Рішення

від 30.01.2024 по справі 340/9903/23

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2024 року м. Кропивницький Справа № 340/9903/23

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кармазиної Т.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного (письмового) провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної установи Кропивницький слідчий ізолятор про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправними дії Державної установу Кропивницький слідчий ізолятор, щодо затримки у виплаті компенсації за не отримане речове майно;

- зобов`язати Державну установу Кропивницький слідчий ізолятор здійснити виплату середнього заробітку за весь час затримки (за 6 місяців) виплати компенсації за не отримане речове майно в розмірі 72682 сімдесят дві тисячі шістсот вісімдесят дві грн.) 20коп.

Ухвалою суду від 05.12.2023 відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.15).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилалася на те, що вона проходила службу в Державній установі Кропивницький слідчий ізолятор та була звільнена за власним бажанням. Вказує, що у день звільненні їй не було виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно. Вважаючи таку бездіяльність протиправною, зверталася до суду з позовом. На виконання рішення суду у справі №340/3734/23 відповідачем 16.11.2023 перераховано на її картковий рахунок грошові кошти. Отже, на думку позивача, оскільки відповідач здійснив виплату компенсації за неотримане речове майно лише 16.11.2023, то наявна затримка розрахунку при звільненні та відповідач повинен нести відповідальність, передбачену ст.ст.116, 117 КЗпП України, виплативши позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву відповідно до якого позовні вимоги не визнаються в повному обсязі (а.с.27-31), оскільки 16.11.2023 проведено сплату позивачу компенсації за неотримане речове майно, який не можливо віднести до періоду застосування негативних наслідків, передбачених ст.ст.116, 117 КЗпП України.

Позивачем надана відповідь на відзив, згідно якої вказує, що її доводи, викладені в позовній заяві відповідачем не спростовані (а.с.38-39).

Дослідивши докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.

Судом встановлено, що наказом начальника Державної установи Кропивницький слідчий ізолятор №138/ОС-23 від 28.04.2023 ОСОБА_1 звільнено з 30.04.2023 зі служби на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" (за власним бажанням) (а.с.6).

Згідно інформації комп`ютерної програми Діловодство спеціалізованого суду позивач зверталася до суду із позовом щодо невиплати в день звільнення компенсації за неотримане речове майно та зобов`язання ДУ Кропивницький слідчий ізолятор нарахувати та виплатити їй грошову компенсацію за неотримане речове майно, за цінами, що діють на момент підписання наказу про звільнення.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2023 року по справі № 340/3734/23 вирішено: адміністративний позов задовольнити частково; визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Кропивницький слідчий ізолятор" Міністерства юстиції України щодо не проведення своєчасного та повного розрахунку при звільненні, а саме не виплаті в день звільнення компенсації за не отримане речове майно та одноразової грошової допомоги; зобов`язати Державну установу "Кропивницький слідчий ізолятор" Міністерства юстиції України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (ін.код - НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за не отримане речове майно, що належало до видачі станом на 30.04.2023. В задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Крім того вказаним рішенням суду доводи позивача, стосовно того, що перед звільненням, вона письмово звернулася до керівництва Державної установи "Кропивницький слідчий ізолятор" з заявою про виплату грошової компенсації за не отримане мною речове майно особистого користування, відповідно до п. 2,5 ст. 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" та п.7 ч.1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію", підтверджені належними та допустимими доказами в розумінні норм ст.ст.73, 74 КАС України, оскільки до матеріалів справи долучено зазначену заяву, яка містить відповідну резолюцію.

Згідно з частиною четвертою статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідачем нарахована та виплачена 16.11.2023 позивачу на картковий рахунок грошова компенсація за неотримане речове майно в розмірі 11649,72 грн. про що свідчать виписка з рахунку банку позивача (а.с.8), а також платіжні інструкції №1016 від 15.11.2023, №1015 від 15.11.2023, №1014 від 15.11.2023 (а.с.22-24).

Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо затримки у виплаті компенсації за неотримане речове майно, звернулася до суду з даним позовом.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 23 Закону України від 23.06.2005 № 2713- IV Про Державну кримінально-виконавчу службу України (далі - Закон № 2713- IV) держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.

При цьому, умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати (ч.2 ст.23 Закону України Про Державну кримінально-виконавчу службу України).

Відповідно до ч.5 ст.23 Закону України Про Державну кримінально-виконавчу службу України на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України Про Національну поліцію, а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для поліцейських. На працівників кримінально-виконавчої служби поширюються умови оплати праці, передбачені для працівників Національної поліції, які не мають спеціальних звань, а також Кодекс законів про працю України в тій частині, коли спеціальними нормами не врегульовані відносини спеціальними нормативно-правовими актами.

Особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби мають право на носіння форменого одягу із знаками розрізнення, зразки якого розробляються відповідно до законодавства (ч.5 ст.21 Закону України Про Державну кримінально-виконавчу службу України).

Пунктом 1 Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженого 14.08.2013 Постановою Кабінету Міністрів України №578 (надалі - Порядок № 578) (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), зазначено, що цей Порядок визначає механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами.

Відповідно до пункту 27 Порядку № 578, під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.

Згідно з пунктом 23 Порядку №578, грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається Мін`юстом за пропозицією державної установи Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України, державної установи Центр пробації відповідно до їх закупівельної вартості.

Відповідно до п. 60 Порядку №578 для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки.

Суд враховує, що зазначеними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку з особою звільненою з військової служби, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України, оскільки загальні норми підлягають застосуванню лише за умови неврегульованості правовідносин нормами спеціального законодавства.

Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постанові від 31.10.2019 р. у справі №828/598/17 (провадження №К/9901/23837/18).

Відповідно до приписів ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Статтею 94 КЗпП України визначено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються цим Кодексом, Законом України Про оплату праці та іншими нормативно-правовими актами.

З огляду на ч.ч.2, 3 ст.2 Закону України Про оплату праці від 24.03.1995 р. №108/95-ВР додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Таким чином, речове майно не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 (провадження №К/9901/5696/20) порівняно такі гарантії щодо забезпечення військовослужбовців із подібними категоріями трудового законодавства, а саме пунктом 3 частини 1 статті 29 КЗпП України, відповідно до якого власник або уповноважений ним орган зобов`язаний до початку роботи за укладеним трудовим договором забезпечити працівника необхідними для роботи засобами. Також Верховний Суд вказав на те, що варто мати на увазі речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців) та інвентарним майном, яке є власністю військової частини та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення бойового чергування, варти тощо. Лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації.

Отже, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 (провадження №К/9901/5696/20), речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця, а правову природу компенсації за неотримане речове майно слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцям сум.

Верховний Суд у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 (провадження №К/9901/5696/20) зазначив, що стаття 116 КЗпП України оперує поняттям всі суми, що належать працівнику, а статтею 117 цього Кодексу передбачено санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні. Чинне законодавство передбачає обов`язок виплати військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини. Умовою для виникнення обов`язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби. Отже, компенсація вартості за неотримане речове майно входить до складу сум, належних звільненому працівнику у розумінні ст.116 КЗпП України. Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини. Виключенням із цього правила є надання військовослужбовцем на те відповідної згоди, передбаченої пунктом 242 Положення №1153/2008.

Вказані висновки корелюються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, згідно з якою під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Водночас, зважаючи на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 30.01.2019 у справі №910/4518/16, середній заробіток за час затримки розрахунку не входить до структури заробітної плати.

Суд враховує, що період затримки розрахунку при звільненні потрібно розраховувати з дня, наступного за днем, коли роботодавець мав здійснити розрахунок з працівником (з дня виключення зі списків особового складу), до дня фактичного проведення такого розрахунку.

Таким чином, період затримки розрахунку при звільненні позивача розраховується з 01.05.2023 до 15.11.2023 та складає 199 календарних днів.

З огляду на довідку відповідача від 14.12.2023 №9/9442/Трх сума середньоденного грошового забезпечення позивача становить 386,38 грн. (а.с.21).

Отже, розмір середнього заробітку позивача за період з 29.04.2023 по 15.11.2023 становить 76889,62 грн. (386,38 грн.х199), при цьому з урахуванням вимог ст.117 КЗпП України, 70321,16 грн. (386,38х182).

З огляду із зазначеним вище розрахунком, суд не погоджується із твердженням позивача про необхідність виплати їй середнього заробітку за час затримки компенсації за не отримане речове майно у розмірі 72682,20 грн.

Суд враховує, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладається обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплативши всі суми, що йому належать, а у разі невиконання такого обов`язку виникає відповідальність передбачена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника під час його звільнення, зокрема захист права працівника на своєчасну оплату праці за виконану роботу. При цьому відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України спрямоване на компенсацію працівнику майнових витрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

У постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 (провадження №К/9901/5696/20) Верховний Суд вказав, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі не виплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Аналіз такого правового врегулювання дав змогу Верховному Суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямопропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2019 у справі №761/9584/15ц (провадження №14-623цс18) зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством. Колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Також Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Так, застосовуючи у даній справі критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, суд враховує наступні обставини.

Відповідно до відомостей автоматизованої системи Діловодство спеціалізованого суду встановлено, що позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії (справа № 340/3734/23) 08.06.2023, тобто майже через 1,5 місяці після звільнення (28.04.2023). При цьому, відповідачем усунено порушення прав позивача та 16.11.2023 виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно.

Також суд бере до уваги, що розмір невиплаченої грошової компенсації за неотримане речове майно становив 11649,72 грн. Сума заборгованості приблизно становить 16,57% від розрахованої судом суми середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні (70321,16 грн.)

Окрім того, сума заборгованості (11649,72 грн.) приблизно у 6 разів менша від визначеної суми середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні (70321,16 грн.).

Відповідно до довідки відповідача від 14.12.2023 №9/9441/Трх при звільненні позивачу нараховано та виплачено (а.с.20): посадовий оклад в сумі 3000,00 грн., оклад за звання - 1020,00 грн., надбавка за вислугу років - 1809,00 грн., надбавка за особливості проходження служби 2914,50 грн., премія за службу в нічний час 427,18 грн., премія за березень (90%) - 2700,00 грн., премія за квітень (100%) - 3000,00 грн., компенсація відпустки 4926,35 грн., вихідна допомога при звільненні 45474,00 грн., а також враховуючи суму компенсації вартості за неотримане речове майно в сумі 11649,72 грн., загальна сума, нарахована позивачу при звільненні становить 76920,75 грн.

Таким чином, невиплачена позивачу під час звільнення сума компенсації вартості за неотримане речове майно 11649,72 грн. становить 15,1 % від суми нарахованої йому при звільненні (76920,75 грн.)

З огляду на очевидну неспівмірність суми несвоєчасно виплаченої грошової компенсації за неотримане речове майно з розміром середнього заробітку за час затримки її виплати при звільненні, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд дійшов висновку, що справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, може вважатися виплата у розмірі 11649,72 грн., яка є рівноцінною сумі виплат, несплатою яких у визначений законодавством строк позивач обґрунтовує свої позовні вимоги.

Зважаючи на викладене підлягає задоволенню позов в частині визнання протиправною бездіяльності Державної установи Кропивницький слідчий ізолятор щодо невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виплати компенсації за неотримане речове майно, то суд вважає, що належним способом захисту позову у цій частині буде стягнення вказаної вище суми на користь позивача.

Стосовно позиції представника відповідача, що компенсація за речове майно не є складовою заробітної плати, а тому підстави для задоволення позову відсутні, подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.08.2019 у зразковій справі № 808/8783/15, то суд критично ставиться до вказаної позиції, оскільки у постанові ВС від 14 серпня 2019 року у справа №808/8783/15 порушено питання несвоєчасної виплати видатків на відрядження, що не є тотожним, згідно даної адміністративної справи.

Отже, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

З огляду на положення статті 139 КАС, здійснені позивачем судові витрати на сплату судового збору у сумі 1073,60 грн. (а.с.12) слід стягнути на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст.132, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної установи Кропивницький слідчий ізолятор (25006, м.Кропивницький, вул. Куропятникова, 50Б, ЄДРПОУ 08563783) про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи Кропивницький слідчий ізолятор, щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з Державної установи Кропивницький слідчий ізолятор на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 11649,72 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на оплату судового збору в сумі 1073,60 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи Кропивницький слідчий ізолятор (ЄДРПОУ 08563783).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Т.М. КАРМАЗИНА