Рішення

від 23.01.2024 по справі 168/76/23

СТАРОВИЖІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 168/76/23

Провадження № 2/168/2/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2024 року смт. Стара Вижівка

Старовижівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого - судді Сухоручко Ю.О.,

за участю секретаря судового засідання -Таксюк О.С.,

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 ,

представника відповідача ОСОБА_5 ОСОБА_6 ,

розглянувши у судовому засіданні в залі судового засідання в смт. Стара Вижівка в режимі відеоконференції, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів, приватний нотаріус Ковельського районного нотаріального округу Волинської області Бабич Наталія Григорівна, про визнання договорів недійсними, -

ВСТАНОВИВ:

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати договори дарування земельних ділянок та земельної ділянки з житловим будинком недійними.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що він є власником нерухомого майна, а саме: будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі Договору купівлі-продажу №:1496 від 11.09.1992р.

В період з 23.03.2021 р. і по час написання даної заяви ОСОБА_3 було зруйновано даний будинок та на його фундаменті незаконно збудовано іншу споруду, доступ до якої у ОСОБА_1 відсутній.

Ухвалою від 26.05.2021р., в справі №168/308/21 було вжито заходи забезпечення позову у вигляді заборони будь-яким юридичним та/або фізичним особам вчиняти дії щодо демонтажу, розбирання, знесення, здійснення перебудови та будівництва на його фундаменті чи в інший спосіб припинення використання належного ОСОБА_1 будинку.

Після забезпечення позову до Суду було подано відповідну позовну заяву про стягнення з ОСОБА_3 завданої шкоди. Рішенням Старовижівського районного суду Волинської області в справі 168/354/21, було вирішено стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, завдану пошкодженням нерухомого майна в сумі 551283,00 грн., встановлено обставини руйнування будинку та завдання шкоди відповідно.

Під час примусового виконання вищенаведених судових рішень, оскільки в добровільному порядку вони не виконувались, було встановлено факт відчуження відповідачем ( ОСОБА_3 ) переважної частини власного нерухомого майна очевидно з метою унеможливлення його арешту, опису та продажу для погашення заборгованості перед ОСОБА_1 , адже все майно відчужене безоплатно (шляхом укладення договорів дарування) всі договори укладені в одного і того ж нотаріуса та в один період, майно відчужене близьким відповідачу ОСОБА_3 особам, а саме: два будинки та дві земельні ділянки було подаровано ОСОБА_5 , який зважаючи на ПІБ очевидно є рідним братом відповідача та одну земельну ділянку було подаровано ОСОБА_7 , який є колегою ОСОБА_3 з огляду на відсутність РНОКПП як і у ОСОБА_3 з релігійних переконань та згідно з відкритих відомостей в мережі інтернет вбачається, що ОСОБА_7 є ієромонахом Волинської єпархії УПЦ МП у Різдво-Богородичному храмі в м. Луцьку.

Так, отримавши інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо ОСОБА_8 було встановлено факти відчуження ним вищевказаним особам п`яти об`єктів нерухомого майна шляхом укладення трьох договорів дарування, а саме:

04.11.2022 - договір дарування, земельної ділянки з житловим будинком, серія та номер: 1012, відповідно до якого ОСОБА_3 подарував ОСОБА_5 житловий будинок загальною площею 153 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

04.11.2022 - договір дарування, серія та номер: 1013, відповідно до якого ОСОБА_3 подарував ОСОБА_5 частки земельної ділянки площею 0,25 га., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 0724280400:01:001:0160; та частки житлового будинку, загальною площею 87,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2

15.11.2022 - договір дарування земельної ділянки, серія та номер: 1045 відповідно до якого ОСОБА_3 подарував ОСОБА_7 належну йому земельну ділянку площею 0,4531 га., із кадастровим номером 0725085403:03:000:0024.

Враховуючи дані обставини, позивач вважає, що дії ОСОБА_3 спрямовані на уникнення від виконання боргових зобов`язань накористь ОСОБА_1 , а укладені договори не носять реального характерутапереслідують недобросовісну мету уникнути можливості отримання виконання зобов`язань за рахунок наявного в боржника майна.

У зв`язку з вищенаведеним, позивач вважає вказанідоговори дарування такими, що підлягають визнанню недійсними в судовому порядку, оскільки оскаржуваними договорами прямо порушуються норми матеріального права, такі договори не спрямованіна реальненастанняправових наслідків, укладені з метою уникнення від виконання однією ізсторін борговихзобов`язань.

08.05.2023р. представником відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 подано відзив на позовну заяву (т.1 а.с.120-122), відповідно до якого вважає позовну заяву надуманою, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.

Позивач зазначає, що в період з 23.03.2021 по час написання позовної заяви відповідачем ОСОБА_3 зруйновано будинок, належний позивачу на праві приватної власності та на його фундаменті збудовано незаконну споруду, доступ до якої у позивача відсутній. Однак, дане твердження не відповідає дійсності, оскільки позивач залишається власником будинку ( в тому числі перебудованому з його слів) і жодних перешкод щодо доступу до будинку відповідач не чинить. Навпаки ОСОБА_1 , маючи у власності свій будинок має бажання отримати неіснуючі збитки за відсутності для того підстав, визначених цивільним законодавством.

Також твердження позивача про те, що відповідачем відчужено переважну частину власного нерухомого майна, що свідчить про умисне уникнення від виконання рішення суду, є передчасним, оскільки наявна у власності ОСОБА_3 земельна ділянка сільськогосподарського призначення не відчужена, а її вартість має постійну тенденцію до збільшення її ринкової вартості.

Крім того, звертає увагу на те, що позивачем не надано жодних доказів, які вказують на умисне вчинення сторонами фіктивного правочину, лише наводить судову практику з аналогічної категорії справ судів вищих інстанцій.

10.05.2023до суду надійшла відповідь навідзив представникапозивача ОСОБА_2 ,відповідно до якої представник позивача зазначає,що відповідач не погоджується із доводами стосовно того, що в період з 23.03.2021 по час написання позову Відповідачем 1 зруйновано належний ОСОБА_1 будинок та на його фундаменті незаконно збудовано іншу споруду доступ до якої у ОСОБА_1 відсутній. Дані доводи є встановленими рішеннями Судів першої та апеляційної інстанції в справі 168/354/21 які набрали законної сили у встановленому законом порядку, а тому не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, не можуть їм суперечити.

Факт не відчуження відповідачем земельної ділянки с/г призначення не може слугувати доказом фінансової можливості погашення заборгованості за рішенням суду, адже за рахунок вартості якої очевидно не вдасця погасити заборгованості перед ОСОБА_1 , в підтвердження чого до позову надано відповідні документи. Також ОСОБА_3 відчужив 90% своєї власності не в «певний період» як вказується у відзиві, а конкретно після того, як йому не задовольнили його апеляційну скаргу та остаточно стягнули на користь ОСОБА_1 грошові кошти.

Крім того, згідно зі встановленими тарифами вартості нотаріальних послуг укладення спірних договорів обійшлося щонайменше у 18000,00 грн., однак Відповідач не оплатив боргу перед ОСОБА_1 в жодному обсязі, що черговий раз підтверджує наявність факту ухилення Відповідача 1 від погашення боргу, та ухилення від виконання судових рішень котрі набрали законної сили у встановленому законом порядку.

Щодо посилань на висновки Верховного Суду в аналогічних правовідносинах слід зазначити, що такі висновки повністю підтверджують обґрунтованість заявлених позовних вимог. ( т.1 а.с.135-136).

14.06.2023р. представник відповідача ОСОБА_5 , адвокат Кучер А.А. ( Т.1 а.с.169-171) подав відзив, відповідно до якого вважає подану позовну заяву необґрунтованою та безпідставною виходячи із таких підстав.

Твердження позивача про те, що укладені договори дарування, є такими, що підлягають визнанню недійсними в судовому порядку, оскільки ними прямо порушуються норми матеріального права, такі договори не спрямовані на реальне настання правових наслідків, укладені з метою уникнення від виконання однією із сторін боргових зобов`язань, адже вони укладені в один період (два договори в один день 04.11.2022 року та один договір 15.11.2022 року), є необґрунтованими. Дані твердження не підтверджено належними та допустимими доказами.

Фактично позивач долучив до позовної заяви лише рішення судів у справі № 168/354/21 та інформаційні довідки із Реєстрів щодо майна відповідача, сформовані адвокатом Самчуком Антоном Миколайовичем, якій не має жодного відношення до даної справи, що викликає сумнів у допустимості таких довідок у якості доказу, відповідно до вимог ст. 78 ЦПК України.

Також на підтвердження ознак фіктивності правочинів всупереч ст. 76 ЦПК України позивачем на надано жодних належних та допустимих доказів, лише зазначає у позовній заяві ознаки фіктивного правочину.

За правилами ч.4 ст.56 ЗУ «Про виконавче провадження» копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.

Із позовної заяви вбачається, що виконавчі листи на час вчинення оскаржуваних правочинів 04.11.2022 та 15.11.2022 року не те, що не були пред`явленні до виконання, а навіть не були отримані позивачем у встановленому законом порядку.

В позовній заяві зазначено, що тривале неотримання виконавчих листів пов`язане із необхідністю часу для виготовлення повного тексту постанови апеляційним судом, передачі та отримання матеріалів справи між судами, а також часу на виготовлення, відправку та отримання виконавчих листів у зв`язку із чим останні були отримані лише в кінці листопада 2022 року. Оскільки судові рішення в добровільному порядку не виконувались виконавчі листи було пред`явлено до примусового виконання.

Проте, дані твердження позивача не підтверджено жодними доказами, як і не підтверджено чи взагалі ОСОБА_1 звертався до державного чи приватного виконавця про примусове виконання рішення у справі № 168/354/21 (не додано жодних документів про відкриття виконавчого провадження).

Враховуючи наведене, та те що за даними державного реєстру речових прав на нерухоме майно Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна інформація, щодо накладення арешту на все майно та заборони здійснювати відчуження будь-якого майна належного ОСОБА_3 відповідно до постанови державного виконавця була відсутня на момент укладення спірних правочинів, а тому обтяження на зазначене нерухоме майно не виникло у розумінні ч.3 ст.3 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Тобто, відповідач ОСОБА_3 не маючи зареєстрованих обтяжень щодо всього майна, міг вчиняти дії щодо частини належного йому на праві власності майна.

Також у позовній заяві зазначається про відчуження відповідачем ОСОБА_3 «переважної частини майна». Позивачем не заперечується того факту, що у ОСОБА_3 залишилось ще майно, на яке можливо накласти стягнення у рахунок боргу.

Крім того, відповідно до вимог ч.1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна, об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику.

Тобто, позивачем не доведено належними та допустимим доказами, того факту, що відчуженням майна, згідно оспорюваних правочинів, унеможливлено виконання рішення Старовижівського районного суду Волинської області у справі № 168/354/21. Зокрема, позивачем суду не надано інформації про відсутність у ОСОБА_3 коштів або нерухомого майна, для погашення боргу ОСОБА_1 .

Рух справи в суді.

Позовна заява надійшла до суду 26.01.2023 року.

Ухвалою суду від 14.03.2023 року відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження .

Ухвалою суду від 03.05.2023 року, залучено приватного нотаріуса Бабич Н.Г. як третю особу, та витребувано докази.

Ухвалою судувід 10.05.2023року задоволенозаяву провідвід судді та справу передано для повторного автоматизованого розподілу.

Ухвалою Старовижівського районного суду Волинської області від 12.05.2023 року цивільну справу прийнято до свого провадження.

Ухвалою Старовижівського районного суду Волинської області від 04.07.2023 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція учасників провадження.

В судовому засіданні, в режимі відеоконференціі, позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_2 підтримали позовні вимоги з підстав, наведених у позовній заяві, також зазначили, що на виконання рішення Старовижівського районного суду Волинської області від 14.07.2022 року, жодної копійки відповідачем ОСОБА_3 на теперішній час не сплачено.

В судовому засіданні (12.10.2023) відповідач ОСОБА_3 позов не визнав та пояснив, що він є намісником Милецького Свято-Миколаївського чоловічого монастиря. Він подарував своє майно рідному брату та племіннику, оскільки був тиск з боку правоохоронних органів щодо діяльності релігійної організації УПЦ, а також проводилися декілька обшуків працівниками СБУ, він вирішив, майно монастиря подарувати своїм близьким родичам. Окрім того, з боку його керівництва Митрополита Володимира-Волинського і Ковельського була підозра щодо всього майна монастиря, тому він вирішив подарувати все майно, та зняти з себе підозру щодо привласнення собі такого майна, а тому частини батьківського житлового будинку подарував молодшому брату ОСОБА_5 .

Фактично усе майно є майном монастиря, з метою його збереження, він вирішив подарувати будинок і земельні ділянки брату, оскільки він не є монахом, а є цивільною особою, а також подарувати ОСОБА_7 (своєму рідному племіннику), який є монахом, служив у Милецькому Свято-Миколаївському чоловічому монастирі близько 6 місяців, наразі він служить в іншому монастирі, став волонтером, місяць тому був у Харківській області, спілкуються вони зараз дуже рідко. Матір ОСОБА_7 ОСОБА_9 , є рідною сетрою ОСОБА_3 .

Також зазначає, що позов не визнає, оскільки майно за ним не зареєстроване. Крім того, після відчуження майна тиску з боку людей немає. Він пояснив керівництву єпархії, що в подальшому майно перейде у власність обителі, коли в державі зміниться ставлення до УПЦ.

На запитання учасників процесу пояснив, що подарував майно не колегам - священикам, а саме брату, щоб майно було збережене, щоб не забрали у монастиря. Не відчужив келії, які ще не добудовані, один будинок, оскільки право власності зареєстроване за юридичною особою. Рішення щодо майна, яке належить монастирю, знаходиться за межами його компетенції, такі рішення приймає керівництво єпархії, а не намісник обителі. Крім того на території монастиря розташовані об`єкти нерухомості, які не були відчужені, наприклад, корівники, курятники, склади, гараж, пральня тощо. Право власності на них відсутнє, лише виготовлені технічні паспорти. За ним також зареєстрована земельна ділянка, вартістю 160000 грн.

Подарував майно брату та племіннику за порадою нотаріуса, оскільки вартість оформлення цієї угоди була дешевше. Договори посвідчені в листопаді 2022 року після апеляційного розгляду скарги, тому що на території монастиря в той період двічі проводились обшуки працівниками СБУ: в жовтні 2022 року, січень чи лютий 2023 року.

У 2015 році прийняв спадщину після смерті батьків на житловий будинок, частини якого подарував брату через незаконне переслідування правоохоронних органів. На монастир майно не переоформлював, оскільки вартість посвідчення договору складала б суттєву грошову суму коштів. Хто саме платив за оформлення договорів дарування, юридична особа монастир чи він особисто, він не пам`ятає.

Щодо будівлі з ОСОБА_1 була домовленість, а саме: було запропоновано придбати йому будинок, але він відмовився. В порядку примусового виконання рішення суду, ОСОБА_1 не сплачував жодної суми коштів, оскільки вважає, що реальна вартість, зазначеного в рішенні Старовижівського районного суду Волинської області від 14.07.2022 року ,будинку становить 200000 грн.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 позов не визнав, зазначив, що ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснив чому він подарував майно своєму брату та племіннику, оскільки мали місце обшуки в монастирі, без ухвал слідчих суддів з дозволом на їх проведення. ОСОБА_3 був власником будинку його батьків та іншого майна, реалізував своє право на відчуження та подарував зазначене майно. Земельна ділянка, яка належить ОСОБА_3 на праві приватної власності та не відчужена, оцінена виконавцем, її вартість станом на 05.09.2023 становить 160600 грн. У ОСОБА_3 є земельна ділянка, площею 2 га.

Також зазначив, що на стадії розгляду справи, що перебувала в провадженні Старовижівського районного суду Волинської області судді Хаврони О.Й., ОСОБА_3 мав можливість відчужити земельну ділянку, однак не вчиняв жодних дій щодо її відчуження.

Також наголошує, що оскаржувані договори дарування є «чистими договорами дарування». Щодо доводів представника позивача про їх фіктивність вказує, що умисел на вчинення сторонамифіктивного правочинуне доведений, у власності відповідача є не відчужене майно земельна ділянка.

Також зазначив, що ОСОБА_3 хоче сплатити ОСОБА_1 кошти, однак вони не можуть дійти до компромісу щодо суми.

Представник відповідача ОСОБА_5 ОСОБА_6 , в судовому засіданні, в режимі відеоконференції, позов не визнав, послався на обставини, викладені в запереченнях , та пояснив, що позов є безпідставним, не підтверджений жодними доказами.

Третя особа приватний нотаріус Бабич Н.Г. в судове засідання не з`явилась, подала заяву, в якій просила здійснювати розгляд справи за її відсутності.( т.1а.с.211).

Відповідач ОСОБА_7 , у судове засідання не з`явився, але був належним чином повідомлений про дату та час розгляду справи. Відзив до суду, не направляв.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Рішенням Старовижівського районного суду Волинської області від 14.07.2022 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_10 чоловічий монастир Волинської єпархії Української православної церкви про стягнення матеріальної шкоди задоволено. Вирішено стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 551283 (п`ятсот п`ятдесят одна тисяча двісті вісімдесят три) грн., матеріальної шкоди завданої пошкодженням нерухомого майна ( Т.1 а.с. 11 17).

Додатковим рішенням Старовижівського районного суду Волинської області від 26.07.2022 року, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 - 20480 грн., понесених судових витрат у зв`язку з розглядом справи. ( Т.1 а.с. 18-20)

Рішення набрало законної сили за наслідками апеляційного перегляду 25.10.2022р (а.с. 21 -26).

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з даними інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо ОСОБА_8 вбачається, що останній відчужив п`ять об`єктів нерухомого майна шляхом укладення трьох договорів дарування, а саме:

04.11.2022 - договір дарування земельної ділянки з житловим будинком, серія та номер: 1012, відповідно до якого ОСОБА_3 подарував ОСОБА_5 житловий будинок загальною площею 153 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1618864007250 та земельну ділянку під вказаним житловим будинком площею 0,1734 га., із кадастровим номером 0725085402:02:002:0037, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 814264907250;

04.11.2022 - договір дарування, серія та номер: 1013 відповідно до якого ОСОБА_3 подарував ОСОБА_5 частки земельної ділянки площею 0,25 га., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 0724280400:01:001:0160, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 819920307242 та належну йому частку житлового будинку загальною площею 87,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 819900107242;

15.11.2022 - договір дарування, земельної ділянки, серія та номер: 1045, відповідно до якого ОСОБА_3 подарував ОСОБА_7 належну йому земельну ділянку, площею 0,4531га., із кадастровим номером 0725085403:03:000:0024, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2223260807250 ( а.с 27 40).

Ухвалою Старовижівського районного суду Волинської області від 03.05.2023 року залучено до участі у справі приватного нотаріуса Ковельського районного нотаріального округу Волинської області Бабич Наталію Григорівну, як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів, та витребувано завірені належним чином копії зазначених вище договорів дарування (а.с.113).

З досліджених в судовому засіданні, належним чином завірених копій договорів дарування встановлено, що

-04.11.2022 року було укладено договір дарування земельної ділянки з житловим будинком, серія та номер: 1012, відповідно до якого ОСОБА_3 подарував ОСОБА_5 житловий будинок загальною площею 153 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1618864007250 та земельну ділянку під вказаним житловим будинком площею 0,1734 га., із кадастровим номером 0725085402:02:002:0037, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 814264907250 ( т.1 а.с. 127-128);

-04.11.2022 було укладено договір дарування, серія та номер: 1013 відповідно до якого ОСОБА_3 подарував ОСОБА_5 частки земельної ділянки площею 0,25 га., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 0724280400:01:001:0160, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 819920307242 та належну йому частку житлового будинку загальною площею 87,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 819900107242( Т.1 а.с.129-130);

-15.11.2022 - було укладено договір дарування, земельної ділянки, серія та номер: 1045, відповідно до якого ОСОБА_3 подарував ОСОБА_7 належну йому земельну ділянку, площею 0,4531га., із кадастровим номером 0725085403:03:000:0024, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2223260807250 ( Т.1 а.с 131 132).

Отже, з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_3 має невідшкодовану перед ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 551283 грн. за рішенням суду у справі 168/354/21. В добровільному порядку рішення суду не виконав, на час розгляду даної справи та ухвалення рішення, заборгованість не погашена. Разом з тим, після набрання рішенням суду (у справі 168/354/21) законної сили 26.10.2022 року відповідач ОСОБА_3 відчужує нерухоме майно шляхом укладення договорів дарування від 04.11.2022 р. та 15.11.2022 р. на користь свого рідного брата та племінника.

Аналіз даних обставин справи в сукупності дає підстави для висновку, що оспорюванні договори дарування були укладеними з метою уникнення від сплати боргу або виконання рішення суду. Крім того в судовому засіданні ОСОБА_3 ствердив, що саме з метою збереження майна обителі уклав дані договори дарування, оскільки мав місце великий тиск з боку правоохоронних органів на монастир, а в майбутньому має намір повернути подароване майно у власність монастиря.

Згідно з вимогами статті 129 -1 Конституції,судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 р. № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава і її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00; пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України», заява № 6318/03; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia», заява № 30779/04; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», заява № 40450/04).

Суд не бере до уваги доводи представника відповідача ОСОБА_5 адвоката Кучера А.А. про відсутність доказів невиконання рішення суду через те,що,на йогопереконання, виконавчі листи за рішенням суду не були пред`явленні до виконання та відсутні у матеріалах справи. В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 підтвердив, що з моменту набрання рішенням законної сили та станом на жовтень 2023 року (період надання ним пояснень суду) заборгованість перед ОСОБА_1 не погашена, а тому рішення суду не виконане.

Разом з тим, ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснив чому саме в період листопада 2022 року, після апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції та проведення працівниками СБУ обшуку в обителі, вирішив укласти договори дарування з метою збереження майна (яке фактично було в користуванні монастиря), тобто з метою уникнення звернення стягнення на нього. Під час судового засідання відповідач ОСОБА_3 навіть не зміг згадати, хто саме сплатив за оформлення зазначених договорів дарування, він особисто чи юридична особа монастир, це також свідчить про те, що відповідач ОСОБА_3 оформив договори дарування з метою збереження зазначеного майна для користування монастирем, а не для реального безоплатного передання майна у власність іншим особам.

Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення коштів, що набрало законної сили. Відповідач ОСОБА_3 - боржник, щодо якого ухвалено рішення суду про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, уклав договори дарування, діяв очевидно недобросовісно та зловживаючи правами стосовно кредитора ОСОБА_1 , оскільки уклав договір, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Такі дії, хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. Необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином.

Отже, суд вважає, що оспорювані договори дарування є фіктивними, оскільки дії сторін під час його укладання були направлені не на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування, а з метою приховання цього майна від виконання за його рахунок грошового зобов`язання у виді виплати вартості частки перед позивачем.

Положеннямистатті 204 ЦК Українивстановлена презумпція правомірності правочину, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною першоюстатті 215ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою- третьою, п`ятою та шостоюстатті 203 цього Кодексу.

Частиною третьою цієї статті передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1статті 203 ЦК України).

Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 року у справі №910/16579/20.

Позивач, звертаючись з вимогою про визнання недійсними договорів дарування посилається на те, що вказаний договір був укладений сторонами задля уникнення звернення стягнення на майно боржника, з огляду на невиконання останнім зобов`язання щодо відшкодування матеріальної шкоди, завданої пошкодженням нерухомого майна за рішенням суду.

Так, договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

Вказані правові висновки, викладені у Постанові Верховного суду від 07.10.2020 у справі № 755/17944/18.

За вказаних обставин суд приходить до висновку, що фраудаторним правочином є той правочин, що вчинений сторонами на шкоду кредитору і не має у собі підґрунтя реального правочину, а спрямований на зменшення свого майна з метою приховування його від звернення стягнення кредиторів.

У відповідності до ч. 1ст. 638 ЦК Українидоговір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Істотні умови договору визначаються в законі, разом з тим ними можуть стати будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона. Істотні умови договору відображають природу договору, відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обов`язки, які покладаються на них за договором.

Згідно із ст. 202 ЦК Україниправочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

За змістом частини п`ятоїстатті 203Цивільного кодексу Україниправочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змістуст. 234 ЦК Українифіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятоїстатті 203 Цивільного кодексу України, що за правиламистатті 215 цього Кодексує підставою для визнання його недійсним відповідно достатті 234 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною першоюстатті 717 Цивільного кодексу Україниза договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (частина першастатті 718 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст 719 ЦК Українидоговір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (частина першастатті 722 Цивільного кодексу України).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з частинами другою та третьоюстатті 13 Цивільного кодексу Українипри здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18.

Цивільно-правовий договір (у тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (у тому числі, вироку).

Договори, направлені на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6статті 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина третястатті 13 Цивільного кодексу України) є недійсними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 зроблено висновки про те, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

У постанові Верховного Суду від 14 січня 2020 року у справі № 489/5148/18 суд касаційної інстанції вказав, що правочин, учинений боржником у період настання в нього зобов`язання щодо погашення заборгованості перед кредитором, унаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, вчиненого боржником на шкоду кредитору). При цьому та обставина, що правочин з третьою особою якому боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

Висновки суду та мотиви прийнятого рішення.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (постанова Верховного Суду від 01.07.2021 у справі N 917/549/20).

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 02 грудня 2012 року, слід застосовувати рішення Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, § 29).

Беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності і кожного зокрема, суд, оцінюючи їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до переконання, що судом встановлено факт наявності ознак фіктивного та фраудаторного правочину щодо укладених 04.11.2022 та 15.11.2022 Договорів дарування та підтверджено відповідачем ОСОБА_3 в судовому засіданні.

Також судом встановлено, що сторони, укладаючи договори дарування, мали на меті настання інших наслідків, ніж передбачені умовами договору та судом встановлено про наявність умислу у їх діях, задля уникнення від виконання належних зобов`язань відповідача ОСОБА_3 .

Разом із тим, судом здобуто переконливі докази на підтвердження тої обставини, що відповідач ОСОБА_3 не має іншого майна у власності (окрім земельної ділянки, на його думку, вартістю 160000грн), що позбавляє останнього у належний спосіб та належним чином виконати зобов`язання за судовим рішенням, а частина нерухомого майна, що передана у дар відповідачам ОСОБА_5 та ОСОБА_7 - є єдиним його майном.

Згідно з частиною 1статті 141 ЦПК Українистороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Оскільки позов задоволено повністю, тому з відповідачів на користь позивача слід стягнути судовий збір в розмірі 3220,80 грн. згідно з квитанцією №0024810051.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 27, 81, 141, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, ст.ст. 203, 215, 719,722 ЦК України , суд -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів, приватний нотаріус Ковельського районного нотаріального округу Волинської області Бабич Наталія Григорівна, про визнання договорів недійсними задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування, серія та номер: 1013 від 04.11.2022, укладений між ОСОБА_3 (паспорт серія: НОМЕР_1 №: НОМЕР_2 виданий 14.05.1997 Почаївським МВМ Кременецького РВ УМВСУ в Тернопільській області) та ОСОБА_5 (паспорт серія: НОМЕР_3 №: НОМЕР_4 виданий 16.05.2020 Ратнівським РС УДМС України у Волинській області), що був посвідчений приватним нотаріусом Ковельського районного нотаріального округу Волинської області Бабич Наталією Григорівною, за яким ОСОБА_3 було подаровано ОСОБА_5 частки земельної ділянки площею 0,25 га., що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , кадастровий номер 0724280400:01:001:0160, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 819920307242 та частку житлового будинку загальною площею 87,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 819900107242.

Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки з житловим будинком, серія та номер: 1012 від 04.11.2022, укладеного між ОСОБА_3 (паспорт серія: НОМЕР_5 виданий 14.05.1997 Почаївським МВМ Кременецького РВ УМВСУ в Тернопільській області) та ОСОБА_5 (паспорт серія: НОМЕР_3 №: НОМЕР_4 виданий 16.05.2020 Ратнівським РС УДМС України у Волинській області), що був посвідчений приватним нотаріусом Ковельського районного нотаріального округу Волинської області Бабич Наталією Григорівною, за яким ОСОБА_3 було подаровано ОСОБА_5 житловий будинок загальною площею 153 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1618864007250 та земельну ділянку під вказаним житловим будинком, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,1734 га., із кадастровим номером 0725085402:02:002:0037, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 814264907250.

Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, серія та номер: 1045 від 15.11.2022, укладеного між ОСОБА_3 (паспорт серія: НОМЕР_5 виданий 14.05.1997 Почаївським МВМ Кременецького РВ УМВСУ в Тернопільській області) та ОСОБА_7 (паспорт серія: НОМЕР_3 №: НОМЕР_6 виданий 10.02.2010 Луцьким РВ УМВС України у Волинській області), що був посвідчений приватним нотаріусом Ковельського районного нотаріального округу Волинської області Бабич Наталією Григорівною, за яким ОСОБА_3 було подаровано ОСОБА_7 земельну ділянку площею 0,4531 га.,що знаходиться за адресою: Волинська область Ковельський р-н., с.Мильці, із кадастровим номером 0725085403:03:000:0024, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2223260807250.

Стягнути солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 3220 (три тисячі двісті двадцять) грн. 80 коп., по 1073,60 грн.

(одна тисяча сімдесят три грн.60коп.) з кожного.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Волинського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення проголошено 30 січня 2024 року о 10 год. 40 хв.

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ,

Представник позивача - адвокат Войціховський Антон Віталійович, юридична адреса: вул. Весела, 29А, с. Гаразджа, Луцького району Волинської області,

Відповідач: ОСОБА_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ,

Представник відповідача - адвокат Хомич Юрій Валентинович, юридична адреса:бульвар Лесі Українки, 30/36, м. Ковель, Волинська область, 45001

Відповідач: ОСОБА_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ,

Представник відповідача - адвокат Кучер Андрій Андрійович, юридична адреса:бульвар Лесі Українки, 12, офіс 211,м. Ковель, Волинська область, 45001

Відповідач: ОСОБА_7 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3

Суддя Старовижівського районного суду

Волинської області Ю.О. Сухоручко