюється протягом 30 робочих днів з дати проведення попередньої оплати на умовах FCA склад постачальника, м. Суми, якщо інше не зазначено у специфікації/додатку, що є невід`ємною частиною договору.

При тлумаченні умов поставки мають силу Міжнародні правила тлумачення торгових термінів «Incoterms» у редакції 2010 року (п. 3.3. договору).

Договір набуває чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін, а також проставляння печаток сторін (при наявності). Сторони дійшли згоди, що строк дії договору встановлюється від дати підписання сторонами договору та до 31 грудня 2023 року, у частині гарантійного зобов`язання - до закінчення гарантійного строку, а в частині оплати за договором, сплати штрафних санкцій або відшкодування збитків до моменту оплати. В подальшому у разі відсутності заяви будь-якої із сторін про припинення або зміну умов договору протягом 30 (тридцяти) календарних днів до закінчення строку дії, договір вважається продовженим на 1 (один) рік на тих же умовах. У випадку невиконання (неналежного виконання) сторонами (стороною) своїх зобов`язань за договором, строк дії договору продовжується до повного виконання сторонами всіх прийнятих на себе зобов`язань (п. 9.1., 9.2., 9.3., 9.4.).

Відповідно до матеріалів справи 16.12.2021 відповідач виставив позивачу рахунок № 42.21 від 16.12.2021 на оплату товару вартістю 49 300 грн.

Згідно з платіжними інструкціями № 2162 від 21.12.2021, № 2235 від 28.01.2022, № 2726 від 25.11.2022, № 2791 від 04.01.2023 та № 2862 від 03.02.2023 позивач перерахував відповідачу 49 300 грн. згідно з виставленим розрахунком №42.21 від 16.12.2021.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що відповідач не виконав договірних зобов`язань щодо поставки товару на суму 49 300 грн 00 коп. у погоджені сторонами строки, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача перераховані як попередня оплата грошові кошти.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 526, 629 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов`язання не допускається; договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами ст. 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. У разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Згідно зі ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Визначене частиною другою статті 693 ЦК України право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати за своїм змістом є правом покупця на односторонню відмову від зобов`язання, внаслідок якої припиняється зобов`язання продавця перед покупцем з поставки товару.

Суд встановив, що факт виконання позивачем договірних зобов`язань щодо попередньої оплати товару за договором на підставі виставленого відповідачем рахунку підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними інструкціями.

Докази поставки відповідачем позивачу товару протягом 30 робочих днів з дати проведення попередньої оплати в матеріалах справи відсутні, відповідачем такі докази не подані.

Оскільки відповідач не виконав договірних зобов`язань щодо поставки товару у встановлений договором строк, суд вважає правомірною та обґрунтованою вимогу позивача про повернення суми попередньої оплати, що за своїм змістом є правом покупця на односторонню відмову від зобов`язання, задовольняє позов про стягнення з відповідача на користь позивача 49 300 грн 00 коп.

Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена в постанові від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України. Зобов`язання у відповідача (постачальника, продавця) повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) виникає з наступного дня після спливу строку поставки відповідно до частини другої статті 693 ЦК України та частини першої статті 530 ЦК України.

Відповідно до розрахунку позивача, відповідачу нараховані 3% річних в сумі 1025 грн 17 коп., інфляційне збільшення суми боргу в розмірі 1130 грн 95 коп. виходячи з суми попередньої оплати, на яку товар не був поставлений, за період з 06.03.2023 до 13.11.2023.

Перевіривши розрахунок позивача, суд встановив, що позивачем невірно визначено початок періоду прострочення, зокрема за умовами договору відповідач зобов`язався поставити товар протягом 30 робочих днів з дати проведення попередньої оплати (з урахуванням повної попередньої оплати товару станом на 03.02.2023, строк поставки - до 17.03.2023 включно), тому обов`язок з повернення попередньої оплати виник у відповідача з 18.03.2023.

За цих обставин, враховуючи факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань щодо поставки товару, неповернення відповідачем позивачу суми попередньої оплати, у зв`язку з не поставкою товару, суд вважає правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача 976 грн 55 коп. 3% річних та 385 грн 67 коп. інфляційного збільшення суми боргу (за період з 18.03.2023 до 13.11.2023, виходячи з суми попередньої оплати, на яку товар не був поставлений - 49 300 грн).

У задоволенні позову в іншій частині щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 48 грн 62 коп., інфляційного збільшення суми боргу в розмірі 745 грн 28 коп. суд відмовляє за їх необґрунтованістю.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Видами забезпечення виконання зобов`язання за змістом положень частини 2 статті 546 Цивільного кодексу України є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною 2 цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов`язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 Цивільного кодексу України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов`язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.

Сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення не грошового зобов`язання у відсотках до суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв`язку з простроченням зобов`язання.

Застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, є можливим, оскільки суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечити виконання господарських зобов`язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання таких зобов`язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки за невиконання грошового зобов`язання.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17.09.2020 у справі N 922/3548/19.

Пунктом 6.3. договору визначено, що при порушенні пункту 3.2. договору, в якому визначений строк поставки товару, постачальник сплачує на користь покупця неустойку у розмірі 0,5% від суми непоставленої в строк продукції за кожен день прострочення.

Згідно з поданим розрахунком, за несвоєчасну поставку товару позивач нарахував відповідачу пеню в сумі 15 684 грн 15 коп., виходячи з вартості оплаченого товару, що не був поставлений, за період з 06.03.2023 до 13.11.2023, за бажанням позивача - в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Перевіривши розрахунок позивача, суд встановив, що позивачем невірно визначено початок періоду прострочення поставки товару, зокрема за умовами договору відповідач зобов`язався поставити товар протягом 30 робочих днів з дати проведення попередньої оплати (з урахуванням повної попередньої оплати товару станом на 03.02.2023, строк поставки - до 17.03.2023 включно), тому прострочення поставки товару почалося з 18.03.2023.

Також суд зазначає, що за змістом положень частин четвертої і шостої статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 16.12.2021 у справі № 925/1386/19, приписами частини 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено період часу, за який нараховується пеня, і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане. Водночас, хоча законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього строку, але такий строк, з урахуванням положень статей 251, 252 Цивільного кодексу України має бути визначений. При цьому перебіг вказаного строку починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок перебігу такого строку не може бути змінений за згодою сторін.

Згідно зі ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Статтею 252 ЦК України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

У постанові від 20.08.2021 у справі №910/13575/20 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, уточнюючи правову позицію Верховного Суду щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України, зазначив, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду відхилив доводи заявника касаційної скарги про необхідність врахування правової позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 10.09.2020 у справі № 916/1777/19, оскільки дійшов висновку про відсутність підстав для відступлення від висновків, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.11.2019 у справі № 904/1148/19 та від 12.12.2019 у справі № 911/634/19 та уточнив правову позицію Верховного Суду щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України.

З урахуванням положень ст. 251, 252 ЦК України, суд встановив, що п. 6.3. договору не містять ні іншого строку, відмінного від встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати, ні зазначення "до дати фактичного виконання", тощо.

Умова, передбачена цим пунктом договору ("за кожен день прострочення"), не є такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України.

За викладених обставин, суд вважає правомірним нарахування пені протягом шести місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України за період з 18.03.2023 до 17.09.2023. За вказаний період, виходячи з вартості непоставленого товару, в межах визначеного позивачем до стягнення розміру пені (подвійна облікова ставка НБУ), пеня складає 11988 грн. 68 коп.

Враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань щодо поставки товару, суд вважає правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача 11 988 грн 68 коп. пені.

У задоволенні позову в іншій частині, щодо стягнення з відповідача пені в сумі 3 695 грн 47 коп., суд відмовляє за їх необґрунтованістю.

Розрахунки перевірені судом за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій на сайті https://ips.ligazakon.net/calculator/ff; результати долучені до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 цього Кодексу).

Відповідно до ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Беручи до уваги принцип співмірності, слід пам`ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.

У такому випадку суд, керуючись ч. 5-7, 9 ст. 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Відповідні висновки викладені у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 № 922/445/19.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд встановив, що факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката у справі № 920/1302/23 в сумі 10000 грн 00 коп. підтверджується договором про надання правової/правничої допомоги № 30/2023 від 01.11.2023, платіжною інструкцією № 02/11/2023 від 02.11.2023, ордером серії ВМ № 1003658 від 01.11.2023.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, керуючись принципами справедливості та пропорційності, суд дійшов висновку про часткову відмову позивачу у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу (в сумі 3000 грн 00 коп.), з урахуванням таких критеріїв, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, завищення розміру вартості послуг адвоката щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи. Враховуючи предмет та ціну спору, обсяг доказів, ця справа не є складною для адвоката, який за своїм правовим статусом має достатню правову кваліфікацію. Спірні правовідносини регулюється нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають. Справа розглянута судом у порядку спрощеного позовного провадження.

Суд вважає, що у спірних правовідносинах обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, зважаючи на складність справи, є розмір витрат позивача на оплату послуг адвоката в сумі 7 000 грн 00 коп.

Суд зазначає про відсутність втручання суду в договірні відносини позивача з адвокатом за укладеним договором, позаяк обов`язок виконання прав і обов`язків за цим договором не змінюється і не припиняється у зв`язку з покладенням судом судових витрат на правничу допомогу на відповідача не в повній сумі, про яку домовились позивач та адвокат (постанови Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 910/20792/20, від 14.06.2022 у справі №904/4876/21, від 22.06.2022 у справі №904/7334/21, від 30.05.2022 у справі №904/7347/21).

Відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України на відповідача покладаються витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 2684 грн 00 коп., відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України на відповідача покладаються витрати позивача на професійну правничу допомогу в сумі 7000 грн 00 коп.

Керуючись ст. ст. 2, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Адамантінвест» (просп. Перемоги, буд. 105, м. Суми, 40020, код ЄДРПОУ 42049682) 49 300 грн 00 коп. попередньої оплати, 11988 грн 68 коп. пені, 976 грн 55 коп. 3% річних, 385 грн 67 коп. інфляційних втрат, 2684 грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору, 7000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

3.У задоволенні позову в іншій частині - відмовити.

4.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5.Відповідно до ст. ст. 241, 256, 257 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Північного апеляційного господарського суду.

Повне рішення складене та підписане суддею 30.01.2024.

СуддяД. В. Вдовенко