Постанова

від 30.01.2024 по справі 280/6615/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

30 січня 2024 року м. Дніпросправа № 280/6615/23

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Бишевської Н.А. (доповідач),

суддів: Добродняк І.Ю., Семененка Я.В.,

розглянувши у письмовому провадженні в м. Дніпро

апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2023 року

у справі № 280/6615/23

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Запорізькій області

про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,-

ВСТАНОВИВ:

18 серпня 2023 р. ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області, у якому просила:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного, соціального внеску від 20.06.2023 № Ф-64039-59-у, винесену Головним управлінням ДПС у Запорізькій області про сплату позивачкою боргу сумі 5859,82 грн. (п`ять тисяч вісімсот п`ятдесят дев`ять грн. 82 коп.);

- зобов`язати Головне управління ДПС у Запорізькій області здійснити коригування даних в інтегрованій картці платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування ОСОБА_1 шляхом виключення недоїмки з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначеної вимогою про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску від 20.06.2023 № Ф-64039-59-у і відповідно наявності заборгованості зі сплати ЄСВ в розмірі 5859,82 грн. (п`ять тисяч вісімсот п`ятдесят дев`ять грн. 82 коп.);

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2023 року у справі № 280/6615/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу задоволено.

Судом зазначено, що метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Суд вказав, що особа, яка провадить господарську діяльність зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Суд встановив, що відповідачем не надано доказів отримання позивачкою доходів від здійснення підприємницької діяльності в 2020 році. Натомість, матеріалами справи підтверджено, що позивачка була працевлаштована, єдиний внесок сплачувався за позивача її роботодавцем у розмірі, що перевищує розмір мінімального страхового внеску. Відтак, суд вважав, що за спірний період відповідачем протиправно нараховано єдиний внесок, у зв`язку із чим оспорювана вимога підлягає визнанню протиправною та скасування. Суд врахував, що у позивачки наявний законний інтерес щодо правильного відображення в ІКП стану її розрахунків за зобов`язаннями з єдиного внеску, у тому числі оскільки на підставі цих відомостей до неї можуть застосовуватися передбачені законодавством заходи впливу і стягнення. Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Не погодившись з рішенням суду, Головне управління ДПС у Запорізькій області подало апеляційну скаргу, згідно якої скаржник просить скасувати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2023 року у справі № 280/6615/23, як таке що винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Скаржник вказує, що позивачка у розумінні закону №2464 як фізична особа-підприємець є платником ЄСВ з 16.04.2008 по 20.04.2021. Вважає, що лише з 01.01.2021 ФОП, які мають постійне місце роботи, звільняються від сплати за себе ЄСВ у місяці звітного періоду, за які роботодавцем сплачено ЄСВ за таких осіб. Зазначає, що у ІКП ФОП ОСОБА_1 обліковується заборгованість, що зазначена у спірній вимозі, у сумі 5859,82 грн, яка виникла у зв`язку з несплатою нарахування за 2 квартал 2020 року 481,70 грн., за 3 квартал 2020 року 3178,12 грн., за 4 квартал 2020 року 2200 грн. Вважає, що законні підстави для звільнення позивачки від сплати ЄСВ за спірний період відсутні. Зазначає, що спірна вимога направлена позивачці згідно вимог чинного законодавства, а позивачка, звернувшись до суду лише 18.08.2023 року, пропустила встановлений законодавством строк звернення до суду.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог ст. 311 КАС України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, та зазначає:

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивачка здійснювала підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець з 15.04.2008 по 21.04.2021.

Згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 04.05.2006 позивачку прийнято на посаду бухгалтера 1 категорії в підрозділ по обслуговуванню експериментальної бази інституту ДПДГ «Новатор» Інституту олійних культур УААНУ (ЄДРПОУ32405397) та на 0,5 ставки за сумісництвом ведучим бухгалтером Інституту олійних культур УААНУ (ЄДРПОУ 01296051).

У 2020 році позивачка була найманим працівником та факт сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за наведений період роботодавцем позивачки Інститутом олійних культур Національної академії аграрних наук України (ЄДРПОУ 01296051) підтверджується роздруківкою індивідуальних відомостей Пенсійного фонду України про застраховану особу позивача (форма ОК-7).

20 червня 2023 року ГУ ДПС у Запорізькій області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-64039-59 на сплату позивачкою заборгованості з єдиного внеску у сумі 5859,82 грн.

Вважаючи, що спірна вимога №Ф-64039-59 є протиправною, позивачка звернулася до суду за захистом своїх прав.

Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів виходить із такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі Закон №2464-VI, в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Приписами ст. 7 Закону №2464-VI (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;

Крім того, Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Проаналізувавши положення Закону №2464, Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19 виклав правовий висновок, згідно з яким особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Зі змісту матеріалів справи вбачається, що спірна вимога №Ф-64039-59 сформована відповідачем, оскільки в ІКП ОСОБА_1 по єдиному соціальному внеску станом на 01.08.2023 року обліковується заборгованість у сумі 5859,82 грн, яка виникла у зв`язку з несплатою нарахування за ІІ квартал 2020 року 481,70 грн, за ІІІ квартал 2020 року 3178,21 грн., за IV квартал 2020 року 2200,00 грн.

Як правильно досліджено судом першої інстанції, зі змісту наявних в матеріалах справи трудової книжки позивачки, форми ОК-7 вбачається, що у 2020 році позивачка була працевлаштована, єдиний внесок сплачувався за позивачку її роботодавцем у розмірі, що перевищує розмір мінімального страхового внеску.

В свою чергу матеріали справи не містять доказів того, що позивачка отримувала доходи від здійснення підприємницької діяльності в 2020 році.

Відтак, апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції, що відповідачем протиправно нараховано єдиний внесок позивачці за спірний період, а тому при прийнятті спірної вимоги відповідач діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України, у зв`язку із чим спірна вимога підлягає визнанню протиправною та скасуванню.

Натомість, зворотні доводи скаржника проте, що спірна вимога є правомірною, свого підтвердження не знайшли.

Стосовно аргументів відповідача про порушення позивачем строків звернення з позовом до суду.

Так, обґрунтовуючи свою позицію, відповідач посилається на те, що спірна вимога може бути оскаржена в 10-ти денний строк, що прямо передбачено ч.4 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Надаючи оцінку таким аргументам відповідача, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Відповідно до ч.4 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з податковим органом шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Отже, положення вказаної норми права свідчать про те, що платник протягом 10-ти календарних днів зобов`язаний або сплати суму недоїмки, визначену вимогою, або оскаржити таку вимогу в адміністративному чи судовому порядку. При цьому, перебіг 10-ти денного строку починається з дня надходження вимоги про сплату недоїмки.

У спірному випадку сам відповідач зазначає , що до позивачки оскаржувана вимога не надійшла, та була повернута поштовим органом відповідачу з відміткою «адресат відсутній за вказаної адресою». У свою чергу, позивачка наполягала на тому, що про наявність спірної вимоги їй стало відомо лише 10.08.2023, після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження.

За таких обставин, які не підтверджують вручення позивачці спірної вимоги, не можливо погодитися з позицією відповідача про недотримання позивачем строків оскарження вимоги, які передбачені ч.4 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Підсумовуючи, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області - залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2023 року у справі № 280/6615/23 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в порядку та строки передбачені ст.ст.328,329 КАС України.

Головуючий - суддяН.А. Бишевська

суддяІ.Ю. Добродняк

суддяЯ.В. Семененко