Рішення

від 25.01.2024 по справі 902/1416/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" січня 2024 р.Cправа № 902/1416/23

Господарський суд Вінницької області у складі судді Шамшуріної Марії Вікторівни,

за участю секретаря судового засідання Зеленюк О.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Солді І КО", 04073, місто Київ, вулиця Сирецька, будинок 28/2, ідентифікаційний код юридичної особи 23162981

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінпроектбуд", 21000, Вінницька область, Вінницький район, місто Вінниця, вулиця Стуса В., будинок 7, ідентифікаційний код юридичної особи 37618365

про стягнення 18 776,57 гривень

за участю представників:

від позивача адвокат Погорілець Р.В., згідно ордеру

від відповідача не з`явився

В С Т А Н О В И В :

До Господарського суду Вінницької області 15.11.2023 року надійшла позовна заява № б/н від 15.11.2023 (вх. № 1441/23 від 15.11.2023) Приватного акціонерного товариства "Солді І КО" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінпроектбуд" про стягнення грошової заборгованості за публічним договором поставки та видатковою накладною № 111073 від 21.02.2022 у розмірі 18 776,57 гривень, з яких: 8 670,06 гривень основного боргу, 6 478,08 гривень пені, 867,01 гривень штрафу, 2 314,04 гривень інфляційних втрат та 445,38 гривень 3% річних.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.11.2023 справу розподілено судді Шамшуріній М.В.

Ухвалою від 20.11.2023 року судом прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 902/1416/23 за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 19.12.2023 року о 10:00 год.

За результатами судового засідання 19.12.2023 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про відкладення судового засідання з розгляду справи № 902/1416/23 по суті на 11.01.2024 о 14:00 год., яку занесено до протоколу судового засідання.

27.12.2023 до суду від представника позивача надійшли письмові пояснення щодо заявлених позовних вимог (вх. №01-34/12418/23).

Судове засідання 11.01.2024 не відбулося у зв`язку з оголошенням сигналу "Повітряна тривога" на території Вінницької області.

Ухвалою від 12.01.2024 року судом повідомлено сторони про призначення судового засідання з розгляду справи № 902/1416/23 по суті на 25.01.2024 року.

На визначену судом дату у судове засідання з`явився представник позивача.

Відповідач правом участі уповноваженого представника у судовому засіданні не скористався, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений ухвалою суду від 12.01.2024 року, про що свідчить довідка про доставку електронного листа (ухвали від 12.01.2024) до електронного кабінету відповідача 13.01.2024.

Відзиву відповідачем до суду не надано, будь-яких заяв, клопотань не надходило.

За приписами частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.

Частиною 1 статті 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно пункту 1 частини 3 статті 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Приймаючи до уваги, що сторони було належним чином повідомлено про судове засідання у справі та на засадах відкритості і гласності судового процесу сторонам створено всі необхідні умови для захисту їх прав та охоронюваних законом інтересів, а відповідач у свою чергу не скористався наданим йому правом участі у розгляді справи і його неявка у судове засідання не є перешкодою для розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача за наявними матеріалами.

Представник позивача у судовому засіданні заявив, що докази понесення витрат на правову допомогу будуть ним подані протягом 5 днів з дня винесення рішення, підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив їх задовольнити.

За наслідками розгляду справи, суд оголосив про вихід до нарадчої кімнати для ухвалення рішення у справі та орієнтовний час повернення.

Після виходу з нарадчої кімнати, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору:

Приватне акціонерне товариство "Солді і КО" звернулось до Господарського суду Вінницької області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінпроектбуд" про стягнення грошової заборгованості за публічним договором поставки та видатковою накладною № 111073 від 21.02.2022 у розмірі 18 776,57 гривень, з яких: 8 670,06 гривень основного боргу, 6 478,08 гривень пені, 867,01 гривень штрафу, 2 314,04 гривень інфляційних втрат та 445,38 гривень 3% річних.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що заявлена до стягнення заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань за публічним договором поставки в частині здійснення повної та своєчасної оплати за отриманий товар на підставі видаткової накладної № 111073 від 21.02.2022.

Відповідач відзиву на позов не подав, будь-яких заяв, клопотань під час розгляду справи не заявляв.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Позивачем на офіційному сайті www.metalvis.ua було оприлюднено публічний договір поставки (в редакції 15.02.18), згідно якого Приватне акціонерне товариство "СОЛДІ І КО", що іменується в подальшому - постачальник в особі генерального директора Бондаренка Ігоря Васильовича, керуючись ст. 633, 634 Цивільного кодексу України, пропонує будь-яким особам придбати товари відповідно до положень цього публічного договору (далі договір) (т.1 а.с. 12-13).

Відповідно до Загальних положень договору:

Постачальник - Приватне акціонерне товариство "Солді і Ко", юридична особа за законодавством України, що взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів покупцям.

Покупець - особа, яка вчиняє дії, спрямовані на придбання товару (отримання покупцем рахунку-фактури, товару за видатковою накладною, оплата товару тощо), окрім осіб, які уклали з постачальником окремий письмовий договір поставки, який визначає інші умови взаємовідносин сторін.

Договір є обов`язковим для виконання постачальником з дати його оприлюднення на офіційному сайті http://metalvis.ua (далі сайт). Текст договору розміщено за посиланням http://metalvis.ua/support/legal-support.html.

Для покупця договір є обов`язковим з моменту прийняття пропозиції постачальника про укладення договору.

Моментом укладення договору є момент вчинення покупцем дій, спрямованих на придбання товару (отримання покупцем рахунку-фактури, товару за видатковою накладною, оплата товару тощо).

Договір укладається шляхом приєднання покупцем до запропонованого постачальником договору загалом та прийняття всіх істотних умов договору без підписання письмового примірника і має юридичну силу відповідно до положень ст. 633, 634 Цивільного кодексу України.

Покупець не може запропонувати свої умови договору. Безумовне та повне прийняття умов договору покупцем полягає в здійсненні покупцем дій, спрямованих на придбання товару (отримання покупцем рахунку-фактури, товару за видатковою накладною, оплата товару тощо).

Згідно пункту 1.1. договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов`язується передати (поставити) покупцеві товар, а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього його вартість.

За умовами пункту 1.2. договору предметом поставки є метизи, інструменти, комплектуючі, витратні матеріали, будівельна хімія, інші будівельні матеріали тощо.

Пунктом 2.1. договору визначено, що товар, що є предметом даного договору передається партіями. Кількість та ціна товару кожної партії, а також його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються рахунками-фактурами та видатковими накладними постачальника.

Згідно пункту 4.1. договору ціна товару, що передається за даним договором, установлюється в національній валюті України, згідно прейскурантів постачальника.

Загальна ціна договору складається із загальної вартості товару, поставленого по видаткових накладних, протягом дії договору.

Оплата за цим договором здійснюється шляхом перерахування покупцем грошових коштів на рахунок постачальника у розмірі 100% (сто відсотків) від вартості товару. Форма розрахунків - безготівковий переказ (пункт 4.2. договору).

Відповідно до положень підпунктів 5.3.1., 5.3.3., 5.3.4 пункту 5.3. договору покупець зобов`язаний прийняти товар за кількістю (вагою) та асортиментом, зазначених в видатковій накладній. Забезпечити приймання товару з присутністю представника, що має повноваження підписувати видаткові накладні, акти невідповідності, а за необхідності інші документи, пов`язані з поставкою та прийманням товару. Оплатити товар у розмірі та терміни, встановлені цим договором.

Умови та строки поставки товару визначені розділом 6 договору.

Згідно пункту 6.1. договору поставка (передача) товару здійснюється за місцезнаходженням одного з складських приміщень постачальника на умовах EXW (франко-завод) у відповідності до Правил тлумачення торговельних термінів "ІНКОТЕРМС" (2010).

Датою поставки товару вважається дата видаткової накладної постачальника, за якою відбулась передача товару покупцю (пункт 6.2. договору).

Відповідно до пункту 6.3. договору право власності на товар та ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару до покупця переходить в момент передачі товару від постачальника покупцю за видатковою накладною.

Умовами пункту 7.1. договору встановлено, що постачальник одночасно з передачею покупцю товару надає покупцю наступні документи на товар: рахунок-фактура; видаткова накладна.

Публічний договір підписано генеральним директором постачальника, підпис якого скріплено печаткою позивача.

Як вбачається із матеріалів справи на підставі рахунку-фактури № 43834 від 21 лютого 2022 року (т.1 а.с.33 зворот) та видаткової накладної № 111073 від 21 лютого 2022 року (т.1 а.с. 10) позивачем передано, а представником відповідача, що діяв на підставі довіреності № 4 від 21 лютого 2022 року Крущук С.А. (т.1 а.с. 15) отримано товар за переліком, наведеним у видатковій накладній на загальну суму 8 670,06 гривень.

У рахунку - фактурі № 43834 та видатковій накладній № 111073 від 21 лютого 2022 року в якості підстави здійснення господарської операції зазначено публічний договір поставки від 21 лютого 2022 року (редакція від 15.02.2028 року) та міститься застереження "сплатити до 07 березня 2022 р. за умовами договору".

Враховуючи, що за умовами публічного договору моментом укладення договору є момент вчинення покупцем дій, спрямованих на придбання товару (отримання покупцем рахунку-фактури, товару за видатковою накладною, оплата товару тощо) договір поставки укладено сторонами 21 лютого 2022 року з погодженою сторонами умовою оплати до 07 березня 2022 року.

Доказів оплати відповідачем поставленого йому товару матеріали справи не містять.

У зв`язку із невиконанням відповідачем грошового зобов`язання за договором поставки позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про стягнення 8 670,06 гривень основного боргу, 6 478,08 гривень пені, 867,01 гривень штрафу, 2 314,04 гривень інфляційних втрат та 445,38 гривень 3% річних у примусовому порядку.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про таке.

Предметом спору у цій справі є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача за публічним договором поставки від 21.02.2022 року заборгованості у розмірі 18 776,57 гривень, у тому числі: 8 670,06 гривень основного боргу, 6 478,08 гривень пені, 867,01 гривень штрафу, 2 314,04 гривень інфляційних втрат та 445,38 гривень 3% річних.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, що склалися між сторонами суд враховує таке.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно положень статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань) є, зокрема, договір.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Положеннями статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Приписами частини 1-2 статті 633 ЦК України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом частини 1 статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно частини 1 статті 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору.

Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.

Частиною 2 статті 639 ЦК України визначено, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Судом встановлено, що відповідач приєднався до публічного договору поставки (в редакції 15.02.2018), розміщеному на сайті позивача (постачальника) шляхом отримання рахунку - фактури від 21.02.2022 та товару за видатковою накладною від 21.02.2022 року.

Отже за умовами публічного договору, 21 лютого 2022 року внаслідок отримання відповідачем рахунку-фактури та підписання сторонами видаткової накладної укладено договір поставки правовідносини за яким врегульовано умовами підписаних документів, відповідними положеннями публічного договору та чинним законодавством.

За змістом частини 1 статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Як передбачено пунктом 2 частини 1 статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (статті 632 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами підпункту 5.3.4 пункту 5.3. договору покупець зобов`язаний оплатити товар у розмірі та терміни, встановлені цим договором.

За змістом публічного договору строк оплати поставленого товару не врегульовано.

У письмових поясненнях позивач з посиланням на частину 1 статті 692 ЦК України зазначив, що оплату за товар відповідач мав здійснити в день отримання товару - 21.02.2022 та прострочення з виконання грошового зобов`язання виникло 22.02.2022 року.

Положеннями статті 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З урахуванням змісту укладеного сторонами правочину, суд вважає вказані твердження позивача помилковими, оскільки у рахунку - фактурі № 43834 та видатковій накладній № 111073 від 21 лютого 2022 року, підписаній представниками постачальника та покупця міститься застереження "сплатити до 07 березня 2022 р. за умовами договору".

Отже, договором поставки укладеним сторонами 21 лютого 2022 року погоджено умову щодо строку оплати до 07 березня 2022 року.

Згідно з частиною першою статті 202 ГК України та статті 599 ЦК України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов`язання за договором виконав належним чином, у той же час відповідач свої зустрічні зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати за отриманий товар у розмірі 8 670,06 гривень належним чином не виконав, внаслідок чого з 08.03.2022 року було допущено прострочення у виконанні грошового зобов`язання.

Судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів пред`явлення відповідачем позивачу будь-яких претензій щодо неналежного виконання умов договору.

Відповідно до вимог статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договором щодо сплати заборгованості за поставлений товар, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору поставки від 21.02.2022 року в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар, а тому позивач обґрунтовано звернувся з позовом про стягнення несплаченої суми основного боргу у розмірі 8 670,06 гривень.

Наявність вказаної заборгованості відповідачем не спростовано, доказів сплати заборгованості матеріали справи не містять.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно пункту 5 частини 1 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі.

Приймаючи до уваги, що належними та допустимими доказами підтверджено суму основного боргу у розмірі 8 670,06 гривень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 8 670,06 гривень основного боргу є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 6 478,08 гривень пені, 867,01 гривень штрафу, 2 314,04 гривень інфляційних втрат та 445,38 гривень 3% річних.

Щодо позовних вимог про стягнення пені та штрафу суд враховує таке.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.

Відповідно до положень статей 546, 548 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов`язання.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до вимог частини 1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

У свою чергу, статтею 230 ГК України передбачено обов`язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно частини 4 статті 231 ГК України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Положеннями пункту 9.1. договору сторони погодили, що за порушення строку оплати, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від несплаченої суми за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад три дні додатково стягується штраф у розмірі 10 (десяти) відсотків від вартості несплаченого вчасно товару.

Приймаючи до уваги, що остаточний розрахунок за отриманий товар мав бути здійснений до 07 березня 2022 року, прострочення з оплати виникло з 08.03.2022 року. Разом з тим станом на 08.03.2022 року та станом на день розгляду справи у суді зобов`язання з оплати 8 670,06 гривень заборгованості відповідачем не були виконані.

Зважаючи на встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, вимога про стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення відповідає чинному законодавству, положенням договору та заявлена правомірно.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 зі справи № 910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи № 916/804/17.

При цьому, у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців (постанова Верховного Суду від 20.08.2021 року у справі №910/13575/20).

За умовами пункту 13.1. договору сторони досягли згоди, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, припиняється через три роки від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. До вимог про стягнення неустойки застосовується позовна давність тривалістю у три роки.

Проаналізувавши умову укладеного договору викладену у пункті 13.1., суд дійшов висновку, що сторонами погоджено інший строк нарахування штрафних санкцій, який є більшим шести місяців та який закінчується обчислюватися через три роки від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як вбачається із розрахунку пені здійсненого позивачем, розрахунок здійснено на суму заборгованості у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення за період з 22.02.2022 до 08.11.2023 року.

Загальна сума нарахованої позивачем пені складає 6 478,08 гривень.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, що нарахована в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд встановив його часткову помилковість з огляду на неврахування позивачем, що прострочення з оплати виникло з 08.03.2022 року.

Здійснивши за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360" перерахунок заявленої до стягнення пені, суд дійшов висновку, що пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у періоді нарахування за кожен день прострочення складає 6 411,57 гривень.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені є обгрунтованими та підлягають задоволенню частково в сумі 6 411,57 гривень, в іншій частині вимог про стягнення пені в сумі 66,51 гривень слід відмовити у зв`язку із їх безпідставністю.

Щодо вимог позивача про стягнення штрафу у розмірі 867,01 гривень суд враховує таке.

Як вже було зазначено пунктом 9.1. договору сторони погодили, що за порушення строку оплати, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від несплаченої суми за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад три дні додатково стягується штраф у розмірі 10 (десяти) відсотків від вартості несплаченого вчасно товару.

Зважаючи на встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання понад 3 дні від дати платежу (зобов`язання з оплати 8 670,06 гривень заборгованості відповідачем не виконано), вимога про стягнення штрафу у розмірі 10 % від вартості несплаченого вчасно товару відповідає чинному законодавству, положенням договору та заявлена правомірно.

Судом взято до уваги, що положеннями частини 2 статті 231 ГК України передбачена можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення зобов`язання.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 1 червня 2021 року у справі № 910/12876/19 одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок штрафу у розмірі 10% від суми боргу, суд дійшов висновку, що визначена позивачем сума штрафу у розмірі 867,01 гривень є арифметично вірною.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу є обгрунтованими та підлягають задоволенню в сумі 867,01 гривень.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних суд враховує таке.

Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).

До правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених у статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову (постанова ВП ВС від 08.11.2019 № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).

Як вже було зазначено остаточний розрахунок за отриманий товар мав бути здійснений до 07.03.2022 року, прострочення з оплати виникло з 08.03.2022 року. Станом на 08.03.2022 та на день розгляду справи у суді зобов`язання з оплати 8 670,06 гривень заборгованості відповідачем не виконані.

Враховуючи встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, нараховані позивачем до стягнення інфляційні втрати та 3% річних від простроченої суми заборгованості відповідають вимогам чинного законодавства та заявлені правомірно.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, суд встановив його часткову помилковість з огляду на неврахування позивачем, що прострочення з оплати заборгованості виникло з 08.03.2022 року.

Здійснивши за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360" розрахунок інфляційних втрат в межах визначеного позивачем періоду прострочення з урахуванням дати, з якої починається відлік прострочення сплати грошових зобов`язань, суд дійшов висновку, що нарахована сума інфляційних втрат складає 2 403,93 гривень.

Приймаючи до уваги, що відповідно до приписів статті 14 ГПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог, а також те, що сума інфляційних втрат визначена позивачем є меншою ніж сума інфляційних втрат визначена судом, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат є обгрунтованими та підлягають задоволенню у розмірі 2 316,04 гривень.

Здійснивши за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360" перерахунок 3% річних за період з 08.03.2022 по 08.11.2023, суд дійшов висновку, що сума 3% річних за період прострочення виконання грошового зобов`язання становить 435,40 гривень.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги про стягнення 3% річних підлягають задоволенню частково у розмірі 435,40 гривень, в іншій частині вимог про стягнення 3% річних у розмірі 9,98 гривень слід відмовити у зв`язку із їх безпідставністю.

Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог частини 2 статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. (частини 1-2 статті 86 ГПК України).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню частково у розмірі 18 700,08 гривень заборгованості, у тому числі 8 670,06 гривень основного боргу, 6 411,57 гривень пені, 867,01 гривень штрафу, 2 316,04 гривень інфляційних втрат, 435,40 гривень 3% річних, в іншій частині позову слід відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат судом враховано таке.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При зверненні до суду позивачем згідно платіжних інструкцій № 15946 від 11.10.2023 та № 16696 від 10.11.2023 сплачено судовий збір у розмірі 2 684,00 гривень.

Відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2 684,00 гривень розподіляються між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з яких судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2 673,00 гривень покладаються на відповідача, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 11,00 гривень слід залишити за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 86, 123, 129, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінпроектбуд" (21000, Вінницька область, Вінницький район, місто Вінниця, вулиця Стуса В., будинок 7, ідентифікаційний код юридичної особи 37618365) на користь Приватного акціонерного товариства "Солді І КО" (04073, місто Київ, вулиця Сирецька, будинок 28/2, ідентифікаційний код юридичної особи 23162981) 18 700,08 гривень (вісімнадцять тисяч сімсот гривень, 08 копійки) заборгованості, у тому числі 8 670,06 гривень основного боргу, 6 411,57 гривень пені, 867,01 гривень штрафу, 2 316,04 гривень інфляційних втрат, 435,40 гривень 3% річних, 2 673,00 гривень (дві тисячі шістсот сімдесят три гривні) судових витрат на сплату судового збору.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 66,51 гривень пені та 9,98 гривень 3% річних - відмовити.

5. Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 11,00 гривень залишити за позивачем.

6. Згідно з приписами статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Відповідно до положень частини 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

8. Копію судового рішення направити сторонам до електронних кабінетів у системі ЄСІТС.

Повний текст рішення складено 30 січня 2024 р.

Суддя Шамшуріна М.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи;

2, 3 - позивачу, відповідачу, до електронних кабінетів у системі ЄСІТС.