Рішення

від 31.01.2024 по справі 910/16545/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31.01.2024Справа № 910/16545/23

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Комунального підприємства "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Голосіївського району м. Києва"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПК Укрпромпостач"

про стягнення 306 891,00 грн.,

Без виклику (повідомлення) представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Голосіївського району м. Києва" (далі - позивач, Підприємство) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПК Укрпромпостач" (далі - відповідач, Товариство) про стягнення збитків у розмірі 306 891,00 грн.

В обґрунтування пред`явлених вимог Підприємство посилалося на те, що 27.09.2021 року між ним як замовником та відповідачем як постачальником був укладений договір на закупівлю товарів за державні кошти № 242 (далі - Договір), за умовами якого Товариство зобов`язалося у 2021 році на підставі письмових заявок поставити замовнику товар: А-92, А-95, дизельне паливо (талонна система), дизельне паливо (постачання бензовозом) (код ДК 021:2015-09130000-9 Нафта і дистиляти). Проте в порушення взятих на себе за цим правочином зобов`язань Товариство не здійснило поставку товару на передбачених Договором умовах, у зв`язку з чим Підприємство звернулося до господарського суду міста Києва з відповідним позовом. Рішенням від 17.04.2023 року в справі № 910/12300/22 господарський суд міста Києва стягнув з Товариства на користь Підприємства 443 849,74 грн. вартості оплаченого та не поставленого товару за Договором, у тому числі вартості бензину А-92 у кількості 8970 літрів на суму 256 183,20 грн. та вартості бензину А-95 у кількості 6340 літрів на суму 187 666,54 грн.

Оскільки за рахунок коштів, які 19.06.2023 року були сплачені відповідачем на виконання вищевказаного рішення суду, Підприємство змогло придбати на 5 590 літрів бензину А-95 менше, ніж очікувалось за Договором, позивач посилався на те, що обов`язок з відшкодування збитків у вигляді різниці у вартості пального (середня вартість якого станом на 10.10.2023 року становить 54,90 грн. за 1 літр бензину А-95), яке Підприємство вимушене закупити за ціною, що склалася на ринку пального на момент подачі позову, покладається на відповідача.

Крім того, у поданій позовній заяві Підприємство на підставі пункту 1 частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України просило суд накласти арешт на майно та грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті Товариству і знаходяться у останнього чи в інших осіб. Ухвалою від 26.10.2023 року № 910/16545/23 господарський суд міста Києва означену заяву про забезпечення позову повернув заявнику.

Разом із тим, ухвалою від 27.10.2023 року господарський суд міста Києва залишив позовну заяву Підприємства без руху з одночасним встановленням останньому строку та способу усунення її недоліків.

06.11.2023 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява Підприємства від 02.11.2023 року № 1124 про усунення недоліків позовної заяви.

Враховуючи наведені обставини, ухвалою від 13.11.2023 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/16545/23 та вирішив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) представників сторін.

22.11.2023 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшов відзив Товариства на позовну заяву від 20.10.2023 року, в якому останнє заперечило проти задоволення вимог Підприємства з огляду на те, що грошові кошти буди повернуті позивачу 19.06.2023 року, а закупівлю бензину А-95 позивач здійснив 10.10.2023 року (майже через 4 місяці), коли ціни виросли і відбулося скасування Урядом України 7 відсоткової ставки акцизу на бензин зі встановленням такої ставки на рівні 20 %. Крім того, у зв`язку із введенням на території України воєнного стану і настанням форс-мажорних обставин емітентом - ТОВ "Вест Кард" були заблоковані невикористані позивачем бланки дозволи (талони), які згідно з умовами Договору були поставлені позивачу. Про вказані обставини Товариство своєчасно попередило Підприємство і запропонувало у серпні 2022 року повернути кошти за неотримане паливо. Враховуючи наведені обставини, відповідач зазначив про недоведеність позивачем того факту, що спірні у даній справі збитки були завдані Підприємству саме внаслідок дій Товариства.

До означеного відзиву Товариством долучено клопотання про розгляд справи № 910/16545/23 за правилами загального позовного провадження. Означене клопотання мотивоване необхідністю детального розгляду спору та з`ясування усіх обставин справи. Разом із тим, ухвалою від 01.12.2023 року господарський суд міста Києва залишив заяву Товариства про розгляд справи № 910/16545/23 в порядку загального позовного провадження без задоволення.

Слід зазначити, що 22.11.2023 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла зустрічна позовна заява Товариства, в якій останнє просило суд розірвати укладений між сторонами Договір та зобов`язати Підприємство повернути Товариству бланки-дозволи (талони) А-92 у кількості 8 970 літрів та бензин А-95 у кількості 6 430 літрів. Ухвалою від 27.11.2023 року господарський суд міста Києва повернув заявнику зустрічну позовну заяву Товариства у справі № 910/16545/23.

28.11.2023 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла відповідь Підприємства від 28.11.2023 року № 1149 на відзив на позовну заяву, в якій позивач вказав, що у рішенні від 17.04.2023 року в справі № 910/12300/22 господарський суд міста Києва встановив факт порушення відповідачем умов Договору, зокрема пункту 2.8 цього правочину, за яким з моменту переходу до покупця права власності на продукцію та до моменту його фактичного отримання на АЗС, продукція перебуває на відповідальному безкоштовному зберіганні постачальника. Отже, у зберігача (відповідача) існував обов`язок повернути поклажодавцю переданий на зберігання товар, а в разі його відсутності - відшкодувати збитки у розмірі вартості такого майна. З огляду на відсутність у Товариства переданого йому на зберігання товару, норми, які регламентують правовідносини зберігання, надають позивачеві право на отримання вартості незбереженого товару у вигляді збитків.

04.12.2023 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшли заперечення Товариства від 04.12.2023 року, в яких останнє навело додаткові аргументи на спростування обґрунтованості позовних вимог Підприємства.

Інших заяв чи клопотань від сторін до суду не надходило.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

27.09.2021 року між Підприємством (замовник) та Товариством (постачальник) був укладений Договір, за умовами якого постачальник зобов`язався у 2021 році на підставі письмових заявок поставити замовнику товар А-92, А-95, дизельне паливо (талонна система), дизельне паливо (постачання бензовозом) (код ДК 021:2015-09130000-9 Нафта і дистиляти); забезпечити першу поставку дизельного палива (постачання бензовозом) протягом 2 діб в розмірі 30 000 л на підставі письмової заявки: бензин А-92 - у кількості 15 000 л, бензин А-95 - у кількості 10 000 л на АЗС постачальника.

Означений правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений відбитками печаток означених суб`єктів господарювання.

Згідно з пунктами 2.7, 2.8 Договору постачальник зобов`язується поставити та передати у власність, а покупець прийняти та оплатити паливо рідинне та газ; оливи мастильні, а саме: А-92, А-95, дизельне паливо у відпускних облікових картках (талонах) відповідно до умов Договору. З моменту переходу до покупця права власності на продукцію та до моменту його фактичного отримання на АЗС, продукція перебуває на відповідальному безкоштовному зберіганні постачальника.

У Специфікації № 1 сторони погодили кількість та вартість товару, що підлягає поставці за Договором, зокрема: бензин А-92 - у кількості 15 000 літрів за ціною 28,56 грн. за 1 літр та бензин А-95 - у кількості 10 000 літрів за ціною 29,6004 грн. за 1 літр.

Відповідно до пунктів 3.1, 4.1, 4.3 Договору його сума з ПДВ становить 7 295 304,00 грн. Розрахунки проводяться шляхом перерахування коштів замовником на поточний рахунок постачальника. Оплата проводиться по рахунку-фактурі, видатковим накладним з відстрочкою платежу до 30 банківських днів з дня отримання товару. При поставці товару надаються видаткова накладна, товарно-транспортна накладна.

За умовами пункту 5.1 цього правочину строк поставки товару - до 31.12.2021 року.

Згідно з пунктом 5.4 Договору постачальник зобов`язується, зокрема: надавати замовнику відпускні облікові картки (талони) протягом 1 календарного дня з дня отримання письмової заявки від замовника. За порушення термінів поставки товару за цим Договором постачальник несе відповідальність згідно з розділом 7 Договору; забезпечити цілодобову заправку автомобілів замовника, включаючи суботу, неділю та святкові дні на АЗС; забезпечити заправку автомобілів замовника після закінчення строку дії Договору по відпускних облікових картках (талонах), якщо вони були оплачені покупцем, але залишились не реалізованими.

Відповідно до пунктів 5.4.1-5.4.3 Договору з моменту переходу до замовника права власності на продукцію та до моменту його фактичного отримання на АЗС, продукція перебуває на відповідальному безкоштовному зберіганні постачальника до повної вибірки по картках внутрішнього обігу та постачанню оплачених нафтопродуктів. Нафтопродукти (по талонах) постачаються постачальником шляхом цілодобової заправки автомобілів замовника на АЗС постачальника після пред`явлення відпускної облікової картки (талону). Облікові картки (талони), якими забезпечує постачальник замовника, не мають терміну дії.

За умовами пунктів 8.1, 8.2, 8.4 Договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладення Договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо). Сторона, що не може виконати зобов`язання за цим Договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 5 днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі. У разі, коли строк дії обставин непереборної сили продовжується більше 180 днів, кожна із сторін в установленому порядку має право розірвати цей Договір. У разі попередньої оплати постачальник повертає замовнику кошти протягом 3 днів з дня розірвання цього Договору.

Пунктом 11.1 Договору передбачено, що останній набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2021 року, а в частині фінансових зобов`язань та поставки товару - до повного їх виконання.

З матеріалів справи вбачається, що у зв`язку із порушенням Товариством взятих на себе за Договором зобов`язань в частині поставки товару на передбачених цим правочином умовах, Підприємство звернулося до господарського суду міста Києва з відповідним позовом про стягнення з постачальника 739 102,90 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.04.2023 року в справі № 910/12300/22 за позовом Підприємства до Товариства про стягнення 739 102,90 грн. вимоги позивача задоволено частково. Стягнуто з Товариства на користь Підприємства вартість бензину А-92 у кількості 8 970 літрів на суму 256 183,20 грн., вартість бензину А-95 у кількості 6 340 літрів на суму 187 666,54 грн., а також судовий збір у розмірі 6 657,68 грн. Разом із тим, у задоволенні позовних вимог Підприємства в частині стягнення з Товариства вартості бензину А-92 у розмірі 173 210,70 грн. та вартості бензину А-95 у розмірі 122 042,46 грн. відмовлено.

Означене рішення на час розгляду даного спору не скасоване та в установленому законом порядку набрало законної сили.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У рішенні від 17.04.2023 року в справі № 910/12300/22 господарський суд міста Києва встановив, що при поданні документів для участі у тендері на укладення Договору Товариством був наданий гарантійний лист від 20.08.2021 року № 61-08/Т щодо здійснення рівноцінного обміну не реалізованих талонів; лист-гарантія щодо відповідності технічним, якісним та кількісним характеристикам предмета закупівлі від 20.08.2021 року № 115-08/Т; лист-погодження з усіма умовами тендерної документації від 20.08.2021 року № 69-08/Т.

Згідно з видатковою накладною від 30.09.2021 року № 10980 на суму 1 275 804,00 грн. Товариство поставило, а Підприємство прийняло 10 000 літрів бензину А-95 за ціною 29,6004 грн/л на загальну суму 296 004,00 грн. та 15 000 літрів бензину А-92 за ціною 28,56 грн/л на загальну суму 428 400,00 грн. Поставлений бензин був оплачений Підприємством у повному обсязі відповідно до платіжного доручення від 13.10.2021 року № 804 на суму 1 275 804,00 грн.

19.08.2022 року Товариство звернулося до Підприємства з листом № 19/08, в якому зазначило, що емітент бланків-дозволів (талонів) - ТОВ "Вог Кард", повідомило відповідача про форс-мажорні обставини, зумовлені військовою агресією російської федерації, і що вказані обставини впливають на можливість виконання зобов`язань. З огляду на зазначене, Товариство повідомило замовника про можливість повернути кошти, оплачені Підприємством за бланки-дозволи, які наразі заблоковані. До цього листа постачальником долучено повідомлення про форс-мажор від ТОВ "Вест Кард" і лист ТПП України від 28.02.2022 року № 2024/02.0-7.1.

Крім того, листом від 14.11.2022 року № 56/9-Т Товариство звернулося до позивача та зазначило про готовність повернути вартість пального по не використаних талонах. Також постачальник вказав, що повернення коштів може бути здійснено в обмін на оригінали облікових карток (талонів).

Листом від 03.03.2023 року № 0303-94 Товариство звернулося до ТОВ "Вест Кард" з проханням перевірити копії номерів штрих-кодів талонів та пересвідчитись, що талони були дійсно придбані Товариством у ТОВ "Вест Кард" згідно з видатковою накладною від 29.09.2021 року № 820 та пальне за ними не було видане. З цією метою відповідач надав ксерокопії номерів штрих-кодів талонів, що заблоковані, не отоварені та фактично знаходяться у Підприємства.

У відповідь на зазначене звернення постачальника листом від 14.03.2023 року № 158 ТОВ "Вест Кард" повідомило Товариство про те, що надані ксерокопії талонів та штрих-кодів дійсно видавались Товариству згідно із видатковою накладною від 29.09.2021 року № 820.

У рішенні від 17.04.2023 року в справі № 910/12300/22 господарський суд міста Києва також вказав, що фактична кількість пального, що надана за ксерокопіями номерів штрих-кодів талонів, становить: бензин А-92 - 4 940 л, бензин А-95 - 3930 л.

При постановленні цього рішення суд також виходив з того, що Товариством не вказано, які саме з наданих позивачем ксерокопій талонів уже є отовареними чи були отримані не від Товариства чи отримані за іншим правочином. Натомість, подання Підприємством суду оригіналів талонів (бензин А-92 талони номіналом 20 літрів у кількості 378 штук, що еквівалентно 7 560 л та талони номіналом 10 літрів у кількості 141 штука, що еквівалентно 1 410 літрів, загалом 519 талонів на 8 970 літрів; бензин А-95 талони номіналом 20 літрів у кількості 247 штук, що еквівалентно 4 940 л та талони номіналом 10 літрів у кількості 140 штук, що еквівалентно 1 400 літрів, загалом 387 талонів на 4 940 літрів) підтверджує обставини не отримання за ними бензину на автозаправній станції.

Оскільки Товариство не передало Підприємству всього обсягу оплаченого останнім товару, господарський суд міста Києва у рішенні від 17.04.2023 року в справі № 910/12300/22 дійшов висновку про те, що постачальник зобов`язаний повернути отриману за нього попередню оплату. Так, Підприємство сплатило за бензин А-92 у кількості 8 970 л за ціною 28,56 грн/л - 256 183,20 грн. та за бензин А-95 у кількості 6 340 л за ціною 29,6004 грн/л - 187666,54 грн. Загалом вартість оплаченого та не отриманого товару становить 443 849,74 грн., яка і була стягнута з Товариства на користь Підприємства за результатами розгляду справи № 910/12300/22.

З матеріалів справи вбачається, що грошові кошти, стягнуті з Товариства на користь Підприємства в рамках справи № 910/12300/22 (у тому числі судовий збір у розмірі 6 657,68 грн.), були сплачені постачальником на рахунок замовника за платіжним документом від 19.06.2023 року № 9581853 на загальну суму 450 507,42 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги у справі № 910/16545/23, Підприємство вказувало на те, що за рахунок коштів, які 19.06.2023 року були сплачені відповідачем на виконання вищевказаного рішення суду в справі № 910/12300/22, Підприємство змогло придбати на 5 590 літрів бензину А-95 менше, ніж очікувалось за Договором. Враховуючи наведене, позивач посилався на те, що обов`язок з відшкодування збитків на суму 306 891,00 грн., що становлять середню вартість пального об`ємом 5 590 літрів станом на 10.10.2023 року за ціною 54,90 грн. за 1 літр бензину А-95, яке Підприємство вимушене закупити за ціною, що склалася на ринку пального на момент подачі позову, покладається на відповідача.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Згідно з частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

За умовами статті 218 Господарського кодексу України підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, у т.ч. у вигляді відшкодування збитків, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Разом із тим, в силу положень статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частиною 1 статті 225 Господарського кодексу України визначено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов`язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків (частина 3 статті 225 Господарського кодексу України).

Згідно з положеннями статті 226 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов`язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб`єктам, - зобов`язаний відшкодувати на вимогу цих суб`єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі. Сторона, яка порушила своє зобов`язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків. Сторона господарського зобов`язання позбавляється права на відшкодування збитків у разі якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов`язання і могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього, крім випадків, якщо законом або договором не передбачено інше. Не підлягають відшкодуванню збитки, завдані правомірною відмовою зобов`язаної сторони від подальшого виконання зобов`язання.

Отже, обов`язок з відшкодування збитків настає для суб`єктів господарювання у разі порушення господарського зобов`язання в результаті неналежного виконання (або невиконання) умов договору (статті 224, 225 Господарського кодексу України, стаття 623 Цивільного кодексу України).

Відшкодування збитків є видом відповідальності учасників цивільних правовідносин за шкоду, яка є негативним наслідком правопорушення. При цьому збиток - це грошова оцінка шкоди, яка підлягає відшкодуванню за неможливості, недоцільності або у разі відмови потерпілого від відшкодування шкоди в натурі.

Частиною 1 статті 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. У частині 2 статті 22 цього ж Кодексу наведено поняття збитків, якими є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до частини 1 статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Так, відповідно до вказаних положень статті 623 та статті 22 Цивільного кодексу України відшкодуванню підлягають збитки, причиною яких є порушення зобов`язання, якого припустився боржник.

Слід зазначити, що для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків потрібна наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка (дія чи бездіяльність особи); шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Отже, на позивача покладений обов`язок доведення вини правопорушника, факту невиконання або неналежного виконання зобов`язання, прямого причинного зв`язку між порушенням зобов`язання і завданими збитками та їх розмір.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Як було зазначено вище, у зв`язку із порушенням Товариством взятих на себе за Договором зобов`язань в частині поставки товару на передбачених цим правочином умовах, Підприємство звернулося до господарського суду міста Києва з відповідним позовом про стягнення з постачальника 739 102,90 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.04.2023 року в справі № 910/12300/22 за позовом Підприємства до Товариства про стягнення 739 102,90 грн. вимоги позивача задоволено частково. Стягнуто з Товариства на користь Підприємства вартість бензину А-92 у кількості 8 970 літрів на суму 256 183,20 грн., вартість бензину А-95 у кількості 6 340 літрів на суму 187 666,54 грн., а також судовий збір у розмірі 6 657,68 грн. Разом із тим, у задоволенні позовних вимог Підприємства в частині стягнення з Товариства вартості бензину А-92 у розмірі 173 210,70 грн. та вартості бензину А-95 у розмірі 122 042,46 грн. відмовлено.

При ухваленні означеного рішення, господарський суд міста Києва врахував, що укладений між сторонами Договір є змішаним та містить елементи договору купівлі-продажу та договору зберігання.

Відповідно до статей 936, 938 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

За умовами статей 942, 943 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов`язаний піклуватися про річ, як про свою власну. Зберігач зобов`язаний виконувати свої обов`язки за договором зберігання особисто. Зберігач має право передати річ на зберігання іншій особі у разі, якщо він вимушений це зробити в інтересах поклажодавця і не має можливості отримати його згоду. Про передання речі на зберігання іншій особі зберігач зобов`язаний своєчасно повідомити поклажодавця. У разі передання зберігачем речі на зберігання іншій особі умови договору зберігання є чинними і первісний зберігач відповідає за дії особи, якій він передав річ на зберігання.

Згідно частинами 1, 2 статті 949 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Частиною 1 статті 950 Цивільного кодексу України передбачено, що за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

Відповідно до частини 1 статті 951 Цивільного кодексу України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: 1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; 2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

Отже, у зберігача існує обов`язок повернути поклажодавцю переданий на зберігання товар, а в разі його відсутності - відшкодувати збитки у розмірі вартості цього майна.

При ухваленні рішення від 17.04.2023 року в справі № 910/12300/22, господарський суд міста Києва встановив відсутність у Товариства переданого йому на зберігання товару (пального), а також вказав, що з огляду на відсутність переданого на зберігання товару, норми, які регламентують правовідносини зберігання, надають Підприємству право на отримання вартості не збереженого товару у вигляді збитків.

Разом із тим, звертаючись із позовом та мотивуючи свої позовні вимоги у справі № 910/12300/22, Підприємство не посилалося на завдання йому збитків та не просило їх відшкодувати. Водночас Підприємство посилалося на норми, що зобов`язують відповідача повернути переданий на зберігання товар, та просило суд стягнути з Товариства вартість не переданого товару за цінами станом на 21.10.2022 року.

Оскільки позивач у справі № 910/12300/22, обґрунтовуючи позовні вимоги, не просив стягнути з відповідача збитки та не доводив наявність складу цивільного правопорушення, яке є підставою для стягнення збитків у розмірі вартості втраченого майна, господарський суд міста Києва при ухваленні рішення від 17.04.2023 року в справі № 910/12300/22 дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з Товариства суми, яку позивач вважає вартістю не отриманого ним майна станом час звернення з позовною заявою у цій справі.

Слід також зазначити таке.

Зі змісту рішення господарського суду міста Києва від 17.04.2023 року в справі № 910/12300/22 також вбачається, що 12.04.2023 через відділ діловодства суду надійшли, зокрема, додаткові пояснення позивача з розрахунком ціни позову.

Зважаючи на те, що означені додаткові пояснення за своїм змістом є заявою про зміну підстав позову, оскільки, в них позивач мотивував свої позовні вимоги завданням йому збитків на ціну позову, з відповідним нормативним обґрунтуванням, чого не було зазначено в позовній заяві чи інших заявах по суті спору, які подавались Підприємством на стадії підготовчого провадження, такі додаткові пояснення, подані позивачем на стадії розгляду справи № 910/12300/22 по суті, були залишені судом без розгляду.

Разом із тим, у наведеному рішенні суд керувався положеннями частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, за якими якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

З огляду на те, що Товариство не передало Підприємству всього обсягу оплаченого останнім товару, господарський суд міста Києва у рішенні від 17.04.2023 року в справі № 910/12300/22 дійшов висновку, що Товариство зобов`язане повернути отриману за відповідний товар попередню оплату на підставі частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, у зв`язку із чим частково задовольнив відповідні грошові вимоги Підприємства.

Зважаючи на вищенаведені обставини та обставини, встановлені під час розгляду даної справи, а також справи № 910/12300/22, суд дійшов висновку про те, що Підприємство шляхом звернення до господарського суду міста Києва в рамках справи № 910/12300/22 обрало та визначило спосіб захисту його порушених внаслідок недотримання постачальником умов Договору прав шляхом стягнення з Товариства грошових коштів у розмірі 739 102,90 грн., які становлять вартість не переданого відповідачем товару за цінами станом на 21.10.2022 року та за своєю правовою природою є не збитками, а неповернутою сумою передоплати за непоставлений товар.

Доказів, які свідчать про пред`явлення Підприємством натуральних вимог щодо зобов`язання Товариства поставити на користь позивача недопоставлений за Договором обсяг товару (у тому числі бензин А-95 у кількості 6 340/5 590 літрів тощо) за передбаченою цим правочином ціною, матеріали справи не містять.

Крім того, на підтвердження розміру завданих збитків Підприємство у позовній заяві посилалося на те, що воно вимушене закуповувати необхідний йому обсяг бензину А-95 за ціною, яка склалася на ринку пального на момент подачі позову.

Разом із тим, жодних доказів на підтвердження факту закупівлі позивачем у жовтні 2023 року бензину А-95 об`ємом, зокрема, 5 590 літрів матеріали справи не містять.

Більше того, надані позивачем відомості Мінфіну щодо середніх цін на пальне, встановлених, за твердженням позивача, на момент подачі позову, стосуються таких цін на 10.10.2023 року, тоді як з означеним позовом, датованим 24.10.2023 року, Підприємство звернулося до господарського суду міста Києва лише 24.10.2023 року, що підтверджується відбитком вхідного штампу канцелярії суду на першій сторінці позовної заяви Підприємства.

Слід також зазначити, що грошові кошти у загальному розмірі 450 507,42 грн., стягнуті за рішенням господарського суду міста Києва від 17.04.2023 року в справі № 910/12300/22 з Товариства на користь Підприємства, були перераховані відповідачем на рахунок позивача 19.06.2023 року, коли ціни на пальне були значно нижчими, а отже Підприємство не було позбавлене можливості закупити бензин А-95 безпосередньо після отримання відповідної суми грошових коштів від відповідача.

Разом із тим, з матеріалів справи вбачається, що таку закупівлю позивач здійснював не безпосередньо після отримання грошових коштів від Товариства, а у липні та вересні 2023 року за значно вищими цінами (платіжні інструкції від 21.07.2023 року № 295 на суму 405 444,00 грн. та від 27.09.2023 року № 411 на суму 38 625,00 грн.).

Відтак, Підприємством не було доведено суду дійсного розміру завданих йому збитків, а також і наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями Товариства та збитками позивача.

Наведені обставини свідчать про необґрунтованість вимог Підприємства.

Згідно зі статтею 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands від 27.10.1993 року (n. 33), та Ankerl v. Switzerland від 23.10.1996 року (пункт 38) встановлено, що принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони. Рівність засобів включає: розумну можливість представляти справу в умовах, що не ставлять одну сторону в суттєво менш сприятливе становище, ніж іншу сторону; фактичну змагальність; процесуальну рівність; дослідження доказів, законність методів одержання доказів; мотивування рішень.

Крім того, принцип змагальності тісно пов`язаний з принципом рівності, тоді як рівноправність сторін - один із необхідних елементів принципу змагальності, "без якого змагальність як принцип не існує". Рівноправність сторін є суттю змагальності, бо тільки через рівні можливості сторін можлива реалізація принципу змагальності.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Враховуючи те, що позивач у встановленому законом порядку не довів належними і допустимими доказами наявності тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, у задоволенні позову Підприємства про стягнення з Товариства збитків у розмірі 306 891,00 грн. слід відмовити.

При цьому, суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 року в справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача компенсації останньому не підлягають та залишаються за Підприємством.

Керуючись статтями 2, 5, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 31.01.2024 року.

Суддя В.С. Ломака