Рішення

від 31.01.2024 по справі 902/1455/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"31" січня 2024 р. м. Вінниця Cправа № 902/1455/23

Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Міліціанова Р.В., розглянувши без виклику сторін у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ІБЕРСОН КОМПОНЕНТС", вул. Лук`яновича, 1, м. Тернопіль, 47707, код - 38487310

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІНТРАНССЕРВІС", вул. Івана Миколайчука, буд. 38, кв. 87, м. Вінниця, 21036, код - 41881612

про стягнення 81 263,41 грн

В С Т А Н О В И В :

27.11.2023 року до Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява (б/н від 20.11.2023 року) Товариства з обмеженою відповідальністю "ІБЕРСОН КОМПОНЕНТС" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІНТРАНССЕРВІС" про стягнення 81 263,41 грн штрафних санкцій, з яких 54 169,00 грн пені, 22 938,70 грн інфляційних втрат та 4 155,71 грн 3% річних за договором поставки № 444/19 від 12.04.2019 року.

Ухвалою суду від 04.12.2023 року відкрито провадження у справі № 902/1455/23 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами (без проведення судового засідання).

Сторонам встановлено строки на вчинення процесуальних дій до 05.01.2024 року.

Зазначену ухвалу позивачу надіслано засобами електронного зв`язку за наступною адресою: представнику позивача Гарагуцу І.Ф. - ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідачу засобами поштового зв`язку, рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідачем отримано зазначену ухвалу суду 07.12.2023 року, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке наявне у матеріалах справи (т. 1 а.с. 23).

Отже, сторін завчасно, з дотримання процесуальних строків, визначених ГПК України, повідомлено про розгляд справи.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов`язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 Рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Суд нагадує, що це роль національних судів - організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (Рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010).

До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (Рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).

Враховуючи отримання сторонами ухвали суду про відкриття провадження у справі, в якій встановлено час на вчинення процесуальних дій, з огляду на наявність доказів завчасного її отримання, суд вирішив розглянути справу за наявними доказами.

Позивач, в якості підстави заявлених позовних вимог, посилається на укладення між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІБЕРСОН КОМПОНЕНТС" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІНТРАССЕРВІС" Договору поставки № 444/19 від 12.04.2019 року.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 23.02.2022 року у справі №902/1025/21 стягнуто з ТОВ "ВІНТРАССЕРВІС" на користь ТОВ "ІБЕРСОН КОМПОНЕНТС" 68 604,04 грн - основного боргу, 6 162,99 грн - пені, 1 291,95 грн - 3 % річних, 4 249,92 грн - інфляційних втрат та 2 051,40 грн - судового збору.

На виконання вказаного рішення 04.04.2022 року видано наказ № 902/1025/21 який надіслано на адресу стягувача.

У зв`язку з простроченням виконання зобов`язань ТОВ "ІБЕРСОН КОМПОНЕНТС" нараховано штрафні санкції у вигляді 54 169,00 грн пені, 22 938,70 грн інфляційних втрат та 4 155,71 грн 3% річних.

Матеріали справи не містять відзиву або будь-якої іншої заяви по суті справи зі сторони відповідача в якому було б викладено процесуальну позицію останнього з приводу заявленого позову.

Із наявних матеріалів справи слідує, що 12.04.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІБЕРСОН КОМПОНЕНТС" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІНТРАНССЕРВІС" (Покупець) укладено Договір поставки №444/19.в

Відповідно до п.1.1 Договору Постачальник зобов`язується передати в погодженні строки (строк) другій стороні - Покупцеві товар (товари), а Покупець зобов`язується прийняти товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму згідно з умовами цього Договору.

Асортимент, кількість ціна товару встановлюється Сторонами в погоджених Постачальником заявках Покупця (п.1.2 Договору).

Ціна товару остаточно узгоджується та вказується Сторонами у видатковій накладній на поставку товару. Зміна остаточно узгодженої Сторонами ціни товару після його передачі Покупцю не допускається. Сума договору складається з суми вартості видаткових накладних, оформлених Постачальником, на видачу товарів Покупцю протягом строку дії цього договору. Покупець зобов`язаний провести повний розрахунок за отриманий товар у термін 14 (чотирнадцять) календарних днів з моменту поставки Товару. Оплата Товару, що постачається у відповідності з умовами цього Договору здійснюється шляхом безготівкового перерахунку на поточний рахунок Постачальника, вказаний у реквізитам Постачальника в цьому договорі (п. 2.2. - 2.4. Договору).

Передача товару від Постачальника Покупцеві здійснюється за видатковою накладною. Право власності на товар переходить від Постачальника до Покупця з моменту фактичного отримання товару Покупцем та оформлення відповідним чином видаткової накладної (п. 3.1. та п. 3.2. Договору).

Цей договір набуває чинності з дати його підписання обома Сторонами і діє протягом року з моменту заключення. В разі, якщо від жодної зі Сторін за 30 календарних днів до моменту закінчення дії Договору не надійде письмового повідомлення про намір розірвати, припинити або змінити Договір, він вважається продовженим (пролонгованим) на кожний наступний рік. Закінчення строку дії Договору не звільняє Покупця від виконання в повному обсязі взятих на себе, згідно умов даного Договору, зобов`язань, що виникли під час його дії (п. 9.5 - 9.7. Договору).

В межах Договору № 444/19 Постачальник здійснив поставку товару у період з 26.11.2020 року по 31.12.2020 року на загальну суму 101818,00 грн., зокрема згідно видаткових накладних: FЕ0001758/20 від 26.11.2020 р. на суму 5 549,99 грн.; FЕ0001759/20 від 26.11.2020 р. на суму 10 215,41 грн.; FЕ0001790/20 від 01.12.2020 р. на суму 525,00 грн.; FЕ0001792/20 від 01.12.2020 р. на суму 5 845,00 грн.; FЕ0001797/20 від 01.12.2020 р. на суму 3340,01 грн.; FЕ0001832/20 від 04.12.2020 р. на суму 850,01 грн.; FЕ0001847/20 від 07.12.2020 р. на суму 5 130,00 грн.; FЕ0001855/20 від 07.12.2020 р. на суму 15 844,00 грн.; FЕ0001865/20 від 07.12.2020 р. на суму 14 644,01 грн.; FЕ0001871/20 від 08.12.2020 р. на суму 2 952,00 грн.; FЕ0001872/20 від 08.12.2020 р. на суму 1 724,00 грн.; FЕ0001873/20 від 08.12.2020 р. на суму 630,00 грн.; FЕООО1903/20 від 11.12.2020 р. на суму 8 614,06 грн.; FЕ0001911/20 від 14.12.2020 р. на суму 1 582,46 грн.; FЕ0001913/20 від 14.12.2020 р. на суму 13 564,01 грн.; FЕ0001973/20 від 18.12.2020 р. на суму 1 723,00 грн.; FЕ0002002/20 від 23.12.2020 р. на суму 3 400,00 грн.; FЕ0002003/20 від 23.12.2020 р. на суму 2 562,00 грн.; FЕ0002096/20 від 31.12.2020 р. на суму 3 122,99 грн.

Із зазначеної суми вартості поставленого товару ТОВ «ВІНТРАНСЕРВІС» здійснив часткову оплату в розмірі 3099,04 грн. Залишок заборгованості за поставлений товар за вказаними видатковими накладними становив 98718,91 грн.

Відповідач оплату заборгованості не здійснив, з огляду на це позивач був змушений звернутись з позовом до суду про стягнення з відповідача 98 718,91 грн - основного боргу, 11 377,92 грн - пені, 2 386,94 грн - 3% річних та 6 497,83 грн - інфляційних втрат.

Разом з тим, відповідачем частково сплачено отриманий за Договором поставки № 444/19 від 12.04.2019р. товар, після відкриття провадження у справі, що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача від 10.12.2021р. на суму 21518,42 грн. та від 12.01.2022 на суму 8596,46 грн.

З огляду на викладене, на день прийняття Рішення Господарського суду Вінницької області від 23.02.2022 року у справі №902/1025/21 у відповідача перед позивачем рахується заборгованість за поставлений але не оплачений товар в розмірі 68604,04 грн.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог та надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.

Частинами 1 та 2 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 662 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Згідно положень ч. 1 ст. 692 цього ж кодексу, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності (ст. 13 ГПК України).

Частиною 1 статті 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За положеннями частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

В силу приписів ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як вбачається з матеріалів справи, Рішенням Господарського суду Вінницької області від 23.02.2022 року у справі № 902/1025/21 стягнуто з ТОВ "ВІНТРАССЕРВІС" на користь ТОВ "ІБЕРСОН КОМПОНЕНТС" 68 604,04 грн - основного боргу, 6 162,99 грн - пені, 1 291,95 грн - 3 % річних, 4 249,92 грн - інфляційних втрат та 2 051,40 грн - судового збору.

04.04.2022 року на виконання вказаного рішення видано наказ № 902/1025/21 який надіслано на адресу стягувача.

З матеріалів справи слідує, що відповідачем повністю погашено заборгованість за рішенням суду 13.10.2023 року, що підтверджується платіжною інструкцією N0OPK4795М від 13.10.2023 року про перерахування коштів на рахунок позивача (т. 1, а.с. 8).

При цьому, позивачем заявлено до стягнення штрафні санкції період невиконання грошового зобов`язання, а саме: 22 938,70 грн інфляційних втрат (за період з жовтня 2021 року по вересень 2023 року), 4 155,71 грн 3% річних (за період з 07.10.2021 року по 13.10.2023 року) та 54 169,00 грн пені (за період з 07.10.2021 року по 13.10.2023 року).

Судом витребувано для огляду матеріали справи №902/1025/21 та встановлено, що у позовній заяві визначено період нарахування пені та мір цивільної відповідальності до 06.10.2021 року.

Не змінено відповідний період також у заяві про зменшення позовних вимог, яку подано у справі №902/1025/21.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з приписами частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановлянням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України.

Вказана правова позиція відображена у Постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.03.2018 р. у справі № 910/663/17.

Тобто, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.05.2018 р. у справі № 914/1487/17, від 20.06.2018 р. у справі № 905/2135/17).

Таким чином, заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат є правомірними та обґрунтованим, оскільки відповідають вимогам чинного законодавства України.

Щодо нарахування пені, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За порушення грошових зобов`язань за цим договором Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період несплати зобов`язань, від суми невиконаного грошової зобов`язання за кожний день порушення виконання.

Пеня нараховується за весь період прострочення виконання грошових зобов`язань (п. 5.4. Договору).

Тобто, сторонами не обмежено строку нарахування пені.

Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, обмежується правилами ч. 6 ст. 232 ГК України, якщо інше не встановлено договором.

Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання.

Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.

Пеню належить рахувати з наступного дня після дати, в яку зобов`язання мало бути виконано, і по переддень фактичного виконання грошового зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17, від 09.07.2018 у справі № 903/647/17 та від 08.08.2018 у справі № 908/1843/17, Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 №910/12876/19.

Крім того, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Тому, суд вважає правомірним нарахування пені за межами визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України шестимісячного строку, до моменту повної оплати суми основного боргу.

Позивачем заявлено до стягнення 22 938,70 грн інфляційних втрат (за період з жовтня 2021 року по вересень 2023 року), 4 155,71 грн 3% річних (за період з 07.10.2021 року по 13.10.2023 року) та 54 169,00 грн пені (за період з 07.10.2021 року по 13.10.2023 року)

При цьому, відповідачем 13.10.2023 року повністю погашено основну заборгованість в сумі 68 604,04 грн, що підтверджується платіжною інструкцією N0OPK4795М від 13.10.2023 року (т. 1, а.с. 8).

Враховуючи погашення заборгованості 13.10.2023 року, кінцевий період нарахування штрафних санкцій обмежується 12.10.2023 року.

Тому, вірний період нарахування 3% річних, інфляційних втрат та пені, становлять з 07.10.2021 року по 12.10.2023 року.

Судом у межах вірного періоду нарахування визначено 3% річних в сумі 4 150,07 грн, 22 938,70 грн інфляційних втрат та 54 093,82 грн пені.

Тому, суд відмовляє у задоволенні позову в частині вимог про стягнення 5,64 грн 3% річних та 75,18 грн пені, як заявлених безпідставно.

При вирішенні питання щодо остаточної суми стягнення пені, суд враховує наступне.

Частина 3 ст. 551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України приймається до уваги, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними конкретизуються судом у кожному конкретному випадку.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення пені та штрафу є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ст. 3 ЦК України).

Також слід зазначити, що за своєю правовою природою штрафні санкції, виконують стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов`язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягується в разі порушення такого зобов`язання.

Водночас, суд зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена у Рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 р.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГПК України йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені), а тому вона не може застосовуватися у вирішенні спорів, пов`язаних з відшкодуванням сум збитків та шкоди (стаття 22, глава 82 Цивільного кодексу України).

Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв`язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв`язку з порушенням зобов`язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.

Аналогічної позиції стосовно застосування приписів ст. 233 ГК України, 551 ЦК України дотримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 12.12.2018 у справі № 921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18.

Так, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Подібних висновків щодо розміру штрафних санкцій дійшла Велика Палата Верховного Суду 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц; у справі №902/417/18 від 18.03.2020 року.

Дослідивши матеріали даної справи, судом враховано:

- відповідачем погашено основну заборгованість у повному обсязі;

- інтереси позивача додатково захищено (компенсовано негативні наслідки прострочення боржника) шляхом пред`явлення вимоги про стягнення 3% річних, інфляційних втрат та пені за весь період прострочення;

- загальний розмір нарахованих штрафних та мір цивільної відповідальності у справі №902/1025/21 (всього 11 704,86 грн) та по даній справі (81 263,41 грн) перевищує на 135% залишок суми основного боргу, тому створює несправедливо надмірний тягар для відповідача.

Таким чином, суд вважає, що наведене вище у своїй сукупності є винятковими обставинами, які є підставою для застосування положення ст. 551 ЦК України, ст. 233 ЦК України та зменшення пені з урахуванням зазначених висновків Великої Палати Верховного Суду.

Суд доходить висновку, з урахуванням засад добросовісності, справедливості, пропорційності та розсудливості, про наявність достатніх правових підстав для зменшення пені на 70% від правомірно обчисленого розміру 54 093,82 грн.

Отже, стягненню на користь позивача підлягає 16 228,15 грн пені, що за переконанням суду у достатній мірі компенсуватиме майнові втрати позивача від знецінення грошових коштів, понесених втрат щодо несвоєчасного отримання розрахунку, відповідатиме діловим звичаям та нормальній діловій практиці, забезпечить дотримання розумного балансу також і інтересів відповідача.

При цьому, суд відмовляє у задоволенні позову в частині вимог про стягнення 37 940,85 грн (37 865,67 грн (розмір зменшеної пені на 70%) + 75,18 грн (заявленої безпідставно) пені.

За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Стосовно вирішення питання щодо розподілу судових витрат зі сплати судового збору та витрат понесених на правову допомогу, суд вважає за необхідне призначити окреме судове засідання, з урахуванням вимог ч. 8 ст. 129 ГПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 3, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 91, 113, 118, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІНТРАНССЕРВІС" (вул. Івана Миколайчука, буд. 38, кв. 87, м. Вінниця, 21036, код - 41881612) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІБЕРСОН КОМПОНЕНТС" (вул. Лук`яновича, 1, м. Тернопіль, 47707, код - 38487310) 22 938,70 грн - інфляційних втрат, 4 150,07 грн - 3% річних, 16 228,15 грн - пені.

3. Відмовити у задоволенні позову Товариству з обмеженою відповідальністю "ІБЕРСОН КОМПОНЕНТС" в частині вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІНТРАНССЕРВІС" 5,64 грн - 3% річних та 37 940,85 грн пені.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Призначити судове засідання з приводу розподілу судових витрат на 13.02.2024 року о 09:30 год., у приміщенні Господарського суду Вінницької області (вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, зал № 1).

6. Встановити сторонам строк протягом п`яти днів з дати отримання судового рішення на подачу доказів щодо понесених судових витрат, а також заперечень відносно судових витрат на професійну правничу допомогу.

7. Примірник судового рішення протягом двох днів з дня складання направити сторонам до електронних кабінетів у системі ЄСІТС та на електронні адреси, за їх відсутності - рекомендованим листом, з повідомлення про вручення поштового відправлення: представнику позивача Гарагуцу І.Ф. - ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідачу - ІНФОРМАЦІЯ_2

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити рішення суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі апеляційної скарги до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Повний текст судового рішення складено 31 січня 2024 р.

Суддя Міліціанов Р.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. Лук`яновича, 1, м. Тернопіль, 47707)

3 - відповідачу (вул. Івана Миколайчука, буд. 38, кв. 87, м. Вінниця, 21036)