Рішення

від 24.01.2024 по справі 740/3431/23

НІЖИНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 740/3431/23

Провадження № 2/740/77/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 січня 2024 року м.Ніжин

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області у складі:

головуючої судді Гагаріної Т.О.,

за участі секретаря судового засідання Філоненко О.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Куц Л.О. ,

представника відповідача адвоката Куровського В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Ніжині цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Ніжинського міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді, про стягнення компенсації за невикористану відпустку та стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні,

встановив:

позивач звернулася до суду з вищезазначеним позовом, в якому просила визнати протиправною бездіяльність Ніжинського міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді щодо не нарахування та невиплати їй компенсації за невикористану щорічну відпустку у сумі 119, 26 грн та середній заробіток за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку у розмірі 94 941 грн, які просила стягнути. Також просилана її користь сятягнути компенсацію 10 000 грн у відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначила, що19.06.1998 її було прийнято на роботу в Ніжинський міський центр соціальних служб для молоді на посаду провідного спеціаліста, головного бухгалтера. У період з 2003 по 01.11.2004 вона перебувала у декретній відпустці та у відпустці по догляду за дитиною. 01.11.2004 вона повернулася на роботу, і згідно наказу № 33-01 її було переведено на посаду головного спеціаліста, головного бухгалтера.

Розпорядження Ніжинського міського голови від 10.01.2005 № 3 «Про заходи щодо вдосконалення соціальної роботи із сім`ями, дітьми та молоддю» Ніжинський міський центр соціальних служб для молоді було перейменовано в Ніжинський міський центр соціальних служб для сім''ї, дітей та молоді.

Наказом №3-01 від 31.01.2005, виданого Ніжинським міським центром соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді, її було звільнено з 01.02.2005 за згодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпП України.

При звільненні їй не була нарахована та виплачена компенсація за 8 днів невикористаної відпустки у розмірі 119,26 грн.

Щодо розрахунку компенсації за невикористані дні відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач зазначила наступне.

Суми для розрахунку нею взяті з довідки №01-23/1067 від 30.10.2017 про розмір заробітної плати. Розрахунок: 459,50 +459,50 + 422,67 1341,67 грн: 90 днів = 14,91 грн - середній заробіток для розрахунку відпускних. 14,91 грн х 8 днів невикористаної відпустки = 119,26 грн

Крім того, оскільки з дня звільнення відповідач не сплатив позивачу заробітну плату, то відповідно до ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З урахуванням викладеного, їй не сплачено середній заробіток за весь час затримки, а саме за період з 01.02.2005 до 02.06.2023, що складає 4521 робочих днів, тому сума, яку слід стягнути складає: 21,00 грн середньоденної заробітної плати х 4521 роб.дні = 94941,00 грн.

Грудень 2004 - нараховано 459,50 грн - відпрацьовано 23 роб дні;

січень 2005 - нараховано 422,67 грн - відпрацьовано 19 роб.дні.

Всього сума заробітку за 2 останні місяці склала 882,17 грн. відпрацьовано - 42 робочих днів.

Розрахунок: 882,17:42 = 21,00 грн.

Середньоденний заробіток складає 21,00 грн.

В обґрунтування завданої їй моральної шкоди зазначила, що через вищеописану ситуацію вона витратила масу часу на намагання вирішити питання повернення заборгованих їй грошових коштів, написала ряд заяв, понесла витрати на юридичну та інші консультативну допомоги. Вказане негативно вплинуло на її життєвий рівень, через несправедливість по відношенню до неї вона зазнала душевних страждань, вважає що її честь і гідність принижено, оскільки заявлені вимоги законні, а відповідач мав безліч можливостей вирішити проблеми цивілізованим шляхом. Виходячи з вимог розумності та справедливості моральну шкоду вона оцінює у 10000,00 грн.

21.06.2023 від відповідача Ніжинського міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді надійшов відзив, в якому останній просив у задоволенні позову відмовити посилаючись на наступне. Наказом директора центру від 19.06.1998 ОСОБА_1 була прийнята на роботу в Ніжинський міський центр соціальних служб для молоді на посаду провідного спеціаліста, головного бухгалтера. За період роботи з 19.06.1998 по 18.06.2003 нею були використані всі передбачені законодавством для працівників основні щорічні відпустки, (а саме для державних службовців 30 календарних днів), що підтверджується наказами по установі та записами в особовій картці форми № П-2ДС в розділі № 4 Відпустки.

У період з 19.06.2003 по 18.06.2004 ОСОБА_1 працює та використовує належні їй відпуски наступним чином: з 18.11.2003 по 21.03.2004 перебуває у відпустці по вагітності та пологам; з 22.03.2004 по 03.04.2004 - 13 календарних днів основна щорічна відпустка; з 04.04.2004 по 13.04.2004 - 10 календарних днів додаткова оплачувана відпустка у зв`язку з навчанням; з 14.04.2004 по 30.04.2004 - 17 календарних днів основної щорічної відпустки; з 01.05.2004 відпустка для догляду за дитиною до досягнення 3-річного віку. Тобто, за період роботи 2003-2004 років позивач використала у повному обсязі основну щорічну відпустку, (а саме 30 календарних днів), але при цьому не відпрацювала повністю робочий рік, оскільки з 01.05.2004 вона перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Отже, за період роботи 2003-2004 років, позивач мала право лише на 26 календарних днів основної щорічної відпустки, пропорційно до відпрацьованого часу, оскільки період перебування працівниці у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею 3-х років не зараховується до стажу роботи, який дає право на щорічну основну відпустку згідно абзацу 2 ст.181 КЗпП.

Наступний період з 19.06.2004 по 31.01.2005 ОСОБА_1 відпрацювала 3 місяці з 01.11.2004 по 31.01.2005. За відпрацьований час вона має право на 8 календарних днів основної щорічної відпустки. При звільненні, позивач ОСОБА_3 , як головний спеціаліст, головний бухгалтер установи, повинна була вирахувати із своїх розрахункових коштів суму у розмірі 55 грн за 4 календарних дні основної щорічної відпустки використаної наперед за період роботи з 19.06.2003 по 18.06.2004, а також нарахувати собі компенсацію у сумі 110 грн за 8 календарних днів невикористаної щорічної відпустки пропорційно до відпрацьованого часу, оскільки на той час в центрі соціальних служб для молоді не було інших працівників, згідно штатного розпису установи, які б могли здійснювати такі бухгалтерські розрахунки.

В даному випадку, позивачем ОСОБА_1 грошова компенсація не була виплачена, оскільки не була нарахована нею ж самою, як головним бухгалтером установи при звільненні, що входить її до основних завдань та обо`язків згідно посадової інструкції головного бухгалтера.

При звільненні, позивач ОСОБА_1 отримала розрахункові кошти і спору між колишнім працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум до цього часу не виникало.

Зазначає, що у позовній заяві не вказано коли саме позивач дізналася про порушення свого права, щодо не виплати компенсації за невикористану відпустку і яким саме чином вона намагалася вирішити це питання з адміністрацією установи. Звернень до профспілкового комітету центру для захисту своїх прав чи заяв з метою створення комісії з трудових спорів для вирішення даного питання до Ніжинського міського центру соціальних служб Ніжинської міської ради не надходило. Якщо позивач знала про порушення свого права на виплату компенсації за невикористану відпустку і 18 років замовчувала даний факт, на їхню думку вона зловживання процесуальними правами.

23.06.2023 від відповідача надійшло клопотання про застосування строків позовної давності в якому просить застосувати позовну давність та відмовити у позові.

30.06.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив в якій зазначає, що вона зверталася до центру, що підтверджується листом відповідача за № 01-23/223 від 15.03.2016 на її ім`я, яким надано належним чином завірена копія наказу від 31 січня 2005 року № 3-01 «Про звільнення» та довідкою про доходи за № 01-23/1067 від 30.11.2017 за період з 01.11.2004 по 01.02.2005 загальною сумою 1341,67 грн. Зазначає, що розрахунки здійснені нею відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», спірні правовідносини врегульовано Законом України «Про відпустки» та Кодексом законів про працю України, а тому її вимоги є законними та обґрунтованими.

Позивач у судовому засіданні підтримала доводи викладені у позові.

Відповідач у судовому засіданні заперечив проти задовлення позову пославшись на доводи викладені у віздиві.

Представник відповідача - адвокат Куровський В.В. послався на необґрунтованість та недоведеність позовних вимог, оскільки позивачем не надано будь-яких доказів обставин викладених у ньому.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, вивчивши та дослідивши матеріали справи, давши оцінку зібраним доказам, суд приходить до наступного висновку.

Згідно з вимогами ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що згідно трудової книжки ОСОБА_4 наказом №16 від 19.06.1998 була призначена на посаду посаду провідного спеціаліста, головного бухгалтера в Ніжинський міський центр соціальних служб для молоді (а.с.11).

Наказом Ніжинського міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді Ніжинської міської ради від 31.01.2005 № 3-01 ОСОБА_5 звільнено з посади головного спеціаліста-головного бухгалтера 01.02.2005 за згодою сторін (п.1 ст.36 КЗпП України) (а.с.18).

Розпорядження Ніжинського міського голови від 10.01.2005 № 3 «Про заходи щодо вдосконалення соціальної роботи із сім`ями, дітьми та молоддю» Ніжинський міський центр соціальних служб для молоді було перейменовано в Ніжинський міський центр соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді (а.с.14).

Копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 05.10.2006 підтверджується зміна прізвища позивача з ОСОБА_6 на ОСОБА_7 (а.с.13).

На звернення позивача Ніжинським міським центром соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді виконавчого комітету Ніжинської міської ради 30.10.2017 надіслано позивачу довідку №01-23/1067 про отриманий сукупний дохід за період з 01.11.2004 по 01.02.2005. Згідно довідки позивачу виплачено загальну суму 1341, 67 грн (а.с.19).

На виконання ухвали суду Ніжинський міський центр соціальних служб надав довідку про відпустки ОСОБА_8 , з якої вбачається, що остання перебувала у відпустці:

у період з 19.07.1999 по 18.08.1999 - кількість днів на які має право 30, використано 31, Наказ №11 від 28.06.1999;

у період з 28.06.2000 по 28.07.2000 - кількість днів на які має право 30, використано 31, Наказ №11 від 26.06.2000;

у період з 16.07.2001 по 14.06.2001 - кількість днів на які має право 30, використано 30, Наказ №22 від 12.07.2001;

у період з 05.08.2002 по 04.09.2002 - кількість днів на які має право 30, використано 31, Наказ №21 від 02.08.2002;

у період з 02.06.2003 по 04.07.2003 - кількість днів на які має право 30, використано 33, Наказ №20 від 27.05.2003;

за період роботи з 19.06.2003 по 19.06.2004 перебувала у відпустці у період з 22.03.2004 по 03.04.2004 - кількість днів на які має право 26, використано 13, Наказ №07-01 від 12.03.2004 та у період з 14.04.2004 по 30.04.2004 17 днів, Наказ №9-01 від 20.03.2004.

Вказана довідка не містить відомостей про відпустку ОСОБА_1 за період роботи з 19.06.2004 по 31.01.2005, тобто кількість днів на які вона має право та кількість використаних днів.

Згідно зі ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст.45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Закон України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Згідно зі ст.4 Закону «Про відпутски» установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (ст.6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст.7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст.8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (ст.ст. 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (ст.16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (ст.16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (ст.17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (ст.18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (ст.18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (ст.19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (ст.ст. 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (ч.1 ст.24 ЗУ «Про відпустки»).

Аналогічні положення містяться в ч.1 ст.83 КЗпП України.

Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Вищезазначене вказує на те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначила, що їй невиплачена компенсація за невикористані дні відпустки: 8 календарних днів за період роботи з 01.11.2004 по 31.01.2005.

Згідно ст.57 Закону України «Про державну службу» державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

Частиною 6 ст.10 ЗУ «Про відпустки» визначено, що у разі надання працівникові зазначених щорічних відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу, за винятком випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті.

Оскільки ОСОБА_1 приступила до роботи 01.11.2004, то суд враховує це та в межах позовних вимог визначає, що за період з 01.11.2004 по 31.01.2005 вона має право на 8 календарних дні щорічної основної відпустки (пропорційно фактично відпрацьованому часу за цей період).

Отже загальна кількість днів щорічної основної відпустки позивача за період роботи з 01.11.2004 по 31.01.2005 становить 8 днів.

Відповідач у відзиві на позовну заяву фактично не заперечував, що позивач у період з 19.06.2004 по 31.01.2005 відпрацювала 3 місяці, а саме з 01.11.2004 по 31.01.2005 та за відпрацьований час вона має право на 8 календарних днів основної щорічної відпустки. При цьому інформацію про виплачену компенсацію за невикористану відпустку за час роботи в управлінні суду надано не було.

Оскільки обов'язок доведення дотримання вимог трудового законодавства покладено на роботодавця і саме останній має надати суду належні й допустимі докази на спростування доводів позивача, але таких доказів суду не надано, тому суд виходить із того, що позивач не використав своє право на основну щорічну відпустку за період роботи з 01.11.2004 по 31.01.2005.

За змістом ч.1 ст.83 КЗпП України, ч.1 ст.24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Таким чином, відповідач у день звільнення ОСОБА_1 зобов'язаний був провести повний розрахунок, у тому числі й виплатити грошову компенсацію за 8 днів невикористаної нею щорічної відпустки.

Визначаючи розмір компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, суд виходить з наступного.

За змістом п. 2, 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. При обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати враховуються у тому місяці, за який вони нараховані та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Таким чином, при розрахунку середньої заробітної плати для виплати компенсації ОСОБА_1 за невикористані відпустки суд виходить із розміру її заробітної плати за останні 3 календарних місяців роботи, що передують виплаті компенсації за не використані відпустки, тобто з 01.11.2004 по 31.01.2005 включно, що становить 1341,67 грн. Такий розмір підтверджується довідкою відповідача.

Отже, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 14,91 грн (1341,67 грн/90 днів).

Таким чином, грошова компенсація за невикористані ОСОБА_1 8 днів щорічної відпустки становить 14,91 грн х 8 днів = 119 грн 26 коп.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку виникають передбачені ст.117 КЗпП України правові підстави для застосування матеріальної відповідальності.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Втім, встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Необхідно також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у таких відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) зазначила, що відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, що, зокрема, вимагає ч.3 ст.13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим стосовно роботодавця, а також стосовно третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру застосовуваного судом заходу відповідальності може призводити до об`єктивно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване також на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані передусім не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до ч.1 ст.9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу матеріальної відповідальності роботодавця, передбаченої ст.117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті насамперед відповідає стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення зазвичай ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (ст.ст. 549-552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч.3 ст.551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (ч.1 ст.624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України.

Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 27.04.2016 у справі № 6- 113цс16, зазначивши, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Вирішуючи вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, враховуючи визначені ВП ВС критерії, суд враховує, що вона працювала на посаді головного спеціаліста, головного бухгалтера установи, і саме до її обов'язків входило вирішення питань, пов'язаних зокрема й щодо своєчасного нарахування та здійснення виплат за відпустки, а тому могла організувати та проконтролювати проведення з розрахунку при звільненні,

Крім того, позивач тривалий час не зверталася до суду із позовом про стягнення заборгованості, надані до позовної заяви матеріали свідчать про те, що вперше із заявою про видачу довідки про заробітну плату та копії наказу ОСОБА_1 звернулася до відповідача лише березні 2016 року.

Враховуючи баланс інтересів позивача як найманого працівника, а також відповідача як роботодавця, суд вважає за необхідне зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 94 941 грн до 2 146, 68 грн (18 років х 119,26).

Згідно зі ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У відповідності до роз'яснень п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України розмір «Про відшкодування моральної шкоди», відшкодування моральної (немайнової) шкоди зокрема в частині, що стосується предмету спору, суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Судом встановлено, що роботодавцем було порушено трудові права позивача, що призвело до моральних страждань, які виразилися в моральних та фізичних стражданнях, які внесли негативні зміни у її життя. Вона була змушена змінити організацію свого життя з метою знаходження часу та можливостей для тривалого захисту порушеного права, зверненням за правовою допомогою до адвоката та до суду для оскарження незаконних дій відповідача. Тому, враховуючи розмір такої заборгованості та його значення для позивача, відсутність добровільного відшкодування, у зв'язку із чим позивач змушений захищати свої інтереси в судах, виходячи із вимог розумності, справедливості і достатності суд вважає, що розмір моральної шкоди слід визначити в сумі 500 грн.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду України від 01.07.2015 (провадження № 6-116цс15) та від 06.04.2016 (провадження № 6-409цс16), невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням. Отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та дата фактичного проведення з ним остаточного розрахунку.

Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.

Частиною 1 ст.233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Разом із цим, частиною другою цієї статті встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України.

Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст.233 КЗпП України, ст.ст. 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь яким-строком.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другої статті 233 Кодексу, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Отже, аналіз наведених норм чинного законодавства з урахуванням положень Рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 дає підстави для висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плаги, яка включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

До «усіх виплат» (заробітна плата, виплата вихідної допомоги, інші виплати) також належить і компенсація за невикористані дні відпустки (що є предметом позовних вимог).

У постанові Верховного Суду від 04.04.2023 по справі № 640/8348/21 суд дійшов висновку, що поняття «оплата праці» і «заробітна плата», які використовуються у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір у цій справі в частині вимог стосується ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, па яку працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством (є належною працівнику заробітною платою), охоплюється застосованим у ч.2 ст.233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці», у зв'язку з чим, не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про її нарахування та стягнення.

Тому спір в частині вимог ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, на яку працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством (є належною працівнику заробітною платою), охоплюється застосованим у ч.2 ст.233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці», у зв'язку з чим не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про її нарахування та стягнення.

Відповідну позицію Верховний Суд висловив у постанові від 04.04.2023 у справі № 640/8348/21.

Встановлений ст.223 КЗпП України строк звернення до суду застосовується незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цього строку, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Оскільки судом установлено, що відповідач не надав належних та допустимих доказів виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані нею дні щорічної відпустки, то суд вважає, що позивач не пропустила строк звернення до суду з цим позовом.

Європейський суд з прав людини вказав, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи («Проніна проти України», № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18.07.2006).

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази з урахуванням ст.89 ЦПК України, згідно з якою жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач при зверненні до суду з вимогою про стягнення компенсації за невикористану відпустку була звільнена від сплати судового збору, тому згідно ч.2 ст.141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за вимоги про стягнення стягнення компенсації за невикористану відпустку у розмірі 25,55 грн виходячи з того, що вимоги позивача задоволено судом на 2,38 % (2265,94:95 060,26 х 100).

З урахуванням приписів п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України, понесені позивачем судові витрати з оплати судового збору за вимогу про стягнення моральної шкоди підлягають відшкодуванню пропорційно розміру задоволених вимог, а саме: 53,68 грн (1073,60 х 5 %), виходячи з того, що вимоги позивача задоволено судом на 5 % (500:10 000 х 100).

На підставі викладеного та керуючись ст.2, 4, 12, 13, 81, 89, 141, 223, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

позовні вимоги ОСОБА_1 до Ніжинського міського центру соціальних служб для сім`ї дітей та молоді задовольнити частково.

Стягнути з Ніжинського міського центру соціальних служб для сім`ї дітей та молоді на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану щорічну відпустку у сумі 119 (сто дев`ятнадцять) грн 26 коп. та середній заробіток за час затримки виплати компенсації невикористану щорічну відпустку за розрахунку при звільненні у сумі 2 146 грн (дві тисячі сто сорок шість) грн. 68 коп.

Стягнути з Ніжинського міського центру соціальних служб для сім`ї дітей та молоді на користь ОСОБА_1 500 (п`ятсот ) грн компенсацію моральної шкоди.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Ніжинського міського центру соціальних служб для сім`ї дітей та молоді на користь ОСОБА_1 53 (п`ятдесят три) грн. 68 коп. судового збору.

Стягнути з Ніжинського міського центру соціальних служб для сім`ї дітей та молоді на користь держави 2 (дві) грн 38 коп. судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони:

Позивач ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач Ніжинський міський центр соціальних служб для сім`ї дітей та молоді, адреса: Чернігівська область, м. Ніжин, вул. Об`їжджа, буд.20, ЄДРПОУ 24835904.

Повний текст рішення суду складений 30.01.2024.

Суддя Т.О.Гагаріна