Постанова

від 26.08.2024 по справі 740/3431/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

26 серпня 2024 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 740/3431/23

Головуючий у першій інстанції Гагаріна Т. О.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/558/24

Суд у складі:

головуючого - судді Євстафіїва О.К.,

суддів: Скрипки А.А., Шарапової О.Л.,

за участю секретаря Зеляк Ю.Г.,

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: Ніжинський міський центр соціальних служб Ніжинської міської ради Чернігівської області,

особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_1 ,

на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 24 січня 2024 року; час, місце ухвалення і дата складання повного його тексту: 30.01.2024, м. Ніжин,

в с т а н о в и в:

У червні 2023 р. ОСОБА_1 звернулася з позовом до Ніжинського міського центру соціальних служб Ніжинської міської ради Чернігівської області (далі за текстом - Ніжинський міський центр соціальних служб), в якому просила:

- визнати протиправним ненарахування та невиплату їй Ніжинським міським центром соціальних служб компенсації за невикористану щорічну відпустку у сумі 119 грн 26 коп. (без утримання обов`язкових платежів та зборів) і середнього заробітку за час затримки виплати цієї компенсації у сумі 94941 грн 00 коп. (без утримання обов`язкових платежів та зборів) та стягти на її користь зазначені суми заборгованості;

- стягти відшкодування моральної шкоди в сумі 10000 грн 00 коп. (без утримання обов`язкових платежів та зборів).

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що ОСОБА_1 з 19.06.1998 працювала на посаді провідного спеціаліста - головного бухгалтера Ніжинського міського центру соціальних служб для молоді. Розпорядженням Ніжинського міського голови від 10.01.2005 № 3 «Про заходи щодо вдосконалення соціальної роботи із сім`ями, дітьми та молоддю» Ніжинський міський центр соціальних служб для молоді перейменовано у Ніжинський міський центр соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді. З 2003 р. по 01.11.2004 позивач перебувала у декретній відпустці та у відпустці по догляду за дитиною. 01.11.2004 вона повернулася на роботу, і згідно з наказом відповідача № 33-01 її переведено на посаду головного спеціаліста, головного бухгалтера. Наказом № 3-01 від 31.01.2005 її звільнено на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України, за згодою сторін. При звільненні ОСОБА_1 не нараховано й не виплачено компенсацію за 8 днів невикористаної відпустки у розмірі 119 грн 26 коп., що слідує з наданої відповідачем довідки про доходи № 01-23/1067 від 30.10.2017, на підставі якої позивачем проведено такий розрахунок: 459 грн 50 коп. + 459 грн 50 коп. + 422 грн 67 коп. = 1341 грн 67 коп.: 90 днів = 14 грн 91 коп. х 8 днів невикористаної відпустки = 119 грн 26 коп. Середній заробіток за весь час затримки з 01.02.2005 по 02.06.2023 за 4521 робочих днів: 21 грн 00 коп. - середньоденна заробітна плата х 4521 робочий день = 94941 грн 00 коп. (без утримання обов`язкових платежів та зборів). ОСОБА_1 витратила багато часу на намагання повернути заборговані їй кошти, понесла витрати на юридичну та іншу консультативну допомогу, що негативно вплинуло на її життєвий рівень; несправедливість відносно неї спричинила душевні страждання; її честь і гідність принижено, оскільки заявлені ОСОБА_1 вимоги законні і відповідач мав безліч можливостей вирішити проблеми цивілізованим шляхом. Виходячи з вимог розумності та справедливості, моральну шкоду позивач оцінює у 10000,00 грн.

Оскаржуваним рішенням позов задоволено частково й стягнуто з відповідача на користь позивача: компенсацію за невикористану щорічну відпустку у сумі 119 грн 26 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 2146 грн грн 68 коп., компенсацію моральної шкоди в сумі 500 грн 00 коп. і відшкодування судового збору в сумі 53 грн 68 коп. Ухвалюючи його, суд виходив з того, що:

- невиплачена у день звільнення позивачеві компенсація за невикористану щорічну відпустку становить 119 грн 26 коп., що фактично не заперечується відповідачем у відзиві на позов;

- розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 визначено в сумі 2146 грн 68 коп. з урахуванням того, що остання тривалий час не зверталася до суду з позовом, що вперше із заявою про видачу довідки про заробітну плату та копії наказу вона звернулася лише у березні 2016 р. та що остання працювала на посаді головного спеціаліста - головного бухгалтера, а тому могла організувати й проконтролювати проведення з нею розрахунку при звільненні;

- відповідачем порушено трудові права позивача, що призвело до моральних та фізичних страждань, які внесли негативні зміни у життя останньої: вона була змушена вишукувати час та можливості для захисту порушеного права, зокрема звертатися за правовою допомогою до адвоката й суду. Тож враховуючи розмір заборгованості та її значення для позивача, відсутність добровільності її відшкодування, виходячи із вимог розумності, справедливості і достатності, суд визначив розмір відшкодування позивачеві моральної шкоди в сумі 500 грн 00 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати вказане рішення в частині стягнення компенсації за невикористану відпустку, за затримку розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди й ухвалити рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Доводи скарги зводяться до такого:

- суд І інстанції не врахував, що наприкінці січня 2005 р. ОСОБА_1 була тимчасово непрацездатна, у зв`язку з чим вона не могла належним чином виконувати свої основні завдання та посадові обов`язки по нарахуванню заробітної плати, а також по нарахуванню компенсації за невикористану відпустку;

- зменшення судом розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку з нею при звільненні безпідставне;

- відповідно до довідки про доходи № 01-23/1067 від 30.10.2017, грошова сума 1341 грн 67 коп. є нарахованою, а не виплаченою позивачеві після утримання обов`язкових платежів та зборів;

- щодо стягнення моральної шкоди, то на той час (2004-2005 рр.) у зв`язку зі скрутним матеріальним становищем (виплата з затримками державної соціальної допомоги при народженні дитини у розмірі 85 грн щомісячно) та здобуття вищої освіти за контрактом з посеместровою оплатою у сумі 420 грн 00 коп.) ОСОБА_1 , перебуваючи у відпустці по догляду за дитиною, у січні 2005 р. в місцевій газеті «Ніжинський вісник» прочитала об`яву про вакансію головного спеціаліста - головного бухгалтера Ніжинського міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді. На її запитання щодо об`яви відповідачем була надана відповідь: «Пиши заяву про звільнення». Чернігівський обласний центр соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді рекомендував надати відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею 3 років, проти чого відповідач категорично заперечив та не надав її ОСОБА_1 . Душевно страждаючи внаслідок протиправної поведінки відповідача, ОСОБА_1 зазнала приниження честі і гідності як фізична особа, а також постраждала її ділова репутація.

У відзиві на апеляційну скаргу представник Ніжинського міського центру соціальних служб - адвокат Куровський В.В. просить її відхилити, а рішення суду І інстанції залишити без змін (арк. 168-170).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що вона підлягає частковому задоволенню.

У справі встановлено таке.

У трудовій книжці ОСОБА_2 зазначено, що її 19.06.1998 призначено на посаду провідного спеціаліста - головного бухгалтера Ніжинського міського центру соціальних служб для молоді і що 01.11.2004 її переведено на посаду головного спеціаліста - головного бухгалтера Центру (витяг з трудової книжки на арк. 11-12).

Наказом Ніжинського міського центру соціальних служб для молоді № 3-01 від 31.01.2005 ОСОБА_1 звільнено з вищевказаної посади з 01.02.2005 за згодою сторін, за п. 1 ст. 36 КЗпП України (його копія на арк. 35).

Згідно з копією довідки вказаного Центру про доходи № 01-23/1067 від 30.10.2017, ОСОБА_1 нараховано заробітну плату: за листопад 2004 р. - 459 грн 50 коп., за грудень 2004 р. 459 грн 50 коп., за січень 2005 р. 422 грн 67 коп., за лютий 2005 р. - 0 грн 00 коп.; а всього 1341 грн 67 коп. (арк. 19).

Відповідно до довідки того ж Центру про відпустки № 01-23/553 від 30.11.2023 (арк. 112-113) і копії особової картки ОСОБА_1 (арк. 136-137), остання перебувала у відпустках:

- за період роботи 19.06.1998 - 19.06.1999: з 19.07.1999 по 18.08.1999; кількість днів, на які вона мала право - 30, використано - 31, підстава: наказ № 11 від 28.06.1999;

- за період роботи 19.06.1999 - 19.06.2000: з 28.06.2000 по 28.07.2000; кількість днів на які вона мала право - 30, використано - 31, підстава: наказ № 11 від 26.06.2000;

- за період роботи 19.06.2000 - 19.06.2001: з 16.07.2001 по 14.06.2001; кількість днів, на які вона мала право - 30, використано - 30, підстава: наказ № 22 від 12.07.2001;

- за період роботи 19.06.2001 - 19.06.2002: з 05.08.2002 по 04.09.2002 - кількість днів, на які вона мала право - 30, використано - 31, підстава: наказ № 21 від 02.08.2002;

- за період роботи 19.06.2002 - 19.06.2003: з 02.06.2003 по 04.07.2003; кількість днів, на які вона мала право - 30, використано - 33, підстава: наказ № 20 від 27.05.2003;

- за період роботи з 19.06.2003 - 19.06.2004: з 22.03.2004 по 03.04.2004; кількість днів на які вона мала право - 26, використано - 13, підстава: наказ № 07-01 від 12.03.2004;

- за період роботи з 19.06.2003 - 19.06.2004: з 14.04.2004 по 30.04.2004, використано - 17, підстава: наказ № 9-01 від 20.03.2004. У цій довідці зазначено, що на дату звільнення ОСОБА_1 відсутні невикористані дні щорічної основної чи додаткової відпустки, розрахунок при звільненні проведено в повному обсязі; довідка складена на підставі особової справи ОСОБА_1 .

Відповідно до розрахунку Ніжинського міського центру соціальних служб компенсації за невикористану відпустку ОСОБА_1 , за період з 19.06.2004 по 31.01.2005 їй належить 8 календарних днів невикористаної відпустки, з яких нею використано 4, тому компенсація останній за невикористані 4 календарні дні відпустки становить 55 грн 00 коп. (арк. 39). Згідно з розрахунком цієї ж компенсації, що міститься у позовній заяві, який проведено на підставі наданої відповідачем довідки від 30.10.2017 № 01-23/1067 (її копія на арк. 19), розмір спірної компенсації становить 119 грн 26 коп. (без утримання обов`язкових платежів та зборів (арк. 3).

Аналізуючи правові норми, що регулюють спірні правовідносини, і надані докази, суд доходить таких висновків.

Згідно з ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Тож оскільки частиною 1 ст. 21 КЗпП України і частиною 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» обов`язок нараховувати й вести облік нарахувань і виплати зарплати покладено на роботодавця, то Ніжинський міський центр соціальних служб у разі заперечення проти задоволення позову повинен його спростувати допустимими доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.

У наказі Ніжинського міського центру соціальних служб № 3-01 від 31.01.2005 про звільнення ОСОБА_1 відсутній припис про виплату їй компенсації, що є предметом спору, і останній її фактично не нараховано й не виплачено.

Наданий суду ОСОБА_1 розрахунок спірної компенсації, з яким погодився суд І інстанції, відповідач у відзиві на апеляційну скаргу не оспорює. Отож апеляційний в порядку ч. 1 ст. 367 ЦПК України не перевіряє правильність висновку місцевого суду про стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за невикористану щорічну відпустку у сумі 119 грн 26 коп.

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виплати вказаної компенсації, апеляційний суд зазначає таке.

Розмір середнього заробітку за затримку остаточного розрахунку позивачем визначено відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабміну України № 100 від 08.02.1995 (з наступними змінами). До того ж ні сам розмір, ні спосіб його обчислення відповідачем не оспорюється.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Про те, що затримка остаточного розрахунку відповідача з позивачем сталася з вини останньої, відповідач не заявляє. Крім того, про таке свідчить відсутність припису у наказі про звільнення позивача про виплату їй компенсації, про яку йдеться.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15 зазначено, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України (п. 87). Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до вказаної статті, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором (підп. 91.1 п. 91); період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум (підп. 91.2 п. 92); ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника (підп. 91.3 п. 91); інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (підп. 91.4 п. 91).

Вирішуючи справу, апеляційний суд виходить з встановлених і зазначених вище розміру простроченої заборгованості, кількості днів невикористаної відпустки, за яку її не сплачено, і купівельної спроможності цієї суми на дату її невиплати, тривалості періоду затримки (прострочення) виплати заборгованості, а також тривалості періоду, протягом якого ОСОБА_1 безпричинно (оскільки протилежне з наявних у справі доказів не випливає) не зверталася до суду з цим позовом. З огляду на такі обставини апеляційний суд доходить висновку про необхідність задоволення заявленої позивачем вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку остаточного розрахунку в сумі 2880 грн 74 коп. (обов`язкові платежі й податки з цієї суми не відраховано).

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, суд виходить з такого.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц орієнтує суди нижчих ланок на те, що визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування такої шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

Суд погоджується з твердженнями ОСОБА_1 про те, що вищеописаними неправомірними діями Ніжинського міського центру соціальних служб їй спричинено порушення звичного способу життя та необхідність докладання додаткових зусиль для його нормалізації. Висновок місцевого суду про необхідність відшкодування позивачеві такої шкоди є вірним. Проте суд неповністю врахував встановлені у справі характер і спосіб завдання ОСОБА_1 моральної шкоди, а також тривалість її перетерплювання. Тож апеляційний суд вважає, що адекватним розміром відшкодування їй цієї шкоди у грошовому виразі є 1500 грн 00 коп.

Отже оскаржуване рішення неповністю відповідає нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Отож воно підлягає відповідній зміні приведенням його у відповідність до вищевикладеного.

В порядку ч. 13 ст. 141 ЦПК України з Ніжинського міського центру соціальних служб на користь ОСОБА_1 належить стягти пропорційно до задоволеної частини позову:

- відшкодування справленого з позовної заяви судового збору в сумі: 1073 грн 60 коп. (арк. 1) х 4,29% = 46 грн 06 коп.;

- відшкодування справленого з апеляційної скарги судового збору в сумі: 1610 грн 40 коп. (арк. 148, 161) х 4,29% = 69 грн 09 коп.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 374, 376 ч. 1 п. 4, 381, 382 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 24 січня 2024 року змінити.

Стягти з Ніжинського міського центру соціальних служб Ніжинської міської ради Чернігівської області на користь ОСОБА_1 119 (сто дев`ятнадцять) грн 26 коп. компенсації за невикористану відпустку (обов`язкові платежі й податки з цієї суми не утримано), середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 2880 (дві тисячі вісімсот вісімдесят) грн 74 коп. (обов`язкові платежі й податки з цієї суми не утримано), 1500 (одну тисячу п`ятсот) грн 00 коп. на відшкодування моральної шкоди та відшкодування судового збору в сумі 46 (сорок шість) грн 06 коп.

Стягти з Ніжинського міського центру соціальних служб Ніжинської міської ради Чернігівської області на користь ОСОБА_1 69 (шістдесят дев`ять) грн 09 коп. відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але вона може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом 30 днів з дня її складення.

Ідентифікаційні дані учасників справи наведено у рішенні суду І інстанції.

Головуючий: Судді: